Постанова

від 10.05.2017 по справі 909/700/14

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"10" травня 2017 р. Справа № 909/700/14

Львівський апеляційний господарський суд у складі колегії:

головуючого судді Марка Р.І

суддів Желіка М.Б.

ОСОБА_1

з участю представників:

від позивача: ОСОБА_2 - представник (посвідчення № 478, довіреність № 2308/01-20/14в від 30.12.2016р.);

від відповідача-1 : ОСОБА_3 довіреність вих. №02/03 від 03.01.2017р.;

від відповідача-2 : ОСОБА_3 довіреність вих. №02/03 від 03.01.2017р.;

від третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - 1: не з'явився;

від третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - 2: не з'явився;

від третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - 3: не з'явились;

від третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - 20: ОСОБА_4 посвідчення водія серії АТР 022626 від 20.10.2007р.;

від третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - 1-19, 21-63: не з'явились;

від прокуратури : ОСОБА_5 (посвідчення № 011137);

розглянувши апеляційні скарги першого заступника прокурора Івано-Франківської області, № 05-330вих-17 від 13.03.2017р. (вх. № 01-05/1317/17 від 20.03.17) та ОСОБА_6 міської ради, № 158/11.1-05/14в від 09.03.2017р. (вх. № 01-05/1319/17 від 20.03.17)

на рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 27.02.2017р.

у справі № 909/700/14, головуючий суддя Ткаченко І.В., судді Рочняк О.В., Шкіндер П.А.

за позовом: ОСОБА_6 міської ради, м. Івано-Франківськ

до відповідача-1: ОСОБА_7 підприємства "Прогрес-Буд ІФ", м. Івано-Франківськ,

відповідача-2: ОСОБА_7 фірми "Галицький двір", м. Івано-Франківськ,

треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача:

1. Інспекція Державного архітектурно-будівельного контролю в Івано-Франківській області, м. Івано-Франківськ,

2. Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку "Гетьмана Мазепи 35 А", м. Івано-Франківськ,

3. Департамент містобудування, архітектури та культурної спадщини ОСОБА_6 міської ради, м. Івано-Франківськ;

треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідачів:

1. ОСОБА_8, м. Івано-Франківськ;

2. ОСОБА_9, м. Івано-Франківськ;

3. ОСОБА_10, м. Івано-Франківськ;

ОСОБА_11, с. Делева, Тлумацький район, Івано-Франківська обл.;

5. ОСОБА_12, м. Івано-Франківськ;

6. ОСОБА_13, м. Івано-Франківськ;

7. ОСОБА_14, м. Івано-Франківськ;

8. ОСОБА_15, м. Івано-Франківськ;

9. ОСОБА_16, м. Івано-Франківськ;

10. ОСОБА_17, м. Івано-Франківськ;

11. ОСОБА_18, м. Івано-Франківськ;

12. ОСОБА_19, м. Івано-Франківськ;

13. ОСОБА_20, м. Івано-Франківськ;

14. ОСОБА_21, м. Івано-Франківськ;

15. ОСОБА_22, м. Івано-Франківськ;

16. ОСОБА_23, м. Івано-Франківськ;

17. ОСОБА_24, м. Івано-Франківськ;

18. ОСОБА_25, м. Івано-Франківськ;

19. ОСОБА_26, м. Івано-Франківськ;

20. ОСОБА_4, м. Івано-Франківськ;

21. ОСОБА_27, м. Івано-Франківськ;

22. ОСОБА_28, м. Івано-Франківськ;

23. ОСОБА_29, м. Івано-Франківськ;

24. ОСОБА_30, м. Івано-Франківськ;

25. ОСОБА_31, м. Івано-Франківськ;

26. ОСОБА_32, м. Івано-Франківськ;

27. ОСОБА_33, м. Івано-Франківськ;

28. ОСОБА_34, м. Івано-Франківськ;

29. ОСОБА_35, м. Івано-Франківськ;

30. ОСОБА_36, м. Івано-Франківськ;

31. ОСОБА_37, м. Івано-Франківськ;

32. ОСОБА_38, м. Івано-Франківськ;

33. ОСОБА_39, м. Івано-Франківськ;

34. ОСОБА_40, м. Івано-Франківськ;

35. ОСОБА_41, м. Івано-Франківськ;

36. ОСОБА_42, м. Івано-Франківськ;

37. ОСОБА_43, м. Івано-Франківськ;

38. ОСОБА_44, м. Івано-Франківськ;

39. ОСОБА_45, м. Івано-Франківськ;

40. ОСОБА_46, м. Івано-Франківськ;

41. ОСОБА_47, м. Івано-Франківськ;

42. ОСОБА_48, м. Івано-Франківськ;

43. ОСОБА_49, м. Івано-Франківськ;

44. ОСОБА_50, м. Івано-Франківськ;

45. ОСОБА_51, м. Івано-Франківськ;

46. ОСОБА_52, м. Івано-Франківськ;

47. ОСОБА_53, м. Івано-Франківськ;

48. ОСОБА_34, с. Новий Кропивник, Дрогобицький район, Львівська обл.;

49. ОСОБА_54, м. Снятин, Івано-Франківська обл.;

50. ОСОБА_55, м. Івано-Франківськ;

51. ОСОБА_56, м. Івано-Франківськ;

52. ОСОБА_57, м. Івано-Франківськ;

53. ОСОБА_58, м. Івано-Франківськ;

54. ОСОБА_59, м. Івано-Франківськ;

55. ОСОБА_60, м. Івано-Франківськ;

56. ОСОБА_61, м. Івано-Франківськ;

57. ОСОБА_62, м. Івано-Франківськ;

58. ОСОБА_63, м. Івано-Франківськ;

59. ОСОБА_64, м. Івано-Франківськ;

60. ОСОБА_65, м. Івано-Франківськ;

61. ОСОБА_66, м. Івано-Франківськ;

62. ОСОБА_67, м. Івано-Франківськ;

63. ОСОБА_68, м. Івано-Франківськ;

за участю прокуратури м. Івано-Франківська , м. Івано-Франківськ

про: зобов'язання знести самочинно збудований житловий будинок за адресою: вул. Гетьмана Мазепи, 35А, в м. Івано-Франківську;

та за зустрічним позовом : приватного підприємства "Прогрес-Буд ІФ" , м. Івано-Франківськ

до відповідача: ОСОБА_6 міської ради, м. Івано-Франківськ

про: визнання незаконним рішення ОСОБА_6 міської ради № 1402-45 від 12 червня 2014 р. "Про визнання будівництва самочинним"

В С Т А Н О В И В:

Рішенням Господарського суду Івано-Франківської області від 27.02.2017р. в позові ОСОБА_6 міської ради до відповідачів ОСОБА_7 підприємства "Прогрес-Буд ІФ", ОСОБА_7 фірми "Галицький двір" про зобов'язання знести самочинно збудований житловий будинок за адресою: вул. Гетьмана Мазепи, 35А, в м. Івано-Франківську - відмовлено повністю.

