Постанова

від 26.10.2017 по справі 925/369/17

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"26" жовтня 2017 р. Справа№ 925/369/17

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Михальської Ю.Б.

суддів: Гончарова С.А.

Тищенко А.І.

За участі представників:

від позивача: Алієва С.Н. - за дов.

Кулаков В.В. - за дор.

Воронов М.А. - керівник

від відповідача: Тарарук А.М. - за дов.

Попова В.І. - за дов.

від третьої особи: не з'явився

розглянувши апеляційну скаргу Звенигородської загальноосвітньої школи - інтернату І-ІІ ступенів спортивний ліцей Звенигородської районної ради Черкаської області

на рішення Господарського суду Черкаської області від 23.05.2017

у справі №925/369/17 (суддя Васянович А.В.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Альтер Енерджі-Черкаси

до Звенигородської загальноосвітньої школи - інтернату І-ІІ ступенів спортивний ліцей Звенигородської районної ради Черкаської області

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача: Звенигородська районна рада Черкаської області

про зобов'язання укласти договір та стягнення 802 425 грн. 11 коп.

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю Альтер Енерджі-Черкаси (далі, позивач) звернулось до Господарського суду Черкаської області з позовом (із урахуванням заяви про уточнення позовних вимог від 23.05.2017) до Звенигородської загальноосвітньої школи - інтернату І-ІІ ступенів спортивний ліцей Звенигородської районної ради Черкаської області (далі, відповідач або Спортивний ліцей) про зобов'язання відповідача укласти з позивачем договір про закупівлю теплової енергії з 01 січня 2017 року по 31 грудня 2017 року та стягнення 748 820,50 грн. боргу за надані послуги з теплопостачання, 32 792,04 грн. інфляційних втрат, 8 009,70 грн. 3% річних та 12 802,87 грн. пені.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивачем протягом січня-лютого 2017 року було надано відповідачу послуги для опалення приміщення на загальну суму 748 820,50 грн., які відповідачем згідно вимог Законів України Про житлово-комунальні послуги та Про теплопостачання оплачені не були. Також, з урахуванням вимог статті 625 Цивільного кодексу України позивачем заявлено до стягнення 3% річних та інфляційних втрат. Крім того, позивач просив суд стягнути пеню за невиконання зобов'язання. Оскільки відповідачем не було підписано проект договору про закупівлю теплової енергії, направлений останньому 02 лютого 2017 року, позивач просив суд також зобов'язати відповідача укласти відповідний правочин.

Рішенням Господарського суду Черкаської області від 23.05.2017 у справі №925/369/17 позовні вимоги задоволено частково.

Присуджено до стягнення зі Звенигородської загальноосвітньої школи - інтернату І-ІІ ступенів спортивний ліцей Звенигородської районної ради Черкаської області на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Альтер Енерджі-Черкаси - 748 820,50 грн. боргу, 4 941,45 грн. 3% річних, 15 061,39 грн. інфляційних втрат, 11 532,05 грн. витрат на сплату судового збору та 80,00 грн. судових витрат.

В решті вимог - у позові відмовлено.

Рішення суду мотивоване тим, що факт наявності основної заборгованості у відповідача перед позивачем належним чином доведено, документально підтверджено, і в той же час відповідачем належними доказами не спростовано. Водночас, суд визнав частково обґрунтованим розрахунок 3% річних та інфляційних втрат, наданий позивачем, та, здійснивши його вірний арифметичний перерахунок, присудив до стягнення з відповідача 4 941,45 грн. 3% річних та 15 061,39 грн. інфляційних втрат. Оскільки між сторонами розмір неустойки в договорі встановлено не було, в цій частині у задоволенні позову було відмовлено. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог про зобов'язання відповідача укласти з позивачем договір про закупівлю теплової енергії, суд зазначив, що в даному випадку позивачем невірно обрано спосіб захисту свого порушеного права.

Не погодившись з прийнятим рішенням, Звенигородська загальноосвітня школа - інтернат І-ІІ ступенів спортивний ліцей Звенигородської районної ради Черкаської області звернулася до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, відповідно до якої просить скасувати рішення Господарського суду Черкаської області від 23.05.2017 у справі №925/369/17 в частині задоволення позовних вимог та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.

Апеляційна скарга мотивована тим, що рішення суду першої інстанції прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права.

В обґрунтування апеляційної скарги відповідач посилається на те, що Законом України Про публічні закупівлі передбачено заборону укладення договорів, які передбачають витрачання державних коштів, та/або оплата замовником товарів, робіт і послуг до/без проведення процедур, визначених цим Законом. Оскільки позивач не взяв участі у переговорній процедурі закупівлі, то підстави для укладення з останнім договору на постачання теплової енергії на 2017 рік відсутні.

Також, відповідач зазначив, що правовідносини між сторонами не можуть регулюватися Законом України Про житлово-комунальні послуги , на норми якого посилався позивач, оскільки позивач не є організацією, яка надає комунальні послуги з централізованого опалення відповідно до змісту вказаного Закону.

