Постанова

від 25.04.2017 по справі 922/388/17

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"25" квітня 2017 р. Справа № 922/388/17

Колегія суддів у складі: головуючий суддя Терещенко О.І., суддя Сіверін В. І. , суддя Слободін М.М.

при секретарі Новіковій Ю.В.

за участю представників сторін:

позивача - Корякін С.М., за довіреністю від 21.02.2017 року;

1-го відповідача - ОСОБА_2, за довіреністю від 20.02.2017 року НВО 045102;

2-го відповідача - не з'явився;

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Фізичної особи - підприємця ОСОБА_4, м. Харків (вх. №937Х/1-18)

на рішення господарського суду Харківської області від 28.02.2017р.

у справі №922/388/17

за позовом Приватного підприємства "Торгово - комерційна фірма "Дана", м. Харків

до 1-го відповідача Фізичної особи - підприємця ОСОБА_4, м. Харків

до 2-го відповідача Повного товариства "Ломбард "Любий друже" Даниленко і Компанія", м. Харків

про визнання договору припиненим та виселеним

ВСТАНОВИЛА:

У січні 2017 року позивач звернувся з позовом до господарського суду Харківської області, в якому просив визнати договір оренди нежитлового приміщення за адресою АДРЕСА_2, б/н від 01 листопада 2013 року з Додатковою угодою №1 від 01 серпня року, укладений між ПП "ТКФ "Дана" та ОСОБА_4, м. Харків припиненим з 01 січня 2017 року; виселити з нежитлового приміщення площею 10 кв. м., яке знаходиться за адресою АДРЕСА_2, належного ПП "ТКФ "Дана" на підставі свідоцтва про право власності від 28.05.2015 року, суборендаря - Повне товариство "Ломбард "Любий друже" Даниленко і компанія".

Рішенням господарського суду Харківської області від 28.02.2017р. (суддя Байбак О.І.) позов задоволено; визнано договір оренди нежитлового приміщення за адресою АДРЕСА_2, б/н від 01 листопада 2013 року (з урахуванням змін внесених до цього договору Додатковою угодою № 1 від 01 серпня 2015 року), укладений між Приватним підприємством "Торгово-комерційна фірма "Дана" та Фізичною особою - підприємцем ОСОБА_4 припиненим з 01 січня 2017 р.; виселено Повне товариство "Ломбард "Любий друже" Даниленко і компанія" з належного Приватному підприємству "Торгово-комерційна фірма "Дана" нежитлового приміщення площею 10 кв. м., розташованого за адресою: АДРЕСА_2; стягнуто з Фізичної особи - підприємця ОСОБА_4 на користь Приватного підприємства "Торгово-комерційна фірма "Дана" 3200 грн. судового збору.

Фізична особа - підприємець ОСОБА_4, м. Харків з рішенням суду першої інстанції не погодився та звернувся до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просив скасувати рішення господарського суду Харківської області від 28.02.2017р. у справі №922/388/17 та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову повністю.

Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 20.03.2017 року (колегія суддів у складі: головуючий суддя Россолов В.В., суддя Гетьман Р.А., суддя Тихий П.В.) апеляційну скаргу 1-го відповідача було повернуто на підставі п. 1, 2, 3 частини 1 статті 97 Господарського процесуального кодексу України.

Після усунення недоліків, зазначених в ухвалі Харківського апеляційного господарського суду від 20.03.2017 року, Фізична особа - підприємець ОСОБА_4, м. Харків з рішенням суду першої інстанції не погодився та звернувся до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду Харківської області від 28.02.2017р. у справі №922/388/17 та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову повністю.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 21.03.2017р. суддею доповідачем по справі №922/388/17 визначено суддю Терещенко О.І. та сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Терещенко О.І., суддя Сіверін В.І., суддя Слободін М.М.

Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 22.03.2017р. (колегія суддів у складі: головуючий суддя Терещенко О.І., суддя Сіверін В.І., суддя Слободін М.М.) прийнято апеляційну скаргу до провадження та призначено до розгляду на 13.04.2017р.