Зустрічний позов ОСОБА_7 підприємства "Прогрес-Буд ІФ" до відповідача ОСОБА_6 міської ради про визнання незаконним рішення ОСОБА_6 міської ради № 1402-45 від 12 червня 2014 р. "Про визнання будівництва самочинним" - задоволено.

Рішення ОСОБА_6 міської ради № 1402-45 від 12 червня 2014 р. "Про визнання будівництва самочинним" - визнано незаконним і скасовано.

Присуджено до стягнення з ОСОБА_6 міської ради на користь ОСОБА_7 підприємства "Прогрес-Буд ІФ" 1 378 грн. судового збору.

Не погодившись з рішенням Господарського суду Івано-Франківської області від 27.02.2017р. у справі № 909/700/14, перший заступник прокурора Івано-Франківської області та позивач за первісним позовом звернулися до Львівського апеляційного господарського суду з апеляційними скаргами № 05-330вих-17 від 13.03.2017р. (вх. № 01-05/1317/17 від 20.03.17) та № 158/11.1-05/14в від 09.03.2017р. (вх. № 01-05/1319/17 від 20.03.17), в якій просять рішення Господарського суду Івано-Франківської області у даній справі скасувати, з підстав порушення місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права та неповного з'ясування фактичних обставин, що мають значення у даній справі та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги за первісним позовом задоволити повністю, а в задоволені зустрічних позовних вимог відмовити повністю.

В апеляційній скарзі перший заступник прокурора Івано-Франківської області стверджує, що суд не врахував що відповідачу спірна земельна ділянка надана органом місцевого самоврядування для будівництва малоповерхової забудови (одно - і двоповерхова житлова забудова), а не для багатоповерхової будівлі з паркінгом, як це було задекларовано під час початку здійснення будівництва. Скаржник також стверджує, що судом не надано правової оцінки висновку судової земельно-технічної експертизи №Я 05/07-16 від 18.07.2016р., згідно якого будівництво 8-поверхового будинку по вул.. Мазепи, 35 а слід вважати самочинним. Крім того, апелянт також зазначає, що судом не досліджено дотримання відповідачем вимог ст. 5 ЗУ Про основи містобудування щодо врахування громадського інтересу при плануванні та забудові зазначеної території та вимоги ст. 24 ЗУ Про планування і забудову території , чинного на момент існування спірних правовідносин, на чому наголошував Вищий господарський суд України у постанові від 23.04.2015р., повертаючи дану справу на новий розгляд, не застосувавши норми вказаних законів до спірних правовідносин, суд порушив норми матеріального права. Також, скаржник зазначає, що судом залишено без дослідження припис Державного архітектурно-будівельного контролю в Івано-Франківській області від 11.03.2014р. та лист Інспекції Державного архітектурно-будівельного контролю в Івано-Франківській області, згідного якого Інспекцією наказом № 204 від 04.08.2014 р. скасовано декларацію про початок виконання будівельних робіт № ІФ08311069374 від 01.11.2011р.

Окрім того, ОСОБА_6 міська рада подала апеляційну скаргу, в якій вважає, що рішення суду першої інстанції необґрунтоване, прийняте з неповним з'ясуванням всіх обставин справи та невідповідністю висновків, зроблених судом при неправильному застосуванні норм матеріального та процесуального права. Звертає увагу, на те, що згідно державного акту на право постійного користування землею від 24.06.1994 серії ІФ №15/4-000037, виданого приватній виробничо-комерційній фірмі "Прогрес-Прут", яка перейменована у приватне підприємство "Прогрес-Буд ІФ", вказана земельна ділянка надана підприємству у постійне користування з метою будівництва малоповерхових житлових будинків. ОСОБА_6 міська рада, як власник земельної ділянки, приймаючи рішення від 10.12.1993 р. про передачу у постійне користування земельної ділянки, з метою недопущення порушення прав суміжних землекористувачів та мешканців сусідніх будинків, чітко визначила обмеження з використання земельної ділянки та вид її використання. Пунктом 2 оскаржуваного рішення міська рада підтвердила право позивача на забудову земельної ділянки саме малоповерховими будинками, а відповідач проводить будівництво восьмиповерхового багатоквартирного житлового будинку , що суперечить меті, для якої її було відведено. Крім того, на думку скаржника, містобудівні умови і обмеження були видані відповідачу з істотним порушенням норм чинного законодавства. Апелянт вказує, що містобудівне обґрунтування не розроблялось та не проходило громадського обговорення. Також, апелянт зазначає, що судом не надано оцінку тому факту, що декларація на початок виконання будівних робіт зареєстрована з порушенням норм чинного законодавста. Крім того, міська рада не погоджується із задоволенням зустрічних позовних вимог, оскільки рішення ОСОБА_6 міської ради Про визнання будівництва самочинним є актом індивідуальної дії і вичерпує свою дію шляхом виконання, на час подання позову воно вичерпало свою дію.

Згідно автоматизованого розподілу судової справи між суддями КП «Документообіг господарських судів» , 20.03.2017р. справу за № 909/700/14 розподілено до розгляду судді - доповідачу Марку Р.І., у складі колегії суддів Желіка М.Б. та Костів Т.С.

Ухвалою Львівського апеляційного господарського суду від 22.03.2017р. апеляційні скарги першого заступника прокурора Івано-Франківської області та ОСОБА_6 міської ради прийнято до провадження та призначено до розгляду в судовому засіданні на 10.04.2017р.

Третьою особою-2 на адресу суду подано відзив на апеляційну скаргу б/н від 07.04.2017р. (вх. № 01-04/2523/17 від 10.04.17) в якому останній просить скасувати рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 27.02.3017р. у даній справі та прийняти нове рішення, яким первісний позов ОСОБА_6 міської ради задоволити, а в задоволенні зустрічного позову відмовити.

Відповідачем -1 на адресу суду подано заперечення на апеляційну скаргу б/н від 07.04.2017р. (вх. № 01-04/2523/17 від 10.04.17) в якому останній просить апеляційні скарги залишити без задоволення, а рішення місцевого господарського суду - без змін.

В порядку ст.77 ГПК України розгляд справи відкладався до 10.05.2017р. з підстав, викладених в ухвалі Львівського апеляційного господарського суду від 10.04.2017р.

Від третьої особи 2 на адресу Львівського апеляційного господарського суду надійшло клопотання від 10.05.2017 р. про відкладення розгляду справи у зв'язку з перебуванням представника ОСББ Гетьмана Мазепи, 35а за кордоном на лікуванні, останній просить розгляд даної справи призначити на будь-який інший день після 15.05.2017р.

