Рішення

від 23.05.2017 по справі 925/369/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ



ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

18005, м. Черкаси, бульвар Шевченка, 307, тел. канцелярії (0472) 31-21-49, inbox@ck.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"23" травня 2017 р.                                                  Справа № 925/369/17

Господарський суд Черкаської області у складі головуючого судді – Васяновича А.В.,

секретар судового засідання – Гень С.Г.,

за участі представників сторін:

від позивача – ОСОБА_1 – представник за довіреністю,

ОСОБА_2 – директор,

від відповідача – ОСОБА_3 – представник за довіреністю,

ОСОБА_4 - представник за довіреністю,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю “ОСОБА_5-

Черкаси”, м. Київ

до Звенигородської загальноосвітньої школи - інтернату І-ІІ ступенів

спортивний ліцей Звенигородської районної ради Черкаської

області, м. Звенигородка, Черкаської області

про зобов’язання укласти договір та стягнення 802 425 грн. 11 коп.

ВСТАНОВИВ:

До господарського суду Черкаської області з позовом звернулося товариство з обмеженою відповідальністю “Альтер Енерджі-Черкаси” до Звенигородської загальноосвітньої школи - інтернату І-ІІ ступенів спортивний ліцей Звенигородської районної ради Черкаської області про зобов’язання відповідача укласти з позивачем договір про закупівлю теплової енергії з 01 січня 2017 року по 31 грудня 2017 року та стягнення 804 586 грн. 67 коп., а саме: 748 820 грн. 50 коп. боргу за надані послуги з теплопостачання, 12 573 грн. 88 коп. інфляційних втрат, 2 901 грн. 31 коп. 3% річних та 40 290 грн. 98 коп. пені.

Ухвалою господарського суду Черкаської області від 30 березня 2017 року порушено провадження у справі та призначено розгляд справи на 13 квітня 2017 року.

В судовому засіданні, яке відбулося 13 квітня 2017 року на підставі ст. 77 ГПК України оголошувалася перерва до 04 травня 2017 року, в судовому засіданні, яке відбулося 04 травня 2017 року оголошувалася перерва до 23 травня 2017 року.

23 травня 2017 року від позивача надійшла заява про зменшення розміру позовних вимог, в якій останній просив суд стягнути з відповідача 748 820 грн. 50 коп. боргу за надані послуги з теплопостачання, 32 792 грн. 04 коп. інфляційних втрат, 8 009 грн. 70 коп. 3% річних та 12 802 грн. 87 коп. пені.

Відповідно до ч. 4 ст. 22 ГПК України позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 цього Кодексу в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог.

Вказана заява відповідає вимогам ст. 22 ГПК України, а тому судом розглядається позов товариства з обмеженою відповідальністю “Альтер Енерджі-Черкаси” з урахуванням зменшеного розміру позовних вимог.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав та просив суд позов задовольнити повністю з урахуванням заяви про зменшення розміру позовних вимог.

Представник відповідача в судовому засіданні проти позову заперечував з підстав викладених у відзиві на позовну заяву від 13 квітня 2017 року та зазначав, що Законом України “Про публічні закупівлі” передбачено заборону укладення договорів, які передбачають витрачання державних коштів, та/або оплата замовником товарів, робіт і послуг до/без проведення процедур, визначених цим Законом.

Оскільки позивач не взяв участі у переговорній процедурі закупівлі, то підстави для укладення з останнім договору на постачання теплової енергії на 2017 рік відсутні.

Також відповідач зазначав, що правовідносини між сторонами не можуть регулюватися Законом України “Про житлово-комунальні послуги” на норми якого посилався позивач, оскільки позивач не є організацією, яка надає комунальні послуги з централізованого опалення відповідно до змісту вказаного Закону.

Крім того відповідач вказував, що позивачем не обґрунтовано розрахунок інфляційних втрат, 3% річних та пені.

У зв’язку з вищенаведеним, відповідач просив суд у позові відмовити повністю.

В судовому засіданні, яке відбулося 23 травня 2017 року згідно ст. 85 ГПК України було оголошено вступну та резолютивну частини судового рішення зі справи №925/369/17.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін та дослідивши докази, суд вважає, що позовні вимоги слід задовольнити частково виходячи з наступного.

