Постанова

від 10.05.2017 по справі 924/1314/16

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 травня 2017 року Справа № 924/1314/16

Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Бучинська Г.Б., суддя Філіпова Т.Л. , суддя Василишин А.Р.

при секретарі судового засідання Максютинська Д.В

за участю представників сторін:

позивача: представник ОСОБА_1, довіреність № 3180, від 21.09.2016р.

відповідача: представник ОСОБА_2, довіреність № 10, від 27.09.2016р.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу позивача ОСОБА_3 відділ м. Хмельницького на рішення господарського суду Хмельницької області від 22.02.17р. у справі № 924/1314/16 (суддя Димбовський В.В.)

за позовом ОСОБА_3 відділу міста Хмельницького

до відповідача ОСОБА_4 з обмеженою відповідальністю "Сінтар"

про стягнення 23 289,11 грн.

ВСТАНОВИВ :

ОСОБА_3 відділ м. Хмельницького (надалі - позивач) звернувся в господарський суд Хмельницької області з позовною заявою (а.с.2-6) до товариства з обмеженою відповідальністю "Сінтар" (надалі - відповідач), в якому просить стягнути з відповідача 20528,64 грн. - основного боргу, 1242,20 грн. - пені, 183,91 грн. - 3% річних та 1334,36 грн. - інфляційних втрат.

Рішенням господарського суду Хмельницької області від 22 лютого 2017 року (а.с. 62-65), позов задоволено частково, стягнуто на користь позивача 13305,60 грн. - основного боргу, 929,10 грн.- пені, 661,47 грн. - інфляційних втрат, 96,92 грн. - 3% річних, 887,13 грн. - витрат по оплаті судового збору. У частині позовних вимог про стягнення з відповідача 7223,04 грн. - основного боргу, 313,10 грн. - пені, 672,89 грн. - інфляційних втрат, 86,99 грн. - 3% річних - відмовлено.

В обґрунтування свого рішення суд першої інстанції вказав, що при укладенні договору сторони погодилися з усіма його умовами, у тому числі з розміром плати за користування місцями без ПДВ, підписали та скріпили печатками обох сторін без жодних зауважень та заперечень. Крім того, за умовами договору відповідач зобов'язався самостійно без отримання рахунків-фактур сплачувати кошти саме в тому розмірі, який погоджено у договорі. Відтак, відповідач має сплачувати суму без ПДВ, борг становить 13305,60 грн.

Крім того, суд першої інстанції при прийнятті рішення зазначив, що порядок та механізм нарахування і сплати податку на додану вартість чи навпаки (операції, які не є об'єктом оподаткування або звільнені від оподаткування тощо) врегульовано відповідними нормами Податкового кодексу України та, відповідно, не може встановлюватися (погоджуватися чи змінюватися) сторонами за домовленістю, тобто в договірному порядку.

Не погоджуючись із винесеним рішенням суду першої інстанції, позивач звернувся з апеляційною скаргою (а.с.71-75) до Рівненського апеляційного господарського суду, в якій просить рішення господарського суду Хмельницької області від 22.02.2017 року у даній справі скасувати та прийняти нове, яким задоволити позовні вимоги у повному обсязі.

Апеляційну скаргу відповідач обґрунтовує тим, що вищевказане судове рішення є необґрунтованим, таким що вирішено у відповідності з нормами матеріального права, що не підлягають застосуванню до даних правовідносин, а висновки, викладені в рішенні є взаємосуперечливими між собою.

Скаржник зокрема зазначає, що висновок суду про зобов'язання відповідача вносити плату без врахування суми ПДВ не відповідає нормам матеріального права. Зокрема відповідно до статей 8 та 9 Податкового кодексу України, податок на додану вартість є загальнообов'язковим податком, обов'язковим до сплати на території України. Відповідно до роз'яснень, наданих Державною фіскальною службою України (категорія 101.02), платники-суб'єкти господарювання, здійснюючи продаж товарів/послуг, зобов'язані утримувати у споживачів таких товарів\послуг ПДВ у складі їх вартості та вносити суму податку до бюджету, а покупці, які придбавають товари і споживають послуги (незалежно від того, чи вони є суб'єктами підприємницької діяльності, чи ні) здійснюють компенсацію вартості таких товарів/послуг продавцям за цінами разом з ПДВ.