При цьому, слід зазначити, що Господарський процесуальний кодекс України не обмежує кількості представників, яких може призначити одна особа. Так, юридичну особу за посадою може представляти її керівник. Інші особи, які є штатними працівниками юридичної особи, можуть бути її представниками, якщо вони діють у межах, визначених законодавством чи установчими документами юридичної особи.

Частиною 3 ст. 28 ГПК України визначено, що представниками юридичних осіб можуть бути також інші особи, повноваження яких підтверджуються довіреністю від імені підприємства, організації.

Таким чином, зазначений у вищевказаному клопотанні представник є не єдиною особою, що має право представляти інтереси товариства в суді.

Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для реалізації якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Відповідно до абз. 1 п. 3.9.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 року № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Беручи до уваги наявність в матеріалах справи всіх необхідних доказів, судова колегія Львівського апеляційного господарського суду дійшла висновку про відмову в задоволені клопотання про відкладення та можливість закінчення розгляду апеляційної скарги за відсутності представника третьої особи 2, на підставі наявних у справі доказів.

На виконання вимог ухвали Львівського апеляційного господарського суду від 10.04.17р., відповідач 1 надіслав на адресу суду копії ухвали ВАС України від 12.04.2017р., копію ухвали Львівського апеляційного адміністративного суду від 29.03.2017р., окрім того витяг з реєстру декларацій про початок будівельних робіт та витяг з реєстру декларацій про готовність об'єкту до експлуатації.

Від третьої особи 1 на адресу суду надійшов лист з додатками від 04.05.2017 № 978/1009/1.16/2017, в якому останній зазначає, що в Управлінні відсутній реєстр декларацій про готовність об'єктів до експлуатації за 2014 р., окрім того додаються додатки, а саме: копія декларації про готовність об'єкта до експлуатації від 24.11.2017р. № ІФ 143143280243, копія ухвали ОСОБА_6 окружного адміністративного суду від 04.04.2017р. у справі № 809/228/17, копія судової повістки, копія довіреності.

05.05.2017 р. від прокуратури на адресу суду надійшов лист в якому останній повідомляє, що слідчим відділом ОСОБА_6 міського відділу поліції ГУ НП в Івано-Франківській області на даний час проводиться досудове розслідування у кримінальному провадженні № 12012090010001615 за ч. 3 ст.197-1, ч.1 ст. 358, ч. 1 ст. 366 КК України остаточне процесуальне рішення в провадженні не прийнято.

В судовому засіданні від 10.05.2017 р. прокуратура та представники позивача, відповідача 1, відповідача 2, третьої особи 20 надали пояснення по суті спору, а також пояснення з питань, що виникли в процесі розгляду апеляційної скарги.

Представники третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - 1,2, 3 та треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів 1-19, 21-63 участі своїх уповноважених представників не забезпечили, хоча належним чином були повідомлені про дату, час та місце розгляду апеляційної скарги.

Зважаючи на те, що ухвалою суду про призначення справи до розгляду явку представників сторін в судове засідання не визначено обов'язковою, сторони належним чином повідомлені про час та місце розгляду апеляційної скарги, відтак, не були позбавлені конституційного права на захист охоронюваних законом інтересів, а у справі міститься достатньо доказів для розгляду апеляційної скарги по суті, судова колегія Львівського апеляційного господарського суду вирішила апеляційну скаргу розглянути за відсутності представників сторін.

Відповідно до ч. 2 ст. 85 та ч. 1 ст. 99 ГПК України у судовому засіданні 10.05.2017р. оголошено вступну та резолютивну частини постанови Львівського апеляційного господарського суду.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, які підтримали свою позицію, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення місцевим господарським судом, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції при винесенні оскаржуваного судового рішення норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вирішила, що у задоволенні вимог апеляційних скарг слід відмовити, оскаржуване рішення місцевого господарського суду залишити без змін, з огляду на наступне.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, приватній виробничо-комерційній фірмі «Прогрес-Прут» , яка в подальшому змінила свою назву на приватне підприємство «Прогрес-Буд ІФ» , було видано державний акт на право постійного користування землею для будівництва малоповерхових житлових будинків серії ІФ № 15/4-000037 від 24 червня 1994 р. (Т1, а.с. 42-44).

Рішенням виконавчого комітету ОСОБА_6 міської ради від 23 вересня 2008 р. № 462 дозволено забудовнику проведення проектно-пошукових робіт для будівництва багатоквартирного житлового будинку з вбудованими приміщеннями громадського призначення на переданій у постійне користування земельній ділянці (Т2, а.с. 131).

Управлінням архітектури і містобудування погоджено містобудівні умови і обмеження забудови земельної ділянки № 39 від 09 березня 2011 р., пунктом 6.7 яких передбачено обмеження поверховості у вісім поверхів (Т1, а.с. 45-48).

Генеральний план забудови і фасад проектованого будинку, затверджений головним архітектором міста ОСОБА_6 також передбачав вісім поверхів даної забудови.

Інспекцією ДАБК в Івано-Франківській області 01 листопада 2011 р. зареєстровано подану забудовником декларацію про початок будівельних робіт № ІФ 08311009374 (Т1, а.с. 56-58).

Згідно з даними листа відділу Держземагенства у м. Івано-Франківську від 25 березня 2013 р. № 390/07/70, земельна ділянка, надана у постійне користування приватній виробничо-комерційній фірмі "Прогрес-Прут" (державний акт серії ІФ №15/4-000037) площею 0,1990 га по вул. Гетьмана Мазепи 35А у м. Івано-Франківську відноситься до земель житлової та громадської забудови.(а.с. 96а, т.1).

Відповідно до Класифікації видів цільового призначення, затвердженої наказом Державного комітету України із земельних ресурсів № 548 від 23 липня 2010 р., до земель житлової та громадської забудови відносяться крім іншого, також землі для будівництва багатоквартирних житлових будинків (Т1, а.с. 92-95).

28 травня 2012 р., між виконавчим комітетом ОСОБА_6 міської ради, фінансовим управлінням виконавчого комітету Івано-Франкіської міської ради та ПП «Прогрес-Буд ІФ» був укладений договір № 98 про пайову участь замовників будівництва у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури міста, згідно з умовами якого було попередньо розраховано розмір пайової участі ПП «Прогрес-Буд ІФ» відповідно до загальної площі забудови восьмиповерхового житлового будинку з вбудованими приміщеннями громадського призначення (Т1, а.с. 97-98). Згодом, після завершення фактичної забудови, розмір пайової участі був збільшений у відповідності до фактичної площі 8-поверхової будівлі.