Крім того, скаржник наголосив, що лічильник теплової енергії, на підставі якого позивачем здійснений розрахунок спожитої теплової енергії, не був опломбований, а тому відповідач не погоджується із його показниками.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу справ між суддями апеляційну скаргу Звенигородської загальноосвітньої школи - інтернату І-ІІ ступенів спортивний ліцей Звенигородської районної ради Черкаської області було передано на розгляд колегії суддів Київського апеляційного господарського суду у складі: головуючий суддя Михальська Ю.Б., судді: Отрюх Б.В., Тищенко А.І.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 04.07.2017 апеляційну скаргу відповідач прийнято до провадження та розгляд справи призначено на 03.08.2017.

19.07.2017 представник позивача подав через відділ документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду відзив на апеляційну скаргу, у якому просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржене рішення суду без змін.

У зв'язку з неявкою відповідача, ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 03.08.2017 розгляд справи відкладено на 31.08.2017.

У зв'язку з перебуванням головуючого судді Михальської Ю.Б. у відпустці, судове засідання, призначене на 31.08.2017, не відбулося.

З огляду на вихід головуючого судді Михальської Ю.Б. з відпустки та необхідністю розгляду апеляційної скарги Звенигородської загальноосвітньої школи - інтернату І-ІІ ступенів спортивний ліцей Звенигородської районної ради Черкаської області, та у зв'язку з перебуванням судді Отрюха Б.В. у відпустці, розпорядженням начальника відділу документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду від 07.09.2017 №09-53/3618/17 призначено повторний автоматизований розподіл справи.

Відповідно до протоколу автоматичної зміни складу колегії суддів апеляційну скаргу Звенигородської загальноосвітньої школи - інтернату І-ІІ ступенів спортивний ліцей Звенигородської районної ради Черкаської області передано на розгляд колегії суддів Київського апеляційного господарського суду у складі: головуючий суддя Михальська Ю.Б., судді: Гончаров С.А., Тищенко А.І.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 07.09.2017 апеляційну скаргу відповідача прийнято до провадження у наступному складі: головуючий суддя Михальська Ю.Б., судді: Гончаров С.А., Тищенко А.І., розгляд справи призначено на 28.09.2017.

19.08.2017 представник відповідача подав через відділ документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду клопотання про залучення до участі у справі третьої особи - Звенигородської районної ради Черкаської області.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 28.09.2017 розгляд справи відкладено на 19.10.2017, до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача залучено Звенигородську районну раду Черкаської області (далі, третя особа).

У судовому засіданні 19.10.2017 представник позивача подав докази направлення на адресу третьої особи копії позовної заяви та рішення Господарського суду Черкаської області від 23.05.2017 у справі №925/369/17, копії заперечення на апеляційну скаргу, а також копію постанови Вищого господарського суду України від 29.04.2015 у справі №909/1076/14, які колегією суддів було оглянуто та долучено до матеріалів справи.

Представник відповідача подав у судовому засіданні 19.10.2017 докази направлення на адресу третьої особи копії заперечення на позовну заяву та копії апеляційної скарги, а також копію листа Звенигородської загальноосвітньої школи - інтернату І-ІІ ступенів спортивний ліцей Звенигородської районної ради Черкаської області №126 від 18.11.2016, які колегією суддів було оглянуто та долучено до матеріалів справи.

Представник третьої особи у судове засідання, призначене на 19.10.2017, не з'явився, про причини неявки суд не повідомив.

У зв'язку з неявкою у судове засідання представника третьої особи, ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 19.10.2017 розгляд справи відкладено на 26.10.2017.

26.10.2017 відповідач подав через відділ документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду заяву про часткове визнання позовних вимог у даній справі, зазначивши, що визнає той факт, що позивачем відпускалася теплова енергія для потреб Звенигородської загальноосвітньої школи - інтернату І-ІІ ступенів спортивний ліцей Звенигородської районної ради Черкаської області, але не в тій кількості, яка заявлена позивачем. У зв'язку з відсутністю опломбування приладу обліку теплової енергії (теплового лічильника) відповідач, провівши порівняльний розрахунок отримання теплової енергії за листопад-грудень 2016 року та січень-березень 2017 року з відповідно затвердженими тарифами Гкал/день, визнає борг у сумі 201 531,00 грн. за 130.02 Гкал отриманої теплової енергії в січні - березні 2017 року. З огляду на вказане, відповідач просив оскаржене рішення суду скасувати частково, прийнявши нове рішення про часткове задоволення позовних вимог та стягнення грошових коштів у розмірі 201 531,00 грн., в інших позовних вимогах - відмовити.

