Рішення

від 03.05.2017 по справі 925/371/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

18005, м. Черкаси, бульвар Шевченка, 307, тел. канцелярії (0472) 31-21-49, inbox@ck.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"03" травня 2017 р. Справа № 925/371/17

Господарський суд Черкаської області у складі головуючого судді - Васяновича А.В.,

секретар судового засідання - Гень С.Г.,

за участю представників сторін:

від позивача - представник не з'явився,

від відповідача - ОСОБА_1 - представник за довіреністю,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «АЙ ЕМ

ЛОДЖИСТІК» , м. Одеса

до товариства з обмеженою відповідальністю «ВМ Транс Логістик» ,

м. Черкаси

про стягнення 30 299 грн. 40 коп.

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «АЙ ЕМ ЛОДЖИСТІК» звернулося до товариства з обмеженою відповідальністю «ВМ Транс Логістик» про стягнення з відповідача 30 299 грн. 40 коп. завданих збитків за часткову втрату вантажу.

Ухвалою господарського суду Черкаської області від 30 березня 2017 року порушено провадження у справі та призначено розгляд справи в судовому засіданні на 13 квітня 2017 року.

В судовому засіданні яке відбулося 13 квітня 2017 року на підставі ст. 77 ГПК України було оголошено перерву на 03 травня 2017 року.

Викликаний в судове засідання представник позивача не з'явився, про причини неявки суд не повідомив.

Представник відповідача в судовому засіданні проти позову заперечував з підстав викладених у відзиві на позовну заяву від 03 травня 2017 року та зазначав, що згідно ТТН №21476 від 04 серпня 2016 року перевізником є позивач, а вантажовідправником - публічне акціонерне товариство «Одесакабель» . Недостача кабельно-провідникової продукції по зазначеній накладній була встановлена під час перевезення даного вантажу вантажоодержувачем - ПНВП «Ергомера» , згідно акту б/н від 06 серпня 2016 року.

Відповідно до ч. 1 та ч. 3 ст. 314 ГК України у разі втрати або нестачі вантажу перевізник несе відповідальність в розмірі вартості вантажу, який втрачено або якого не вистачає. В зв'язку з чим відповідач вважає, що саме позивач, як перевізник, який зазначений в ТТН №21476 від 04 серпня 2016 року має нести відповідальність за втрату даного вантажу, яку було виявлено 06 серпня 2016 року. Зокрема, вказане підтверджується і наявними в матеріалах справи претензією публічного акціонерного товариства «Одесакабель» до позивача про відшкодування вартості втраченого вантажу, а також платіжним дорученням позивача №2287 від 10 лютого 2017 року щодо оплати даної претензії.

Відповідач також зазначав, що останній не має жодного відношення до врегулювання взаємовідносин між сторонами договору перевезення вантажу, укладення якого підтверджується ТТН №21476 від 04 серпня 2016 року, оскільки в даному документі товариство з обмеженою відповідальністю «ВМ Транс Логістик» жодним чином не згадується, а позивач не є вантажовідправником в розумінні ч. 1 ст. 307 ГК України.

Відтак відповідач не несе відповідальності за втрату вантажу, яке мало місце під час здійснення перевезення згідно ТТН №21476 від 04 серпня 2016 року, а отже даний позов є безпідставним.

Враховуючи вищенаведене, відповідач просив суд у задоволенні позову відмовити повністю.

Крім того відповідачем заявлено про застосування наслідків пропуску строку позовної давності.

Оскільки позивач про час та місце проведення судового засідання повідомлений належним чином та явка представників сторін в судове засідання обов'язковою не визнавалась, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами в порядку ст. 75 ГПК України.

