Рішення

від 17.05.2017 по справі 565/291/17

КУЗНЕЦОВСЬКИЙ МІСЬКИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 565/291/17

Провадження № 2/565/215/17

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

17 травня 2017 року м. Вараш

Кузнецовський міський суд Рівненської області -

під головуванням судді Мануляка Ю.В.,

з участю:

секретаря судового засідання Левадної О.А.,

позивача ОСОБА_1,

представника позивача ОСОБА_2,

представника відповідача ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Кузнецовського міського суду Рівненської області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_4, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача ОСОБА_5 кооператив Світлофор , про визнання права власності та усунення перешкод в користуванні майном,-

в с т а н о в и в :

ОСОБА_1 (надалі - Позивач) звернулася до суду з позовом до ОСОБА_4 (надалі - Відповідач) про визнання права власності на ? частину автомобільного гаража №764, зобов'язання ОСОБА_4 не чинити ОСОБА_1 перешкод в користуванні автомобільним гаражем №764 та передати ключі від вхідних дверей автомобільного гаража № 764, який знаходиться у гаражному кооперативі Світлофор за адресою вул. Гаражна, 1 м.Вараш, Рівненська область та стягнення судових витрат.

Позовні вимоги обґрунтовуються тим, що 12.07.2007 року між Позивачем та Відповідачем було укладено шлюб. 15.01.2009 року Відповідач зареєстрував право власності на автомобільний гараж № 764, який знаходиться у гаражному кооперативі Світлофор за адресою вул. Гаражна, 1 м.Вараш, Рівненська область (надалі - ОСОБА_6). Гараж був придбаний у 2008 році за спільні кошти Позивача та Відповідача як подружжя, які були отримані в якості подарунку на весілля та зберігалися на депозиті в банку. Гараж придбали з метою використання для потреб сім'ї у батьків Відповідача. Гроші за ОСОБА_6 в розмірі 20000 грн. отримала ОСОБА_7. Після припинення спільного проживання - 12.12.2016 року Позивач повідомила Відповідача, що має намір взяти деякі речі з Гаража, однак Відповідач відмовив їй у цьому, оскільки вважає, що ОСОБА_6 є його власністю і не дозволяє їй ним користуватися. Відповідач зберігає ключі від Гаража у себе, позбавляючи Позивача можливості повноцінно користуватися ОСОБА_5, який є їхньою спільною власністю як подружжя.

Позивач в судовому засіданні свої вимоги підтримала у повному обсязі з підстав наведених у позовній заяві та додаткових письмових поясненнях.

Представник Позивача - ОСОБА_2 підтримав вимоги позовної заяви у повному обсязі з підстав наведених Позивачем та вказав, що ОСОБА_6 був придбаний під час шлюбу за спільні кошти сторін з метою використання для потреб сім'ї, а тому відноситься до спільної сумісної власності Позивача та Відповідача.

Відповідач в судове засідання не з'явився, незважаючи на те, що був повідомлений про дату, час та місце розгляду справи належним чином, однак надав суду письмове заперечення на позовну заяву в якій вказує на те, що ОСОБА_6 є його особистою приватною власністю, оскільки з 2000 року він є власником Гаража, як член гаражного кооперативу Світлофор . Зазначає, що на прохання Позивача привозить все необхідне з Гаража до місця її проживання. Просить відмовити у задоволенні позовних вимог Позивача.

Представник Відповідача - ОСОБА_3 в судовому засіданні заперечила позов у повному обсязі та пояснила, що спірний ОСОБА_6 є особистою приватною власністю Відповідача, оскільки у 2000 році Позивач став власником Гаража під № 743, який пізніше отримав № 764, у гаражному кооперативі Світлофор на підставі п. 17.8 Статуту кооперативу, після виходу з членів даного гаражного кооперативу його батька ОСОБА_8. Згідно норм законодавства, яке діяло станом на 2000 рік реєстрація права власності не була обов'язковою. Реєстрацію права власності на ОСОБА_6 здійснив тільки 15.01.2009 року тому, що гаражним кооперативом було втрачено державний акт на земельну ділянку кооперативу, який було відновлено тільки 07.12.2007 року. Після цього рішенням постійно діючого третейського суду при Універсальній товарній біржі Україна-Захід від 29.12.2008 року було визнано право власності Відповідача на ОСОБА_6, що не заперечувалося гаражним кооперативом.

Ухвалою суду від 22.03.2017 року, за заявою представника Позивача, залучено до розгляду справи у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача гаражний кооператив Світлофор .

Представник третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача гаражного кооперативу Світлофор в судове засідання не з'явився, незважаючи на те, що був повідомлений про дату, час та місце розгляду справи належним чином, однак надав суду заяву в якій просить суд слухати справу без його участі.

Суд, вислухавши пояснення сторін, показання свідків, дослідивши докази, надані сторонами на виконання вимог ст.ст.56, 60 ЦПК України і які сторони вважають достатніми для обгрунтування і заперечення своїх позовних вимог, з'ясувавши фактичні обставини справи, та, за своїм внутрішнім переконанням, що грунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні обставин справи, прийшов до висновку про необхідність відмовити в задоволенні позовних вимог на підставі наступного.