Департамент архітектури і містобудування виконавчого комітету ОСОБА_6 міської ради у листі № 5/01-10/06в від 10 січня 2014 р. зазначив, що фактична поверховість забудови території, на якій чи поруч з якою будується житловий будинок № 35А по вул. Гетьмана Мазепи становить від 2-х до 5-ти поверхів, тому функціональне призначення земельної ділянки згідно з генеральним планом міста - для малоповерхової та багатоквартирної житлової забудови, де дозволено будівництво як малоповерхових, так і багатоквартирних житлових будинків.

Інспекцією Державного архітектурно-будівельного контролю в Івано-Франківській області листом від 19 липня 2013 р. підтверджено, що будівництво багатоквартирного житлового будинку з приміщеннями громадського призначення по вул. Гетьмана Мазепи, 35А здійснюється ПП "Прогрес-Буд ІФ" у відповідності до проектної документації, розробленої ПП "Галарх -ХХІ" (ліцензія на право виконання проектних робіт серії АВ № 558023 від 18 вересня 2010 р.) та декларації про початок виконання будівельних робіт, зареєстрованої інспекцією Державного архітектурно-будівельного контролю в Івано-Франківській області № ІФ 08311069374 від 01 листопада 2011 р. (Т1, а.с. 91).

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, 23 червня 2014 р., ліцензованою організацією ТОВ "Альянс-Консалтинг ІФ" було складено технічний паспорт на квартирний (багатоповерховий) житловий будинок (Т1, а.с. 73-87). 24 листопада 2014 р., Управлінням державної архітектурно-будівельної інспекції у Івано-Франківській області було зареєстровано декларацію про готовність до експлуатації багатоквартирного житлового будинку з приміщеннями громадського призначення на вул. Мазепи, 53А в м. Івано-Франківську (Т2, а.с. 112-117).

Окрім того, 21 липня 2016 р., виконавчим комітетом ОСОБА_6 міської ради було прийнято рішення про присвоєння поштової адреси 48-квартирному житловому будинку з приміщеннями громадського призначення (замовник: ПП «Прогрес-Буд ІФ» ) - вул. Гетьмана Мазепи, 35Б (Т10, а.с. 178). В липні 2016 р., на всі житлові та нежитлові приміщення у зазначеному будинку були зареєстровані права власності в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно (Т10, а.с. 06-74, 87-91, 114-176).

Постановою Вищого адміністративного суду України від 28 жовтня 2014 р. у справі № К/800/43065/14, К/800/39327/14 відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_6 міської ради про визнання протиправною та скасування реєстрації декларації про початок виконання будівельних робіт ПП «Прогрес-Буд ІФ» для будівництва багатоквартирного житлового будинку з приміщеннями громадського призначення по вул. Гетьмана Мазепи, 35А у м. Івано-Франківську.

Також постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 26 травня 2016 р. у справі № 809/2190/15 відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_6 міської ради про скасування державної реєстрації декларації ПП «Прогрес-Буд ІФ» про готовність об'єкту до експлуатації.

Відповідно до ч. 3 ст. 35 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Як вбачається з матеріалів справи, предметом спору в даній справі за первісним позовом є вимога міської ради про знесення самочинно збудованого нерухомого майна.

Відповідно до ст.9 Закону України "Про архітектурну діяльність" будівництво (нове будівництво, реконструкція, реставрація, капітальний ремонт) об'єкта архітектури здійснюється відповідно до затвердженої проектної документації, державних стандартів, норм і правил у порядку, визначеному Законом України "Про регулювання містобудівної діяльності" .

Суспільні відносини у сфері містобудівної діяльності регулюються Конституцією України, Цивільним, Господарським і Земельним кодексами України, законами України «Про регулювання містобудівної діяльності» , «Про Генеральну схему планування території України» , «Про основи містобудування» , «Про архітектурну діяльність» , «Про комплексну реконструкцію кварталів (мікрорайонів) застарілого житлового фонду» , «Про землеустрій» , іншими нормативно-правовими актами.

Відповідно до ст. 376 Цивільного кодексу України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

Таким чином, можна виділити наступні ознаки самочинного будівництва:

- об'єкт нерухомого майна збудований або будується на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети у встановленому порядку;

- відсутність належного дозволу чи належно затвердженого проекту для будівництва;

- створення об'єкта з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

Кожна із зазначених ознак є самостійною і достатньою для того, щоб визнати об'єкт нерухомого майна самочинним будівництвом.

Отже, суть самочинного будівництва обумовлює презумпцію неможливості виникнення права власності на неправомірно збудований об'єкт. Це означає, що особа, яка здійснила самочинне будівництво, не набуває права власності на нього, оскільки будівництво було здійснене без дотримання передбаченого законом порядку його здійснення і не може бути законною підставою для виникнення права власності на такий об'єкт.

Частиною 3 ст. 376 Цивільного кодексу України передбачено, що право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно. При цьому частиною 5 цієї статті визначено, що на вимогу власника (користувача) земельної ділянки суд може визнати за ним право власності на нерухоме майно, яке самочинно збудоване на ній, якщо це не порушує права інших осіб.

Особа, яка здійснила самочинне будівництво, має право на відшкодування витрат на будівництво, якщо право власності на нерухоме майно визнано за власником (користувачем) земельної ділянки, на якій воно розміщене (ч. 6). У разі істотного відхилення від проекту, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, істотного порушення будівельних норм і правил суд за позовом відповідного органу державної влади або органу місцевого самоврядування може постановити рішення, яким зобов'язати особу, яка здійснила (здійснює) будівництво, провести відповідну перебудову. Якщо проведення такої перебудови є неможливим або особа, яка здійснила (здійснює) будівництво, відмовляється від її проведення, таке нерухоме майно за рішенням суду підлягає знесенню за рахунок особи, яка здійснила (здійснює) будівництво. Особа, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, зобов'язана відшкодувати витрати, пов'язані з приведенням земельної ділянки до попереднього стану (ч. 7).

Пунктами 3, 4 постанови пленуму Вищого Спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30.03.2012 року № 6 Про практику застосування судами статті 376 ЦК України (про правовий режим самочинного будівництва) встановлено, що право власності у порядку, передбаченому частиною третьою статті 376 ЦК , може бути визнано лише на новозбудоване нерухоме майно або нерухоме майно, яке створено у зв'язку зі знесенням попередньої будівлі та відповідно до будівельних норм і правил є завершеним будівництвом.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, що у відповідності до Державного акту на право постійного користування землею серії ІФ № 15/4-000037 від 24.06.1994 року, зареєстрованого у Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за № 37, виданого на підставі рішення ОСОБА_6 міської ради народних депутатів за № 78 від 10.12.1993 року, земельну ділянку в м. Івано-Франківську, вул. Гетьман Мазепи, 35а надано у постійне користування виробничо-комерційній фірмі Прогрес-Прут (ПП Прогрес-Буд ІФ ) для будівництва малоповерхових житлових будинків.

