Ухвала

від 11.05.2017 по справі 826/8018/16

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 826/8018/16 Головуючий у 1-й інстанції: Келеберда В.І. Суддя-доповідач: Шурко О.І.

У Х В А Л А

Іменем України

11 травня 2017 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого Шурка О.І.,

суддів Василенка Я.М., Степанюка А.Г.,

при секретарі Дуденкові О.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління ДФС у м. Києва на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 13 лютого 2017 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Равіторг" до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління ДФС у м. Києва про визнання противними та скасування рішень, зобов'язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В :

Товариство з обмеженою відповідальністю Равіторг звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління ДФС у місті Києві про: визнання протиправним та скасування рішення відповідача від 21 жовтня 2015 року №18862/10/26-50-15-01 Про невизнання як податкової звітності та визнання податкової декларації позивача за вересень 2015 року з додатками такою, що подана у момент фактичного її отримання відповідачем, тобто 16 жовтня 2015 року; визнання протиправним та скасування рішення відповідача від 16 грудня 2015 року №21847/10/26-50-11-01-10 Про невизнання як податкової звітності та визнання податкової декларації позивача за жовтень 2015 року з додатками такою, що подана у момент фактичного її отримання відповідачем, тобто 17 листопада 2015 року; визнання протиправним та скасування рішення відповідача від 29 квітня 2016 року №655/26-50-12-01-18 Про анулювання реєстрації платника податку на додану вартість ТОВ Равіторг ; зобов'язання відповідача вчинити дії по внесенню змін до Реєстру платників ПДВ шляхом відновлення запису про реєстрацію позивача як платника ПДВ з дати первинної реєстрації (01 квітня 2015 року).

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 13 лютого 2017 року адміністративний позов задоволено повністю.

Не погоджуючись з таким судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить апеляційну інстанцію скасувати незаконну, на його думку, постанову суду першої інстанції та постановити нову про відмову в задоволенні позовних вимог.

Апелянт посилається на незаконність, необ'єктивність та необґрунтованість оскаржуваного рішення, невідповідність висновків суду дійсним обставинам справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права, що є на його переконання підставою для скасування судового рішення.

Заслухавши суддю-доповідача, учасників процесу, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Як вірно встановлено судом першої інстанції, 23 вересня 2015 року між відповідачем та позивачем укладено договір №230920151 про визнання електронних документів, предметом якого є визнання податкових документів, поданих платником податків в електронному вигляді із застосуванням електронного цифрового підпису до органу ДФС засобами телекомунікаційного зв'язку або на електронних носіях, як оригіналу.

У межах дії договору, позивачем засобами електронного зв'язку подано податкову декларацію з ПДВ за вересень 2015 року разом із додатком 5 Розшифровки податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів (Д5) .

Квитанцією №2 підтверджується, що податкова звітність за вересень 2015 року доставлена до районного рівня 16 жовтня 2015 року, реєстраційний номер документу 9213410380.

Листом відповідача від 21 жовтня 2015 року №18862/10/26-50-15-01 позивача повідомлено, що податкова декларація з ПДВ за вересень 2015 року та додаток 5 Розшифровки податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів (Д5) від 16 жовтня 2015 року не вважаються податковою декларацією, оскільки така звітність складена із порушеннями.

Як вбачається з матеріалів справи, податкова звітність за вересень 2015 року позивачем подавалася ще декілька разів, а саме 17 листопада, 26 листопада та 10 грудня 2015 року. Однак, листом від 16 грудня 2015 року №21848/10/26-50-11-01-10 позивача знову повідомлено про те, що подана ним податкова звітність за вересень 2015 року не вважається податковою декларацією.

Аналогічна ситуація склалася і з податковою звітністю за жовтень 2015 року, яка подавалася позивачем 17 листопада за №9235000138, 26 листопада 2015 року та 10 грудня 2015 року. Зокрема, листом від 16 грудня 2015 року №21847/10/26-50-11-01-10 позивача повідомлено, що подана ним податкова звітність за жовтень 2015 року не вважається податковою декларацією.

Факт неодноразового подання позивачем засобами електронного зв'язку податкових декларацій за вересень і жовтень 2015 року разом із додатками до таких декларацій підтверджується наявними у матеріалах справи копіями квитанцій №2.

Матеріали справи свідчать про те, що податкову звітність позивача за вересень та жовтень 2015 року не прийнято у зв'язку із порушенням порядку її заповнення.

