Постанова

від 17.08.2017 по справі 909/700/14

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 серпня 2017 року Справа № 909/700/14

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого Бакуліної С.В. (доповідач), суддів :Алєєвої І.В., Ходаківської І.П.

розглянувши матеріали касаційної скаргиІвано-Франківської міської ради на постановуЛьвівського апеляційного господарського суду від 10.05.2017 у справі№ 909/700/14 Господарського суду Івано-Франківської області за позовомІвано-Франківської міської ради до 1.Приватного підприємства "Прогрес-Буд ІФ"; 2.Приватної фірми "Галицький двір" треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача 1. Інспекція Державного архітектурно-будівельного контролю в Івано-Франківській області; 2. Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку "Гетьмана Мазепи 35 А"; 3. Департамент містобудування, архітектури та культурної спадщини Івано-Франківської міської ради треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача 1. гр. ОСОБА_4,; 2. гр. ОСОБА_5; 3. гр. ОСОБА_6; 4. гр. ОСОБА_7; 5. гр. ОСОБА_8; 6. гр. ОСОБА_9; 7. гр. ОСОБА_10; 8. гр. ОСОБА_11; 9. гр. ОСОБА_12; 10. гр. ОСОБА_13; 11. гр. ОСОБА_14; 12. гр. ОСОБА_15; 13. гр. ОСОБА_16; 14. гр. ОСОБА_17; 15. гр. ОСОБА_18; 16. гр. ОСОБА_19; 17. гр. ОСОБА_20; 18. гр. ОСОБА_21; 19. гр. ОСОБА_22; 20. гр. ОСОБА_23; 21. гр. ОСОБА_24; 22. гр. ОСОБА_25; 23. гр. ОСОБА_26; 24. гр. ОСОБА_27; 25. гр. ОСОБА_28; 26. гр. ОСОБА_29; 27. гр. ОСОБА_30; 28. гр. ОСОБА_31; 29. гр. ОСОБА_32; 30. гр. ОСОБА_33; 31. гр. ОСОБА_34; 32. гр. ОСОБА_35; 33. гр. ОСОБА_36; 34. гр. ОСОБА_37; 35. гр. ОСОБА_38; 36. гр. ОСОБА_39; 37. гр. ОСОБА_40; 38. гр. ОСОБА_41; 39. гр. ОСОБА_42; 40. гр. ОСОБА_43; 41. гр. ОСОБА_44; 42. гр. ОСОБА_45; 43. гр. ОСОБА_46; 44. гр. ОСОБА_47; 45. гр. ОСОБА_48; 46. гр. ОСОБА_49; 47. гр. ОСОБА_50; 48. гр. ОСОБА_31; 49. гр. ОСОБА_51; 50. гр. ОСОБА_52; 51. гр. ОСОБА_53; 52. гр. ОСОБА_54; 53. гр. ОСОБА_55; 54. гр. ОСОБА_56; 55. гр. ОСОБА_57; 56. гр. ОСОБА_58; 57. гр. ОСОБА_59; 58. гр. ОСОБА_60; 59. гр. ОСОБА_61; 60. гр. ОСОБА_62; 61. гр. ОСОБА_63; 62. гр. ОСОБА_64; 63. гр. ОСОБА_65; за участюпрокуратури м. Івано-Франківськ проЗобов'язання знести самочинно збудований житловий будинок за адресою: вул. Гетьмана Мазепи, 35А, в м. Івано-Франківську та за зустрічним позовомПриватного підприємства "Прогрес-Буд ІФ" доІвано-Франківської міської ради провизнання незаконним рішення Івано-Франківської міської ради № 1402-45 від 12 червня 2014 р. "Про визнання будівництва самочинним" за участю представників: позивача: відповідача: третіх осіб на стороні позивача: третіх осіб на стороні відповідача: не з'явились не з'явились не з'явились не з'явились В С Т А Н О В И В :

Рішенням Господарського суду Івано-Франківської області (головуючий суддя - Ткаченко І.В., судді: Рочняк О.В., Шкіндер П.А.) від 27.02.2017 у справі №909/700/14, залишеним без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 10.05.2017 (головуючий суддя - Марко Р.І., судді: Желік М.Б., Костів Т.С.) в задоволенні первісного позову відмовлено; зустрічний позов задоволено; рішення Івано-Франківської міської ради № 1402-45 від 12.06.2014 "Про визнання будівництва самочинним" - визнано незаконним і скасовано; присуджено до стягнення з Івано-Франківської міської ради на користь Приватного підприємства "Прогрес-Буд ІФ" 1378,00грн судового збору.

В касаційній скарзі Івано-Франківська міська рада просить скасувати судові акти попередніх інстанцій та прийняти нове рішення про задоволення первісного позову, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, а саме: ст.ст.140, 143 Конституції України, ст.376 Цивільного кодексу України (далі ЦК України), ст.ст.6, 7 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності", ст.ст.10, 23, 24 Закону України "Про планування та забудову територій", приписів Постанови Кабінету Міністрів України від 20.05.2009 №489 "Про затвердження Порядку надання вихідних даних для проектування об'єктів містобудування", ст.ст.46, 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", ст.43 Господарського процесуального кодексу України (далі ГПК України).

