Рішення
від 11.05.2017 по справі 922/850/17
ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 715-77-21, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41


РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"11" травня 2017 р.Справа № 922/850/17

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Сальнікової Г.І.

при секретарі судового засідання Гончарові В.В.

розглянувши справу

за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (смт. Веселинове, Миколаївська обл.) до Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія Еко-Тех" (м. Харків) про стягнення 35601,74 грн. за участю представників сторін:

позивач (особисто) - ОСОБА_1 (НОМЕР_1 виданий Веселинівським РСУДМС України в Миколаївський області);

відповідача - не з'явився

ВСТАНОВИВ:

Позивач, Фізична особа-підприємець ОСОБА_1, звернувся до господарського суду Харківської області з позовною заявою, в якій просить суд стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія Еко-Тех" на свою користь заборгованість, яка виникла у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем взятих на себе зобов'язань за договором купівлі-продажу №18 від 20.07.2016. Відповідно вимог позовної заяви, заявлена до стягнення сума заборгованості становить 35601,74 грн., з яких 32675,22 грн. заборгованість за договором з урахуванням індексу інфляції, пеня за період з 18.08.2016 по 09.03.2017 у розмірі 2422,50 грн. та 3% річних у розмірі 504,02 грн. Судові витрати у розмірі 1600,00 грн. просить суд покласти на відповідача.

Ухвалою суду від 15 березня 2017 р. прийнято позовну заяву до розгляду, порушено провадження у справі та призначено її до розгляду у судовому засіданні на 03 квітня 2017 р. об 11:50 год.

03 квітня 2017 р. помічником судді Ніколаєнко Д.Г. повідомлено про перенесення судового засідання у справі №922/850/17 за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія Еко-Тех" про стягнення 35601,74 грн., призначеного ухвалою суду від 15 березня 2017 року, з 03 квітня 2017 року на 18 квітня 2017 року о 12:00 год., у зв'язку з хворобою судді Сальнікової Г.І.

Ухвалою суду від 18 квітня 2017 р. розгляд справи відкладено на 11 травня 2017 р. об 11:00 год.

Ухвалою суду від 20 квітня 2017 р. клопотання представника Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про участь у судовому засіданні по справі №922/850/17 в режимі відеоконференції задоволено, судове засідання в режимі відеоконференції у справі №922/850/17 призначено на 11 травня 2017 р. об 11:00 год., забезпечення проведення відеоконференції під час судового засідання у справі №922/850/17 доручено Веселинівському районному суду Миколаївської області.

03.05.2017 до канцелярії суду (вх.№14362) від позивача надійшли письмові пояснення.

Позивач в судовому засіданні в режимі відеоконференції 11 травня 2017 р. підтримав позовні вимоги в повному обсязі.

Представник відповідача у призначене судове засідання 11 травня 2017 р. не з'явився, витребуваних судом документів не надав, про причину неявки суд не повідомив. Ухвала суду від 18 квітня 2017 р. та ухвала суду від 20 квітня 2017 р., що були направлені відповідачеві рекомендованим листом за його поштовою адресою, вказаною в позовній заяві, яка також співпадає з адресою в спеціальному витязі з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань №1002483417 від 13.03.2017, повернулись до господарського суду з довідкою Укрпошти про закінчення терміну зберігання.

Відповідно до п. 3.9.1. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" від 26.12.2011, особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК. За змістом зазначеної статті 64 ГПК, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом. Доказом такого повідомлення в разі неповернення ухвали підприємством зв'язку може бути й долучений до матеріалів справи та засвідчений самим судом витяг з офіційного сайту Українського державного підприємства поштового зв'язку "Укрпошта" щодо відстеження пересилання поштових відправлень, який містить інформацію про отримання адресатом відповідного поштового відправлення, або засвідчена копія реєстру поштових відправлень суду.

Згідно Інформаційного листа Вищого господарського суду України N 01-8/1228, 02.06.2006 року "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2005 році" до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому примірники повідомлень про вручення рекомендованої кореспонденції, повернуті органами зв'язку з позначками "адресат вибув", "адресат відсутній" і т.п., з урахуванням конкретних обставин справи можуть вважатися належними доказами виконання господарським судом обов'язку щодо повідомлення учасників судового процесу про вчинення цим судом певних процесуальних дій.

