Рішення

від 10.05.2017 по справі 910/28100/15

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10.05.2017Справа №910/28100/15

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Рейл Транс Груп

До Товариства з обмеженою відповідальністю Фірма Лемма Плюс ЛТД

Про стягнення 43 722,40 грн.

Суддя Ващенко Т.М.

Представники сторін:

Від позивача: Сердюк М.М.

Від відповідача: Гніденко О.М.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю Рейл Транс Груп звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю Фірма Лемма Плюс ЛТД про стягнення 43 722,40 грн. на підставі ст. 1212 ЦК України.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 13.01.16. у справі № 910/28100/15 в позові відмовлено повністю.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 08.06.16. рішення Господарського суду міста Києва від 13.01.16. скасовано, прийнято нове рішення, яким позов задоволено повністю та стягнуто з відповідача на користь позивача 43 722,40 грн. Здійснено розподіл судових витрат.

Постановою Вищого господарського суду України від 12.12.16. вищезазначені рішення та постанову скасовано, справу направлено на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.

Розпорядженням № 04-23/2661 від 22.12.16. було призначено повторний автоматичний розподіл справи, відповідно до якого справу № 910/28100/15 передано для розгляду судді Ващенко Т.М.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 26.12.16. суддею Ващенко Т.М. прийнято дану справу до свого провадження та призначено її до розгляду на 31.01.17.

25.01.17. від відповідача через відділ діловодства суду надійшов письмовий відзив на позовну заяву.

За результатами судового засідання 31.01.17. в зв'язку з неявкою представника позивача розгляд справи було відкладено на 21.02.17., про що судом було прийнято відповідну ухвалу.

В судовому засіданні 21.02.17. було оголошено перерву до 02.03.17.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 22.02.17. було продовжено строк вирішення спору в даній справі на п'ятнадцять днів.

В судовому засіданні 02.03.17. позивачем було підтримано подану ним 21.02.17. заяву про зміну підстав позову.

В судовому засіданні 02.03.17. вказана заява Товариства з обмеженою відповідальністю Рейл Транс Груп про зміну підстав позову була прийнята судом.

В судовому засіданні 02.03.17. відповідачем було подано письмові пояснення по суті спору та клопотання про виклик в судове засідання для дачі пояснень директорів позивача та відповідача в порядку ст. 30 ГПК України. Крім того, у вказаному клопотанні відповідач просить суд зобов'язати ПрАТ Київський електровагоноремонтний завод надати суду письмові пояснення з приводу поставки 24.07.15. від ТОВ Рейл Транс Груп кабелю НРШМ 37*2,5 та з приводу обставин, викладених в листі № 1-08/09 від 08.09.15.

З метою повного та всебічного розгляду справи, керуючись ст. ст. 43, 65 ГПК України, суд витребував докази, що мають значення для вірного вирішення спору по суті, та відклав розгляд справи на 04.04.17., про що прийняв відповідну ухвалу.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 04.04.17. в порядку ст. 38 ГПК України витребувати від Приватного акціонерного товариства Київський електровагоноремонтний завод письмові пояснення з приводу поставки 24.07.15. від ТОВ Рейл Транс Груп кабелю НРШМ 37*2,5, розгляд справи відкладено на 25.04.17.

25.04.17. позивачем через відділ діловодства суду було подано додаткові письмові пояснення по справі.

25.04.17. Приватним акціонерним товариством Київський електровагоноремонтний завод через відділ діловодства суду було подано письмові пояснення по справі.

В судовому засіданні 25.04.17. було оголошено перерву до 10.05.17.

В судовому засіданні 10.05.17. позивачем підтримано свої позовні вимоги в повному обсязі.

Відповідач в судовому засіданні 10.05.17. подав письмові пояснення по справі та проти позову заперечував.

За результатами дослідження доказів, наявних в матеріалах справи, суд у нарадчій кімнаті, у відповідності до ст. ст. 82-85 Господарського процесуального кодексу України, ухвалив рішення у справі № 910/28100/15.

