Постанова

від 22.05.2017 по справі 918/1313/16

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

"22" травня 2017 р. Справа № 918/1313/16

Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії:

Головуючий суддя Петухов М.Г.

суддя Гудак А.В. ,

суддя Маціщук А.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Рівненського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу відповідача Державного підприємство "Бурштин України"

на рішення господарського суду Рівненської області від 01.02.2017 р.

у справі № 918/1313/16 (суддя Марач В.В.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Українсько-австралійський торговий дім "Улуру"

до відповідача Державного підприємство "Бурштин України"

про стягнення заборгованості в сумі 329974,34 грн.

за участю представників сторін:

від позивача - ОСОБА_1;

від відповідача - ОСОБА_2

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Рівненської області від 01.02.2017 р. у справі № 918/1313/16 було задоволено позов позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Українсько-австралійський торговий дім "Улуру" до відповідача Державного підприємство "Бурштин України" про стягнення заборгованості в сумі 329974,34 грн.

При винесені вказаного рішення, суд першої інстанції виходив з того, що між сторонами було укладено договір Поставки №16/12-13 від 16 грудня 2013 року, відповідно до якого ТОВ "Українсько-австралійський торговий дім "Улуру" зобов'язується поставити для потреб ДП "Бурштин України" продукцію, а ДП "Бурштин України", в свою чергу, зобов'язується здійснити оплату продукції за кількістю та цінами, що передбачені у специфікації, яка є невід'ємною частиною даного договору.

На підставі товарно-транспортної накладної №01ААГ від 20.12.2013 р. та видаткової накладної № РН-0000012 від 20.12.2013 р. позивач поставив відповідачу продукцію на загальну суму 481500 грн., однак відповідач лише частково виконав грошові зобов'язання з оплати продукції, а саме оплатив 320000 грн.

Враховуючи викладене, у відповідача перед позивачем виникла заборгованість у розмірі 161500 грн.

Окрім того, позивачем було заявлено до стягнення інфляційні втрати за період 01.01.2014 р. по 31.10.2016 р. та 3 відсотки річних 40 коп. за період з 27.12.2013р. по 05.12.2016р.

Керуючись приписами ст. 625 Цивільного кодексу України, суд прийшов до висновку, що позовні вимоги в частині стягнення з Державного підприємство "Бурштин України" на користь ТОВ "Українсько-австралійський торговий дім "Улуру" інфляційних втрат в розмірі 154649 грн. 94 коп. за період 01.01.2014р. по 31.10.2016р. та 3 відсотків річних в розмірі 13824 грн. 40 коп. за період з 27.12.2013р. по 05.12.2016р.

Підсумовуючи вказане, місцевий господарський суд встановив, що позивач виконав свої зобов'язання в повному обсязі: поставив та передав у власність відповідача продукцію відповідно до видаткової накладної на загальну суму 481500 грн., а відповідач прийняв продукцію, однак не перерахував грошові кошти в повному розмірі, в зв'язку з чим прийшов до висновку про задоволення позову, а саме стягнення з Державного підприємство "Бурштин України" на користь ТОВ "Українсько-австралійський торговий дім "Улуру" 161500 грн. основного боргу, 154649 грн. 94 коп. інфляційних втрат та 13824 грн. 40 коп. 3 відсотків річних.

Не погоджуючись із прийнятим рішенням суду першої інстанції, Державне підприємство "Бурштин України" звернулося з апеляційною скаргою до Рівненського апеляційного господарського суду, відповідно до якої просить рішення господарського суду Рівненської області від 01.02.2017 р. по справі № 918/1313/16 скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

Скаржник вважає, що рішення господарського суду є незаконним та таким, що прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права.

