Рішення

від 16.05.2017 по справі 910/21444/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16.05.2017Справа №910/21444/16 За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Фоззі"

до Публічного акціонерного товариства "ВТБ БАНК"

третя особа , яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Товариство з обмеженою відповідальністю Експансія

про визнання недійсними договорів про внесення змін до договору,

Суддя Борисенко І.І.

за участю представників:

від позивача - Давидова О.М., за довіреністю;

від відповідача - Новик Є.М., за довіреністю;

від третьої особи - не з'явився.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Фоззі" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Публічного акціонерного товариства "ВТБ БАНК" про визнання недійсними договорів №5 від 21.11.2013, №6 від 13.03.2014, №7 від 06.05.2014, №8 від 30.07.2014, №9 від 12.09.2014, №10 від 06.10.2014, №11 від 25.11.2014 про внесення змін до договору поруки №100.2.3-01/233п-08 від 14.08.2008.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що зазначені правочини суперечать ч. 5 ст. 203 Цивільного кодексу України, оскільки не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними, адже цими правочинами сторони внесли зміни у зобов'язання (поруку), яке припинилось внаслідок збільшення обсягу відповідальності позивача, як поручителя, без його відома, шляхом збільшення строку позовної давності до вимог про сплату штрафних санкцій та договірних санкцій та, відповідно, збільшення обсягу відповідальності поручителя.

У додаткових письмових поясненнях поданих позивачем останній також стверджував, що зважаючи на те, що відповідач починаючи з 07.06.2013 не звернувся до поручителя з позовом протягом шестимісячного терміну, то з 07.12.2013 договір поруки є таким, що припинився, а відтак спірними договорами про внесення змін до договору поруки сторони вносили зміни у неіснуюче зобов'язання.

Ухвалою суду від 07.02.2017 залучено до участі у справі як третю особу без самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача Товариство з обмеженою відповідальність Експансія .

Відповідач проти позову заперечив у поданому відзиві на позовну заяву, згідно якого останній вказав, що: по-перше, позивач надав згоду щодо збільшення боргових зобов'язань, у тому числі й на збільшення строку позовної давності до вимог про сплату штрафних та договірних санкцій, що становить 1 рік; по-друге, позивач надав згоду на зміну умов основного зобов'язання, зокрема шляхом підписання договору № 1 від 10.09.2010 про внесення змін до договору поруки, а тому договір поруки є чинним, і тому підстав для визнання недійсними договорів про внесення змін до договору поруки фактично немає. Крім того, відповідач вказував, що договором №19 від 21.11.2013 про внесення змін до Кредитного договору та договором №5 від 21.11.2013 про внесення змін до Договору поруки було пролонговано дію кредитного договору та договору поруки та перенесено повернення кредитної заборгованості на іншу дату. У задоволенні позовних вимог просив відмовити.

Дослідивши матеріали справи, оглянувши оригінали документів, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та заперечення проти нього, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

13.04.2007 між ЗАТ Внєшторгбанк (згідно даних з єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство ВТБ Банк , надалі Кредитор), та ТОВ "Експансія" (Боржник) було укладено договір про надання невідновлювальної відкличної кредитної лінії №10-0604/131к-07 (далі-Кредитний договір), відповідно до п. 1.1 якого Кредитор зобов'язується надати Позичальнику грошові кошти у тимчасове користування. Надання Кредиту буде здійснюватися в межах максимального Ліміту заборгованості 15 000 000,00 доларів США 00 центів, а Позичальник зобов'язується прийняти, належним чином використати та повернути Банку Кредит не пізніше 11.04.2014, а також сплатити плату за кредит та виконати інші зобов'язання у повному обсязі на умовах та в строки/терміни, визначені даним договором (п.1.1. договору № 15 про внесення змін до Кредитного договору від 30.11.2011).

Відповідно до договору №18 від 11.09.2013 про внесення змін до кредитного договору, сторони досягли згоди внести зміни до п. 7.12 кредитного договору та викладено його в наступній редакції 7.12 сторони погоджуються, що позовна давність до вимог про сплату штрафних санкцій та договірних санкцій, визначених п.п. 7.1-7.10 цього договору становить 18 (вісімнадцять) місяців .

На забезпечення виконання зобов'язань ТОВ "Експансія" (Боржник) за Кредитним договором між Банком (Кредитор) та ЗАТ Фоззі (правонаступником якого є товариство з обмеженою відповідальністю "Фоззі", надалі - Поручитель) було укладено Договір поруки №100.2.3-01/233п-08 від 14.08.2008, згідно умов якого позивач поручився перед відповідачем за виконання позичальником зобов'язань по Кредитному договору.

10.09.2010 між ПАТ ВТБ Банк та ЗАТ Фоззі (правонаступником якого є ТОВ "Фоззі") укладено договір №1 про внесення змін до договору поруки №100.2.3-01/233п-08 від 14.08.2008, відповідно до п. 1.1. якого Поручитель поручається перед Банком за виконання Позичальником зобов'язань, що виникли на підставі Кредитного договору або можуть виникнути на підставі нього у майбутньому.

У розділі Визначення термінів договору №1 від 10.09.2010 про внесення змін до договору поруки, вказується, що під Кредитним договором визначаються договір про надання не відновлювальної відкличної кредитної лінії №10-0604/131к-07 від 13.04.2007, укладений між Банком та Позичальником, та будь-які додаткові договори до нього (в т.ч. що збільшують боргові зобов'язання).

Відповідно до п. 2.1 Договору поруки, в редакції додаткової угоди №1 від 10.09.2010, у випадку порушення Позичальником взятих на себе зобов'язань за Кредитним договором, Поручитель і Позичальник несуть солідарну відповідальність перед Банком у повному обсязі зобов'язань Позичальника за Кредитним договором, включаючи повернення кредиту, сплату нарахованих процентів за користування кредитом, комісій, неустойки (пені, штрафів) та відшкодування збитків, пов'язаних з порушенням виконання зобов'язань Позичальником.