Крім того, апелянт вказує, що сторони при укладенні договору погодилися з тим, що оподаткування плати здійснюється відповідно до вимог чинного законодавства, що передбачено невід'ємною частиною договору - додатком №1.

Також апелянт не погоджується із посиланням суду першої інстанції на судову практику Вищого господарського суду України по справі №922/4065/15 та практику Верховного Суду України, так як правовідносини, які розглядались у даних справах, не відповідають правовідносинам, які склались між квартирно-експлуатаційним відділом та ТОВ Сінтар .

Автоматизованою системою документообігу суду визначено колегію суддів для розгляду справи № 924/1314/16 у складі: головуючий суддя Бучинська Г.Б., суддя Василишин А.Р., суддя Філіпова Т.Л. (а.с.69).

Ухвалою Рівненського апеляційного господарського суду від 20 березня 2017 апеляційну скаргу прийнято до провадження, розгляд скарги призначено на 19 квітня 2017 р. на 10.00 год. (а.с.70).

06.04.17 р. на адресу Рівненського апеляційного господарського суду від позивача надійшло клопотання про проведення судового засідання в режимі відеоконференції. При цьому, представник позивача просить визначити господарський суд Хмельницької області відповідальним за проведення відеоконференції під час розгляду апеляційної скарги в судовому засіданні від 19.04.2017 об 10.00 год. (а.с.88).

Ухвалою Рівненського апеляційного господарського суду від 07.04.2017 клопотання позивача задоволено, судове засідання 19 квітня 2017 року на 10.00 год. призначено в режимі відеоконференції (а.с.90-91).

В судовому засіданні, яке відбулось 19 квітня 2017 року в режимі відеоконференції, представник позивача підтримала вимоги апеляційної скарги з підстав, викладених у ній, надала пояснення по суті апеляційної скарги.

Представник відповідача заперечив вимоги апеляційної скарги, вважає рішення місцевого господарського суду у даній справі законним та обгрунтованим, просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Ухвалою Рівненського апеляційного господарського суду від 19 квітня 2017 року розгляд апеляційної скарги відкладено на підставі п. 3 частини 1 статті 77 Господарського процесуального кодексу України, на 10 травня 2015 року на 12.00 год. (а.с.96-97).

В судовому засіданні, яке відбулось 10 травня 2017 року в режимі відеоконференції, представник позивача підтримала вимоги апеляційної скарги з підстав, викладених у ній, надала пояснення по суті апеляційної скарги.

Представник відповідача заперечив вимоги апеляційної скарги, надав пояснення в обгрунтування своєї правової позиції, просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення місцевого господарського суду у даній справі - залишити без змін.

Відповідно до ч. 2 ст. 101 ГПК України, апеляційний суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Заслухавши пояснення представника позивача, розглянувши матеріали та обставини справи, апеляційну скаргу, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування місцевим господарським судом при винесенні рішення норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Рівненського апеляційного господарського суду дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а оскаржуване рішення суду першої інстанції слід скасувати з прийняттям нового рішення, виходячи з наступного.

Як встановлено судом першої інстанцій та вбачається з матеріалів справи, 01.06.2016р. між квартирно-експлуатаційним відділом м. Хмельницького (сторона 1) та товариством з обмеженою відповідальністю "Сінтар" (сторона 2) укладено договір про співпрацю, який набрав чинності з 01.06.2016 року та діяв до 01.12.2016р. дня закінчення строку дії договору (п. 2.1 договору).

