Постанова

від 27.04.2017 по справі 908/3314/15

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

донецький апеляційний господарський суд

Постанова

Іменем України

27.04.2017 справа №908/3314/15

Донецький апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: суддів: при секретарі судового засідання:ОСОБА_1В ОСОБА_2, ОСОБА_3 ОСОБА_4

за участю представників сторін:

від позивача: від відповідача: від державного виконавця:не прибув не прибув ОСОБА_5 - довір. розглянувши апеляційну скаргу Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, м. Київ на ухвалу господарського суду Донецької області від 22.02.2017 у справі№ 908/3314/15 (суддя О.В. Говорун) за позовомПублічного акціонерного товариства «Брокбізнесбанк» , м. Київ до відповідача 1.Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім Славута» , м. Слов`янськ Донецької області 2.Приватного підприємства «Торгово-виробнича компанія» , м. Слов`янськ Донецької області про за скаргою на діїстягнення 25488106 грн. 03 коп. Публічного акціонерного товариства «Брокбізнесбанк» , м. Київ Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, м. Київ

В С Т А Н О В И В:

Ухвалою господарського суду Донецької області від 22.02.2017 по справі № 908/3314/15:

- частково задоволено скаргу Публічного акціонерного товариства "Брокбізнесбанк" щодо виконання рішення суду у справі № 908/3314/15 (ВП №50945820);

- визнано дії старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України ОСОБА_6 щодо примусового виконання рішення суду у справі №908/3314/15 (ВП №50945820) незаконними.

- скасовано постанову старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України ОСОБА_6 про повернення виконавчого документа стягувачеві від 08.12.2016 (ВП № 50945820).

- в задоволенні інших вимог - відмовлено.

Не погодившись із ухвалою місцевого господарського суду, Відділ примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, м. Київ звернувся до Донецького апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалу господарського суду Донецької області від 22.02.2017р. по справі № 908/3314/15 в частині визнання незаконними дій державного виконавця та скасування постанови про повернення виконавчого документа стягувачеві із прийняттям нового рішення про відмову у задоволенні скарги в повному обсязі.

Скаржник вважає, що ухвала місцевого господарського суду є незаконною та такою, що прийнята із порушенням норм матеріального та процесуального права. Зазначив, що державним виконавцем були вчинені всі дії, передбачені Законом України Про виконавче провадження .

Позивач у судове засідання 27.04.2017р. не прибув, причини неявки не повідомив.

Відповідач у судове засідання 27.04.2017р. не прибув, причини неявки не повідомив.

Державний виконавець у судовому засіданні 27.04.2017р. наполягав на задоволенні апеляційної скарги, вважає ухвалу місцевого господарського суду незаконною, та такою, що підлягає скасуванню.

Перевіривши матеріали справи та правильність застосування господарським судом першої інстанції норм процесуального права України, колегія суддів Донецького апеляційного господарського суду вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.

Статтею 99 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у цьому розділі. Апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції.

Відповідно до ст.101 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Згідно ст.106 Господарського процесуального кодексу України, апеляційні скарги на ухвали місцевого господарського суду розглядаються в порядку, передбаченому для розгляду апеляційних скарг на рішення місцевого господарського суду.

Із матеріалів справи вбачається, що рішенням господарського суду Донецької області від 29.09.2015 у справі № 908/3314/15 позовні вимоги задоволено частково та, зокрема, стягнуто солідарно з Товариства з обмеженою відповідальністю Торговий дім Славута (84122, Донецька область м.Словянськ, вул.Чубаря, буд.6, код ЄДРПОУ 33534549) та Приватного підприємства Торгово-виробнича компанія (84122, Донецька область м.Словянськ, вул. Паризької комуни, буд.23, код ЄДРПОУ 34974768) на користь Публічного акціонерного товариства Брокбізнесбанк (03057, м. Київ, пр. Перемоги, буд.41, код ЄДРПОУ 19357489) 9641500грн. кредиту, 2891868грн.51коп. процентів за кредитним договором, 280000грн. заборгованості по комісії, 2643615грн.16коп. суми боргу з урахуванням індексу інфляції, 1368289 грн. 80коп. 30% річних, 100грн. пені та 100грн. штрафу за порушення кредитного договору про що 16.11.2015р. було видано відповідні накази.