Відзиву на касаційну скаргу не надійшло.

Сторони, треті особи та прокуратура не скористались правом на участь в засіданні суду касаційної інстанції.

Перевіривши повноту встановлення обставин справи та правильність їх юридичної оцінки в рішенні місцевого та постанові апеляційного господарських судів, Вищий господарський суд України дійшов до висновку, що касаційна скарга не належить до задоволення з огляду на таке.

Івано-Франківська міська рада звернулась до Господарського суду Івано-Франківської області з позовом до Приватного підприємства "Прогрес-Буд ІФ" (далі ПП "Прогрес-Буд ІФ"), Приватної фірми "Галицький двір" про зобов'язання знести самочинно збудований житловий будинок по вул. Гетьмана Мазепи, 35А у м. Івано-Франківську (т.1, а.с.2-5). Позовні вимоги обґрунтовано тим, що будівництво є самочинним, восьмиповерховий житловий будинок будується на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, а будівельні роботи виконуються з істотним порушенням будівельних норм і правил.

В зустрічному позові ПП "Прогрес-Буд ІФ" до Івано-Франківської міської ради заявлено вимогу про визнання незаконним рішення Івано-Франківської міської ради №1402-45 від 12.06.2014 "Про визнання будівництва самочинним" (т.5, а.с.88-91). Зустрічна позовна заява обґрунтована тим, що прийняте Івано-Франківською міською радою рішення суперечить вимогам Закону України "Про місцеве самоврядування" та нормам цивільного законодавства.

Судами встановлено таке.

Виробничо-комерційній фірмі "Прогрес-Прут" (далі ВКФ "Прогрес-Прут"), яка в подальшому змінила свою назву на ПП "Прогрес-Буд ІФ", було видано державний акт на право постійного користування землею для будівництва малоповерхових житлових будинків серії ІФ № 15/4-000037 від 24.06.1994 (т.1, а.с.42-44).

Рішенням Виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради від 23.09.2008 №462 дозволено забудовнику проведення проектно-пошукових робіт для будівництва багатоквартирного житлового будинку з вбудованими приміщеннями громадського призначення на переданій у постійне користування земельній ділянці (т.2, а.с.131).

Управлінням архітектури і містобудування погоджено містобудівні умови і обмеження забудови земельної ділянки №39 від 09.03.2011, пунктом 6.7. яких передбачено обмеження поверховості у вісім поверхів (т.1, а.с.45-48).

Генеральний план забудови і фасад проектованого будинку, затверджений головним архітектором міста Івано-Франківська також передбачав вісім поверхів даної забудови.

Інспекцією Державного архітектурно будівельного контролю (далі ДАБК) в Івано-Франківській області 01.11.2011 зареєстровано подану забудовником декларацію про початок будівельних робіт №ІФ 08311009374 (т.1, а.с.56-58).

Згідно з даними листа відділу Держземагенства у м. Івано-Франківську від 25.03.2013 №390/07/70 земельна ділянка, надана у постійне користування ВКФ "Прогрес-Прут" (державний акт серії ІФ №15/4-000037) площею 0,1990га по вул. Гетьмана Мазепи 35А у м. Івано-Франківську, відноситься до земель житлової та громадської забудови (т.1, а.с.96а).

Відповідно до Класифікації видів цільового призначення, затвердженої наказом Державного комітету України із земельних ресурсів №548 від 23.07.2010, до земель житлової та громадської забудови відносяться крім іншого, також землі для будівництва багатоквартирних житлових будинків (т.1, а.с.92-95).

28.05.2012 між Виконавчим комітетом Івано-Франківської міської ради, Фінансовим управлінням виконавчого комітету Івано-Франкіської міської ради та ПП "Прогрес-Буд ІФ" був укладений договір №98 про пайову участь замовників будівництва у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури міста, згідно з умовами якого було попередньо розраховано розмір пайової участі ПП "Прогрес-Буд ІФ" відповідно до загальної площі забудови восьмиповерхового житлового будинку з вбудованими приміщеннями громадського призначення (т.1, а.с.97-98). Згодом, після завершення фактичної забудови, розмір пайової участі був збільшений у відповідності до фактичної площі 8-поверхової будівлі.

Департамент архітектури і містобудування Виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради у листі №5/01-10/06в від 10.01.2014 зазначив, що фактична поверховість забудови території, на якій чи поруч з якою будується житловий будинок № 35А по вул. Гетьмана Мазепи становить від 2-х до 5-ти поверхів, тому функціональне призначення земельної ділянки згідно з генеральним планом міста - для малоповерхової та багатоквартирної житлової забудови, де дозволено будівництво як малоповерхових, так і багатоквартирних житлових будинків.