На підтвердження своїх доводів, скаржник вказує, зокрема, наступне:

позивачем всупереч п. 6.1. Договору та ч. 4 ст. 268 ГК України не було передано документів, які підтверджують якість продукції у зв'язку із чим на думку відповідач існує прострочення кредитора в розумінні ст. 221 ГК України;

згідно з п. 4.2. Договору якість продукції повинна відповідати ТУ та технічним умовам;

судом всупереч вимозі відповідача з метою повного та всебічного розгляду справи не було витребувано від позивача підписаного сторонами Додатку 2 до Договору поставки, де мало бути визначено погоджені сторонами технічні вимоги до виробів із бурштину на підставі яких була сформована вартість кожного окремого виробу;

в оскаржуваному рішенні, судом було вказано, що надані позивачем видаткова накладна та товарно-транспортна накладна не є доказом передачі документів, що підтверджують якість товару та всупереч цьому не дослідив, які саме документи мали бути передані відповідачу;

в п.6.3. Договору визначено, що перехід права власності на продукцію за договором відбувається в момент поставки продукції за умови наявності та передачі належним чином оформлених товаросупровідних документів. Тобто, не надавши товаросупровідних документів, зазначених в п. 6.1. договору, позивач не здійснив поставку продукції;

враховуючи викладене та наявність прострочення кредитора, відповідач не порушив умови договору щодо остаточного розрахунку після належної поставки продукції та переходу права власності;

відповідно до ч. 4. ст. 613 ЦК України, боржник за грошовим зобов'язанням не сплачує проценти за час прострочення кредитора.

Враховуючи вищевикладене, відповідач - Державне підприємство "Бурштин України" вважає, що вищевказане судове рішення є незаконним, судом першої інстанції неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, а висновки, які викладені у судовому рішенні, не відповідають обставинам справи та вимогам закону, при постановленні судового рішення істотно порушено норми матеріального та процесуального права.

Від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу, відповідно до якого просить оскаржене рішення суду першої інстанції залишити без змін, а в задоволенні апеляційної скарги - відмовити.

На спростування доводів, викладених в апеляційній скарзі, вказує на таке.

Позивач двічі направляв претензію для досудового врегулювання спору, в єдиному листі який надійшов від відповідача було зазначено, що відповідач має неоднозначність у визначенні правочину та просить надати уточнюючу претензію, яку в свою чергу позивач надав. Інших листів або документів від відповідача не надходило

З передачею товару відповідачу була передана вся товаросупровідна документація. Якщо була виявлена недостача документів, то відповідно до п. 14 Інструкції № П-7 від 25.04.1966 р. Про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення і товарів народного споживання по якості відповідач мав скласти акт про відсутність документів, що підтверджують якість продукції. Однак такого акту відповідач позивачу не направляв.

Технічні вимоги та технічні умови для товару були надані позивачем відповідачу при підписанні договору. Окрім того, додаток № 2 до договору був наданий позивачем разом із запереченнями на відзив.

Відповідач перекручує умови договору, зокрема відповідно до п. 5.2.2. договору, остаточний розрахунок проводиться протягом 7 календарних днів з дати поставки продукції, а не з моменту отримання товаросупровідних документів. Враховуючи, що відповідно по п. 6.3. договору дата поставки продукції вважається дата підписання видаткової накладної, а тому враховуючи, що видаткова накладна була підписана 20.12.2013 р. відповідач повинен був розрахуватися до 28.12.2013 р.

Підсумовуючи вказане, ТОВ "Українсько-австралійський торговий дім "Улуру" просить суд відхилити апеляційну відповідача - ДП Бурштин України , а рішення господарського суду Рівненської області від 01.02.2017 р. по справі № 918/1313/16 залишити без змін.

22 травня 2017 року в судовому засіданні Рівненського апеляційного господарського суду представник відповідача (скаржника) підтримав доводи, наведені в апеляційній скарзі, наголосив, що судом першої інстанції при винесенні оскаржуваного рішення було порушено норми матеріального та процесуального права. З огляду на вказане, вважає, що рішення господарського суду Рівненської області від 01.02.2017 р. по справі № 918/1313/16 слід скасувати та прийняти нове рішення, яким в позові відмовити.

Представник позивача вказала, що з доводами апелянта не погоджується, вважає їх безпідставними, а оскаржуване рішення таким, що відповідає встановленим обставинам справи та нормам закону.

