Рішення

від 10.05.2017 по справі 922/651/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 715-77-21, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"10" травня 2017 р.Справа № 922/651/17

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Присяжнюка О.О.

при секретарі судового засідання Косма К.І.

розглянувши справу

за позовом Керівника ОСОБА_1 місцевої прокуратури № 1 Харківської області, м. Харків до 1-ого відповідача ОСОБА_1 міська рада, м. Харків , 2-ого відповідача ОСОБА_2 кооператив "Житлово-будівельний кооператив "Відпочинок", м. Харків про визнання незаконним та скасування рішення за участю представників:

прокуратури - ОСОБА_3 (посв.№036152 від 29.10.15);

1-го відповідача - ОСОБА_4 (дов.№08-11/90/2-17 від 10.01.17);

2-го відповідача - не з'явився.

ВСТАНОВИВ:

Керівник ОСОБА_1 місцевої прокуратури № 1 Харківської області, м. Харків звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 міської ради, м. Харків (1-й відповідач) та ОСОБА_2 кооперативу "Житлово-будівельний кооператив "Відпочинок", м. Харків (1-й відповідач) , в якому просить суд визнати незаконним та скасувати п.8 додатку 1 до рішення 10 сесії ОСОБА_1 міської ради 7 скликання від 21.12.2016 № 456/16 "Про надання земельних ділянок для будівництва об'єктів", яким було надано ОСОБА_2 кооперативу "Житлово-будівельний кооператив "Відпочинок" у власність земельну ділянку 6310136300:12:001:0021, площею 11,0346 га за адресою: м. Харків, вул.Букова (колишня вул. Заводу Комсомолець).

Судові витрати прокурор просить суд покласти на відповідача.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 23.02.2017 було прийнято позовну заяву до розгляду, порушено провадження у справі та призначено її розгляд у судовому засіданні на 16.03.2017 о 11:00 год.

16.03.2017 до суду від прокуратури надійшло клопотання (вх.№ 8509), в якому він просить суд в порядку ст. 38 ГПК України витребувати в Управління державної реєстрації юридичних осіб-підприємців Департаменту реєстрації ХМР належним чином завірену копію реєстраційної справи ОК "ЖБК "Відпочинок" (код ЄДРПОУ 40826118). Надані документи було долучено судом до матеріалів справи.

16.03.2017 прокурор надав через канцелярію суду заяву (вх.№ 9050), в якій просить суд долучити до матеріалів справи копію відповіді Департаменту реєстрації ХМР від 02.02.2017 № 1525 /0/279-17. Надані документи було долучено судом до матеріалів справи.

16.03.2017 до суду від 1-го відповідача (ХМР) надійшло клопотання, в якому він просить суд відкласти розгляд справи на іншу дату у зв'язку з тим, що юридичний департамент ХМР надіслав запити до Департаменту містобудування, архітектури та генерального плану та Управління обліку та розподілу житлової площі щодо виконання та надання необхідних документів відповідно до ухвали суду. Надане клопотання було долучено судом до матеріалів справи.

Ухвалою господарського суду від 16.03.2017 року задоволено клопотання прокурора про витребування документів . Витребувано в Управління державної реєстрації юридичних осіб-підприємців Департаменту реєстрації ХМР належним чином завірену копію реєстраційної справи ОК "ЖБК "Відпочинок" в строк до 29.03.2017. Задоволено клопотання першого відповідача про відкладення розгляду справи. Розгляд справи відкладено на "30" березня 2017 р. о 11:00 .

29.03.2017 року від Управління державної реєстрації юридичних осіб-підприємців Департаменту реєстрації ХМР, через канцелярію суду (вх.№10509) надійшла належним чином завірена копія реєстраційної справи ОК "ЖБК "Відпочинок". Надані документи було долучено судом до матеріалів справи.

Представник прокуратури в судове засідання з'явився, позовні вимоги підтримав .

Представник першого відповідача (ХМР) в судове засідання не з'явився, через канцелярію господарського суду (вх.№10572 від 29.03.2017 року ) звернувся до суду з клопотанням щодо відкладення розгляду справи на іншу дату та продовжити строк розгляд справи , у зв'язку із неможливістю присутнім у судовому засіданні .

Другий відповідач правом на участь представника у судовому засіданні не скористався, через канцелярію господарського суду (вх.№10562 від 29.03.2017 року ) звернувся до суду з клопотанням щодо відкладення розгляду справи на іншу дату , у зв'язку із неможливістю присутнім у судовому засіданні .

Ухвалою господарського суду від 30.03.2017 року клопотання першого та другого відповідачів про відкладення розгляду справи задоволено. Відмовлено в задоволенні клопотання першого відповідача щодо продовження строку розгляду справи. Розгляд справи відкладено на "18" квітня 2017 р. о 10:00 .

14.04.2017 року від ОСОБА_1 міська рада(1-ого відповідача), через канцелярію суду (вх.№12674) надійшов відзив на позовну заяву, в якому останній просив суд відмовити в задоволенні позовних вимог, з посиланням на те, що ОСОБА_1 міська рада, при прийнятті оскаржених рішень про надання ОК ЖБК ВІДПОЧИНОК земельної ділянки, розташованої за адресою м. Харків, пров. Буковий, 3 діяла на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, а тому ,на думку першого відповідача, відсутні підстави для визнання недійсними вказаного рішення, отже на думку першого відповідача, відсутні порушення норм ст. 41 ЗК України, у зв'язку із чим відсутні законні підстави для визнання незаконним та скасування п. 8 додатку 1 до рішення ОСОБА_1 міської ради від 21.12.2016 № 456/16.

18.04.2017 року від ОСОБА_2 кооперативу "Житлово-будівельний кооператив "Відпочинок"(2-ого відповідача), через канцелярію суду (вх.№12686) надійшов відзив на позовну заяву, в якому останній просив суд відмовити в позові, зокрема, вказуючи на те, що відповідно до Витягу №НВ-630459552017 від 29.03.2017 року з Державного земельного кадастру про земельну ділянку за кадастровим №6310136300:12:001:0021 власником цієї земельної ділянки є ОСОБА_1 міська рада та є такою, що не надана у власність або в користування. Також, останнім , через канцелярію суду (вх.№12685 від 18.04.2017 року) подано клопотання про долучення до матеріалів справи документів , вказані документи долучені судом до матеріалів справи на підставі ст.22 ГПК України .

Також представниками сторін було подано до канцелярії суду клопотання про продовження розгляду справи на п'ятнадцять днів поза межами встановленого строку (вх. №12752 від 18.04.2017 та вх.№12687 від 18.04.2017 року).

Ухвалою господарського суду від 18.04.2017 року задоволено клопотання відповідача про продовження строку розгляду справи. Продовжено строк розгляду спору на підставі ч.3 ст.69 ГПК України, до 07.05.2017року включно. Розгляд справи відкладено на "10" травня 2017 р. о 11:00 .

Представник прокуратури в судовому засіданні 10.05.2017 року підтримав заявлені позовні вимоги у повному обсязі, через канцелярію господарського суду (вх.№14539 від 04.05.2017 року) надав заперечення на відзиві відповідачів, вказані документи долучені до матеріалів справи на підставі ст.22 ГПК України.

Представник першого відповідача в судовому засіданні 10.05.2017 року заперечував проти заявлених позовних вимог з підстав викладених у відзиві на позовну заяву.

Представник другого відповідача в судовому засіданні 10.05.2017 року заперечував проти заявлених позовних вимог , з підстав викладених у відзиві на позовну заяву, поданого через канцелярію господарського суду (вх.№14650 від 10.05.2017 року).

З'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення проти них, всебічно та повно дослідивши матеріали справи та надані учасниками судового процесу докази, заслухавши пояснення представників сторін, суд встановив наступне.

Прокурор обґрунтовує свої позовні вимоги змістом Постанови Верховного суду України від 17 червня 2014 року по справі №21-195а14 відповідно до якої на підставі аналізу п.12 Перехідних положень, ст. 41 ЗК України, ст.ст. 133, 135, 137 ЖК УРСР, Примірного статуту ЖБК суд дійшов висновку, що сільські, селищні та міські ради мають право розпоряджатися землями комунальної власності територіальних громад виключно в межах населеного пункту. При цьому, даючи дозвіл на розробку проекту відведення земельної ділянки у власність ЖБК, відповідна рада має враховувати мету створення такого кооперативу, порядок його організації та діяльності відповідно до вимог ЖК УРСР та Примірного статуту ЖБК.

З точки зору прокуратури це означає що, другому Відповідачу було надано у власність земельну ділянку всупереч вимог закону, оскільки: він був створений всупереч вимог діючого законодавства тому що не є житлово-будівельними, а лише обслуговуючим і кількість їх членів не відповідає вимогам встановленим Примірним статутом житлово-будівельного кооперативу затвердженого ОСОБА_5 Міністрів УРСР від 30 квітня 1985 року N 186 (надалі - Примірний статут); Існує перевага перед нормами Закону України Про кооперацію від 10 липня 2003 року N 1087-IV, який набрав чинності 27.08.2003 року (надалі - ОСОБА_6) мають положення Примірного статуту та норми Житлового кодексу ОСОБА_6 РСР від 30 червня 1983 р. N 5464-X (надалі ЖК УРСР);Орган місцевого самоврядування повинен враховувати мету створення такого кооперативу, порядок його організації та діяльності відповідно до вимог ЖК УРСР і Примірного статуту при наданні відповідної земельної ділянки; Був порушений порядок набуття права власності на землю другим Відповідачем;

Дослідивши матеріали справи, вислухавши присутніх представників сторін, повністю, всесторонньо, за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, оцінивши надані сторонами докази та надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам справи з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог учасників судового процесу, користуючись принципом об'єктивної істини, принципами добросовісності, розумності та справедливості суд вважає, що позовні вимоги Прокурора не підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Стосовно законодавчого порядку створення та діяльності житлово-будівельних кооперативів в Україні, слід зазначити наступне.

ОСОБА_5 Верховної ради Про проголошення незалежності України 24 серпня 1991 року N 1427-XII відповідно до якої було проголошено з 24 серпня 1991 року Україну незалежною та демократичною державою. А з моменту проголошення незалежності чинними на території України були визнані тільки її Конституція, закони, постанови Уряду та інші акти законодавства республіки, що мало наслідком проведення 1 грудня 1991 року республіканський референдум на підтвердження акта проголошення незалежності.

Безпосередньо в Акті проголошення незалежності України визначено, що віднині на території України мають чинність виключно Конституція і закони України.

Цей акт набрав чинності з моменту його схвалення - з 24 серпня 1991 року.

Відповідно до ст. 3 Закону України «Про правонаступництво України» від 12 вересня 1991 року N 1543-XII Закони УРСР та інші акти, ухвалені Верховною ОСОБА_5 УРСР, діють на території України, оскільки вони не суперечать законам України, ухваленим після проголошення незалежності України. А ОСОБА_5 Верховної ради України від 12 вересня 1991 року N 1545-XII Про порядок тимчасової дії на території України окремих актів законодавства Союзу РСР , визначено, що на території України застосовуються акти СРСР, з питань, які не врегульовані законодавством України і за умови, що вони не суперечать Конституції і законам України.

Відповідно до ст. 80 Цивільного кодексу України (надалі - ЦК України) юридичною особою є організація, створена і зареєстрована у встановленому законом порядку. Юридична особа наділяється цивільною правоздатністю і дієздатністю, може бути позивачем та відповідачем у суді. Юридична особа може бути створена шляхом об'єднання осіб та (або) майна (ст. 81 ЦК України).

Юридичні особи можуть створюватися у формі товариств, установ та в інших формах, встановлених законом (ст. 83 ЦК України). Зокрема, іншою організаційно-правовою формою юридичної особи є кооператив.

В свою чергу ОСОБА_6 Про кооперацію від 10 липня 2003 року N 1087-IV, як спеціальний законодавчий акт, що визначає правове становище кооперативів в Україні, не містить жодних обмежень стосовно створення ЖБК в частині наявності житлових потреб засновників або членів, вікового цензу або знаходження на квартирному обліку тощо.

За ст. 2 Закону у ньому терміни вживаються в такому значенні: (а) кооперативна організація - кооператив або кооперативне об'єднання; (б) кооператив - юридична особа, утворена фізичними та/або юридичними особами, які добровільно об'єдналися на основі членства для ведення спільної господарської та іншої діяльності з метою задоволення своїх економічних, соціальних та інших потреб на засадах самоврядування; (в) виробничий кооператив - кооператив, який утворюється шляхом об'єднання фізичних осіб для спільної виробничої або іншої господарської діяльності на засадах їх обов'язкової трудової участі з метою одержання прибутку; (г) обслуговуючий кооператив - кооператив, який утворюється шляхом об'єднання фізичних та/або юридичних осіб для надання послуг переважно членам кооперативу, а також іншим особам з метою провадження їх господарської діяльності.