26.10.2017 через відділ документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду від третьої особи надійшла заява про підтримання позиції відповідача щодо часткового визнання позовних вимог. У даній заяві третя особа зазначила, що борг відповідача у сумі 201 531,00 грн. за 130.02 Гкал отриманої теплової енергії в січні - березні 2017 року є обґрунтованим, а тому підлягає задоволенню, інші вимоги позивача є незаконними та, на думку третьої особи, не підлягають задоволенню. Також, третя особа у вказаній заяві просила розглядати справу у відсутності її представника.

Враховуючи заяву третьої особи про розгляд справи у відсутності її представника, колегія суддів, з огляду на доказове наповнення матеріалів справи, вважає можливим здійснити перевірку рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку за наявними матеріалами справи та без участі представника третьої особи.

Представники позивача у судових засіданнях проти доводів, викладених у апеляційній скарзі, заперечували, просили залишити її без задоволення, а рішення суду без змін.

Представники відповідача у судових засіданнях підтримували доводи, викладені у апеляційній скарзі, просили її задовольнити, оскаржене рішення суду скасувати частково, позовні вимоги задовольнити на суму 201 531,00 грн.

Суд, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскарженого рішення, дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржене рішення місцевого господарського суду не підлягає зміні або скасуванню з наступних підстав.

Як підтверджується матеріалами справи, 12.09.2017 на виконання загальнодержавних програм з енергоефективності та енергозбереження між ТОВ Альтер Енерджі-Черкаси та Спортивним ліцеєм було укладено Договір №12/09.2016СЛ про співпрацю.

Згідно Договору №12/09.2016СЛ про співпрацю Спортивний ліцей гарантує своєчасну та повну оплату вартості теплової енергії, що буде постачатись ТОВ Альтер Енерджі-Черкаси для її потреб. Постання теплової енергії для потреб Спортивного ліцею буде здійснюватись ТОВ Альтер Енерджі-Черкаси на підставі відповідних договорів про теплопостачання, згідно тарифів, погоджених сторонами.

На виконання умов Договору №12/09.2016СЛ про співпрацю 18.11.2016 сторонами було укладено Договір №18/11.2016СЛ про закупівлю теплової енергії (постачання теплової енергії), згідно умов якого ТОВ Альтер Енерджі-Черкаси (теплопостачальна організація) зобов'язується своєчасно здійснювати постачання теплової енергії Спортивному ліцею (споживачу), в потрібних йому обсягах та належної якості, а споживач зобов'язується оплачувати одержану теплову енергію за встановленими тарифами (цінами) у терміни, передбачені цим Договором.

Відповідно до пункту 10.1. Договору №18/11.2016СЛ він вступає в силу з дати його підписання та скріплення печатками сторін і діє до грудня 2016 року, і в будь-якому разі до здійснення повного розрахунку споживача за отриману теплову енергію.

За змістом пункту 5.1. Договору №18/11.2016СЛ облік споживання теплової енергії проводиться виключно за Приладами обліку. В разу виходу приладу обліку з ладу обсяг спожитої теплової енергії розраховується згідно норм та вказівок КТМ 204 Україна 244-94.

Як підтверджується матеріалами справи, послуги, надані позивачем відповідачу в опалювальному сезоні з жовтня по грудень 2016 року, повністю сплачені, що підтверджується виписками банку від 25.11.2016 та від 22.12.2016, доданими до позовної заяви.

Водночас, після закінчення строку дії Договору №18/11.2016СЛ, позивачем продовжувались надаватись відповідачу послуги з постачання теплової енергії, що відповідачем не заперечується.

Так, як зазначає позивач, у січні та лютому 2017 року ним було надано Звенигородській загальноосвітній школі - інтернату І-ІІ ступенів спортивний ліцей Звенигородської районної ради Черкаської області послуги з опалення приміщення на загальну суму 748 820,50 грн., що підтверджується показниками лічильника спожитої теплової енергії та про що позивачем було складено відповідні акти надання послуг №5 від 31 січня 2017 року та №21 від 28 лютого 2017 року.

02 лютого 2017 року позивачем було направлено відповідачу для підписання акт надання послуг за січень 2017 року, який було отримано останнім 06 лютого 2017 року, про що свідчить відмітка про отримання.

У подальшому, 20 березня 2017 року позивачем було також направлено відповідачу відповідні акти за січень та лютий, для їх підписання.

Однак, акти надання послуг №5 від 31 січня 2017 року та №21 від 28 лютого 2017 року відповідачем підписані не були.

Відповідно до статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Частиною 2 статті 11 Цивільного кодексу України встановлено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є:

1) договори та інші правочини;

2) створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності;

3) завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі;

4) інші юридичні факти.

Статтею 626 Цивільного кодексу України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом, як це передбачено частиною 1 статті 639 Цивільного кодексу України.

Згідно частини 2 статті 642 Цивільного кодексу України якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції.

Основні засади організаційних, господарських відносин, що виникають у сфері надання та споживання житлово-комунальних послуг між їхніми виробниками, виконавцями і споживачами, а також їхні права та обов'язки, регулюються Законом України Про житлово-комунальні послуги .

