Рішення

від 23.05.2017 по справі 521/6806/16-ц

МАЛИНОВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ОДЕСИ

Справа № 521/6806/16-ц

Провадження № 2/521/906/17

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 травня 2017 року

Малиновський районний суд м. Одеси у складі:

Головуючого - судді Гуревського В.К.

за секретаря - Ардаковській О.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Одесі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ подружнього майна, -

в с т а н о в и в :

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про поділ подружнього майна, а саме просив поділити майно, що є об'єктом спільною сумісної власності подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2, шляхом визнання права власності ? частку квартири АДРЕСА_1 та ? частку гаражу № 69, розташованого на розі вулиць Радісна та ОСОБА_3 у м. Одеса, на земельної ділянці, яка знаходиться у користуванні Громадського об'єднання Радісна (Одеська область, Овідіопольський район, с. Чорноморка, проспект Свободи, 6, код ЄДРПОУ 13914641) за ОСОБА_1 (Вінницька область, Крижопільський район, с. Вербка), посилаючись в обґрунтування своїх вимог на такі обставини.

29 грудня 1986 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_1 (дошлюбне прізвище ОСОБА_4) ОСОБА_5 був укладений шлюб. За час шлюбу, за спільні сімейні кошти, крім іншого, подружжям ОСОБА_1 було набуто у власність: - квартиру АДРЕСА_1, на підставі договору купівлі-продажу № 28/98, укладеного 10 січня 1998 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_4, зареєстрованого 10 січня 1998 року на Одеський Новій біржі, визнаним дійсним рішенням Київського районного суду м. Одеси від 02 жовтня 2007 року у справі № 2-5663/2007; - гараж № 69, розташований на розі вулиць Радісна та ОСОБА_3 у м. Одеса, на земельної ділянці, яка знаходиться у користуванні Громадського об'єднання Радісна (Одеська область, Овідіопольський район, с. Чорноморка, проспект Свободи, 6, код ЄДРПОУ 13914641). Вище зазначене майно було оформлено безпосередньо на відповідача, а оскільки будь - яких домовленостей між сторонами, щодо вказаного майна, не було, шлюбний договір не укладався, у відповідності до ст. 60 СК України вище зазначені об'єкти нерухомого майна є спільною сумісною власністю сторін, як подружжя, і у разі їх поділу, позивачу повинно належати ? від часток відповідача. Добровільно поділити майно, що є об'єктом спільної сумісної власності позивача та відповідача, остання відмовляється. Крім того, 02 квітня 2016 року, за вказівкою відповідача, позивачу вперше було відмовлено у вільному доступі до спірної квартири, що обумовило підстави для звернення до суду з метою захисту прав та охоронюваних законом інтересів позивача. Відповідності до ст. 71 СК України, спільне майно подружжя ОСОБА_2 підлягає поділу, шляхом визнання права власності на ? частину придбаного за спільні сімейні кошти майна за позивачем.

ОСОБА_2 надала до суду заяву про застосування строків позовної давності та просив відмовити у позовній заяві ОСОБА_1 зі спливом позовної давності, посилаючись на те, що ОСОБА_1 звернувся з позовом тільки у квітні 2016 року, тобто після спливу 11 років, після прийняття рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 21 березня 2005 року про розірвання шлюбу. Шлюб між сторонами розірвано на підставі рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 21 березня 2005 року, отримано свідоцтво про розірвання шлюбу, про що в Книзі реєстрації розірвань шлюбів зроблено відповідний актовий запис за № 257 від 2005 року червня місяця 29 числа.

ОСОБА_1 надав до суду заперечення на заяву про застосування строку позовної давності та зазначив, що початок позовної давності для вимоги про поділ спільного майна подружжя, шлюб якого розірвано, обчислюється не з дати прийняття постанови державного органу РАЦС (статті 106, 107 СК України) чи з дати набрання рішенням суду законної сили (статті 109, 110 СК України), а від дня, коли один із співвласників дізнався або міг дізнатися про порушення свого права власності (ч. 2 ст. 72 СК України). Про порушення свого права позивач дізнався лише 02 квітня 2016 року, коли перебуваючи у м. Одеса йому було відмовлено невісткою у доступі до спірної квартири, з посиланням на те, що таку вказівку вона отримала за телефоном безпосередньо від відповідача. Ухвалою Апеляційного суду Одеської області від 25 квітня 2016 року поновлено позивачу строк на апеляційне оскарження рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 21 березня 2005 року по справі № 2-1386/2005 та лише 08 вересня 2016 року ухвалою Апеляційного суду Одеської області рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 21 березня 2005 року у справі № 2-1386/2005 залишено без змін.