В судовому засіданні, яке відбулося 03 травня 2017 року згідно ст. 85 ГПК України було оголошено вступну та резолютивну частини судового рішення зі справи №925/371/17.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представника відповідача, дослідивши докази, суд вважає, що позовні вимоги слід задовольнити повністю виходячи з наступного:

Як вбачається з матеріалів справи та було встановлено господарським судом під час її розгляду, 23 вересня 2015 року між товариством з обмеженою відповідальністю «АЙ ЕМ ЛОДЖИСТІК» (експедитор) та товариством з обмеженою відповідальністю «ВМ Транс Логістик» (перевізник) було укладено договір про надання транспортно-експедиційних послуг №23/09.

Згідно п.1.1. вищевказаного договору експедитор зобов'язався доручити, а перевізник - надати послуги з транспортно-експедиторського обслуговування та організувати перевезення вантажів, що надаються експедитором по території України та в міжнародному сполученні відповідно до умов цього договору та заявок експедитора.

Згідно ч. 1 ст. 929 Цивільного кодексу України за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов'язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу.

Договором транспортного експедирування може бути встановлено обов'язок експедитора організувати перевезення вантажу транспортом і за маршрутом, вибраним експедитором або клієнтом, зобов'язання експедитора укласти від свого імені або від імені клієнта договір перевезення вантажу, забезпечити відправку і одержання вантажу, а також інші зобов'язання, пов'язані з перевезенням.

Договором транспортного експедирування може бути передбачено надання додаткових послуг, необхідних для доставки вантажу (перевірка кількості та стану вантажу, його завантаження та вивантаження, сплата мита, зборів і витрат, покладених на клієнта, зберігання вантажу до його одержання у пункті призначення, одержання необхідних для експорту та імпорту документів, виконання митних формальностей тощо).

Відповідно до п.1.2. договору заявка є невід'ємною частиною даного договору, в якій встановлюються істотні умови кожного конкретного перевезення, а саме:

1.2.1 найменування вантажу, кількість (вага) та пакування вантажу, його особливі характеристики;

1.2.2.найменування та місцезнаходження вантажовідправника та вантажоодержувача, пункти відправлення та призначення вантажу;

1.2.3. дата і час завантаження та розвантаження, строк виконання перевезення;

1.2.4. розмір вартості послуг;

1.2.5 інші вимоги щодо перевезення вантажу.

Відповідно до заявки на перевезення вантажу МЛ000001298 від 04 серпня 2016 року відповідач узяв на себе зобов'язання по перевезенню кабельно-провідникової продукції за маршрутом: Одеса - Запоріжжя, Запоріжжя, Дніпропетровськ.

За вищевказаною заявкою вантаж перевозився за декількома товарно-транспортними накладними, в тому числі за товарно-транспортною накладною №21476 від 04 серпня 2016 року. У вказаній накладній зазначається: автомобільний перевізник товариство з обмеженою відповідальністю «АЙ ЕМ ЛОДЖИСТІК» , вантажовідправник: публічне акціонерне товариство «Одескабель» , вантажоодержувач: приватне науково-виробниче підприємство «Ергомера» .

Згідно товарно-транспортною накладною №21476 від 04 серпня 2016 року перевозився вантаж: кабельно-провідникова продукція загальною кількістю 51 км., загальною вартістю 343 393 грн. 20 коп., кількість місць 102, у графі супровідні документи на вантаж вказано - накладна №9453, 9454.

Вантаж було прийнято до перевезення водієм відповідача ОСОБА_2 про що свідчить його підпис у товарно-транспортній накладній, ніяких зауважень та відміток у ТТН про невідповідність кількості продукції не міститься.

Після прибуття автомобіля до вантажоодержувача приватного науково-виробничого підприємства «Ергомера» при прийнятті вантажу було виявлено нестачу 9 бухт кабелю та встановлено невідповідність кількості місць в натурі та кількості, зазначеної у ТТН. Кількість місць, яка зазначена у товарно-транспортній накладній №21476 від 04 серпня 2016 року - 102, кількість фактичних місць - 93, таким чином відсутні 9 місць.

