Ухвала

від 17.05.2017 по справі 820/3549/16

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

17 травня 2017 року м. Київ К/800/34495/16

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі Бухтіярової І.О., Веденяпіна О.А., Приходько І.В., розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Головного управління ДФС у Харківській області

на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 22.08.2016

та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 15.11.2016

у справі № 820/3549/16

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю Завод покрівельних матеріалів Акваізол (далі - позивач, ТОВ Завод покрівельних матеріалів Акваізол )

до Головного управління ДФС у Харківській області (далі - відповідач, ГУ ДФС у Харківській області)

про скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИЛА:

ТОВ Завод покрівельних матеріалів Акваізол звернулось у липні 2016 року до суду з адміністративним позовом до ГУ ДФС у Харківській області про скасування податкових повідомлень-рішень від 21.04.2016 № 0000071406 та № 0000081406.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 22.08.2016, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 15.11.2016, адміністративний позов задоволено.

Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, відповідач подав касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог. Вважає, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій прийнято з порушенням норм матеріального права.

Позивач у своїх запереченнях на касаційну скаргу зазначає, що рішення судів попередніх інстанцій є законними та обґрунтованими, прийнятими з дотриманням норм матеріального та процесуального права, вважає касаційну скаргу відповідача необґрунтованою, а тому просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій залишити без змін.

Справу розглянуто у попередньому судовому засіданні відповідно до ст. 220 1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Заслухавши доповідь судді-доповідача про обставини, необхідні для ухвалення судового рішення судом касаційної інстанції, дослідивши доводи касаційної скарги, матеріали справи, судові рішення, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з такого.

Судами попередніх інстанцій встановлено та підтверджено матеріалами справи, що відповідачем було проведено документальну позапланову виїзну перевірку позивача з питань правомірності, повноти та правильності донарахувань податкових зобов'язань з податку на додану вартість та податку на прибуток за період з 01.01.2014 по 31.12.2014, результати якої оформлено актом від 05.04.2016 № 162/20-40-14-06-10/31466053, яким зафіксовано встановлені перевіркою порушення позивачем вимог: п. 135.1 ст. 135, п. 138.1, п. 138.2, п. 138.4, ст. 138, пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України (далі - ПК України), щодо відображення у деклараціях з податку на прибуток за 2014 рік, внаслідок операцій оформлення придбання товару у ТОВ Азовекогруп в сумі 2 168 020,00 гривень, та внаслідок операцій оформлення придбання товару у ТОВ Євростек в сумі 936 525,00 гривень та документального оформлення подальшої реалізації покупцям в сумі 3 356 005,00 гривень, втому числі: ТОВ Едельвейс у сумі 1 357 740,00 гривень та ТОВ Флєксс у сумі 1 998 265,00 гривень; пп. 14.1.27, пп. 14.1.36, п. 14.1, ст. 14, п. 44.1 ст. 44, п. 138,1, п. 138.2, п. 138.4 ст. 138, пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139, п. 135.1 ст. 135 ПК України, що призвело до заниження податку на прибуток до сплати до бюджету на загальну суму 539 291,00 гривня; встановлено відсутність об'єктів, які підпадають під визначення ст. 185, ст. 188, ст. 192, ст. 187, ст. 198, ст. 201 ПК України, в результаті чого дані, відображені у деклараціях з податку на додану вартість за період з 01.10.2014 по 31.05.2015 є необґрунтованими, внаслідок завищення податкового кредиту при оформленні придбання товару від ТОВ Азовекогруп на суму 433 604,00 гривні та ТОВ Євростек на суму 187 305,00 гривень, всього на загальну суму 620 909,00 гривень, та завищення податкових зобов'язань при оформленні подальшої реалізації покупцям в сумі 671 201,00 гривня; ст. 185, ст. 188, ст. 192, ст. 187 та вимог ст. 198.1, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198, ст. 201, п. 189.1 ст. 189, п. 198.5 ст. 198 ПК України, внаслідок чого підприємством занижено податкові зобов'язання з податку на додану вартість за 2014 рік на суму 439 981,00 гривня.