Кооператив є первинною ланкою системи кооперації і створюється внаслідок об'єднання фізичних та/або юридичних осіб на основі членства для спільної господарської та іншої діяльності з метою поліпшення свого економічного стану (ст. 6 Закону). Відповідно до завдань та характеру діяльності кооперативи поділяються на такі типи: виробничі, обслуговуючі та споживчі. За напрямами діяльності кооперативи можуть бути сільськогосподарськими, житлово-будівельними, садово-городніми, гаражними, торговельно-закупівельними, транспортними, освітніми, туристичними, медичними тощо.

Отже, найменування кооперативу визначає його тип та напрям діяльності відповідно до різновидів юридичних осіб та організаційно-правових форм, що узгоджується з п. 1.2. Вимог щодо написання найменування юридичної особи або її відокремленого підрозділу затверджених Наказом Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва, від 09.06.2004, № 65, відповідно до якого, назва юридичної особи може складатися з власної назви юридичної особи, а також містити інформацію щодо мети діяльності, виду, способу утворення, залежності юридичної особи та інших відомостей згідно з вимогами до найменування окремих організаційно-правових форм суб'єктів господарювання, установлених ЦК України та і відповідними законами.

Таким чином, міркування про те, що кооперативи не є житлово-будівельними, а є тільки обслуговуючими не відповідає Закону, оскільки поняття обслуговуючий кооператив та житлово-будівельний кооператив характеризують тип і напрям його діяльності та не є тотожними.

Ці положення Закону свідчать про те, що при створенні кооперативу як юридичної особи, останній повинен також містити у своїй назві інформацію про його тип та напрям діяльності, що відповідає і змісту ст. 90 ЦК України.

Також, слід звернути увагу і на ОСОБА_7 Державного комітету з питань регуляторної політики та підприємництва від 23.02.2007 року № 1352, відповідно до якого зазначено, класифікацію організаційно-правових форм господарювання та Державного класифікатора України, затвердженою наказом Держспоживстандарту України від 28 травня 2004 року N 97, яка розроблена згідно з вимогами норм ГК та ЦК України, передбачено такі групи об'єктів класифікації, як: кооперативи (код 300), які в свою чергу поділяються: на виробничий кооператив (код 310), обслуговуючий кооператив (код 320), споживчий кооператив (код 330), сільськогосподарський виробничий кооператив (код 340),сільськогосподарський обслуговуючий кооператив (код 350), кооперативний банк (код 390); та інші організаційно-правові форми (код 900), в групу яких входить споживче товариство (код 930). Варто зазначити, що кожна організаційно-правова форма має свої характерні властивості та відмінності.

Кооперативи - це родове поняття, що містить ознаки, притаманні усім передбаченим чинним законодавством України видам кооперативів. Загальними ознаками, що дозволяють віднести кооперативи до особливої організаційно-правової форми, є те, що вони створюються шляхом добровільного об'єднання громадян і мають на меті вирішення економічних, соціальних та інших потреб на засадах самоврядування.

Кооперативи самостійно визначають основні види та напрями своєї господарської діяльності. Вони можуть створюватися і діяти у галузі промисловості, будівництва, на транспорті, в торгівлі й громадському харчуванні, побутовому обслуговуванні, медицині та інших галузях господарської діяльності.

Відповідно до ст. 94 ГК України кооперативи як добровільні об'єднання громадян з метою спільного вирішення ними економічних, соціально-побутових та інших питань можуть створюватися у різних галузях (виробничі, споживчі, житлові тощо). Діяльність різних видів кооперативів регулюється законом. Господарська діяльність кооперативів повинна здійснюватися відповідно до вимог Господарського кодексу України (надалі - ГК України), інших законодавчих актів.

Це свідчить про те, що в Україні діє спеціальний ОСОБА_6, який визначає правові, організаційні, економічні та соціальні основи функціонування кооперації в Україні.

При створенні кооперативу, насамперед, треба визначити його тип, якщо кооператив буде проводити господарську діяльність з метою одержання прибутку - то він буде відноситься до типу виробничого кооперативу, а якщо кооператив буде надавати послуги своїм членам, не маючи на меті одержання прибутку - то він буде відноситься до типу обслуговуючий або споживчий. Після цього кооператив визначається, за яким напрямом діяльності він буде працювати (житловим, житлово-будівельним, садово-городнім, гаражним, торговельно-закупівельним, транспортним, освітнім, туристичним, медичним тощо).

В зв'язку з цим, доцільно буде зробити висновок, що житлово-будівельний кооператив можна віднести до типу обслуговуючий кооператив.

Далі, у ст. 7 Закону вказано, що засновниками кооперативу можуть бути громадяни України, іноземці та особи без громадянства, а також юридичні особи України та іноземних держав, які беруть участь у діяльності кооперативів через своїх представників.

Листом Державного комітету з питань регуляторної політики та підприємництва від 25.04.2005 N 3087 наголошено на тому, що створення кооперативів в Україні регулюється Законом України Про кооперацію від 10.07.2003 N 1087-IV.

Відповідно до статті 9 Закону, державна реєстрація кооперативу проводиться в порядку, передбаченому законом.

Оскільки, кооператив, згідно із статтею 2 Закону, є юридичною особою, то порядок його державної реєстрації встановлений Законом України Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб підприємців від 15.05.2003 N 755-IV (надалі - ОСОБА_6 про реєстрацію).

Згідно із ст. 5 Закону про реєстрацію, державна реєстрація юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців проводиться державним реєстратором виключно у виконавчому комітеті міської ради міста обласного значення або у районній, районній у містах Києві та Севастополі державній адміністрації за місцезнаходженням юридичної особи або за місцем проживання фізичної особи - підприємця.

Відповідно до статті 24 Закону про реєстрацію, для проведення державної реєстрації юридичної особи засновник (засновники) або уповноважена ними особа повинні особисто подати державному реєстратору (надіслати рекомендованим листом з описом вкладення) такі документи: заповнену реєстраційну картку на проведення державної реєстрації юридичної особи; копію рішення засновників або уповноваженого ними органу про створення юридичної особи у випадках, передбачених законом; два примірники установчих документів; документ, що засвідчує внесення реєстраційного збору за проведення державної реєстрації юридичної особи.

Тобто, для створення юридичної особи її учасники (засновники) розробляють установчі документи, які викладаються письмово і підписуються всіма учасниками (засновниками), якщо законом не встановлений інший порядок їх затвердження. Принцип добровільності створення кооперативів був закріплений також у ст. 7 Закону, яка передбачає, що кооператив створюється його засновниками на добровільних засадах, а рішення про створення кооперативу приймається на його установчих зборах (ст. 87 ЦК України).

Отже, з цього можна зробити висновок, що п. 2 Примірного статуту щодо створення ЖБК при виконавчих комітетах місцевих рад, при підприємствах, установах і організаціях на сьогодні не діє, оскільки він суперечить як ст. 87 ЦК України, так і ст. 7 Закону щодо добровільності створення кооперативу.

За змістом ОСОБА_7 ДФС від 15.01.2016 № 1379/7/99-99-19-02-02-17 щодо реєстрації житлово-будівельних кооперативів (ЖБК) неприбутковими організаціями і в межах компетенції повідомляє.

Правовий статус ЖБК визначається Цивільним кодексом України від 16 січня 2003 року № 435-IV із змінами та доповненнями та Законом України від 10 липня 2003 року № 1087-IV «Про кооперацію» із змінами та доповненнями (далі - ОСОБА_6 № 1087). Згідно зі ст. 6 Закону № 1087 кооператив створюється внаслідок об'єднання фізичних та/або юридичних осіб на основі членства для спільної господарської та іншої діяльності з метою поліпшення свого економічного стану.

«Кооператив є первинною ланкою системи кооперації і створюється внаслідок об'єднання фізичних та/або юридичних осіб на основі членства для спільної господарської та іншої діяльності з метою поліпшення свого економічного стану» - ч. 1 ст. 6 згаданого Закону.

Закон встановлює загальний порядок створення всіх кооперативів, включаючи і ЖБК і не робить ніяких застережень відносно існування іншого, ніж встановлений ст. 7 цього Закону. А тому, зважаючи на це, сьогодні не може застосовуватися положення Примірного статуту щодо створення ЖБК тільки при виконкомах чи юридичних особах.

Правила обліку громадян, які бажають вступити до ЖБК, також не застосовуються до цих відносин. Оскільки в протилежному випадку, це свідчило б про існування принципу створення юридичних осіб лише особами, які перебувають на обліку бажаючих вступити до ЖБК особами, які потребують поліпшення житлових умов, що свідчило би про порушення принципу свободи створення юридичної особи приватного права.

Відповідно до ст. 47 Конституції держава зобов'язана створювати умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду.

Зокрема, за ст. 7 Закону кооператив створюється його засновниками на добровільних засадах.

Засновниками кооперативу можуть бути громадяни України, іноземці та особи без громадянства, а також юридичні особи України та іноземних держав, які беруть участь у діяльності кооперативів через своїх представників. Рішення про створення кооперативу приймається його установчими зборами. Рішення установчих зборів оформляється протоколом, який підписують головуючий та секретар зборів. У протоколі зазначаються особи, які брали участь в установчих зборах: для фізичної особи - прізвище, ім'я та по батькові, дані паспорта громадянина України або паспортних документів іноземця (для осіб без громадянства, які постійно проживають в Україні, - дані документа, який його замінює); для юридичної особи - прізвище, ім'я та по батькові уповноваженого представника юридичної особи, документ, що підтверджує його повноваження. Дані про фізичну особу засвідчуються її особистим підписом, а про юридичну особу - підписом її уповноваженого представника.

Чисельність членів кооперативу не може бути меншою ніж три особи. При створенні кооперативу складається список членів та асоційованих членів кооперативу, який затверджується загальними зборами.

Членами кооперативу (ст. 10 Закону) можуть бути громадяни України, іноземці та особи без громадянства, юридичні особи України та іноземних держав, що діють через своїх представників, які внесли вступний внесок та пай у розмірах, визначених статутом кооперативу, додержуються вимог статуту і користуються правом ухвального голосу. Членом кооперативу може бути фізична особа, яка досягла 16-річного віку і виявила бажання брати участь у його діяльності.

Вступ до кооперативу здійснюється на підставі письмової заяви (ст. 11 Закону). Особа, яка подала заяву про вступ до кооперативу, вносить вступний внесок і пай у порядку та розмірах, визначених його статутом.

Окремо слід відзначити, що ОСОБА_6 розрізняє такі поняття як засновник кооперативу і член кооперативу які за своїм правовим статусом є різними: перші необхідні для створення суб'єкта, інші - для його діяльності як суб'єкта права (ст. 7 та 10).

ЦК України у ст. 100 наголошує на тому, що право участі у товаристві є особистим немайновим правом і не може окремо передаватися іншій особі.

Закон за своїм змістом виключає можливість мати або висувати за умову створення кооперативу, зокрема ЖБК, знаходження на квартирному обліку фізичної особи, оскільки за його змістом засновником і членом, окрім фізичної особи та іноземців, ЖБК може бути і юридична особа яка не тільки за законом, не може перебувати на квартирному обліку або потребувати поліпшення житлових умов, або поставлена у залежність від вікового цензу.

Закон України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб підприємців» 15 травня 2003 року N 755-IV (надалі - ОСОБА_6 про реєстрацію) не містить у собі заборон або обмежень , або умов щодо реєстрації ЖБК, як юридичної особи наявністю житлових проблем засновників або його членів ,вікового цензу тощо.

Зокрема, це знаходить своє підтвердження у змісті норм ст. 3 де зазначено, що дія цього закону поширюється на державну реєстрацію всіх юридичних осіб незалежно від організаційно - правової форми, форми власності та підпорядкування, а також фізичних осіб - підприємців. Законом можуть бути встановлені особливості державної реєстрації об'єднань громадян (у тому числі професійних спілок, організацій роботодавців, їх об'єднань), політичних партій, державних органів та органів місцевого самоврядування, асоціацій органів місцевого самоврядування, банків, торгово-промислових палат, фінансових установ (у тому числі кредитних спілок), бірж, а також інших установ та організацій.

Закон про реєстрацію набрав чинності ДО моменту вступу у дію Закону.

До цього, ст. ст. 24, 27, 29, 30 Закону про реєстрацію також не містять будь-яких особливих вимог до державної реєстрації ЖБК, так само як і не містять їх ст.ст. 7, 8 та 9 Закону.