Судом встановлено, що 12 липня 2007 року сторони уклали шлюб, що підтверджується свідоцтвом про шлюб серії 1-ГЮ №023396, виданого 12 липня 2007 року відділом реєстрації актів цивільного стану Кузнецовського міського управління юстиції Рівненської області, актовий запис № 153.

З витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно № 21568911 встановлено, що Відповідач 15.01.2009 року зареєстрував своє право приватної власності на ОСОБА_6.

Згідно ч.3 ст. 368 ЦК України, майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.

Така ж норма передбачена ч. 1 ст. 60 СК України, в якій зазначено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).

Однак, п.1 ч.1 ст. 57 СК України передбачає, що особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею, ним до шлюбу.

Норми СК України у статтях 57, 60 встановлюють загальні принципи нормативно-правового регулювання відносин подружжя з приводу належного їм майна, згідно з якими:

1) майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить їм на праві спільної власності;

2) майно, набуте кожним із подружжя до шлюбу, є особистою приватною власністю кожного з них.

З метою збереження балансу інтересів подружжя, дотримуючись принципів добросовісності, розумності і справедливості СК України містить винятки із загального правила.

Зокрема, відповідно до пункту 3 частини першої статті 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею/ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй/йому особисто.

Підстави набуття права спільної сумісної власності подружжя (тобто перелік юридичних фактів, які є підставами виникнення права спільної власності на майно подружжя) визначені у статті 60 СК України.

За змістом цієї норми належність майна до спільної сумісної власності подружжя визначається не тільки фактом придбання його за час шлюбу, але і спільністю участі подружжя коштами або працею в набутті майна.

Виходячи з наведеного для правильного застосування статті 60 СК України та визнання майна спільною сумісною власністю суд повинен установити не тільки факт набуття цього майна за час шлюбу, а й той факт, що джерелом його набуття є спільні сумісні кошти або спільна праця подружжя.

Тобто критеріями, за якими спірному набутому майну можна надати режим спільного майна, є: 1) час набуття такого майна; 2) кошти, за які таке майно було набуте (джерело набуття); 3) мета придбання майна, яка дозволяє надати йому правовий режим спільної власності подружжя.Тільки в разі встановлення цих фактів і визначення критеріїв норма ст. 60 зазначеного Кодексу вважається застосованою правильно.

Наведені правові позиціі висловлені Верховним Судом України в постановах від 03 червня 2015 року у справі № 6-38цс15 та від 01 липня 2015 року у справі № 6-612цс15, а викладені у вказаних постановах висновки згідно ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковими для застосування.

Згідно п.23 та п. 24 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 11 від 21.12.2007 року Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним, поділ спільного майна подружжя , вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясовувати джерело і час його придбання.

Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу (статті 60, 69 СК, ч. 3 ст. 368 ЦК), відповідно до частин 2, 3 ст. 325 ЦК можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім'я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом. Спільною сумісною власністю подружжя може бути паєнакопичення в гаражно-будівельному кооперативі. Не належить до спільної сумісної власності майно одного з подружжя, набуте особою до шлюбу.

Судом встановлено, що згідно технічного паспорту на ОСОБА_6 від 12.01.2009 року, довідки -характеристики на об'єкт нерухомості від 13.11.2007 року, матеріалів технічної інвентаризації Гаража від 13.11.2007 року та рішення Постійно діючого третейського суду при Універсальній товарній біржі Україна-Захід від 29.12.2008 року ОСОБА_6 збудований у 1987 році. Заявив Відповідач своє право на ОСОБА_6 у 2007 році після реєстрації шлюбу з Позивачкою.

Однак, із заяв Відповідача та його батька ОСОБА_8 від 04.04.2000 року встановлено, що Відповідач з 2000 року є членом гаражного кооперативу Світлофор , гараж № 743, у зв'язку із виключенням із членів кооперативу ОСОБА_8 та переуступкою ним Гаража Відповідачу, що також підтверджується довідками даного кооперативу за № 171 та № 172 від 20.03.2017 року. А довідкою № 170 від 20.03.2017 року підтверджено зміну нумерації Гаража з №743 на № 764.

З даних довідок також встановлено, що Відповідач з 2000 року є власником Гаража, що підтверджується п. 17.8 Статуту гаражного кооперативу Світлофор , згідно якого гаражі побудовані на земельній ділянці кооперативу є власністю членів кооперативу.

Законодавством України чинним станом на 2000 рік не було передбачено обов'язку реєстрації права власності.

В судовому засіданні встановлено, що батько Відповідача ОСОБА_8 сплатив усі належні пайові внески, що підтверджено розрахунковою книжкою, та з 1987 року по 2000 рік був власником Гаража, а отже правомірно розпорядився своєю власністю та передав ОСОБА_6 у власність свого сина - ОСОБА_4

Свідки ОСОБА_8 та ОСОБА_9 також ствердили в судовому засіданні, що ОСОБА_6 перебуває у власності Відповідача з 2000 року і Відповідач постійно користується ОСОБА_5 з того часу.

