Постанова

від 17.05.2017 по справі 926/3492/16

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 травня 2017 року Справа № 926/3492/16

Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Бучинська Г.Б., суддя Петухов М.Г. , суддя Василишин А.Р.

при секретарі судового засідання Максютинська Д.В

за участю представників сторін:

позивача: представник не з'явився

відповідача: представник не з'явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу позивача ОСОБА_1 господарства "ОСОБА_2П." на рішення господарського суду Хмельницької області від 15.03.17р. у справі № 926/3492/16 (суддя Крамар С.І.)

за позовом ОСОБА_1 господарства "ОСОБА_2П.", с. Рокитне Новосельцького району Чернівецької області

до відповідача товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Орій" в особі Чернівецької філії товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Орій"

про стягнення 1 296 000,00 грн.

ВСТАНОВИВ :

Фермерське господарство "ОСОБА_2П." (надалі - позивач) звернулось в господарський суд Чернівецької області з позовною заявою (а.с.5-8) до товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Орій" в особі Чернівецької філії товариства (надалі - відповідач), в якому просить стягнути з відповідача 1 296 000 грн. заборгованості за договором купівлі-продажу.

Ухвалою господарського суду Чернівецької області від 19.10.2016 року порушено провадження у справі №926/3492/16 за позовом фермерського господарства "ОСОБА_2П." до товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Орій" в особі Чернівецької філії про стягнення 1296000,00 грн. заборгованості (а.с.2).

Ухвалою господарського суду Чернівецької області від 23.12.2016 року справу №926/3492/16 передано за підсудністю до господарського суду Хмельницької області. (а.с. 116-117). Ухвалою господарського суду Хмельницької області від 30.12.2016 року у справі №926/3492/16 прийнято до провадження (а.с. 122).

Рішенням господарського суду Хмельницької області від 15.03.2017 року (а.с. 212-214) у задоволенні позовних вимог відмовлено.

В обґрунтування свого рішення суд першої інстанції вказав, між сторонами виникли правовідносини на підставі укладеного усно договору купівлі-продажу, за яким сторони визначили купівлю сої на загальну суму 1296000,00 грн., проте відповідно до вимог статті 208 ЦК України правочини між юридичними особами належить вчиняти у письмовій формі.

Крім того, суд першої інстанції зазначив, належними доказами існування між сторонами правовідносин купівлі-продажу товару у даній справі можуть бути документи, які підтверджують факт поставки позивачем товару, прийняття його відповідачем, а також документи на підтвердження погодження істотної умови договору купівлі-продажу - ціни договору. Разом з тим, надані позивачем під час розгляду справи документи не підтверджують існування наведених вище обставин, а саме поставку товару відповідачу - товариству з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Орій", прийняття його останнім, а також ціну, яка є істотною умовою договору купівлі-продажу та обов'язково мала бути погоджена сторонами.

Не погоджуючись із винесеним рішенням суду першої інстанції, відповідач звернувся з апеляційною скаргою (а.с.220-222) до Рівненського апеляційного господарського суду, в якій просить рішення господарського суду Хмельницької області від 15.03.2017 року у даній справі скасувати та прийняти нове, яким задоволити позовні вимоги. Крім того, просить відстрочити сплату судового збору.

Апеляційну скаргу відповідач обґрунтовує тим, що вищевказане судове рішення є таким, що підлягає скасуванню з підстав неповного з'ясування судом обставин, які мають значення для справи та невідповідності висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи та ухвалення нового рішення по суті про задоволення позовних вимог.

Скаржник зокрема зазначає, що поданими ним доказами було доведено існування між сторонами цивільно-правових відносин та складання первинних документів, а саме видаткових накладних, податкових накладних, товарно-транспортних накладних, рахунків-фактур. При цьому апелянт звертає увагу що відповідно до вимог ч.1 ст.9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні передбачено, що первинний документ, що фіксує факт здійснення господарських операцій, може бути складений безпосередньо після її закінчення. Разом з тим, судом дані документи та норми законодавства не взяті до уваги.

Також апелянт вказує, що суд першої інстанції прийшов до хибного висновку про те, що підтвердження існування вказаних правовідносин здійснюється лише двосторонньо підписаними первинними документами, адже факт правовідносин, які склалися та повністю виконані продавцем та факт отримання товару покупцем, свідчить про наміри та результати складених правовідносин щодо купівлі-продажу сої.

