Постанова

від 27.04.2017 по справі 13/69-1215

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"27" квітня 2017 р. Справа № 13/69-1215

Львівський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого - судді Матущака О.І.

суддів Дубник О.П.

ОСОБА_1

розглянувши апеляційну скаргу сільськогосподарського виробничого кооперативу "Біла криниця" с. Білокриниця Кременецького району, Тернопільської області

на рішення господарського суду Тернопільської області від 02.07.2009р.

у справі № 13/69-1215

за позовом приватного підприємства "Білокриниця" с. Білокриниця, Кременецький район, Тернопільська область

до відповідача: сільськогосподарського виробничого кооперативу "Біла криниця" с. Білокриниця Кременецького району, Тернопільської області

про визнання дійсним договору купівлі-продажу

за участю представників сторін від:

позивача: не з'явився;

відповідача: ОСОБА_2 - голова кооперативу; ОСОБА_3 - за довіреністю №15 від 09.02.2017 р.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Тернопільської області від 02.07.2009 р. (суддя Стопник С.Г.) позов задоволено. Визнано дійсним договір купівлі-продажу нежитлової будівлі від 02.06.2009р., що укладений між сільськогосподарським виробничим кооперативом «Біла криниця» та приватним підприємством «Білокриниця» . Визнано за приватним підприємством «Білокриниця» право власності на будівлю пожежного депо в цілому, що знаходиться по вул. Шевченка, 67 "В" та на будівлю автомобільних гаражів в цілому, що знаходиться по вул. Шевченка, 67 "Б" у с. Білокриниця, Кременецького району, Тернопільської області. Стягнуто з сільськогосподарського виробничого кооперативу «Біла криниця» , с. Білокриниця Кременецького району, Тернопільської області на користь приватного підприємства «Білокриниця» , с. Білокриниця, Кременецький район, Тернопільська область 263, 60 грн. в повернення сплаченого державного мита та 312, 50 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Рішення суду мотивоване тим, що на момент вчинення спірного договору купівлі-продажу у продавця були всі необхідні правовстановлюючі документи, а також реєстраційні посвідчення на об'єкти, що підлягали купівлі-продажу. Крім цього, такий договір укладений в письмовій формі у відповідності до вимог чинного законодавства.

Відповідачем в особі директора СВК Біла криниця ОСОБА_4 подано апеляційну скаргу на зазначене рішення суду. В своїй апеляційній скарзі апелянт стверджує, що відповідно до п.13 постанови пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 р. №9 Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними зазначено, що норма ч.2 ст.220 Цивільного кодексу України не застосовується щодо правочинів, які підлягають і нотаріальному посвідченню, і державній реєстрації, оскільки момент вчинення таких правочинів відповідно до ст.210 та 640 ЦК України пов'язується з державною реєстрацією, тому вони не є укладеними і не створюють прав та обов'язків для сторін.

Позивачем подано відзив на апеляційну скаргу, в якому просить рішення місцевого господарського суду залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення. Свої заперечення позивач обґрунтовує тим, що фактичне ухилення відповідача від нотаріального посвідчення спірного договору унеможливило внесення нотаріусом запису до державного реєстру правочинів одночасно з його нотаріальним посвідченням.

Позивачем було подано клопотання б/н від 28.01.2017 р. про залишення апеляційної скарги без розгляду у зв'язку з тим, що ОСОБА_4 на дату підписання апеляційної скарги не є директором СВК «Біла криниця» , на підтвердження чого, подав копію витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань станом на 28.01.2017 р.

Відповідачем (новим керівником) подано клопотання б/н б/д (вх.№ЛАГС 01-04/1051/17 від 09.02.2017 р.) про долучення до матеріалів справи документів, зокрема, протокол зборів членів СВК «Біла криниця» від 16.12.2016 р., згідно якого, ОСОБА_4 звільнили з посади директора та призначили директором ОСОБА_2

На адресу суду надійшло клопотання про відкладення розгляду справи у зв'язку з неможливістю забезпечити явку уповноваженого представника, оскільки останній перебуває за кордоном.