Поруч з тим, від відповідача надійшло клопотання про призначення у справі № 918/1313/16 судово-економічної експертизи, проведення якої доручити Київському науково-дослідному інституту судових експертиз. На вирішення експерту заявник просив поставити наступні запитання:

- чи існує заборгованість Державного підприємство "Бурштин України" перед Товариством з обмеженою відповідальністю "Українсько-австралійський торговий дім "Улуру" за отриманий товар згідно з Договором поставки № 16/12-13 від 16.12.2013 р., відповідно до первинних бухгалтерських та податкових документів?

- якщо так, то в якій сумі і якими первинними бухгалтерськими та податковими документами така сума підтверджена?

Колегія суддів Рівненського апеляційного господарського суду прийшла до висновку, що вищевказане клопотання відповідача не підлягає до задоволення, з огляду на наступне.

Статтею 41 ГПК України передбачено, що для роз'яснення питань, що виникають при вирішенні господарського спору і потребують спеціальних знань, господарський суд призначає судову експертизу.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про судову експертизу" судова експертиза - це дослідження експертом на основі спеціальних знань матеріальних об'єктів, явищ і процесів, які містять інформацію про обставини справи, що перебуває у провадженні органів досудового розслідування чи суду.

Згідно з абз. 2 п. 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 р. № 4 " Про деякі питання практики призначення судової експертизи" судова експертиза призначається лише у разі дійсної потреби у спеціальних знаннях для встановлення фактичних даних, що входять до предмета доказування, тобто у разі, коли висновок експерта не можуть замінити інші засоби доказування.

Проаналізувавши мотиви поданого клопотання та питання, котрі відповідач просив поставити експерту, колегія суддів Рівненського апеляційного господарського суду прийшла до висновку, що питання встановлення заборгованості, її розміру у даному випадку не потребують спеціальних знань та можуть встановиться господарським судом безпосередньо під час розгляду справи на основі наданих сторонами доказів.

У даному випадку висновок експерта можуть замінити інші належні та допустимі докази у розумінні ст. ст. 33, 34 ГПК України, котрі наявні у справі, зокрема товарно-транспортна накладна №01ААГ від 20.12.2013 р. яка є первинним бухгалтерським документом, видаткова накладна від 20.12.2013 р. № РН-0000012.

Підсумовуючи вищевикладене, колегією суддів Рівненського апеляційного господарського суду, відхилено клопотання Державного підприємство "Бурштин України" про призначення у справі № 918/1313/16 судово-економічної експертизи як необґрунтоване.

Дослідивши матеріали справи, апеляційну скаргу, заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування місцевим господарським судом при винесенні рішення норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що в задоволені апеляційної скарги слід відмовити, а оскаржуване рішення залишити без змін, виходячи з наступного.

Судом апеляційної інстанції встановлено та як убачається з матеріалів справи, що 16 грудня 2013 року між Державним підприємством "Бурштин України" (замовник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Українсько-австралійський торговий дім "Улуру" (постачальник) було укладено Договір поставки №16/12-13 (далі - Договір) (а. с. 8-10).

Відповідно до п. 1.1. Договору постачальник зобов'язується поставити для потреб замовника продукцію, а замовник, в свою чергу, зобов'язується здійснити оплату продукції за кількістю та цінами, що передбачені у специфікації, яка є невід'ємною частиною даного договору.

Згідно з п.1.2. Договору предметом договору є декоративні модулі для психемоційного розвантаження оздоблені бурштином (панно, гардини), освітлювальні прилади оздоблені бурштином, які передбачені специфікацією до договору.

В пунктах 2.1.-2.2. Договору сторони погодили, що ціна на продукцію котра поставляється зазначена у специфікації. Ціна на продукцію є остаточною і змінам не підлягає. До ціни продукції включена вартість тари, упакування і маркування, страхування доставки та інші понесені постачальником витрати на умовах поставки DDP згідно Інкотермс-2000

Згідно п. 3.1. Договору продукція поставляється постачальником на умовах поставки DDP згідно Інкотермс-2000 в термін до 21.12.2013 р. Місце поставки - м. Кузнецовськ, склад Рівненського відділення ВП Складське господарство ДН НАЕК Енергоатом .