Таким чином, рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 21 березня 2005 року у справі № 2-1386/2005, у відповідності до ч. 1 ст. 223 та ст. 319 ЦПК України набуло законної сили лише 08 вересня 2016 року. За таких обставин, позивачем, у будь-якому випадку, строк для звернення до суду з такою позовною заяво, з метою захисту своїх порушених прав, не пропущений, а тому заява про застосування до спірних відносин позовної давності задоволенню не підлягає.

Представник позивача надав до суду пояснення, де вказав, що станом на момент набуття у власність спірного майна сторони перебували з 29 грудня 1986 року у шлюбі, зареєстрованого 29 грудня 1986 року Великодальницької сільською радою Біляївського району Одеської області, за актовим записом № 89, який вважається розірваним лише з 08 вересня 2016 року, в наслідок набрання, у відповідності до ст. 223 ЦПК України, законної сили рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 21 березня 2005 року у справі № 2-1386/2005, яким вказаний шлюб розірвано. З договору купівлі-продажу № 28/98, укладеного 10 січня 1998 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_4, зареєстрованого 10 січня 1998 року на Одеський Новій біржі, вбачається, що 10 січня 1998 року ОСОБА_2 придбала, за ціною 28069,0 грн., квартиру АДРЕСА_1. Даний договір визнаний дійсним рішенням Київського районного суду м. Одеси від 02 жовтня 2007 року у справі № 2-5663/2007, саме як договір купівлі-продажу, з посиланням на те, що з боку покупця - ОСОБА_2 виконані умови договору, з приводу розрахунку за придбане майно. Таким чином, договір купівлі-продажу № 28/98 від 10 січня 1998 року та рішення Київського районного суду м. Одеси від 02 жовтня 2007 року у справі № 2-5663/2007 спростовують покази відповідача ОСОБА_2, свідків ОСОБА_6 та ОСОБА_4, про те що вказана квартира була подарована відповідачу батьком ОСОБА_6, який надав власні кошти рідному брату відповідача ОСОБА_4, який в свою чергу, займаючись підприємницькою діяльністю, здійснив певну комерційну оборудку, в наслідок чого придбав спірну квартиру, а потім її подарував своєї сестрі - відповідачу. При цьому, жодного належного та допустимого доказу таких тверджень стороною відповідача не надано, а у відповідності до ст. 717 ЦК України за договором дарування у обдарованого не виникає будь-якого зобов'язання перед дарувальником, зокрема сплати коштів за подарунок.

З витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадський формувань відносно ОСОБА_4, який приєднаний до матеріалів справи за клопотанням сторони позивача, вбачається, що ОСОБА_4 зареєстрований у встановленому законом порядку як фізична особа-підприємець, лише 27 березня 2009 року. Твердження представника відповідача про те, що станом на момент виникнення спірних відносин, ОСОБА_4 був зареєстрований, як підприємець, не заслуговують на увагу суду, оскільки у такому б разі у Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадський формувань містилися б відомості про дату державної реєстрації, дату та номеру запису в Єдиному державному реєстрі про включення до Єдиного державного реєстру відомостей про фізичну особу-підприємця - у разі, коли державна реєстрація ОСОБА_4, як фізичної особи-підприємця була проведена до набрання чинності Законом України Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців .

З трудової книжки ОСОБА_1, вбачається, що позивач проходив службу у збройних силах Радянського Союзу, а з 01 травня 1994 року по 01 лютого 2000 року перебував на посаді директора малого приватного підприємства Чайка XX , та й в подальшому працював на керівних посадах у комерційних структурах. При цьому, будь-яких відомостей про місце роботи та отримані доходи відповідача, стороною відповідача взагалі не надано. ОСОБА_6 на 10 січня 1998 року, на момент придбання спірної квартири, ст. 22 Кодексу про шлюб та сім'ю України було визначено, що майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю, кожен з подружжя має рівні права володіння, користування і розпорядження цим майном. Оскільки вказані правовідносини виникли до набрання чинності СК України та не припинилися в дії, до таких правовідносин необхідно застосовувати норми СК України, ст. 60 якого встановлено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо самостійного заробітку (доходу], вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Крім того, щодо тверджень представника відповідача про те, що гараж № 69, розташований на розі вулиць Радісна та ОСОБА_3 у м. Одеса, на земельної ділянці, яка знаходиться у користуванні Громадського об'єднання Радісна , не є об'єктом нерухомого майна, а тому не може бути предметом поділу між подружжям, слід зазначити, що ст. 60 СК України встановлено, що будь-яке майно, яке набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності. Спірний гараж, як рухома річ, також є об'єктом спільної сумісної власності подружжя позивача ОСОБА_1 та відповідача ОСОБА_2, який може бути предметом поділу. Також, з врахуванням заперечень представника позивача від 30 березня 2017 року, до спірних правовідносин строк позовної давності не застосовується, оскільки перебіг такого строку розпочався лише 02 квітня 2016 року.