Згідно п. 1.1 вказаного договору, сторона 2 зобов'язується безкоштовно виконати стороні 1 роботи по відновленню частини паркану (огорожі) території військової частини.

Сторони домовились про те, що виконання стороною 2 робіт полягає у проведенні власними силами та за свої кошти відновлення частини конструкції паркану, а також покращення у майбутньому його стійкості шляхом встановлення спеціальних конструкцій (п. 1.2 договору).

У пункті 1.3 договору обумовлено, що сторона 1 погоджується надати стороні 2 місце для розміщення спеціальних конструкцій. Під місцем для розміщення спеціальних конструкцій стороною 2 розуміють тимчасове платне використання місця з метою:

а) встановлення на них спеціальних конструкцій, які знаходяться у сторони 2 на законних підставах та їх використання у формах, не заборонених чинним законодавством;

б) обслуговування спеціальних конструкцій (підтримання в належному стані, покращення візуального вигляду наклеюванням носіїв тощо).

Місце для розміщення спеціальних конструкцій знаходиться за адресою: м. Хмельницький, вул. Толстого, 1а (п. 1.4 договору).

Пунктом 1.5 договору передбачено, що місця передаються стороні 2 згідно з актом прийому-передачі (додаток № 2).

Серед обов'язків сторони 2 міститься обов'язок зі своєчасного і в повному обсязі здійснення платежів за користування місцем у термін, встановлений даним договором.

Розмір плати та порядок розрахунків сторони погодили у розділі 4 договору, зокрема пунктами 4.1, 4.2. Так, розмір плати за користування місцями, які надані в користування за цим договором, розраховується згідно додатку №1, що складає: 1900 грн. 80 коп. (без ПДВ) за одне місце в місяць (п. 4.1). З дня укладання цього договору сторона 2 самостійно без отримання рахунку-фактури щомісячно вносить плату в розмірі, передбаченому п. 4.1 цього договору за користування місцями за договором на умовах попередньої оплати до 5 числа місяця за поточний місяць, шляхом перерахування через банківські установи відповідних коштів на вказаний стороною 1 рахунок (п. 4.2).

Розрахунок плати наведений сторонами у додатку №1 до договору „Розрахунок плати за надання у користування місць для розміщення рекламного засобу» . У вказаному розрахунку міститься примітка про те, що оподаткування плати здійснюється відповідно до вимог чинного законодавства.

01.06.2016р. сторони уклали додатковий договір №1, за яким вирішили, що позивач розміщує на робочій площині однієї спеціальної конструкції відповідача рекламну інформацію Міністерства оборони України на безкоштовній основі.

Відповідно, на момент укладення договору, сторони узгодили використання відповідачем 4 площин для розміщення рекламних засобів і в додатку №1 був здійснений розрахунок плати за місяць для 4 площин - 7603,20 грн. без ПДВ.

01.07.2016р. сторони уклали додатковий договір №2, за яким вирішили, що позивач розміщує на робочих площинах двох спеціальних конструкцій відповідача рекламну інформацію Міністерства оборони України. Відповідно, сторони здійснили розрахунок плати на місяць за використання відповідачем 3 площин, який склав 5702,40 грн. без ПДВ.

Місця для розміщення спеціальних конструкцій реклами за адресою: м. Хмельницький, вул. Толстого, 1а, військове містечко №1, були передані відповідачу у користування за актом приймання-передачі (додаток №2 до договору).