В своєму рішенні № 5-рп/2005 від 22.09.2005 Конституційний Суд України зробив висновок про те, що ст.92 ЗК України (2768-14) не обмежує і не скасовує діюче право постійного користування земельними ділянками, набуте в установленому законодавством порядку станом на 01.01.2002 до його переоформлення.

Регулювання цільового призначення земель в Україні визначено ст. 19 Земельного кодексу України , у відповідності до якого для будівництва передбачено єдину категорію земель землі житлової і громадської забудови.

Враховуючи вищенаведене, ПП Прогрес-Буд ІФ мало право будувати житловий будинок на земельній ділянці, яка була надана йому у постійне користування з цією метою.

Відповідно до ст. 23 Закону України Про планування та забудову території (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) забудова територій полягає в розміщенні та здійсненні будівництва нових об'єктів, реконструкції, реставрації, капітального ремонту, впорядкування існуючих об'єктів містобудування, розширення та технічного переоснащення підприємств (далі - будівництво).

Розміщення об'єктів містобудування на території населених пунктів та за їх межами здійснюється відповідними органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень шляхом надання містобудівних умов і обмежень забудови земельної ділянки згідно із затвердженою містобудівною документацією, регіональними або місцевими правилами забудови.

У разі відсутності місцевих правил забудови або при намірах забудови за межами населених пунктів містобудівні умови і обмеження забудови земельних ділянок, у тому числі передбачених для продажу на земельних торгах, встановлюються рішенням відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування на підставі містобудівного обґрунтування, яке підлягає громадському обговоренню.

Суб'єкти містобудування зобов'язані додержуватися містобудівних умов і обмежень забудови земельної ділянки при проектуванні і здійсненні будівництва об'єкта містобудування.

Будівництво об'єктів містобудування здійснюється згідно з вимогами законодавства та відповідно до затвердженої проектної документації.

Як зазначено у ч. 5 ст. 20 Земельного кодексу України, види використання земельної ділянки в межах певної категорії земель (крім земель сільськогосподарського призначення та земель оборони) визначаються її власником або користувачем самостійно в межах вимог, встановлених законом до використання земель цієї категорії, з урахуванням містобудівної документації та документації із землеустрою.

Відповідно до положень ст. 38 Земельного кодексу України, до земель житлової та громадської забудови належать земельні ділянки в межах населених пунктів, які використовуються для розміщення житлової забудови, громадських будівель і споруд, інших об'єктів загального користування. Використання ж земель житлової та громадської забудови, згідно з положеннями ст. 39 Земельного кодексу України, здійснюється відповідно до генерального плану населеного пункту, іншої містобудівної документації, плану земельно-господарського устрою з дотриманням будівельних норм, державних стандартів і норм.

Наказом Держкомзему України від 23 липня 2010 р. № 548 «Про затвердження Класифікації видів цільового призначення земель» визначено класифікацію видів цільового призначення земель в межах категорій, встановлених ст. 19 Земельного кодексу України. Відповідно, землі житлової і громадської забудови за своїм цільовим призначенням поділяються на розділи та відповідно підрозділи, зокрема, для будівництва і обслуговування багатоквартирного житлового будинку.

Абзацами 3 пункту 4 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ № 6 від 30.03.2012 р. "Про практику застосування судами статті 376 Цивільний кодексу України ("про правовий режим самочинного будівництва") визначено, що будівництвом об'єкта нерухомості на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, вважається спорудження таких об'єктів на земельній ділянці, що не віднесена до земель житлової й громадської забудови , зокрема, наданій для ведення городництва, сінокосіння, випасання худоби тощо, цільове призначення або вид використання якої не змінено в установленому законом порядку.

23 вересня 2008 р., рішенням виконавчого комітету ОСОБА_6 міської ради дозволено забудовнику проведення проектно-пошукових робіт для будівництва багатоквартирного житлового будинку з вбудованими приміщеннями громадського призначення на переданій у постійне користування земельній ділянці, що власне уже відповідало діючим на той час положенням земельного законодавства.

Так, згідно з згаданою вище Класифікацією видів цільового призначення земель, до земель житлової та громадської забудови відносяться крім іншого й землі для будівництва багатоповерхових житлових будинків.

Як уже було вищенаведено, управлінням архітектури та містобудування виконавчого комітету ОСОБА_6 міської ради затверджено Містобудівні умови і обмеження забудови земельної ділянки на об'єкт проектування багатоквартирний житловий будинок із вбудованими приміщеннями громадського призначення на вул. Гетьмана Мазепи, 35а (реєстр. Номер 39 від 9 березня 2011 року. Цим документом передбачено будівництво восьмиповерхового будинку (з мансардним включно) (п. 6.7).

Колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що вищевказані Містобудівні умови і обмеження забудови земельної ділянки є чинними, адже зміни до них у встановленому порядку внесені не були.

Окрім того, необхідно зазначити, що прийнята постанова Івано-Франківського міського суду від 23 січня 2015 року у справі № 344/9352/14а про визнання протиправними містобудівних умов та обмежень забудови земельної ділянки № 39 від 9 березня 2011 року, виданих ПП Прогрес-Буд ІФ не набула законної сили та була скасована.

Згідно, генерального плану забудови і фасаду проектованого будинку, затверджений головним архітектором міста ОСОБА_6 також передбачав вісім поверхів даної забудови. З урахуванням загальної площі будинку у вісім поверхів також виконавчим комітетом міської ради було розраховано забудовнику й розмір пайової участі у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури міста.

Однак, враховуючи приписи частини 1 статті 376 ЦК України та абзацу 3 пункту 4 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ № 6 від 30.03.2012 р., позивачем не доведено, що відповідачем збудовано житловий будинок на земельній ділянці, що не віднесена до земель житлової й громадської забудови.

Щодо другої ознаки самочинного будівництва, яка визначена в ст. 376 ЦК України, то колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне:

Під належним дозволом слід розуміти передбачений законодавством дозвільний документ, що дає право виконувати підготовчі та будівельні роботи саме того об'єкту нерухомості і на тій земельній ділянці, яка передана з цією метою певній особі.

Під проектом слід розуміти залежно від категорії об'єкта нерухомості відповідний склад документації, отриманої у порядку передбаченому чинним законодавством, а також будівельний паспорт та отримані технічні умови.

Будівництвом, яке здійснюється з істотним порушенням будівельних норм і правил, вважається у тому числі будівництво, яке хоча і здійснюється за наявності проекту, але з порушенням державно-будівельних норм та санітарних правил, що загрожують життю та здоров'ю людини у разі невиконання приписів інспекції державного архітектурно-будівельного контролю про усунення порушень вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, державних стандартів і правил тощо.