ОСОБА_6 до ч.1 ст. 15 Закону України Про власність , в редакції чинній станом на 2000 рік, член житлового, житлово-будівельного, дачного, гаражного чи іншого кооперативу або товариства, який повністю вніс свій пайовий внесок за квартиру, дачу, гараж, іншу будівлю або приміщення, надані йому в користування, набуває права власності на це майно.

Згідно п.8 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 5 від 28.06.1991 року Про практику розгляду судами цивільних справ, пов'язаних

з діяльністю гаражно-будівельних кооперативів , у справах про право на пай і на гараж судам належить виходити з того, що член ГБК, який повністю вніс свій пай за гараж, наданий йому в користування, набуває право власності на це майно і вправі

розпоряджатись ним на свій розсуд - продавати, заповідати, здавати

в оренду, обміняти, вчиняти відносно нього інші угоди, що не

заборонені законом , а внесені подружжям в період шлюбу пайові внески, а після повного внесення паю - наданий в користування гараж є спільною сумісною власністю подружжя.

За змістом ст. 60 ЦПК України , кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Частина 4 цієї статті вказує, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

ОСОБА_6 до ч. 2 ст. 59 ЦПК України , обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Позивач в судовому засіданні не довела, що ОСОБА_6 придбаний Відповідачем у 2008 році за кошти, які є спільною сумісною власністю подружжя та були передані ОСОБА_7.

Оскільки, в судовому засіданні встановлено та підтверджується договором №1-7/55399980 про банківський строковий вклад (депозит) Ф&К Оптіма у національній валюті від 25.07.2007 року з додатками та заявою на видачу готівки № 10 від 29.07.2008 року, що кошти, які є спільною сумісною власністю сторін, отримані Відповідачем в банку 29.07.2008 року, а Відповідач звертався до реєстратора ОСОБА_10 (КП Кузнецовське МБТІ ) із заявою про реєстрацію права власності на ОСОБА_6 ще в листопаді 2007 року, що підтверджується рішенням третейського суду від 28.12.2008 року та матеріалами технічної інвентаризації Гаража від 13.11.2007 року. Також не надано жодного письмового доказу, який би доводив факт купівлі Гаража Відповідачем після укладення шлюбу.

Показання свідка ОСОБА_11 про те, що їй відомо про купівлю Гаража у 2008 році Відповідачем за спільні кошти з Позивачем суд відхиляє у зв'язку з тим, що, за показаннями самого ж свідка, вона не була присутня при передачі грошей, а все зазначене нею в суді їй відомо зі слів Позивача.

Отже, судом встановлено, що спірний ОСОБА_6 отримано безоплатно у власність Відповідачем у 2000 році від його батька з метою використання для власних потреб Відповідача та членів його сім'ї станом на 2000 рік, тому ОСОБА_6 не відноситься до спільної сумісної власності подружжя.

За таких обставин, суд приходить до висновку про необґрунтованість та безпідставність позовної вимоги ОСОБА_1 про визнання права власності на ? частину автомобільного гаража №764, який знаходиться у гаражному кооперативі Світлофор за адресою вул. Гаражна, 1 м.Вараш, Рівненська область.

Відмова у задоволенні вищезазначеної позовної вимоги виключає задоволення вимоги позову, щодо зобов'язання ОСОБА_4 не чинити ОСОБА_1 перешкод в користуванні автомобільним гаражем №764 та передати ключі від вхідних дверей автомобільного гаража № 764, який знаходиться у гаражному кооперативі Світлофор за адресою вул. Гаражна, 1, м.Вараш, Рівненська область, з тих же підстав, оскільки ст. 391 ЦК Украни передбачає захист прав щодо майна тільки його власника.

Згідно ст.212 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Отже, виходячи із встановлених на підставі поданих доказів обставин справи, в суді стороною позивача не доведено наявності правових підстав для задоволення позовних вимог до відповідача, тому в позові слід відмовити повністю.

Керуючись ст.ст. 8,10,11,60,88, 209, 213, 214,215,292,294,296 ЦПК України, суд,-

в и р і ш и в:

Відмовити повністю в задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_4, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача гаражний кооператив Світлофор , про визнання права власності на ? частину автомобільного гаража №764, зобов'язання ОСОБА_4 не чинити ОСОБА_1 перешкод в користуванні автомобільним гаражем №764 та передати ключі від вхідних дверей автомобільного гаража № 764, який знаходиться у гаражному кооперативі Світлофор за адресою вул. Гаражна, 1 м.Вараш, Рівненська область та стягнення судових витрат, через безпідставність.

Рішення може бути оскаржене до апеляційного суду Рівненської області. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення, через Кузнецовський міський суд Рівненської області. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Довідка: повний текст рішення виготовлено 22 травня 2017 року.

Суддя Мануляк Ю.В.