Розглянувши вказане клопотання, судова колегія дійшла висновку про відмову у задоволенні клопотання позивача, з огляду на те, що представником позивача не подано суду належних доказів перебування за кордоном, а також те, що ухвалою Львівського апеляційного господарського суду від 09.03.2017 р. явку уповноважених представників сторін в судове засідання визнано на власний розсуд.

До початку розгляду справи по суті, суд апеляційної інстанції розглянув вищезазначене клопотання та дійшов висновку про відмову в його задоволенні, з огляду на таке.

Відповідно до ч.1 ст.97 ГПК України, апеляційна скарга не приймається до розгляду і повертається апеляційним господарським судом, якщо апеляційна скарга підписана особою, яка не має права її підписувати, або особою, посадове становище якої не зазначено.

Заслухавши пояснення директора та представника відповідача, а також, з огляду на подані документи, суд апеляційної встановив, що директором відповідача є ОСОБА_2 з 16.12.2016 р., що підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань та протоколом зборів членів СВК «Біла криниця» від 16.12.2016 р.

Однак, апеляційна скарга подана директором СВК Криниця - ОСОБА_4 15.12.2016 р., що підтверджується штемпелем на поштовому конверті.

Згідно витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань станом на момент подання апеляційної скарги - 15.12.2016 р., ОСОБА_4 був директором СВК Криниця , а відповідно мав право підпису від імені СВК Криниця , зокрема, на подання апеляційної скарги.

За таких обставин, у суду відсутні правові підстави для повернення апеляційної скарги.

В судовому засіданні представниками відповідача викладено заперечення по суті апеляційної скарги.

Дослідивши наявні у справі матеріали, давши належну оцінку доводам апеляційної скарги, заслухавши пояснення представників сторін у судовому засіданні, колегія суддів апеляційного господарського суду дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, рішенням місцевого господарського суду скасуванню, з огляду на наступне.

Як встановлено судом першої інстанції та перевірено Львівським апеляційним господарським судом, 02.06.2009 р. між приватним підприємством Білокриниця , як покупцем, та сільськогосподарським виробничим кооперативом Біла криниця , як продавцем, укладено договір купівлі-продажу нежитлової будівлі.

Відповідно до п.п.1, 2, 5 даного договору, продавець зобов'язався передати у власність будівлю пожежного депо в цілому, що знаходиться по вул. Шевченка, 67 В та будівлі автомобільних гаражів в цілому, що знаходяться по вул. Шевченка, 67 Б у с. Білокриниця, Кременецького району (товар), а покупець прийняти у власність та сплатити вартість товару в сумі 26 380 грн.

Право власності на дані будівлі переходить до покупця з моменту сплати коштів за придбане майно та з моменту підписання сторонами акту передачі-приймання, який є невід'ємною частиною договору.

Як підтверджується матеріалами справи, обґрунтовуючи позовні вимоги позивач посилається на те, що в порядку ст.203 ЦК України правочин вчинявся у письмовій формі, встановленій законом, тобто укладений договір від 02.06.2009р. не суперечить вимогам чинного законодавства, але з огляду на те, що одна із сторін ухиляється від нотаріального посвідчення, лише суд вправі визнати такий договір дійсним в порядку ст.220 ЦК України.

Як встановлено судом першої інстанції, ПП Білокриниця свої зобов'язання щодо сплати коштів за товар згідно укладеного договору виконало, підтвердженням чого є платіжне доручення №30 від 17.06.2009 р. та накладна №3 від 17.06.2009 р. З цього часу підприємство вважає себе власником даних будівель і здійснює у них свою господарську діяльність. Однак, при письмовому зверненні в червні 2009 року до Кременецького БТІ з проханням здійснити реєстрацію права власності на це нерухоме майно, БТІ підприємству відмовило, посилаючись на недійсність правочину, в зв'язку з відсутністю нотаріального посвідчення та державної реєстрації договору.