При подальшому прийомі встановлено невідповідність кількості кабельно-провідникової продукції в натурі та кількості, зазначеної у ТТН №21476 від 04 серпня 2016 та накладної №9453 від 04 серпня 2016 року та встановлено нестачу кабельно-провідникової продукції в кількості 4,5 км., вартістю 30 299 грн. 40 коп. з урахуванням ПДВ.

Згідно вимог пп.15.1-15.3, 15.6 «Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні» , затверджених наказом Міністерства транспорту України від 14 жовтня 1997 року №363, між приватним науково-виробничим підприємством «Ергомера» та водієм відповідача ОСОБА_2 було складено акт від 06 серпня 2016 року у якому засвідчено факт нестачі вантажу.

У відповідності з пп.2.2.8. п. 2.2. договору відповідач зобов'язується забезпечити збереження вантажу з моменту прийняття для перевезення і до моменту видачі його в пункті призначення вантажоотримувачу, зазначеному в товарно-транспортній накладній (СМR).

Згідно п. 5.1. договору перевізник несе повну матеріальну відповідальність за збереження вантажу з моменту прийняття його для перевезення до моменту видачі вантажоотримувачу, який зазначений в товарно-транспортних документах.

Відповідно до 5.2. договору перевізник несе відповідальність за шкоду, заподіяну при перевезенні вантажу, прийнятого до перевезення:

- у разі втрати або нестачі вантажу - в розмірі вартості вантажу, який втрачено або якого не вистачає;

- у разі пошкодження вантажу - в розмірі суми, на яку зменшилася його вартість;

- у разі втрати вантажу, зданого до перевезення з оголошенням його цінності, - у розмірі оголошеної цінності.

Статтею 924 Цивільного кодексу України встановлено, що перевізник відповідає за збереження вантажу, багажу, пошти з моменту прийняття їх до перевезення та до видачі одержувачеві, якщо не доведе, що втрата, нестача, псування або пошкодження вантажу, багажу, пошти сталися внаслідок обставин, яким перевізник не міг запобігти та усунення яких від нього не залежало. Перевізник відповідає за втрату, нестачу, псування або пошкодження прийнятих до перевезення вантажу, багажу, пошти у розмірі фактичної шкоди, якщо не доведе, що це сталося не з його вини.

Згідно ч.ч. 1, 3 ст. 314 Господарського кодексу України перевізник несе відповідальність за втрату, нестачу та пошкодження прийнятого до перевезення вантажу, якщо не доведе, що втрата, нестача або пошкодження сталися не з його вини. За шкоду, заподіяну при перевезенні вантажу, перевізник відповідає: у разі втрати або нестачі вантажу - в розмірі вартості вантажу, який втрачено або якого не вистачає.

В контексті ст. 9 Цивільного кодексу України господарські відносини регулюються положеннями Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Приписами статті 22 Цивільного кодексу України встановлено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.

Вищенаведена норма закону кореспондується із приписами статті 224 Господарського кодексу України, якою закріплено, що учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено. Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Відповідно до ч. 1 ст. 216 Господарського кодексу України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Згідно з ч. 2 ст. 217 Господарського кодексу України, у сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків, штрафні санкції, оперативно-господарській санкції.

Системний аналіз вищенаведених норм закону та матеріалів справи дає підстави для висновку суду про те, що заявлена до стягнення позивачем сума є збитками.

Для застосування такого виду господарської санкції, як відшкодування збитків, необхідна наявність всіх елементів складу правопорушення, а саме: протиправної поведінки (дії чи бездіяльності особи); шкідливого результату такої поведінки - збитків, їх наявності та розміру; причинного зв'язку між протиправною поведінкою та збитками; вини особи, яка заподіяла збитки. У разі відсутності хоча б одного з елементів відповідальність у вигляді відшкодування збитків не наступає.

Протиправною є поведінка, яка не відповідає вимогам закону, тягне за собою порушення (зменшення, обмеження) майнових прав (благ) і законних інтересів іншої особи.

Таким чином, внаслідок протиправних дій відповідача щодо втрати частини вантажу, позивач зазнав збитків внаслідок нестачі майна в кількості 4,5 км на суму 30 299 грн. 40 коп.