Суб'єктами цього Закону є органи виконавчої влади, місцевого самоврядування, виробники, виконавці та споживачі житлово-комунальних послуг, а також власники приміщень або будинків та балансоутримувачі, які залежно від цивільно-правових угод можуть бути споживачем, виконавцем або виробником послуг (стаття 1, частина друга статті 3, стаття 19 Закону України Про житлово-комунальні послуги ).

Статтею 1 Закону України Про житлово-комунальні послуги визначено, що:

комунальні послуги - це результат господарської діяльності, спрямованої на задоволення потреби фізичної чи юридичної особи у забезпеченні холодною та гарячою водою, водовідведенням, газо- та електропостачанням, опаленням, а також вивезення побутових відходів у порядку, встановленому законодавством:,

споживач - фізична чи юридична особа, яка отримує або має намір отримати житлово-комунальну послугу.

Тобто, кінцевий споживач отримує не теплову енергію, а відповідну житлово-комунальну/комунальну послугу.

Згідно зі статтею 13 Закону України Про житлово-комунальні послуги залежно від функціонального призначення житлово-комунальні послуги поділяються на: 1) комунальні послуги (централізоване постачання холодної та гарячої води, водовідведення, газо- та електропостачання, централізоване опалення, а також вивезення побутових відходів тощо); 2) послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій (прибирання внутрішньобудинкових приміщень та прибудинкової території, санітарно-технічне обслуговування, обслуговування внутрішньобудинкових мереж, утримання ліфтів, освітлення місць загального користування, поточний ремонт, вивезення побутових відходів тощо); 3) послуги з управління будинком, спорудою або групою будинків (балансоутримання, укладання договорів на виконання послуг, контроль виконання умов договору тощо); 4) послуги з ремонту приміщень, будинків, споруд (заміна та підсилення елементів конструкцій та мереж, їх реконструкція, відновлення несучої спроможності несучих елементів конструкцій тощо).

Судом встановлено, що позивач здійснює господарську діяльність на підставі ліцензії на виробництво теплової енергії №1675 від 29.09.2016 та ліцензії на постачання теплової енергії від 08.12.2015.

Позивачем у січні та лютому 2017 року надавались відповідачу послуги з опалення приміщення. Теплова енергія вироблялася позивачем та надавалася відповідачеві для обігріву приміщень, де навчаються і проживають учні спортивного ліцею. Для інших цілей, не пов'язаних із опаленням приміщень ліцею, теплова енергія відповідачу не надавалась.

Отже, Товариство з обмеженою відповідальністю Альтер Енерджі-Черкаси є виробником теплової енергії, тобто, виробником житлово-комунальних послуг (опалення), а відтак, на нього поширюються норми Закону України Про житлово-комунальні послуги .

Пунктом 1 частини 1 статті 20 Закону України Про житлово-комунальні послуги передбачене право споживача одержувати вчасно та відповідної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством та умовами договору на надання житлово-комунальних послуг, при цьому такому праву прямо відповідає визначений пунктом 5 частини третьої статті 20 цього Закону обов'язок споживача оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.

Таким чином, згідно із зазначеними нормами закону, споживачі зобов'язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними. Відсутність договору на надання житлово-комунальних послуг сама по собі не може бути підставою для звільнення споживача від встановленого законом обов'язку з оплати послуг у повному обсязі.

Відтак, посилання відповідача на відсутність укладеного між сторонами договору купівлі-продажу теплової енергії на 2017 рік за умови, що послуги із теплопостачання вироблялися позивачем і споживалися відповідачем, не звільняє останнього від оплати спожитих ним послуг.

При цьому, судом враховано висновки, викладені постановах Верховного Суду України від 30 жовтня 2013 року №6-59цс13 та від 25.11.2014 у справі №916/3566/13.

Крім того, як вбачається із матеріалів справи, запрошення до переговорів і протокол переговорів про закупівлю теплової енергії були надіслані позивачу відповідачем не в грудні 2016 року (по закінченню попередньо укладеного договору), а 15 лютого 2017 року, тобто наприкінці опалювального сезону.

Правила надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 21 липня 2005 року №630 (далі, Правила), регулюють відносини між суб'єктом господарювання, предметом діяльності якого є надання житлово-комунальних послуг (далі - виконавець), і фізичною та юридичною особою (далі - споживач), яка отримує або має намір отримувати послуги з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення (далі - послуги).

Пунктом 18 вищевказаних Правил передбачено, що розрахунковим періодом для оплати послуг є календарний місяць. Плата за послуги вноситься не пізніше 20 числа місяця, що настає за розрахунковим, якщо договором не встановлено інший строк.

Статтею 530 Цивільного кодексу України визначено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Враховуючи умови пункту 18 Правил, відповідач повинен був розрахуватися за спожиту теплову енергію у січні 2017 року - до 20 лютого 2017 року, а за спожиту теплову енергію у лютому 2017 року - до 20 березня 2017 року.