Представник відповідача надав до суду пояснення, в яких зазначив, що позивач не проживає за адресою: 65076, АДРЕСА_2, а проживає та зареєстрований за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_1, тільки підтверджує той факт, що сторони ще до розірвання шлюбу 21 березня 2005 року Малиновським районним судом м. Одеси вже тривалий час не проживали разом. При розгляді даної справи з Київського районного суду м. Одеси була витребувана цивільна справа №2-5663/2007 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_4 про визнання договору купівлі - продажу дійсним. 02 жовтня 2007 року Київським районним судом м. Одеси було постановлено рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_2 були задоволені, в тексті рішення зазначено - Судом встановлено, що згідно з договором купівлі-продажу від 10 січня 1998 року ОСОБА_4 продав, а ОСОБА_2 придбала квартиру АДРЕСА_3 . Тобто, позивач ОСОБА_1 ніколи у спірній квартирі не був зареєстрований, більше 13 років не проживав, не сплачував комунальні та інші платежі за користування квартирою. Відповідно до Довідки від 16 червня 2016 року Громадської організації Радісна - гараж №69 принадлежит на правах личной собственности ОСОБА_7 с 2006 года, ежемесячная плата ОСОБА_7 вносилась начиная с апреля 2006 года по настоящее время .

Представник позивача надав до суду заяву про розгляд справи за їх відсутності.

Вислухавши пояснення сторін, допитавши свідків, дослідивши матеріали справи, суд вважає, що у позові необхідно відмовити. Судом встановлені такі фактичні обставини на підставі пояснень сторін, їх представників, свідків, представлених письмових доказів.

У судовому засіданні встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_1 (дошлюбне прізвище - ОСОБА_4) ОСОБА_5 з 29 грудня 1986 року перебували у зареєстрованому шлюбу, який рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 21 березня 2005 року було розірвано.

Ухвалою Апеляційного суду Одеської області від 08 вересня 2016 року рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 21 березня 2005 року залишено без змін.

Як вбачається з матеріалів справи, а саме з копії паспорта ОСОБА_1 - з 02 жовтня 2001 року проживає та зареєстрований за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_1, довідка про місце проживання та реєстрації до 02 жовтня 2001 року суду надано не було.

Крім того, посилання ОСОБА_1, що він не проживає за адресою: 65076, АДРЕСА_2, а проживає та зареєстрований за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_1, тільки підтверджує той факт, що сторони ще до розірвання шлюбу 21 березня 2005 року Малиновським районним судом м. Одеси вже тривалий час не проживали разом.

При розгляді даної справи з Київського районного суду м. Одеси була витребувана цивільна справа №2-5663/2007 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_4 про визнання договору купівлі - продажу дійсним.

Як вбачається з матеріалів справи, 02 жовтня 2007 року Київським районним судом м. Одеси було постановлено рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_2 були задоволені, в тексті рішення зазначено - Судом встановлено, що згідно з договором купівлі-продажу від 10 січня 1998 року ОСОБА_4 продав, а ОСОБА_2 придбала квартиру АДРЕСА_3 . Рішення набрало чинності.

Відповідно до п. 3 ст. 61 ЦПК України обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Відповідно до ст. 321ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Відповідно до ст. 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Відповідно до ст. 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Відповідно до ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Відповідно до Довідки від 16 червня 2016 року Громадської організації Радісна - гараж №69 принадлежит на правах личной собственности ОСОБА_7 с 2006 года, ежемесячная плата ОСОБА_7 вносилась начиная с апреля 2006 года по настоящее время , тобто вже після розірвання шлюбу.

Відповідно до ст. 10 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до п. 23 Пленуму Верховного суду України №11 від 21 грудня 2007 року Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя - вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясувати джерело і час його придбання.

Відповідно до вимог ст. 57 Сімейного кодексу України майно, набуте подружжям за час шлюбу, але на кошти одного з них, належить йому особисто (п. 3 ч. 1). Суд також може визнати особистою власністю майно, набуте одним із них під час їхнього окремого проживання у зв'язку з фактичним припиненням шлюбних відносин (ч. 6).

Підстави набуття права спільної сумісної власності подружжя (тобто перелік юридичних фактів, які складають підстави виникнення права спільної сумісної власності на майно подружжя) визначені в ст. 60 СК України. За змістом цієї норми майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловіку на праві спільної сумісної власності.

Таким чином, належність майна до спільної сумісної власності подружжя визначається не тільки фактом придбання його під час шлюбу, але і спільністю участі подружжя коштами або працею в набутті майна. Тобто, застосовуючи цю норму права (ст. 60 СК України) та визнаючи право спільної сумісної власності подружжя на майно, суд повинен установити не тільки факт набуття майна під час шлюбу, але й той факт, що джерелом його набуття є спільні сумісні кошти або спільна праця подружжя. Тільки в разі встановлення цих фактів норма ст. 60 СК України вважається правильно застосованою.