Статут кооперативу є правовим документом, що регулює його діяльність. статут кооперативу повинен містити такі вимоги: найменування кооперативу, його тип та місцезнаходження; мета створення кооперативу і вичерпний перелік видів його діяльності; склад його засновників; умови і порядок вступу до кооперативу та виходу чи виключення з нього; права і обов'язки членів та асоційованих членів кооперативу; порядок внесення змін до статуту кооперативу; порядок встановлення розмірів і сплати внесків та паїв членами кооперативу та відповідальність за порушення зобов'язань щодо їх сплати; форми участі членів кооперативу в його діяльності; порядок формування, склад і компетенція органів управління та органів контролю кооперативу, а також порядок прийняття ними рішень, у тому числі з питань, рішення з яких приймається одноголосно чи кваліфікованою більшістю голосів членів кооперативу, які беруть участь у загальних зборах; порядок формування, використання та розпорядження майном кооперативу; порядок розподілу його доходу та покриття збитків; порядок обліку і звітності у кооперативі; порядок реорганізації і ліквідації кооперативу та вирішення пов'язаних з цим майнових питань; порядок скликання загальних зборів; умови і порядок повернення паю. Статут може містити інші пов'язані з особливостями діяльності кооперативу положення, що не суперечать законодавству.

Державна реєстрація кооперативу проводиться в порядку, передбаченому законом (ст. 9 Закону). Остання норма є відсилочною до Закону про реєстрацію, оскільки тільки ним врегульовані зазначені питання.

Крім того, ГК України, теж не містить обмежень щодо створення ЖБК як юридичних осіб приватного права, що знаходить своє підтвердження у положеннях ст.ст. 55, 56,57, 58 останнього.

Державна реєстрація кооперативу, який отримав земельну ділянку в порядку ст. 41 ЗК України не скасована на підставі рішення суду .

Раніше, відповідно до ОСОБА_5 міністрів УРСР від 11 листопада 1990 року № 339 «Про порядок державної реєстрації кооперативів (філіалів, відділень) та їх спілок (об'єднань) в ОСОБА_6 РСР» з метою встановлення в республіці єдиного порядку державної реєстрації кооперативів (філіалів, відділень) та їх спілок (об'єднань) ОСОБА_5 Міністрів ОСОБА_6 РСР постановила виконавчим комітетам районних, міських, районних у місті ОСОБА_5 народних депутатів провадити державну реєстрацію кооперативів (філіалів, відділень), створених після 1 жовтня 1990 року, в порядку і строки, передбачені Законом СРСР "Про кооперацію в СРСР" (ОСОБА_5 втратила чинність на підставі ОСОБА_5 КМУ N 1821 від 26.11.2003 у зв'язку із прийняттям Закону України Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців", а Зазначений закон є чинним поруч із Законом України «Про кооперацію» .).

Державна реєстрація спілок (об'єднань) кооперативів незалежно від часу їх створення провадиться в порядку, встановленому для кооперативів.

Установити, що для державної реєстрації до виконавчого комітету відповідної ОСОБА_5 народних депутатів подаються такі документи:

а) кооперативом:

- заява про реєстрацію кооперативу;

- протокол загальних зборів громадян, які висловили бажання створити кооператив;

- статут кооперативу;

- список осіб, які займають керівні посади в кооперативі;

- документ про внесення плати за державну реєстрацію.

Кооператив, що створюється при підприємстві, організації або установі, подає також документ про згоду даного підприємства, організації або установи.

Кооператив, для діяльності якого потрібна ділянка землі або інші природні ресурси, подає документ про згоду на їх надання відповідного державного органу, землеволодільця, землекористувача або первинного користувача іншими природними ресурсами;

б) філіалом (відділенням) кооперативу:

- заява про реєстрацію філіалу (відділення) кооперативу;

- рішення кооперативу про створення філіалу (відділення);

- статут кооперативу;

- список осіб, які займають керівні посади у філіалі (відділенні) кооперативу;

- документ про внесення плати за державну реєстрацію;

в) спілкою (об'єднанням) кооперативів:

- заява про реєстрацію спілки (об'єднання);

- рішення з'їзду (конференції) про створення спілки (об'єднання);

- статут спілки (об'єднання);

- список осіб, які займають керівні посади в спілці (об'єднанні);

- список кооперативів, що створили спілку (об'єднання) з зазначенням даних про їх державну реєстрацію;

- документ про внесення плати за державну реєстрацію.

Державна реєстрація оформляється рішенням виконавчого комітету відповідної ОСОБА_5 народних депутатів.

Такі положення діючого, на той час законодавства, свідчили і свідчать, на сьогодні, лише про одне - до порядку створення житлово - будівельних кооперативів Примірний статут ЖБК не застосовується.

Підтвердженням цього тезису є зміст лист Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва від 28.10.2002 N 4-422-297/5731 у якому зазначено, що ОСОБА_5 Верховної ОСОБА_5 України від 12.09.91 р. N 1545-XII "Про порядок тимчасової дії на території України окремих актів законодавства Союзу РСР" встановлено, щодо прийняття відповідних актів законодавства України застосовуються акти законодавства СРСР з питань, які неврегульовані законодавством України, за умови, що вони не суперечать Конституції і законам України.

Оскільки наданий час в Україні не прийнято закону про кооперацію, відносини, пов'язані зі створенням і діяльністю житлово-будівельних кооперативів, ці питання регулюються Законом СРСР "Про кооперацію в СРСР" (Станом на 3.12.2002 року).

Відповідно до пунктів 2, 3 статті 11 зазначеного закону статут кооперативу приймається загальними зборами громадян, які бажають заснувати кооператив. Кооператив вважається створеним з моменту його державної реєстрації, реєструється виконавчим комітетом районної, міської, районної в місті ради за місцезнаходженням кооперативу.

Порядок державної реєстрації кооперативів встановлено постановою ОСОБА_5 Міністрів УРСР від 11.11.90 р. N 339 "Про порядок державної реєстрації кооперативів (філіалів, відділень) та їхніх спілок (об'єднань) в ОСОБА_6 РСР", відповідно до якої для здійснення державної реєстрації кооперативу до органу державної реєстрації подаються: заява про реєстрацію кооперативу; протокол загальних зборів громадян, які висловили бажання створити кооператив, та статут кооперативу; список осіб, які займають керівні посади в кооперативі, та документ про внесення плати за державну реєстрацію.

Кооператив, для діяльності якого потрібна ділянка землі або інші природні ресурси, подає документ про згоду на їх ненадання відповідного державного органу, землевласника, землекористувача або первинного користувача іншими природними ресурсами.

Державна реєстрація оформляється рішенням виконавчого комітету відповідної ради. Проведення реєстрації житлово-будівельних і гаражних кооперативів Законом України "Про місцеве самоврядування в Україні" (пункт 4 статті 30) віднесено до власних (самоврядних) повноважень, виконавчих органів сільських, селищних, міських рад. При цьому варто зазначити, що в місті Києві, відповідно до пункту 2 прикінцевих положень Закону України "Про столицю України - місто-герой Київ", міська та районні в місті Києві ради передали повноваження власних виконавчих органів відповідно міській та районній державним адміністраціям.

Що ж до розміру плати за державну реєстрацію, то пункт 3 постанови ОСОБА_5 Міністрів УРСР від 11.11.90 р. N 339 "Про порядок державної реєстрації кооперативів (філіалів, відділень) та їхніх спілок (об'єднань) в ОСОБА_6 РСР", який стосується встановлення розміру плати за державну реєстрацію кооперативів, втратив чинність на підставі постанови ОСОБА_5 Міністрів УРСР від 15.04.91 р. N 99 "Про порядок видачі суб'єктам підприємницької діяльності спеціальних дозволів (ліцензій) на здійснення окремих видів діяльності та про розмір плати за державну реєстрацію суб'єктів підприємницької діяльності". Тобто, на думку Держпідприємництва, розмір плати за державну реєстрацію кооперативів було встановлено як за реєстрацію суб'єктів підприємницької діяльності.

Нині розмір плати за державну реєстрацію суб'єктів підприємницької діяльності регулюється чинною постановою Кабінету Міністрів України від 25.05.98 р. N 740 "Про порядок державної реєстрації суб'єктів підприємницької діяльності" (пункт 6) і становить сім неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Також варто зазначити, що відповідно до статті 15 Закону СРСР "Про кооперацію в СРСР" реорганізація кооперативу відбувається у процесі злиття, приєднання, розділення, виділення, перетворення.

В Україні, діє два Закони, і обидва є спеціальними законодавчими актами, які регулюють кооперативні й рух та визначають правовий статус кооперативів взагалі і житлово-будівельних зокрема, на відміну від Примірного статуту житлово-будівельного кооперативу затвердженого ОСОБА_5 Міністрів УРСР від 30 квітня 1985 року N 186.

Такими законодавчими актами є: ОСОБА_6 «Про кооперацію в СРСР» N 8998-11 від 26.05.88 року та ОСОБА_6 України «Про кооперацію» від 10 липня 2003 року N 1087-IV.

Так, відповідно до ст. 2, ст. 3, ч. 1 ст. 4, ст. 11, 12 Закону СРСР «Про кооперацію в СРСР» відносини, пов'язані із створенням і діяльністю кооперативів, регулюються цим Законом та іншими актами законодавства Союзу РСР і союзних республік, що видаються відповідно до нього (акти повинні були видані відповідно до цього Закону, а не навпаки. Тобто вже в той час, законодавець наголошував на відповідності підзаконного акту безпосередньо Закону.).

Кооператив має право займатися будь-якими видами діяльності, за винятком заборонених законодавчими актами Союзу РСР, союзних і автономних республік (ч. 1 а. 3 ст. 3).

Основним у діяльності кооперації є задоволення потреб народного господарства і населення в продовольстві, товарах народного споживання, житлі, продукції виробничо-технічного призначення, роботах і послугах з високими споживчими властивостями, розвиток трудової і соціальної активності членів кооперативу, зростання їх матеріального добробуту, культурного рівня і професійної майстерності (ч. 1 ст. 4).

Кооператив організовується за бажанням громадян виключно на добровільних засадах. Чисельність членів кооперативу не може бути меншою, ніж три особи (ст. 11).

Кооператив організовується і діє як на самостійних засадах (У цьому випадку ОСОБА_6 усунув прив'язку до створення кооперативів виключно при радах народних депутатів і надав їм статус самостійних суб'єктів.), так і при державних, кооперативних та інших підприємствах, організаціях і установах. При цьому не допускається здійснення кооперативами функцій органів державного управління, контролю і нагляду, а також дізнання, слідства і правосуддя.

Членом кооперативу може бути кожний громадянин, який досяг 16-річного віку, якщо інше не передбачено законодавством Союзу РСР і союзних республік, виявив бажання і здатний брати участь у здійсненні цілей і завдань кооперативу (ст. 12 Закону).

Два згаданих Закони розкривають та містять у собі майже тотожні, а у певних нормах ідентичні, вимоги щодо змісту відносно статуту кооперативу, його державної реєстрації, управління, прав та обов'язків членів кооперативу, виходу з нього та ін. Зокрема, Закон України «Про кооперацію» містить однакові положення про кількість та вік членів кооперативу, зокрема обслуговуючих житлово-будівельних (ст.ст. 7, 10) як одного з виду кооперативів.

ОСОБА_5 Верховної ОСОБА_5 СРСР N 1541-1 від 06.06.90 Про порядок введення в дію Закону СРСР "Про внесення змін і доповнень до Закону СРСР "Про кооперацію в СРСР у п.п. 2 та 3 визначено, що до приведення законодавства Союзу РСР, союзних і автономних республік у відповідність із Законом СРСР "Про внесення змін і доповнень до Закону СРСР "Про кооперацію в СРСР" чинне законодавство застосовується, оскільки воно не суперечить цьому Законові. Видані до введення в дію названого Закону рішення Уряду СРСР, урядів союзних і автономних республік у питаннях, які згідно із Законом можуть регулюватися тільки законодавчими актами, діють надалі до прийняття відповідних законодавчих актів.

Закон СРСР "Про внесення змін і доповнень до Закону СРСР "Про кооперацію в СРСР" застосовується до правовідносин, які виникнуть після введення в дію Закону, тобто з 1 жовтня 1990 року.

Щодо правовідносин, які виникли до 1 жовтня 1990 року, ОСОБА_6 СРСР "Про внесення змін і доповнень до Закону СРСР "Про кооперацію в СРСР" застосовується до тих прав та обов'язків, які виникнуть після введення в дію Закону.

Зазначені положення кажуть виключно про те, що питання визначені як імперативні за змістом Закону СРСР «Про кооперацію в СРСР» не можуть бути врегульовані підзаконнім актами, якщо вони суперечать йому. Це стосується і вимог відносно кількості та віку членів кооперативу, передбачених Примірним статутом ЖБК.

Загальновідомим, для осіб які мають юридичну освіту, є те, що існують декілька способів припинення дії (втрати чинності) законодавчих та нормативних актів:

- закінчення терміну дії, на який був прийнятий даний акт;

- скасування акту уповноваженим на те органом (пряме скасування);

- фактична заміна даного акту іншим актом, прийнятим по тим самим питанням (фактичне скасування).