Відповідно до статей 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання повинні виконуватись належним чином і в установлений строк відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Одностороння відмова від зобов'язання не допускається, якщо інше не передбачено договором або законом.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Згідно зі статтею 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Статтею 610 Цивільного кодексу України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до частини 1 статті 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Позивач зазначає, що відповідач за відсутності договірних зобов'язань отримав від позивача у січні 2017 року 298,28 Гкал теплової енергії та у лютому 2017 року 184,83 Гкал теплової енергії на загальну суму 748 820,50 грн., про що позивачем було складено відповідні акти надання послуг №5 від 31 січня 2017 року та №21 від 28 лютого 2017 року, які були направлені відповідачу та виставлено відповідачу рахунки на оплату №5 від 31.01.2017 та №20 від 28.02.2017.

Факт споживання відповідачем теплової енергії у січні - лютому 2017 року у вказаному позивачем розмірі підтверджується наступним.

Відповідно до пункту 17 Правил користування тепловою енергією, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 03 жовтня 2007 року №1198, для обліку відпуску та споживання теплової енергії застосовуються прилади комерційного обліку, занесені до Державного реєстру засобів вимірювальної техніки, або ті, що пройшли державну метрологічну атестацію.

Як вбачається із матеріалів справи, в котельні, де виробляється теплова енергія для опалення приміщення Спортивного ліцею для урахування її кількості, відпущеної споживачу, встановлені прилади обліку, які внесені в держреєстр України та метрологічно повірені згідно діючих вимог нормативно-технічної документації України.

Так, у котельні встановлені наступні прилади обліку:

Турбінний лічильник MWN 130-50, держреєстр ЗВТ України №У476-10. Заводські номера лічильника №16352176. Дата виробництва та первинна метрологічна повірка - серпень 2016 року. Міжповірочний інтервал не більше чотирьох років. Всі вищевказані дані є в паспорті лічильника, копія якого додана до заперечень позивача від 28.04.2017. Лічильник опломбований. Теплообчислювач - заводський номер №0242/0215 та датчик температур заводський №15-04587.1 (теплолічильник LQM-III D, держреєстр ЗВТ №У2543). Дата виробництва та первинна метрологічна повірка - вересень 2016 року. Міжповірочний інтервал не більше чотирьох років. Всі вищевказані дані є в паспорті та Гарантійному талоні на теплолічильник.

Всі вищевказані прилади, як зазначає позивач та не спростовано відповідачем, здійснюють обчислення відпущеної теплової енергії тільки при одночасній роботі.

Як вбачається із матеріалів справи, 24.04.2017 Спортивному ліцею було запропоновано підписати акт фіксації показників лічильника теплової енергії станом на 06.03.2017 - день відключення приміщень Спортивного ліцею від теплопостачання, згідно якого загальна кількість відпущеної теплової енергії складає 483,13 Гкал.

Акт був складений та підписаний представниками ТОВ Альтер Енерджі-Черкаси , а представники Спортивного ліцею підписали акт на зворотній стороні із зауваженнями, у яких зазначили, що лічильник неопломбований та неопломбовані термодатчики, із показниками лічильника не погодилися.

Однак, із наявних у матеріалах справи фотокопій лічильника вбачається, що турбінний лічильник MWN 130-50, держреєстр ЗВТ України №У476-10, опломбований, а неопломбованими є теплообчислювач та датчик температур.

Водночас, доказів втручання у роботу лічильника зі сторони позивача або відповідача матеріали справи не містять.

Слід також зазначити, що відповідач не мав претензій до лічильника у листопаді та грудні 2016 року та був згодний із його показниками, про що свідчать підписані акти відпуску теплової енергії від 20.11.2016 та від 19.12.2016.

Як уже зазначалося, у січні та у лютому 2017 року позивач направляв відповідачу для підписання акти відпуску теплової енергії, де були вказані показники лічильника у спірному періоді, у свою чергу відповідач проти вказаних в актах показань лічильника заперечень не висував.

Матеріалами справи також підтверджується, що з 25.11.2016 в котельні ведеться журнал обліку температури теплоносія (води) подаючого та зворотного трубопроводів, підживлювальної води, теплової енергії та електричної енергії, згідно якого станом на 7.00 годину 06.03.2017 зафіксований показник лічильника теплової енергії - 2 126,8 ГДж, що дорівнює згідно норм та вказівок КТМ 204 Україна 244-94 (коефіцієнт 4,18) 483,13 Гкал.

Для обчислення кількості спожитої теплової енергії використовувалися показники, що були зафіксовані раніше та показники на дату фіксації.

Так, показник теплового лічильника станом на 19.12.2016 - 107,3 ГДж.

Показник теплового лічильника станом 06.03.2016 - 2 126,8 ГДж.

