Ухвала

від 11.04.2017 по справі 804/16538/15

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

і м е н е м У к р а ї н и

11 квітня 2017 рокусправа № 804/16538/15 Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Добродняк І.Ю

суддів: Бишевської Н.А. Семененка Я.В.

за участю секретаря судового засідання: Кязимової Д.В.

за участю представників:

позивача: - Крамаренко Г.М. дов від 28.09.2016

відповідача: - Горобець Г.М. дов від 31.01.2017

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Дніпрі

апеляційну скаргу Головного управління ДФС у Дніпропетровській області

на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 28 квітня 2016 року

у справі № 804/16538/15

за позовом публічного акціонерного товариства Дніпродзержинська теплоелектроцентраль

до Головного управління Державної фіскальної служби у Дніпропетровській області

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,-

ВСТАНОВИВ:

Публічне акціонерне товариство Дніпродзержинська теплоелектроцентраль звернулося до суду з позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у Дніпропетровській області, в якому просило скасувати податкові повідомлення рішення від 07.09.2015 № 0000302205, № 0000312202, № 0000322207, складених на підставі акта перевірки № 0205/04/36/2207/00130820 від 19.08.2015 Про результати документальної планової виїзної перевірки ПАТ Дніпродзержинська теплоелектроцентраль (код ЄДРПОУ 00130820) з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.01.2012 по 31.12.2014 валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2012 по 31.12.2014 .

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що висновки про формальне складання первинних документів по операціям з контрагентами і, як наслідок, неправомірне відображення витрат, застосування пільг з податку на прибуток та формування податкового кредиту є необґрунтованими та такими, що не відповідають фактичним обставинам та не ґрунтуються на приписах законодавства.

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 28.04.2016 адміністративний позов задоволено.

Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення Головного управління Державної фіскальної служби у Дніпропетровській області № 0000302205, № 0000312202, № 0000322207 від 07 вересня 2015 року.

Постанову суду мотивовано тим, що в ході розгляду справи не встановлено фактів порушення позивачем вимог чинного законодавства, яке б позбавляло товариство права на віднесення сум по господарських операціях з зазначеними відповідачем контрагентами до витрат та права на податковий кредит з цих операцій.

Також, суд дійшов висновку, що сума сумнівної заборгованості в податковому обліку за 2014 рік включена товариством до складу інших витрат як витрати на створення резерву сумнівної заборгованості відповідно до п.п.138.10.6 ст.138 ПК України з урахуванням вимог п.п.14.1.11 ст.14 вказаного Кодексу, тобто як безнадійну заборгованість, за якою минув строк позовної давності, що відповідає вимогам податкового законодавства.

Стосовно порушення п.2.6 Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затвердженого Постановою Правління Національного Банку України від 15.12.2004 № 637, суд встановив, що податковим органом неправильно встановлено суму, яка за твердженням відповідача, не оприбуткована в касі підприємства. Зазначена сума менша на 674,16 грн.

Не погодившись з постановою суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову суду та прийняти носу, якою в задоволенні позовних вимог відмовити повністю. Апеляційна скарг фактично мотивована висновками, викладеними в акті перевірки від 19.08.2015 № 0205/04/36/2207/001308.

Відповідач зазначає, що судом не взято до уваги, що з наданих підприємством первинних документів не можливо встановити, якими ресурсами виконувались роботи, та об'єкти, на яких виконувались будівельні роботи, встановлено, що у виконавців підрядних робіт відсутні кваліфікований персонал для проведення відповідних робіт, будівельна техніка; одночасно встановлено, що жодні субпідрядні організації не залучались. Також судом не враховано показання свідків, які надали пояснення, що позивач не розрахувався перед контрагентами за поставлений товар.

Також відповідач зазначає, що віднесення дебіторської заборгованості до складу інших витрат у податковому обліку на підставі пп.138.10.6 п.138.10 ст.138 ПК України є неправомірним, адже резерв формувався фактично на безнадійну заборгованість. Відповідач звертає увагу, що товариством зазначалось, що під час проведення інвентаризації розрахунків перед складанням річної звітності за 2014 рік встановлено, що станом на 01.11.2014 в обліку рахується дебіторська заборгованість населення за теплову енергію, яка спожита в період 2005, 2006, 2007 роках, проте саме акт інвентаризації з зазначеним коефіцієнтом сумнівності по кожній групі споживачів в розрізі періодів виникнення не надано. Позивачем на запит контролюючого органу про надання пояснень та документальних підтверджень для всебічного висвітлення питання щодо включення витрат на створення резерву сумнівної заборгованості у податковій декларації з податку на прибуток за 2014 рік товариство не надало перелік дебіторів і суми довгострокової дебіторської заборгованості, які б підтверджували нарахування резерву сумнівних боргів за спожиту теплову енергію населенням у в період 2005, 2006, 2007 роках, і одночасно повідомило, що строк зберігання первинних документів - три роки, в той час, як відповідно до Переліку типових документів, що створюються під час діяльності державних органів та органів місцевого самоврядування, інших установ, підприємств та організацій, із зазначенням строків зберігання документів, затвердженого наказом Міністерства юстиції Україна від 12.04.2012 № 578/5, строк зберігання первинних документів дійсно становить три роки, але за умови завершення перевірки державними податковими органами з питань дотримання податкового законодавства.

Також відповідач наполягає на порушенні позивачем п.2.6 Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затвердженого Постановою Правління НБУ від 15.12.2004 № 637, яке полягає у неповному оприбуткуванні готівки в касі підприємства на загальну суму 26188,01 грн.

В судовому засіданні представник відповідача в судовому засіданні підтримав доводи, викладені в апеляційній скарзі.