07.04.2017 року на адресу суду від представника 1-го відповідача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи, у зв'язку з ускладненими сімейними обставинами (вх.№3868)

11.04.2017 року на адресу суду від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому останній просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, оскаржуване рішення місцевого господарського суду залишити без змін (вх.№4025)

Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 13.04.2017 року розгляд справи відкладено на 25.04.2017 року, у зв'язку з задоволенням клопотання представника апелянта про відкладення розгляду справи та неявкою в судове засідання представників 1-го та 2-го відповідачів.

У судовому засіданні 25.04.2017 року представник 1-го відповідача підтримав доводи викладені в апеляційній скарзі та просив її задовольнити.

Представник позивача заперечував проти задоволення апеляційної скарги, просив оскаржуване рішення місцевого господарського суду залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Представник 2-го відповідача у судові засідання 13.04.2017 року та 25.04.2017 року не з'явився, хоча належним чином повідомлявся про дату, час та місце його проведення, про що свідчать штампи на зворотньому боці ухвали, якою було призначено розгляд апеляційної скарги та ухвали про відкладення розгляду справи в даному судовому засіданні про відправлення її копій сторонам і є доказом належного повідомлення учасників спору про дату, час та місце судового засідання відповідно до пунктів 3.5.2., 3.5.11 Інструкції з діловодства в господарських судах України та відповідно до пункту 3.9.1. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 року №18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції".

До суду повернулась копія ухвали про прийняття апеляційної скарги до провадження від 22.03.2017 року та копія ухвали про відкладення розгляду справи від 13.04.2017 року, які були направлені 2-му відповідачу за належною адресою, з довідкою працівників УДППЗ Укрпошта - за закінченням терміну зберігання .

Пунктом 3.9.1 постанови пленуму Вищого господарського суду України Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції від 26.12.2011 року №18 передбачено, що за змістом статті 64 ГПК, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Зважаючи на те, що в ході апеляційного розгляду справи судом апеляційної інстанції, у відповідності до ч.3 ст.4-3 ГПК України , було створено сторонам необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства зокрема, було надано достатньо часу та створено відповідні можливості для реалізації кожним учасником своїх процесуальних прав, передбачених ст. 22 ГПК України , колегія суддів вважає за можливе закінчити розгляд апеляційної скарги в даному судовому засіданні.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників 1-го відповідача та позивача, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції обставин справи та доказів на їх підтвердження, колегія суддів встановила наступне.

Так, позивач - Приватне підприємство "Торгово - комерційна фірма "Дана", є власником нерухомого майна - нежитлових приміщень цокольного поверху № 1-22, 4а, 26-31, 33, 35, 39, 73-88 загальною площею 607,8 кв. м. в літ. "А-5" за адресою АДРЕСА_2.

01.11.2013 року між позивачем, як орендодавцем, та 1-м відповідачем, як орендарем укладено договір оренди нежитлових приміщень, відповідно до умов якого позивач передав відповідачу в оренду нежитлові приміщення площею 10 кв. м., які знаходяться за адресою АДРЕСА_2, що підтверджується свідоцтвом про право власності на нерухоме майно № 38256184 від 28.05.2015 р.

У відповідності до п. 2.1. договору оренди, об'єкт оренди передається орендарю для передачі його в суборенду.

Передача об'єкта оренди в суборенду допускається після письмової згоди орендодавця (п.2.2 договору).

У відповідності до п. 3.3. договору, об'єкт оренди повинен бути повернутий орендодавцю в тому ж стані, в якому він був переданий в оренду з урахуванням його природного зносу.

Відповідно до п. 4.1. договору, його укладено строком до 01.05.2014 р., і він вступає в силу з моменту підписання сторонами акту приймання-передачі.

Актом приймання-передачі від 01.11.2013 р. позивачем передано 1-му відповідачу об'єкт оренди.

Додатковою угодою від 01.08.2015 р. до договору оренди сторони погодилися продовжити строк договору оренди б/н від 01.11.2013 року до 31 грудня 2016 року.