За змістом ст.ст. 31 , 32 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" проектна документація на будівництво об'єктів розробляється у порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади з питань будівництва, містобудування та архітектури, з урахуванням вимог містобудівної документації та вихідних даних і дотриманням вимог законодавства, державних будівельних норм, стандартів і правил та затверджується замовником. Усі об'єкти будівництва поділяються на I, II, III, IV і V категорії складності.

Відповідно до ст.34 цього ж Закону замовник має право виконувати будівельні роботи після:

1) направлення повідомлення про початок виконання будівельних робіт органу державного архітектурно-будівельного контролю - щодо об'єктів, будівництво яких здійснюється на підставі будівельного паспорта, які не потребують реєстрації декларації про початок виконання будівельних робіт або отримання дозволу на виконання будівельних робіт згідно з переліком об'єктів будівництва, затвердженим центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері містобудування;

2) реєстрації органом державного архітектурно-будівельного контролю декларації про початок виконання будівельних робіт - щодо об'єктів будівництва, що належать до I - III категорій складності;

3) видачі замовнику органом державного архітектурно-будівельного контролю дозволу на виконання будівельних робіт - щодо об'єктів будівництва, що належать до IV і V категорій складності.

Згідно зі ст.36 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" право на виконання підготовчих робіт (якщо вони не були виконані раніше згідно з повідомленням або зареєстрованою декларацією про початок виконання підготовчих робіт) і будівельних робіт на об'єктах, що належать до I - III категорій складності, підключення об'єкта будівництва до інженерних мереж та споруд надається замовнику та генеральному підряднику чи підряднику (у разі якщо будівельні роботи виконуються без залучення субпідрядників) після реєстрації декларації про початок виконання будівельних робіт. Реєстрацію декларації про початок виконання будівельних робіт проводить орган державного архітектурно-будівельного контролю на безоплатній основі протягом п'яти робочих днів з дня надходження декларації. Виконувати будівельні роботи, підключати об'єкт будівництва до інженерних мереж та споруд без реєстрації зазначеної декларації забороняється. За наявності зареєстрованої декларації про початок виконання будівельних робіт отримання замовником та генеральним підрядником чи підрядником (у разі якщо будівельні роботи виконуються без залучення субпідрядників) інших документів дозвільного характеру для виконання будівельних робіт та видалення зелених насаджень у межах будівельного майданчика не вимагається.

Відповідно до положень ч.ч.1, 8 ст. 39 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів, що належать до I - III категорій складності, та об'єктів, будівництво яких здійснювалося на підставі будівельного паспорта, здійснюється шляхом реєстрації органом державного архітектурно-будівельного контролю на безоплатній основі поданої замовником декларації про готовність об'єкта до експлуатації. Експлуатація закінчених будівництвом об'єктів, не прийнятих (якщо таке прийняття передбачено законодавством) в експлуатацію, забороняється.

Враховуючи вищенаведене, судова колегія вважає за необхідне зазначити, що станом на даний час чинними є як декларація про початок будівництва так і декларація про готовність даного об'єкту нерухомості до експлуатації, наявний технічний паспорт будинку.

Щодо посилання апелянта на те, що судом першої інстанції при новому судовому розгляді порушено вимоги постанови Вищого господарського суду України від 23.04.2015р., а саме залишено без дослідження припис Державного архітектурно-будівельного контролю в Івано-Франківській області від 11.03.2014р. та лист Інспекції Державного архітектурно-будівельного контролю в Івано-Франківській області, згідного якого Інспекцією наказом № 204 від 04.08.2014р. скасовано декларацію про початок виконання будівельних робіт № ІФ08311069374 від 01.11.2011р., колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне:

декларація про початок виконання будівельних робіт № ІФ08311069374 від 01.11.2011р. є чинною, адже постановою Вищого адміністративного суду України від 28 жовтня 2014 року було відмовлено в задоволенні позову ОСОБА_6 міської ради до Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю в Івано-Франківській області про визнання дій протиправними та скасування реєстрації декларації про початок виконання будівельних робіт. Постановою Верховного Суду України від 21 квітня 2015 року було відмовлено у її перегляді. В даній постанові зазначено, що на час виникнення спірних правовідносин таких наслідків, як скасування декларації про початок виконання будівельних робіт за подачу недостовірних даних у декларації, не існувало.

Згідно з пунктом 3 частини четвертої статті 41 Закону України Про регулювання містобудівної діяльності посадові особи інспекцій державного архітектурно-будівельного контролю під час перевірки мають право видавати обов'язкові для виконання приписи щодо:

а) усунення порушення вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, державних стандартів і правил;

б) зупинення підготовчих та будівельних робіт, які не відповідають вимогам законодавства, зокрема будівельних норм, містобудівним умовам та обмеженням, затвердженому проекту або будівельному паспорту забудови земельної ділянки, виконуються без повідомлення, реєстрації декларації про початок їх виконання або дозволу на виконання будівельних робіт.

Проаналізувавши зміст частини першої статті 38 та пункт 3 частини четвертої статті 41 Закону України Про регулювання містобудівної діяльності , колегія суддів дійшла висновку, що наведені норми дають підстави вважати, що орган державного архітектурно-будівельного контролю за наявності обставин, передбачених абзацом першим частини першої статті 38 цього Закону (у разі виявлення факту самочинного будівництва об'єкта, перебудова якого з метою усунення істотного відхилення від проекту або усунення порушень законних прав та інтересів інших осіб, істотного порушення будівельних норм є неможливою), уповноважений та зобов'язаний видати припис про усунення порушень, у тому числі шляхом знесення самочинного збудованого об'єкта.

Цей припис є обов'язковою передумовою для можливості контролюючого органу на звернення до суду на підставі абзацу другого частини першої статті 38 вказаного Закону у зв'язку з його невиконанням.

Як вбачається з матеріалів справи, третя особа - 1 не скористалася своїми процесуальними правами, та не звернулася з позовом до суду у зв'язку з не виконанням поданого припису, що призвело до наявності спірного припису, який був не виконаний протягом встановленого терміну.

В даному випадку, держава несе ризик будь-якої помилки державного органу, які повинні покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються.

Окрім того, судова колегія вважає за необхідне зазначити, що після винесення Інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю в Івано-Франківській області припису від 11.03.2014р. з метою усунення виявлених порушень, яким вимагають зупинити виконання будівельних робіт та усунити виявлені порушення у термін 60 днів, Управління державної архітектурно- будівельної інспекції у Івано-Франківській області реєструє декларацію про готовність об'єкта до експлуатації Багатоквартирного житлового будинку з приміщеннями громадського призначення на вул.. Мазепи, 35а, в м. Івано-Франківську, що вказує на взаємосуперечливість дій державного органу.

Також, виконавчим комітетом ОСОБА_6 міської ради було присвоєно поштову адресу 48-квартирному житловому будинку з приміщеннями громадського призначення, про знесення якого як самочинного будівництва ставиться питання у позові ОСОБА_6 міської ради.