Відповідно до п. п. 5.2.1., 5.2.2. Договору замовник протягом 3-х календарних днів з моменту укладання даного договору проводить попередню оплату в розмірі 30% від суми договору. Остаточний розрахунок в розмірі 70 % від суми договору проводиться замовником протягом 7- ми календарних днів з дати поставки продукції.

В п. 7.5. Договору сторони погодили, що претензійний порядок досудового вирішення спорів є обов'язковим.

Сторонами була затверджена специфікація до Договору поставки № 16/12-13 від 16 грудня 2013 року (а. с. 11).

Відповідно до товарно-транспортної накладної №01ААГ від 20 грудня 2013 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Українсько-австралійський торговий дім "Улуру", а Державне підприємство "Бурштин України" прийняло товар зазначений в специфікації до Договору поставки № 16/12-13 від 16 грудня 2013 року на загальну суму 481500 грн. (а. с. 12).

Вказана товарно-транспортна накладна та видаткова накладна підписана генеральним директором ТОВ "Українсько-австралійський торговий дім "Улуру" - ОСОБА_3 (графа здав), водієм-експедитором ОСОБА_4 (графа прийняв) та ОСОБА_5 (графа вантаж отримав).

Вказане також підтверджується видаткової накладної № РН-0000012 від 20 грудня 2013 року, котра підписана генеральним директором ТОВ "Українсько-австралійський торговий дім "Улуру" - ОСОБА_3 та ОСОБА_5 (а. с.13 ).

ОСОБА_5 діяв на підставі довіреності № 573 від 19 грудня 2013 року виданої на отримання від ТОВ "Українсько-австралійський торговий дім "Улуру" цінностей (а. с. 14-15).

Як вбачається із банківських виписок від 19.12.2013 р. та 30.12.2013 р. Державне підприємством "Бурштин України" оплатило позивачу за Договором поставки №16/12-13 від 16.12.2013 р. кошти на загальну суму 320000 грн. (а. с. 16-17).

У зв'язку із невиконанням відповідачем в повному обсязі своїх зобов'язань за Договором, позивач надіслав претензію № 1 від 02.07.2016 р., в якій повідомив про необхідність сплати основного боргу, трьох процентів річних та інфляційних втрат (а. с. 21-27).

04.07.2016 р. позивач надіслав відповідачу претензію № 2 (скориговану), в якій повідомив відповідача про необхідність перерахувати 161500 грн. основного боргу, 12198 грн. 78 коп. - 3% річних та 142421 грн. 21 коп. інфляційних втрат (а. с. 30-36).

Враховуючи, що відповідач так і не сплатив суму основної заборгованості, ТОВ "Українсько-австралійський торговий дім "Улуру" звернулося з позов про стягнення з Державного підприємства "Бурштин України" основної заборгованості, 3% річних та інфляційних втрат.

Аналізуючи встановлені обставини у даній справі та переглядаючи спірні правовідносини на предмет наявності правових підстав для задоволення позовних вимог, суд апеляційної інстанції приймає до уваги наступні положення діючого законодавства.

В силу дії ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

У відповідності до ст. 20 ГК України держава забезпечує захист прав і законних інтересів суб'єктів господарювання та споживачів. Кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів.

Як убачається із встановлених обставини у даній справі, між сторонами виникли договірні правовідносини на підставі укладення договору поставки № 16/12-13 від 16.12.2013р.

Згідно з ч. 1 ст. 265 ГК України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

У відповідності до частин 1, 2 статті 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Із товарно-транспортної накладної №01ААГ від 20 грудня 2013 року та видаткової накладної № РН-0000012 від 20 грудня 2013 року вбачається, що Товариство з обмеженою відповідальністю "Українсько-австралійський торговий дім "Улуру" поставило ДП "Бурштин України" продукцію на загальну суму 481500 гривень. Товар було отримано представником ДП "Бурштин України" - ОСОБА_5 (паспорт серії СР 648847 від 28.12.1999 р.) на підставі довіреності № 573 від 19 грудня 2013 року (а. с. 12-14).

