Постанова

від 16.08.2017 по справі 924/1314/16

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 серпня 2017 року Справа № 924/1314/16 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого Стратієнко Л.В. (доповідач) суддів Корнілової Ж.О., Нєсвєтової Н.М., за участі представників: позивача: відповідача: не з'явився не з'явився розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Сінтар" на постановуРівненського апеляційного господарського суду від 10 травня 2017 року у справі№ 924/1314/16 за позовомквартирно-експлуатаційного відділу міста Хмельницький дотовариства з обмеженою відповідальністю "Сінтар" про стягнення 23 289,11 грн

ВСТАНОВИВ:

У грудні 2016 р. позивач звернувся до суду з позовом про стягнення з відповідача 20 528,64 грн основного боргу, 1 242,20 грн пені, 183,91 грн 3% річних та 1 334,36 грн інфляційних втрат.

Рішенням Господарського суду Хмельницької області від 22.02.2017 (суддя - Димбовський В.В.) позов задоволено частково.

Стягнуто з відповідача на користь позивача 13 305,60 грн основного боргу, 929,10 грн пені, 661,47 грн інфляційних втрат, 96,92 грн 3% річних, судовий збір.

В решті позову відмовлено.

Постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 10.05.2017 (головуючий - Бучинська Г.Б., судді - Філіпова Т.Л., Василишин А.Р.) рішення Господарського суду Хмельницької області від 22.02.2017 скасовано. Прийняти нове рішення, яким позов задоволено частково.

Стягнуто з товариства з обмеженою відповідальністю "Сінтар" на користь квартирно-експлуатаційного відділу м. Хмельницький 20 528,64 грн основного боргу, 1 242,20 грн пені, 1 063,97 грн інфляційних втрат, 132,35 грн 3 % річних та судовий збір.

В частині стягнення 270,39 грн інфляційних втрат, 51,56 грн 3% річних відмовлено.

В касаційній скарзі відповідач, посилаючись на невідповідність обставинам справи висновків апеляційного суду, просить скасувати постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 10.05.2017, а рішення Господарського суду Хмельницької області від 22.02.2017 залишити без змін.

Обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи, суд вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Як вбачається із матеріалів справи і встановлено судами, 01.06.2016 між КЕВ м. Хмельницького (сторона-1) та ТОВ "Сінтар" (сторона -2) було укладено договір про співпрацю, за умовами якого сторона - 2 зобов'язувалась безкоштовно виконати стороні - 1 роботи з відновлення частини паркану (огорожі) території військової частини.

За п. 1.2. договору виконання стороною - 2 робіт полягає у проведенні власними силами та за свої кошти відновлення частини конструкції паркану, а також покращення у майбутньому його стійкості шляхом встановлення спеціальних конструкцій.

У п. 1.3. договору сторони погодили, що сторона - 1 погоджується надати стороні - 2 місце для розміщення спеціальних конструкцій. Під місцем для розміщення спеціальних конструкцій стороною - 2 розуміють тимчасове платне використання місця з метою: а) встановлення на них спеціальних конструкцій, які знаходяться у сторони 2 на законних підставах та їх використання у формах, не заборонених чинним законодавством; б) обслуговування спеціальних конструкцій (підтримання в належному стані, покращення візуального вигляду наклеюванням носіїв тощо).

Місце для розміщення спеціальних конструкцій знаходиться за адресою: м. Хмельницький, вул. Толстого, 1а. Місця передаються стороні - 2 згідно з актом приймання-передачі (додаток № 2) (п. п. 1.4., 1.5. договору).

Сторона-2 зобов'язувалась, зокрема, своєчасного і в повному обсязі здійснювати платежів за користування місцем у термін, встановлений договором (п. 3.4.4. договору).

Розмір плати за користування місцями, які надані в користування за цим договором, розраховується згідно додатку № 1, що складає: 1 900, 80 грн (без ПДВ) за одне місце в місяць. З дня укладання цього договору сторона - 2 самостійно без отримання рахунку-фактури щомісячно вносить плату в розмірі, передбаченому п. 4.1. цього договору за користування місцями за договором на умовах попередньої оплати до 5 числа місяця за поточний місяць, шляхом перерахування через банківські установи відповідних коштів на вказаний стороною 1 рахунок (п. п. 4.1., 4.3. договору).