Матеріали справи містять рахунки позивача, в яких відображено розмір плати за користування місцями для розміщення рекламних конструкцій з урахуванням ПДВ, за весь період дії договору (червень 2016 року - листопад 2016 року) на загальну суму 36115,20 грн., а саме:

- рахунок на оплату №0000000260 від 16.06.2016р. за червень 2016 року на суму 7603,20 грн. без ПДВ, 9123,84 разом з ПДВ;

- рахунок на оплату №0000000301 від 15.07.2016р. за липень 2016 року на суму 5702,40 грн. без ПДВ, 6842,88 разом з ПДВ;

- рахунок на оплату №0000000338 від 03.08.2016р. за серпень 2016 року на суму 5702,40 грн. без ПДВ, 6842,88 разом з ПДВ;

- рахунок на оплату №0000000411 від 30.09.2016р. за вересень 2016 року на суму 5702,40 грн. без ПДВ, 6842,88 разом з ПДВ;

- рахунок на оплату №0000000458 від 25.10.2016р. за жовтень 2016 року на суму 5702,40 грн. без ПДВ, 6842,88 разом з ПДВ;

- рахунок на оплату №0000000562 від 05.12.2016р. за листопад 2016 року на суму 5702,40 грн. без ПДВ, 6842,88 разом з ПДВ.

Матеріали справи містять банківські виписки по рахунку про сплату відповідачем позивачу коштів в розмірі 22809,60 грн., а саме: за 03.08.2016р. на суму 6842,88 грн., на суму 9123,84 грн., за 11.11.2016р. на суму 6842,88 грн.

За розрахунком позивача, борг відповідача за користування місцями для розміщення рекламних конструкцій за три місяці вересень - листопад 2016 року складає 20528,64 грн. з ПДВ.

За розрахунком відповідача, його борг за користування місцями для розміщення рекламних конструкцій за вересень - листопад 2016 року складає 13305,60 грн. без ПДВ.

Позивач звертався до відповідача з претензією про сплату боргу. Претензія була надіслана та отримана відповідачем 06.01.2017р., про що свідчить рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення. Однак, претензія залишена без задоволення.

У договорі сторони передбачили відповідальність відповідача у випадку прострочення платежів у вигляді сплати пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ на період прострочення платежу (п. 6.1). Про відповідальність у вигляді сплати пені відображено ще й у п. 4.4 договору.

У зв'язку з неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань за договором позивачем нараховано пеню в розмірі 1242,20 грн. (за період з 06.09.2016р. по 23.12.2016р.), а також 183,91 грн. - 3% річних (06.09.2016р. по 23.12.2016р. (109 днів) та 1334,36 грн. - інфляційних втрат за вересень-листопад 2016 року).

Згідно контррозрахунку відповідача пеня складає 1421,19 грн. (05.06.2016р. -30.11.2016р.), інфляційні втрати - 864,86 грн. (за вересень-листопад 2016 року), 93,79 грн. - 3% річних (нарахованих за 86 днів прострочення).

Розглядаючи позовні вимоги, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

У відповідності до ст.11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Приписами ч. 1 ст. 283 ГК України, ч. 1 ст.759 ЦК України визначено, що за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Відповідно до статті 631 Цивільного кодексу України: строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору. Договір набирає чинності з моменту його укладення.

Згідно до частини 1 статті 762 Цивільного кодексу України, за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.

Статтею 626 Цивільного кодексу України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

З положень статті 509 Цивільного кодексу України та статті 173 Господарського кожексу України вбачається, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

В силу дії статті 193 Господарського кодексу України та статей 525, 526 Цивільного кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов'язань або їх зміна не допускається.

Нормою частини 2 статті 218 Господарського кодексу України визначено, що учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Зі змісту укладеного між сторонами договору вбачається, що відповідач зобов'язався безкоштовно виконати позивачу роботи по відновленню частини паркану території військової частини, у той час, як позивач зобов'язався надати відповідачу у тимчасове користування місця для розміщення спеціальних конструкцій і відповідач зобов'язався щомісячно їх оплачувати.

Наявні матеріали справи свідчать про те, що позивач надав відповідачу у тимчасове користування місця для розміщення реклами, приймання-передачу місць оформлено відповідним актом.

У свою чергу, відповідач належним чином не виконав умови договору щодо повної сплати коштів за користування місцями. Тобто, відповідач є боржником, який прострочив виконання грошового зобов'язання.