Постановою державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби від 26.04.2016р. ВП №50945820 було відкрито виконавче провадження з примусового виконання наказу господарського суду Донецької області від 16.11.2015р. по справі №908/3314/15.

Державним виконавцем було винесено постанову про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 26.04.2016, якою було накладено арешт на все майно боржника - Приватного підприємства Торгово-виробнича компанія у межах суми звернення стягнення 16 825 473,47 грн.

Постановою державного виконавця від 27.07.2016 накладено арешт на кошти боржника, що містяться на рахунку р/р 26003053605730 в Краматорскій філії ПАТ КБ ПРИВАТБАНК та всіх інших рахунках, а також на кошти на рахунках, що будуть відкриті після винесення постанови про арешт коштів боржника, що належать Приватному підприємству Торгово-виробнича компанія у межах суми звернення стягнення 18 508 020,82 грн. (із врахуванням виконавчого збору).

Постановою державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби від 08.12.2016 було повернуто наказ господарського суду Донецької області від 16.11.2015 по справі № 908/3314/15 стягувачу на підставі п.2 ч.1 ст. 37 Закону України "Про виконавче провадження"

Не погодившись із вищевказаними обставинами, Публічне акціонерне товариство "Брокбізнесбанк" звернулось до суду першої інстанції із скаргою на дії державного виконавця, вчинених в межах виконавчого провадження № 50945820, в якій просило:

- визнати дії старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України ОСОБА_6 щодо примусового виконання рішення суду у справі №908/3314/15 незаконними;

- скасувати постанову старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України ОСОБА_6 про повернення виконавчого документа стягувачеві № 50945820 від 08.12.2016;

- зобов'язати старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України ОСОБА_6 вжити передбачених законодавством заходів для виконання рішення суду справі № 908/3314/15 про стягнення заборгованості з Приватного підприємства "Торгово-виробнича компанія" на користь Публічного акціонерного товариства "Брокбізнесбанк".

При розгляді вищевказаних вимог, колегія суддів апеляційного господарського суду виходить з наступного.

Відповідно до ст.121-2 Господарського процесуального кодексу України, скарги на дії чи бездіяльність органів Державної виконавчої служби щодо виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів можуть бути подані стягувачем, боржником або прокурором протягом десяти днів з дня вчинення оскаржуваної дії, або з дня, коли зазначеним особам стало про неї відомо, або з дня, коли дія мала бути вчинена.

Закон України Про виконавче провадження № 1404-VIII від 02.06.2016 року набрав чинності 05.10.2016р.

Відповідно до п. 7 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про виконавче провадження» (від 02 червня 2016 року № 1404-VІІІ) виконавчі дії, здійснення яких розпочато до набрання чинності цим Законом, завершуються у порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом. Після набрання чинності цим Законом виконавчі дії здійснюються, відповідно до цього Закону.

За таких обставин, під час вирішення спору в даній справі, до спірних правовідносин підлягають застосуванню положення як Закону України Про виконавче провадження № 606-XIV від 21.04.1999р., так і Закону України Про виконавче провадження № 1404-VІІІ від 02.06.2016р.

Відповідно до ст.121-2 ГПК України скарги на дії чи бездіяльність органів Державної виконавчої служби щодо виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів можуть бути подані стягувачем, боржником або прокурором протягом 10 днів з дня вчинення оскаржуваної дії, або з дня, коли зазначеним особам стало про неї відомо, або з дня коли дія мала бути вчинена.

Частини 1 та 2 ст.6 Закону України «Про виконавче провадження» (№ 606-XIV від 21.04.1999р.) встановлює, що державний виконавець зобов'язаний використовувати надані йому права відповідно до закону і не допускати у своїй діяльності порушення прав та законних інтересів фізичних та юридичних осіб. Державний виконавець роз'яснює особам, які беруть участь у виконавчому провадженні або залучаються до проведення виконавчих дій, їхні права згідно з вимогами цього Закону.

Державний виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії ( ч.1 ст.11 Закону України «Про виконавче провадження» № 606-XIV від 21.04.1999р.).

Згідно приписів ст. 19 Закону України «Про виконавче провадження» (№ 606-XIV від 21.04.1999р.) державний виконавець відкриває виконавче провадження на підставі виконавчого документа, зазначеного в статті 17 цього Закону, зокрема за заявою стягувача або його представника про примусове виконання рішення.

