Постанова

від 02.10.2018 по справі 826/8018/16

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

Іменем України

Київ

02 жовтня 2018 року

справа №826/8018/16

адміністративне провадження №К/9901/37959/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Ханової Р.Ф.,

суддів - Гончарової І.А., Олендера І.Я.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління ДФС у місті Києві на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва у складі судді Келеберди В.І. від 13 лютого 2017 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 11 травня 2017 року у складі колегії суддів Шурка О.І., Василенка Я.М., Степанюка А.Г. у справі №826/8018/16 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Равіторг" до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління ДФС у м. Києві про визнання противними та скасування рішень, зобов'язання вчинити певні дії,

У С Т А Н О В И В :

26 травня 2016 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Равіторг" (далі - Товариство, платник податків, позивач) звернулося до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління ДФС у місті Києві (далі - відповідач) про визнання протиправним та скасування рішення відповідача від 21 жовтня 2015 року №18862/10/26-50-15-01 Про невизнання як податкової звітності та визнання податкової декларації позивача за вересень 2015 року з додатками такою, що подана у момент фактичного її отримання відповідачем, тобто 16 жовтня 2015 року; визнання протиправним та скасування рішення відповідача від 16 грудня 2015 року №21847/10/26-50-11-01-10 Про невизнання як податкової звітності та визнання податкової декларації позивача за жовтень 2015 року з додатками такою, що подана у момент фактичного її отримання відповідачем, тобто 17 листопада 2015 року; визнання протиправним та скасування рішення відповідача від 29 квітня 2016 року №655/26-50-12-01-18 Про анулювання реєстрації платника податку на додану вартість ТОВ Равіторг ; зобов'язання відповідача вчинити дії по внесенню змін до Реєстру платників податку на додану вартість шляхом відновлення запису про реєстрацію позивача як платника податку на додану вартість з дати первинної реєстрації (01 квітня 2015 року).

13 лютого 2017 року постановою Окружного адміністративного суду міста Києва позов задоволений повністю. 11 травня 2017 року ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду вказану постанову суду першої інстанції міста залишено без змін.

Судові рішення мотивовані протиправністю відмови відповідача у визнанні податковою звітністю поданих позивачем декларацій з податку на додану вартість за вересень, жовтень 2015 року. За наявності інформації про місцезнаходження позивача у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, довідка відповідача форми 18-ОПП про не встановлення юридичної особи за місцем знаходження судами визнана неналежною підставою для твердження про відсутність чи недостовірність зазначення податкової адреси у спірних деклараціях.

Похідним висновком від цього стала відсутність обставин, за яких податковий орган відповідно до підпункту г пункту 184.1 статті 184 Податкового кодексу України має право анулювати реєстрацію позивача як платника податку на додану вартість.

30 травня 2017 року відповідач подав касаційну скаргу до Вищого адміністративного суду України, в якій, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати судові рішення та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

Відповідач доводить, що листом від 16 грудня 2015 року повідомив позивача про розірвання договору про визнання електронних документів. З урахуванням цього вважає, що позивачем не були подані податкові декларації з податку на додану вартість з 01 квітня 2015 року по 31 березня 2016 року. Тому анулювання реєстрації позивача як платника цього податку відповідає пункту 184.1 статті 184 Податкового кодексу України. Відтак у задоволенні позовних вимог відповідач просить відмовити.

Заперечення на касаційну скаргу (відзив) від позивача до Верховного Суду не надійшли, що не перешкоджає перегляду судових рішень по суті.

Згідно з частиною третьою статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Касаційний розгляд справи здійснюється у попередньому судовому засіданні відповідно до статті 343 Кодексу адміністративного судочинства України.

Верховний Суд, переглянувши судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, не вбачає підстав для задоволення касаційної скарги.

Відповідно до статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Зазначеним вимогам закону судові рішення відповідають.

Суди першої та апеляційної інстанцій установили, що 23 вересня 2015 року між відповідачем та позивачем укладено договір №230920151 про визнання електронних документів. Згідно з його умовами визнаються податкові документи, подані платником податків в електронному вигляді із застосуванням електронного цифрового підпису до органу ДФС засобами телекомунікаційного зв'язку або на електронних носіях, як оригінали.

16 грудня 2015 року цей договір в односторонньому порядку розірвано відповідачем.