Як вбачається з матеріалів справи, листом від 23.08.2015 р. позивач надав 1-му відповідачу згоду на передачу останнім об'єкту оренди в суборенду 2-му відповідачу на весь час дії договірних відносин між позивачем та 1-м відповідачем.

Позивач направив на адресу 1-го відповідача повідомлення про припинення дії договору від 09.11.2016 р., повідомлення про припинення дії договору від 11.01.2017 р.

Однак, як зазначає позивач, 1-й відповідач відмовився отримувати відповідні листи.

Крім того, позивач звернувся до 2-го відповідача з вимогою про звільнення належного позивачу нежитлового приміщення, що ним було передано 1-му відповідачу в оренду.

Проте, 2-й відповідач звільнити приміщення, що є предметом оренди відмовився, посилаючись на наявність договірних відносин з 1-м відповідачем.

Вказані обставини щодо визнання договору оренди б/н від 01.11.2013 р. припиненим з 01.01.2017 р. та виселення 2-го відповідача з займаних приміщень стали підставами для звернення позивача до господарського суду Харківської області з відповідним позовом.

28.02.2017 року господарським судом Харківської області прийнято оскаржуване рішення, з підстав наведених вище.

Перевіривши матеріали справи, правильність їх юридичної оцінки та застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає до задоволення з огляду на наступне .

Після ратифікації Верховною радою України Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, остання, відповідно до статті 9 Конституції України набула статусу частини національного законодавства.

З прийняттям у 2006 році Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", Конвенція та практика Суду застосовується судами України як джерело права.

Відповідно до частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

У рішеннях Європейського суду з прав людини у справах "Ryabykh v.Russia" від 24.07.2003 року, "Svitlana Naumenko v. Ukraine" від 09.11.2014 року зазначено, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване частиною 1 статті 6 Конвенції, повинно тлумачитись у світлі Преамбули Конвенції, яка проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін.

Так, предметом позову у даній справі є вимога про визнання договору оренди нежитлового приміщення за адресою АДРЕСА_2, б/н від 01 листопада 2013 року з Додатковою угодою №1 від 01 серпня року, укладений між ПП "ТКФ "Дана" та ОСОБА_4, м. Харків припиненим з 01 січня 2017 року та виселення з нежитлового приміщення площею 10 кв. м., яке знаходиться за адресою АДРЕСА_2, належного ПП "ТКФ "Дана" на підставі свідоцтва про право власності від 28.05.2015 року, суборендаря - Повне товариство "Ломбард "Любий друже" Даниленко і компанія".

Задовольняючи позовні вимоги щодо визнання договору оренди нежитлового приміщення припиненим, місцевий господарський суд дійшов висновку про те, що позивач скористався своїм правом щодо не продовження строку дії договору, направивши на адресу 1-го відповідача повідомлення про припинення дії договору від 09.11.2016 року та 11.01.2017 року.

Крім того, господарський суд першої інстанції вказав на те, що обраний позивачем спосіб захисту шляхом визнання договору припиненим відноситься до визначеного статтею 16 Цивільного кодексу України способу захисту - припинення правовідношення.

Колегія суддів з такими висновками місцевого господарського суду не погоджується та зазначає наступне.

Так, відповідно до ст. 1 ГПК України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів.

Згідно із ст. 2 ГПК України господарський суд порушує провадження у справі за позовами, зокрема, підприємств та організацій, які звертаються до господарського суду за захистом своїх прав та охоронюваних законом інтересів.

Завданням суду при здійсненні правосуддя в силу положень ст. 2 Закону України "Про судоустрій України" є, зокрема, захист гарантованих Конституцією України та законами, прав і законних інтересів юридичних осіб.

За змістом положень вказаних норм, правом на пред'явлення позову до господарського суду наділені, зокрема, юридичні особи, а суд шляхом вчинення провадження у справах здійснює захист осіб, права і охоронювані законом інтереси яких порушені або оспорюються.

Встановивши наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб'єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд з'ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і відповідно ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачу у захисті, встановивши безпідставність та необґрунтованість заявлених вимог.

