Рішення

від 04.05.2017 по справі 530/1796/16-ц

ЗІНЬКІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 530/1796/16-ц

2/530/142/17

З А О Ч Н Е Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А І Н И

04.05.2017 року Зіньківський районний суд Полтавської області в складі: головуючого-судді Должко С.Р., секретарі Бедюх Н.І., розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Зіньків справу за позовом

ОСОБА_1 до Приватного підприємства "Агроекологія" про розірвання договорів оренди землі, -

ВСТАНОВИВ:

В провадженні Зіньківського районного суду Полтавської області знаходиться цивільна справа за позовом ОСОБА_1 до Приватного підприємства "Агроекологія" про розірвання договорів оренди землі .

Позивач в судове засідання не з явився, але направив заяву про розгляд справи за його відсутності. Позовні вимоги підтримав в повному обсязі.

В судовому засіданні представник позивача, ОСОБА_2, підтримав заявлені позовні вимоги в повному обсязі.

Відповідач, ПП Агроекологія , про дату і час розгляду справи повідомлений судом належним чином, в судове засідання не з явився.

Заслухавши представника позивача, який уточнив позовні вимоги та дослідивши наявні матеріали справи, суд знаходить, що уточнені заявлені вимоги позивача обґрунтовані і такі, що підлягають до задоволення.

Згідно ч. 2 ст. 27 ЦПК України, особи, які беруть участь у справі позовного провадження, для підтвердження своїх вимог або заперечень зобов'язані подати усі наявні у них докази під час попереднього судового засідання, а якщо попереднє судове засідання у справі не проводиться - до початку розгляду справи по суті.

У відповідності до ст.. 57 ЦПК України, доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цивільно-процесуального кодексу України.

Відповідно ст. 213 ЦПК України, - рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Як передбачено нормою ст. 2 ЦПК України, - цивільне судочинство здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу та Закону України "Про міжнародне приватне право". Якщо міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, передбачено інші правила, ніж встановлені цим Кодексом, застосовуються правила міжнародного договору. Провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Закон, який встановлює нові обов'язки, скасовує чи звужує права, належні учасникам цивільного процесу, чи обмежує їх використання, не має зворотної дії в часі.

Згідно положень пункту 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 18.12.2009 № 14 «Про судове рішення у цивільній справі» , - рішення суду як найважливіший акт правосуддя покликане забезпечити захист гарантованих Конституцією України прав і свобод людини та здійснення проголошеного Основним Законом України принципу верховенства права. У зв'язку з цим суди повинні неухильно додержувати вимог про законність і обґрунтованість рішення у цивільній справі (частина перша статті 213 ЦПК). Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства відповідно до статті 2 ЦПК, вирішив справу згідно з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин відповідно до статті 8 ЦПК, а також правильно витлумачив ці норми. Якщо спірні правовідносини не врегульовані законом, суд застосовує закон, що регулює подібні за змістом відносини (аналогія закону), а за відсутності такого - суд виходить із загальних засад законодавства (аналогія права). Якщо є суперечності між нормами процесуального чи матеріального права, які підлягають застосуванню при розгляді та вирішенні справи, то рішення є законним, якщо судом застосовано відповідно до частини четвертої статті 8 ЦПК норми, що мають вищу юридичну силу. У разі наявності суперечності між нормами законів (кодексів), що мають однакову юридичну силу, застосуванню підлягає той з них, який прийнято пізніше. При встановленні суперечностей між нормами права, які підлягають застосуванню при розгляді та вирішенні справи, суду також необхідно враховувати роз'яснення Пленуму Верховного Суду України, що містяться в постанові від 1 листопада 1996 року № 9 "Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя". Обґрунтованим визнається рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи.

За змістом ст. 10 ЦПК України, - цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд сприяє всебічному і повному з'ясуванню обставин справи: роз'яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов'язки, попереджує про наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим Кодексом.

Відповідно ст. 212 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Результати оцінки доказів суд відображає в рішенні, в якому наводяться мотиви їх прийняття чи відмови у прийнятті.

Згідно ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Відповідно до ч. 5 ст. З Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень" право власності та інші речові права на нерухоме майно, набуті згідно з діючими нормативно-правовими актами до набрання чинності цим Законом, визнаються державою.

Відносини, пов'язані з орендою землі, регулюються Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, Законом України "Про оренду землі", іншими законами України, нормативно-правовими актами, а також договором оренди землі.