Інспекцією ДАБК в Івано-Франківській області листом від 19.07.2013 підтверджено, що будівництво багатоквартирного житлового будинку з приміщеннями громадського призначення по вул. Гетьмана Мазепи, 35А здійснюється ПП "Прогрес-Буд ІФ" у відповідності до проектної документації, розробленої ПП "Галарх -ХХІ" (ліцензія на право виконання проектних робіт серії АВ №558023 від 18.09.2010) та декларації про початок виконання будівельних робіт, зареєстрованої інспекцією Державного архітектурно-будівельного контролю в Івано-Франківській області №ІФ 08311069374 від 01.11.2011 (т.1, а.с.91).

23.06.2014 ліцензованою організацією ТОВ "Альянс-Консалтинг ІФ" було складено технічний паспорт на квартирний (багатоповерховий) житловий будинок (т.1, а.с.73-87). 24.11.2014 Управлінням ДАБК у Івано-Франківській області було зареєстровано декларацію про готовність до експлуатації багатоквартирного житлового будинку з приміщеннями громадського призначення на вул. Мазепи, 53А в м. Івано-Франківську (т.2, а.с.112-117).

21.07.2016 Виконавчим комітетом Івано-Франківської міської ради було прийнято рішення про присвоєння поштової адреси 48-квартирному житловому будинку з приміщеннями громадського призначення (замовник: ПП "Прогрес-Буд ІФ") - вул. Гетьмана Мазепи, 35Б (т.10, а.с.178). В липні 2016 року на всі житлові та нежитлові приміщення у зазначеному будинку були зареєстровані права власності в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно (т.10, а.с.06-74, 87-91, 114-176).

Постановою Вищого адміністративного суду України від 28.10.2014 у справі №К/800/43065/14, К/800/39327/14 відмовлено у задоволенні позову Івано-Франківської міської ради про визнання протиправною та скасування реєстрації декларації про початок виконання будівельних робіт ПП "Прогрес-Буд ІФ" для будівництва багатоквартирного житлового будинку з приміщеннями громадського призначення по вул. Гетьмана Мазепи, 35А у м. Івано-Франківську.

Постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 26.05.2016 у справі №809/2190/15 відмовлено у задоволенні позову Івано-Франківської міської ради про скасування державної реєстрації декларації ПП "Прогрес-Буд ІФ" про готовність об'єкту до експлуатації.

Відповідно до ч.1 ст.129 Конституції України судове рішення є обов'язковим до виконання.

Обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини (ч.3 ст.35 ГПК України).

Відмовляючи в задоволенні первісного позову, попередні судові інстанції правомірно виходили з такого.

Будівництво об'єктів нерухомості є взаємопов'язаною діяльністю різних суб'єктів права, які поєднані єдиною метою, спрямованою на безпосереднє забезпечення та створення об'єкта будівництва, яка включає різні аспекти та етапи будівництва.

Суспільні відносини у сфері містобудівної діяльності регулюються Конституцією України, Цивільним, Господарським і Земельним кодексами України, Законами України "Про регулювання містобудівної діяльності", "Про Генеральну схему планування території України", "Про основи містобудування", "Про архітектурну діяльність", "Про комплексну реконструкцію кварталів (мікрорайонів) застарілого житлового фонду", "Про землеустрій", іншими нормативно-правовими актами.

Відповідно до ст.9 Закону України "Про архітектурну діяльність" будівництво (нове будівництво, реконструкція, реставрація, капітальний ремонт) об'єкта архітектури здійснюється відповідно до затвердженої проектної документації, державних стандартів, норм і правил у порядку, визначеному Законом України "Про регулювання містобудівної діяльності".

Положення ст.376 ЦК України передбачають, що житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи, чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил. Особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.

Таким чином, можна виділити наступні ознаки самочинного будівництва:

- об'єкт нерухомого майна збудований або будується на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети у встановленому порядку;

- відсутність належного дозволу чи належно затвердженого проекту для будівництва;

- створення об'єкта з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

Кожна із зазначених ознак є самостійною і достатньою для того, щоб визнати об'єкт нерухомого майна самочинним будівництвом.

Отже, суть самочинного будівництва обумовлює презумпцію неможливості виникнення права власності на неправомірно збудований об'єкт. Це означає, що особа, яка здійснила самочинне будівництво, не набуває права власності на нього, оскільки будівництво було здійснене без дотримання передбаченого законом порядку його здійснення і не може бути законною підставою для виникнення права власності на такий об'єкт.

Щодо першої ознаки .

Судами встановлено, що у відповідності до Державного акта на право постійного користування землею серії ІФ №15/4-000037 від 24.06.1994, зареєстрованого у Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за №37, виданого на підставі рішення Івано-Франківської міської ради народних депутатів за №78 від 10.12.1993, земельну ділянку в м. Івано-Франківську, вул. Гетьман Мазепи, 35а надано у постійне користування ВКФ "Прогрес-Прут" (ПП "Прогрес-Буд ІФ") для будівництва малоповерхових житлових будинків.