На підставі акту перевірки, з урахуванням задоволення заперечень на акт перевірки, відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення від 21.04.2016: № 0000081406, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість з вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) за основним платежем у розмірі 439 981,00 гривня та за штрафними (фінансовими ) санкціями в розмірі 219 990,50 гривень; № 0000071406, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток підприємств за основним платежем у розмірі 475 139,00 гривень та за штрафними (фінансовими) санкціями в розмірі 237 569,50 гривень.

За результатами адміністративного оскарження вказані податкові повідомлення-рішення залишено без змін, а скарги позивача без задоволення.

Суди першої та апеляційної інстанцій вирішуючи спір по суті та задовольняючи позовні вимоги, з чим погоджується суд касаційної інстанції, виходили з наступних мотивів.

За змістом п. 44.1 ст. 44 ПК України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Відповідно до п. 138.1 ст. 138 ПК України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6-138.9, підпунктами 138.10.2-138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу.

Згідно з п. 138.2 ст. 138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

У разі якщо платник податку здійснює виробництво товарів, виконання робіт, надання послуг з довготривалим (більше одного року) технологічним циклом виробництва за умови, що договорами, укладеними на виробництво таких товарів, виконання робіт, надання послуг, не передбачено поетапної їх здачі, до витрат звітного податкового періоду включаються витрати, пов'язані з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг у цьому періоді.

У розумінні п.138.6 ст. 138 ПК України собівартість придбаних та реалізованих товарів формується відповідно до ціни їх придбання з урахуванням ввізного мита і витрат на доставку та доведення до стану, придатного для продажу.

Положеннями п. 138.8 ст. 138 ПК України встановлено, що собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг складається з витрат, прямо пов'язаних з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг, а саме: прямих матеріальних витрат; прямих витрат на оплату праці; амортизації виробничих основних засобів та нематеріальних активів, безпосередньо пов'язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг; загальновиробничі витрати, які відносяться на собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку; вартості придбаних послуг, прямо пов'язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг; інших прямих витрат, у тому числі витрат з придбання електричної енергії (включаючи реактивну).

Відповідно до пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

За змістом п. 198.1 ст. 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Положеннями п. 198.2 ст. 198 ПК України визначено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно з п. 198.3 ст. 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст. 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1 ст. 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

За приписами п. 198.6 ст. 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з п. 201.11 ст. 201 цього Кодексу).

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до ст. 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні (далі - Закон № 996-XIV) підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - без посередньо після її закінчення.

З аналізу наведених норм слідує, що факт здійснення господарської діяльності має підтверджуватися належним чином оформленими первинними документами, у зв'язку з чим у платника податку виникає право на включення до складу податкового кредиту сум за наслідком здійснення господарських операцій.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що у перевіряємий період позивач (покупець) мав господарські взаємовідносини з: ТОВ Азовекогруп (постачальник) за договором поставки від 03.03.2014 № 07/03 (ПЕТ Флейки); ТОВ ЄВРОСТЕК за договором поставки від 07.04.2014 № 07042014 (ПЕТФ).

На підтвердження реального здійснення спірних господарських операцій, обумовлених вказаними правочинами, та фактичного отримання товару, позивачем долучено до матеріалів справи копії видаткових накладних, податкових накладних, рахунків-фактур, приходних ордерів на товари, рахунків на оплату, товарно-транспортних накладних, платіжних доручень, а також довіреностей на отримання товару, виписаних на завідувача складу товариства ОСОБА_4

При дослідженні долучених позивачем до матеріалів справи документів судами встановлено, що такі за своєю формою та змістом відповідають вимогам чинного законодавства та підтверджують право позивача на формування податкового кредиту, а отже реальність здійснення господарських операцій між позивачем та контрагентами підтверджено належним чином оформленими первинними документами, які можуть бути достатніми доказами того, що господарські операції фактично відбулися.