Розпорядження своїм правом на захист є диспозитивною нормою цивільного законодавства, яке полягає у наданні особі, яка вважає свої права порушеними, невизнаними або оспорюваними, можливості застосувати способи захисту, визначені законом або договором.

Так, позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається з двох елементів: предмету і підстави позову. Предметом позову є певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача. Предмет позову кореспондує зі способами захисту права. Під способами захисту права слід розуміти заходи, прямо передбачені законом з метою припинення оспорювання або порушення суб'єктивних цивільних прав та усунення наслідків такого порушення. Після з'ясування фактичних обставин суд може зробити висновок про відповідність заявленої матеріально - правової вимоги способам захисту права і про порушення охоронюваного законом інтересу позивача. У разі встановлення, що заявлені вимоги за своїм змістом не відповідають матеріально-правовим способам захисту права суд приймає рішення про відмову у позові. Підставою позову є факти, які обґрунтовують вимогу про захист права чи законного інтересу.

За змістом положень частини 1 статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Зміст конституційного права особи на звернення до суду за захистом своїх прав визначений статтею 16 Цивільного кодексу України , відповідно до якої кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов'язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Зазначений перелік способів захисту не є вичерпним, однак у разі порушення цивільного права чи інтересу у позивача виникає право на застосування конкретного засобу захисту, який залежить від виду порушення. Тобто, позивач повинен обрати саме такий спосіб захисту, який відповідає характеру порушення його права чи інтересу.

Під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб'єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов'язку зобов'язаною стороною.

Спосіб захисту може бути визначений як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату. Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягнути суб'єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинене порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв'язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Пунктом 4 частини 2 статті 20 Господарського кодексу України передбачено, що кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів. Права та законні інтереси зазначених суб'єктів захищаються шляхом, зокрема, припиненням дій, що порушують право або створюють загрозу його порушення.

Таким чином, вирішуючи спір, суд повинен надати об'єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

Позовна вимога про визнання договору оренди припиненим є нічим іншим як встановлення факту, що має юридичне значення. Юридичні факти можуть встановлюватися господарськими судами лише при існуванні та розгляді між сторонами спору про право цивільне. Його встановлення є елементом оцінки фактичних обставин справи та обґрунтованості вимог.

За таких обставин, вимога щодо встановлення певного факту не може бути самостійним предметом розгляду в господарському суді, оскільки до повноважень останнього не належать повноваження щодо встановлення фактів, що мають юридичне значення. Господарські суди порушують провадження у справах за позовами, в основі яких правова вимога - спір про право, що виникає з матеріальних правовідносин.

Відокремлення встановлення фактів та визнання обставин від спору, де ці факти та обставини є доказом вимог чи заперечень у цьому спорі, суперечить основним засадам господарського процесу та його формам.

Враховуючи зміст позовної вимоги, заявленої позивачем про визнання договору оренди від 01.11.2013 року припиненим, колегія суддів вважає, що вона є вимогою про визнання факту, що суперечить вимогам ст. 12 Господарського процесуального кодексу України і не відповідає способам захисту порушеного права, передбачених ст. 16 Цивільного кодексу України та ст. 20 Господарського кодексу України .

В пункті 4.3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26 грудня 2011 року Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції зазначено, що господарський суд, дійшовши висновку про те, що предмет позову не відповідає встановленим законом або договором способам захисту прав, повинен відмовити в позові, а не припиняти провадження на підставі пункту 1 частини першої статті 80 Господарського процесуального кодексу України .

За таких обставин, висновок місцевого господарського суду щодо вірно обраного позивачем способу захисту є необґрунтованим.

Щодо позовної вимоги про виселення 2-го відповідача - Повного товариства "Ломбард "Любий друже" Даниленко і компанія" з нежитлового приміщення площею 10 кв. м., яке знаходиться за адресою АДРЕСА_2, яке належить ПП "ТКФ "Дана", колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до частини 4 статті 13 Конституції України, норми якої є нормами прямої дії, держава забезпечує захист прав усіх суб'єктів права власності і господарювання.