В своєму рішенні №5-рп/2005 від 22.09.2005 Конституційний Суд України зробив висновок про те, що ст.92 Земельного кодексу України (2768-14) не обмежує і не скасовує діюче право постійного користування земельними ділянками, набуте в установленому законодавством порядку станом на 01.01.2002 до його переоформлення.

Регулювання цільового призначення земель в Україні визначено ст.19 Земельного кодексу України, у відповідності до якого для будівництва передбачено єдину категорію земель: землі житлової і громадської забудови.

Отже, ПП "Прогрес-Буд ІФ" мало право будувати житловий будинок на земельній ділянці, яка була надана йому у постійне користування з цією метою.

Відповідно до ст.23 Закону України "Про планування та забудову території" (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) забудова територій полягає в розміщенні та здійсненні будівництва нових об'єктів, реконструкції, реставрації, капітального ремонту, впорядкування існуючих об'єктів містобудування, розширення та технічного переоснащення підприємств (далі - будівництво).

Розміщення об'єктів містобудування на території населених пунктів та за їх межами здійснюється відповідними органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень шляхом надання містобудівних умов і обмежень забудови земельної ділянки згідно із затвердженою містобудівною документацією, регіональними або місцевими правилами забудови.

У разі відсутності місцевих правил забудови або при намірах забудови за межами населених пунктів містобудівні умови і обмеження забудови земельних ділянок, у тому числі передбачених для продажу на земельних торгах, встановлюються рішенням відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування на підставі містобудівного обґрунтування, яке підлягає громадському обговоренню.

Суб'єкти містобудування зобов'язані додержуватися містобудівних умов і обмежень забудови земельної ділянки при проектуванні і здійсненні будівництва об'єкта містобудування.

Будівництво об'єктів містобудування здійснюється згідно з вимогами законодавства та відповідно до затвердженої проектної документації.

Як зазначено у ч.5 ст.20 Земельного кодексу України види використання земельної ділянки в межах певної категорії земель (крім земель сільськогосподарського призначення та земель оборони) визначаються її власником або користувачем самостійно в межах вимог, встановлених законом до використання земель цієї категорії, з урахуванням містобудівної документації та документації із землеустрою.

Відповідно до положень ст.38 Земельного кодексу України до земель житлової та громадської забудови належать земельні ділянки в межах населених пунктів, які використовуються для розміщення житлової забудови, громадських будівель і споруд, інших об'єктів загального користування. Використання ж земель житлової та громадської забудови, згідно з положеннями ст.39 Земельного кодексу України, здійснюється відповідно до генерального плану населеного пункту, іншої містобудівної документації, плану земельно-господарського устрою з дотриманням будівельних норм, державних стандартів і норм.

Наказом Держкомзему України від 23.07.2010 №548 "Про затвердження Класифікації видів цільового призначення земель" визначено класифікацію видів цільового призначення земель в межах категорій, встановлених ст.19 Земельного кодексу України. Відповідно, землі житлової і громадської забудови за своїм цільовим призначенням поділяються на розділи та відповідно підрозділи, зокрема, для будівництва і обслуговування багатоквартирного житлового будинку.

Будівництвом об'єкта нерухомості на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, вважається спорудження таких об'єктів на земельній ділянці, що не віднесена до земель житлової й громадської забудови, зокрема, наданій для ведення городництва, сінокосіння, випасання худоби тощо, цільове призначення або вид використання якої не змінено в установленому законом порядку (аналогічна позиція викладена в абз. 3 п.4 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ № 6 від 30.03.2012 "Про практику застосування судами статті 376 Цивільний кодексу України ("про правовий режим самочинного будівництва").

23.09.2008 рішенням Виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради дозволено забудовнику проведення проектно-пошукових робіт для будівництва багатоквартирного житлового будинку з вбудованими приміщеннями громадського призначення на переданій у постійне користування земельній ділянці, що власне уже відповідало діючим на той час положенням земельного законодавства.

Так, згідно з згаданою вище Класифікацією видів цільового призначення земель, до земель житлової та громадської забудови відносяться крім іншого й землі для будівництва багатоповерхових житлових будинків.

Як уже було зазначено вище судами встановлено, що Управлінням архітектури та містобудування Виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради затверджено Містобудівні умови і обмеження забудови земельної ділянки на об'єкт проектування багатоквартирний житловий будинок із вбудованими приміщеннями громадського призначення на вул. Гетьмана Мазепи, 35а (реєстр. Номер 39 від 9 березня 2011 року. Цим документом передбачено будівництво восьмиповерхового будинку (з мансардним включно) (п.6.7).

Суди встановили, що: вищевказані Містобудівні умови і обмеження забудови земельної ділянки є чинними, адже зміни до них у встановленому порядку внесені не були; прийнята постанова Івано-Франківського міського суду від 23.01.2015 в справі №344/9352/14а про визнання протиправними містобудівних умов та обмежень забудови земельної ділянки №39 від 09.03.2011, виданих ПП "Прогрес-Буд ІФ", не набула законної сили та була скасована.

