Постанова

від 10.05.2017 по справі 918/408/16

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 травня 2017 року Справа № 918/408/16

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Коробенка Г.П.- головуючого (доповідач), Кравчука Г.А., Мачульського Г.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали касаційної скарги Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 та Фізичної особи-підприємця ОСОБА_5 на постановуРівненського апеляційного господарського суду від 20.02.2017 у справі№918/408/16 Господарського суду Рівненської області за позовомФізичної особи-підприємця ОСОБА_4 та Фізичної особи-підприємця ОСОБА_5 доРівненської міської ради проприпинення договору оренди землі шляхом його розірвання, У судовому засіданні взяли участь представники:

від позивача-1: не з'явилися;

від позивача-2: не з'явилися;

від відповідача: не з'явилися;

В С Т А Н О В И В :

У червні 2016 р. ОСОБА_4 та ОСОБА_5 звернулися до Господарського суду Рівненської області з позовом до Рівненської міської ради про розірвання договору оренди земельної ділянки укладеного 07.03.2006 року на підставі статей 652, 653 Цивільного кодексу України та статті 141 Земельного кодексу України.

Рішенням Господарського суду Рівненської області від 01.08.2016 по справі №918/408/16, залишеним без змін постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 20.02.2017, у задоволені позову відмовлено.

Фізична особа-підприємець ОСОБА_4 та Фізична особа-підприємець ОСОБА_5 подали до Вищого господарського суду України касаційну скаргу, в якій просять скасувати рішення господарського суду Рівненської області від 01.08.2016 року та постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 20.02.2017 і прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.

Заявники касаційної скарги зазначають, що суди попередніх інстанцій:

- не дослідили, що орендарі звернулися до суду для розірвання договору оренди згідно п. а ст. 141 ЗК України, яким встановлено підстави припинення права користування земельною ділянкою, а саме добровільна відмова від права користування земельною ділянкою, а не відповідно до п. "є" частини 1 статті 141 ЗК України а саме, набуття іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці, як того хоче відповідач;

- не взяли до уваги п.37 Договору оренди землі, згідно якого допускається розірвання договору оренди землі в односторонньому порядку;

- залишили поза увагою той факт, що закон пов'язує можливість розірвання договору з наявністю чотирьох умов, визначених ч.2 ст.652 ЦК України, а також те, що при укладенні договору оренди землі від 07 березня 2006 року, сторони виходили з того, що орендна плата буде збільшуватися внаслідок її індексації та не могли передбачити, що фінансова криза та зміна податкового законодавства призведуть до зростання плати за землю в десятки разів.

Колегія суддів, приймаючи до уваги межі перегляду справи в касаційній інстанції, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування норм матеріального та процесуального права при винесенні оспорюваних судових актів, знаходить необхідним в задоволенні касаційної скарги відмовити, враховуючи наступне.

Як вбачається з матеріалів справи та було встановлено судами першої та апеляційної інстанції, 07 березня 2006 року між фізичною особою-підприємцем ОСОБА_4, фізичною особою-підприємцем ОСОБА_5 (орендарі) та Рівненською міською радою (орендодавець) був підписаний Договір оренди землі, згідно умов якого орендодавець надає, а орендарі приймають в строкове платне користування земельну ділянку площею 732 кв. м., яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1.

Вказаний договір був підписаний позивачами та уповноваженим представником відповідача, скріплений печаткою Ради, посвідчений 07 березня 2006 року приватним нотаріусом Рівненського міського нотаріального округу Онищуком І.М. і зареєстрований в реєстрі за № 945, а також зареєстрований Рівненською регіональною філією ДП "Центр державного земельного кадастру при Держкомземі України по земельних ресурсах", про що у Державному реєстрі земель вчинено запис від 20 квітня 2006 року за № 040658300101.

14 березня 2006 року між сторонами було підписано акт приймання-передачі в оренду земельної ділянки.

05 лютого 2007 року між сторонами було укладено Додаткову угоду про внесення змін до договору оренди землі від 07 березня 2006 року № 101, якою сторони внесли зміни до п. п. 5,9 Договору.

В пункті 5 Договору (в редакції додаткової угоди №101) встановлено, що нормативна грошова оцінка земельної ділянки становить 917500 грн. 21 коп. - розрахунок розміру орендної плати за земельну ділянку № 03-20/236-1, виконаний Рівненським міським управлінням земельних ресурсів на 26.01.2007 р.

Пунктом 9 договору (в редакції додаткової угоди №101) сторони погодили, що розмір орендної плати в рік за земельну ділянку складає 110100 грн. - розрахунок розміру орендної плати за земельну ділянку № 03-20/236-1, виконаний Рівненським міським управлінням земельних ресурсів на 26.01.2007 р.