Враховуючи вищезазначене, місцевий господарський суд на підставі ст.ст. 215 та 334 ЦК України, визнав вищезазначений договір дійсним.

Проте, такий висновок суду першої інстанції є помилковим з огляду на таке.

Статтею 657 ЦК України (в редакції, чинній на момент укладання оспорюваного правочину) встановлено, що договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню та державній реєстрації, крім договорів купівлі-продажу майна, що перебуває в податковій заставі.

Згідно з п. 3 ст. 640, ст.220 вказаного кодексу договір, який підлягає нотаріальному посвідченню або державній реєстрації, є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення або державної реєстрації, а в разі необхідності і нотаріального посвідчення, і державної реєстрації - з моменту державної реєстрації.

Якщо сторони домовилися щодо усіх істотних умов договору, що підтверджується письмовими доказами, і відбулося повне або часткове виконання договору, але одна із сторін ухилилася від його нотаріального посвідчення, суд може визнати такий договір дійсним. У цьому разі наступне нотаріальне посвідчення договору не вимагається.

При цьому, судова колегія звертає увагу на те, що у п. 13 постанови пленуму Верховного Суду України Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними №9 від 06.11.2009 р. роз'яснено, що вирішуючи спір про визнання правочину, який підлягає нотаріальному посвідченню, дійсним, судам необхідно враховувати, що норма ч. 2 ст. 220 Цивільного кодексу України не застосовується щодо правочинів, які підлягають і нотаріальному посвідченню, і державній реєстрації, оскільки момент вчинення таких правочинів відповідно до ст.ст. 210 та 640 Цивільного кодексу України пов'язується з державною реєстрацією, тому вони не є укладеними і не створюють прав та обов'язків для сторін.

Вказана правова позиція викладена як в постановах Верховного Суду України, зокрема, від 30.01.2013 р. у справі №6-162цс12 та від 19.06.2013 р. у справі №6-49ц13, так і в постановах Вищого господарського суду України, в тому числі від 27.04.2016 р. у справі №909/757/15, від 20.04.2016 р. у справі №912/2536/14 та від 25.11.2016 р. у справі № 921/138/15-г/13.

Таким чином, у спірній ситуації господарський суд першої інстанції дійшов до необґрунтованого висновку про можливість визнання спірного договору дійсним на підставі приписів ст. 220 Цивільного кодексу України, оскільки відповідний договір підлягав не лише нотаріальному посвідченню, а й державній реєстрації, та є вчиненим саме з моменту здійснення державної реєстрації. Проте, дана реєстрація проведена не була.

За таких обставин, апеляційний господарський суд прийшов до висновку про наявність підстав для задоволення апеляційної скарги, скасування рішення суду першої інстанції та прийняття нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

При зміні чи скасуванні рішення суду першої інстанції, апеляційний господарський суд проводить новий розподіл судових витрат на підставі ст.49 ГПК України. Відповідно до ч.2 ст.49 ГПК України, якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, господарський суд має право покласти на неї судовий збір незалежно від результатів вирішення спору. Таким чином, враховуючи те, що спір виник з вини відповідача, судова колегія не вбачає підстав для повернення судового збору відповідачу за розгляд справи в суді апеляційної інстанції.

Керуючись ст.ст. 99, 101, 103, 104, 105 ГПК України, -

П О С Т А Н О В И В:

1. Апеляційну скаргу сільськогосподарського виробничого кооперативу «Біла криниця» , с. Білокриниця Кременецького району, Тернопільської області задовольнити.

2. Рішення господарського суду Тернопільської області від 02.07.2009 р. у справі №13/69-1215 скасувати. Прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку.

4. Матеріали справи скерувати до господарського суду Тернопільської області.

Повний текст постанови виготовлено та підписано 03.05.2017 р.

Головуючий суддя Матущак О.І.

Судді Дубник О.П.

ОСОБА_1