Представник позивача проти задоволення апеляційної скарги заперечує, просить залишити постанову суду першої інстанції без змін. В поданих суду письмових поясненнях позивач зазначає, що висновки про формальне складання первинних документів по господарських операціях з контрагентами є необґрунтованими, оскільки посилання податкового органу на те, що трудомісткість, матеріаломісткість та машиномісткість контрагентів ПАТ Дніпровська ТЕЦ не дає змоги виконати передбачені договорами підряду роботи, є безпідставним, адже податкове законодавство не ставить у залежність податковий облік (стан) певного платника податку від інших осіб, зокрема від дотримання контрагентом податкової дисципліни або від їх перебування за юридичною адресою.

Крім того, позивач зазначає, що резерв сумнівних боргів на дебіторську заборгованість за теплову енергію, яка спожита населенням у період 2005, 2006, 2007 роках, в бухгалтерському обліку нарахований в 2008, 2011 році до закінчення терміну позовної давності з урахуванням вимог п.5 підрозділу 4 "Особливості справляння податку на прибуток підприємств" розділу XX "Перехідні положення" Податкового кодексу України, а тому порушення товариством п.п.138.10.6 п.138.10 ст.138 ПК України відсутнє.

Щодо висновку відповідача про неправильне ведення касових операцій, позивач наполягає на неправильному встановленні відповідачем суми, яка начебто не оприбуткована в касі товариства.

Перевіривши законність та обґрунтованість постанови суду в межах доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, колегія суддів не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги, внаслідок наступного.

Як встановлено судом, підтверджено матеріалами справи, Головним управлінням Державної фіскальної служби у Дніпропетровській області проведена планова виїзна перевірка ПАТ Дніпродзержинська теплоелектроцентраль з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.01.2012р. по 31.12.2014, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2012 по 31.12.2014, за результатами якої складений акт № 0205/04/36/2207/00130820 від 19.08.2015.

Відповідно до висновків акту перевірки встановлено порушення підприємством:

п.п.135.5.4 п.135.5 ст.135, п.137.10 ст.137, п.п.138.10.6 п.138.10 ст.138, п.п.139.1.9 п.139.1 ст. 139, п.146.1 ст.146, п.154.8 ст.154, п.п.159.1.1 п.159.1 ст.159, п.5 підрозділу 4 розділу ХХ Податкового кодексу України, внаслідок чого занижено податок на прибуток усього у сумі 5 077 889 грн., у тому числі у 1кв. 2012р. - 95 644 грн., у 2кв. 2012р. - 28 249 грн., у 3кв. 2012р. - 314 145 грн., у 4кв. 2012р. - 805 360 грн., у 2013р. - 1105249 грн., у 2014р. - 2 729 242 грн.;

п.154.8 ст.154 Податкового кодексу України, внаслідок чого підприємство неправомірно скористалося пільгою (код пільги 11020268) з податку на прибуток усього у сумі 4 349 711 грн., у тому числі у 2012р. - 2 018 311 грн., у 2013р. - 1 290 200 грн., у 2014р. - 1 041 200 грн. (Посилаючись на ст.102 ПК України, а також враховуючи, що граничний строк подання декларації з податку на прибуток за 1кв. 2012р. - 10.05.2012, а фактично декларація подана 08.05.2012, відповідач зазначив, що податкове повідомлення - рішення за порушення, вчинені у 1 кв. 2012 р.,не виноситься);

пп. 14.1.36, п.14.1, ст. 14, п.198.1, п.198.2, п.198.3, п. 198.6 ст.198 Податкового кодексу України, внаслідок чого підприємством занижено податок на додану вартість в сумі 2 541 812 грн. в т.ч.:за січень 2012 року на суму 15 995 грн., за лютий 2012 року на суму 103 418 грн., за березень 2012 року на суму 71 760 грн., за квітень 2012 року на суму 127 011 грн., за травень 2012 року на суму 1 884 грн., за червень 2012 року на суму 18 683 грн., за липень 2012 року на суму 90 208 грн., за серпень 2012 року на суму 104 936 грн., за вересень 2012 року на суму 13 162 грн., за жовтень 2012 року на суму 49 072 грн., за листопад 2012 року на суму 105 378 грн., за грудень 2012 року на суму 105 243 грн., за січень 2013 року на суму 286 223 грн., за лютий 2013 року на суму 54 659 грн., за березень 2013 року на суму 335 372 грн., за квітень 2013 року на суму 58 103 грн., за травень 2013 року на суму 22 839 грн., за червень 2013 року на суму 32 920 грн., за липень 2013 на суму 22 296 грн., за жовтень 2013 року на суму 7 542 грн., за грудень 2013 року на суму 66 359 грн., за січень 2014 року на суму 433 787 грн., за лютий 2014 року на суму 136 015 грн., за квітень 2014 року на суму 13 769 грн., за липень 2014 року на суму 1 529 грн., за серпень 2014 року на суму 4 652 грн., за вересень 2014 року на суму 210 795 грн., за жовтень 2014 року на суму 36 922 грн., за листопад 2014 року на суму 3 793 грн., за грудень 2014 року на суму 7487 грн.;

п.2.6 Положення про ведення касових операцій у національній валюті в України, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 15.12.04 № 637, а саме: підприємством не оприбутковано готівкові кошти в касі підприємства на загальну суму 26188,01 грн.

На підставі даного акту перевірки відповідачем винесені податкові повідомлення-рішення від 07.09.2015:

- № 0000322207, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток на загальну суму 6 227 806,25 грн., з яких 4 982 245 грн. - за основним платежем, 1245561,25 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями (т.1, а. с.226);

- № 0000312202, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 3 169 279,50 грн., з яких 2112853 грн. - за основним платежем, 1056426,5 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями (т.1, а. с.228);

- № 0000302205, яким застосовані штрафні (фінансові) санкції на підставі абз.3 п.1 Указу Президента України Про застосування штрафних санкцій за порушення норм з регулювання обігу готівки від 12.06.95 № 436/95 в розмірі 130940,05 грн. (т.1, а. с.230).