Відповідно до ч.1 ст.13 Закону України "Про виконавче провадження" (№ 1404-VІІІ від 02.06.2016р), під час здійснення виконавчого провадження виконавець вчиняє виконавчі дії та приймає рішення шляхом винесення постанов, попереджень, внесення подань, складення актів та протоколів, надання доручень, розпоряджень, вимог, подання запитів, заяв, повідомлень або інших процесуальних документів у випадках, передбачених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.

Згідно ч.ч.1,2 ст.18 Закону України "Про виконавче провадження" (№ 1404-VІІІ від 02.06.2016р), виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Виконавець, зобов'язаний, зокрема, здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом.

Частиною 3 статті 18 Закону України "Про виконавче провадження" визначені права, якими може користуватися державний виконавець під час здійснення виконавчого провадження, перелік яких не є вичерпним.

Відповідно до п.3.12 розділу 3 Інструкції з організації примусового виконання рішень (в редакції на момент відкриття виконавчого провадження) організацію розшуку боржника - юридичної особи та майна боржника чи інформації про місце отримання боржником доходів державний виконавець здійснює шляхом направлення запитів до органів державної податкової служби, Державної реєстраційної служби України, банків, Державної автомобільної інспекції Міністерства внутрішніх справ України, Державної казначейської служби України, Державного агентства земельних ресурсів, бюро технічної інвентаризації, нотаріату, органів статистики тощо або перевірки інформації за даними електронних баз даних та реєстрів, що містять інформацію про майно чи доходи боржника, а також за даними інших джерел інформації як офіційних, так і неофіційних (засобів масової інформації, мережі Інтернет тощо). Крім того, державний виконавець здійснює вихід за місцезнаходженням (місцем проживання) боржника.

Із матеріалів справи вбачається, що державним виконавцем, з метою виявлення майна боржника, 26.04.2016 були направлені запити до Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку, Державної інспекції з безпеки на морському та річковому транспорті, Державної служби України з питань праці, Державної інспекції сільського господарства України, Державного агентства земельних ресурсів України.

Відповіді на запити були надані відділом експертної роботи, ринкового нагляду та надання адміністративних послуг Головного управління Держпраці у Донецькій області, Головним управлінням Держгеокадастру у Полтавській області, Головним управлінням Держгеокадастру у м.Києві, Головним управлінням Держпраці у Львівській області, Головним управлінням Держгеокадастру у Тернопільській області, Головним управлінням Держгеокадастру у Хмельницькій області, Головним управлінням Держгеокадастру у Черкаській області, Державною інспекцією сільського господарства України, Головним управлінням Держгеокадастру у Львівській області, Управлінням Держпраці у Рівненській області, Головним управлінням Держпраці в Одеській області, Державною фіскальною службою України, Головним управлінням Держпраці в Луганській області, Головним управлінням Держгеокадастру у Рівненській області, Регіональним сервісним центром в Донецькій області Міністерства внутрішніх справ України.

Проте, матеріали виконавчого провадження не містять документів на підтвердження отримання державним виконавцем відповідей від Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку, Державної інспекції з безпеки на морському та річковому транспорті.

Крім того, як вбачається із матеріалів виконавчого провадження №50945820, державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби не здійснювався вихід за місцезнаходженням боржника - Приватного підприємства «Торгово-виробнича компанія» , що є порушенням п.3.12 розділу 3 Інструкції з організації примусового виконання рішень та свідчить про невчинення державним виконавцем всіх можливих заходів, направлених на виявлення майна боржника.

За приписами п.2 ч.1 ст.37 Закону України "Про виконавче провадження" (№ 1404-VІІІ від 02.06.2016р), виконавчий документ повертається стягувачу у разі якщо у боржника відсутнє майно, на яке може бути звернено стягнення, а здійснені протягом року виконавцем відповідно до цього Закону заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними.

Частиною 2 статті 37 Закону України "Про виконавче провадження" (№ 1404-VІІІ від 02.06.2016р) передбачено, що про наявність обставин, зазначених у п.п.2-6 ч.1 цієї статті, державний виконавець складає акт.

В той же час, державним виконавцем не надано документів, які б свідчили про виконання ним зазначених вище вимог законодавства.