При цьому судом враховано, що за риписами п. 7 ч. 1 ст. 129 Конституції України основною засадою судочинства, крім іншого, є розумні строки розгляду справи судом.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (РИМ, 4.XI.1950), яка згідно з частиною першою статті 9 Конституції України є частиною національного законодавства України, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Розумним, зокрема, вважається строк, що є об'єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.

З урахуванням практики Європейського суду з прав людини критеріями розумних строків у цивільних справах є: правова та фактична складність справи; поведінка заявника, а також інших осіб, які беруть участь у справі, інших учасників процесу; поведінка органів державної влади (насамперед суду); характер процесу та його значення для заявника (справи "Федіна проти України" від 02 вересня 2010 року, "Смірнова проти України" від 08 листопада 2005 року, "Матіка проти Румунії" від 02 листопада 2006 року, "Літоселітіс проти Греції" від 05 лютого 2004 року та інші).

В судовому засіданні 10.05.17. судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення позивача та відповідача, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд, -

ВСТАНОВИВ:

22.07.15. відповідач виставив позивачу рахунок на оплату № Л0000000029 від 22.07.15. щодо товару - кабель НРШМ 37*2,5 у кількості 0,126 км та барабан №12 у кількості 1 шт. на загальну суму 43 722,40 грн. з ПДВ.

Платіжним дорученням № 136 від 22.07.15. позивач перерахував відповідачу 43 711,40 грн. з призначенням платежу сплата за матеріали зг.Рах. № Л0000000029 від 22.07.2015р., в.т.ч. ПДВ 7287,07грн. .

В подальшому, 27.10.15. позивачем на адресу відповідача направлена вимога про повернення коштів № 2-26/10 від 26.10.2015 р., відповідно до якої позивач просив повернути кошти, отримані на підставі рахунку на оплату №Л0000000029 від 22.07.15., оскільки сторонами не укладеного жодного договору купівлі-продажу або поставки.

Оскільки такі грошові кошти відповідачем позивачу повернуто не було, Товариство з обмеженою відповідальністю Рейл Транс Груп звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до відповідача про стягнення грошових коштів у розмірі 43 722,40 грн., які за твердженнями позивача були набуті відповідачем без достатніх правових підстав (ст. 1212 Цивільного кодексу України).

Під час нового розгляду справи позивачем було подано заяву про зміну підстав позову, яку було прийнято судом. В заяві про зміну підстав позову позивач визнає, що між сторонами мало місце укладення договору поставки у спрощений спосіб та просить суд стягнути з відповідача 43 722,40 грн. на підставі ст. 693 ЦК України.

Відповідно до п. 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 23.03.2012 р. Про судове рішення рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Відповідно до ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Отже, суд дає самостійну оцінку доказам на підставі чинного законодавства і не зв'язаний позицією сторін.

Згідно зі ст. ст. 33, 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд відзначає наступне.

Направляючи справу № 910/28100/15 на новий розгляд Вищий господарський суд України у своїй постанові від 12.12.16. вказав на те, що зважаючи на характер спірних правовідносин, що склались між сторонами справи та предмет заявленого позову, обов'язковому дослідженню в процесі судового розгляду справи № 910/28100/15 підлягав, зокрема, факт виконання або невиконання відповідачем зобов'язання, на оплату якого ним і було виставлено рахунок позивачу, та наявна необхідність дослідити чи був товар, зазначений у вказаному рахунку, поставлений відповідачем та прийнятий позивачем.

Крім того, згідно вказівок, викладених у вказаній постанові, необхідним є надання оцінки чи може лист вих. № 1-08/09 від 08.09.15. бути прийнятим в якості доказу у справі, а у разі такої можливості надати належну правову оцінку змісту даного листа.