З огляду на фактичні обставини справи, норми законодавства, що регулюють спірні правовідносини, апеляційний суд погоджується з судом першої інстанції про помилковість висновків податкового органу.

Спірним в межах даної справи є питання формування позивачем витрат та податкового кредит за рахунок вартості товарів (робіт, послуг) та сум податку на додану вартість, сплачених у складів такої вартості, за господарськими операціями позивача з ТОВ НВК Електропівденмонтаж , ТОВ Глобалбуд , ТОВ Профсервіс-Люкс , ПП Дніпроелектробуд , ТОВ Бізнеспром ТК , ПП Металресурси , ТОВ Спецторг-Інвест , ТОВ Дніпросфера , ТОВ 2М Груп , ТОВ ВКФ Медея , ТОВ Юв-Сталь , ПП Кругосвіт-2001 , ТОВ Сіріус Стандарт , ТОВ Трейд Лайн М , ТОВ фірмою Агропромтранс , ТОВ Віта-Софт , а також формування позивачем інших витрат за рахунок безнадійної заборгованості та дотримання позивачем Правил ведення касових операцій у національній валюті.

З матеріалів справи та перевірки вбачається, що в період, що перевірявся контролюючим органом, позивач мав господарські відносини з контрагентами: ТОВ НВК Електропівденмонтаж , ТОВ Глобалбуд , ТОВ Просервіс Люкс , ПП Дніпроелектробуд , ТОВ Бізнеспром ТК , ПП Металресурси , ТОВ Спецторгінвет , ТОВ Дніпросфера , ТОВ 2М Груп , ТОВ ВКФ Медея , ТОВ Юв-сталь , ПП Кругосвіт- 2001 , ТОВ Сіріус стандарт , ТОВ Трейд Лайн М , ТОВ фірма Агропромтранс , ТОВ Віта Софт в межах укладених договорів поставки та підряду (виконання підрядних робіт).

До висновку про порушення позивачем правил формування витрат та податкового кредиту контролюючий орган дійшов з огляду на те, що господарські операції з вказаними контрагентами здійснені без мети реального настання правових наслідків, без економічної вигоди, виключно з метою штучного формування витрат та податкового кредиту.

При цьому відповідач посилається на те, що у контрагентів позивача відсутні матеріальні та трудові ресурси, необхідні для здійснення господарських операцій; відсутні докази перебування працівників підприємств-підрядників на території ПАТ Дніпродзержинська ТЕЦ ; відсутні сертифікати якості матеріалів, які передавались на тимчасове зберігання; мало місце анулювання свідоцтв платників податку на додану вартість, припинення юридичних осіб-контрагентів; даними аналітичної системи та актами перевірок не підтверджується придбання у перевірений період контрагентами позивача товарів (робіт, послуг) по ланцюгу постачання.

Також перевіркою встановлено, не заперечується позивачем, що ПАТ Дніпродзержинська ТЕЦ відповідно до п.154.8 ст.154 ПК України у періоді, що перевірявся, користалось пільгою з податку на прибуток (код пільги 11020268) при взаємовідносинах з придбання робіт (послуг) у ТОВ НВК Електропівденмонтаж , ТОВ фірмою Агропромтранс , ТОВ Віта-Софт .

Інвестиційна програма ПАТ Дніпродзержинська ТЕЦ на кожен рік затверджена постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (НКРЕ):

- 2012 р. на суму 9 882,4 тис. грн. (Постанова Про внесення змін до постанови НКРЕ від 23.02.2012 № 126 від 23.08.2012 № 1134);

- 2013 р. на суму 12 578,6 тис. грн. (Постанова Про внесення змін до постанови НКРЕ від 26.12.2012 від 16.05.2013 № 531);

- 2014 р. на суму 3 248,6 тис. грн. (Постанова Про внесення змін до постанови НКРЕ від 19.12.2013 № 1679 від 10.10.2014 № 105).

У відповідності до положень п.154.8 ст.154 ПК України (в редакції станом на період, який перевірявся) звільняється від оподаткування прибуток підприємств паливно-енергетичного комплексу в межах фактичних витрат, що не перевищують загальну річну суму: передбачених інвестиційними програмами, схваленими національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері енергетики, на капітальні вкладення з будівництва (реконструкції, модернізації) міждержавних, магістральних та розподільчих (локальних) електричних мереж, електричних станцій, теплоелектроцентралей, магістральних газопроводів, газорозподільних мереж, підземних сховищ газу та встановлення лічильників газу населенню, у тому числі сум, спрямованих на повернення кредитів, які використані для фінансування вищезазначених цілей.

Як вбачається з матеріалів справи, товариством певні кошти були витрачені в рамках інвестиційної програми на придбання робіт у ТОВ НВК Електропівденмонтаж та товарів у ТОВ фірми Агропромтранс і ТОВ Віта-Софт .

За висновками контролюючого органу товариством в порушення п.154.8 ст.154 ПК України неправомірно завищено р.09 ПЗ Прибуток, звільнений від оподаткування, або збиток від діяльності, прибуток від якої звільняється від оподаткування (+,-) , неправомірно застосовані пільги у сумі 4349711 грн., у тому числі у 2012 р. - 2018311 грн., у 2013 р. - 120 200 грн., у 2014 р. - 1041200 грн. з огляду на те, що перевіркою не підтверджено надання товариству робіт (послуг), поставки товарів від ТОВ НВК Електропівденмонтаж , ТОВ фірми Агропромтранс і ТОВ Віта-Софт (п.п.3.0.1, 3.0.15, п.3.0.16 акту перевірки від 19.08.2015).