Згідно з частиною 4 статті 41 Конституції України та частиною 1 статті 321 Цивільного кодексу України право приватної власності є непорушним та ніхто не може бути позбавлений права власності.

Приписами частини 1 та частини 2 статті 319 Цивільного кодексу України передбачено, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

Так, як вбачаться з прохальної частини позовної заяви, позивач просив визнати договір оренди нежитлового приміщення від 01.11.2013 року, укладений між ПП "ТКФ "Дана" та ФОП ОСОБА_4, з Додатковою угодою №1 від 01 серпня року, за адресою АДРЕСА_2 припиненим з 01 січня 2017 року.

Також, позивач просив виселити Повне товариство "Ломбард "Любий друже" Даниленко і компанія" з нежитлового приміщення площею 10 кв. м., яке знаходиться за адресою АДРЕСА_2, належного ПП "ТКФ "Дана" на підставі свідоцтва про право власності від 28.05.2015 року.

Тобто, позовні вимоги щодо виселення з нежитлового приміщення заявлені до 2-го відповідача - Повного товариства "Ломбард "Любий друже" Даниленко і компанія".

Пунктом 2.1 договору оренди від 01.11.2013 року встановлено, що об'єкт оренди передається орендарю для передачі його в суборенду.

Як вбачається з матеріалів справи, 23.08.2015 року "ТКФ "Дана" надало письмову згоду на передачу орендарем - ФОП ОСОБА_6 частин орендованого ним приміщення в суборенду Повному товариству "Ломбард "Любий друже" Даниленко і компанія" та Фізичній особі - підприємцю ОСОБА_7 (а.с.43).

При цьому у вказаному листі, зазначено про те, що згода на передачу в суборенду діє протягом всього часу договірних відносин між ФОП ОСОБА_4 та ФОП ОСОБА_7, а також між ФОП ОСОБА_4 та Повним товариством "Ломбард "Любий друже" Даниленко і компанія".

Таким чином, дана згода є підтвердженням права, а не обов'язку орендаря на укладення договорів суборенди з Фізичною особою - підприємцем ОСОБА_7 та Повним товариством "Ломбард "Любий друже" Даниленко і компанія".

У відповідності до частини 1 статті 181 Господарського кодексу України, господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Так, передача нерухомого майна не може бути здійснена шляхом простого вручення, тому у розгляді справ зі спорів, що виникають з договорів оренди нерухомого майна, господарські суди мають враховувати спеціальні норми статті 765 Цивільного кодексу України.

Згідно статті 765 Цивільного кодексу України, наймодавець зобов'язаний передати наймачеві майно у користування негайно або у строк, встановлений договором найму.

Отже, обов'язковою стадією, якою завершується процедура передачі нерухомого майна, є її документальне оформлення.

При цьому, законом не передбачено єдиного документа, який має складатися сторонами при передачі нерухомого майна в оренду, проте, як правило, це є акт приймання-передачі.

Тільки належним чином оформлений процес передання нерухомого майна є підставою для виникнення прав та обов'язків орендаря за договором найму.

Проте, матеріали справи не містять ані договору, ані акту приймання - передачі, які б свідчили про користування Повним товариством "Ломбард "Любий друже" Даниленко і компанія" майном, яке було передано на підставі договору, ФОП ОСОБА_4

Будь-яких інших належних доказів в розумінні статті 34 Господарського процесуального кодексу України, які б свідчили про передачу об'єкта оренди за спірним договором чи його частини Повному товариству "Ломбард "Любий друже" Даниленко і компанія" матеріали справи, також, не містять.

Крім того, колегія суддів зазначає, що позивачем, також, не надано доказів, які б свідчили, що приміщенням, яке було передано за договором від 01.11.2013 року розпоряджається або користується саме 2-й відповідач.

Отже, позивачем не доведено факту перебування зазначеного майна у користуванні Повного товариства "Ломбард "Любий друже" Даниленко і компанія".