Автоматизованою системою документообігу суду визначено колегію суддів для розгляду справи № 926/3492/16 у складі: головуючий суддя Бучинська Г.Б., суддя Василишин А.Р., суддя Філіпова Т.Л. (а.с.217).

Ухвалою Рівненського апеляційного господарського суду від 06.04.2017 апеляційну скаргу прийнято до провадження, розгляд скарги призначено на 26 квітня 2017 р. на 12.30 год. (а.с. 218-219). Крім того, на підставі статті 8 Закону України "Про судовий збір" апелянту відстрочено сплату судового збору до 26 квітня 2017 року.

До початку розгляду апеляційної скарги у зв'язку із перебуванням у відрядженні судді-члена колегії розпорядженням керівника апарату Рівненського апеляційного господарського суду № 01-04/482 від 25.04.2017 відповідно до п. 2.3.50 Положення про автоматизовану систему документообігу суду та п. 8.2 Засад використання автоматизованої системи документообігу суду у Рівненському апеляційному господарському суді призначено повторний автоматизований розподіл справи №926/3492/16 (а.с.234).

Автоматизованою системою документообігу суду визначено колегію суддів для розгляду справи № 926/3492/16 у складі: головуючий суддя Бучинська Г.Б., суддя Василишин А.Р., суддя Петухов М.Г (а.с.235).

Ухвалою Рівненського апеляційного господарського суду від 25.04.2016 розгляд апеляційної скарги у справі №926/3492/16 призначено колегією суддів у складі: головуючий суддя Бучинська Г.Б., суддя Василишин А.Р., суддя Петухов М.Г.(а.с. 236).

26.04.2017р. представник позивача та представник відповідача не реалізували процесуальне право на участь у судовому засіданні суду апеляційної інстанції, хоча про час та місце його проведення були повідомленні належним чином, про що свідчать повідомлення поштових відправлень.

Зважаючи на зміни у складі колегії суддів, з якими відсутні в засіданні сторони не ознайомлені, застосовуючи принцип рівності всіх учасників судового процесу перед законом та судом, з метою повного, всебічного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи, колегія суддів на підставі статті 77 Господарського процесуального кодексу України ухвалою від 26.04.2017 року відклала розгляд апеляційної скарги на 17 травня 2016 року на 10.00 год. (а.с. 238-239).

В судове засідання, яке відбулось 17.05.2017 представник позивача не реалізував процесуальне право на участь у судовому засіданні суду апеляційної інстанції, хоча про час та місце його проведення був повідомлений належним чином, про що свідчить повідомлення про вручення поштового відправлення (а.с. 240,241). Натомість, представник позивача направив до суду клопотання про відкладення розгляду справи у зв'язку із перебуванням у іншому судовому засіданні, доказів чого до клотання не долучено.

Колегія суддів, розглянувши клопотання позивача про відкладення розгляду справи, вважає його таким, що підлягає відхиленню, у зв'язку із наступним.

Згідно з пунктом 3.9.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду № 18 від 26 грудня 2011 року, у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору; господарський суд з урахуванням обставин конкретної справи може відхилити доводи учасника судового процесу - підприємства, установи, організації, іншої юридичної особи, державного чи іншого органу щодо відкладення розгляду справи у зв'язку з відсутністю його представника (з причин, пов'язаних з відпусткою, хворобою, службовим відрядженням, участю в іншому судовому засіданні і т. п.); при цьому господарський суд виходить з того, що у відповідних випадках такий учасник судового процесу не позбавлений права і можливості забезпечити за необхідності участь у судовому засіданні іншого представника згідно з частинами першою - п'ятою статті 28 ГПК, з числа як своїх працівників, так і осіб, не пов'язаних з ним трудовими відносинами. Неможливість такої заміни представника і неможливість розгляду справи без участі представника підлягає доведенню учасником судового процесу на загальних підставах (статті 32 - 34 ГПК), причому відсутність коштів для оплати послуг представника не може свідчити про поважність причини його відсутності в судовому засіданні.

Статтею 77 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених статтею 69 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

Таким чином, відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Крім того, колегією суддів береться до уваги та обставина, що представником позивача не надано доказів участі у іншому судовому засіданні.

Представник відповідача також не реалізував процесуальне право на участь у судовому засіданні суду апеляційної інстанції, хоча про час та місце його проведення був повідомлений належним чином, про що свідчить реєстр на відправку рекомендованої кореспонденції від 04.05.2017 року (а.с. 242). Крім того, відповідач про причини неявки суду не повідомив, не скористався правом подання відзиву на апеляційну скаргу, заяви про розгляд справи за його відсутністю не подав.