Крім того, п.2 ч.1 ст.37 Закону України "Про виконавче провадження" (№ 1404-VІІІ від 02.06.2016р) встановлено, що виконавчий документ може бути повернутий стягувачеві лише після виявлення безрезультатності заходів з розшуку майна боржника здійснених державним виконавцем протягом року.

Як вбачається з матеріалів справи, виконавче провадження відкрито 26.04.2016, а постанова про повернення виконавчого документа стягувачеві прийнята 08.12.2016, тобто з часу відкриття виконавчого провадження минуло менше року, про що було вірно зазначено судом першої інстанції.

Також, державним виконавцем не обґрунтовано та не доведено неможливість та неефективність вчинення інших заходів ніж ті, які були ним здійснені з метою виконання рішення суду у справі, а також не доведено безрезультатність здійснення заходів з розшуку майна боржника протягом строку встановленого законом.

За таких обставин, державним виконавцем не проведено усіх можливих та необхідних дій щодо виконання рішення суду у справі №908/3314/15, не отримано відповідей на всі запити щодо виявлення майна боржника, не здійснено вихід за місцезнаходженням боржника, у зв'язку із чим постанова старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України ОСОБА_6 про повернення виконавчого документа стягувачеві від 08.12.2016 (ВП № 50945820) підлягає скасуванню, а дії державного виконавця щодо примусового виконання рішення суду у справі № 908/3314/15 підлягають визнанню незаконними.

Що стосується вимоги скаржника про зобов'язання державного виконавця вжити передбачених законодавством заходів для виконання рішення суду у справі №908/3314/15, то судова колегія апеляційної інстанції погоджується із висновком місцевого господарського суду щодо залишення її без задоволення, враховуючи те, що перелік таких заходів є не вичерпним. Крім того, обов'язок державного виконавця здійснювати усі необхідні заходи з примусового виконання рішення суду встановлений Законом України Про виконавче провадження та не потребує прийняття судом додаткового рішення з цього приводу.

До того ж, апеляційний суд наголошує, що частиною 2 ст. 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" закріплено, що судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання усіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України.

Конституційний Суд України у п. 2 мотивувальної частини рішення від 13.12.2012 № 18-рп/2012 зазначив, що виконання судового рішення є невід'ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави.

У п. 3 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 25.04.2012 у справі № 11-рп/2012 зазначено, що невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом.

Отже, право на судовий захист є конституційною гарантією прав і свобод людини і громадянина, а обов'язкове виконання судових рішень - складовою права на справедливий судовий захист.

Згідно приписів ст. 9 Конституції України, ст. 19 Закону України «Про міжнародні договори України» і ст. 4 Господарського процесуального кодексу України господарські суди у процесі здійснення правосуддя мають за відповідними правилами керуватися нормами міжнародних договорів, ратифікованих законами України.

Згідно з вимогами статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

У зв'язку з ратифікацією Конвенції, протоколів до неї та прийняттям Верховною Радою України Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» господарським судам у здійсненні судочинства зі справ, віднесених до їх підвідомчості, слід застосовувати судові рішення та ухвали Суду з будь-якої справи, що перебувала в його провадженні (абз. 3 п. 2 інформаційного листа Вищого господарського суду України № 01-8/1427 від 18.11.2003 «Про Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та юрисдикцію Європейського суду з прав людини» ).

У рішенні Європейського суду з прав людини від 20.06.2004р. у справі «Півень проти України» суд вказав, що право на судовий розгляд, гарантований ст. 6 Концепції, захищає також виконання остаточних та обов'язкових судових рішень, які в країні, що поважає верховенство права, не можуть залишатися невиконаними, завдаючи при цьому шкоди одній зі сторін.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 20.07.2004р. по справі "Шмалько проти України" (заява № 60750/00) зазначено, що для цілей ст. 6 Конвенції виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як невід'ємна частина "судового розгляду". У рішенні від 17.05.2005р. по справі "Чіжов проти України" (заява № 6962/02) Європейський суд з прав людини зазначив, що позитивним обов'язком держави є організація системи виконання рішень таким чином, щоб переконатися, що неналежне зволікання відсутнє та що система ефективна і законодавчо, і практично, а нездатність державних органів ужити необхідних заходів для виконання рішення позбавляє гарантії § 1 ст. 6 Конвенції. Затримка у виконанні рішення може бути виправдана за виняткових обставин. Але затримка не повинна бути такою, що позбавляє сутності право, яке захищається п. 1 ст. 6 Конвенції ("ОСОБА_7 проти Італії", заява № 22774/93, § 74, ЄСПЛ 1999-V).