Звертаючись до суду позивач зазначав, що протягом січня-лютого 2017 року відповідачу було надано послуги для опалення приміщення на загальну суму 748 820 грн. 50 коп.

Оскільки нормами Законів України “Про житлово-комунальні послуги” та “Про теплопостачання” передбачено обов’язок споживача сплачувати надані послуги (отриману теплову енергію), то позивач просить стягнути з відповідача вартість спожитої теплової енергії.

Також з урахуванням вимог ст. 625 ЦК України позивачем заявлено до стягнення 3% річних та інфляційних втрат. Крім того позивач просив суд стягнути пеню.

В зв’язку з тим, що відповідачем не було підписано проект договору про закупівлю теплової енергії, направленого останньому 02 лютого 2017 року, позивач просить суд також зобов’язати відповідача укласти відповідний правочин.

Судом встановлено, що в січні та лютому 2017 року позивачем було надано Звенигородській загальноосвітній школі - інтернату І-ІІ ступенів спортивний ліцей Звенигородської районної ради Черкаської області послуги з опалення приміщення на загальну суму 748 820 грн. 50 коп., про що позивачем було складено відповідні акти надання послуг №5 від 31 січня 2017 року та №21 від 28 лютого 2017 року, а також підтверджується показниками лічильника спожитої теплової енергії.

02 лютого 2017 року позивачем було направлено відповідачу для підписання акт надання послуг за січень, який було отримано останнім 06 лютого 2017 року, про що свідчить відмітка про отримання.

В подальшому 20 березня 2017 року позивачем було також направлено відповідачу відповідні акти за січень та лютий, для їх підписання.

Однак акти надання послуг №5 від 31 січня 2017 року та №21 від 28 лютого 2017 року відповідачем не були підписані.

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Частиною 2 ст. 11 Цивільного кодексу України встановлено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є:

1) договори та інші правочини;

2) створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності;

3) завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі;

4) інші юридичні факти.

Статтею 626 Цивільного кодексу України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків.

Договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом, як це передбачено ч.1 ст. 639 Цивільного кодексу України.

Згідно ч. 2 ст. 642 Цивільного кодексу України якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції.

Основні засади організаційних, господарських відносин, що виникають у сфері надання та споживання житлово-комунальних послуг між їхніми виробниками, виконавцями і споживачами, а також їхні права та обов'язки, регулюються Законом України “Про житлово-комунальні послуги”.

Суб'єктами цього Закону є органи виконавчої влади, місцевого самоврядування, виробники, виконавці та споживачі житлово-комунальних послуг, а також власники приміщень або будинків та балансоутримувачі, які залежно від цивільно-правових угод можуть бути споживачем, виконавцем або виробником послуг (стаття 1, частина друга статті 3, стаття 19 Закону України “Про житлово-комунальні послуги”).

Статтею 1 Закону України “Про житлово-комунальні послуги” визначено, що:

комунальні послуги - це результат господарської діяльності, спрямованої на задоволення потреби фізичної чи юридичної особи у забезпеченні холодною та гарячою водою, водовідведенням, газо- та електропостачанням, опаленням, а також вивезення побутових відходів у порядку, встановленому законодавством:,

споживач - фізична чи юридична особа, яка отримує або має намір отримати житлово-комунальну послугу.

Тобто, кінцевий споживач отримує не теплову енергію, а відповідну житлово-комунальну/комунальну послугу.

Згідно зі статтею 13 Закону України “Про житлово-комунальні послуги” залежно від функціонального призначення житлово-комунальні послуги поділяються на: 1) комунальні послуги (централізоване постачання холодної та гарячої води, водовідведення, газо- та електропостачання, централізоване опалення, а також вивезення побутових відходів тощо); 2) послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій (прибирання внутрішньобудинкових приміщень та прибудинкової території, санітарно-технічне обслуговування, обслуговування внутрішньобудинкових мереж, утримання ліфтів, освітлення місць загального користування, поточний ремонт, вивезення побутових відходів тощо); 3) послуги з управління будинком, спорудою або групою будинків (балансоутримання, укладання договорів на виконання послуг, контроль виконання умов договору тощо); 4) послуги з ремонту приміщень, будинків, споруд (заміна та підсилення елементів конструкцій та мереж, їх реконструкція, відновлення несучої спроможності несучих елементів конструкцій тощо).