ОСОБА_8 положення Закону Україні «Про кооперацію» не містять в собі вказівки на втрату чинності Закону СРСР «Про кооперацію в СРСР» (!), що має наслідком одночасної дії двох законодавчих актів з регулювання одних й тих самих суспільних відносин - відносин кооперації (ОСОБА_5 Віщого господарського суду Україні від 19.04.2005 року по справі № 1/315-25/101; Постанова Верховного суду України від 15 листопада 2006 року по справі № 6-11168ск06).

ОСОБА_5 Верховної ОСОБА_5 УРСР Про порядок введення в дію Закону ОСОБА_6 РСР Про підприємництво від 26 лютого 1991 року N 785-XII у п. 2 якого визначено, що положення Законів СРСР "Про підприємства в СРСР", "Про індивідуальну трудову діяльність", "Про кооперацію в СРСР" діють на території республіки в частині, що не суперечить Закону ОСОБА_6 РСР "Про підприємництво".

У наступному, Державній комітет України з питань регуляторної політики та підприємництва у ОСОБА_7 від 28.10.2002 р. N 4-422-297/5731 зазначив, що «ОСОБА_5 Верховної ОСОБА_5 України від 12.09.91 р. N 1545 "Про порядок тимчасової дії на території України окремих актів законодавства Союзу РСР" встановлено, що до прийняття відповідних актів законодавства України застосовуються акти законодавства СРСР з питань, які не врегульовані законодавством України, за умови, що вони не суперечать Конституції і законам України. Оскільки на даний час в Україні не прийнято закону про кооперацію, відносини, пов'язані зі створенням і діяльністю житлово-будівельних кооперативів, ці питання регулюються Законом СРСР "Про кооперацію в СРСР".

ОСОБА_7 юстиції України у своєму ОСОБА_7 від 03.03.2008 N 19-48-7 Щодо порядку передачі нерухомого майна до пайового фонду кооперативу його членами зазначило, що правові, організаційні, економічні та соціальні основи функціонування кооперації в Україні визначає ОСОБА_6 України "Про кооперацію".

Примірній статут житлово-будівельного кооперативу ніде не був опублікованій у порядку якій був визначеній у той чи іншій проміжок часу.

Підтвердження цього є офіційний сайт Верховної раді Україні (http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/ru/186-85-п/card6#Public).

Також, Примирний статут не був опублікованій і у наступному в порядку встановленому п.п. 1-3 Указу Президента України «Про порядок офіційного оприлюднення нормативно-правових актів та набрання ними чинності від 10.06.1997 року № 503/97.

Тому, за ст. 57 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти, що визначають права і обов'язки громадян, мають бути доведені до відома населення у порядку, встановленому законом. Закони та інші нормативно-правові акти, що визначають права і обов'язки громадян, не доведені до відома населення у порядку, встановленому законом, є нечинними.

Таке тлумачення положень діючого законодавства підтверджено і судовою практикою. Зокрема ОСОБА_5 Віщого господарського суду Україні від 06 листопада 2012 року по справі № 41/490.

Розпорядженням Кабінету Міністрів Україні Про схвалення Концепції розвитку житлової кооперації та запровадження житлових будівельно-ощадних кас в Україні від 17 лютого 2010 р. N 243-р (діяло до 13.06.2012 року) визначено, що «У статті 9 Житлового кодексу ОСОБА_6 РСР вживаються терміни "житлово-будівельний кооператив" та "житловий кооператив", проте поняття та особливості статусу житлового кооперативу не визначені.

Норми зазначеного Кодексу щодо організації та діяльності житлово-будівельних кооперативів застосовуються у частині, що не суперечить законодавчим актам, прийнятим пізніше, ніж Кодекс. Реалізація громадянами права на житло шляхом участі у житлових кооперативах здійснюється фактично на підставі статті 384 Цивільного кодексу України та Закону України "Про кооперацію".

У статтях 94 і 98 Господарського кодексу України зазначено лише, що кооперативи як добровільні об'єднання громадян можуть з метою спільного вирішення економічних, соціально-побутових та інших питань утворюватися в різних сферах (виробничі, споживчі, житлові тощо). Діяльність різних видів кооперативів регулюється законом. Громадяни можуть бути одночасно членами виробничих кооперативів, а також членами кооперативів інших типів (споживчих, житлових тощо)» .

А, тому, автоматично виключаєтеся можливість застосування ст.ст. 134 та 137 Житлового кодексу ОСОБА_6 РСР про які йдеться у Постанові Верховного суду України від 17 червня 2014 року по справі № 21-195а14 яка обрана Прокурором підстава для подання цього позову та обґрунтування своєї правової позиції.

Частиною третьою статті 41 Закону України Про кооперацію передбачено, щодо приведення статутів у відповідність із цим Законом кооперативи та кооперативні об'єднання керуються положеннями діючих статутів у частині, що не суперечить цьому Закону» (Ухвала Верховного суду України від 10 березня 2010 року по справі № 6-11377св09).

За ст. 4 ЦК України основу цивільного законодавства України становить Конституція України. Основним актом цивільного законодавства України є Цивільний кодекс України. Актами цивільного законодавства є також ІНШІ ЗАКОНИ УКРАЇНИ, які приймаються відповідно до Конституції України та цього Кодексу. Цивільні відносини можуть регулюватись актами Президента України у випадках, встановлених Конституцією України. Актами цивільного законодавства є також постанови Кабінету Міністрів України. Якщо постанова кабінету міністрів України суперечить положенням цього кодексу або іншому закону, застосовуються відповідні положення цього кодексу або іншого закону. Інші органи державної влади України, органи влади Автономної Республіки Крим можуть видавати нормативно-правові акти, що регулюють цивільні відносини, лише у випадках і в межах, встановлених Конституцією України та законом. Цивільні відносини регулюються однаково на всій території України .

Вказані положення ЦК України та Закону визначають та надають відповідь на питання пов'язане із співвідношенням і дією у часі законодавчих та підзаконних нормативно-правових актів на території України в межах визначених виключно законом.

Оскільки Примірний статут та ОСОБА_6 були прийняті у різних часових межах, то підстав для застосування їх як загального та спеціального законом, або законодавчого і підзаконного нормативно-правового акту який конкретизує зміст закону не має .

Рішенням Конституційного Суду України від 03.10.1997Р. № 4-ЗП/97, встановлено, що «конкретна сфера суспільних відносин не може бути водночас врегульована однопредметними нормативними правовими актами однакової сили, які за змістом суперечать один одному. Звичайною є практика, коли наступний у часі акт містить пряме застереження щодо повного або часткового скасування попереднього загальновизнаним є й те, що з прийняттям нового акту, якщо інше не передбачено самим цим актом, автоматично скасовується однопредметний акт, який діяв у часі раніше» .

Рішенням Конституційного суду України від 11.11.2004р. № 1-30/2004 (п. 4), визначено, «що правові, організаційні, економічні та соціальні основи об`єднання громадян у кооперативні організації (кооперативи чи кооперативні об`єднання), а також функціонування кооперативного руху в Україні визначаються законом України "ПРО КООПЕРАЦІЮ» .

Рішенням Конституційного Суду України від 9 лютого 1999 року N 1-7/99 N 1-рп/99 у справі за конституційним зверненням Національного банку України щодо офіційного тлумачення положення частини першої статті 58 Конституції України (справа про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів) визначено, що в регулюванні суспільних відносин застосовуються різні способи дії в часі нормативно-правових актів. Перехід від однієї форми регулювання суспільних відносин до іншої може здійснюватися, зокрема, негайно (безпосередня дія), шляхом перехідного періоду (ультра активна форма) і шляхом зворотної дії (ретроактивна форма).

За загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акту в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

Дія нормативно-правових актів у часі раніше визначалась тільки в окремих законах України (стаття 6 Кримінального кодексу України, стаття 8 Кодексу України про адміністративні правопорушення, стаття 3 Цивільного процесуального кодексу України та інші). Конституція України, закріпивши частиною першою статті 58 положення щодо неприпустимості зворотної дії в часі законів та інших нормативно-правових актів, водночас передбачає їх зворотну дію в часі у випадках, коли вони пом'якшують або скасовують юридичну відповідальність особи, що є загальновизнаним принципом права.

Тобто щодо юридичної відповідальності застосовується новий закон чи інший нормативно-правовий акт, що пом'якшує або скасовує відповідальність особи за вчинене правопорушення під час дії нормативно-правового акта, яким визначались поняття правопорушення і відповідальність за нього.

Відповідальність можлива лише за наявності в законі чи іншому нормативно-правовому акті визначення правопорушення, за яке така юридична відповідальність особи передбачена, і яка може реалізовуватись у формі примусу зі сторони уповноваженого державою органу.

Крім того, за перехідними положеннями закону, Примірний статут не може застосовуватись до відносин пов'язаних із діяльністю ЖБК, оскільки відповідно до ст. 41 Закону кооперативи та кооперативні об'єднання, які створено до набрання чинності цим законом , зобов*язані протягом року привести свої статути у відповідність із цим законом. До приведення статутів у відповідність із цим Законом кооперативи та кооперативні об'єднання керуються положеннями діючих статутів у частині, що не суперечить цьому закону, Кабінету Міністрів України протягом року з дня набрання чинності цим Законом: підготувати та подати на розгляд Верховної ОСОБА_5 України пропозиції щодо приведення законодавчих актів у відповідність із цим Законом; привести свої нормативно-правові акти у відповідність із цим Законом; забезпечити приведення міністерствами та іншими центральними органами виконавчої влади їх нормативно-правових актів у відповідність із цим Законом.

Зазначені положення закону також означаються те, що примірний статут не може регулювати діяльність та висувати вимоги до змісту статутів кооперативів які були створені після набрання чинності визначеним вище законом, тобто після 27.08.2003 року

Ця позиція щодо співвідношення загального та спеціального закону і закону та підзаконного нормативно-правового акту висловлена також Верховним судом України в постанові від 10 квітня 2007 року по справі 21-550 во06.

Відповідно до п. 1 ОСОБА_7 Юстиції України Щодо порядку застосування нормативно-правових актів у разі і снування неузгодженості між підзаконними" від 30.01.2009 NН-35267-18 юридична сила закону як основного джерела права, його місце в системі нормативно-правових актів закріплені в Конституції України.

Однією з ознак, яка відрізняє закон від інших нормативно-правових актів, є прийняття його вищим представницьким органом державної влади. Пунктом 3 частини першої статті 85 Конституції України закріплено, що прийняття законів належить до повноважень Верховної ОСОБА_5 України (ВР України є єдиним органом законодавчої влади означає, що жоден інший орган державної влади не уповноважений приймати закони).

Ще однією ознакою, яка відрізняє закон від інших нормативно-правових актів, є критерій регулювання найбільш важливих суспільних відносин.

Статтею 92 Конституції України визначено коло питань (суспільних відносин), які можуть бути врегульовані виключно законами України.

Вища юридична сила закону полягає також у тому, що всі підзаконні нормативно-правові акти приймаються на основі законів та за своїм змістом не повинні суперечити їм. Підпорядкованість таких актів законам закріплена у положеннях Конституції України.

Згідно з частиною третьою статті 113 Конституції України Кабінет Міністрів України у своїй діяльності керується Конституцією та законами України, а також указами Президента України та постановами Верховної ОСОБА_5 України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України.

Отже, у випадку суперечності норм підзаконного акта нормам закону слід застосовувати норми закону, оскільки він має вищу юридичну силу.

Відповідно до п. 2 ОСОБА_7 Юстиції України від 26.12.2008 N 758-0-2-08-19 Щодо практики застосування норм права у випадку колізії у разі існування суперечності між актами, прийнятими різними за місцем в ієрархічній структурі органами - вищестоящим та нижчестоящим, застосовується акт, прийнятий вищестоящим органом, як такий, що має більшу юридичну силу.

Листом № 9463 від 28.12.2006 Про організаційно-правову форму кооперативу Державного комітету України з питань регулярної політики та підприємництва визначено, що правові, організаційні, економічні та соціальні основи функціонування кооперації в Україні визначає ОСОБА_6 України "Про кооперацію"

Майже тотожні висновки викладені і у Роз'ясненні ОСОБА_7 юстиції від 12.05.2008 N 32-32-263 «Щодо правового статусу кооперативів та громадських організацій та кооперативів»

Крім того, у Лісті ОСОБА_7 Україні від 05.05.2015 року за № К-6482/81 «Щодо застосування чинного законодавства України стосовно діяльності житлово-будівельного кооперативу» зазначено, що примірний статут має рекомендаційний характер, оскільки у примирних статутах відповідні уповноважені органі виконавчої владі можуть саме рекомендувати їх орієнтовні умови, а ОСОБА_6 є спеціальнім законодавчім актом, що визначає правові, організаційні, економічні та соціальні основи функціонування кооперації в Україні.