Відповідно до ст.93 ЗК України право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.

Частина 1 ст.4 Закону України «Про оренду землі» говорить, що орендодавцями земельних ділянок є громадяни та юридичні особи, у власності яких перебувають земельні ділянки, або уповноважені ними особи. Ст.5 Закону України «Про оренду землі» вказує, що орендарями земельних ділянок є юридичні або фізичні особи, яким на підставі договору оренди належить право володіння і користування земельною ділянкою.

Згідно зі статтею 13 Закону України "Про оренду землі" договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Частиною 1 статті 14 Закону України «Про оренду землі» визначено, що договір оренди укладається у письмовій формі, статтею 18 Закону встановлено, що договір оренди землі набуває чинності після його державної реєстрації.

Відповідно до ст. 15 Закону України "Про оренду землі" встановлено, що істотними умовами договору оренди землі є:об'єкт оренди (місце розташування та розмір земельної ділянки); строк дії договору оренди; орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, форм платежу, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату; умови використання та цільове призначення земельної ділянки, яка передається в оренду; умови збереження стану об'єкта оренди; умови і строки передачі земельної ділянки орендарю; умови повернення земельної ділянки орендодавцеві; існуючі обмеження (обтяження) щодо використання земельної ділянки; визначення сторони, яка несе ризик випадкового пошкодження або знищення об'єкта оренди чи його частини; відповідальність сторін. Відсутність у договорі оренди землі однієї з істотних умов, передбачених цією статтею, а також порушення вимог статей 4-6, 11, 17, 19 цього Закону є підставою для відмови в державній реєстрації договору оренди, а також для визнання договору недійсним відповідно до закону.

Відповідно до п.2 Порядку державної реєстрації договорів оренди землі, затвердженого постановою КМУ від 25.12.1998 року за № 2073, державна реєстрація договорів оренди є офіційним визнанням і підтвердженням державою факту виникнення або припинення права оренди земельних ділянок.

У відповідності до ст.202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Частинами 1,2,3,4,5 ст. 203 ЦК України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Частина 1 ст.215 ЦК України вказано - підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою ст.203 цього Кодексу.

У відповідності до ст.626 ЦК України договором є домовленість двох сторін, спрямована на встановлення або припинення цивільних прав та обов'язків.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами) - ч.2 ст.207 ЦК України.

Відповідно до ст. 19 Конституції України, правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.

Відповідно до ст. 387 Цивільного кодексу України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

В судовому засіданні встановлено, що позивача, ОСОБА_1, матір'ю була ОСОБА_3, яка померла 01.02.2016 року, у віці 76 років, у селі Дамаска, Зіньківського району, Полтавської області, яка при житті мала на праві приватної власності дві земельні ділянки площею 3,8019 гектарів і 2,3623 гектарів, загальною площею 6,1642 га., розташовані на території Ставківської сільської ради Зіньківського району Полтавської області, право на які вона набула на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом АЕЕ № 964760 від 04.01.2002 року, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що підтверджується державним актом на право приватної власності на земельну ділянку серії Р2 № 604504, зареєстрованим в книзі реєстрації державних актів 18.12.2001 року за № 422,-в якому розміри земельних ділянок зазначені відповідно, як площею 3,80 га. і 2,36 га., а загальною площею 6, 16 га..

20.04.2010 року між ОСОБА_3 і приватним підприємством ''Агроекологія» у Зіньківському районному відділі Полтавської РФ ДП ''Центру ДЗК при Держкомземі України» було зареєстровано за номером 041055500913 договір оренди земельної ділянки площею 3,80 гектарів, а 19.07.2010 року за номером 041055501892 договір оренди земельної ділянки площею 2,36 гектарів, згідно яких ОСОБА_3 передала, а приватне підприємство ''Агроекологія» прийняло в оренду вказані земельні ділянки строком на 25 років.

Після смерті ОСОБА_3, 12.10.2016 року позивач успадкувала вказані земельні ділянки, ставши їх власником, і 04.11.2016 року звернулася до приватного підприємства ''Агроекологія» із двома письмовими заявами про розірвання вказаних договорів оренди земельних ділянок.

На протязі місяця з дня надходження заяви до ПП Агроекологія і по даний час письмової відповіді по даному питанню позивачу надано не було.