До цього моменту, в період дії договору, позивачем засобами електронного зв'язку подано податкові декларації з податку на додану вартість за вересень, жовтень 2015 року разом із додатками 5 Розшифровки податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів (Д5) .

Зокрема, судами встановлено, що це підтверджується квитанціями №2 від 16 жовтня 2015 року № 9213410380 та 17 листопада 2015 року за №9235000138.

Разом з тим, листом відповідача від 21 жовтня 2015 року №18862/10/26-50-15-01 позивачеві повідомлено, що наведена вище податкова звітність за вересень 2015 року не вважається податковою декларацією, оскільки складена із порушеннями - у рядку 6 невірно зазначено місце знаходження платника податків. При цьому відповідач посилався на складання ним довідки форми 18-ОПП про не встановлення юридичної особи - позивача за місцезнаходженням.

Аналогічно, листом від 16 грудня 2015 року №21847/10/26-50-11-01-10 позивача повідомлено, що подана ним податкова звітність за жовтень 2015 року не вважається податковою декларацією.

У даних правовідносинах судами правильно застосовані положення Податкового кодексу України та законів України у чинній на той час редакції.

Так, відповідно до пункту 48.3 статті цього Кодексу, податкова декларація повинна містити такий реквізит як місцезнаходження (місце проживання) платника податків. За приписами пункту 45.2 статті 45 Податкового кодексу України , податковою адресою юридичної особи є місцезнаходження такої юридичної особи, відомості про що містяться у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців.

Згідно з частиною 1 статті 18 Закону України Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін.

Частиною 5 статті 17 цього Закону визначено, що в Єдиному державному реєстрі містяться також відомості про відсутність юридичної особи за її місцезнаходженням, про відсутність підтвердження відомостей про юридичну особу.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, у матеріалах справи містяться відомості та виписка є Єдиного державного реєстру, з яких вбачається, що на час подання позивачем засобами електронного зв'язку податкової звітності за вересень, жовтень 2015 року місцезнаходженням позивача була адреса: 03118, м. Київ, вул. Козацька, буд. 116, офіс 207.

На підставі копій податкових декларацій з податку на додану вартість за вересень, жовтень 2015 року, судами встановлено, що у графі 06 податкова адреса зазначено вул. Козацька, буд. 116, оф. 207, м. Київ, 03118 .

Тому суди дійшли правильного висновку про те, що податкова адреса, зазначена у деклараціях, відповідає інформації, яка міститься в реєстрі, а тому вважається достовірною. Відтак, твердження відповідача про невідповідність поданих позивачем декларацій за вересень, жовтень 2015 року вимогам Податкового кодексу України є необґрунтованими та протиправними.

Розірвання договору про визнання електронних документів, на яке вказує відповідач у касаційній скарзі, не впливає на висновок про правильність застосування судами вказаних положень законодавства, оскільки наведене розірвання мало місце після подання спірних декларацій та відмови у їх визнанні.

Похідним висновком від подання податкових декларацій з податку на додану вартість позивачем у жовтні та листопаді 2015 року за вересень та жовтень того ж року є відсутність юридичного факту неподання таких декларацій в період з 01січня 2015 року по 31 березня 2016 року, з якого виходив відповідач при прийнятті рішення від 29 квітня 2016 року №655/26-50-12-01-18.

Відповідно до підпункту г пункту 184.1 статті 184 Податкового кодексу України , реєстрація діє до дати анулювання реєстрації платника податку, яка проводиться шляхом виключення з реєстру платників податку і відбувається у разі якщо особа, зареєстрована як платник податку, протягом 12 послідовних податкових місяців не подає контролюючому органу декларації з податку на додану вартість.

Судами правильно визначено, що позивач не відповідає вказаному критерію, а тому рішення відповідача від 29 квітня 2016 року №655/26-50-12-01-18 про анулювання реєстрації платника податку на додану вартість не відповідає вказаним положенням статті 184 Податкового кодексу України .

Відповідно до частини першої статті 350 Кодексу адміністративного судочинства України Верховний Суд визнає, що суди попередніх інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права чи порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень, внаслідок чого касаційна скарга відповідача залишається без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін.

Керуючись статтями 341, 343, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління ДФС у місті Києві залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 13 лютого 2017 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 11 травня 2017 року у справі №826/8018/16 залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Р.Ф.Ханова

Судді: І.А.Гончарова

І.Я.Олендер