Ухвалою Верховного суду України від 3 вересня 2008 року по справі № 6-8508св08 яка була прийнята колегією суддів судової палати у цивільних справах визначено, що «положення глави 5 ЖК України та пп. 19, 31 Примірного статуту житлово-будівельного кооперативу, які регулюють права члена ЖБК, зокрема щодо членства в кооперативі, передачі пайового внеску і квартири члену сім'ї, не підлягають застосуванню до правовідносин, які виникають з приводу квартири в ЖБК» (Відповідно до пункту 2 Розділу XIII «Перехідні положення» Закону України «Про судоустрій і статус суддів» № 2453- VI від 7 липня 2010 року касаційні скарги (подання) на рішення загальних судів у кримінальних і цивільних справах, подані до Верховного Суду України до 15 жовтня 2010 року і призначені (прийняті) ним до касаційного розгляду, розглядаються Верховним Судом України в порядку, який діяв до набрання чинності цим Законом. У зв'язку з цим справа підлягала розгляду за правилами Цивільного процесуального Кодексу України від 18 березня 2004 року в редакції, яка була чинною до змін, внесених згідно із Законом України «Про судоустрій і статус суддів» № 2453 - VI від 7 липня 2010 року. крім того суд зазначає, що глава 5 Житлового кодексу УРСР (ст.ст. 134-149) повністю присвячена забезпеченню громадян квартирами у житлово-будівельних кооперативах і користування ними).

Здійснюючи аналіз положень вказаної ухвали, (положення глави 5 ЖК України щодо прав та членства у кооперативі та передачі пайового внеску відповідно) можливо дійти висновку про те, що до правовідносин які виникають у суспільстві з приводу створення та діяльності ЖБК не застосовуються а ні положення ЖК УРСР, а ні положення Примірного статуту, особливо з приводу членства у кооперативі та права власності на квартири у ЖБК відповідно (!).

Постановою Верховного суду України від 18 грудня 2013 року по справі № 6-138цс13 закріплено, що: «Таким чином, установивши, що відкриття спадщини й прийняття її спадкоємцями мало місце до введення в дію ЦК України 2004 року, суд касаційної інстанції, без урахування положень частин четвертої, п'ятої ОСОБА_8 та перехідних положень, безпідставно застосував до цих правовідносин норми статей 1261, 1268 ЦК України 2004 року, які застосуванню не підлягали, і не застосував норми ЦК Української РСР 1963 року, статтю 145 ЖК Української РСР та положення Типового статуту житлово-будівельного кооперативу (у редакції постанови Кабінету Міністрів УРСР від 27 червня 1972 року № 297 (далі - Типовий статут ЖБК)) і Примірного статуту житлово-будівельного кооперативу від 30 квітня 1985 року № 186 (далі - Примірний статут ЖБК), які підлягали застосуванню.

Так, згідно з пунктом 28 Типового статуту ЖБК (пункт 22 Примірного статуту ЖБК), пайові внески, сплачені членом кооперативу в рахунок вартості квартири, є коштами кооперативу.

У разі смерті члена кооперативу до 1 липня 1990 року - набрання чинності Законом Союзу РСР "Про власність", який згідно з постановою Верховної ОСОБА_5 України "Про порядок тимчасової дії на території України окремих актів законодавства Союзу РСР" підлягав застосуванню на території України до 15 квітня 1991 року - часу набрання чинності Законом України від 7 лютого 1991 року "Про власність", відповідно до статті 145 ЖК УРСР та пункту 43 Типового статуту ЖБК і пунктів 7, 55 Примірного статуту ЖБК відкривається спадщина на пай, який переходить до спадкоємців у порядку, передбаченому законом (статті 524-562 ЦК Української РСР 1963 року), а члени його сім'ї, які проживали разом з ним, зберігають право користування жилим приміщенням за умови вступу до кооперативу одного з них. До кооперативу може бути прийнято стільки спадкоємців, скільки є ізольованих кімнат у квартирі спадкодавця.

Отже, застосувавши до спірних правовідносин норми матеріального права, які їх не регулюють, та не застосувавши норми матеріального права, які підлягали застосуванню, касаційний суд ухвалив рішення, яке не відповідає вимогам закону, а тому це рішення згідно із частиною другою статті 360-4 ЦПК України підлягає скасуванню з направленням справи на новий касаційний розгляд» .

Зміст цієї ОСОБА_5 яскраво демонструє порядок, умови та підстави застосування і дію у часі нормативно-правових та законодавчих актів у часі з питань правовідносин кооперації, оскільки акти ОСОБА_6 СРСР підлягали застосуванню тільки до прийняття новітнього законодавства.

ОСОБА_9 управління ДФС у м. Києві від 28.07.2016 р. N 17040/10/26-15-12-05-11 визначено, що правові основи господарської діяльності (господарювання), яка базується на різноманітності суб'єктів господарювання різних форм власності встановлює Господарський кодекс України від 16.01.2003 N 436-IV, із змінами і доповненнями. Крім того, правові, організаційні, економічні та соціальні основи функціонування кооперації в Україні визначає ОСОБА_6 України від 10.07.2003 N 1087-IV "Про кооперацію".

Листом ГУ ДФС у Харківській області від 02.09.2016 року № 4507/9/20-40-12 закріплено, що правовий статус ЖБК визначається Цивільним кодексом України від 16 січня 2003 року N 435-IV, із змінами та доповненнями, та Законом України від 10 липня 2003 року N 1087-IV "Про кооперацію", із змінами та доповненнями (Також підтвердженням регулювання кооперативних правовідносин спеціальним законодавством, зокрема Законом України «Про кооперацію» є: ОСОБА_9 ДПА України 27.04.2011 N 8036/6/15-0716 Щодо сплати земельного податку товариствами та кооперативами ; ОСОБА_9 Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва від 28.12.2006 N 9463 Про організаційно-правову форму кооперативу ; ОСОБА_9 Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва від 03.07.2007 N 4765 Про 8ід 14.07.2009 N 438-0-2-09-19 Щодо інвестування в об'єкти житлового будівництва: Мін'юст роз'яснює деякі проблемні питання ; ОСОБА_10 від 07.02.2008 року № 1011; Постанова Верховного суду України від 5 березня 2014 року по справі № 6-10цс14; Постанова Верховного суду України від 15 листопада 2006 року по справі № 6-11168ск06;).

Державний комітет України з питань регуляторної політики та підприємництва у ОСОБА_10 від 06.10.2004 N 6874 нагадав, що відповідно до ОСОБА_8 положень Закону України "Про кооперацію" кооперативи та кооперативні об'єднання, які створено до набирання чинності цим Законом, зобов'язані протягом року з дня набирання чинності цим Законом привести свої статути у відповідність із цим Законом.

Державний комітет України з питань регуляторної політики та підприємництва у ОСОБА_10 від 03.08.2005 N 6400 зазначив, що правові, організаційні, економічні та соціальні основи функціонування кооперації в Україні визначає ОСОБА_6 України "Про кооперацію".

Відповідно до п. п. 5 та 6 ОСОБА_5 пленуму Верховного суду України N 9 від 01.11.96 Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя нормативно-правові акти будь-якого державного чи іншого органу (акти Президента України, постанови Верховної ОСОБА_5 України, постанови і розпорядження Кабінету Міністрів України, нормативно-правові акти Верховної ОСОБА_5 Автономної Республіки Крим чи рішення ОСОБА_5 міністрів Автономної Республіки Крим, акти органів місцевого самоврядування, накази та інструкції міністерств і відомств, накази керівників підприємств, установ та організацій тощо) підлягають оцінці на відповідність як Конституції, так і закону.

Якщо при розгляді справи буде встановлено, що нормативно-правовий акт, який підлягав застосуванню, не відповідає чи суперечить законові, суд зобов'язаний застосувати закон, який регулює ці правовідносини.

Згідно з ч.2 ст.6 Конституції органи законодавчої, виконавчої тас удової влади здійснюють свої повноваження у встановлених Конституцією межах і відповідно до законів України.

Закони та інші нормативні акти, прийняті до набуття чинності Конституцією, є чинними в частині, що не суперечить їй (ст.1 розділу XV Конституції). У зв'язку з цим при розгляді справи суд може на підставі ОСОБА_5 Верховної ОСОБА_5 України від 12 вересня 1991 р. "Про порядок тимчасової дії на території України окремих

актів законодавства Союзу РСР" застосувати нормативні акти колишнього Союзу.

Характерною для розуміння питання про співвідношення законодавчого та підзаконного нормативно-правового акту є ОСОБА_5 Вищого господарського суду України № 10-26/166-10-4300 від 29.11.2011 року.

Виходячи зї змісту та тлумачення можливо дійти беззаперечного висновку проте, що ОСОБА_6 який набув чинності з 27.08.2003 року і був прийнятий вищим законодавчим органом держави, по-перше, має вищу юридичну силу ніж норми Примірного статуту , затверджені постановою ОСОБА_5 Міністрів УРСР, а по-друге, прийнятий пізніше ніж вказаний Примірний статут, а відтак, при наявності колізії спеціальних норм повинні застосовуватись спеціальні норми, які містяться у "більш сильному -головнішому" і "більш пізньому" нормативного акті, тобто в даному випадку норми Закону.

Крім того, у прикінцевих положеннях Закону законодавець зобов'язав Кабінет Міністрів України року з дня набрання чинності цим Законом: (а) підготувати та подати на розгляд Верховної ОСОБА_5 України пропозиції щодо приведення законодавчих актів у відповідність із цим Законом; (б) привести свої нормативно-правові акти у відповідність із цим Законом; (в) забезпечити приведення міністерствами та іншими центральними органами виконавчої влади їх нормативно-правових актів у відповідність із цим Законом, що Кабінетом Міністрів України зроблено не було.

Водночас ст. 4 Цивільного кодексу України імперативно встановлює, що як що постанова Кабінету Міністрів України (і відповідно затверджені нею норми - положення) суперечить положенням цього кодексу або іншому закону застосовуються відповідні положення цього Кодексу або іншого закону.

Враховуючи, що положення Примірного статуту, суперечать спеціальній нормі - Закону, необхідно застосовувати саме положення останнього.

Згідно із п. 1 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням 50 народних депутатів України щодо офіційного тлумачення положень статей 75, 82, 84, 91, 104 Конституції України (щодо повноважності Верховної ОСОБА_5 України) Від 17 жовтня 2002 року по справі N 1-6/2002 N 17-рп/2002 Верховна ОСОБА_5 України є єдиним органом законодавчої влади і це означає, що жоден інший орган державної влади не уповноважений приймати закони (підтвердження застосування та реалізація цього Рішення наочно продемонстрована у процесуальних документах віщих судових інстанцій України: Ухвала Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ від 23 грудня 2015 року по справі № 6-8981ск15; Ухвала Вищого адміністративного суду України від 29 вересня 2015 року по справі № К/800/51354/14; від 19 серпня 2015 р. по справі № К/800/21069/15; ОСОБА_5 Вищого господарського суду України 10 березня 2016 року справа № 922/5730/15 та інші.).

Стосовно застосування норм ЖК УРСР у цих відносинах, то слід зазначити наступне.

Останній є кодексом який регулює публічні правовідносини і не може застосовуватись до приватно-правових, учасником яких є ЖБК як юридичні особи приватного права, внаслідок того, що він регулює тільки відносини державного або комунального фондів.

Також, він є головним кодифікованим законодавчим актом у системі спеціального житлового законодавства, якій регулює питання забезпечення громадян жилим приміщенням в будинках державного або громадського житлового фонду , користування цими приміщеннями та інші питання, пов'язані з користуванням приміщеннями в будинках, що є об'єктами державної або комунальної власності.

В свою чергу, ЦК України встановлює правило, згідно з яким норми цивільного законодавства не застосовуються до випадків соціального найму житла, оскільки останні мають спеціально регулюватися житловим законодавством (ст. 810 ЦК України) і йдеться про особливий правовий режим найму житла, що є об'єктом права державної або комунальної власності.

Зазначена норма свідчить про те, що ЖК УРСР застосовується до суспільних відносин предметом якого є житло,яке існує в натурі на момент виникнення цих правовідносин і відноситься до державного або комунального житлових фондів.

Стосовно врахування органом місцевого самоврядування мети створення ЖБК, порядку його організації та діяльності відповідно до вимог УРСР та примірного статуту, суд наголошує на такому.

У ОСОБА_10 Державного комітету з питань регуляторної політики та підприємництва від 03.10.2005 N 8584 визначено, що правові, організаційні, економічні та соціальні основи функціонування кооперації в Україні визначає закон України про кооперацію, у якому статтею 9 визначено, що державна реєстрація кооперативу проводиться в порядку, передбаченому законом.