На виконання вказівок Вищого господарського суду України, які у відповідності до ст.111 12 Господарського процесуального кодексу України є обов'язковими для суду першої інстанції під час нового розгляду справи, судом з'ясовано таке.

Згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ч. 2 ст. 205 ЦК України правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

Договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом (ч. 1 ст. 639 ЦК України).

За загальним правилом відповідно до ст. 208 ЦК України правочини між юридичними особами належить вчиняти у письмовій формі.

При цьому, відповідно до ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Також, згідно з ч. 1 ст. 181 ГК України допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Відповідно до ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Згідно зі ст. 640 ЦК України договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції.

Якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії (ч. 2 ст. 640 ЦК України).

У свою чергу, відповідно до ст. 641 ЦК України пропозицію укласти договір (оферту) може зробити кожна із сторін майбутнього договору. Пропозиція укласти договір має містити істотні умови договору і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов'язаною у разі її прийняття. Реклама або інші пропозиції, адресовані невизначеному колу осіб, є запрошенням робити пропозиції укласти договір, якщо інше не вказано у рекламі або інших пропозиціях.

Відповідно до ст. 642 ЦК України відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти договір, про її прийняття (акцепт) повинна бути повною і безумовною. Якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо ), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом.

Оскільки рахунок-фактура, направлений відповідачем позивачу містив найменування товару, його кількість та ціну, та враховуючи здійснення попередньої оплати такого рахунку, суд дійшов висновку, що між сторонами мало місце укладення правочину на поставку товару у спрощений спосіб.

Таким чином, на виконання вказівок Вищого господарського суду України, викладених в постанові від 12.12.16. у справі № 910/28100/15 щодо встановлення підстав виставлення відповідачем рахунку № Л0000000029 від 22.07.15. позивачу, суд встановив, що вказаний рахунок був пропозицією відповідача позивачу укласти договір поставки у спрощений спосіб та виставлений Товариством з обмеженою відповідальністю Фірма Лемма Плюс ЛТД Товариству з обмеженою відповідальністю Рейл Транс Груп за результатами переговорів між сторонами на поставку товару. Вказане сторонами не заперечується.

Відповідно до ч. 1 ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ч. 2 ст. 712 ЦК України).

Відповідно до ст. 671 ЦК України, якщо за договором купівлі-продажу переданню підлягає товар у певному співвідношенні за видами, моделями, розмірами, кольорами або іншими ознаками (асортимент), продавець зобов'язаний передати покупцеві товар в асортименті, погодженому сторонами. Якщо договором купівлі-продажу асортимент товару не встановлений або асортимент не був визначений у порядку, встановленому договором, але із суті зобов'язання випливає, що товар підлягає переданню покупцеві в асортименті, продавець має право передати покупцеві товар в асортименті виходячи з потреб покупця, які були відомі продавцеві на момент укладення договору, або відмовитися від договору.

Також, за змістом ст. 669 ЦК України кількість товару, що продається, встановлюється у договорі купівлі-продажу у відповідних одиницях виміру або грошовому вираженні. Умова щодо кількості товару може бути погоджена шляхом встановлення у договорі купівлі-продажу порядку визначення цієї кількості.

При цьому, як визначено ч. 2 ст. 269 ГК України строки поставки встановлюються сторонами в договорі з урахуванням необхідності ритмічного та безперебійного постачання товарів споживачам, якщо інше не передбачено законодавством.

Згідно з ч. 1 ст. 670 ЦК України, якщо продавець передав покупцеві меншу кількість товару, ніж це встановлено договором купівлі-продажу, покупець має право вимагати передання кількості товару, якої не вистачає, або відмовитися від переданого товару та його оплати, а якщо він оплачений, - вимагати повернення сплаченої за нього грошової суми.

Також, відповідно до ч. 2. ст. 693 ЦК України, якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Відповідно до ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно зі ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних випадках ставляться.

Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Не допускається одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Заперечуючи проти позову та стверджуючи, що на виконання правничу поставки від 22.07.15. товар було поставлено відповідачем позивачу, Товариство з обмеженою відповідальністю Фірма Лемма Плюс ЛТД посилається на накладну на вантаж одержувача № 007012661 від 23.07.15. Товариства з обмеженою відповідальністю Транспортна компанія САТ .

Із означеної накладної вбачається, що відправником вантажу є відповідач, одержувачем вантажу позивач, вантажем кабель в кількості одного місця та масою 344 кг, адресою доставки є: м. Київ, вул. Ползунова,2. На накладній № 007012661 містить печатка позивача . Отримання вказаного вантажу за накладною № 007012661 позивачем від відповідача підтверджується актом № 009022743 від 24.07.15., в якому вказано, що Товариство з обмеженою відповідальністю Рейл Транс Груп прийнято без зауважень роботи Товариства з обмеженою відповідальністю Транспортна компанія САТ з перевезення вантажу кабель від відповідача.

Якщо з договору купівлі-продажу не випливає обов'язок продавця доставити товар або передати товар у його місцезнаходженні, обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент здачі товару перевізникові або організації зв'язку для доставки покупцеві (ч. 2 ст. 664 ЦК України).

Враховуючи викладене в сукупності, суд, на противагу твердженням позивача, приймає до уваги вказану накладну як належний та допустимий доказ.

При цьому, враховуючи відсутність між сторонами інших спірних поставок, з огляду на те, що адресою доставки вантажу кабель в кількості одного місця та масою 344 кг визначено юридичну адресу Приватного акціонерного товариства Київський електровагоноремонтний завод , врахувавши надані вказаною юридичною особою письмові пояснення та додані до них документи, суд дійшов висновку, що позивач поставив відповідачу товар на виконання умов укладеного у спрощений спосіб правочину поставки кабель НРШМ 37*2,5 у кількості 0,126 км та барабан №12 у кількості 1 шт. на загальну суму 43 722,40 грн. з ПДВ.

Позивачем не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження не поставки відповідачем товару на суму 43 722,40 грн. згідно з умовами укладеного між ними у спрощений спосіб правочину поставки та у відповідності з приписами чинного законодавства, що регулює зобов'язальні відносини.

Суд відзначає, що ним прийнято до уваги пояснення відповідача щодо наявності переписки між сторонами шляхом обміну електронними листами, зокрема, досліджено зміст листа № 1-08/09 від 08.09.15., однак зазначає про неможливість надання ним правової оцінки та прийняття таких листів в якості доказів у справі, з огляду на викладене далі.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про електронні документи та електронний документообіг", який встановлює основні організаційно-правові засади електронного документообігу та використання електронних документів, у цьому Законі терміни вживаються в такому значенні: обов'язковий реквізит електронного документа - обов'язкові дані в електронному документі, без яких він не може бути підставою для його обліку і не матиме юридичної сили.

Для ідентифікації автора електронного документа може використовуватися електронний підпис. Накладанням електронного підпису завершується створення електронного документа. Відносини, пов'язані з використанням електронних цифрових підписів, регулюються законом. Використання інших видів електронних підписів в електронному документообігу здійснюється суб'єктами електронного документообігу на договірних засадах (ст. 6 вказаного Закону).

За приписами ст. 7 означеного закону, оригіналом електронного документа вважається електронний примірник документа з обов'язковими реквізитами, у тому числі з електронним підписом автора або підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до Закону України "Про електронний цифровий підпис".

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про електронний цифровий підпис" у цьому Законі терміни вживаються у такому значенні: електронний підпис - дані в електронній формі, які додаються до інших електронних даних або логічно з ними пов'язані та призначені для ідентифікації підписувача цих даних; електронний цифровий підпис - вид електронного підпису, отриманого за результатом криптографічного перетворення набору електронних даних, який додається до цього набору або логічно з ним поєднується і дає змогу підтвердити його цілісність та ідентифікувати підписувача. Електронний цифровий підпис накладається за допомогою особистого ключа та перевіряється за допомогою відкритого ключа.