Розрахунок плати наведений сторонами у додатку № 1 до договору "Розрахунок плати за надання у користування місць для розміщення рекламного засобу", у якому міститься примітка про те, що оподаткування плати здійснюється відповідно до вимог чинного законодавства.

01.06.2016 між сторонами було укладено додатковий договір № 1, за яким позивач розміщує на робочій площині однієї спеціальної конструкції відповідача рекламну інформацію Міністерства оборони України на безкоштовній основі.

На момент укладення договору, сторони погодили використання відповідачем площин для розміщення рекламних засобів; в додатку № 1 був здійснений розрахунок плати за місяць для площин - 7 603,20 грн без ПДВ.

01.07.2016 між сторони було підписано додатковий договір № 2, за яким позивач розміщує на робочих площинах двох спеціальних конструкцій відповідача рекламну інформацію Міністерства оборони України.

Сторони здійснили розрахунок плати на місяць за використання відповідачем 3 площин, який склав 5 702,40 грн без ПДВ.

Місця для розміщення спеціальних конструкцій реклами за адресою: м. Хмельницький, вул. Толстого, 1 а, військове містечко № 1, були передані відповідачу у користування, що підтверджується актом приймання-передачі (додаток № 2 до договору).

Згідно з банківських виписок відповідач сплатив позивачу 22 809,60 грн.

Як встановлено судами, за розрахунком позивача, борг відповідача за користування місцями для розміщення рекламних конструкцій за вересень - листопад 2016 року складає 20 528,64 грн з ПДВ, а за розрахунком відповідача - 13 305,60 грн без ПДВ.

У зв'язку із несплатою відповідачем боргу, позивач звернувся до відповідача з претензією, яка була отримана останнім 06.01.2017, про що свідчить рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення.

Вказана претензія була залишена відповідачем без задоволення.

Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач просить стягнути з відповідача 20 528,64 грн основного боргу, 1 242,20 грн пені, 183,91 грн 3% річних та 1 334,36 грн інфляційних втрат.

Статтею 759 ЦК України передбачено, що одна особа (наймодавець) передає або зобов'язується передати іншій особі (наймачеві) майно у користування за плату на певний строк за договором найму (оренди).

Згідно з ст. 762 ЦК України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.

Частиною 3 ст. 285 ГК України визначено, що орендар, зокрема, зобов'язаний своєчасно і в повному обсязі сплачувати орендну плату.

Відповідно до ч. 1 ст. 286 ГК України орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Частина 4 цієї статті визначає, що строки внесення орендної плати визначаються в договорі.

Згідно зі ст. ст. 525, 526, 530 ЦК України одностороння відмова вiд зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином вiдповiдно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства. Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).

Оскільки позивач надав відповідачу у тимчасове користування місця для розміщення реклами, однак відповідач належним чином зобов'язання за договором не виконав, плату не сплатив, то місцевий господарський суд, з яким погодився і суд апеляційної інстанції, прийшов до правильного висновку про наявність у відповідача заборгованості за період з вересня по листопад 2016 року.

При цьому, місцевий господарський суд, прийшов до висновку, що у зв'язку із тим, що при укладенні договору сторони досягли згоди щодо всіх його умов, у тому числі щодо розміру плати за користування місцями без ПДВ, то розмір боргу, який підлягає стягненню з відповідача, має визначатись без врахування суми податку на додану вартість.

Проте, такі висновки господарського суду суперечать вимогам закону.

Згідно із ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків.

Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч. 1 ст. 627 цього Кодексу).

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ст. 628 ЦК України).

Відповідно до свідоцтва Державної податкової адміністрації України № 200110626 від 17.10.1997 позивач є платником податку на додану вартість.

Податок на додану вартість - це непрямий податок, який нараховується та сплачується відповідно до норм розділу V цього Кодексу (п. 14.1.178 ст. 14 Податкового кодексу України).

Положеннями ст. ст. 22, 23, 25, 26 30 ПК України надається визначення об'єкту, бази оподаткування, ставки податку.