Відповідно до п. п. 5.2.1., 5.2.2. Договору замовник протягом 3-х календарних днів з моменту укладання даного договору проводить попередню оплату в розмірі 30% від суми договору, а остаточний розрахунок в розмірі 70 % від суми договору проводиться Замовником протягом 7- ми календарних днів з дати поставки продукції» .

Статтею 253 Цивільного кодексу України передбачено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

Враховуючи, що відповідач отримав продукцію 20 грудня 2013 року, остаточний розрахунок в розмірі 70 % від суми договору повинен був здійснений ним 28 грудня 2013 року.

Однак, відповідач частково виконав грошові зобов'язання з оплати продукції, а саме оплатив 320000 гривень, що підтверджується банківськими виписками від 19.12.2013 р. на суму - 120000 грн. та 30.12.2013 р. на суму - 200000 грн. ( а. с.16-17).

Тобто, позивачем було в повному обсязі виконані свої зобов'язання за Договором, а саме поставлено товар на загальну суму 481500 грн., а відповідач прийняв товар, однак не перерахував грошові кошти в повному розмірі, в зв'язку з чим у відповідача утворилася заборгованість перед позивачем у розмірі 161500 грн.

Відповідно до п.7.5. Договору поставки претензійний порядок досудового вирішення спорів є обов'язковим.

Згідно з приписами ст. 6 ГПК України підприємства та організації, чиї права і законні інтереси порушено, з метою безпосереднього врегулювання спору з порушником цих прав та інтересів звертаються до нього з письмовою претензією. У претензії зазначаються: а) повне найменування і поштові реквізити заявника претензії та підприємства, організації, яким претензія пред'являється; дата пред'явлення і номер претензії; б) обставини, на підставі яких пред'явлено претензію; докази, що підтверджують ці обставини; посилання на відповідні нормативні акти; в) вимоги заявника; г) сума претензії та її розрахунок, якщо претензія підлягає грошовій оцінці; платіжні реквізити заявника претензії; д) перелік документів, що додаються до претензії, а також інших доказів. Документи, що підтверджують вимоги заявника, додаються в оригіналах чи належним чином засвідчених копіях. Документи, які є у другої сторони, можуть не додаватись до претензії із зазначенням про це у претензії. До претензії про сплату грошових коштів може додаватися платіжна вимога-доручення на суму претензії. Претензія підписується повноважною особою підприємства, організації або їх представником та надсилається адресатові рекомендованим або цінним листом чи вручається під розписку.

На виконання даної умови договору позивач надіслав на адресу відповідача претензію №1 від 02.07.2016 р. та претензію № 2 (скориговану) від 04.07.2016 р. щодо сплати заборгованості за договором поставки від 16 грудня 2013 року №16/12-13.

Вказані претензії, були вручені представнику відповідача - Ігнатюку 04.07.2016 р. та 19.07.2016 р. (а. с. 29, 37).

У відповідності до статті 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно із статтею 526 Цивільного кодексу України та статтею 193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Частиною 2 статті 712 ЦК України передбачено, що до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ч. 1 ст. 692 ЦК України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Статтею 612 ЦК України передбачено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Таким чином вимога про стягнення з Відповідача основного боргу в розмірі 161500 грн. підлягає до задоволення.

Поруч з тим, скаржник посилається на те, що позивач з передачею товару не передав документи, що підтверджують якість товару.

Пунктом 6.1. Договору передбачено, що приймання продукції здійснюється у відповідності з Інструкціями № П6 від 15.06.1965 р. Про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення і товарів народного споживання по кількості та № П-7 від 25.04.1966 р. Про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення і товарів народного споживання по якості при наявності товаросупровідних документів: пакувальних аркушів, видаткової накладної або накладної, рахунку-фактури, документів, що підтверджують якість продукції та належним чином оформленої податкової накладної.