Відповідно до статей 7 та 15 цього Закону рішення про створення кооперативу приймається його установчими зборами, а вищим органом управління кооперативу є загальні збори членів кооперативу. З наведених статей випливає, що статут кооперативу повинен затверджуватися загальними зборами.

Виконавчі органи місцевого самоврядування діють на підставі Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» від 21 травня 1997 року № 280/97-ВР (надалі ОСОБА_6 про місцеве самоврядування), з дня прийняття якого втратив чинність ОСОБА_6 УРСР «Про місцеві ОСОБА_5 народних депутатів УРСР та місцеве самоврядування» від 7 грудня 1990 року № 533-XII (надалі ОСОБА_6 N 533-XII), у відповідності до п. 9 ч. 2 ст. 42 якого до повноважень виконавчого комітету міської (міста обласного підпорядкування) ОСОБА_5, зокрема, відносилось: прийняття рішень про організацію житлово-будівельних і гаражних кооперативів та здійснення контролю за їх діяльністю.

Таких повноважень виконавчим органам відповідно до закону про місце саомоврядування надано не було.

Відповідно до ст. 17 цього Закону відносини органів місцевого самоврядування з підприємствами, установами та організаціями, що перебувають у комунальній власності відповідних територіальних громад, будуються на засадах їх підпорядкованості, підзвітності та підконтрольності органам місцевого самоврядування, а відповідно із ч. 1 ст. 18 Закону відносини органів місцевого самоврядування з підприємствами, установами та організаціями, що не перебувають у комунальній власності відповідних територіальних громад, будуються на договірній і податковій основі та на засадах підконтрольності у межах повноважень, наданих органам місцевого самоврядування законом. Натомість до виключної компетенції міських рад, зокрема відноситься прийняття рішень про створення, ліквідацію, реорганізацію та перепрофілювання підприємств, установ та організацій комунальної власності відповідної територіальної громади (п.30 ч.1 ст. 26 Закону Про місцеве самоврядування).

Таким чином, з урахуванням аналізу положень закону про місцеве саомоврядування у місцевих рад та їх виконавчих органів відсутні повноваження щодо організації діяльності і створення ЖБК у порядку ст.137 ЖК України та примірним статутом ЖБК.

Оскільки законами України Про місцеве самоврядування та Про кооперацію не встановлено особливостей державної реєстрації житлово-будівельних і гаражних кооперативів, їх реєстрація відбувається в порядку, визначеному Законом України Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб підприємців.

Крім того, відповідно до частини третьої прикінцевих положень закону про реєстрацію закони, нормативно - правові акти ,прийняті до набрання чинності цим законом , діють у частині , що не суперечить цьому закону.

Розділ V (ст. 49-58)ЗаконуУкраїни «Про землеустрій» 22 травня 2003 року N 858-IV не передбачено ОСОБА_11 яка б хоч опосередковано вказувала на особливості розроблення проектів землеустрою або технічної документації обслуговуючих житлово-будівельних кооперативів з передання їм у власність земельних ділянок

відносно порядку набуття права власності на землю ЖБК, суд констатує такі положення чинного законодавства України.

Відповідно до статті 1 Земельного кодексу України (надалі ЗК України) земля в Україні може перебувати у приватній, комунальній та державній власності, право власності на землю - це право володіти, користуватися, розпоряджатися земельними ділянками. Право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, Земельного кодексу України.

Частиною 1 ст. 116 ЗК України встановлено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування та державних органів приватизації щодо земельних ділянок, на яких розташовані об'єкти, які підлягають приватизації, в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Згідно з частини другої статті 78 ЗК України право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них.

Вище перелічені норми кореспондуються зі змістом норм ст.ст. 79-84, 90-91 ЗК України та з п. 12 Перехідних положень ЗК України, якій діяв на момент виникнення спірних правовідносин в частині розпорядження землями належними до комунальної форми власності та розташованих в межах населеного пункту.

Особливість набуття права на земельні ділянки полягає в наявності чітко визначеної в законодавстві процедури за якою в суб'єктів виникають повноваження щодо володіння, користування й розпорядження земельною ділянкою.

Таке набуття права на земельні ділянки передбачає обов'язкове прийняття уповноваженим органом держави (органом влади чи органом місцевого самоврядування) відповідного рішення, для юридичного оформлення на неї відповідних прав.

Щодо обов'язковості застосування постанови ВСУ від 17 червня 2014 року по справі № 21-195а14, як підстави поданого позову.

Верховним судом України була прийнята ОСОБА_5 від 17 червня 2014 року по справі №21-195а14 (надалі - ОСОБА_5) відповідно до якої колегія суддів судових палат в адміністративних, господарських та цивільних справах на підставі аналізу п.12 Перехідних положень, ст. 41 ЗК України, ст.ст. 133, 135, 137 ЖК УРСР, Примірного статуту дійшли висновку, що сільські, селищні та міські ради мають право розпоряджатися землями комунальної власності територіальних громад виключно в межах населеного пункту. При цьому, даючи дозвіл на розробку проекту відведення земельної ділянки у власність ЖБК, відповідна рада має враховувати мету створення такого кооперативу, порядок його організації та діяльності відповідно до вимог ЖК УРСР та Примірного статуту.

Слід відзначити, що ця ОСОБА_5 не підлягає застосуванню, ніким і ніякім органом держави за будь-яких обставин, внаслідок невідповідності її вимогам матеріального закону.

Зокрема це знаходить своє відображення у її невідповідності змісту норм Закону, Закону про реєстрацію, ЦК України, ГК України та Закону України «Про місцеве самоврядування» оскільки в змісті останніх в жодній нормі не передбачено обов'язку органу місцевого самоврядування на перевірку та врахування мети створення кооперативу, оскільки вона (мета) виходить саме з правової сутності цієї юридичної особи відповідно до норм Закону та ЦК України.

Ця ОСОБА_5 прийнята стосовно відносин пов'язаних із встановленням меж адміністративно-територіальної одиниці, а відносини які розглядаються є відносинами про право власності на земельну ділянку юридичної особи приватного права. У ОСОБА_5 жодним чином не згадується ЖК УРСР, а відтак в останній не визначено порядку його застосування.

Слід звернути увагу на те, що Верховним судом України, вже після прийняття ним означеної ОСОБА_5, була прийнята інша ОСОБА_5 від 11 листопада 2014 року по справі 21-405А14.

Відповідно до неї визначено, що не погоджуючись із ухвалою суду касаційної інстанції, заступник Генерального прокуратура України звернувся із заявою про її перегляд Верховним Судом України з підстави неоднакового застосування касаційним судом одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, а саме: статей 60, 61, 63 Закону України від 25 червня 1991 року № 1264-XII Про охорону природного навколишнього середовища , статей 7, 9 Закону України від 16 червня 1992 року № 2456-XII Про природно-заповідний фонд України (далі - ОСОБА_6 № 2456-XII), СТАТТІ 41 ЗК, СТАТЕЙ 133, 137 ЖИТЛОВОГО КОДЕКСУ УКРАЇНИ і перевіривши наведені у заяві доводи, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах, Судової палати у господарських справах, Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України вважає, що заява не підлягає задоволенню з таких підстав.

Конституційний Суд України в пункті 5 мотивувальної частини Рішення від 16 квітня 2009 року № 7-рп/2009 (справа про скасування актів органів місцевого самоврядування) зазначив, що органи місцевого самоврядування, вирішуючи питання місцевого значення, представляючи спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ та міст, приймають нормативні та ненормативні акти. До ненормативних належать акти, які передбачають конкретні приписи, звернені до окремого суб'єкта чи юридичної особи, застосовуються одноразово і після реалізації вичерпують свою дію фактом їхнього виконання. У зв'язку з прийняттям цих рішень виникають правовідносини, пов'язані з реалізацією певних суб'єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, у тому числі отримання державного акту на право власності на земельну ділянку, укладення договору оренди землі.

Прийняте міськрадою (як суб'єктом владних повноважень) рішення про передачу кооперативу у власність та оренду земельної ділянки є ненормативним актом органу місцевого самоврядування, який вичерпав свою дію внаслідок його виконання. Скасування такого акту не породжує наслідків для власника чи орендаря земельної ділянки, оскільки захист порушеного права у разі набуття права власності на земельну ділянку або укладення договору оренди юридичною чи фізичною особою має вирішуватися за нормами цивільного законодавства .

Ураховуючи наведене, правовідносини, предметом яких є рішення органу місцевого самоврядування щодо передачі у власність та оренду земельної ділянки, тобто ненормативний акт, що застосовується одноразово і з прийняттям якого виникають правовідносини, пов'язані з реалізацією певних суб'єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, не можуть бути задоволені, оскільки таке рішення органу місцевого самоврядування вичерпало свою дію шляхом виконання. Його скасування не породжує наслідків для власника чи орендаря земельної ділянки, оскільки у таких осіб виникло право власності або володіння земельною ділянкою і це право ґрунтується на правовстановлюючих документах.

Таким чином, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах, Судової палати у господарських справах, Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що у разі прийняття органом місцевого самоврядування (як суб'єктом владних повноважень) ненормативного акту, що застосовується одноразово, який після реалізації вичерпує свою дію фактом його виконання і з прийняттям якого виникають правовідносини, пов'язані з реалізацією певних суб'єктивних прав та охоронюваних законом інтересів (зокрема, рішення про передачу земельних ділянок у власність, укладання договору оренди), позов, предметом якого є спірне рішення органу місцевого самоврядування, не повинен розглядатися, оскільки обраний позивачем спосіб захисту порушених прав не забезпечує їх реального захисту.

Внаслідок цього, не вбачається підстав для застосування Постанови Верховного суду України від 17 червня 2014 року по справі №21-195а14 і повинна надаватись законна перевага його ж ОСОБА_5 від 11 листопада 2014 року по справі 21-405а14 прийнятої пізніше.

Аналогічним є рішення від 12 листопада 2009 року ухвалене Печерським районним судом м. Києва по цивільній справі № 2-1503-1/09 за позовом до Київської міської ради, обслуговуючего кооперативу ЗЕЛЕНБУДСЕРВІС-К , та третіх осіб: приватного підприємства Укрсел , ОСОБА_9 управління земельних ресурсів про визнання частково недійсним рішення та недійсним державного акту на право власності на земельну ділянку (http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/6713902).

Позиція щодо неможливості застосування Примірного статуту до реєстрації ЖБК, у якості презумпції, встановлена рішенням Львівського окружного адміністративного суду по справі № 813/5433/13-а від 14.11.2013 року, залишеного в сіли ОСОБА_5 Львівського апеляційного адміністративного суду 13.05.2014 року (№ 876/14986/13) та Ухвалою віщого адміністративного суду України 14.07.2014 року (К/800/36522/14).

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Виконавчі органи місцевого самоврядування діють на підставі Закону України Про місцеве самоврядування в Україні від 21.05.1997 N 280/97-ВР, з дня прийняття якого втратив чинність ОСОБА_6 РСР Про місцеві ОСОБА_5 народних депутатів ОСОБА_6 РСР та місцеве самоврядування від 07.12.1990 N533 X11.

Так, у відповідності до п. 9 ч. 2 ст. 42 ЗУ РСР Про місцеві ОСОБА_5 народних депутатів ОСОБА_6 РСР та місцеве самоврядування до повноважень Виконавчого комітету міської (міста обласного підпорядкування) ОСОБА_5, крім повноважень, перелічених у пункті 1 цієї статті, зокрема, відносилось прийняття рішень про організацію житлово- будівельних і гаражних кооперативів, здійснення контролю за їх діяльністю.

Вказаних вище повноважень виконавчим органам відповідно до Закону України Про місцеве самоврядування в Україні від 21.05.1997 N 280/97-ВР не надано.

Починаючи з 2003 року, правові, організаційні, економічні та соціальні основи функціонування кооперації в Україні, як системи кооперативних організацій, до яких відносяться кооперативи та кооперативні об'єднання, регулюються Законом України Про кооперацію №1087-ІУ від 10.07.2003 року (далі -ОСОБА_6 №1087). До законодавства про кооперацію віднесено норми Конституції України, ЦК України, цього Закону та інших нормативно-правових актів з питань кооперації і закріплено пряму вказівку усім кооперативам, створеними до набрання чинності цим Законом, привести свої статути у відповідність із ним.

Згідно із преамбулою цього Закону визначено, що цей ОСОБА_6 визначає правові, організаційні, економічні та соціальні основи функціонування кооперації в Україні.

У статті 5 Закону №1087 визначено законодавство про кооперацію, до якого віднесено норми Конституції України, Цивільного кодексу України, цього Закону та інших нормативно-правових актів з питань кооперації.