Пунктом 1 частини першої статті 20 Закону України “Про житлово-комунальні послуги” передбачене право споживача одержувати вчасно та відповідної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством та умовами договору на надання житлово-комунальних послуг, при цьому такому праву прямо відповідає визначений пунктом 5 частини третьої статті 20 цього Закону обов'язок споживача оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.

Таким чином, згідно із зазначеними нормами закону споживачі зобов'язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними. Відсутність договору на надання житлово-комунальних послуг сама по собі не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі.

          При цьому судом враховано висновки викладені постанові Верховного Суду України від 30 жовтня 2013 року № 6-59цс13.

Правила надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 21 липня 2005 року №630 регулюють відносини між суб'єктом господарювання, предметом діяльності якого є надання житлово-комунальних послуг (далі - виконавець), і фізичною та юридичною особою (далі - споживач), яка отримує або має намір отримувати послуги з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення (далі - послуги).

Пунктом 18 вищевказаних Правил передбачено, що розрахунковим періодом для оплати послуг є календарний місяць. Плата за послуги вноситься не пізніше 20 числа місяця, що настає за розрахунковим, якщо договором не встановлено інший строк.

Статтею 530 Цивільного кодексу України визначено, що якщо у зобов‘язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Зобов‘язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Якщо строк (термін) виконання боржником обов‘язку не встановлений або визначений моментом пред‘явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов‘язок у семиденний строк від дня пред‘явлення вимоги, якщо обов‘язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

          Враховуючи умови п. 18 Правил, відповідач повинен був розрахуватися за спожиту теплову енергію у січні 2017 року – 20 лютого 2017 року, а за спожиту теплову енергію у лютому 2017 року – 20 березня 2017 року.

Відповідно до ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України зобов’язання повинні виконуватись належним чином і в установлений строк відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Одностороння відмова від зобов’язання не допускається, якщо інше не передбачено договором або законом.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Згідно зі ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Статтею 610 Цивільного кодексу України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Водночас, відповідачем всупереч ст. ст. 33, 34 ГПК України не було доведено факту своєчасного здійснення розрахунку з позивачем за спожиту теплову енергію, а також не було спростовано доводи та обґрунтування позивача.

Таким чином сума боргу в розмірі 748 820 грн. 50 коп. підлягає стягненню з відповідача на користь позивача в судовому порядку.

Крім того, відповідно до ст. 625 ЦК України позивачем заявлено до стягнення 32 792 грн. 04 коп. боргу, що виник внаслідок інфляції нарахованого за період з 01 січня 2017 року по 30 квітня 2017 року та 8 009 грн. 70 коп. 3% річних нарахованих за період з 01 січня 2017 року по 22 травня 2017 року.

Відповідно до загальних умов виконання зобов'язання, установлених статтею 526 ЦК України, зобов'язання повинно виконуватись належним чином згідно з умовами договору та вимогами ЦК України, інших актів цивільного законодавства. Недотримання таких вимог призводить до порушення зобов'язань.

Згідно із частиною першою статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

За змістом частини першої статті 901, частини першої статті 903 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а. замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Зобов'язання боржника сплатити певну грошову суму на користь кредитора відповідно до цивільно-правового договору або з інших підстав, визначених законом, є грошовим зобов'язанням.

Таким чином, правовідношення, в якому замовник зобов'язаний оплатити надану послугу в грошах, а виконавець має право вимагати від замовника відповідної оплати, тобто в якому передбачено передачу грошей як предмета договору або сплату їх як ціни договору, є грошовим зобов'язанням.