Відповідно до п. 14 Інструкції про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення і товарів народного споживання за якістю, приймання продукції за якістю і комплектності проводиться в точній відповідності зі стандартами, технічними умовами, Основними і Особливими умовами поставки, іншими обов'язковими для сторін правилами, а також за супровідними документами, що посвідчують якість та комплектність продукції (технічний паспорт, сертифікат, посвідчення про якість, рахунок-фактура, специфікація і т. п.). Відсутність зазначених супровідних документів або деяких з них не призупиняє приймання продукції. У цьому випадку складається акт про фактичну якість і комплектність продукції, що надійшла і в акті вказується, які документи відсутні.

Однак, матеріали справи не містять акт щодо невідповідності товару щодо кількості, якості та/або комплектності.

Вказане, спростовує доводи апелянта про наявність прострочення кредитора, оскільки воно не підтверджене належними та допустимими доказами в розумінні ст. 34 ГПК України, як наприклад актом про фактичну якість і комплектність, в якому мали бути вказані відсутні документи.

Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Статтею 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Враховуючи, що відповідач прострочив виконання грошового зобов'язання, позивач нарахував відповідачу інфляційні втрати в розмірі 154649 грн. 94 коп. за період 01.01.2014р. по 31.10.2016р. та 3% річних в розмірі 13824 грн. 40 коп. за період з 27.12.2013р. по 05.12.2016р.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок інфляційних втрат, колегія суддів Рівненського апеляційного господарського суду прийшла до висновку, що він є арифметично вірним.

Колегія суддів вважає за необхідне відмітити, що здійснивши власний розрахунок 3 % встановила, що за період з 28.12.2013р., і за період по 05.12.2016 мали бути нараховані 14243 грн. 92 коп. 3% річних.

Поруч з тим, нарахована позивачем сума 3 % річних у розмірі 13824 грн. 40 коп. є меншою за визначену судом - 14243 грн. 92 коп., а, відтак враховуючи, що позивач не подавав заяву про збільшення розміру позовних вимог до суду першої інстанції, колегія суддів вважає, що до стягнення підлягає сума нарахована позивачем - 13824 грн. 40 коп.

Таким чином, суд апеляційної інстанції погоджується із висновком суду першої інстанції щодо наявності визначених законом підстав для задоволення позовних вимог в повному обсязі як таким, що відповідають встановленим обставинам у даній справі та узгоджується із нормами діючого законодавства.

Відповідно до ст.43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно із ст. 4-3 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Відповідно до ст. 33 вказаного Кодексу кожна сторона повинна довести ті обставини справи, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Натомість, скаржником не надано жодних належних та допустимих доказів у розумінні ст. ст. 32, 33, 34 ГПК України на підтвердження своєї правової позиції, викладеної в апеляційній скарзі.

Зважаючи на вказане, судова колегія зазначає, що доводи скаржника, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують встановлених обставин справи, не підтверджуються наявними в матеріалах справи доказами та суперечать положенням чинного законодавства, а тому не приймаються судом апеляційної інстанції до уваги.

Отже, апеляційним господарським судом не встановлено порушень або неправильного застосування норм процесуального чи матеріального права судом першої інстанції, які можуть бути підставою для скасування оскаржуваного рішення в порядку статті 104 ГПК України.

Враховуючи вищевикладене, рішення господарського суду Рівненської області від 01.02.2017 р. у справі № 918/1313/16 слід залишити без змін, а апеляційну скаргу Державного підприємство "Бурштин України" - без задоволення.

Керуючись ст.ст. 99, 101, 103-105 Господарського процесуального кодексу України, Рівненський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1 Рішення господарського суду Рівненської області від 01.02.2017 р. у справі № 918/1313/16 залишити без змін, а апеляційну скаргу Державного підприємство "Бурштин України" - без задоволення.

2. Справу № 918/1313/16 повернути в господарський суд Рівненської області.

Головуючий суддя Петухов М.Г.

Суддя Гудак А.В.

Суддя Маціщук А.В.