Враховуючи вищезазначене, суд приходить до висновку, що відповідач був належним чином повідомлений про дату, час та місце розгляду справи й відсутність представника відповідача не перешкоджає розгляду справи по суті.

Враховуючи те, що норми ст. 38 Господарського процесуального кодексу України, щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, п.4 ч.3 ст. 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом в межах наданих ним повноважень створені належні умови для надання сторонами доказів та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів, та вважає, згідно ст.75 Господарського процесуального кодексу України, за можливе розгляд справи за позовною заявою позивача за наявними у справі і додатково наданими на вимогу суду матеріалами і документами.

Розглянувши матеріали справи, всебічно та повно з'ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

20.07.2016 між Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 (продавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю Компанія ЕКО-ТЕХ (покупець) був укладений договір купівлі-продажу № 18, згідно умов якого продавець зобов'язувався у 2016 р. продати і відвантажити в термін згідно з рознарядками покупця, але не пізніше 29.07.2016 р., мило господарське в кількості 15030 шт., а покупець - забезпечити приймання та оплату за цінами, вказаними в специфікації.

Згідно п. 1.1. вищевказаного договору, сторони уклали специфікацію на купівлю-продаж продукції - мила господарського 72% ДСТУ 4544:2006 (200 г) в кількості 15030 шт. (167 ящ. X 90 шт.) на загальну суму 30060,00 грн.

З матеріалів справи вбачається, що вказане мило згідно договору зберігання від 01.07.2016 р., укладеного між ТОВ Кубрат і ФОП ОСОБА_1, та акту приймання-передачі від 04.07.2016 р., з 04.07.2016 р. зберігалося в складському приміщенні ТОВ Кубрат за адресою: АДРЕСА_1.

28.07.2016 р. за заявкою ФОП ОСОБА_1 від 27.07.2016 р. зберігачем - ТОВ Кубрат згідно Накладної № 73 було відвантажено відповідачу, а відповідачем прийнято зі складу в м. Запоріжжі товар - мило господарське за ціною 2,00 грн. за шт., в кількості 15030 шт. на загальну суму 30060,00 грн.

Факт передання позивачем відповідачу товару згідно договору купівлі-продажу № 18 від 20.07.2016 р. мила господарського в кількості 15030 шт. на загальну суму 30060,00 грн. підтверджується наявними в матеріалах справи належним чином засвідченою копією накладної №ЮО 000018 від 28.07.2016 р. та актом приймання-передачі від 29.07.2016 р.

Згідно п. 4.1. вищезазначеного договору передбачено, що покупець здійснює розрахунок шляхом безготівкової оплати протягом 14 банківських днів з моменту отримання товару покупцем.

Пунктами 4.2., 5.1. договору встановлено, що датою отримання товару є дата зазначена в накладних. Поставка здійснюється за рахунок покупця. Адреса завантаження: АДРЕСА_1.

Судом встановлено, що позивач виконав свої обов'язки у повному обсязі, поставив відповідачеві товар - мило господарське за ціною 2,00 грн. за шт., в кількості 15030 шт. на загальну суму 30060,00 грн., проте відповідач в порушення норм чинного цивільного та господарського законодавства України та умов договору купівлі-продажу №18 від 20.07.2016, не оплатив за отриману продукцію.

В порядку досудового врегулювання спору, відповідно до частини 2 ст. 6 Господарського процесуального кодексу України, 11.11.2016 р. ФОП ОСОБА_1 звернувся до ТОВ Компанія ЕКО-ТЕХ з претензією, на яку в грудні 2016 р. отримав відповідь від 28.11.2016 р. за вих. № 2811-1, в якій відповідач повідомив про невиконання позивачем п. 5.1. договору, хоча товар відвантажено йому до 29.07.2016 р., а саме 28.07.2016 р.

Крім того, в своїй відповіді відповідач зазначив на відсутність документів, підтверджуючих походження та якість товару, хоча це не передбачено договором, вказав на невідповідність упаковки та маси мила ДСТУ 4544:2006, але при цьому не долучив будь-якого доказу такої невідповідності, а саме: Акту невідповідності продукції, складеного відповідно до Інструкції Держарбітражу СРСР Про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення і товарів народного споживання по якості № П-7 від 25.04.1966 р.