Колегією суддів враховується, що норми статті 22 ГПК України зобов'язують сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.

Статтею 77 вказаного Кодексу України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених ст.69 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

Одночасно, застосовуючи відповідно до ч.1 ст.4 Господарського процесуального кодексу України, ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" при розгляді справи ч.1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд зазначає, що право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується з обов'язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (п.35 Рішення від 07.07.1989р. Європейського суду з прав людини у справі „Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії» (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain).

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч.1 ст.6 даної Конвенції (рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі „Смірнова проти України» ).

Таким чином, зважаючи на неодноразове відкладення розгляду справи через неявку сторін, для надання можливості учасникам судового процесу реалізувати свої процесуальні права, а також сплив строку розгляду спору, передбачений ст. 69 ГПК України, колегія суддів не знаходить підстав для задоволення клопотання позивача та відповідно відкладення розгляду справи.

Колегією суддів береться до уваги, що статтею 96 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення місцевого господарського суду.

З врахуванням того, що у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, міститься апеляційна скарга позивача, в якій викладена його позиція, в правовому полі статей 101, частини 1 статті 102 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів вважає за необхідне розглянути справу за відсутності представника позивача та відповідача, за наявними у справі матеріалами.

Відповідно до ч. 2 ст. 101 ГПК України, апеляційний суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Розглянувши матеріали та обставини справи, апеляційну скаргу, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування місцевим господарським судом при винесенні рішення норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Рівненського апеляційного господарського суду дійшла висновку, що в задоволенні апеляційної скарги слід відмовити, а оскаржуване рішення залишити без змін, виходячи з наступного.

Як встановлено судом першої інстанцій та вбачається з матеріалів справи, 01.02.2015 року ФГ "ОСОБА_2П." (замовник) та ФОП ОСОБА_3 (виконавець) уклали договір про надання послуг, за умовами п. 1.1 якого замовник доручає, а виконавець бере на себе зобов'язання вантажно-транспортних та інших допоміжних послуг у сфері вантажних перевезень сільськогосподарського призначення в строк з дня підписання даного договору до завершення необхідності виконання роботи/надання послуг сезонного характеру.

На виконання вказаного договору про надання послуг, згідно актів виконаних робіт від 05.02.2015 року та від 06.02.2015 року, виконавцем проведено заходи стосовно вантажного перевезення сільськогосподарської продукції (сої), в кількості по 60 тон, транспортними засобами з державними номерними знаками СЕ9183АН та СЕ4249АН, на загальну суму 7200,00 грн. та 7200,00 грн. відповідно.

Матеріали справи містять наданий позивачем та підписаний односторонньо ФГ "ОСОБА_2П." договір купівлі-продажу сільськогосподарської продукції від 03.02.2015 року, за умовами якого останнім взято на себе зобов'язання з поставки та передання у власність покупця - ТОВ "Торговий дім" Орій" сої товарної врожаю 2014 року у кількості 120,00 тон. У п. 3.2. договору купівлі-продажу від 03.02.2015 року визначено загальну суму договору у розмірі 1296000,00 грн.

При цьому, поставка товару здійснюється на умовах EXW - ТОВ "Сварог Буковина" (Чернігівська область, Сокирянський район, ст. Вашківці) - надалі "Елеватор" (Інкотермс 2010), а датою поставки товару та переходу права власності є дата, вказана у видатковій накладній, оформленій сторонами у порядку, встановленому чинним законодавством (п. 4.2., п. 4.3. договору купівлі-продажу).

Окрім того, ФГ "ОСОБА_2П." надано ним же підписані та скріплені печаткою видаткові накладні №№РН-0000001 від 05.02.2015 року, РН-0000002 від 05.02.2015 року, РН-0000003 від 06.02.2015 року, РН-0000004 від 06.02.2015 року про поставку сої на загальну суму 329184,00 грн., 318816,00 грн., 322056,00 грн., 325944,00 грн. відповідно.

Договір купівлі-продажу від 03.02.2015 року та видаткові накладні підписані односторонньо позивачем та скріплені печаткою останнього.

Позивачем складено, підписано та скріплено печаткою також товарно-транспортні накладні №№003, 004 від 05.02.2015 року та №№004, 005 від 06.02.2015 року про поставку відповідачу сої на суми 318816,00 грн., 329184,00 грн., 322056,00 грн. та 325944,00 грн. відповідно, а також рахунки-фактури №№СФ-15/0001 та СФ-15/0002 від 05.02.2015 року, №№СФ-15/0003 та СФ-15/0004 від 06.02.2015 року на вказані вище суми.