Водночас, судами встановлено, що у відповідності з п. 201.10 ст. 201 ПК України, перераховану постачальнику (ТОВ ЄВРОСТЕК ) передплату, відвантаження за якою не відбулося, а податкові накладні не надавалися, позивачем включено до складу податкового кредиту з поданням до органу податкової служби заяви зі скаргою на постачальника та копіями первинних документів (платіжних доручень), що засвідчують факт сплати податку за жовтень 2014 року у розмірі 30 370,25 гривень.

Як слідує з матеріалів справи, дебіторська заборгованість за оплачений, але не отриманий товар по розрахункам з ТОВ ЄВРОСТЕК складає 293 683,08 гривні.

Поряд з цим, у ході розгляду справи судами встановлено, що придбані у вказаних контрагентів товари в подальшому реалізовано позивачем ТОВ Едельвейс та ТОВ ФЛЄКСС , що підтверджується наявними у матеріалах справи та дослідженими судами копіями первинних документів.

Колегія суддів вважає, що судами попередніх інстанцій обґрунтовано не взято до уваги посилань відповідача на акт іншої податкової інспекції про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ Азовекогруп та інформацію з Єдиного реєстру податкових накладних щодо відсутності у ТОВ ЄВРОСТЕК в період з 01.01.2014 по 31.12.2014 зареєстрованих податкових накладних на придбання товару по ланцюгу постачання, які слугували однією з підстав для висновків про порушення позивачем вимог податкового законодавства, у зв'язку з тим, що порушення контрагентом податкового законодавства не може впливати на правомірність формування ТОВ Завод покрівельних матеріалів Акваізол податкового кредиту, оскільки платник податку не повинен нести відповідальність за наслідки невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку.

Так, колегія суддів погоджується з позицією судів попередніх інстанцій, що спірні правочини укладено сторонами з метою їх реального виконання, а не отримання податкової вигоди, у зв'язку з чим твердження відповідача щодо нікчемності угод на поставку ТМЦ від контрагентів позивача є безпідставними.

Водночас, колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій щодо безпідставності тверджень податкового органу про незабезпечення зберігання первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством, які використовувались для складення Декларації з податку на прибуток за 2014 рік протягом 1095 днів з дня подання такої податкової звітності та внаслідок безпідставного проведення уцінки запасів та відображення в складі собівартості придбаних та реалізованих товарів (робіт, послуг) вартості товарно-матеріальних цінностей, які не підтверджені документально, в результаті чого за результатами перевірки встановлено завищення витрат, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування податком на прибуток на суму 2 891 119,00 гривень.

Згідно з п. 6.5 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України № 88 від 24.05.1995 (далі - Положення № 88), первинні документи поточного місяця, що пройшли обробку ручним способом і відносяться до відповідного облікового регістру, комплектуються в хронологічному порядку, нумеруються, переплітаються і супроводжуються довідкою для архіву.

Пунктом 6.6. Положення № 88 передбачено, що строк зберігання первинних документів, облікових регістрів, бухгалтерської та іншої звітності в архіві підприємства, установи визначається згідно з нормативно-правовим актом з питань визначення строків зберігання документів, затвердженим центральним органом виконавчої влади у сфері архівної справи і діловодства.

Відповідно до Переліку типових документів, що створюються під час діяльності державних органів та органів місцевого самоврядування, інших установ, підприємств та організацій, із зазначенням строків зберігання документів, затвердженого наказом Міністерства юстиції України № 548/5 від 12.04.2012, первинні документи бухгалтерського обліку зберігаються у продовж трьох років, але можуть бути знищені не раніше проведеної перевірки.

Як встановлено судами, результати діяльності підприємства за 2012 рік перевірено, про що складено акти від 05.11.2012 № 621/22-204/31466053 та від 27.11.2014 № 1173/20-11-22-01/31466053, період 2014 року, у якому було відображено дохід від реалізації продукції було перевірено у 2015 році відповідно до акту перевірки від18.11.2015 № 275/20-11-22-01/31466053, результати якої не оспорювались, а тому знищення підприємством документів по операціям 2012 року з придбання склотканини відповідно до акту від 28.01.2016 № 87 відповідає положенням чинного законодавства, а дії позивача по відновленню втрачених документів свідчать про його свідому правову поведінку.