Незгода позивача з вказаним діями контролюючого органу, обумовила його звернення до суду з даним адміністративним позовом.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції прийшов до висновку про правильність оформлення позивачем податкових декларацій з ПДВ за вересень, жовтень 2015 року і відсутність підстав для їх неприйняття та про наявність підстав для визнання протиправним та скасування рішення відповідача про анулювання реєстрації позивача платником ПДВ.

Колегія суддів погоджується із таким висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Так, в силу положень п.п. 16.1.3, п. 16.1, ст. 16 ПК України платники податків зобов'язані подавати до контролюючих органів у порядку, встановленому податковим та митним законодавством, декларації, звітність та інші документи, пов'язані з обчисленням і сплатою податків та зборів.

Таким чином, своєчасне подання податкової декларації встановленої форми є одним із основних обов'язків платників податків, їх представників та податкових агентів.

Пунктом 48.1 ст. 48 ПК України визначено, що податкова декларація складається за формою, затвердженою в порядку, визначеному положеннями п. 46.5 ст. 46 цього Кодексу та чинному на час її подання. Форма податкової декларації повинна містити необхідні обов'язкові реквізити і відповідати нормам та змісту відповідних податку та збору.

Пунктом 48.3 ст. 48 ПК України визначено перелік обов'язкових реквізитів податкової декларації.

П. 48.3 ст. 48 ПК України передбачено, що податкова звітність, складена з порушенням норм цієї статті, не вважається податковою декларацією, крім випадків, встановлених пунктом 46.4 ст. 46 цього Кодексу.

Особливості порядку прийняття або відмови в прийнятті декларації посадовими особами органу державної податкової служби наведені в п. 49.8 - 49.14 ст. 49 ПК України.

Згідно п. 49.8 ст. 49 ПК України під час прийняття податкової декларації уповноважена посадова особа органу державної податкової служби, в якому перебуває на обліку платник податків, зобов'язана перевірити наявність та достовірність заповнення всіх обов'язкових реквізитів, передбачених п. 48.3 та п. 48.4 ст. 48 цього Кодексу. Інші показники, зазначені в податковій декларації платника податків, до її прийняття перевірці не підлягають.

Імперативний характер наведеної норми означає, що податковий орган не має права не прийняти фактично отриману податкову декларацію, подану платником податків в один із способів, передбачених п. 49.3 ст. 49 ПК України (особисто або через представника, поштою чи засобами електронного зв'язку).

В силу приписів вказаних норм законодавства вбачається, що прийняття податкової декларації є обов'язком контролюючого органу. Однак, податкова звітність, отримана контролюючим органом від платника податків, що заповнена ним всупереч правилам, зазначеним у затвердженому порядку її заповнення, може бути не визнана таким контролюючим органом як податкова декларація, якщо в ній не зазначено обов'язкових реквізитів, про що платника податків письмово повідомляють про відмову у прийнятті його податкової декларації із зазначенням причин такої відмови.

Пунктом 45.2 ст. 45 ПК України визначено, що податковою адресою юридичної особи (відокремленого підрозділу юридичної особи) є місцезнаходження такої юридичної особи, відомості про що містяться у Єдиному державному реєстрі підприємств та організацій України.

Відповідно, податковою адресою юридичної особи (відокремленого підрозділу юридичної особи) є місцезнаходження такої юридичної особи, відомості про що містяться у Єдиному державному реєстрі підприємств та організацій України (п. 45.2 ст. 45 ПКУ).

Відповідно до ст. 93 Цивільного кодексу України місцезнаходженням юридичної особи є фактичне місце ведення діяльності чи розташування офісу, з якого проводиться щоденне керування діяльністю юридичної особи (переважно знаходиться керівництво) та здійснення управління і обліку.

Як свідчать матеріали справи, податкова адреса позивача у деклараціях з податку на додану вартість за вересень та жовтень 2015 року є: вул. Козацька, буд. 116, оф. 207, м. Київ, 03118, що відповідає інформації з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців.

Тобто, місцезнаходження позивача підтверджено належними доказами.

За наведених обставин колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції, про необґрунтованість дій податкового органу щодо відмови у прийнятті податкових декларацій ТОВ Равіторг з податку на додану вартість за вересень 2015 року та жовтень 2015 року.

Крім того, податкові декларації позивача з ПДВ за вересень, жовтень 2015 року містять всі реквізити, визначені п. 48.3 ст. 48 ПК України .