Відповідно до накладних №№1, 2 від 05.02.2015 року та №№3, 4 від 06.02.2015 року, ТОВ "Сварог Буковина" прийнято від ФГ "ОСОБА_2П." через ОСОБА_3 (транспортний засіб СЕ9183АН) та ОСОБА_4 сою у кількості по 30 тон.

На накладних №№1, 2 від 05.02.2015 року та №№3,4 від 06.02.2015 року проставлено печатку позивача, а також містяться підписи у графах "здав" та "прийняв", при цьому, будь-яких ідентифікуючих ознак осіб, що приймали та здавали товар, накладні не містять.

Позивачем надіслано директору відповідача ОСОБА_5 та представнику ОСОБА_6 лист-підтвердження №002/2015 року 31.03.2015 року та лист №001/2015 від 31.03.2015 року із повідомленням, що сільськогосподарська продукція (соя) вирощена на власних земельних ділянках та на земельних ділянках, які знаходяться у тимчасовому користуванні і така продукція є врожаєм 2013 року та 2014 року, а також із повідомленням про повторне надіслання підтверджуючих документів для реєстрації господарської операції, зокрема, установчих документів згідно договору, договору купівлі-продажу сільськогосподарської продукції від 03.02.2015 року, видаткових накладних №№РН-0000001, РН-0000002 від 05.02.2015 року та №№РН-0000003, РН-0000004 від 06.02.3015 року та листа підтвердження про врожай ФГ "ОСОБА_2П.".

Із наданих позивачем журналів реєстрації договорів №2 від 28.03.2013 року ФГ "ОСОБА_2П." та реєстрації видаткових накладних та прибуткових накладних від 28.03.2013 року вбачається, що 03.02.2015 року зареєстровано договір поставки ТОВ "ТД "Орій" на суму 1296000,00 грн. та зареєстровано 05.02.2015 року та 06.02.2015 року видаткові накладні №№РН-001, РН-002, РН-003 та РН-004 із контрагентом ТОВ "ТД "Орій".

Згідно протоколу допиту свідка ОСОБА_6 від 08.12.2015 року, складеного старшим слідчим СВ Новоселицького ВП ГУНП В Чернівецькій області, ОСОБА_6 як колишній комерційний агент ТОВ "Торговий дім "Орій" повідомив, що ФГ "ОСОБА_2П." було поставлено на елеватор в с. Вашківці Сокирянського району Чернівецької області, який належить ТОВ "Сварог Буковина", сою у кількості 120 тон, проте, розрахунок за вказану сою проведено не було.

Відповідно до протоколу допиту свідка - ОСОБА_7, від 06.04.2015 року, останнім надано пояснення, що 05.02.2015 року та 06.02.2015 року ним здійснено завантаження на автомобіль марки "Камаз", номерний знак НОМЕР_1, сої на складах ОСОБА_2 Вказана соя була відвезена та відвантажена на елеваторі в с. Вашківці Сокирянського району Чернівецької області. Аналогічні свідчення ОСОБА_3 викладені в протоколі додаткового допиту свідка від 03.03.2016 року.

Згідно протоколу допиту свідка - ОСОБА_4, від 26.03.2016 року, останнім надано пояснення, що 05.02.2015 року та 06.02.2015 року ним здійснено перевезення сої приблизно по 30 тон кожного дня із складу в с. Динів на елеватор на ст. Вашківці Сокирянського району Чернівецької області.

Як вбачається із протоколу допиту свідка ОСОБА_8 від 16.04.2015 року, останнім на прохання ОСОБА_2 05.02.2015 року та 06.02.2015 року навантажено на складі позивача сою приблизною кількістю 120 тон.

Відповідно до протоколу допиту потерпілого від 03.04.2015 року та протоколу (додаткового) допиту потерпілого від 25.08.2015 року, ОСОБА_2 надано пояснення, що ним відвантажено відповідачу сою через представника ОСОБА_6 В подальшому, ОСОБА_6 не повернуто екземпляр договору купівлі-продажу від 03.02.2015 року та не проведено розрахунок за поставлений товар. При цьому, ОСОБА_6 від зустрічі із ОСОБА_2 відмовляється.

Згідно протоколу допиту свідка від 05.02.2016 року - ОСОБА_9, ним підтверджено факт завантаження сої зі складу в с. Динів Новоселицького району Чернівецької області 05.-06.02.2015 року за присутності ОСОБА_6, та доставку вказаної сої на елеватор ст. Вашківці Сокирянського району.