Статтею 1 Закону України Про звернення громадян встановлено, що громадяни України мають право звернутися до органів державної влади, місцевого самоврядування, об єднання громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, засобів масової інформації, посадових осіб відповідно до їх функціональних обов язків із зауваженнями, скаргами та пропозиціями, що стосуються їх статутної діяльності, заявою або клопотанням щодо реалізації своїх соціально-економічних, політичних та особистих прав і законних інтересів та скаргою про порушення. Статтею 18 цього Закону встановлено право громадянина, який звернувся з заявою одержати письмову відповідь про результати розгляду заяви. Одночасно норма ст.. 19 цього Закону зобов язує органи державної влади і місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації незалежно від форм власності, об єднання громадян, засоби масової інформації, їх керівників, інших посадових осіб в межах своїх повноважень об активно, всебічно і вчасно перевіряти заяви, скарги, письмово повідомляти громадянина про результати перевірки заяви чи скарги і суть прийнятого рішення.

Терміни розгляду звернень встановлені ст.20 Закону України Про звернення громадян не більше одного місяця від дня їх надходження, а ті, які не потребують додаткового вивчення - невідкладно, але не пізніше п ятнадцяти днів від дня їх отримання. Якщо в місячний термін вирішити порушені у зверненні питання неможливо, керівник відповідного органу, підприємства, установи, організації або його заступник, встановлюють необхідний термін для його розгляду, про що повідомляється особі, яка подала звернення. При цьому загальний термін вирішення питань, порушених у зверненні, не може перевищувати сорока п яти днів. На обґрунтовану письмову вимогу громадянина термін розгляду може бути скорочено від встановленого цією статтею терміну.

Пунктом 40, укладеного ОСОБА_3 договору оренди земельної ділянки площею 3,80 га., кадастровий номер 5321386000:00:008:0028, зареєстрований у Зіньківському районному відділі Полтавської філії ДП "Центру ДЗК при Держкомземі України" про що у Державному реєстрі земель вчинено запис від 20.04.2010 року за № 041055500913, передбачено, що перехід права власності на орендовану земельну ділянку до іншої особи , а також реорганізація юридичної особи-орендаря є підставою для зміни умов або розірвання договору.

Частина четверта статті 32 Закону України Про оренду землі встановлює, що Перехід права власності на орендовану земельну ділянку до іншої особи, а також реорганізація юридичної особи-орендаря не є підставою для зміни умов або розірвання договору, якщо інше не передбачено договором оренди землі.

За ст.16 Закону України Про оренду землі - укладення договору оренди земельної ділянки із земель приватної власності здійснюється за згодою орендодавця та особи, яка згідно із законом вправі набувати право оренди на таку земельну ділянку.

Згідно ст. 319 Цивільного кодексу України встановлено: 1. Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. 2. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

Статтею 627 Цивільного кодексу України передбачено: 1. Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно ст. 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.

Статтею 17 Загальної декларації прав людини, передбачено - ніхто не може бути безпідставно позбавлений свого майна.

Частина друга статті 158 Земельного кодексу України встановлює, що: виключно судом вирішуються земельні спори з приводу володіння, користування і розпорядження земельними ділянками, що перебувають у власності громадян і юридичних осіб .

З метою захисту своїх законних прав та інтересів, передбачених вказаними вище договорами оренди землі та законодавством України, позивач вимушений звернутися до суду з позовною заявою.

Згідно ч.1 ст.638 ЦК України - договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

За змістом ч.1 ст.792 ЦК України - за договором найму (оренди) земельної ділянки наймодавець зобов'язується передати наймачеві земельну ділянку на встановлений договором строк у володіння та користування за плату. У ч. 2 ст. 792 ЦК України вказано, що відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом.

Згідно зі ст. 1 ЗУ Про оренду землі оренда землі це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької діяльності та інших видів діяльності.

Відповідно до ст. 3 цього Закону об'єктами оренди є земельні ділянки, що перебувають у власності громадян юридичних осіб, комунальної або державної власності.

Договір оренди землі, згідно зі ст. 13 ЗУ Про оренду землі , - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Договір оренди відповідає вимогам ст. ст. 14 - 15 ЗУ Про оренду землі : має письмову форму, зазначені всі істотні умови договору.

Згідно зі ст. 18 ЗУ Про оренду землі договір оренди землі набуває чинності після його державної реєстрації.