За весь час розгляду справи позивач ОСОБА_1 не надав суду жодного доказу на які він посилається як на підставу своїх вимог.

Позивач ОСОБА_1 у спірній квартирі не був зареєстрований, не сплачував комунальні та інші платежі за користування квартирою.

В судовому засіданні були допитані свідки з боку позивача: ОСОБА_8 - його знайома, ОСОБА_9 - його знайома. В своїх свідченнях повідомили суд, що позивач проживав в квартирі, на їх прохання ОСОБА_8 проживала деякий час в цій квартирі.

В судовому засіданні були допитані свідки з боку відповідача: ОСОБА_6 - батько відповідачки, ОСОБА_4 - рідний брат відповідачки та продавець за договором, ОСОБА_2 - відповідачка по справі, ОСОБА_10 - син позивача та відповідачки, які повідомили, що квартира була набута за кошти сім'ї ОСОБА_4, ОСОБА_1 не надавав коштів на її купівлю. В квартирі ніколи не проживав, а проживав у Вінницькій області, коштів на утримання майна не надавав.

Згідно з п. 2 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18 грудня 2009 року №14 Про судове рішення у цивільній справі , рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства відповідно до статті 2 ЦПК України, вирішив справу згідно з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин відповідно до статті 8 ЦПК, а також правильно витлумачив ці норми. Обґрунтованим визнається рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність і допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи.

Під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо); 3)які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 3) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Відповідно до матеріалів цивільної справи позивач по справі ОСОБА_1 відповідно до позовної заяви до суду за захистом своїх прав звернувся тільки у квітні 2016 році, тобто зі спливом 11 років після прийняття Рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 21 березня 2005 року у справі №2-1386/2005 про розірвання шлюбу, тому позивач пропустив процесуальні строки та своє право на вчинення процесуальних дій із закінченням строку встановленого законом.

У зв'язку з тим, що шлюб між ними розірвано на підставі Рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 21 березня 2005 року у справі №2-1386/2005 про розірвання шлюбу та ОСОБА_2 отримано Свідоцтво про розірвання шлюбу, про що в Книзі реєстрації розірвань шлюбів зроблено відповідний актовий запис за №257 від 29 червня 2005 року.

Згідно ухвали Апеляційного суду Одеської області від 08.09.2016 року доводи апелянта (ОСОБА_1Б.) щодо його неналежного сповіщення про час і місце розгляду справи спростовуються наявними у справі повідомленнями про вручення поштового відправлення, відповідно до якого про судове засідання, призначене на 21.03.2005 р., апелянт був повідомлений 01.03.2005 р. (а. с. 13). Таким чином апелянт був усвідомлений про розгляд справи судом.

Відповідно до ст. 72 СК України позовна давність не застосовується до вимог про поділ майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, якщо шлюб між ними не розірвано. До вимоги про поділ майна, заявленої після розірвання шлюбу, застосовується позовна давність у три роки.

У позовній заяві відповідач не ставить питання про поновлення строку позовної давності.

Відповідно до ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Відповідно до ст. 72 ЦПК України право на вчинення процесуальної дії втрачається із закінченням строку, встановленого законом або судом. Документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, якщо суд за клопотанням особи, що їх подала, не знайде підстав для поновлення або продовження строку.

Відповідно до ст. 73 ЦПК України суд поновлює або продовжує строк, встановлений відповідно законом або судом, за клопотанням сторони або іншої особи у разі його пропущення з поважних причин.

Крім того, в матеріалах справи не існує наданих позивачем ні яких доказів, які б підтверджували факт пропущення строків позовної давності з поважних причин.

Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Відповідно до ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Відповідно до п. 3 ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Відповідно до п. 4 ст. 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

За викладених обставин суд вважає за необхідне у задоволені позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ подружнього майна відмовити.

Відповідно до ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненнями фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до ЦПК України, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Відповідно до ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Керуючись ст. ст. 3, 57, 60, 61, 62, 65, 70, 71, 72, 74 Сімейного кодексу України, ст. ст. 8, 16, 215, 235, 256, 257, 261, 267, 316, 317, 319, 321, 368 Цивільного кодексу України, ст. 125 Земельного кодексу України, ст. ст. 10, 11, 60, 61, 72, 73, 212-215 Цивільного процесуального кодексу України, СУД -

В И Р І Ш И В :

У задоволені позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ подружнього майна - відмовити.

Рішення може бути оскаржене шляхом подання апеляційному суду через суд першої інстанції апеляційної скарги протягом десяти днів з дня проголошення рішення.

СУДДЯ: В.К.Гуревський