Необхідно також зазначити, що згідно з вимогами затвердженого ОСОБА_6 міською радою Положення про порядок присвоєння (зміну) та реєстрації адрес об'єктам нерухомості міста ОСОБА_6, не присвоюються адреси, зокрема, самочинно збудованим об'єктам нерухомості.

Окрім того, станом на час розгляду справи на всі житлові та нежитлові приміщення у зазначеному будинку, про знесення якого ставить питання міська рада, були зареєстровані права власності в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за відповідними фізичними особами.

Щодо третьої ознаки самочинного будівництва, яка визначена в ст. 376 ЦК України, то колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне:

Факт відхилення від проекту та порушення будівельних норм і правил має довести особа, яка пред'явила позов про знесення самочинного будівництва.

Вимоги відповідного органу державної влади або органу місцевого самоврядування про зобов'язання особи, яка має дозвіл на будівництво нерухомого майна, допустила при цьому істотне відхилення від проекту, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб , чи істотне порушення будівельних норм і правил, провести відповідну перебудову можуть бути заявлені як у разі, коли ці відхилення були допущені при будівництві нерухомості, так і внаслідок перебудови під час її експлуатації (ч.7 ст. 376 ЦК України ).

Під істотним порушенням будівельних норм і правил слід розуміти, зокрема, недодержання архітектурних, санітарних, екологічних, протипожежних та інших вимог і правил, а також зміну окремих конструктивних елементів житлового будинку, будівлі, споруди, що впливає на їх міцність і безпечність.

Як зазначено в п.23 Постанови Пленуму Вищого Спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30.03.2012р., при вирішенні питання про те, чи є відхилення від проекту істотним та таким, що суперечить суспільним інтересам та порушує права інших осіб, суди повинні у кожному випадку з'ясовувати, зокрема, наскільки збудована будівля за розміром відповідає площі, поверхності, розміщень та іншим умовам, передбаченим проектом; як впливає допущене порушення з урахуванням місцевих правил забудови, громадських і приватних інтересів на планування, забудову, благоустрій вулиці, на зручність утримання суміжних ділянок тощо.

Суд може зобов'язати забудовника здійснити перебудову житлового будинку, будівлі, споруди або іншого об'єкта нерухомості, який побудовано або будується з істотними відхиленнями від проекту або з істотним порушенням основних норм і правил, у тому разі, коли таке будівництво суперечить суспільним інтересам, порушує права інших осіб, коли порушення будівельних норм і правил є істотними та також є технічна можливість виконати перебудову .

Відхилення від проекту забудови об'єкта нерухомості або від вимог будівельних норм і правил, які не є істотними , не порушують права інших осіб та інтересів суспільства, не суперечать санітарно-технічним вимогам і правилам експлуатації, не впливають на міцність і безпечність цього об'єкта (зокрема, відхилення у житловому будинку від внутрішнього планування зі збереженням чи призначеним відхиленням у установленою проектом розміру житлової площі, незначна зміна його зовнішніх габаритів, місце розташування тощо) не можуть бути підставою для задоволення вимог про перебудову чи про знесення об'єкта нерухомості.

Позивачем не надано доказів порушення відповідачем суспільних інтересів або прав інших осіб, а також доказів істотного порушення при здійснені реконструкції будівельних норм і правил.

З огляду на викладене, колегія суддів приходить до висновку, що місцевий господарський суд правомірно встановив відсутність, передбачених ст. 376 ЦК України, ознак, за яких оспорюваний будинок можна визнати самочинним будівництвом та прийняти рішення про його знесення, що взагалі є крайньою мірою вирішення спорів даної категорії.

Також, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що місцевий господарський суд правомірно зазначив, що міська рада та її виконавчі органи займають непослідовну позицію, оскільки видали забудовнику містобудівні умови, уклали з ним договір про пайову участь у розвитку інженерної та соціальної інфраструктури, розрахували й прийняли від забудовника внесок до міського бюджету з урахуванням площі восьмиповерхового будинку, присвоїли будинку адресу тощо. Усі зазначені обставини в їх сукупності призвели до того, що відповідні фізичні особи, мешканці міста ОСОБА_6, набули у встановленому порядку права власності на житлові і нежитлові приміщення в оспорюваному житловому будинку.

Окрім того, згідно з ч. 1 ст. 9 Конституції України, чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

Відповідно до ч. 1, 4 ст. 41 Конституції України, кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю; ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності; право приватної власності є непорушним.

Відповідним законом України було ратифіковано Конвенцію про захист прав і основних свобод людини 1950 р., Перший протокол та протоколи 2, 4, 7, 11 до Конвенції.

Як встановлено ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» , суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав і основних свобод людини та практику Європейського суду з прав людини і Європейської комісії з прав людини як джерело права.

Згідно з положеннями ст. 1 Першого протоколу Конвенції, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

За змістом пунктів 32-35 рішення Європейського суду з прав людини «Стретч проти Сполученого Королівства» від 24 червня 2003 р., майном у значенні ст. 1 Протоколу 1 до Конвенції вважається законне та обґрунтоване очікування набути майно або майнове право за договором, укладеним з органом публічної влади. За висновком Суду в зазначеній справі наявність порушень з боку органу публічної влади при укладенні договору щодо майна не може бути підставою для позбавлення цього майна іншої особи, яка жодних порушень не вчинила. Оскільки особу позбавили права на його майно лише з тих підстав, що порушення були вчинені з боку публічного органу, а не громадянина, в такому випадку мало місце непропорційне втручання у право заявника на мирне володіння своїм майном та, відповідно, відбуло порушення ст. 1 Першого протоколу Конвенції.

Аналогічного змісту правові позиції містяться й у інших рішення Європейського суду, зокрема, «Спорронґ і Льоннрот проти Швеції» від 23 вересня 1982 р., «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства» від 21 лютого 1986 р., «Щокін проти України» від 14 жовтня 2010 р., «Сєрков проти України» від 07 липня 2011 р., «Колишній король Греції та інші проти Греції» від 23 листопада 2000 р., «Трегубенко проти України» від 02 листопада 2004 р., « East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 р. тощо.

В свою чергу згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, дії субєкта владних повноважень щодо втручання чи обмеження прав людини повинні бути обґрунтованими, законними, необхідними, а втручання пропорційним. Суд у своїх рішеннях підкреслює, що Конвенція у цілому вимагає збереження балансу між інтересами суспільства і основними правами людини. Дискреційність повноважень органу влади повинна бути зведена до мінімуму, а логіка рішень органу влади повинна бути чіткою і зрозумілою, як і можливі наслідки таких дій. Особа не повинна відповідати за помилки, вчинені органом держави.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі Рисовський проти України Суд підкреслює особливу важливість принципу належного урядування . Він передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб. Зокрема, на державні органи покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси.