Електронний цифровий підпис за правовим статусом прирівнюється до власноручного підпису (печатки) у разі, якщо: електронний цифровий підпис підтверджено з використанням посиленого сертифіката ключа за допомогою надійних засобів цифрового підпису; під час перевірки використовувався посилений сертифікат ключа, чинний на момент накладення електронного цифрового підпису; особистий ключ підписувача відповідає відкритому ключу, зазначеному у сертифікаті (стаття 3 Закону України "Про електронний цифровий підпис").

Електронний цифровий підпис призначений для забезпечення діяльності фізичних та юридичних осіб, яка здійснюється з використанням електронних документів. Електронний цифровий підпис використовується фізичними та юридичними особами - суб'єктами електронного документообігу для ідентифікації підписувача та підтвердження цілісності даних в електронній формі. Використання електронного цифрового підпису не змінює порядку підписання договорів та інших документів, встановленого законом для вчинення правочинів у письмовій формі (стаття 4 Закону України "Про електронний цифровий підпис").

Проте, вказане листування у формі роздрукованих повідомлень електронної пошти не містить даних для ідентифікації підписувачів та підтвердження цілісності даних в електронній формі.

Відповідач вказує на те, що ним було направлено позивачу для підписання видаткову накладну № 446 від 24.07.15. для оформлення поставки кабеля НРШМ 37*2,5 у кількості 0,126 км та барабану №12 у кількості 1 шт. на загальну суму 43 722,40 грн. з ПДВ.

Разом з тим, надані до матеріалів справи реєстри № 065 та № 090 не містять поштових штемпелів відділень зв'язку, а вказана адреса Товариства з обмеженою відповідальністю Рейл Транс Груп - 01042, м. Київ, вул. Саперне поле, буд. 9-А, нізвідки не вбачається.

Всі інші доводи та міркування учасників судового процесу не прийняті судом до уваги як необґрунтовані та безпідставні.

Відповідно до ст. 4-3 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Господарський суд створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

Згідно з ст. 1 Господарського процесуального кодексу України юридичні особи мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів.

Враховуючи вищевикладене, з наведеного вбачається, що до господарського суду вправі звернутися кожна особа, яка вважає, що її право чи охоронюваний законом інтерес порушено чи оспорюється.

Відповідно до ст. 2 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд порушує справи за позовними заявами підприємств та організацій, які звертаються до господарського суду за захистом своїх прав та охоронюваних законом інтересів.

Отже, необхідною умовою для звернення до суду із відповідним позовом є порушення права та охоронюваних законом інтересів позивача.

Разом з тим, звертаючись з даним позовом до суду позивач не довів порушення відповідачем своїх прав і охоронюваних законом інтересів, як необхідної умови для їх захисту в судовому порядку.

Зважаючи на встановлені факти та вимоги вищезазначених правових норм, а також враховуючи, що позивачем не доведено обґрунтованість позовних вимог, господарський суд дійшов висновку, що позовні вимоги задоволенню не підлягають.

За приписами ст. 49 ГПК України витрати по сплаті судового збору за подачу даного позову залишаються за позивачем.

Одночасно, за приписами п. 4.4 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 7 від 21.02.13. Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України у випадках скасування рішення господарського суду і передачі справи на новий розгляд розподіл судового збору у справі, в тому числі й сплаченого за подання апеляційної та/або касаційної скарги або заяви про перегляд рішення за нововиявленими обставинами, здійснює господарський суд, який приймає рішення за результатами нового розгляду справи, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат.

Враховуючи результати апеляційного та касаційного оскарження рішень по справі, враховуючи кінцеві висновки суду, судові витрати за оскарження судових актів залишаються за кожною зі сторін, яка їх понесла.

Керуючись ст. ст. 32, 33, 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

В позові відмовити повністю.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 16.05.17.

Суддя Т.М. Ващенко