Як вбачається із протоколу допиту свідка від 16.09.2015 року - ОСОБА_10, останнім надано пояснення, що ним з водіями на прохання ОСОБА_6 доставлено сою на елеватор в с. Вашківці Сокирянського району Чернівецької області 05.-06.02.2015 року. Проте, розрахунок за вказану сою проведено не було.

Громадянкою ОСОБА_11, відповідно до протоколу допиту свідка від 29.07.2015 року надано пояснення, що по накладних №№2, 3 від 05.02.2015 року та №№4, 5 від 06.02.2015 року зерноскладом на ст. Вашківці було отримано сою в кількості 120 тон, яку в подальшому було продано фірмі "Торговий дім "Орій".

01.04.2016 року ФГ "ОСОБА_2П." надіслав директору ТОВ "Торговий дім "Орій" претензію №17 від 01.04.2016 року із вимогою підписання погодженого і виконаного зі сторони продавця договору купівлі-продажу сільськогосподарської продукції від 03.02.2015 року та здійснення оплати товару - сої врожаю 2013-2014 років у кількості 120 тон вартістю 10800,00 грн. за тону, всього в розмірі 1296000,00 грн.

Проте, оскільки претензія залишилась без відповіді, позивач звернувся з даним позовом до суду.

Розглядаючи позовні вимоги, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до ст. 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини. Пунктом 1 статті 12 ЦК України передбачено, що особа здійснює свої цивільні права вільно на власний розсуд.

Як встановлено ст.67 Господарського кодексу України, відносини підприємства з іншими підприємствами, організаціями, громадянами в усіх сферах господарської діяльності здійснюються на основі договорів. Підприємства вільні у виборі предмета договору, визначенні зобов'язань, інших умов господарських взаємовідносин, що не суперечать законодавству України.

Аналогічне положення міститься і в ст.627 ЦК України, згідно якої сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ст.174 ГК України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, із господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Статтею 509 ЦК України визначено, що зобов'язанням є правовідносини, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Таке ж положення містить і ст.173 ГК України, в якій зазначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Колегією суддів не приймаються доводи позивача про те, що між сторонами виникли правовідносини на підставі укладеного усно договору купівлі-продажу, за яким сторони визначили купівлю сої на загальну суму 1296000,00 грн., у зв язку з наступним.

Зокрема, статтею 206 Цивільного кодексу України визначено, що усно можуть вчинятися правочини, які повністю виконуються сторонами у момент їх вчинення, за винятком правочинів, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, а також правочинів, для яких недодержання письмової форми має наслідком їх недійсність. Стаття 208 ЦК України передбачає, що правочини між юридичними особами належить вчиняти у письмовій формі.

Загалом, як вольова дія, правочин являє собою поєднання волі та волевиявлення. Воля сторін полягає в їхній згоді взяти на себе певні обов'язки, вона повинна бути взаємною, двосторонньою і спрямованою на досягнення певної мети (зазначені висновки наведено у постанові Верховного Суду України від 25.12.2013р. у цивільній справі № 6-118цс13).

Колегія суддів, розглядаючи подані позивачем докази які, на його думку, підтверджують факт виконання договору купівлі-продажу сої, вважає їх такими, що не стверджують обставини, на які посилається відповідач, у зв'язку із наступним.

В силу ч.1 - 6 ст.181 Господарського кодексу України, господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів; проект договору може бути запропонований будь-якою з сторін.

Пунктом 10 ч.1 ст.1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" (в редакції, чинній на час існування спірних правовідносин) передбачено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Згідно ч.1 ст.9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції (ч.2 ст.9 Закону).

Відтак, належними доказами, які підтверджують здійснення господарської операції та наявність чи відсутність заборгованості, а також її розмір, можуть бути виключно первинні документи, оформлені у відповідності до вимог статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в України", оскільки тільки первинні документи, які підтверджують факти здійснення господарських операцій, є правовою підставою для бухгалтерського обліку таких операцій.

Окрім того, вказаний перелік обов'язкових реквізитів кореспондується і з пунктом 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого Наказом Мінфіну №88 від 24.05.1995р., згідно якого первинні документи (на паперових і машинозчитувальних носіях інформації) для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити: назва підприємства, установи, від імені яких складається документ, назва документа, код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному виразі), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа, дані про документ, що засвідчує особу - одержувача.