Таким чином, позивач змушений був звернутися до суду за захистом свого порушеного права.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, суд виходить з наступного.

Стаття 129 Конституції України встановлює, що судді при здійсненні правосуддя незалежні і підкоряються лише закону. Змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості - є однією із основних засад судочинства.

У відповідності до ст. 4-3 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Відповідно до статті 55 Конституції України, статей 15, 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно п. 1 Інформаційного листа Вищого господарського суду України №01-06/928/2012 від 17.07.2012 р. "Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права", відповідно до частини першої статті 692 ЦК України покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу.

Якщо інше не встановлено укладеним сторонами договором або актом цивільного законодавства, перебіг строку виконання грошового зобов'язання, яке виникло на підставі договору купівлі-продажу, починається з моменту прийняття товару або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, і положення частини другої статті 530 названого Кодексу, в якій ідеться про строк (термін) виконання боржником обов'язку, що не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, до відповідних правовідносин не застосовується.

При цьому підписання покупцем видаткової накладної, яка є первинним обліковим документом у розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" і яка відповідає вимогам, зокрема, статті 9 названого Закону і Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку та фіксує факт здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин, є підставою виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар. Строк виконання відповідного грошового зобов'язання визначається за правилами, встановленими частиною першою статті 692 ЦК України.

Відповідно до ч.1 ст. 692 ЦК України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Відповідно до ст.599 Цивільного кодексу України, зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно з ч.1 ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Відповідно до вимог ст. 32 ГПК України: доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ч. 1 ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Враховуючи вказані обставини та приймаючи до уваги вимоги ст. 526 Цивільного Кодексу України, а саме те, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться, враховуючи те, що відповідач не надав суду жодного документу, який би спростовував наявність заборгованості перед позивачем, хоча мав можливість скористуватись своїми процесуальними правами та надати документи в обґрунтування своєї позиції по справі, суд дійшов висновку про те, що позовна вимога позивача про стягнення заборгованості за отриманий товар в сумі 30060,00 грн. правомірна та обґрунтована, така, що не спростована відповідачем, тому підлягає задоволенню.

Стосовно заявленої до стягнення у позові пені в сумі 2422,50 грн. суд зазначає наступне.

Згідно зі ст.ст.193, 198 ГК України, кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених законом або договором.

Згідно зі ст.ст. 610, 611 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), а у разі порушення зобов'язання, настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Відповідно до ст. 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", пеня обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до частини 3 статті 549 Цивільного кодексу України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно п. 7.1. вказаного договору, у разі невиконання або неналежного виконання своїх зобов'язань за договором сторони несуть відповідальність, передбачену законами та цим договором.

Перевіривши зроблений позивачем розрахунок пені, суд дійшов висновку, що позовна вимога щодо стягнення з відповідача пені в сумі 2422,50 грн. підлягає задоволенню як правомірна.

Щодо вимог позивача про стягнення з відповідача 3% річних в розмірі 504,02 грн. суд зазначає таке.

Згідно ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Аналіз зазначеної статті вказує на те, що наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3% річних не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінених грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника та незалежно від сплати ним неустойки (пені) за порушення виконання зобов'язання.

Суд, перевіривши розрахунок позивача, перевіривши період нарахування останнім вказаної суми 3% річних, дійшов висновку про те, що відповідний розрахунок є вірним, та відповідає нормам чинного законодавства, а тому підлягає стягненню з відповідача у повному обсязі в сумі 504,02 грн.

Що стосується заявленої вимоги позивача про стягнення з відповідача 2615,22 грн. суми інфляційних втрат, суд зазначає наступне.