Згідно Рішення Європейського суду з прав людини від 19 березня 1997 року у справі "Горнсбі проти Греції", Європейський суд наголосив, що «відповідно до усталеного прецедентного права, пункт 1 статті 6 гарантує кожному право на звернення до суду або арбітражу з позовом стосовно будь-яких його цивільних прав та обов'язків. Таким чином, ця стаття проголошує "право на суд", одним з аспектів якого є право на доступ, тобто право подати позов з приводу цивільно-правових питань до суду. Однак це право було б ілюзорним, якби правова система Договірної держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов'язкову силу, не виконувалося на шкоду одній із сторін. Важко собі навіть уявити, щоб стаття 6 детально описувала процесуальні гарантії, які надаються сторонам у спорі, - а саме: справедливий, публічний і швидкий розгляд, - і водночас не передбачала виконання судових рішень. Якщо вбачати у статті 6 тільки проголошення доступу до судового органу та права на судове провадження, то це могло б породжувати ситуації, що суперечать принципу верховенства права, який Договірні держави зобов'язалися поважати, ратифікуючи Конвенцію. Отже, для цілей статті 6 виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина "судового розгляду"» . Європейський суд також зазначив, що «адміністративні органи є складовою держави, яка керується принципом верховенства права, а відтак інтереси цих органів збігаються з необхідністю належного здійснення правосуддя. Якщо адміністративні органи відмовляються або неспроможні виконати рішення суду, чи навіть зволікають з його виконанням, то гарантії, надані статтею 6 стороні на судовому етапі, втрачають свою мету.»

Відповідно до п. 9.13 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.10.2012 р. № 9 «Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України» , за результатами розгляду скарги виноситься ухвала, в якій господарський суд або визнає доводи заявника правомірними і залежно від їх змісту визнає постанову державного виконавця щодо здійснення заходів виконавчого провадження недійсною, або визнає дії чи бездіяльність органу Державної виконавчої служби незаконними, чи визнає недійсними наслідки виконавчих дій, або зобов'язує орган державної виконавчої служби здійснити певні виконавчі дії, якщо він ухиляється від їх виконання без достатніх підстав, або визнає доводи скаржника неправомірними і скаргу відхиляє.

При цьому господарський суд не вправі самостійно вчиняти ті чи інші дії, пов'язані із здійсненням виконавчого провадження, замість державного виконавця (наприклад, відкривати або закінчувати виконавче провадження), але може зобов'язати державного виконавця здійснити передбачені законом дії, від вчинення яких той безпідставно ухиляється.

Як зазначено в інформаційному листі Вищого господарського суду України «Про деякі питання, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів України у 2009 році щодо застосування норм Господарського процесуального кодексу України» №01-08/369 від 29.06.2010 вимога скаржника щодо скасування постанови чи іншого акта органу Державної виконавчої служби за своєю правовою природою тотожна вимозі про визнання їх недійсними.

Враховуючи вищевикладене, апеляційна скарга скаржника задоволенню не підлягає, а ухвала господарського суду Донецької області від 22.02.2017 по справі № 908/3314/15 є законною, обґрунтованою, прийнятою із правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права і підлягає залишенню без змін.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на скаржника.

На підставі вищенаведеного, керуючись ст.ст. 49, 99, 101, 103, 105, 106 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, м. Київ на ухвалу господарського суду Донецької області від 22.02.2017 по справі № 908/3314/15 - залишити без задоволення.

Ухвалу господарського суду Донецької області від 22.02.2017 по справі № 908/3314/15 - залишити без змін.

Постанова апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття.

Постанова апеляційної інстанції може бути оскаржена до Вищого господарського суду України у касаційному порядку через Донецький апеляційний господарський суд протягом двадцяти днів з дня набрання постановою апеляційного господарського суду законної сили.

Головуючий суддя: Е.В. Сгара

Судді: Н.О. Мартюхіна

ОСОБА_2