Господарською операцією, згідно ст.1 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні , є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

У п.п.14.1.36 п.14.1 ст.14 ПК України (в редакції, що діяла на момент формування позивачем податкового кредиту) визначено, що господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Отже з метою встановлення факту здійснення господарської операції, визначення об'єкта оподаткування, формування податкового кредиту з податку на додану вартість підлягають з'ясуванню, зокрема, такі обставини: рух активів у процесі здійснення господарської операції; установлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції; установлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг), понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків. Також вказана вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків, як обов'язкова ознака господарської операції, кореспондується і з нормами Податкового кодексу України.

Відповідно до пп.139.1.9 п.139.1 ст.139 ПК України не включаються до складу витрат: витрати, не пов'язані з провадженням господарської діяльності, а саме витрати на: витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

У відповідності до п.198.2 ст.198 ПК України (в редакції, що діяла на момент формування позивачем податкового кредиту) датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Для операцій із ввезення на митну територію України товарів датою виникнення права на віднесення сум податку до податкового кредиту є дата сплати податку за податковими зобов'язаннями згідно з пунктом 187.8 статті 187 цього Кодексу, а для операцій з постачання послуг нерезидентом на митній території України - дата сплати (нарахування) податку за податковими зобов'язаннями, що були включені отримувачем таких послуг до податкової декларації попереднього періоду.

Датою виникнення права орендаря (лізингоотримувача) на збільшення податкового кредиту для операцій фінансової оренди (лізингу) є дата фактичного отримання об'єкта фінансового лізингу таким орендарем.

Датою виникнення права замовника на віднесення сум до податкового кредиту з договорів (контрактів), визначених довгостроковими відповідно до пункту 187.9 статті 187 цього Кодексу, є дата фактичного отримання замовником результатів робіт (оформлених актами виконаних робіт) за такими договорами (контрактами).

Для товарів/послуг, постачання (придбання) яких контролюється приладами обліку, факт постачання (придбання) таких товарів/послуг засвідчується даними обліку.

Згідно з п.198.3 ст.198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Отже, необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість до податкового кредиту є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності, який має бути фактично здійсненим і підтвердженим належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

У відповідності до п.2 ст.3 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Правила податкового обліку визначаються відповідними нормативними документами, що регламентують порядок оподаткування в Україні.

Необхідність підтвердження господарських операцій первинними документами визначена пп.1.2 п.1, пп.2.1 п.2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.95 № 88 і зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 05.06.95 за №168/704, згідно якому первинні документи це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації на їх проведення.

Згідно ст.9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкуванням оброблених даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Такі первинні документи повинні мати обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Пунктом 2.4 Положення № 88, який наведено вище, встановлено, що первинні документи (на паперових і машинозчитуваних носіях інформації) для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити: назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному виразі), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа.

При цьому, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

Згідно з положеннями п.198.6 ст.198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

За приписами статей 183 та 184 ПК України про реєстрацію особи платником податку на додану вартість їй органом державної служби надається свідоцтво про реєстрацію як платника податку. Реєстрація особи як платника податку на додану вартість діє до дати її анулювання.

Судом встановлено, відповідачем не спростовано, що на момент укладення та реалізації договорів контрагенти позивача мали зареєстровані у встановленому порядку установчі документи та цивільну дієздатність згідно з чинним законодавством, були зареєстровані як платники податку на додану вартість.

На підтвердження виконання договорів з вищевказаними контрагентами щодо придбання робіт (послуг) та поставки товарів позивачем надавались до перевірки та детально досліджувались судом першої інстанції первинні документи: кошториси, акти виконаних робіт (КБ-2в), специфікації, рахунки на оплату, видаткові та податкові накладні, платіжні документи, товарно-транспортні накладні тощо, копії яких знаходяться в матеріалах справи.

Виходячи із змісту поданих позивачем документів в їх сукупності, апеляційний суд вважає, що вони містять всі обов'язкові реквізити, що передбачені ст.9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні , в розумінні вказаного Закону є первинними, такими, що підтверджують здійснення відповідних господарських операцій з поставки товару, виконання підрядних робіт, а саме: фактичний рух активів та зміни у власному капіталі позивача.

Також відповідачем не заперечується те, що виписані вказаними контрагентами позивача податкові накладні, які є за приписами Податкового кодексу України підставою для формування податкового кредиту платника податків, відповідають положенням Наказу Міністерства фінансів України Про порядок заповнення податкової накладної від 01.11.2011 № 1379, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 22 листопада 2011 р. за № 1333/20071, та Наказу Міністерства доходів і зборів України Про затвердження Форми податкової накладної та Порядку заповнення податкової накладної від 14.01.2014 № 10, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 30.01.2014 за № 185/24962.

Використання позивачем придбаного товару, виконаних робіт у власній господарській діяльності відповідачем не спростовується, підтверджується наявними в матеріалах справи доказами.

Доказів порушень відображення вищевказаних господарських операцій в бухгалтерському та податковому обліку товариства матеріали справи не містять.

Крім того, апеляційний суд звертає увагу, що з аналізу норм ч.5 ст.203, ст.204, 234 ЦК України, ст.207 ГК України випливає, що відповідно до презумпції правомірності правочину всі укладені між сторонами правочини є чинними, якщо їх недійсність прямо не встановлена законом (нікчемні правочини). В усіх інших випадках питання про недійсність правочину має бути встановлено судом на підставі заяви зацікавленої особи після повного та всебічного розгляду питання про недійсність такого правочину. Про недійсність правочини ухвалюється судове рішення.