В інформаційному листі від 17.07.2012р. №01-06/928/2012 "Про практику застосування Вищим господарським суд України у розгляді справ окремих норм матеріального права" сума боргу з урахуванням індексу інфляції повинна розраховуватися, виходячи з індексу інфляції за кожний місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якийсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція) (постанова Вищого господарського суду України від 05.04.2011 № 23/466 та лист Верховного Суду України "Рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ" від 03.04.1997 № 62-97р). При застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць і здійснюється шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу. При цьому сума боргу, яка сплачується з 1 по 15 день відповідного місяця, індексується з врахуванням цього місяця, а якщо сума боргу сплачується з 16 по 31 день місяця, розрахунок починається з наступного місяця. Аналогічно, якщо погашення заборгованості здійснено з 1 по 15 день відповідного місяця, інфляційні втрати розраховуються без врахування цього місяця, а якщо з 16 по 31 день місяця, то інфляційні втрати розраховуються з врахуванням даного місяця (див. постанову Вищого господарського суду України від 01.02.2012 № 52/30). В силу приписів статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Суд, перевіривши розрахунок інфляційних втрат визнав їх вірно розрахованими та такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі, та стягненню підлягає сума інфляційних втрат в розмірі 2615,22 грн.

Відповідно до статті 44 Господарського процесуального кодексу, судові витрати складаються з судового збору, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат суд керується ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до якої судовий збір покладається: у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо господарським судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін; у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, господарський суд має право покласти на неї судовий збір незалежно від результатів вирішення спору. Судовий збір, від сплати якого позивач у встановленому порядку звільнений, стягується з відповідача в доход бюджету пропорційно розміру задоволених вимог, якщо відповідач не звільнений від сплати судового збору. Стороні, на користь якої відбулося рішення, господарський суд відшкодовує мито за рахунок другої сторони і в тому разі, коли друга сторона звільнена від сплати судового збору. Суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвоката та інші витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: при задоволенні позову - на відповідача; при відмові в позові - на позивача; при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до статті 44 та статті 49 Господарського процесуального кодексу України, суд вважає за необхідне покласти на відповідача витрати по сплаті судового збору в сумі 1600,00 грн., оскільки з його вини спір було доведено до суду.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 6, 8, 19, 124, 129 Конституції України, ст. ст. 1, 4, 12, 33, 43, 44-49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія Еко-Тех" (61052, м. Харків, Ленінський район, вул. Чоботарська, буд. 80-А; код ЄДРПОУ 39829854) на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (АДРЕСА_2; ІПН НОМЕР_2; р/р НОМЕР_3 АТ "Райффайзен Банк "Аваль", МФО 351005) 30050,00 грн. заборгованість за договором, інфляційні втрати в розмірі 2615,22 грн., пеня за період з 18.08.2016 по 09.03.2017 у розмірі 2422,50 грн., 3% річних у розмірі 504,02 грн. та судові витрати у розмірі 1600,00 грн.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 16.05.2017 р.

Суддя Г.І. Сальнікова

СудГосподарський суд Харківської області
Дата ухвалення рішення11.05.2017
Оприлюднено23.05.2017
Номер документу66562398
СудочинствоГосподарське

Судовий реєстр по справі —922/850/17

Ухвала від 28.03.2019

Господарське

Касаційний господарський суд Верховного Суду

Студенець В.І.

Ухвала від 01.03.2019

Господарське

Касаційний господарський суд Верховного Суду

Студенець В.І.

Постанова від 16.01.2019

Господарське

Східний апеляційний господарський суд

Гребенюк Наталія Володимирівна

Ухвала від 09.01.2019

Господарське

Східний апеляційний господарський суд

Гребенюк Наталія Володимирівна

Ухвала від 28.12.2018

Господарське

Східний апеляційний господарський суд

Гребенюк Наталія Володимирівна

Ухвала від 14.12.2018

Господарське

Східний апеляційний господарський суд

Гребенюк Наталія Володимирівна

Ухвала від 22.11.2018

Господарське

Господарський суд Харківської області

Калантай М.В.

Ухвала від 20.11.2018

Господарське

Господарський суд Харківської області

Калантай М.В.

Ухвала від 13.11.2018

Господарське

Господарський суд Харківської області

Калантай М.В.

Ухвала від 23.05.2018

Господарське

Господарський суд Харківської області

Сальнікова Г.І.

🇺🇦 Опендатабот

Опендатабот — сервіс моніторингу реєстраційних даних українських компаній та судового реєстру для захисту від рейдерських захоплень і контролю контрагентів.

Додайте Опендатабот до улюбленого месенджеру

ТелеграмВайбер

Опендатабот для телефону

AppstoreGoogle Play

Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці

© 2016‒2023Опендатабот

🇺🇦 Зроблено в Україні