Вищеописані обставини справи та норми законодавства свідчать про наявність підстав для стягнення із відповідача заборгованості по договору за період з вересня по листопад 2016 року.

Разом з тим, колегія суддів не погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що розмір боргу, який підлягає стягненню, має визначатись без врахування суми податку на додану вартість, у зв'язку із наступним.

Одним із загальних принципів цивільного законодавства є принцип свободи договору, який втілюється в положеннях статей 3 та 627 Цивільного кодексу України. Свобода договору включає й вільне визначення сторонами його умов, де фіксуються взаємні права та обов'язки учасників. Цивільне законодавство базується на принципі обов'язкового виконання сторонами зобов'язань за договором.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (стаття 628 Цивільного кодексу України).

Статтею 632 Цивільного кодексу України унормовано, що ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. Зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом.

Колегія суду констатує, що відповідно до пункту 8.8 договору, додатки до цього договору є його невід'ємною частиною (а.с.12). У свою чергу, додаток № 1 - розрахунок розміру місячної плати за користування та площі місць для розміщення спеціальних конструкцій, підписаний та завірений сторонами (а.с.14). При цьому у додатку №1 зазначено, що оподаткування плати здійснюється до вимог чинного законодавства.

Також колегія звертає увагу й на факт здійснення розрахунків по договору (а.с. 46-47), зокрема відповідачем здійснено оплату за тимчасове користування місця для рекламних конструкцій за червень у сумі 9123,04 грн., липень - 6842,88 грн., серпень - 6842,88 грн., що відповідає вартості, визначеній позивачем в рахунках, та свідчить про усвідомлення відповідачем умов договору в частині вартості тимчасового користування місцями для розміщення спеціальних конструкцій.

Відтак, колегія суддів приходить до висновку, що відповідач був зобов'язаний вносити плату за користування місцями з липня 2016р. у розмірі 6842,88 грн. за місяць, як передбачено умовами договору. Тому, заборгованість за вересень, жовтень та листопад 2016 року становить 20528,64 грн. та підлягає стягненню із відповідача.

Також колегією суддів береться до уваги те, що позивач відповідно до свідоцтва Державної податкової адміністрації України №200110626 від 17.10.1997 року є платником податку на додану вартість.

Відповідно до пункту 1.1 статті 1 Податкового кодексу України, Податковий кодекс України регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Порядок обчислення та сплати податку на додану вартість регламентується розділом V Податкового кодексу України (статті 180 - 211). При цьому, податок на додану вартість - це непрямий податок, який нараховується та сплачується відповідно до норм розділу V цього Кодексу (пункт 14.1.178 статті 14 Податкового кодексу України).

Відповідно до роз'яснень, наданих Державною фіскальною службою України (категорія 101.02), платники-суб'єкти господарювання, здійснюючи продаж товарів/послуг, зобов'язані утримувати у споживачів таких товарів\послуг ПДВ у складі їх вартості та вносити суму податку до бюджету, а покупці, які придбавають товари і споживають послуги (незалежно від того, чи вони є суб'єктами підприємницької діяльності, чи ні) здійснюють компенсацію вартості таких товарів/послуг продавцям за цінами разом з ПДВ.

Відтак, виходячи з норм Податкового кодексу України, платник податку, зареєстрований відповідно до розділу V цього кодексу, включає ПДВ до складу вартості товарів/послуг та сплачує його до бюджету, а покупець/споживач компенсує вартість таких товарів/послуг продавцю за цінами (з урахуванням податку) в момент їх придбання/споживання та незалежно від категорії покупців/споживачів. При цьому покупець/споживач при придбанні /споживанні товарів/послуг самостійно не обраховує ПДВ та не сплачує його до бюджету.

Колегія суддів констатує, що реалізація вищевказаних норм законодавства і передбачена у додатку №1 до договору. При цьому колегія суддів звертає увагу, що зазначенням даної умови у додатку №1 сторони не встановлювали (погоджували чи змінювали) в договірному порядку порядок та механізм нарахування і сплати ПДВ, як це зазначено у рішенні місцевого господарського суду.