Статтею 655 Цивільного кодексу України встановлено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відтак, належними доказами існування між сторонами правовідносин купівлі-продажу товару в вданому випадку можуть бути документи, які підтверджують факт поставки позивачем товару, прийняття його відповідачем, а також документи на підтвердження погодження істотної умови договору купівлі-продажу - ціни договору.

Разом з тим, жоден із наданих позивачем первинних документів бухгалтерського обліку: односторонньо підписані видаткові накладні, товарно-транспортні накладні, а також рахунки-фактури від 05.02.2015 року та від 06.02.2015 року на загальну суму 1296000,00 грн., не підтверджує існування наведених вище обставин, а саме поставку товару відповідачу - товариству з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Орій", прийняття його останнім, а також ціну, яка є істотною умовою договору купівлі-продажу та обов'язково мала бути погоджена сторонами.

З огляду на вищезазначені норми законодавства не підтверджують існування правовідносин з купівлі-продажу і надані позивачем та ним же підписані договір купівлі-продажу, видаткові накладні та товарно-транспортні накладні. Зокрема, накладні №№2, 3, 4, 5 від 05.02.2015 року та від 06.02.2015 року в сукупності із свідченнями особи, відповідальної за приймання товару - ОСОБА_11, можуть підтверджувати відвантаження позивачем товару ТОВ "Сварог Буковина" у зазначеній кількості, але не існування між сторонами у справі правовідносин з договору купівлі-продажу, укладеного у спрощений спосіб. Будь-яких інших доказів на підтвердження правовідносин купівлі-продажу між сторнами справи позивачем не надано ні в суд першої інстанції, ні при поданні апеляційної скарги.

Відповідно до п.2.5 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2011 року Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції , будь-які подані учасниками процесу докази (в тому числі, зокрема, й стосовно інформації у мережі Інтернет підлягають оцінці судом на предмет належності і допустимості. Вирішуючи питання щодо доказів, суди повинні враховувати інститут допустимості засобів доказування, згідно з яким обставини справи, що відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Що ж до належності доказів, то нею є спроможність відповідних фактичних даних містити інформацію стосовно обставин, які входять до предмета доказування з даної справи.

Відтак, колегія суддів приходить до висновку, що докази, надані позивачем у підтвердження обставин справи, не є належними та допустимими в розумінні статті 34 Господарського процесуального кодексу України.

Враховуючи вищевикладені обставини справи та положення законодавства, колегія суддів приходить до висновку про відмову у задоволенні позовних вимог.

Відповідно до статті 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Згідно статті 34 ГПК України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом (стаття 43 ГПК України).

Таким чином, колегія суддів вважає посилання скаржника, викладені в апеляційній скарзі, безпідставними, документально необґрунтованими, такими, що належним чином досліджені судом першої інстанції при розгляді спору. Відтак, скаржник, в порушення вимог ст.ст. 33,34 ГПК України, не довів тих обставин, на які він посилався як на підставу для відмови в задоволенні позовних вимог.

Судова колегія вважає, що суд першої інстанції повно з'ясував обставини справи і дав їм правильну юридичну оцінку. Крім того, у судовому рішенні суд першої інстанції, відхиляючи доводи позивача щодо наявності між сторонами правовідносин купівлі-продажу, належним чином навів правове обґрунтування і ті доведені фактичні обставини, з огляду на які ці доводи не прийнято до уваги. Порушень чи неправильного застосування норм матеріального чи процесуального права при розгляді спору судом першої інстанції, судовою колегією не встановлено, тому мотиви, з яких подана апеляційна скарга, не можуть бути підставою для скасування прийнятого у справі рішення, а наведені в ній доводи не спростовують висновків суду.

Витрати по сплаті судового збору за розгляд апеляційної скарги покладаються на апелянта.

Керуючись ст. ст. 49, 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 господарства "ОСОБА_2П." від 27.03.17р. на рішення господарського суду Хмельницької області від 15.03.2017 у справі № 926/3492/16 залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Хмельницької області від 15 березня 2017 року у справі №926/3492/16 залишити без змін.

Стягути з ОСОБА_1 господарства "ОСОБА_2П." (ідн.код 34584496, с. Рокитне, Новоселецького району Чернівецької області) в дохід державного бюджету 21384 грн. судового збору за розгляд апеляційної скарги.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

Постанову апеляційної інстанції може бути оскаржено у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання постановою апеляційного господарського суду законної сили.

Справу №926/3492/16 повернути господарському суду Хмельницької області.

Головуючий суддя Бучинська Г.Б.

Суддя Петухов М.Г.

Суддя Василишин А.Р.