Згідно із ст. 6 Закону №1087 передбачено, що відповідно до завдань та характеру діяльності кооперативи поділяються на такі типи: виробничі, обслуговуючі та споживчі. За напрямами діяльності кооперативи можуть бути сільськогосподарськими, житлово-будівельними, садово-городніми, гаражними, торговельно-закупівельними, транспортними, освітніми, туристичними, медичними тощо.

Отже створюючи кооператив його засновники повинні визначитись із типом та напрямом діяльності кооперативу.

Статтею 7 Закону №1087 врегульоване питання створення кооперативу і визначено, що кооператив створюється його засновниками на добровільних засадах.

Засновниками кооперативу можуть бути громадяни України, іноземці та особи без громадянства, а також юридичні особи України та іноземних держав, які беруть участь у діяльності кооперативів через своїх представників. Рішення про створення кооперативу приймається його установчими зборами. Чисельність членів кооперативу не може бути меншою ніж три особи. При створенні кооперативу складається список членів та асоційованих членів кооперативу, який затверджується загальними зборами.

Статтею 8 Закону №1087 передбачені вимоги до статуту Кооперативу, та визначено, що статут є правовим документом, що регулює його діяльність.

Таким чином, норми Закону №1087, на відміну від норм ЖК УРСР, по-іншому врегулювали правовідносини щодо створення та діяльності кооперативів, зокрема, обслуговуючих, що за напрямами діяльності віднесено до типу житлово- будівельних.

Згідно зі статтею 2 Закону України Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців № 755- IV від 15.05.2003 року (далі- Закон №755) (в редакції чинній на момент звернення позивача до відповідача) його дія поширюється на відносини, які виникають у сфері державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, та регулюються Конституцією України, цим Законом та нормативно- правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону. Стаття 3 цього ж Закону поширює сферу його дії на державну реєстрацію всіх юридичних осіб незалежно від організаційно-правової форми, форми власності та підпорядкування, а також фізичних осіб - підприємців.

Отже, саме ОСОБА_6 №755 є спеціальним законом, який врегульовує порядок засвідчення фактів створення юридичних осіб, за результатами перевірки порядку їх створення вимогам чинного законодавства.

Порядок проведення державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, встановлений ч. 2 ст. 4 та ст. 25 Закону №755, передбачає здійснення ряду заходів, зокрема: відбувається перевірка комплектності документів, які подаються державному реєстратору, та повноти відомостей, що вказані в реєстраційній картці; здійснюється перевірка документів, які подаються державному реєстратору, на відсутність підстав для відмови у проведенні державної реєстрації; здійснюється внесення відомостей про юридичну особу або фізичну особу - підприємця до Єдиного державного реєстру; оформлюється і видається виписка з Єдиного державного реєстру.

Статтею 27 Закону №755 визначено підстави для відмови у проведенні державної реєстрації юридичної особи, серед яких, невідповідність установчих документів вимогам ч. 3 ст.8 цього Закону (щодо відповідності змісту установчих документів юридичної особи чинному законодавству) та/або порушення порядку створення юридичної особи, який встановлено законом; невідповідність найменування вимогам закону.

За правилами ч. 3 ст. 25 Закону №755 державний реєстратор вносить запис до -ЄДР юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців про проведення державної реєстрації юридичної особи виключно за відсутності підстав для відмови у проведенні державної реєстрації.

Таким чином, норми ЖК УРСР та Примірного статуту в частині створення житлово-будівельних кооперативів суперечать Закону України Про кооперацію та Закону України Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців № 755-IV від 15.05.2003 року, який повинен застосовуватися до правовідносин, пов'язаних з реєстрацією будь-якої юридичної особи, в тому числі житлово-будівельного кооперативу.

Також, ст. 1 Закону України Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців визначено, зокрема, термін модельний статут - типовий установчий документ, затверджений Кабінетом Міністрів України, який використовується для створення та провадження діяльності юридичних осіб відповідних організаційно-правових форм, містить встановлені законом правила, шо регулюють правовий статус, права, обов'язки та відносини, які пов'язані із створенням, управлінням та провадженням господарської діяльності відповідних юридичних осіб.

Згідно з ч. 4 ст. 56 ГК України суб'єкт господарювання може створюватися та діяти на підставі модельного статуту, затвердженого Кабінетом Міністрів України, що після його прийняття учасниками стає установчим документом.

Відповідно до ч. 5 ст. 56 ГК України якщо суб'єкт господарювання створюється та діє на підставі модельного статуту в рішенні про його створення, яке підписується усіма засновниками, зазначаються відомості про його найменування, мету і предмет господарської діяльності, а також інформація про провадження діяльності на основі модельного статуту.

Юридична особа приватного права може створюватися та діяти на підставі модельного статуту, затвердженого Кабінетом Міністрів України, що після його прийняття учасниками стає установчим документом.

Засновники (учасники) юридичної особи, утвореної на підставі модельного статуту, можуть у встановленому законом порядку затвердити статут, який є установчим документом, та провадити діяльність на його підставі.

Кабінетом Міністрів України не приймалось рішення про затвердження модельного статуту житлово-будівельного кооперативу.

До того ж, прийняття модельного статуту, його застосування у діяльності певного кооперативу віднесено до компетенції засновників юридичної особи і не є обов'язковим.

У зв'язку з цим, застосування Примірного статуту не може бути визнано обов'язковим, а його положення повинні відповідати нормам діючого законодавства України.

Таким чином, питання створення та діяльності кооперативів, метою яких є забезпечення економічних, соціальних та інших потреб їх членів, що, регулювалися Житловим Кодексом ОСОБА_6 РСР та Примірним Статутом, вже врегульовано чинним законодавством України, зокрема, шляхом прийняття Цивільного кодексу України (2003), Закону Про кооперацію та Закону України Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців .

Щодо доводів позивача про неврахування відповідачем при наданні відповіді судової практики Верховним судом України, а саме: Постанови Верховного суду України від 17.06.2014 у справі №21-195а14, суд зазначає наступне.

17.06.2014 Верховним судом України було прийнято ОСОБА_5 у справі №21-195а14 у відповідності до якої колегія суддів судових палат в адміністративних, господарських та цивільних справах на підставі аналізу п. 12 Перехідних положень , ст. 41 ЗК України, ст.ст. 133, 135, 137 ЖК УРСР, Примірного статуту дійшли висновку, що сільські, селищні та міські ради мають право розпоряджатися землями комунальної власності територіальних громад виключно в межах населеного пункту. При цьому, даючи дозвіл на розробку проекту відведення земельної ділянки у власність ЖБК, відповідна рада має враховувати мету створення такого кооперативу, порядок його організації та діяльності відповідно до вимог ЖК УРСР та Примірного статуту.

Таким чином, предметом розгляду зазначеного у вказаному рішенні спору є питання врахування мети створення кооперативу, порядку організації його діяльності відповідно до вимог ЖК та Приміроного статуту при наданні земельної ділянки ЖБК як спеціальному суб'єкту, передбаченому ст. 41 Земельного кодексу. Проте, в ОСОБА_5 Верховного Суду України не розглядалось питання щодо відповідності норм ЖК УРСР та Примірного статуту іншим нормам цивільного законодавства, що регулює питання щодо створення та організації діяльності ЖБК.

На підставі вищевикладеного, суд дійшов висновку, що норми ст.ст.133, 135, 137 ЖК УРСР та Примірного статуту, згідно ОСОБА_5 Верховної ради України від 12 вересня 1991 року N 1545-ХІІ Про порядок тимчасової дії на території України окремих актів законодавства Союзу РСР , можуть застосовуватись лише з питань, які не врегульовані законодавством України, за умови, що вони не суперечать Конституції і законам України.

Оскільки питання, щодо створення і діяльності житлово-будівельних кооперативів врегульовані Законом України Про кооперацію який є спеціальним, Цивільним кодексом України, Господарським кодексом України, Закону України Про державну реєстрацію юридичних осіб і фізичних осіб-підприємців , застосовані у оскаржуваній рішенні судом норми ст.ст. 133, 135, 137 ЖК УРСР та Примірного статуту не можуть бути застосовані до спірних взаємовідносин» .

ОСОБА_1 апеляційним адміністративним судом 24.02.2016 року по справі № 638/20557/15-а була винесена Ухвала (апеляційна скарга була залишена без задоволення) відповідно до змісту якої вбачається (http://reyestr.court.gov.ua/Review/56130552).

«ОСОБА_5 Верховної ОСОБА_5 України Про порядок тимчасової дії на території України окремих актів законодавства Союзу РСР №1545-ХІІ від 12.09.1991 року врегулювала порядок тимчасового застосування законодавства Радянського Союзу на території незалежної, суверенної республіки Україна.

Цією постановою встановлено, що до прийняття відповідних актів законодавства України на території республіки застосовуються акти законодавства Союзу РСР з питань, які не врегульовані законодавством України, за умови, що вони не суперечать Конституції і законам України.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Виконавчі органи місцевого самоврядування діють на підставі Закону України Про місцеве самоврядування в Україні від 21.05.1997 N 280/97-ВР, з дня прийняття якого втратив чинність ОСОБА_6 РСР Про місцеві ОСОБА_5 народних депутатів ОСОБА_6 РСР та місцеве самоврядування від 07.12.1990 N533 X11.

Дійсно у відповідності до п. 9 ч. 2 ст. 42 ЗУРСР Про місцеві ОСОБА_5 народних депутатів ОСОБА_6 РСР та місцеве самоврядування до повноважень Виконавчого комітету міської (міста обласного підпорядкування) ОСОБА_5, крім повноважень, перелічених у пункті 1 цієї статті, зокрема, відносилось прийняття рішень про організацію житлово- будівельних і гаражних кооперативів, здійснення контролю за їх діяльністю.

Проте таких повноважень виконавчим органам відповідно до Закону України Про місцеве самоврядування в Україні від 21.05.1997 N 280/97-ВР не надано.

Крім цього починаючи з 2003 року, правові, організаційні, економічні та соціальні основи функціонування кооперації в Україні, як системи кооперативних організацій, до яких відносяться кооперативи та кооперативні об'єднання, регулюються Законом України Про кооперацію №1087-ІУ від 10.07.2003 року (далі -ОСОБА_6 №1087). До законодавства про кооперацію віднесено норми Конституції України, ЦК України, цього Закону та інших нормативно-правових актів з питань кооперації і закріплено пряму вказівку усім кооперативам, створеними до набрання чинності цим Законом, привести свої статути у відповідність із ним.

Згідно із преамбулою цього Закону визначено, що цей ОСОБА_6 визначає правові, організаційні, економічні та соціальні основи функціонування кооперації в Україні.

У статті 5 Закону №1087 визначено законодавство про кооперацію, до якого віднесено норми Конституції України, Цивільного кодексу України, цього Закону та інших нормативно-правових актів з питань кооперації.

Згідно із ст. 6 Закону №1087 передбачено, що відповідно до завдань та характеру діяльності кооперативи поділяються на такі типи: виробничі, обслуговуючі та споживчі. За напрямами діяльності кооперативи можуть бути сільськогосподарськими, житлово-будівельними, садово-городніми, гаражними, торговельно-закупівельними, транспортними, освітніми, туристичними, медичними тощо.

Отже створюючи кооператив його засновники повинні визначитись із типом та напрямом діяльності кооперативу.

Статтею 7 Закону №1087 врегульоване питання створення кооперативу і визначено, що кооператив створюється його засновниками на добровільних засадах.

Засновниками кооперативу можуть бути громадяни України, іноземці та особи без громадянства, а також юридичні особи України та іноземних держав, які беруть участь у діяльності кооперативів через своїх представників. Рішення про створення кооперативу приймається його установчими зборами. Чисельність членів кооперативу не може бути меншою ніж три особи. При створенні кооперативу складається список членів та асоційованих членів кооперативу, який затверджується загальними зборами.

Статтею 8 Закону №1087 передбачені вимоги до статуту Кооперативу, та визначено, що статут є правовим документом, що регулює його діяльність.

Отже норми Закону №1087, на відміну від норм ЖК УРСР, по-іншому врегулювали правовідносини щодо створення та діяльності кооперативів, зокрема, обслуговуючих, що за напрямами діяльності віднесено до типу житлово- будівельних.

Згідно зі статтею 2 Закону України Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців № 755- IV від 15.05.2003 року (в редакції чинній на момент звернення позивача до відповідача) його дія поширюється на відносини, які виникають у сфері державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, та регулюються Конституцією України, цим Законом та нормативно- правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону. Стаття 3 цього ж Закону поширює сферу його дії на державну реєстрацію всіх юридичних осіб незалежно від організаційно-правової форми, форми власності та підпорядкування, а також фізичних осіб - підприємців.

Закон №755 є спеціальним законом, який врегульовує порядок засвідчення фактів створення юридичних осіб, за результатами перевірки порядку їх створення вимогам чинного законодавства.