Тобто, в період з 19.12.2016 по 06.03.2017 відповідачу було поставлено 2 126,8 ГДж - 107,3 ГДж = 2 019,5 ГДж (483,13 Гкал).

З огляду на вищевстановлені обставини справи, заперечення відповідача щодо правильності показань лічильника є необґрунтованими.

Згідно рішення виконавчого комітету Звенигородської міської ради від 30.01.2017 №13 Про встановлення тарифу на виробництво, постачання та транспортування теплової енергії позивачу було затверджено новий тариф на виробництво, постачання та транспортування теплової енергії в 2017 році в розмірі 1 550,00 грн./Гкал без ПДВ. Тариф дозволено застосовувати з 01.01.2017.

Отже, враховуючи що вартість 1 Гкал дорівнює 1 550,00 грн., загальна вартість спожитої теплової енергії у спірному періоді дорівнює 483,13 Гкал х 1 550,00 грн. = 748 851,50 грн.

Водночас, позовні вимоги заявлені позивачем на меншу суму - 748 820,50 грн.

Колегією суддів встановлено, що протягом січня - лютого 2017 року та до кінця опалювального сезону (06.03.2017) на адресу позивача відмови відповідача від послуг із надання теплової енергії у спірному періоді не находило. Заперечень щодо якості наданих послуг із теплопостачання також не висувалось.

Відповідачем у справі всупереч нормам статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України не було доведено факту своєчасного здійснення розрахунку з позивачем за спожиту теплову енергію у січні - лютому 2017 року, обсягу спожитої теплової енергії не спростовано.

Наведений відповідачем у заяві про часткове визнання позову від 26.10.2017 порівняльний розрахунок отримання теплової енергії, згідно якого відповідачем нібито спожито 130,02 Гкал на суму 201 531,00 грн., є безпідставним, оскільки облік відпуску та споживання теплової енергії здійснювався за допомогою приладу комерційного обліку. У свою чергу, навіть у випадку несправності приладу обліку, розрахунок обсягу спожитої теплової енергії мав би здійснюватись згідно норм та вказівок КТМ 204 Україна 244-94, а не шляхом порівняння обсягу спожитої теплової енергії у листопаді - грудні 2016 року та січні - лютому 2017 року.

Отже, факт наявності основної заборгованості відповідача перед позивачем у заявленому ним розмірі станом на дату прийняття рішення судом першої інстанції належним чином доведений, документально підтверджений та відповідачем не спростований, строк виконання зобов'язань є таким, що настав, у зв'язку з чим колегія суддів вважає висновки Господарського суду Черкаської області щодо стягнення з відповідача суми боргу в розмірі 748 820,50 грн. обґрунтованими.

Крім того, колегія суддів зазначає, що згідно з частиною 1 статті 96 Цивільного кодексу України юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями, а відповідно до частини 2 статті 617 Цивільного кодексу України відсутність у боржника необхідних коштів не є підставою звільнення від відповідальності за порушення зобов'язання. Аналогічні положення містяться у частині 2 статті 218 Господарського кодексу України, де зазначено, що непереборною силою, тобто надзвичайними і невідворотними обставинами не вважаються, зокрема, порушення зобов'язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов'язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.

Згідно частини 2 статті 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язань, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Отже, посилання відповідача на відсутність бюджетного фінансування не звільняє його від виконання зобов'язань щодо оплати спожитих послуг.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 15 травня 2012 року у справі №11/446 та рішенні Європейського суду з прав людини у справі Терем ЛТД, Чечеткін та Оліус проти України від 18 жовтня 2005 року.

До того ж, суд відзначає, що між сторонами виникли господарські відносини, а приписи Господарського кодексу України не передбачають привілейованого становища суб'єктів господарювання, які фінансуються за рахунок бюджету, по відповідальності за порушення зобов'язань.

Разом з тим, колегія суддів наголошує на тому, що будучи обізнаним про відсутність достатнього обсягу коштів для оплати послуг, що споживалися, відповідач був вправі та мав фактичну можливість звернутись до позивача із проханням зупинити надання послуг із теплопостачання, розуміючи, що не буде мати змогу оплатити їх у майбутньому.

Позивачем також заявлено до стягнення з відповідача 32 792,04 грн. інфляційних втрат за період з 01 січня 2017 року по 30 квітня 2017 року та 8 009 грн. 70 коп. 3% річних, нарахованих за період з 01 січня 2017 року по 22 травня 2017 року.

Відповідно до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Колегія суддів, перевіривши наданий позивачем розрахунок 3% річних та інфляційних втрат, погоджується із перерахунком останніх, проведеним судом першої інстанції, вважає його арифметично вірним, а стягненню з відповідача на користь позивача підлягає 4 941,45 грн. 3% річних та 15 061,39 грн. інфляційних втрат, в решті річних та інфляційних слід відмовити у зв'язку із необґрунтованим розрахунком.