Згідно з ст. 22 ПК України об'єктом оподаткування можуть бути майно, товари, дохід (прибуток) або його частина, обороти з реалізації товарів (робіт, послуг), операції з постачання товарів (робіт, послуг) та інші об'єкти, визначені податковим законодавством, з наявністю яких податкове законодавство пов'язує виникнення у платника податкового обов'язку.

Відповідно до роз'яснень, наданих Державною фіскальною службою України (категорія 101.02) платники-суб'єкти господарювання, здійснюючи продаж товарів/послуг, зобов'язані утримувати у споживачів таких товарів/послуг ПДВ у складі їх вартості та вносити суму податку до бюджету, а покупці, які придбавають товари і споживають послуги (незалежно від того, чи вони є суб'єктами підприємницької діяльності, чи ні) здійснюють компенсацію вартості таких товарів/послуг продавцям за цінами разом з ПДВ.

Таким чином, підставою для включення у ціну договору податку на додану вартість є не укладений між сторонами договір, а вказані норми закону.

Отже, у разі несвоєчасної сплати відповідачем плати за користування місцями його борг складатиме: суму основного боргу з ПДВ.

Скасовуючи рішення місцевого суду, апеляційний господарського суду, прийшов до правильного висновку про стягнення з відповідача 20 528,64 грн основного боргу (з ПДВ).

Частиною 2 ст. 625 ЦК України визначено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Нарахування інфляційних витрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Апеляційний господарський суд врахувавши те, що відповідач прострочив виконання свого зобов'язання, період такого прострочення та здійснивши перерахунок 3 % річних і інфляційний втрат, правомірно стягнув з відповідача 132,35 грн 3% річних та 1 063,97 грн інфляційних втрат.

Відповідно до ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Статтею 549 цього Кодексу визначено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ч. 3 ст. 549 ЦК).

Пеня є особливим видом відповідальності за неналежне виконання зобов'язання, яка має на меті не лише відшкодування збитків після вчиненого порушення щодо виконання зобов'язання, а й додаткову стимулюючу функцію для добросовісного виконання зобов'язання.

Окрім того, до моменту вчинення порушення пеня відіграє забезпечувальну функцію, і, навпаки, з моменту порушення - являє собою міру відповідальності.

Згідно з п. 6.1. договору у випадку прострочення платежів, передбачених договором, сторона 2 сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ на період прострочення платежу.

Аналогічна умова закріплена і в п. 4.4. договору.

Нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано (ч. 6 ст. 232 ГК України).

Апеляційний суд врахувавши вказані вимоги, а також здійснивши власний перерахунок пені, прийшов до правильного висновку, що з відповідача підлягала стягненню пеня у розмірі 1 265,00 грн, однак оскільки позивач просив стягнути її у розмірі 1 242,20 грн, то апеляційний суд правомірно стягнув з відповідача 1 242,20 грн пені.

Щодо доводів відповідача в касаційній скарзі проте, що спір щодо стягнення з відповідача ПДВ не підлягає розгляду в господарських судах, то вони є безпідставними, адже в даному випадку позивач звернувся за захистом порушеного права, що виникли з господарських відносин (не стягнення сум ПДВ, а стягнення заборгованості за користування місцями, до вартості який включено податок на додану вартість, що відповідає практиці національного ціноутворення) , а тому такий спір підлягає розгляду в порядку господарського судочинства.

Інші доводи касаційної скарги висновків апеляційного суду не спростовують і зводяться до переоцінки доказів у справі, що відповідно до ст. 111 7 ГПК України не входить до компетенції суду касаційної інстанції і не може бути підставою для скасування постанови Рівненського апеляційного господарського суду від 10.05.2017.

Відповідно до ст. 49 ГПК України витрати за подання касаційної скарги покладаються на відповідача.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 111 5 , 111 7 , 111 9 - 111 11 ГПК України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Сінтар" залишити без задоволення, а постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 10 травня 2017 року у справі за № 924/1314/16 - без змін.

Головуючий, суддя Л. Стратієнко Суддя Ж. Корнілова Суддя Н. Нєсвєтова