За таких обставин, колегія суддів, враховуючи відсутність доказів наявності договірних відносин між орендарем та Повним товариством "Ломбард "Любий друже" Даниленко і компанія", а також доказів користування 2-м відповідачем приміщенням, яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_2, загальною площею 10 кв.м., дійшла висновку про те, що позовні вимоги до 2-го відповідача про виселення його з вказаного приміщення є такими, що не підлягають до задоволення, оскільки позивачем не доведено факту користування останнім цим приміщенням, що, в свою чергу, унеможливлює його виселення.

У відповідності до ст. 4-3 Господарського процесуального кодексу України , судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Господарський суд створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

Згідно зі ст. 4-2 Господарського процесуального кодексу України правосуддя у господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом. Дана норма кореспондується зі ст. 22 Господарського процесуального кодексу України , в якій закріплено, що сторони користуються рівними процесуальними правами.

Вказані положення означають, що закон встановлює рівні можливості сторін і гарантує їм право на захист своїх інтересів.

Відповідно до ст. ст. 33 , 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Отже, висновок місцевого господарського суду першої інстанції про задоволення позовних вимог не відповідає принципам справедливого судового розгляду у контексті частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.

Відповідно до п. 2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 23.03.2012 р. "Про судове рішення" рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Гарантуючи право на справедливий судовий розгляд, стаття 6 Конвенції в той же час не встановлює жодних правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України, no. 4241/03 від 28.10.2010р.)

Питання справедливості розгляду не обов'язково постає у разі відсутності будь-яких інших матеріалів на підтвердження отриманих доказів, слід мати на увазі, що у разі, якщо доказ має дуже вагомий характер і якщо відсутній ризик його недостовірності, необхідність у підтверджувальних доказах відповідно зменшується (рішення Європейського суду з прав людини у справі Яременко проти України, no. 32092/02 від 12.06.2008р.)

Доводи викладені в апеляційній скарзі є обґрунтованими та такими, що підлягають до задоволення.

Таким чином, колегія суддів вважає, що господарський суд першої інстанції неповно з'ясував обставини, що мають значення для справи, дійшов висновків, які не відповідають фактичним обставинам справи, а тому рішення господарського суду Харківської області від 28.02.2017р. у справі №922/388/17 підлягає скасуванню, з прийняттям нового рішення, яким слід відмовити в позові повністю.

Відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України, судовий збір покладається на позивача.

Керуючись ст. 99, 101, п.2 ст. 103, п.п. 1, 3 ч. 1 ст. 104, ст.105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Фізичної особи - підприємця ОСОБА_4, м. Харків задовольнити.

Рішення господарського суду Харківської області від 28.02.2017р. у справі №922/388/17 скасувати.

Прийняти нове рішення.

В задоволенні позову Приватного підприємства "Торгово - комерційна фірма "Дана" про визнання договору оренди нежитлового приміщення за адресою АДРЕСА_2, б/н від 01 листопада 2013 року з Додатковою угодою №1 від 01 серпня року, укладеного між ПП "ТКФ "Дана" та ОСОБА_4, м. Харків припиненим з 01 січня 2017 року відмовити повністю.

В задоволенні позову Приватного підприємства "Торгово - комерційна фірма "Дана" про виселення з нежитлового приміщення площею 10 кв. м., яке знаходиться за адресою АДРЕСА_2, належного ПП "ТКФ "Дана" на підставі свідоцтва про право власності від 28.05.2015 року, суборендаря - Повне товариство "Ломбард "Любий друже" Даниленко і компанія" відмовити повністю.

Стягнути з Приватного підприємства "Торгово - комерційна фірма "Дана", м. Харків (61124, місто Харків, АДРЕСА_2, код ЄДРПОУ 22650862) на користь Фізичної особи - підприємця ОСОБА_4, м. Харків (61060, АДРЕСА_1, АПН НОМЕР_1) 3520,00 грн. судового збору за подання апеляційної скарги.

Доручити господарському суду Харківської області видати відповідний наказ.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів до Вищого господарського суду України.

Повний текст постанови складено 28.04.2017 року.

Головуючий суддя Терещенко О.І.

Суддя Сіверін В. І.

Суддя Слободін М.М.