Що стосується вимог про стягнення з відповідача пені, суд зазначає наступне.

Відповідно до пункту 10 частини 3 статті 20 Закону України Про житлово-комунальні послуги споживач зобов'язаний у разі несвоєчасного здійснення платежів за житлово-комунальні послуги сплачувати пеню у встановлених законом чи договором розмірах.

Згідно вимог статті 547 Цивільного кодексу України правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі.

Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним.

Відповідно до частини 2 статті 551 Цивільного кодексу України якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Статтею 1 Закону України Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань передбачено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, встановленому за згодою сторін.

Тобто, Закон України Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань розмір пені не встановлює. Стаття 3 вказаного Закону визначає лише граничний розмір пені у випадку, якщо вона передбачена договором.

Оскільки між сторонами розмір неустойки в договорі встановлено не було, позов в цій частині задоволенню не підлягає.

Що стосується позовних вимог про зобов'язання відповідача укласти з позивачем договір про закупівлю теплової енергії, слід зазначити наступне.

Приписами статті 181 Господарського кодексу України передбачений загальний порядок укладання господарських договорів, а саме господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Проект договору може бути запропонований будь-якою з сторін. У разі якщо проект договору викладено як єдиний документ, він надається другій стороні у двох примірниках. Сторона, яка одержала проект договору, у разі згоди з його умовами оформляє договір відповідно до вимог частини першої цієї статті і повертає один примірник договору другій стороні або надсилає відповідь на лист, факсограму тощо у двадцятиденний строк після одержання договору. За наявності заперечень щодо окремих умов договору сторона, яка одержала проект договору, складає протокол розбіжностей, про що робиться застереження у договорі, та у двадцятиденний строк надсилає другій стороні два примірники протоколу розбіжностей разом з підписаним договором.

Із матеріалів справи вбачається, що 02 лютого 2017 року позивачем було направлено відповідачу проект договору про закупівлю теплової енергії на 2017 року.

Однак, відповідач проект договору не підписав.

20 березня 2017 року позивачем було повторно направлено відповідачу відповідний проект. Проте, відповідач не вчинив дій щодо підписання направленого проекту, протоколів розбіжностей до вказаного договору складено також не було.

Відповідно до приписів статті 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Укладення господарського договору, за приписами частини 3 статті 179 Господарського кодексу України, є обов'язковим для сторін, якщо він заснований на державному замовленні, виконання якого є обов'язковим для суб'єкта господарювання у випадках, передбачених законом, або існує пряма вказівка закону щодо обов'язковості укладення договору для певних категорій суб'єктів господарювання чи органів державної влади або органів місцевого самоврядування.

Частиною 7 статті 179 Господарського кодексу України передбачено, що господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

За приписами частини 1 статті 180 Господарського кодексу України зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства.

Відповідно до статті 187 Господарського кодексу України спори, що виникають при укладанні господарських договорів за державним замовленням, або договорів, укладення яких є обов'язковим на підставі закону та в інших випадках, встановлених законом, розглядаються судом. Інші переддоговірні спори можуть бути предметом розгляду суду у разі якщо це передбачено угодою сторін або якщо сторони зобов'язані укласти певний господарський договір на підставі укладеного між ними попереднього договору.

Відповідно до статті 275 Господарського кодексу України відпуск енергії (електричної енергії, пару, гарячої і перегрітої води) без оформлення договору енергопостачання не допускається.

Укладання договору на постачання теплової енергії передбачено і статтями 24-25 Закону України Про теплопостачання та є обов'язковим для сторін на підставі закону. Так, приписами статті 25 цього Закону визначено, що теплогенеруюча, теплотранспортна та теплопостачальна організації мають право укладати договори купівлі-продажу теплової енергії із споживачами, водночас приписами статті 24 Закону встановлено, що своєчасне укладання договору з теплопостачальною організацією на постачання теплової енергії є основними обов'язками споживача теплової енергії.

Згідно з пунктами 4 і 14 Правил користування тепловою енергією, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 03 жовтня 2007 року №1198, користування тепловою енергією допускається лише на підставі договору купівлі - продажу теплової енергії між споживачем і теплопостачальною організацією (далі - договір), крім підприємств, що виробляють та використовують теплову енергію для цілей власного виробництва. Договори укладаються відповідно до типових договорів. Форми типових договорів затверджуються центральним органом виконавчої влади у сфері теплопостачання.

Відповідно до статті 1 Закону України Про теплопостачання теплова енергія - це товарна продукція, що виробляється на об'єктах сфери теплопостачання для опалення, підігріву питної води, інших господарських і технологічних потреб споживачів, призначена для купівлі-продажу.

Зазначеною нормою визначено, що теплова енергія не використовується для безпосереднього споживання людиною, а визначає перелік господарських і технологічних потреб, де її застосування можливе, а саме: для опалення, підігріву питної води, інших господарських і технологічних потреб споживачів.