При цьому фіктивні правочини не віднесені законом до нікчемних, їх недійсність також визнається тільки судом.

Відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, на якого покладено обов'язок доказування правомірності свого рішення згідно приписів ст.71 КАС України, не надано відповідних, допустимих, доказів, які б встановлювали факт недійсності укладених позивачем господарських договорів.

Також податковий орган не надав жодних доказів на підтвердження того, що позивач, як платник податку, діяв без належної обачності й обережності і йому було відомо про можливі порушення, які допускали його контрагенти по ланцюгу постачання, або що самостійною діловою метою здійснення господарських операцій з цими контрагентами товариством було одержання позивачем податкової вигоди.

Щодо посилання відповідача на відсутність у контрагентів позивача матеріальних та трудових ресурсів апеляційний суд зазначає, що відсутність у підприємств-контрагентів умов, необхідних для здійснення господарської операції, само по собі не свідчить про нереальність господарських операцій, адже підприємство-постачальник може здійснювати реальні торговельні операції та не обов'язково має бути виробником товару (послуги, робіт) і за відсутності дослідження первинних документів підприємства-контрагента висновки про нереальність господарських операцій, обґрунтовані відсутністю трудових та матеріальних ресурсів такого підприємства є передчасними.

При цьому чинним законодавством не вимагається на підтвердження реальності господарської операції з виконання робіт (надання послуг) надання платником податків доказів того, що обладнання для здійснення надавалось виконавцем робіт, оскільки чинне законодавство не вимагає від платника податків, який здійснює ремонтні (будівельні) роботи або отримує їх, мати власне обладнання та заявляти його наявність у певних документах, надання яких була б визначена чинним законодавством обов'язковою.

З приводу доводів відповідача про нереальність господарських операцій з огляду на підрахунки податкового органу, за якими (з огляду на трудомісткість робіт, людино-години, кількість працюючих осіб у на підприємствах-підрядниках за даними звітності 1-ДФ, а також на те, що договору підряду не передбачають залучення третіх осіб для виконання робіт) відповідач дійшов висновку про неможливість виконання підрядних робіт власними силами, то вказані обрахунки (без документального підтвердження) є лише припущенням податкового органу, в той час, як за приписами п.5.2 р.І Порядку оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженого Наказом ДПА України від 22.12.2010 № 984, зареєстрованого в Мін'юсті України 12.01.2011 за № 34/18772, в акті перевірки відображаються лише факти порушень, а не припущення щодо їх наявності.

Ненадання ж позивачем до перевірки документів, які б свідчили про залучення Підрядником сторонніх організацій для виконання підрядних робіт є, закономірним, враховуючи те, що позивач у даному випадку, як замовник, є споживачем робіт (послуг), а не їх виконавцем, і напряму договорів з субпідрядником згідно чинного законодавства не укладає.

З приводу ненадання контролюючому органу сертифікатів якості матеріалів, які передавались позивачу на тимчасове зберігання під час виконання підрядних робіт, колегія суддів зазначає, що за вимогами ч.2 ст.662 ЦК України передача сертифікатів якості є обов'язком продавця товару, невиконання якого може свідчити лише про недотримання останнім умов договору купівлі-продажу (поставки), а не договору підряду (виконання робіт), по-друге, відповідачем не наведено норму чинного законодавства, яка б вимагала передачі підрядником сертифікатів якості на матеріали у разі передачі їх на тимчасове зберігання замовник робіт.

Крім того, Декретом Кабінету Міністрів України Про стандартизацію і сертифікацію № 46-93 від 10.05.1993 встановлена обов'язкова сертифікація продукції, що імпортується. Так, відповідно до ст.18 вказаного Декрету Кабінету Міністрів України відповідність продукції (товару), що ввозиться і реалізується на території України та включена до переліку продукції, що підлягає обов'язковій сертифікації, стандартам, що діють в Україні, повинна підтверджуватися сертифікатом відповідності чи свідоцтвом про визнання відповідності, виданим призначеним органом.

Відповідачем не доведено, що передані позивачу на тимчасове зберігання матеріали підлягають обов'язковій сертифікації.

Стосовно використання відповідачем інформації про контрагентів позивача колегія суддів вважає, що ця інформація не може мати для суду доказового значення щодо нереальності господарських операцій, про яку вказує відповідач, оскільки без дослідження первинних документів вказаних підприємств, доказів здійснення якого податковим органом не надано, висновки відповідача про нереальність господарських операцій позивача з його контрагентами є необґрунтованими.

Згідно п.86.1 ст.86 Податкового кодексу України, п.п. 4, 6 Порядку оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації №984 від 22.12.2010, акт документальної перевірки повинен містити систематизований виклад виявлених під час перевірки фактів порушень норм податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби.

Згідно з п.6 Порядку №984 факти виявлених порушень податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, викладаються в акті документальної перевірки чітко, об'єктивно та в повній мірі, із посиланням на первинні або інші документи, які зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку, що підтверджують наявність зазначених фактів.

Отже, податковий орган може встановити наявність або відсутність порушень платником податків вимог податкового, валютного та іншого законодавства виключно за наслідками дослідження первинних документів такого платника податків, а відтак посилання податкового органу на інформацію щодо контрагентів позивача, що не має правових наслідків, не може вважатись доказом у розумінні ст.69 КАС України.

З огляду на вищевикладене, апеляційний суд дійшов висновку, що податковий орган не надав жодних доказів на підтвердження того, що позивач, як платник податку, діяв без належної обачності й обережності і йому було відомо про можливі порушення, які допускали його контрагенти, або що самостійною діловою метою здійснення господарських операцій з вищевказаними підприємствами було одержання позивачем податкової вигоди.