Даний спір стосується не стягнення сум ПДВ, а стягнення заборгованості за послуги (користування), до вартості який включено непрямий податок на додану вартість, що відповідає практиці національного ціноутворення. А тому дії позивача щодо включення в ціну користування місця для розміщення спеціальних конструкцій податку на додану вартість є правомірними та такими, що відповідають умовам укладеного договору.

Окрім цього, колегія суддів не погоджується із посиланням суду першої інстанції на судову практику Вищого господарського суду України по справі №922/4065/15 та практику Верховного Суду України, так як правовідносини, які розглядались у даних справах, не відповідають правовідносинам, які склались між квартирно-експлуатаційним відділом та ТОВ Сінтар .

Зокрема, предметом розгляду справи №922/4065/15 є стягнення із відповідача з відповідача суми сплаченого ПДВ у відповідності до статей 203,2154,216, 217 ЦК України. Натомість, предметом спору у даній справі є стягнення заборгованості, в яку входить вартість ПДВ, на підставі ст..526,629 ЦК України.

Крім того, у постанові Верховного Суду України від 16.05.2011, на яку послався суд першої інстанції, міститься правовий висновок щодо відносин між учасниками судового процесу при оскарженні повернення ПДВ, стягнутого без достатньої правової підстави (згідно положень ст..1212 ЦК України), що свою чергу не має відношення до предмету розгляду справи про стягнення із ТОВ Сінтар заборгованості за договором.

Розглядаючи позовні вимоги щодо стягнення із відповідача пені, 3% річних та інфляційних витрат, колегія суддів зазначає наступне.

У відповідності до п. 3 ст. 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Відповідно до ч. ч. 1, 3 ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Частиною другою ст. 551 ЦК України передбачено, якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Розмір неустойки, встановлений законом, може бути збільшений у договорі.

У відповідності до ст. ст. 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений даним законом, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Згідно з ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

У договорі сторони передбачили відповідальність відповідача за прострочення платежів у вигляді сплати пені у граничному розмірі, встановленому Законом України „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань".

Колегія суддів, здійснивши власний розрахунок пені, встановила, що сума пені , яка має бути стягнута із відповідача, становить 1265 грн., попри заявлені позивачем 1242,20 грн. Разом з тим, позивачем сума позовних вимог не збільшувалась, що є його правом, відтак колегія суддів приходить до висновку про стягнення заявленої позивачем суми пені..

Згідно ч. 2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

У застосуванні індексації враховуються рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, викладені в листі Верховного Суду України від 03.04.1997р. №62-97р.

Згідно зазначеного листа, індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць і здійснюється шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення заборгованості. При цьому сума боргу, яка сплачується з 1 по 15 день відповідного місяця, індексується з врахуванням цього місяця, а якщо сума боргу сплачується з 16 по 31 день місяця, розрахунок починається з наступного місяця. Аналогічно, якщо погашення заборгованості здійснено з 1 по 15 день відповідного місяця, інфляційні втрати розраховуються без врахування цього місяця, а якщо з 16 по 31 день місяця, то інфляційні втрати розраховуються з врахуванням даного місяця.

Колегія суддів не погоджується із періодом нарахування інфляційних втрат, оскільки вони розраховані на всю суму за три місяці починаючи з 06.09.2016р., тоді, як вже вказувалось вище, прострочка за жовтень 2016 року, починається 06.10.2016р., а за листопад 2016 року з 06.11.2016р. Тому, на борг за жовтень 2016 року інфляційні безпідставно нараховано у вересні, а на борг за листопад 2016р., у вересні та жовтні 2016р.

Враховуючи вищезазначену суму основного боргу, яка стягується із відповідача, колегія суддів здійснила власний розрахунок інфляційних з врахуванням виникнення прострочення за кожен місяць. Так, розмір інфляційних становить 1063,97 грн. попри заявлений 1334,36 грн.