З огляду на викладене слід дійти висновку про те, що правовідносини, які склалися між сторонами, є грошовим зобов'язанням, в якому, серед інших прав і обов'язків сторін, на боржників покладено виключно певний цивільно-правовий обов'язок з оплати отриманих житлово-комунальних послуг, якому кореспондує право вимоги кредитора (частина перша статті 509 ЦК України) - вимагати сплату грошей за надані послуги.

Отже, виходячи з юридичної природи правовідносин сторін як грошових зобов'язань на них поширюється дія частини другої статті 625 ЦК України як спеціальний вид цивільно-правової відповідальності за прострочення виконання зобов'язання.

Закріплена в пункті 10 частини третьої статті 20 Закону України “Про житлово-комунальні послуги” правова норма щодо відповідальності боржника за несвоєчасне здійснення оплати за житлово-комунальні послуги у вигляді пені не виключає застосування правових норм, установлених у частині другій статті 625 ЦК України. Інфляційне нарахування на суму боргу за порушення боржником грошового зобов'язання, вираженого в національній валюті та трьох відсотків річних від простроченої суми полягає у відшкодуванні матеріальних витрат кредитора від знецінення грошових коштів у наслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за неправомірне користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, тому ці кошти нараховуються незалежно від сплати ним неустойки (пені) за невиконання або неналежне виконання зобов'язання.

За відсутності оформлених договірних відносин, але у разі існування прострочення виконання грошового зобов'язання зі сплати отриманих житлово-комунальних послуг покладається на боржника відповідальність, передбачена частиною другою статті 625 ЦК України.

При цьому судом враховано правові висновки викладені в постанові Верховного Суду України від 30 жовтня 2013 року зі справи №6-59цс13.

Водночас слід зазначити, інфляційні та річні нараховано позивачем не вірно, оскільки останнім не було враховано встановлених строків сплати наданих послуг.

Так, за період з 21 лютого 2017 року по 20 березня 2017 року розмір 3% річних нарахованих на суму 462 334 грн. 00 коп. складає 1 064 грн. 00 коп., інфляційних – 8 322 грн. 01 коп.

Розмір 3% річних нарахованих за період з 21 березня 2017 року по 22 травня 2017 року на суму боргу 748 820 грн. 50 коп. складає 3 877 грн. 45 коп., інфляційних – за період з 21 березня 2017 року по 30 квітня 2017 року складає 6 739 грн. 38 коп.

Враховуючи вищенаведений розрахунок, з відповідача підлягає стягненню 4 941 грн. 45 коп. 3% річних та 15 061 грн. 39 коп. інфляційних втрат, в решті річних та інфляційних слід відмовити, у зв’язку з необґрунтованим розрахунком.

Що стосується вимог про стягнення з відповідача пені слід зазначити наступне.

Відповідно до п. 10 ч. 3 ст. 20 Закону України “Про житлово-комунальні послуги” споживач зобов'язаний у разі несвоєчасного здійснення платежів за житлово-комунальні послуги сплачувати пеню у встановлених законом чи договором розмірах.

Згідно вимог ст. 547 ЦК України правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі.

Правочин щодо забезпечення виконання зобов’язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним.

Відповідно до ч. 2 ст. 551 ЦК України якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Статтею 1 Закону України „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань” передбачено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, встановленому за згодою сторін.

Тобто даний Закон розмір пені не встановлює. Стаття 3 вказаного Закону визначає лише граничний розмір пені у випадку, якщо вона передбачена договором.

Оскільки між сторонами розмір неустойки в договорі встановлено не було позов в цій частині задоволенню не підлягає.

Що стосується позовних вимог про зобов’язання відповідача укласти з позивачем договір про закупівлю теплової енергії слід зазначити наступне:

Приписами статті 181 Господарського кодексу України передбачений загальний порядок укладання господарських договорів, а саме господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Проект договору може бути запропонований будь-якою з сторін. У разі якщо проект договору викладено як єдиний документ, він надається другій стороні у двох примірниках. Сторона, яка одержала проект договору, у разі згоди з його умовами оформляє договір відповідно до вимог частини першої цієї статті і повертає один примірник договору другій стороні або надсилає відповідь на лист, факсограму тощо у двадцятиденний строк після одержання договору. За наявності заперечень щодо окремих умов договору сторона, яка одержала проект договору, складає протокол розбіжностей, про що робиться застереження у договорі, та у двадцятиденний строк надсилає другій стороні два примірники протоколу розбіжностей разом з підписаним договором.