Зазначене спростовує доводи касаційної скарги відносно того, що містобудівні умови та обмеження були видані з порушенням законодавчих приписів.

Згідно генерального плану забудови і фасаду проектованого будинку, затверджений головним архітектором міста Івано-Франківська також передбачав вісім поверхів даної забудови. З урахуванням загальної площі будинку у вісім поверхів виконавчим комітетом міської ради було розраховано забудовнику й розмір пайової участі у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури міста.

Отже, враховуючи приписи частини 1 статті 376 ЦК України та правову позицію викладену в абзаці 3 пункту 4 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ № 6 від 30.03.2012, суд касаційної інстанції погоджується з висновками попередніх судових інстанцій про те, що позивачем не доведено обставин будівництва житлового будинку на земельній ділянці, що не була віднесена до ля цієї мети у встановленому законом порядку.

Щодо другої ознаки.

Під належним дозволом слід розуміти передбачений законодавством дозвільний документ, що дає право виконувати підготовчі та будівельні роботи саме того об'єкту нерухомості і на тій земельній ділянці, яка передана з цією метою певній особі.

Під проектом слід розуміти залежно від категорії об'єкта нерухомості відповідний склад документації, отриманої у порядку, передбаченому чинним законодавством, а також будівельний паспорт та отримані технічні умови.

Будівництвом, яке здійснюється з істотним порушенням будівельних норм і правил, вважається у тому числі будівництво, яке хоча і здійснюється за наявності проекту, але з порушенням державно-будівельних норм та санітарних правил, що загрожують життю та здоров'ю людини у разі невиконання приписів інспекції державного архітектурно-будівельного контролю про усунення порушень вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, державних стандартів і правил тощо.

За змістом ст.ст.31, 32 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" проектна документація на будівництво об'єктів розробляється у порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади з питань будівництва, містобудування та архітектури, з урахуванням вимог містобудівної документації та вихідних даних і дотриманням вимог законодавства, державних будівельних норм, стандартів і правил та затверджується замовником. Усі об'єкти будівництва поділяються на I, II, III, IV і V категорії складності.

Відповідно до ст.34 цього ж Закону замовник має право виконувати будівельні роботи після:

1) направлення повідомлення про початок виконання будівельних робіт органу державного архітектурно-будівельного контролю - щодо об'єктів, будівництво яких здійснюється на підставі будівельного паспорта, які не потребують реєстрації декларації про початок виконання будівельних робіт або отримання дозволу на виконання будівельних робіт згідно з переліком об'єктів будівництва, затвердженим центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері містобудування;

2) реєстрації органом державного архітектурно-будівельного контролю декларації про початок виконання будівельних робіт - щодо об'єктів будівництва, що належать до I - III категорій складності;

3) видачі замовнику органом державного архітектурно-будівельного контролю дозволу на виконання будівельних робіт - щодо об'єктів будівництва, що належать до IV і V категорій складності.

Згідно зі ст.36 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" право на виконання підготовчих робіт (якщо вони не були виконані раніше згідно з повідомленням або зареєстрованою декларацією про початок виконання підготовчих робіт) і будівельних робіт на об'єктах, що належать до I - III категорій складності, підключення об'єкта будівництва до інженерних мереж та споруд надається замовнику та генеральному підряднику чи підряднику (у разі якщо будівельні роботи виконуються без залучення субпідрядників) після реєстрації декларації про початок виконання будівельних робіт. Реєстрацію декларації про початок виконання будівельних робіт проводить орган державного архітектурно-будівельного контролю на безоплатній основі протягом п'яти робочих днів з дня надходження декларації. Виконувати будівельні роботи, підключати об'єкт будівництва до інженерних мереж та споруд без реєстрації зазначеної декларації забороняється. За наявності зареєстрованої декларації про початок виконання будівельних робіт отримання замовником та генеральним підрядником чи підрядником (у разі якщо будівельні роботи виконуються без залучення субпідрядників) інших документів дозвільного характеру для виконання будівельних робіт та видалення зелених насаджень у межах будівельного майданчика не вимагається.

Відповідно до положень ч.ч.1, 8 ст.39 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів, що належать до I - III категорій складності, та об'єктів, будівництво яких здійснювалося на підставі будівельного паспорта, здійснюється шляхом реєстрації органом державного архітектурно-будівельного контролю на безоплатній основі поданої замовником декларації про готовність об'єкта до експлуатації. Експлуатація закінчених будівництвом об'єктів, не прийнятих (якщо таке прийняття передбачено законодавством) в експлуатацію, забороняється.

Попередні судові інстанції встановили, що станом на даний час чинними є як декларація про початок будівництва, так і декларація про готовність даного об'єкту нерухомості до експлуатації, наявний технічний паспорт будинку.