Пунктом 13 Договору передбачено, що розмір орендної плати може змінюватися за згодою сторін (шляхом внесення до цього договору), пропозиції про перегляд орендної плати надсилаються не частіше, ніж один раз на рік та розглядаються відповідно до законодавства. Зміна розміру орендної плати при її індексації проводиться без внесення змін до цього договору у порядку та у випадках передбачених законодавством України.

Розмір орендної плати переглядається (періодичність) у разі: зміни умов господарювання, передбачених договором; зміни розмірів земельного податку, підвищення цін, тарифів, утому числі внаслідок інфляції; погіршення стану орендної земельної ділянки не з вини орендаря, що підтверджено документами; в інших випадках передбачених законом.

Згідно з пунктом 35 дія Договору припиняється у разі закінчення строку, на який його було укладено; придбання орендарями земельної ділянки у власність; викупу земельної ділянки для суспільних потреб або примусового відчуження земельної ділянки з мотивів суспільної необхідності в порядку, встановленому законом; смерті фізичної особи-орендаря.

Пунктом 36 встановлено, що дія Договору припиняється шляхом його розірвання за згодою сторін; рішенням суду на вимогу однієї із сторін внаслідок невиконання другою стороною обов'язків, передбачених договором, та внаслідок випадкового знищення, пошкодження орендованої земельної ділянки, яке істотно перешкоджає її використанню, а також з інших підстав, визначених законом.

Частиною 1 статті 93 Земельного кодексу України передбачено, що право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.

Відносини, пов'язані з орендою землі, регулюються законом.

Згідно із ст. 15 Закону України „Про оренду землі", однією з істотних умов договору оренди землі є орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, форм платежу, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 21 Закону України „Про оренду землі", орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою. Розмір, форма і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди (крім строків внесення орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, які встановлюються відповідно до Податкового кодексу України).

Відповідно до п. 288.1. статті 288 Податкового кодексу України, підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є договір оренди такої земельної ділянки.

Згідно із п. 289.1 статті 289 даного Кодексу для визначення розміру податку та орендної плати використовується нормативно-грошова оцінка земельних ділянок.

Відповідно до пп. 288.5.1, п. 288.5, ст. 288 Податкового кодексу розмір орендної плати встановлюється у договорі оренди, але річна сума платежу не може бути меншою 3 відсотків нормативної грошової оцінки.

Відповідно до ч.5 ст.5 Закону України "Про оцінку земель" нормативно-грошова оцінка земельних ділянок, серед іншого, використовується для визначення розміру орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності.

Згідно ст.13 Закону України "Про оцінку земель", нормативно-грошова оцінка земельних ділянок проводиться у разі визначення розміру орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності.

Як передбачено ч.2 ст.23 Закону України "Про оцінку земель" технічна документація з бонітування ґрунтів, економічної оцінки земель та нормативної-грошової оцінки земельних ділянок, розташованих за межами населених пунктів, затверджується районними радами.

Отже, з урахуванням положень законодавства, нормативна грошова оцінка земель є основою для визначення розміру орендної плати для земель державної та комунальної власності, а відтак, істотною умовою договору оренди землі.

Згідно із статтею 632 Цивільного кодексу України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. У випадках, встановлених законом, застосовуються ціни (тарифи, ставки тощо), які встановлюються або регулюються уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 651 Цивільного кодексу України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.

Статтею 30 Закону України "Про оренду землі" передбачено, що зміна умов договору оренди землі здійснюється за взаємною згодою сторін. У разі недосягнення згоди щодо зміни умов договору оренди землі спір вирішується в судовому порядку. Оскільки орендна плата за земельні ділянки державної та комунальної власності є регульованою ціною, то законодавча зміна граничного розміру цієї плати може бути підставою для перегляду розміру орендної плати, встановленої умовами договору. При цьому надсилання відповідачеві пропозицій щодо внесення змін до договору оренди є правом, а не обов'язком позивача, тому недотримання останнім вимог частини другої статті 188 ГК України щодо надсилання іншій стороні пропозицій про зміну умов договору не позбавляє його права звернутися до господарського суду з позовом про зміну умов договору.

При цьому згідно з частиною третьою статті 653 ЦК України, якщо договір змінюється або розривається в судовому порядку, зобов'язання змінюється або припиняється з моменту набрання рішенням суду про зміну або розірвання договору законної сили.