Зазначеною вище статтею також визначено, що балансоутримувач (будинку, групи будинків, житлового комплексу) - це власник відповідного майна або юридична особа, яка за договором з власником утримує на балансі відповідне майно і уклала договір купівлі-продажу теплової енергії з теплогенеруючою або теплопостачальною організацією, а також договори на надання житлово-комунальних послуг з кінцевими споживачами. Ця норма чітко розмежовує відносини - окремо у сфері теплопостачання та у сфері надання житлово-комунальних (комунальних) послуг, а саме:

У сфері теплопостачання встановлюються відносини шляхом укладення договору про купівлю-продаж (постачання) теплової енергії між ліцензіатом комісії (НКРЕКП) і власником (будинку, групи будинків, житлового комплексу), або балансоутримувачем ЖЕК, ОСББ, виконавець послуг, який надає послуги з управління та/або послуги із забезпечення гарячою водою, опаленням), а не з кінцевими споживачами - власниками приміщень таких будинків. Враховуючи відсутність затвердженого типового договору про купівлю-продаж (постачання) теплової енергії, такий договір укладається його сторонами з урахуванням норм законодавства, що регулює відносини у сфері теплопостачання (Закон України Про теплопостачання , Правила користування тепловою енергією, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 03 жовтня 2007 року №1198), з дотриманням процедури укладення договорів, визначеної главою 53 Цивільного кодексу України.

У сфері житлово-комунальних/комунальних послуг встановлюються відносини шляхом укладення договору про надання відповідних послуг між власником, або балансоутримувачем (будинку, групи будинків, житлового комплексу) та кінцевими споживачами (власниками приміщень таких будинків). Такий договір укладається відповідно до типового договору, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 липня 2005 року №630.

Тобто, у контексті Закону України Про теплопостачання споживачем є власник або балансоутримувач (будинку, групи будинків, житлового комплексу), який використовує теплову енергію для господарських і технологічних потреб, таких як опалення, для підігріву питної води та для інших господарських і технологічних потреб, і не є споживачем власник окремого приміщення (кінцевий споживач), який в результаті господарської і технологічної діяльності балансоутримувача отримує відповідні житлово-комунальні послуги.

Відповідно до статті 626 Цивільного кодексу України договір є узгодженим волевиявленням двох або більше сторін, а тому суд не може зобов'язати іншу сторону договору укласти договір чи внести зміни до нього.

Зацікавлена сторона у випадках, передбачених законом, може просити суд про укладення договору у відповідній редакції згідно з рішенням суду, або внесення зміни до договору згідно з рішенням суду.

Тобто, в даному випадку позивач невірно обрав спосіб захисту свого порушеного права, а тому, враховуючи вищенаведене, суд першої інстанції обґрунтовано відмовив позивачу у задоволенні позову в частині зобов'язання відповідача укласти договір про закупівлю теплової енергії.

Судові витрати підлягають розподілу між сторонами відповідно до вимог статті 49 Господарського процесуального кодексу України.

Так, позивачем було заявлено вимогу про стягнення з відповідача 80,00 грн. судових витрат, понесених ним на оплату витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців стосовно відповідача.

Згідно частини 1 статті 44 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи.

На підтвердження понесених витрат представником позивача надано суду платіжне доручення №102 від 04 квітня 2017 року про сплату 80,00 грн.

Таким чином, вищевказані витрати підлягають стягненню з відповідача на користь позивача, про що вірно зазначив суд першої інстанції.

Враховуючи вищевикладене, вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог, суд першої інстанції повно та всебічно дослідив обставини справи, дав їм належну правову оцінку, дійшов правильних висновків щодо прав та обов'язків сторін, які ґрунтуються на належних та допустимих доказах.

Відповідно до статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу, а господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Згідно частини 1 статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

З огляду на вищевикладене, заперечення скаржника, викладені у апеляційній скарзі, не приймаються колегією суддів до уваги, оскільки не підтверджуються матеріалами справи та не спростовують висновків суду першої інстанції.

Враховуючи зазначене, колегія суддів вважає рішення суду у даній справі обґрунтованим та таким, що відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам та матеріалам справи, підстав для його скасування чи зміни не вбачається. Апеляційна скарга Звенигородської загальноосвітньої школи - інтернату І-ІІ ступенів спортивний ліцей Звенигородської районної ради Черкаської області є необґрунтованою та задоволенню не підлягає.

Керуючись статтями 99, 101, 102, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Звенигородської загальноосвітньої школи - інтернату І-ІІ ступенів спортивний ліцей Звенигородської районної ради Черкаської області на рішення Господарського суду Черкаської області від 23.05.2017 у справі №925/369/17 залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Черкаської області від 23.05.2017 у справі №925/369/17 залишити без змін.

Матеріали справи №925/369/17 повернути до Господарського суду Черкаської області.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку.

Головуючий суддя Ю.Б. Михальська

Судді С.А. Гончаров

А.І. Тищенко