Щодо правильності визначення позивачем інших витрат звичайної діяльності та інших операційних витрат, згідно висновку акту перевірки від 19.08.2015 товариством у порушення пп.138.10.6 п.138.10 ст.138, п.п.159.1.1 п.159.1 ст.159, п.5 підрозділу 4 розділу XX Перехідних положень ПК України завищено витрати, що враховуються при визначенні оподаткування у 2014 році на суму 10 975 007 грн. з огляду на те, що позивачем включено до складу податкової декларації з податку на прибуток (стр.06.4 Інші витрати звичайної діяльності та інші операційні витрати ) за 2014 рік витрати на створення резерву сумнівної заборгованості у сумі 10 975 007 грн.

Сторонами у справі не заперечується, що дебіторська заборгованість є заборгованістю за теплову енергію, яка спожита населенням у період 2005, 2006, 2007 років.

Також сторонами у справі не заперечується, що це зафіксовано матеріалами попередніх комплексних перевірок товариства (акт № 2568/33/23-206/00130820 від 05.05.2011, № 1554/ 9/23-206/00130820 від 11.06.2012).

Пункт 159.1 статті 159 ПК України визначає порядок урегулювання безнадійної та сумнівної заборгованості.

Так, відповідно до пп.159.1.1 п.159.1 ст.159 ПК України (на порушенні позивачем якого наполягає відповідач) платник податку - продавець товарів, робіт, послуг має право зменшити суму доходу звітного періоду на вартість відвантажених товарів, виконаних робіт, наданих послуг у поточному або попередніх звітних податкових періодах у разі, якщо покупець таких товарів, робіт, послуг затримує без погодження з таким платником податку оплату їх вартості (надання інших видів компенсації їх вартості). Таке право на зменшення суми доходу виникає, якщо протягом звітного періоду відбувається будь-яка з таких подій:

а) платник податку звертається до суду з позовом (заявою) про стягнення заборгованості з такого покупця або про порушення справи про його банкрутство чи стягнення заставленого ним майна;

б) за поданням продавця нотаріус вчиняє виконавчий напис про стягнення заборгованості з покупця або стягнення заставленого майна (крім податкового боргу).

Платник податку - продавець, який зменшив суму доходу звітного періоду на вартість відвантажених товарів, виконаних робіт, наданих послуг, відповідно до абзацу першого цього підпункту зобов'язаний одночасно зменшити суму витрат цього звітного періоду на собівартість таких товарів, робіт, послуг.

Згідно пп.138.10.6 п.138.10 ст.138 ПК України до складу інших витрат включаються: інші витрати звичайної діяльності (крім фінансових витрат), не пов'язані безпосередньо з виробництвом та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, зокрема:

г) витрати на створення резерву сумнівної заборгованості визнаються витратами з метою оподаткування в сумі безнадійної дебіторської заборгованості з урахуванням підпункту 14.1.11 пункту 14.1 статті 14 цього Кодексу. Для банків та небанківських фінансових установ норми цього пункту діють з урахуванням норм статті 159 цього Кодексу.

За позицією відповідача мало місце безпідставне віднесення товариством до складу інших операційних витрат на створення резерву сумнівної заборгованості, оскільки зазначена заборгованість фактично стала безнадійною у 2008-2010 роках і тому мала відображатись у податковому обліку саме того періоду, в якому ця заборгованість була визнана безнадійною (сумнівною).

Як встановлено судом, у податковому обліку за 2014 рік ця сума включена до складу інших витрат, як витрати на створення резерву сумнівної заборгованості відповідно до п.п.138.10.6 п.138.10 ст.138 ПК України з урахуванням вимог п.п.14.1.11 ст.14 ПК України, тобто як безнадійну заборгованість за якою минув строк позовної давності, оскільки резерв сумнівних боргів на цю заборгованість в бухгалтерському обліку був нарахований в 2008, 2011 році до закінчення терміну позовної давності з урахуванням вимог п.5 підрозділу 4 "Особливості справляння податку на прибуток підприємств" XX "Перехідні положення" Кодексу.

Згідно з п.5 підрозділу 4 "Особливості справляння податку на прибуток підприємств" XX "Перехідні положення" Кодексу норми пункту 159.1 статті 159 цього Кодексу не поширюються на заборгованість, що виникла у зв'язку із затримкою в оплаті товарів, виконаних робіт, наданих послуг, якщо заходи щодо стягнення таких боргів здійснювалися до набрання чинності розділом ІІІ цього Кодексу. З метою оподаткування відображення в обліку продавця та покупця такої заборгованості здійснюється до повного погашення чи визнання такої заборгованості безнадійною у такому порядку, наведеному у зазначеному пункті 5 підрозділу 4 "Особливості справляння податку на прибуток підприємств" розділу XX "Перехідні положення" Кодексу.

При цьому за твердженням позивача, саме на виконання вимог наведеного п.5 підрозділу 4 розділу XX "Перехідні положення" ПК України товариством не застосовувався п.п.159.1.1 п.159.1 ст.159 ПК України ( Порядок урегулювання безнадійної та сумнівної заборгованості ) через те, що заходи щодо стягнення таких боргів здійснювались до набрання чинності розділу III ПК України.

Відповідач в обґрунтування своєї позиції посилається на те, що під час проведення інвентаризації розрахунків перед складанням річної звітності за 2014 рік встановлено, що станом на 01.11.2014 в обліку рахується дебіторська заборгованість населення за теплову енергію, яка спожита в період 2005, 2006, 2007 роках, проте саме акт інвентаризації з зазначеним коефіцієнтом сумнівності по кожній групі споживачів в розрізі періодів виникнення не надано.