Судами встановлено, що під час адміністративного оскарження податкових повідомлень-рішень позивачем було відновлено первинну документацію та направлено її як додатки до скарги листом від 21.06.2016, однак остання не була врахована органами Державної фіскальної служби.

Також, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку щодо безпідставності тверджень податкового органу про неправомірність операцій по уцінці склотканини, з огляду на наступне.

Відповідно до п. 152.10 ст. 152 ПК України, якщо платник податку приймає рішення про уцінку/дооцінку активів згідно з правилами бухгалтерського обліку, - така уцінка/дооцінка з метою оподаткування не змінює балансову вартість активів та доходи або витрати такого платника податку, пов'язані з придбанням зазначених активів.

Положеннями п. 135.2 ст. 135 ПК України визначено, що доходи визначаються на підставі первинних документів, що підтверджують отримання платником податку доходів, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Згідно з п. 135.4 ст. 135 ПК України дохід від операційної діяльності визнається в розмірі договірної (контрактної) вартості, але не менше ніж сума компенсації, отримана в будь-якій формі, в тому числі при зменшенні зобов'язань, та включає, зокрема, дохід від реалізації товарів.

Відповідно до положень п. 188.1 ст. 188 ПК України база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної вартості (у разі здійснення контрольованих операцій - не нижче звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) з урахуванням загальнодержавних податків та зборів (крім збору на обов'язкове державне пенсійне страхування, що справляється з вартості послуг стільникового рухомого зв'язку, податку на додану вартість та акцизного податку на спирт етиловий, що використовується виробниками - суб'єктами господарювання для виробництва лікарських засобів, у тому числі компонентів крові і вироблених з них препаратів (крім лікарських засобів у вигляді бальзамів та еліксирів).

Судами попередніх інстанцій встановлено та підтверджується матеріалами справи, що документально уцінка оформлена актом уцінки товарів і продукції, що залежались, та надлишків товарно-матеріальних цінностей від 31.03.2014. Реалізація уцінених запасів відбувалась у період з 07.04.2014 по 23.04.2014 з відповідним відображенням доходів та податкових зобов'язань.

Колегія суддів погоджується з позицією судів попередніх інстанцій, що корегування витрат або донарахування доходу у зв'язку з уцінкою раніше придбаних товарно-матеріальних цінностей не передбачено вимогами податкового законодавства, а тому визначення та відображення витрат та доходу, податкового кредиту та зобов'язань по даним операціям проводиться на загальних підставах, що і було проведено, відображено та задекларовано позивачем. При цьому, не заслуговують на увагу твердження відповідача, що ціна реалізації уцінених запасів не відповідає ринковій (звичайній), а не використання реалізованої продукції у господарській діяльності спростовано відображенням доходів по таким операціям.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що наявними у матеріалах справи доказами підтверджено реальність спірних господарських операцій, а тому обґрунтовано визнано підставність та правомірність формування позивачем валових витрат та податкового кредиту, на підставі належним чином оформлених первинних документів, в тому числі податкових накладних, отриманих в ході реального здійснення господарських операцій, що ґрунтується на вимогах податкового законодавства.

З аналізу наведених норм та встановлених обставин справи, колегія суддів касаційної інстанції вважає, що суди попередніх інстанцій дійшли вірного висновку про безпідставність та необґрунтованість висновків податкового органу та правомірно задоволено позовні вимоги ТОВ Завод покрівельних матеріалів Акваізол .

Частиною другою ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Проте податковий орган цього обов'язку не виконав.

Відповідно до п. 3 ст. 220 1 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Отже, колегія суддів вважає, що в межах касаційної скарги порушень судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права при вирішенні цієї справи не допущено. Правова оцінка обставин у справі дана вірно, а тому касаційну скаргу слід відхилити, а оскаржувані судові рішення залишити без змін.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 220-231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Касаційну скаргу Головного управління ДФС у Харківській області - відхилити.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 22.08.2016 та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 15.11.2016 у справі № 820/3549/16 - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути переглянута з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: І.О. Бухтіярова Судді: О.А. Веденяпін Помічник судді (підпис) І.В. Приходько