Посилання скаржника на те, що судами залишено без дослідження припис ДАБК в Івано-Франківській області від 11.03.2014 та лист Інспекції Державного архітектурно-будівельного контролю в Івано-Франківській області, згідного якого Інспекцією наказом №204 від 04.08.2014 скасовано декларацію про початок виконання будівельних робіт № ІФ08311069374 від 01.11.2011, колегія суддів вважає безпідставними, оскільки декларація про початок виконання будівельних робіт №ІФ08311069374 від 01.11.2011 є чинною, адже постановою Вищого адміністративного суду України від 28.10.2014 було відмовлено в задоволенні позову Івано-Франківської міської ради до Інспекції ДАБК в Івано-Франківській області про визнання дій протиправними та скасування реєстрації декларації про початок виконання будівельних робіт. Постановою Верховного Суду України від 21.04.2015 було відмовлено у її перегляді. В даній постанові зазначено, що на час виникнення спірних правовідносин таких наслідків, як скасування декларації про початок виконання будівельних робіт за подачу недостовірних даних у декларації, не існувало.

Згідно з пунктом 3 частини четвертої статті 41 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" посадові особи інспекцій державного архітектурно-будівельного контролю під час перевірки мають право видавати обов'язкові для виконання приписи щодо:

а) усунення порушення вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, державних стандартів і правил;

б) зупинення підготовчих та будівельних робіт, які не відповідають вимогам законодавства, зокрема будівельних норм, містобудівним умовам та обмеженням, затвердженому проекту або будівельному паспорту забудови земельної ділянки, виконуються без повідомлення, реєстрації декларації про початок їх виконання або дозволу на виконання будівельних робіт.

Проаналізувавши зміст частини першої статті 38 та пункт 3 частини четвертої статті 41 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності", суди попередніх інстанцій дійшли ґрунтовних висновків про те, що наведені норми дають підстави вважати, що орган державного архітектурно-будівельного контролю за наявності обставин, передбачених абзацом першим частини першої статті 38 цього Закону (у разі виявлення факту самочинного будівництва об'єкта, перебудова якого з метою усунення істотного відхилення від проекту або усунення порушень законних прав та інтересів інших осіб, істотного порушення будівельних норм є неможливою), уповноважений та зобов'язаний видати припис про усунення порушень, у тому числі шляхом знесення самочинного збудованого об'єкта.

Цей припис є обов'язковою передумовою для можливості контролюючого органу на звернення до суду на підставі абзацу другого частини першої статті 38 вказаного Закону у зв'язку з його невиконанням.

Третя особа - 1 не скористалася своїми процесуальними правами, та не звернулася з позовом до суду у зв'язку з невиконанням виданого припису, що призвело до наявності спірного припису, який не був виконаний протягом встановленого строку.

В даному випадку, держава несе ризик будь-якої помилки державного органу, які повинні покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються.

Окрім того, суд касаційної інстанції вважає за необхідне зазначити, що після винесення Інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю в Івано-Франківській області припису від 11.03.2014 з метою усунення виявлених порушень, яким вимагають зупинити виконання будівельних робіт та усунути виявлені порушення у термін 60 днів, Управління державної архітектурно- будівельної інспекції у Івано-Франківській області реєструє декларацію про готовність об'єкта до експлуатації Багатоквартирного житлового будинку з приміщеннями громадського призначення на вул. Мазепи, 35а, в м. Івано-Франківську, що вказує на взаємосуперечливість дій державного органу.

Також, Виконавчим комітетом Івано-Франківської міської ради було присвоєно поштову адресу 48-квартирному житловому будинку з приміщеннями громадського призначення, про знесення якого як самочинного будівництва ставиться питання у позові Івано-Франківської міської ради.

Необхідно також зазначити, що згідно з вимогами затвердженого Івано-Франківською міською радою Положення про порядок присвоєння (зміну) та реєстрації адрес об'єктам нерухомості міста Івано-Франківська, не присвоюються адреси, зокрема, самочинно збудованим об'єктам нерухомості.

Окрім того, станом на час розгляду справи на всі житлові та нежитлові приміщення у зазначеному будинку, про знесення якого ставить питання міська рада, були зареєстровані права власності в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за відповідними фізичними особами.

Щодо третьої ознаки .

Факт відхилення від проекту та порушення будівельних норм і правил має довести особа, яка пред'явила позов про знесення самочинного будівництва.

Вимоги відповідного органу державної влади або органу місцевого самоврядування про зобов'язання особи, яка має дозвіл на будівництво нерухомого майна, допустила при цьому істотне відхилення від проекту, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, чи істотне порушення будівельних норм і правил, провести відповідну перебудову можуть бути заявлені як у разі, коли ці відхилення були допущені при будівництві нерухомості, так і внаслідок перебудови під час її експлуатації (ч.7 ст.376 ЦК України).