Доводи апелянта про факт розірвання договору про визнання електронних документів є безпідставними, так як договір в односторонньому порядку розірвано з підстави незнаходження позивача за податковою адресою 16 грудня 2015 року, тобто після подання позивачем засобами електронного зв'язку податкової звітності за вересень, жовтень 2015 року, що також було вірно взято судом першої інстанції до уваги.

Також, як встановлено колегією суддів, 29 квітня 2016 року відповідачем прийнято оскаржуване рішення, яким анульовано реєстрацію позивача як платника ПДВ. Підставою для прийняття відповідачем такого рішення стало те, що позивач, зареєстрований як платник податку, не подає податкові декларації з ПДВ протягом періоду із 01 квітня 2015 року по 31 березня 2016 року з показниками, які свідчать про постачання/придбання товарів, здійснених з метою формування податкового зобов'язання чи податкового кредиту, та має за останні 12 календарних місяців обсяги оподатковуваних операцій 0 грн.

Однак, як свідчать матеріали справи, викладені в оскаржуваному рішенні висновки є помилковими та спростовними, адже у деклараціях за вересень, жовтень та листопад 2015 року зазначені обсяги оподатковуваних операцій.

Тобто, відсутній факт неподання протягом 12 послідовних місяців декларацій з ПДВ та/або подання декларацій, які свідчать про відсутність постачання/придбання товарів, здійснених з метою формування податкового зобов'язання чи податкового кредиту.

Враховуючи викладене, суд зазначає, що ПК України визначено виключний перелік підстав для скасування свідоцтва платника ПДВ.

Так, анулювання реєстрації як платника ПДВ за рішенням податкового органу на підставі пп. г п. 184.1 ст. 184 ПК України можливе лише за таких обставин: неподання платником ПДВ декларацій з ПДВ протягом 12 послідовних податкових місяців та/або подання декларацій з показниками про відсутність постачання/придбання товарів, здійснених з метою формування податкового зобов'язання чи податкового кредиту.

При цьому, такі обставини мають підтверджуватися самими деклараціями з ПДВ протягом 12 послідовних податкових місяців та/або реєстром (переліком) податкових декларацій (податкових розрахунків) особи за 12 послідовних податкових місяців, які свідчать про відсутність постачання/придбання товарів, здійснених з метою формування податкового зобов'язання чи податкового кредиту у таких деклараціях.

Разом з тим, як вже зазначено вище, відсутній факт неподання позивачем декларацій з ПДВ протягом 12 послідовних податкових місяців та/або подання ним декларацій з нульовими показниками.

Отже, враховуючи вищенаведене, наявні підстави для визнання протиправним та скасування рішення відповідача про анулювання реєстрації позивача платником ПДВ, що і було вірно враховано судом першої інстанції при винесені рішення.

З метою повного та належного захисту прав та інтересів позивача, враховуючи протиправність рішення відповідача про анулювання реєстрації позивача платником ПДВ та беручи до уваги, що позивач позбавлений можливості здійснювати свою господарську діяльність належним чином, обраховувати та сплачувати обов'язкові платежі тощо, суд першої інстанції вірно дійшов до висновку про необхідність зобов'язання відповідача поновити реєстрацію позивача як платника ПДВ із 01 квітня 2015 року.

Суд першої інстанції дав ґрунтовний аналіз нормам матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, що об'єктивно виклав в мотивувальній частині оскаржуваного рішення.

Проаналізувавши норми чинного законодавства, що регулюють спірні правовідносини, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції прийшов до правильного висновку щодо обґрунтованості заявлених позивачем вимог, повно встановив обставини справи, вірно та об'єктивно оцінивши зібрані по справі докази, ухвалив рішення, яке відповідає нормам матеріального та процесуального права.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу . В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Апелянт не надав до суду належних доказів, які б підтверджували факт протиправності рішення суду першої інстанції.

Доводи апеляційної скарги спростовуються встановленими судом першої інстанції обставинами, наявними в матеріалах справи доказами та нормами права, зазначеними в мотивувальній частині оскаржуваного рішення суду.

Відповідно до ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 160, 195, 196, 198, 200, 205, 206 КАС України, суд

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління ДФС у м. Києва - залишити без задоволення , а постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 13 лютого 2017 року - без змін .

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядок і строки, визначені ст. 212 КАС України.

Головуючий:

Судді:

Повний текст ухвали виготовлено 16.05.2017.

Головуючий суддя Шурко О.І.

Судді: Василенко Я.М.

Степанюк А.Г.