Відповідно до цього рішення принцип належного урядування , як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість (див. зазначене вище рішення у справі Москаль проти Польщі (Moskal v. Poland), n. 73). Будь-яка інша позиція була б рівнозначною, inter alia, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам (див. там само). З іншого боку, потреба виправити минулу помилку не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу (див., mutatis mutandis, рішення у справі Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки (Pincova and Pine v. the Czech Republic), заява № 36548/97, п. 58, ECHR 2002-VIII). Іншими словами, державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов'язків (див. зазначене вище рішення у справі Лелас проти Хорватії (Lelas v. Croatia), п. 74). Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються (див., серед інших джерел, mutatis mutandis, зазначене вище рішення у справі Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки (Pincova and Pine v. the Czech Republic), n. 58, а також рішення у справі Ґаші проти Хорватії (Gashi v. Croatia), заява № 32457/05, п. 40, від 13 грудня 2007 року, та у справі Трґо проти Хорватії (Trgo v. Croatia), заява № 35298/04, п. 67, від 11 червня 2009 року). Справа Рисовський проти України (Заява № 29979/04).

Щодо твердження третьої особи 2, що оспорюване будівництво зачіпає інтереси даного ОСББ, то судова колегія вважає за необхідне зазначити наступне:

В матеріалах справи міститься заява мешканців будинків, які знаходяться поруч із оспорюваним будівництвом, які висловлювали виконавчому комітету міської ради своє обурення щодо діяльності ОСОБА_69, й стверджували, що жодним чином не підтримують його позицію, а навпаки чекають як найшвидшого завершення даного будівництва та здійснення благоустрою прилеглих територій (Т1, а.с. 100). Крім того, відсутні будь-які докази того, що оспорюване будівництво зачіпає інтереси даного ОСББ.

Враховуючи встановлені обставини та правові позиції Європейського суду з прав людини, фізичні особи, які у належний спосіб набули права власності на майно в даному будинку, не можуть відповідати за минулу помилку державних органів, яка непропорційним чином втручається в нове право.

Окрім того, необхідно зазначити, що колегія суддів вважає безпідставним твердження апелянта, що судом не надано правової оцінки висновку судової земельно-технічної експертизи № 05/07-16 від 18.07.2016р, оскільки згідно зі ст. 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Тобто в даному випадку, суд здійснив аналіз даних матеріалів справи, дослідив та надав правову оцінку усім доказам в сукупності. Також, необхідно зазначити, що в матеріалах справи присутні два висновки експерта, які суперечать один одному.

З огляду на зазначене, колегія суддів зауважує, що згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст. 144 Конституції України місцеве самоврядування є правом територіальної громади самостійно вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України в порядку, встановленому законом, як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування: сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи.

Статтею 25 , ч.ч. 1, 9, 10 ст. 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" передбачено, що сільські, селищні, міські ради правомочні розглядати і вирішувати питання, віднесені Конституцією України , цим та іншими законами до їх відання. Рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень. Рішення виконавчого комітету ради з питань, віднесених до власної компетенції виконавчих органів ради, можуть бути скасовані відповідною радою. Акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку.

Частиною 1 ст. 74 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" передбачено, що органи та посадові особи місцевого самоврядування несуть відповідальність за свою діяльність перед територіальною громадою, державою, юридичними і фізичними особами.

Частиною 1 ст. 21 ЦК України передбачено, що суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

З огляду на зазначені положення Конституції України , цивільного законодавства та на підставі всіх викладених вище мотивів по суті спору , колегія суддів вважає вірним висновок місцевого господарського суду про задоволення зустрічного позову ПП «Прогрес-Буд ІФ» і визнання незаконним рішення ОСОБА_6 міської ради №1402-45 від 12 червня 2014 р. «Про визнання самочинним будівництва 8-ми поверхового будинку на вул. Г. Мазепи, 35А в м. Івано-Франківську» .

Окрім того, слід звернути увагу, що за замістом положень ст. 376 ЦК України, саме до компетенції суду віднесено вирішення питання про визнання того чи іншого будівництва самочинним із застосуванням відповідних, передбачених законом наслідків.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції прийняв законне рішення з дотримання норм матеріального та процесуального законодавства.

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Згідно із ст. 4-3 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Відповідно до ст. 33 вказаного Кодексу кожна сторона повинна довести ті обставини справи, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Інші твердження апелянта, які викладені в апеляційній скарзі, до уваги не приймаються, оскільки вони не доведені належними та допустимими доказами та спростовуються матеріалами даної справи.

Відповідно до ст.32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у встановленому законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст.ст. 33 та 34 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до ст.43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Отже, з огляду на викладене вище, колегія суддів Львівського апеляційного господарського суду вважає, що рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 27.02.2017р. відповідає матеріалам справи, ґрунтується на чинному законодавстві і підстав для його скасування немає, а інші зазначені в апеляційній скарзі доводи скаржника не відповідають матеріалам справи, документально не обґрунтовані, не базуються на законодавстві, що регулює спірні правовідносини, а тому не визнаються такими, що можуть бути підставою згідно ст. 104 ГПК України для скасування чи зміни оскаржуваного рішення.

Судовий збір за перегляд рішення в апеляційному порядку, відповідно до вимог ст.49 ГПК України покласти на скаржника.

Керуючись ст. ст. 33, 34, 43, 49, 99, 101, 103, 105 ГПК України, - Львівський апеляційний господарський суд, -

п о с т а н о в и в:

1. Рішення господарського суду Івано-Франківської області від 27.02.2017р. в справі за номером 909/700/14 залишити без змін.

2. Апеляційні скарги першого заступника прокурора Івано-Франківської області, № 05-330вих-17 від 13.03.2017р. (вх. № 01-05/1317/17 від 20.03.17) та ОСОБА_6 міської ради, № 158/11.1-05/14в від 09.03.2017р. (вх. № 01-05/1319/17 від 20.03.17) залишити без задоволення.

3. Стягнути з ОСОБА_6 міської ради (76004, м.Івано-Франківськ, вул. Грушевського 21; код ЄДРПОУ 22644700) в дохід Державного бюджету України (отримувач коштів-УДКСУ у Личаківському районі м. Львова, код отримувача - 38007620, банк отримувача - ГУДКСУ у Львівській області, код банку отримувача -825014, рахунок отримувача 31216206782006, код класифікації доходів бюджету - 22030101) 2855, 60 грн. судового збору.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку.

Матеріали справи повернути в місцевий господарський суд .

Повний текст постанови виготовлений 15.05.2017р.

Головуючий-суддя Марко Р.І.

Суддя Желік М.Б.

Суддя Костів Т.С.