Відповідно до вимог чинного земельного законодавства, зокрема ст. 125 ЗК України, якою передбачено, що право оренди земельної ділянки виникає з моменту державної реєстрації цих прав, 28.11.2014 договір оренди був зареєстрований сторонами у Відділі Держкомзему Зіньківського району 07.06.2012 року.

Відповідно до ст. 31 ЗУ Про оренду землі , який є спеціальним законом, що регулює земельні відносини в Україні, договір оренди землі може бути розірваний за згодою сторін. На вимогу однієї із сторін договір оренди може бути достроково розірваний за рішенням суду в порядку, встановленому законом. Розірвання договору оренди землі в односторонньому порядку не допускається, якщо інше не передбачено законом або цим договором. Відповідно до ст. ст. 2 - 4 ЗК України земельні відносини - це суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею. Суб`єктами земельних відносин є громадяни, юридичні особи, органи місцевого самоврядування та органи державної влади. Об`єктами земельних відносин є землі в межах території України, земельні ділянки та права на них, у тому числі на земельні частки (паї).

Відповідно до ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї з сторін має бути досягнуто згоди. Правовідносини щодо оренди землі регулюються ст. 792 ЦК України загальним законом та спеціальними законами, а саме ст. ст. 124 - 126 ЗК України.

Частиною 2 ст. 124 ЗК України передбачено, що передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у власності громадян і юридичних осіб, здійснюється за договором оренди між власником земельної ділянки і орендарем. Право на оренду земельної ділянки відповідно до ч. 2 ст. 125 ЗК України виникає після укладення договору оренди і його державної реєстрації. Право оренди землі згідно ч. 2 ст. 126 ЗК України оформляється договором, який реєструється відповідно до Закону.

Відповідно до вимог ст. ст. 651 - 652 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.

Відповідно до ст. 34 Закону України "Про оренду землі" у разі припинення або розірвання договору оренди земельної ділянки орендар зобов'язаний повернути орендодавцеві земельну ділянку на умовах, визначених договором.

Отже, в судове засідання надано докази щодо наявності підстав для розірвання договору оренди земельної ділянки, укладеного між ОСОБА_3 та приватним підприємством Агроекологія .

Згідно ст. 88 ЦПК України вимоги позивача щодо відшкодування судових витрат підлягають до задоволення.

На основі викладеного та керуючись Рішення Конституційного суду України від 11 травня 2005 року № 4-рп/2005 у справі № 1-11/2005 , ст. ст. 124 - 126 ЗК України, ст. ст. 6, 14 - 15, 21, 23-25, 31-32 ЗУ "Про оренду землі",ст.ст. 626, 627, 637, 638, 639, 640,651, 652 ЦК України, Законом України «Про оренду землі» , ст. ст. 3, 10, 11,15, 27, 30, 31, 57-61, 79, 88, 212-223 ЦПК України суд,-

В И Р І Ш И В:

Уточнені позовні вимоги ОСОБА_1 до Приватного підприємства "Агроекологія" про розірвання договорів оренди землі - задоволити.

Розірвати договір оренди земельної ділянки площею 3,80 га., кадастровий номер 5321386000:00:008:0028, зареєстрований у Зіньківському районному відділі Полтавської філії ДП "Центру ДЗК при Держкомземі України" про що у Державному реєстрі земель вчинено запис від 20.04.2010 року за № 041055500913, укладений між ОСОБА_3 та приватним підприємством Агроекологія .

Розірвати договір оренди земельної ділянки площею 2,36 га., кадастровий номер 5321386000:00:008:0030, зареєстрований у Зіньківському районному відділі Полтавської філії ДП "Центру ДЗК при Держкомземі України" про що у Державному реєстрі земель вчинено запис від 19.07.2010 року за № 041055501892, укладений між ОСОБА_3 та приватним підприємством Агроекологія .

Стягти із приватного підприємства "Агроекологія розташованого в с.Михайлики, Шишацького району, Полтавської області, і.к.24089080, на користь ОСОБА_1 , мешканки ІНФОРМАЦІЯ_1 826 (вісімсот двадцять шість) гривні 60 копійок витрат по сплаті судового збору.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного суду Полтавської області протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Заочне рішення може бути переглянуто судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом 10 днів з дня отримання його копії.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Написано власноручно.

Суддя Зіньківського

районного суду Полтавської області ОСОБА_4