Порядок проведення державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, встановлений ч. 2 ст. 4 та ст. 25 Закону №755, передбачає здійснення ряду заходів, зокрема: відбувається перевірка комплектності документів, які подаються державному реєстратору, та повноти відомостей, що вказані в реєстраційній картці; здійснюється перевірка документів, які подаються державному реєстратору, на відсутність підстав для відмови у проведенні державної реєстрації; здійснюється внесення відомостей про юридичну особу або фізичну особу - підприємця до Єдиного державного реєстру; оформлюється і видається виписка з Єдиного державного реєстру.

Статтею 27 Закону №755 визначено підстави для відмови у проведенні державної реєстрації юридичної особи, серед яких, невідповідність установчих документів вимогам ч. 3 ст.8 цього Закону (щодо відповідності змісту установчих документів юридичної особи чинному законодавству) та/або порушення порядку створення юридичної особи, який встановлено законом; невідповідність найменування вимогам закону.

За правилами ч. 3 ст. 25 Закону №755 державний реєстратор вносить запис до -ЄДР юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців про проведення державної реєстрації юридичної особи виключно за відсутності підстав для відмови у проведенні державної реєстрації.

Слід зазначити, що норми ЖК УРСР та Примірного статуту в частині створення житлово-будівельних кооперативів суперечать Закону України Про кооперацію та Закону України Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців № 755-IV від 15.05.2003 року, який повинен застосовуватися до правовідносин, пов'язаних з реєстрацією будь-якої юридичної особи, в тому числі житлово-будівельного кооперативу.

Суд першої інстанції правомірно зазначив, що питання створення та діяльності кооперативів, метою яких є забезпечення економічних, соціальних та інших потреб їх членів, що, регулювалися Житловим Кодексом ОСОБА_6 РСР та Примірним Статутом, вже врегульовано чинним законодавством України, зокрема, шляхом прийняття Цивільного кодексу України (2003), Закону Про кооперацію та Закону України Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців .

Не може бути визнано обґрунтованим посилання позивача на Постанову Верховного суду України від 17.06.2014 у справі №21-195а14.

В зазначеній постанові колегія суддів судових палат в адміністративних, господарських та цивільних справах Верховного суду України на підставі аналізу п. 12 Перехідних положень , ст. 41 ЗК України, ст.ст. 133, 135, 137 ЖК УРСР, Примірного статуту дійшли висновку, що сільські, селищні та міські ради мають право розпоряджатися землями комунальної власності територіальних громад виключно в межах населеного пункту. При цьому, даючи дозвіл на розробку проекту відведення земельної ділянки у власність ЖБК, відповідна рада має враховувати мету створення такого кооперативу, порядок його організації та діяльності відповідно до вимог ЖК УРСР та Примірного статуту.

Отже предметом розгляду зазначеного у вказаному рішенні спору є питання врахування мети створення кооперативу, порядку організації його діяльності відповідно до вимог ЖК та Примірного статуту при наданні земельної ділянки ЖБК як спеціальному суб'єкту, передбаченому ст. 41 Земельного кодексу. В ОСОБА_5 Верховного Суду України не розглядалось питання щодо відповідності норм ЖК УРСР та Примірного статуту іншим нормам цивільного законодавства, що регулює питання щодо створення та організації діяльності ЖБК.

Таким чином норми ст.ст.133, 135, 137 ЖК УРСР та Примірного статуту, згідно ОСОБА_5 Верховної ради України від 12 вересня 1991 року N 1545-ХІІ Про порядок тимчасової дії на території України окремих актів законодавства Союзу РСР , можуть застосовуватись лише з питань, які не врегульовані законодавством України, за умови, що вони не суперечать Конституції і законам України.

Оскільки питання, щодо створення і діяльності житлово-будівельних кооперативів врегульовані Законом України Про кооперацію який є спеціальним, Цивільним кодексом України, Господарським кодексом України, Закону України Про державну реєстрацію юридичних осіб і фізичних осіб-підприємців , відсутні правові підстави для застосування ст.ст. 133, 135, 137 ЖК УРСР та Примірного статуту» .

Вищій адміністративний суд України 11.03.2016 року по справі № 638/20557/15-а (К/800/6225/16) прийняв Ухвалу (про відмову у відкритті касаційного провадження) де висловив наступну правову позицію (http://reyestr.court.gov.ua/Review/56424469).

«Відповідно до пункту 5 частини 5 статті 214 Кодексу адміністративного судочинства України суддя-доповідач відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі також у випадках, якщо касаційна скарга є необґрунтованою і викладені в ній доводи не викликають необхідності перевірки матеріалів справи.

За змістом цієї норми касаційна скарга повинна містити посилання на помилкове та/або неправильне застосування норм матеріального права при вирішенні справи та/або порушення норм процесуального права (у разі оскарження судового рішення по суті - пояснення, яким чином такі порушення вплинули на правильність вирішення справи).

Приймаючи рішення про відмову у задоволенні позову суд першої інстанції зазначив, що оскільки питання про створення і діяльність житлово-будівельних кооперативів врегульовані Законом України Про кооперацію , який є спеціальним, Цивільним кодексом України, Господарським кодексом України, Законом України Про державну реєстрацію юридичних осіб і фізичних осіб-підприємців , тому відсутні правові підстави для застосування ст.ст. 133, 135, 137 ЖК УРСР та Примірного статуту.

Обставини, які зазначені скаржником у касаційній скарзі, досліджувалися та перевірялися судами попередніх інстанцій з наданням належної правової оцінки. Виходячи зі змісту касаційної скарги та оскаржуваних судових рішень, ця касаційна скарга є необґрунтованою, а викладені в ній доводи не викликають необхідності перевірки матеріалів справи, оскільки скаржник не наводить підстав, які б дозволили вважати, що суд неправильно застосував норми матеріального або процесуального права.

Верховним судом України у ОСОБА_5 від 5.10.2016 року по справі № 3-844гс16 (Відмовлено у задоволенні заяви про перегляд рішення) зазначено, що «Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, Судова палата у господарських справах і Судова палата в адміністративних справах Верховного Суду України вважають, що заява не підлягає задоволенню з таких підстав.

«У наданій для порівняння постанові у справі N 638/20557/15-а (К/800/6225/16) Вищий адміністративний суд України погодився із висновками судів попередніх інстанцій про відмову в задоволенні позову фізичної особи до виконавчого комітету ОСОБА_1 міської ради про визнання протиправною бездіяльності стосовно відмови у прийнятті відповідних рішень з приводу організації ЖБК "Рибасівський" з огляду на те, що питання створення і діяльності ЖБК врегульовані Законом України "Про кооперацію", який є спеціальним, Цивільним кодексом України (далі - ЦК), Господарським кодексом України, Законом України "Про державну реєстрацію юридичних осіб і фізичних осіб - підприємців", тому відсутні правові підстави для застосування ст. ст. 133, 135, 137 ЖК та Примірного статуту. При цьому позивач просив зобов'язати виконавчий комітет міської ради прийняти рішення щодо організації діяльності ЖБК: визначити кількість громадян для його організації, скласти списки осіб, які вступають до кооперативу, організувати проведення загальних зборів, на яких буде прийнято рішення про організацію ЖБК, та затвердити його.

Таким чином, у наданій для порівнянні постанові Вищого адміністративного суду України у зазначеній справі та у справі, що розглядається, предмет і підстави позову різняться, а отже, це судове рішення не є підтвердженням неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права.

Згідно з ч. 1 ст. 111-26 ГПК Верховний Суд України відмовляє у задоволенні заяви, якщо обставини, що стали підставою для перегляду справи, не підтвердилися, або норми права у рішенні, про перегляд якого подана заява, застосовані правильно» .

Суд вважає за необхідне зазначити також, наступні положення діючого законодавства, внаслідок того, що підставою для звернення до суду з боку прокурора стала позиція викладена у Постанові Верховного суду України по справі 21-195а14:

Відповідно до ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 2 червня 2016 року № 1402-VIII судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України. Обов'язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом. Невиконання судових рішень має наслідком юридичну відповідальність, установлену законом.

Висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов'язковими для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права.

Висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права. Суд має право відступити від правової позиції, викладеної Верховним Судом, тільки з одночасним наведенням відповідних мотивів.

Судові рішення не можуть бути переглянуті іншими органами чи особами поза межами судочинства, за винятком рішень про амністію та помилування.

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи не можуть приймати рішення, які скасовують судові рішення або зупиняють їх виконання.

За ст. 45 Господарського процесуального кодексу України господарські суди здійснюють правосуддя шляхом прийняття обов'язкових до виконання на усій території України рішень, ухвал, постанов. Рішення і постанови господарських судів приймаються іменем України.

Невиконання вимог рішень, ухвал, постанов господарських судів тягне відповідальність, встановлену цим Кодексом та іншими законами України.

Висновок Верховного Суду України щодо застосування норми права, викладений у його постанові, прийнятій за результатами розгляду справи з підстав, передбачених пунктами 1 і 2 частини першої статті 11116 цього Кодексу, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права. Суд має право відступити від правової позиції, викладеної у висновках Верховного Суду України, з одночасним наведенням відповідних мотивів. Невиконання судових рішень Верховного Суду України тягне за собою відповідальність, установлену законом (ст. 11128 ГПК України).

Судове рішення, яким закінчується розгляд справи в адміністративному суді, ухвалюється іменем України (ст. 14 Кодексу адміністративного судочинства).

ОСОБА_5 та ухвали суду в адміністративних справах, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання на всій території України.

Невиконання судових рішень тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

Таким чином, системний аналіз норм ЖК УРСР, Правил обліку, Примірного статуту, ОСОБА_5, Законів України та інших нормативно-правових актів, свідчить про те що:

1. Створення, державна реєстрація та діяльність ЖБК як юридичної особи в Україні регулюється ЦК України, ГК України, Законами України Про кооперацію , Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб підприємців , та іншими нормативно-правовими актами, прийнятими в розвиток положень цих Законів.

2. Створення в сучасних умовах ЖБК на підставі норм ЖК УРСР та Примірного статуту ЖБК в тій редакції, в якій вони діють, є неможливим. До компетенції органу місцевого самоврядування не входить обов'язок/право перевіряти мету створення будь-якої юридичної особи, зокрема й кооперативу. Свавільно розширити свої повноваження орган місцевого самоврядування права не має, оскільки згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

3. ЖБК створюється у добровільному порядку, незалежно від волі державних і місцевих органів влади. ОСОБА_11 законодавчих обмежень щодо участі у заснуванні (засновник), чи подальшій діяльності кооперативу (членство), пов'язаних з наявністю чи відсутністю потреби у поліпшенні житлових умов не існує. Право бути членами ЖБК належить як фізичним, так і юридичним особам незалежно від наявності або відсутності потреб у поліпшенні житлових умов http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/6713902;

4. Законом не встановлено вікового цензу до осіб які є членами ЖБК - понад 30 років (Примірній статут), а лише 16 років (ч. 2 ст. 10 Закону);

5. Постанова Верховного суду від 17 червня 2014 року по справі №21-195а14 не може бути застосована до будь-яких відносин, учасниками яких є житлово-будівельні кооперативи, незалежно від їх типу та напряму діяльності, внаслідок її повної невідповідності вимогам діючого ОСОБА_6 законодавства.

Крім того, прокурором не доведено протиправності дій з боку другого Відповідача в частині порушення порядку отримання земельної ділянки у власність, а його посилання на порушення порядку створення кооперативу та невідповідності його меті, задля якої останній був створений, не є предметом розгляду цієї справи.

Також, прокурором не доведено протиправності дій при передачі земельної ділянки другому відповідачу від першого відповідача, як власника земельної ділянки.

Таким чином, з урахуванням аналізу положень Закону України Про місцеве самоврядування в Україні від 21 травня 1997 року № 280/97 у місцевих рад та їх виконавчих органів відсутні повноваження щодо організації діяльності і створення ЖБК у порядку передбаченому ст. 137 ЖК України та Примірним статутом ЖБК.

Отже, враховуючи недоведеність з боку прокурора порушень відповідачами норм чинного законодавства, діючого на момент виникнення спірних правовідносин, суд не вбачає правових підстав для задоволення позову.

Суд також відмовляє у задоволенні клопотання першого відповідача про залишення позову прокурора без розгляду, з мотивів не відповідності обставин викладених у ньому, правовим наслідкам передбаченим ст. 81 ГПК України.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по оплаті судового збору залишаються за прокурором.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 6, 8, 19, 124, 129 Конституції України, ст. ст. 1, 4, 12, 22, 33, 43, 44-49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову відмовити повністю.

Рішення може бути оскаржене до Харківського апеляційного господарського суду через господарський суд Харківської області протягом десяти днів з дня підписання повного рішення, відповідно до статті 93 Господарського процесуального кодексу України

Повне рішення складено 15.05.2017 р.

Суддя ОСОБА_12