Також відповідач звертає увагу, що на запит контролюючого органу про надання пояснень та документальних підтверджень для всебічного висвітлення питання щодо включення витрат на створення резерву сумнівної заборгованості у податковій декларації з податку на прибуток за 2014 рік, товариство не надало перелік дебіторів і суми довгострокової дебіторської заборгованості, які б підтверджували нарахування резерву сумнівних боргів за спожиту теплову енергію населенням у в період 2005, 2006, 2007 роках, і одночасно повідомило, що строк зберігання первинних документів - три роки, в той час, як відповідно до Переліку типових документів, що створюються під час діяльності державних органів та органів місцевого самоврядування, інших установ, підприємств та організацій, із зазначенням строків зберігання документів, затвердженого наказом Міністерства юстиції Україна від 12.04.2012 № 578/5, строк зберігання первинних документів дійсно становить три роки, але за умови завершення перевірки державними податковими органами з питань дотримання податкового законодавства.

Так, основним нормативним актом, що визначав терміни зберігання документів в установах та на підприємствах, був Перелік типових документів, що утворюються в діяльності органів державної влади та місцевого самоврядування, інших підприємств, установ і організацій, із зазначенням термінів зберігання документів, затверджений Наказом Головного архівного управління при Кабінеті Міністрів України від 20.07.98 № 41 від 20.07.98 р., зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 17.09.98 за № 576/3016, який втратив чинність з 01.01.2013 на підставі Наказу Міністерства юстиції України від 12.04.2012 № 578/5.

Згідно з приписами п.п.315 п.4.2 частини 1 даного Переліку первинні документи і додатки до них, які фіксують факт виконання господарських операцій і є підставою для записів у реєстрах бухгалтерського обліку та податкових записах (касові, банківські документи, виписки і повідомлення банків, авансові звіти тощо) мають зберігатись 3 роки з приміткою - за умови завершення перевірки державними податковими органами з питань дотримання податкового законодавства .

Аналогічні строки зберігання даних видів документів містить Перелік типових документів, що створюються під час діяльності державних органів та органів місцевого самоврядування, інших установ, підприємств та організацій, із зазначенням строків зберігання документів, затверджений Наказом Міністерства юстиції України від 12.04.2012 №578/5, зареєстрованим цим же Міністерством 17.04.2012 за № 571/20884.

За твердженням позивача, що не спростовано відповідачем, на зазначену заборгованість товариством створений резерв сумнівних боргів в 2008, 2011 році, до закінчення терміну позовної давності і який враховувався в обліку товариства до кінця 2014 року, що підтверджується даними бухгалтерського обліку по рахунку 38; залишок резерву на сумнівну дебіторську заборгованість 1 групи споживачів за спожиту теплову енергію складав: на кінець 2011 року - 14 030 тис. грн. на 31.12.2012 - 14 027 370 грн. на 31.12.2013 - 13 910 089 грн.; донарахування резерву в 2014 році не проводилось.

При цьому відображення в обліку списання безнадійної дебіторської заборгованості населення за спожиту теплову енергію в сумі 13 170 007,66 грн., було проведено лише після прийняття такого рішення Правлінням Товариства - відповідно до протоколу засідання Правління від 24.12.2014 № 13/2014 в межах їх компетенції, встановленої Статутом та частиною 2 і 3 статті 8 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні .

На підтвердження своїх доводів позивачем надано суду апеляційної інстанції супровідний лист позивача від 16.06.2015 № 1431/05 про направлення до Дніпродзержинської ОДПІ Реєстру списаної дебіторської заборгованості за опалення за 2005-2007 роки, а також витяг з протоколу № 13/2014 засідання Правління ПАТ Дніпродзержинська ТЕЦ від 24.12.2014 і довідку від 31.12.2014, які свідчать про вчинення дій зі списання дебіторської заборгованості за період 2005, 2006, 2007 р.р.

При цьому, як зазначено вище, відповідачем не заперечується наявність вже проведених перевірок товариства, під час яких мало місце встановлення дебіторської заборгованості за теплову енергію, яка спожита населенням у період 2005, 2006, 2007 років.

Таким чином, колегія суддів вважає, що відповідачем не спростована обґрунтованість висновку суду першої інстанції про недоведеність порушення позивачем п.п.138.10.6 п.138.10 ст.138, п.п.159.1.1 п.159.1 ст.159, п.5 підрозділу 4 розділу XX Перехідних положень ПК України при включенні до складу податкової декларації з податку на прибуток (стр.06.4 Інші витрати звичайної діяльності та інші операційні витрати ) за 2014 рік витрат на створення резерву сумнівної заборгованості у сумі 10975007 грн.

Щодо висновку відповідача про порушення позивачем правил ведення касових операцій, згідно висновку акту перевірки від 19.08.2015 суть виявленого порушення полягає у не оприбуткуванні готівкових коштів в касі підприємства за перелічені в акті перевірки дати на загальну суму 26188,01 грн., за що статтею 1 Указу Президента України Про застосування штрафних санкцій за порушення норм з регулювання обігу готівки від 12.06.95 № 436/95 є підставою для застосування до суб'єкта господарювання штрафних (фінансових) санкцій, розмір яких у даному випадку становить 130 940,05 грн. (26188,01 грн.х5).

В акті перевірки від 19.08.2015 зафіксовано, що 01.08.2012 операцією службове вилучення виведено суму готівкових коштів з реєстратора розрахункових операцій в розмірі 685,34 грн., а фактично оприбутковано в касі підприємства від Кінцевого споживача , на підставі приходно-касового ордеру суму 635,34 грн., внаслідок чого контролюючий орган дійшов висновку, що сума не оприбуткованої готівки в касі підприємства за 01.08.2012 становить 50 грн. (685,34 грн. - 635,34 грн.). І аналогічна ситуація з неповним оприбуткуванням готівки в касі підприємства зафіксована за перелічені у наведеній податківцями в акті перевірки таблиці дати, з якої вбачається, що частково не оприбуткована готівка кожного дня становила - 50 грн. (т.1, а. с.138-142).