З матеріалів справи вбачається, що 02 лютого 2017 року позивачем було направлено відповідачу проект договору про закупівлю теплової енергії на 2017 року.

Однак відповідач проект договору не підписав.

20 березня 2017 року позивачем було повторно направлено відповідачу відповідний проект. Проте відповідач не вчинив дій щодо підписання направленого проекту, протоколів розбіжностей до вказаного договору складено також не було.

Відповідно до приписів статті 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов’язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Укладення господарського договору, за приписами частини 3 статті 179 Господарського кодексу України, є обов’язковим для сторін, якщо він заснований на державному замовленні, виконання якого є обов’язковим для суб’єкта господарювання у випадках, передбачених законом, або існує пряма вказівка закону щодо обов’язковості укладення договору для певних категорій суб’єктів господарювання чи органів державної влади або органів місцевого самоврядування.

Частиною 7 статті 179 Господарського кодексу України передбачено, що господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

За приписами частини 1 статті 180 Господарського кодексу України, зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства.

Відповідно до ст. 187 Господарського кодексу України спори, що виникають при укладанні господарських договорів за державним замовленням, або договорів, укладення яких є обов'язковим на підставі закону та в інших випадках, встановлених законом, розглядаються судом. Інші переддоговірні спори можуть бути предметом розгляду суду у разі якщо це передбачено угодою сторін або якщо сторони зобов'язані укласти певний господарський договір на підставі укладеного між ними попереднього договору.

Відповідно до статті 275 Господарського кодексу України відпуск енергії (електричної енергії, пару, гарячої і перегрітої води) без оформлення договору енергопостачання не допускається.

Укладання договору на постачання теплової енергії передбачено і статтями 24-25 Закону України “Про теплопостачання” та є обов'язковим для сторін на підставі закону. Так, приписами статті 25 цього Закону визначено, що теплогенеруюча, теплотранспортна та теплопостачальна організації мають право, укладати договори купівлі-продажу теплової енергії із споживачами, водночас приписами статті 24 Закону встановлено, що своєчасне укладання договору з теплопостачальною організацією на постачання теплової енергії є основними обов'язками споживача теплової енергії.

Згідно з пунктами 4 і 14 Правил користування тепловою енергією (далі - Правила), затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 03 жовтня 2007 року №1198, користування тепловою енергією допускається лише на підставі договору купівлі - продажу теплової енергії між споживачем і теплопостачальною організацією (далі - договір), крім підприємств, що виробляють та використовують теплову енергію для цілей власного виробництва. Договори укладаються відповідно до типових договорів. Форми типових договорів затверджуються центральним органом виконавчої влади у сфері теплопостачання.

Відповідно до статті 1 Закону України “Про теплопостачання” теплова енергія - це товарна продукція, що виробляється на об'єктах сфери теплопостачання для опалення, підігріву питної води, інших господарських і технологічних потреб споживачів, призначена для купівлі-продажу.

Зазначеною нормою визначено, що теплова енергія не використовується для безпосереднього споживання людиною, а визначає перелік господарських і технологічних потреб де її застосування можливе, а саме: для опалення, підігріву питної води, інших господарських і технологічних потреб споживачів.

Зазначеною вище статтею також визначено, що балансоутримувач (будинку, групи будинків, житлового комплексу) - це власник відповідного майна або юридична особа, яка за договором з власником утримує на балансі відповідне майно і уклала договір купівлі-продажу теплової енергії з теплогенеруючою або теплопостачальною організацією, а також договори на надання житлово-комунальних послуг з кінцевими споживачами. Ця норма чітко розмежовує відносини - окремо у сфері теплопостачання та у сфері надання житлово-комунальних (комунальних) послуг, а саме:

У сфері теплопостачання встановлюються відносини шляхом укладення договору про купівлю-продаж (постачання) теплової енергії між ліцензіатом комісії (НКРЕКП) і власником (будинку, групи будинків, житлового комплексу), або балансоутримувачем ЖЕК, ОСББ, виконавець послуг, який надає послуги з управління та/або послуги із забезпечення гарячою водою, опаленням), а не з кінцевими споживачами – власниками приміщень таких будинків. Враховуючи відсутність затвердженого типового договору про купівлю-продаж (постачання) теплової енергії, такий договір укладається його сторонами з урахуванням норм законодавства, що регулює відносини у сфері теплопостачання (Закон України “Про теплопостачання”, Правила користування тепловою енергією, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 03 жовтня 2007 року №1198), з дотриманням процедури укладення договорів, визначеної главою 53 Цивільного кодексу України.

У сфері житлово-комунальних/комунальних встановлюються відносини шляхом укладення договору про надання відповідних послуг між власником, або балансоутримувачем (будинку, групи будинків, житлового комплексу) та кінцевими споживачами (власниками приміщень таких будинків). Такий договір укладається відповідно до типового договору затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 липня 2005 року №630.

Тобто, у контексті Закону України “Про теплопостачання” споживачем є власник. або балансоутримувач (будинку, групи будинків, житлового комплексу), який використовує теплову енергію для господарських і технологічних потреб таких як для опалення, для підігріву питної води та для інших господарських і технологічних потреб, і не є споживачем власник окремого приміщення (кінцевий споживач), який в результаті господарської і технологічної діяльності балансоутримувача отримує відповідні житлово-комунальні послуги.

Відповідно до ст. 626 ЦК України, договір є узгодженим волевиявленням двох або більше сторін, а тому суд не може зобов'язати іншу сторону договору укласти договір чи внести зміни до нього.

Зацікавлена сторона у випадках, передбачених законом, може просити суд про укладення договору у відповідній редакції згідно з рішенням суду, або внесення зміни до договору згідно з рішенням суду.

Відповідно до ст. ст. 33, 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Тобто в даному випадку позивач невірно обрав спосіб захисту свого порушеного права, а тому враховуючи вищенаведене, суд вважає за необхідне у задоволенні позову в частині зобов’язання відповідача укласти договір про закупівлю теплової енергії відмовити.

Судові витрати підлягають розподілу між сторонами відповідно до вимог ст. 49 ГПК України.

Також слід зазначити, що позивачем заявлено вимогу про стягнення з відповідача 80 грн. 00 коп. судових витрат понесених на оплату витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців стосовно відповідача.

Згідно ч. 1 ст. 44 ГПК України судові витрати складаються з судового збору, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи.

На підтвердження понесених витрат, представником позивача надано суду платіжне доручення №102 від 04 квітня 2017 року про сплату 80 грн. 00 коп.

Таким чином вищевказані витрати підлягають стягненню з відповідача на користь позивача.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 7 Закону України “Про судовий збір” сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.

Тобто повернення судового збору в разі зменшення розміру позовних вимог без відповідного клопотання сторони не допускається.

На підставі викладеного, та керуючись ст. ст. 49, 82-85 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

1.          Позов задовольнити частково.

2.          Стягнути з Звенигородської загальноосвітньої школи - інтернату І-ІІ ступенів спортивний ліцей Звенигородської районної ради Черкаської області, вул. Дениса Давидова,17, м. Звенигородка, Черкаської області, ідентифікаційний код 04591512 на користь товариства з обмеженою відповідальністю “Альтер Енерджі-Черкаси”, вул. Полтавська, 13, м. Київ, ідентифікаційний код 40122126 – 748 820 грн. 50 коп. боргу, 4 941 грн. 45 коп. 3% річних, 15 061 грн. 39 коп. інфляційних втрат, 11 532 грн. 05 коп. витрат на сплату судового збору та 80 грн. 00 коп. судових витрат.

3.          В решті вимог – в позові відмовити.

Видати відповідний наказ після набрання рішення законної сили.

Рішення може бути оскаржено до Київського апеляційного господарського суду в порядку та строки передбачені розділом ХІІ ГПК України.

Повне рішення складено 24 травня 2017 року.

          Суддя                               А.В.Васянович