Судами встановлено, що сторонами було укладено Додаткову угоду до Договору, якою було змінено розмір орендної плати у зв'язку із зміною нормативно грошової оцінки, яка позивачами не оскаржувалася та позивачі не зверталися про її зміну.

З пояснень сторін, податкових декларацій з плати за землю за 2014-2016 роки, що надані позивачами та листа ДПІ у м. Рівному ГУ ДФС у Рівненській області від 16.02.2017 р. № 1602/17-16-13-05, відповідачем затверджувалася збільшена нормативна грошова оцінка орендованої позивачем земельної ділянки та відповідно робився розрахунок та сплачувалася більша орендна плата ніж передбачено Договором, проте без внесення відповідних змін в Договір.

В той же час, позивачі не оскаржували та не зверталися до відповідача про перегляд чи зміну нормативної грошової оцінки, а самостійно здійснювали нарахування та сплату більшої суми орендної плати без внесення змін в Договір.

Відтак, з урахуванням пункту п.13 спірного договору, суди правомірно визначились, що внесення відповідних змін до земельного та податкового законодавства не може вважатися систематичним одностороннім збільшенням Радою орендної плати за орендовану позивачами ділянку, та не є підставою для розірвання спірного договору.

Посилання заявників касаційної скарги на те, що судами попередніх інстанцій не було враховано, що орендарі звернулися до суду для розірвання договору оренди згідно п. а ст. 141 Земельного кодексу України, не можуть бути підставою для скасування рішення та постанови у справі, оскільки вони спростовуються матеріалами справи та текстом оскаржуваної постанови.

Так судом надавалась оцінка вказаним доводам позивачів та було встановлено, що пунктами "а", "е" частини 1 статті 141 Земельного кодексу України визначено, що підставами припинення права користування земельною ділянкою є: добровільна відмова від права користування земельною ділянкою; набуття іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці.

Згідно витягу з рішення Рівненської міської ради № 1757 від 30 листопада 2005 року ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11 та ОСОБА_12 були надані частини земельної ділянки з кадастровим номером НОМЕР_1, за адресою: АДРЕСА_1.

Як вбачається із роздруківки із веб-порталу Публічної кадастрової карти України (http://map.land.gov.ua/kadastrova-karta) земельна ділянка з кадастровим номером НОМЕР_1 має загальну площу 0,1442 га.

Якщо підсумувати площі всіх земельних ділянок, котрі надавалися Рівненською міською радою відповідно до рішення № 1757 від 30.11.2005 р. (732+171+218+161+160), то в сумі вони будуть дорівнювати 1442 кв. м., тобто 0,1442 га.

Отже, позивачам надано земельну ділянку, умовна частка якої складає 0,732 га.

Порушення землекористувачами земельного законодавства має бути встановлено компетентним органом та підтверджено відповідними засобами доказування (акти, приписи, тощо). У той же час позивачами не було надано суду належних і допустимих доказів здійснення третіми особаминеправомірного використання земельної ділянки наданої в оренду позивачам, не вказано будь-яких реквізитів для можливості ідентифікації таких осіб, а також не доведено наявності у інших осіб права власності на нерухоме майно, збудоване на відведеній позивачам за спірним договором земельній ділянці.

Крім того, позивачами не було надано суду належних і допустимих доказів на підтвердження факту не використання ними спірної земельної ділянки.

Передача в оренду умовної частки земельної ділянки не передбачена законодавством не є підставою для розірвання Договору, а тому не приймаються судом до уваги.

В той же час, в матеріалах справи відсутні докази того, що позивачі зверталися про визнання недійсними Договору чи його частин, у зв'язку із їх невідповідністю вимогам законодавства України.

Інші доводи заявників викладені ними у касаційній скарзі, колегія вважає такими, що не відповідають приписам чинного законодавства, спростовуються матеріалами та встановленими судами першої та апеляційної інстанції обставинами справи.

Отже, оскільки скаржником правомірних висновків судів попередніх інстанцій не спростовано, а судом касаційної інстанції порушення судами першої і апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, котрі встановлюють правила доказування, розподілу обов'язків доказування, належності й припустимості доказів, порядку збирання і дослідження доказів, судом не виявлено, то колегія суддів визнає постанову такою, що відповідає чинному законодавству України та обставинам справи, отже і підстави для її скасування відсутні.

Керуючись ст. 111 5 , 111 7 , 111 8 , 111 9 - 111 11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, -

ПОСТАНОВИВ:

В задоволенні касаційної скарги відмовити.

Постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 20.02.2017 у справі №918/408/16 залишити без змін.

Головуючий суддя Г.П. Коробенко

Судді: Г.А.Кравчук

Г.М. Мачульський