Як зазначалося вище, відповідно до ч. 2 ст. 224 Господарського кодексу України, під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

За змістом ч. 1 ст. 225 Господарського кодексу України, до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються, зокрема: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною; неодержаний прибуток (упущена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною.

Відповідно до ч. 1 ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно зі ст. 34 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть бути підтверджені іншими засобами доказування.

Матеріалами справи, зокрема, платіжним дорученням №2287 від 10 лютого 2017 підтверджується, що позивач, як перевізник за товаротранспортною накладною №21476 від 04 серпня 2016 року сплатив на користь вантажовідправника публічного акціонерного товариства «Одесакабель» 30 299 грн. 40 коп. збитків за втрату частини вантажу.

Договір перевезення вантажу укладається в письмовій формі. Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням перевізного документа (транспортної накладної, коносамента тощо) відповідно до вимог законодавства. Перевізники зобов'язані забезпечувати вантажовідправників бланками перевізних документів згідно з правилами здійснення відповідних перевезень.

Договір перевезення залізничним, автомобільним та річковим транспортом оформляється накладною, яка супроводжує вантаж на усьому шляху його слідування і на станції призначення видається одержувачеві разом з вантажем. Накладна складається відправником, який відповідає за усі наслідки неправильності, неточності або неповноти зазначених у ній відомостей.

Договір вважається укладеним з моменту здачі вантажу до перевезення разом з накладною. Перевізник робить на накладній відповідну відмітку, а в підтвердження прийому вантажу до перевезення видає відправнику вантажу квитанцію. Форма накладної і порядок її заповнення, а також форма квитанції затверджуються Міністерством транспорту України.

Юридичне значення накладної полягає в тому, що: а) вона є обов'язковою письмовою формою договору; б) доводить факт укладення договору і містить його зміст; в) легітимує особу на пред'явлення претензій та позовів.

Таким чином, договір перевезення вантажів укладений в момент отримання перевізником вантажу для перевезення і закінчується видачею вантажу одержувачу, а вивантаження вантажу з транспортного засобу, зберігання його після вивантаження до видачі та видача його одержувачеві є додатковими послугами договору перевезення вантажу.

Глава 64 Цивільного кодексу України, що регулює перевезення є спеціальною по відношенню до загальних положень про послуги, що врегульовані главою 63 Цивільного кодексу України.

Будь-який договір перевезення по своїй суті є договором послуг, проте не кожен договір про надання послуг є договором перевезення.

Тобто, між позивачем та публічним акціонерним товариством «Одесакабель» було укладено саме договір перевезення.

І суд погоджується з доводами відповідача, що саме перевізник відповідає за втрату вантажу.

Водночас, фактично правовідносини виникли між сторонами у справі на підставі договору про надання транспортно-експедиційних послуг №23/09.

Згідно ч. 1 ст. 180 Господарського кодексу України зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 640 Цивільного кодексу України договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції.

Якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії.

Відповідно до ст. 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Положення цієї глави можуть застосовуватися до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов'язання.

За своєю правовою природою даний правочин є договором про надання послуг саме з організації перевезення вантажу, де перевізником виступав відповідач.

Саме договором №23/09 передбачений обов'язок відповідача забезпечити збереження вантажу (п.2.2.8).

Проте, свого обов'язку відповідач належним чином не виконав, у зв'язку із чим, суд вважає доведеним розмір збитків, заявлений позивачем до стягнення.

Крім того, важливим елементом доказування наявності збитків є встановлення причинного зв'язку між протиправною поведінкою заподіювача та збитками потерпілої сторони. Слід довести, що протиправна дія чи бездіяльність заподіювача є причиною, а збитки, які завдані особі, - наслідком такої протиправної поведінки.