Згідно з пп. 2.6 Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 15.12.04 № 637, уся готівка, що надходить до кас, має своєчасно (у день одержання готівкових коштів) та в повній сумі оприбутковуватися.

Оприбуткуванням готівки в касах підприємств, які проводять готівкові розрахунки з оформленням їх касовими ордерами і веденням касової книги відповідно до вимог глави 4 цього Положення, є здійснення обліку готівки в повній сумі її фактичних надходжень у касовій книзі на підставі прибуткових касових ордерів.

У разі проведення готівкових розрахунків із застосуванням РРО або використанням РК оприбуткуванням готівки є здійснення обліку зазначених готівкових коштів у повній сумі їх фактичних надходжень у книзі обліку розрахункових операцій на підставі фіскальних звітних чеків РРО (даних РК).

Суми готівки, що оприбутковуються, мають відповідати сумам, визначеним у відповідних касових (розрахункових) документах.

В свою чергу, абзацом 3 статті 1 Указу Президента України Про застосування штрафних санкцій за порушення норм з регулювання обігу готівки від 12.06.95 № 436/95 встановлено, що у разі порушення юридичними особами всіх форм власності, фізичними особами - громадянами України, іноземними громадянами та особами без громадянства, які є суб'єктами підприємницької діяльності, а також постійними представництвами нерезидентів, через які повністю або частково здійснюється підприємницька діяльність, норм з регулювання обігу готівки у національній валюті, що встановлюються Національним банком України, до них застосовуються фінансові санкції у вигляді штрафу: за неоприбуткування (неповне та/або несвоєчасне) оприбуткування у касах готівки - у п'ятикратному розмірі неоприбуткованої суми .

Згідно визначення, наведеного у п.1.2 п.1 Положення № 637, оприбуткування готівки - проведення підприємствами і підприємцями обліку готівки в касі на повну суму її фактичних надходжень у касовій книзі, книзі обліку доходів і витрат, книзі обліку розрахункових операцій.

Отже, з наведених норм вбачається необхідність фіксація повної суми фактичних надходжень готівки у КОРО у разі проведення готівкових розрахунків із застосуванням РРО. І невиконання цих дій є порушенням порядку оприбуткування готівки, за яке Указом Президента № 436/95 встановлена відповідальність у вигляді штрафних санкцій.

Судом першої інстанції встановлено і не спростовується сторонами, що наказом від 18.01.2012 № 9 Щодо встановлення ліміту залишку готівки в касі та розмінної монети в ящику РРО на ПАТ Дніпродзержинська ТЕЦ встановлено, що розмінна монета, яка отримана з каси підприємства (товариства) в сумі 50 грн., зберігається в ящику РРО постійно, а виручка щоденно здається в касу підприємства.

У зв'язку з цим щоденно на початок робочого дня в Книгу обліку розрахункових операцій через Службове внесення вноситься сума розмінної монети для відповідності суми фактичної наявності готівки у ящику РРО і готівки, яка зафіксована в пам'яті РРО.

При цьому через операцію Службове вилучення готівка вилучалась з реєстратора розрахункових операцій та надходила в касу підприємства, а розмінна монета залишалась в ящику РРО.

Згідно з п.5.2 Положення № 637 установлення ліміту каси проводиться підприємствами самостійно на підставі розрахунку встановлення ліміту залишку готівки в касі (додаток 8), що підписується головним (старшим) бухгалтером та керівником підприємства (або уповноваженою ним особою). До розрахунку приймається строк здавання підприємством готівкової виручки (готівки) для її зарахування на рахунки в банках, визначений відповідним договором банківського рахунку. Для кожного підприємства та його відокремленого підрозділу складається окремий розрахунок встановлення ліміту залишку готівки в касі. Установлений ліміт каси затверджується внутрішніми наказами (розпорядженнями) підприємства.

Ліміт каси підприємства встановлюють на підставі розрахунку середньоденного надходження готівки до каси або її середньоденної видачі з каси, за рішенням керівника підприємства або уповноваженої ним особи (п.5.3 Положення № 637).

Як вбачається з матеріалів справи, виявлена відповідачем різниця - 50,00 грн. є розмінною монетою, яка зберігалась в ящику РРО, що свідчить по відсутність в діях підприємства ознак приховування виручки (неоприбуткування), приховування частини виручки (неповне оприбуткування) чи несвоєчасне оприбуткування, що, відповідно, виключає застосування до позивача штрафної санкції в розмірі 130940,05 грн.

Відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, на якого покладено обов'язок доказування правомірності свого рішення згідно приписів ст.71 КАС України, не надано доказів порушення позивачем податкового законодавства, що стало підставою для прийняття спірних податкових повідомлень-рішень від 27.10.2015.

Суд першої інстанції під час розгляду даної справи повно дослідив обставини, які мають значення для вирішення справи, ухвалив законне та обґрунтоване рішення про задоволення позову.

Передбачені ст.202 КАС України підстави для скасування постанови суду першої інстанції та ухвалення нового рішення відсутні.

Керуючись ст.ст.198, 200, 205, 206 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління ДФС у Дніпропетровській області залишити без задоволення.

Постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 28 квітня 2016 року у справі № 804/16538/15 залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена до касаційного суду в порядку, встановленому ст.212 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий: І.Ю. Добродняк

Суддя: Н.А. Бишевська

Суддя: Я.В. Семененко