Постанова

від 15.05.2007 по справі 34/232-06

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

34/232-06

ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ  

 ПОСТАНОВА          

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ          

15 травня 2007 р.                                                                                   № 34/232-06  

Вищий  господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого, судді                    М.В.Кузьменка

судді                                        І.М.Васищака,

судді                                        В.М.Палій,

розглянувши    касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю

                     "Торгівельний будинок "Гільдія ЛТД"

на                       рішення господарського суду Дніпропетровської області від 20.10.2006р. та

                      постанову Дніпропетровського  апеляційного господарського суду

                      від 06.02.2007р.

у справі        №34/232-06

за позовом   Товариства з обмеженою відповідальністю науково-виробничого

                      підприємства "Промтех"

до                      Товариства з обмеженою відповідальністю

                      "Торгівельний будинок "Гільдія ЛТД"

про                    стягнення 29 379,19 грн.,

за участю представників сторін:

від позивача: Чередник Г.Б. довір.№2 від 26.02.07, Майстренко Ю.А. довір.№3 від 11.05.07

від відповідача: не з'явився,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю науково-виробниче підприємство "Промтех" звернулося до господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгівельний будинок "Гільдія ЛТД" і просило суд стягнути з останнього 22 444,0 грн. боргу, 5 588,55 грн. інфляційних втрат, 1346 грн. –3% річних, а всього 29 379,19 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що укладений між сторонами договір №25/03-2003 від 25.03.2003р. розірвано за згодою сторін, внаслідок чого відповідач мав повернути перераховані позивачем на виконання вказаного договору грошові кошти у сумі 57 444,0 грн. Проте, відповідач повернув лише частину грошових коштів у сумі 35 000,0 грн. Таким чином,  залишок неповернутих відповідачем позивачу грошових коштів складає 22 444,0 грн., які позивач просить суд стягнути з відповідача.

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 20.10.2006р. (суддя Примак С.А.), залишеним без змін постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 06.02.2007р. (головуючий, суддя Герасименко І.М., судді Прудніков В.В., Ясир Л.О.), позов задоволено частково: присуджено до стягнення з відповідача 22 444,0 грн. боргу, 110,68 грн. 3% річних. В решті позову відмовлено.

Рішення та постанова мотивовані неповерненням відповідачем на вимогу позивача залишку грошових коштів.

Не погоджуючись з  рішенням суду першої інстанції та постановою суду апеляційної інстанції, відповідач звернувся  до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить суд їх скасувати як такі, що ухвалені з порушенням норм матеріального та процесуального права, та ухвалити нове рішення про відмову у позові.  

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у касаційній інстанції, обговоривши доводи касаційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом норм матеріального та процесуального права  при ухваленні оскаржуваних судових  актів, знаходить касаційну скаргу такою, що  не підлягає  задоволенню з таких підстав.

Відповідно до ст.245 ЦК УРСР, чинного на час виникнення спірних правовідносин, за договором  поставки  організація-поставщик  зобов'язується передати  у  певні  строки   або    строк    організації-покупцеві (замовникові)  у  власність  (в  оперативне   управління)    певну продукцію згідно з  обов'язковим  для  обох  організацій  плановим актом  розподілу  продукції;  організація-покупець  зобов'язується прийняти продукцію і оплатити її за встановленими цінами.

Договором  поставки  є  також  договір,  що  укладається  між організаціями за їх розсудом,  за  яким  поставщик  зобов'язується передати покупцеві продукцію, що  не  розподіляється  в  плановому порядку,  в  строк,  який  не  збігається  з  моментом   укладення договору.

Згідно ч.2 ст.246 ЦК УРСР, кількість продукції, недопоставлена поставщиком або не вибрана покупцем в обумовлений строк, повинна бути поставлена (вибрана) в порядку і в строки, передбачені Положеннями про поставки, Особливими умовами поставки окремих видів продукції або договором.

Покупець вправі, повідомивши поставщика, відмовитись від прийняття продукції, поставка якої прострочена, якщо в договорі не передбачено інше. Продукцію, відвантажену поставщиком до одержання повідомлення покупця, останній зобов'язаний прийняти і оплатити.

Так, судами встановлено, що 25.03.2003р. між сторонами укладено договір №25/02-2003 купівлі-продажу товару, за умовами якого відповідач зобов'язався передати у власність позивача партію товару, а позивач –прийняти та оплатити товар. Ціна на товар, кількість товару та форми оплати встановлюються згідно додатків (п.2.3. договору). Згідно п.2.4. договору оплата проводиться по рахунках, виставлених відповідачем. Пунктом 3.1. договору сторони передбачили, що відповідач поставляє товар зі свого складу на умовах самовивозу.

На виконання умов вказаного договору та на підставі виставлених відповідачем рахунків-фактур позивач перерахував грошові кошти у сумі 57 444,0 грн.

У подальшому позивач надіслав відповідачу лист №566 від 09.06.2003р., яким відмовився від прийняття продукції та просив відповідача повернути йому перераховані грошові кошти (а.с.16).

Відповідач протягом серпня-вересня 2003р. частково повернув грошові кошти позивачу у сумі 35 000,0 грн., та сторони підписали акт звірки дебіторської та кредиторської заборгованості, яким визначили, що заборгованість відповідача перед позивачем станом на 17.03.2004р. становить 22 444,0 грн. (а.с.21).

Відповідно до ст.220 ЦК УРСР,  зобов'язання припиняється угодою сторін.

Дії сторін свідчать про досягнення між ними угоди про припинення зобов'язання позивача отримати (вибрати) у відповідача товар шляхом самовивозу, внаслідок чого у відповідача виник обов'язок повернути позивачу грошові кошти, перераховані за цей товар.

Між тим, судами двох інстанцій встановлено, що вказаний обов'язок відповідач виконав частково на суму 35 000,0 грн., у зв'язку з чим суди дійшли правильного висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача суми боргу з урахуванням 3% річних.

Доводи скаржника відносно пропуску позивачем строку позовної давності, колегія суддів відхиляє, погоджуючись з висновком суду апеляційної інстанції про те, що в силу ч.3 ст.267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленої до винесення ним рішення. Проте у матеріалах справи така заява відсутня.

Окрім того, судом першої інстанції встановлено, що позивач надіслав відповідачу вимогу про повернення грошових коштів 22.02.2006р. (а.с.22), що спростовує твердження скаржника відносно того, що строк позовної давності минув 30.04.2006р.

Вирішуючи спір, суди повно та всебічно дослідили обставини справи, дали їм належну правову оцінку й ухвалили рішення з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а тому підстав для зміни або скасування  оскаржуваних рішення та постанови немає.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119 –11111 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів

ПОСТАНОВИЛА:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгівельний будинок ЛТД" залишити без задоволення, а постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 06.02.2007р. у справі №34/232-06 –без змін.

Головуючий, суддя                                                            М.В.Кузьменко

Суддя                                                                                І.М.Васищак

Суддя                                                                                В.М.Палій