Умовою відповідальності за правопорушення є вина заподіювача збитків, тобто винною дією є невиконання, відмова від виконання або неналежне виконання зобов'язань. Кредитор, вимагаючи відшкодування збитків, має довести три перші умови відповідальності, зокрема факт наявності протиправної поведінки боржника, розмір збитків, причинний зв'язок. Вина боржника у порушенні презюмується та не підлягає доведенню кредитором.

Як встановлено судом, дії відповідача щодо втрати частини вантажу (незабезпечення його збереження) стали наслідком понесення позивачем збитків, а відтак, наявний причинно-наслідковий зв'язок між протиправною поведінкою відповідача та збитками позивача. Разом з цим, судом також встановлено, що відсутності своєї вини у заподіянні збитків позивачу відповідачем в порушення вимог ч. 1 ст. 33 Господарського процесуального кодексу України не доведено.

Таким чином, суд, встановивши в діях відповідача наявність всіх обов'язкових елементів складу правопорушення, приходить до висновку про обґрунтованість позовних вимог.

Доводи відповідача стосовно пропуску позивачем позовної давності є помилковими, оскільки згідно ч. 5 ст. 315 ГК України для пред'явлення перевізником до вантажовідправників та вантажоодержувачів позовів встановлено шестимісячний строк, а не навпаки.

Водночас, частини 1-3 ст. 315 ГК України регулюють порядок та строк пред'явлення претензії перевізникові, а не позову до суду.

Частиною 4 ст. 315 ГК України встановлено строк звернення до суду в разі відхилення претензії, або неодержання відповіді на претензію в строк встановлений ч.3 названої норми закону.

Відповідно до п. 6 ч. 2 ст. 258 ЦК України позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог у зв'язку з перевезенням вантажу, пошти (стаття 925 цього Кодексу).

Позивач звернувся до суду з даним позовом 30 березня 2017 року (а.с.41), тобто в межах скороченого строку позовної давності.

В зв'язку з чим з відповідача підлягають стягненню збитки в розмірі 30 299 грн. 40 коп.

Судові витрати підлягають розподілу між сторонами відповідно до вимог ст. 49 ГПК України.

Позивачем також заявлено до стягнення з відповідача вартості проїзду в сумі 373 грн. 71 коп. та добові в сумі 900 грн. 00 коп.

Згідно ч. 1 ст. 44 ГПК України судові витрати складаються з судового збору, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи.

Склад судових витрат не є вичерпним, і оцінка тих чи інших витрат сторін як судових здійснюється господарським судом з урахуванням обставин конкретної справи (п. 1 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 21 лютого 2013 року №7 «Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України» ).

Ухвалою суду від 30 березня 2017 року було викликано в судове засідання повноважних представників сторін.

На підтвердження понесених витрат, представником позивача надано суду копії квитків на потяг в кількості 2 штук, загальна вартість яких складає 373 грн. 71 коп., копію наказу товариства про нарахування добових виходячи з 300 грн. 00 коп. на добу, а також відомість №45 від 11 квітня 2017 року про сплату 1 273 грн. 71 коп.

Частиною 5 ст. 49 ГПК України передбачено, що суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвоката та інші витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються:

при задоволенні позову - на відповідача;

при відмові в позові - на позивача;

при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного, та керуючись ст. ст. 49, 82 - 85 ГПК України суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «ВМ Транс Логістик» , АДРЕСА_1, ідентифікаційний код 39864658 на користь товариства з обмеженою відповідальністю «АЙ ЕМ ЛОДЖИСТІК» , Миколаївська дорога, 233, м. Одеса, ідентифікаційний код 38905656, р/р 26006312561201 в АБ «Південний» в м. Одесі, МФО 328209 - 30 299 грн. 40 коп. - збитків, 1 600 грн. 00 коп. витрат на сплату судового збору та 1 273 грн. 71 коп. судових витрат.

Видати відповідний наказ після набрання рішення законної сили.

Рішення може бути оскаржено до Київського апеляційного господарського суду в порядку та строки передбачені розділом ХІІ ГПК України.

Повне рішення складено 11 травня 2017 року.

Суддя А.В.Васянович