Під істотним порушенням будівельних норм і правил слід розуміти, зокрема, недодержання архітектурних, санітарних, екологічних, протипожежних та інших вимог і правил, а також зміну окремих конструктивних елементів житлового будинку, будівлі, споруди, що впливає на їх міцність і безпечність.

При вирішенні питання про те, чи є відхилення від проекту істотним та таким, що суперечить суспільним інтересам та порушує права інших осіб, суди повинні у кожному випадку з'ясовувати, зокрема, наскільки збудована будівля за розміром відповідає площі, поверховості, розміщенню та іншим умовам, передбаченим проектом; як впливає допущене порушення з урахуванням місцевих правил забудови, громадських і приватних інтересів на планування, забудову, благоустрій вулиці, на зручність утримання суміжних ділянок тощо.

Суд може зобов'язати забудовника здійснити перебудову житлового будинку, будівлі, споруди або іншого об'єкта нерухомості, який побудовано або будується з істотними відхиленнями від проекту або з істотним порушенням основних норм і правил, у тому разі, коли таке будівництво суперечить суспільним інтересам, порушує права інших осіб, коли порушення будівельних норм і правил є істотними та також є технічна можливість виконати перебудову.

Відхилення від проекту забудови об'єкта нерухомості або від вимог будівельних норм і правил, які не є істотними, не порушують права інших осіб та інтересів суспільства, не суперечать санітарно-технічним вимогам і правилам експлуатації, не впливають на міцність і безпечність цього об'єкта (зокрема, відхилення у житловому будинку від внутрішнього планування зі збереженням чи призначеним відхиленням у установленому проектом розмірі житлової площі, незначна зміна його зовнішніх габаритів, місце розташування тощо) не можуть бути підставою для задоволення вимог про перебудову чи про знесення об'єкта нерухомості.

Матеріали справи свідчать і судами встановлено, що позивачем не надано доказів порушення відповідачем суспільних інтересів або прав інших осіб, а також доказів істотного порушення при здійснені реконструкції будівельних норм і правил.

З огляду на викладене, колегія суддів приходить до висновку, що попередні судові інстанції правомірно встановили відсутність, передбачених ст.376 ЦК України ознак, за яких оспорюване будівництво можна визнати самочинним будівництвом та прийняти рішення про знесення будинку, що взагалі є крайньою мірою вирішення спорів даної категорії.

Також, суди врахували, що міська рада та її виконавчі органи займають непослідовну позицію, оскільки видали забудовнику містобудівні умови, уклали з ним договір про пайову участь у розвитку інженерної та соціальної інфраструктури, розрахували й прийняли від забудовника внесок до міського бюджету з урахуванням площі восьмиповерхового будинку, присвоїли будинку адресу тощо. Усі зазначені обставини в їх сукупності призвели до того, що відповідні фізичні особи, мешканці міста Івано-Франківська, набули у встановленому порядку права власності на житлові і нежитлові приміщення в житловому будинку щодо якого виник спір.

Згідно з ч.1 ст.9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

Відповідно до ч.ч.1, 4 ст.41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю; ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності; право приватної власності є непорушним.

Відповідним законом України було ратифіковано Конвенцію про захист прав і основних свобод людини 1950 року, Перший протокол та протоколи 2, 4, 7, 11 до Конвенції.

Як встановлено ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав і основних свобод людини та практику Європейського суду з прав людини і Європейської комісії з прав людини як джерело права.

Згідно з положеннями ст.1 Першого протоколу Конвенції, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

За змістом пунктів 32-35 рішення Європейського суду з прав людини "Стретч проти Сполученого Королівства" від 24.06.2003, майном у значенні ст.1 Протоколу 1 до Конвенції вважається законне та обґрунтоване очікування набути майно або майнове право за договором, укладеним з органом публічної влади. За висновком Суду в зазначеній справі наявність порушень з боку органу публічної влади при укладенні договору щодо майна не може бути підставою для позбавлення цього майна іншої особи, яка жодних порушень не вчинила. Оскільки особу позбавили права на його майно лише з тих підстав, що порушення були вчинені з боку публічного органу, а не громадянина, в такому випадку мало місце непропорційне втручання у право заявника на мирне володіння своїм майном та, відповідно, відбулося порушення ст.1 Першого протоколу Конвенції.

Аналогічного змісту правові позиції містяться й у інших рішення Європейського суду, зокрема, "Спорронґ і Льоннрот проти Швеції" від 23.09.1982, "Джеймс та інші проти Сполученого Королівства" від 21.02.1986, "Щокін проти України" від 14.10.2010, "Сєрков проти України" від 07.07.2011, "Колишній король Греції та інші проти Греції" від 23.11.2000, "Трегубенко проти України" від 02.11.2004, "East/West Alliance Limited" проти України" від 23.01.2014 тощо.