Колегія суддів також не погоджується із розрахунком 3% річних, а саме з періодом нарахування та кількістю днів у році, взятих для обрахунку. Так, позивач 3% річних розрахував на всю суму боргу за період з 06.09.2016р. по 23.12.2016р. (109 днів). Однак, прострочка за жовтень 2016 року, починається лише з 06.10.2016р., а за листопад 2016 року з 06.11.2016р., що свідчить про безпідставність нарахувань на всю суму за три місяці з 06 вересня 2016 року.

Колегія суддів, здійснивши власний розрахунок 3% річних, з врахуванням виникнення прострочки по кожному місяцю та з врахуванням кількості днів у 2016 році - 366, встановила, що розмір 3% річних становить 132,35 грн., попри заявлений 183,91 грн.

Враховуючи вищеописане, колегія суддів приходить до висновку про часткове задоволення позовних вимог в частині стягнення основного боргу 20528,64 грн., пені в сумі 1242,20 грн., інфляційних втрат в сумі 1063,97 грн. та 3% річних в розмірі 132,35 грн., та відмову у стягненні в частині стягнення інфляційних втрат в розмірі 270,39 грн. та 3% річних в сумі 51,56 грн.

В силу ч. 2 ст. 4-3 ГПК України, сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Згідно ч.1 ст. 32 ГПК України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

За змістом статті 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Відповідно до ст. ст. 34, 43 ГПК України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення, для господарського суду не є обов'язковим.

Таким чином, колегія суддів вважає посилання Позивача (скаржника), викладені в апеляційній скарзі, документально обґрунтованими, такими, що не в повній мірі досліджені судом першої інстанції при розгляді спору. Судова колегія вважає, що суд першої інстанції неповно з'ясував обставини справи та дійшов помилкового висновку про відсутність підстав для стягнення заборгованості за користування місцями для розміщення спеціальних конструкцій, виходячи з домовленості сторін, тому апеляційна скарга позивача підлягає до задоволення, а рішення господарського суду Хмельницької області від 22 лютого 2017 року - скасуванню.

Згідно ст. 49 ГПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст. ст. 49, 99, 101, 103- 105 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 відділ м. Хмельницького від 03.03.17р. на рішення господарського суду Хмельницької області від 22.02.2017р. задоволити частково.

Рішення господарського суду Хмельницької області від 22 лютого 2017 року у справі №924/1314/16 скасувати. Прийняти нове рішення. Позов задоволити частково.

Стягнути із товариства з обмеженою відповідальністю "Сінтар" (Хмельницький район, с. Олешин, вул. Радісна, буд. 32, код 39806465) на користь ОСОБА_3 відділу м. Хмельницький (м. Хмельницький, вул. Ціолковського, 3/1, код 07928461) 20528,64 грн. - основного боргу, 1242,20 грн. - пені, 1063,97 грн.- інфляційних втрат, 132,35 грн. - 3% річних, 1358,95 грн. судового збору.

В частині стягнення із товариства з обмеженою відповідальністю "Сінтар" інфляційних втрат в розмірі 270,39 грн. та 3% річних в сумі 51,56 грн. - відмовити.

Стягнути із товариства з обмеженою відповідальністю "Сінтар" (Хмельницький район, с. Олешин, вул. Радісна, буд. 32, код 39806465) на користь ОСОБА_3 відділу м.Хмельницький (м. Хмельницький, вул. Ціолковського, 3/1, код 07928461) 1494,85 грн. витрат по оплаті судового збору за подання апеляційної скарги.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

Постанову апеляційної інстанції може бути оскаржено у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання постановою апеляційного господарського суду законної сили.

Справу №924/1314/16 повернути господарському суду Хмельницької області.

Головуючий суддя Бучинська Г.Б.

Суддя Філіпова Т.Л.

Суддя Василишин А.Р.