В свою чергу згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, дії суб'єкта владних повноважень щодо втручання чи обмеження прав людини повинні бути обґрунтованими, законними, необхідними, а втручання пропорційним. Суд у своїх рішеннях підкреслює, що Конвенція у цілому вимагає збереження балансу між інтересами суспільства і основними правами людини. Дискреційність повноважень органу влади повинна бути зведена до мінімуму, а логіка рішень органу влади повинна бути чіткою і зрозумілою, як і можливі наслідки таких дій. Особа не повинна відповідати за помилки, вчинені органом держави.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Рисовський проти України" Суд підкреслює особливу важливість принципу "належного урядування". Він передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб. Зокрема, на державні органи покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси.

Відповідно до цього рішення принцип "належного урядування", як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість (див. зазначене вище рішення у справі "Москаль проти Польщі" (Moskal v. Poland), n.73). Будь-яка інша позиція була б рівнозначною, inter alia, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам (див. там само). З іншого боку, потреба виправити минулу "помилку" не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу (див., mutatis mutandis, рішення у справі "Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки" (Pincova and Pine v. the Czech Republic), заява №36548/97, п.58, ECHR 2002-VIII). Іншими словами, державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов'язків (див. зазначене вище рішення у справі "Лелас проти Хорватії" (Lelas v. Croatia), п.74). Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються (див., серед інших джерел, mutatis mutandis, зазначене вище рішення у справі "Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки" (Pincova and Pine v. the Czech Republic), n.58, а також рішення у справі "Ґаші проти Хорватії" (Gashi v. Croatia), заява №32457/05, п.40, від 13.12.2007, та у справі "Трґо проти Хорватії" (Trgo v. Croatia), заява №35298/04, п.67, від 11.06.2009). Справа "Рисовський проти України" (Заява №29979/04).

Враховуючи встановлені обставини та правові позиції Європейського суду з прав людини, фізичні особи, які у належний спосіб набули права власності на майно в даному будинку, не можуть відповідати за минулу "помилку" державних органів, яка непропорційним чином втручається в нове право.

Відносно твердження скаржника, що оспорюване будівництво зачіпає інтереси ОСББ "Гетьмана Мазепи 35А", то суд зазначає таке.

Судами встановлено, що мешканців будинків, які знаходяться поруч із оспорюваним будівництвом, звернулися із заявою в якій висловлювали виконавчому комітету міської ради своє обурення щодо діяльності ОСОБА_66, й стверджували, що жодним чином не підтримують його позицію, а навпаки чекають як найшвидшого завершення даного будівництва та здійснення благоустрою прилеглих територій (т.1, а.с.100). Крім того, в попередні судові інстанції сторонами та третіми особами не було надано жодних доказів того, що оспорюване будівництво зачіпає інтереси даного ОСББ.

Згідно з ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст.144 Конституції України місцеве самоврядування є правом територіальної громади самостійно вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України в порядку, встановленому законом, як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування: сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи.

Статтею 25, ч.ч.1, 9, 10 ст.59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" передбачено, що сільські, селищні, міські ради правомочні розглядати і вирішувати питання, віднесені Конституцією України, цим та іншими законами до їх відання. Рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень. Рішення виконавчого комітету ради з питань, віднесених до власної компетенції виконавчих органів ради, можуть бути скасовані відповідною радою. Акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку.

Частиною 1 ст.74 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" передбачено, що органи та посадові особи місцевого самоврядування несуть відповідальність за свою діяльність перед територіальною громадою, державою, юридичними і фізичними особами.

Частиною 1 ст.21 ЦК України передбачено, що суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

З огляду на зазначені положення Конституції України, цивільного законодавства та на підставі всіх викладених вище мотивів по суті спору, колегія суддів вважає вірним висновки судів попередніх інстанцій про задоволення зустрічного позову ПП "Прогрес-Буд ІФ" і визнання незаконним рішення Івано-Франківської міської ради №1402-45 від 12.06.2014 "Про визнання самочинним будівництва 8-ми поверхового будинку на вул. Г. Мазепи, 35А в м. Івано-Франківську".

Окрім того, слід звернути увагу, що за замістом положень ст.376 ЦК України, саме до компетенції суду віднесено вирішення питання про визнання того чи іншого будівництва самочинним із застосуванням відповідних, передбачених законом наслідків.

Наведене свідчить, що під час прийняття рішення та постанови у справі суди першої та апеляційної інстанцій не припустились порушень або неправильного застосування норм чинного матеріального та процесуального законодавства, а, отже, підстави для їх скасування або зміни та задоволення вимог касаційної скарги відсутні.

Керуючись ст.ст.111 5 , 111 7 , 111 8 , п.1 ч.1 ст.111 9 , ст.111 11 ГПК України, Вищий господарський суд України ,-

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Івано-Франківської міської ради на постанову Львівського апеляційного господарського суду від 10.05.2017 залишити без задоволення.

Постанову Львівського апеляційного господарського суду від 10.05.2017 у справі №909/700/14 Господарського суду Івано-Франківської області залишити без змін.

Головуючий-суддя С.Бакуліна

Судді І.Алєєва

І.Ходаківська