В подальшому сторонами неодноразово вносились зміни до Договору поруки шляхом укладення відповідних договорів, а саме:

- договір про внесення змін № 4 від 30.11.2011, яким внесено зміни до статті Визначення термінів та п. 1.2 договору поруки;

- договір про внесення змін №5 від 21.11.2013, яким внесено зміни до статті визначення термінів , та в п. 1.2 договору поруки та доповнено ст. 4 договору поруки пунктом 4.2 в новій редакції;

- договір про внесення змін №6 від 13.03.2014, яким внесено зміни до статті визначення термінів , доповнено ст. 4 договору поруки пунктом 4.2 в новій редакції;

- договір про внесення змін №7 від 06.05.2014, яким внесено зміни до статті визначення термінів , внесено зміни в п. 1.2 договору поруки;

- договір про внесення змін №8 від 30.07.2014, яким внесено зміни до статті визначення термінів , внесено зміни в п. 1.2 договору поруки;

- договір про внесення змін №9 від 12.09.2014, яким внесено зміни до статті визначення термінів , доповнено ст. 4 договору поруки пунктом 4.2 в новій редакції;

- договір про внесення змін №10 від 60.10.2014, яким внесено зміни до статті визначення термінів та внесли зміни в п. 1.2. договору поруки;

- договір про внесення змін №11 від 25.11.2014 яким внесено зміни до статті визначення термінів , внесено зміни до п. 1.2 Договору поруки;

25.02.2013 Банком було направлено на адресу ТОВ "Експансія" лист-вимогу №1390/1-2 щодо дострокового повернення останнім отриманого Кредиту в повному обсязі,в якій останній вимагав сплатити кредит, штрафні і договірні санкції не пізніше 60 банківських днів з моменту отримання цієї вимоги.

Спір у справі виник у зв'язку із твердженнями позивача про недійсність договорів про внесення змін № 5 від 21.11.2013, № 6 від 13.03.2014, № 7 від 06.05.2014, № 8 від 30.07.2014, № 9 від 12.09.2014, № 10 від 06.10.2014, № 11 від 25.11.2014 (надалі - Договори про внесення змін) так як сторонами вносились зміни у неіснуюче зобов'язання, оскільки правовідносини поруки були припиненими у зв'язку із збільшенням строку позовної давності до вимог про сплату штрафних санкцій та договірних санкцій, що, на думку позивача, призвело до збільшення обсягу відповідальності Поручителя. А також, позивач вказує, що Договір поруки припинився у зв'язку з тим, що кредитор не звернувся до поручителя з вимогою протягом 6 місяців із дня настання обов'язку боржника із виконання основного зобов'язання.

Суд вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

В силу припису ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) вимог, встановлених частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу, саме на момент вчинення правочину.

Згідно приписів статті 203 Цивільного кодексу України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

В обґрунтування позовних вимог Позивач стверджує, що договори про внесення змін до договору поруки №100.2.3-01/233п-08 від 14.08.2008 за №№ 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11 є недійсними у зв'язку із тим, що ними вносились зміни в неіснуюче зобов'язання. Зокрема, на думку позивача, підставою для припинення поруки є збільшення обсягу відповідальності поручителя внаслідок збільшення строку позовної давності до вимог про сплату штрафних санкцій та договірних санкцій.

Так, за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання останнім свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником (частина 1 статті 553 Цивільного кодексу України).

Відповідно до частини 1 статті 559 Цивільного кодексу України порука припиняється у разі збільшення зобов'язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності.

Виходячи з аналізу зазначеної правової норми, порука припиняється за одночасної наявності двох умов: 1) внесення без згоди поручителя змін до основного зобов'язання; 2) ці зміни призвели, або можуть призвести до збільшення обсягу відповідальності поручителя.

Збільшення відповідальності поручителя внаслідок зміни основного зобов'язання виникає в разі: підвищення розміру процентів; відстрочення виконання, що призводить до збільшення періоду, за який нараховуються проценти за користування чужими грошовими коштами; установлення (збільшення розміру) неустойки; установлення нових умов щодо порядку зміни процентної ставки в бік збільшення тощо.

Аналогічні правові висновки містяться в постанові Верховного Суду України № 6-701цс15 від 24.06.2015.

Таким чином, посилання позивача щодо збільшення обсягу відповідальності внаслідок збільшення строку позовної давності судом відхиляються з огляду на те, що збільшення строку позовної давності за договірними штрафними санкціями не свідчить про збільшення обсягу відповідальності поручителя.

В той же час, за приписами ч. 4 ст. 559 Цивільного кодексу України, порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців з дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя, якщо інше не передбачено законом. Якщо строк основного зобов'язання не встановлений або встановлений моментом пред'явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред'явить позову до поручителя протягом одного року з дня укладення договору поруки, якщо інше не передбачено законом.

Згідно п. 6.1 Договору поруки це договір вступає в дію з моменту його підписання уповноваженими представниками сторін та діє до повного виконання сторонами прийнятих на себе зобов'язань.

Сторонами у п. 5.1. Договору поруки в редакції договору №1 від 10.09.2010 про внесення змін до договору поруки було визначено, що цей договір набирає чинності з дати його підписання сторонами та скріплення печатками банку та поручителя (у випадку наявності у поручителя печатки) і діє до повного виконання зобов'язання за кредитним договором.

Приписами ст. 251 Цивільного кодексу України унормовано, що строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Згідно до положень ст. 252 Цивільного кодексу України, строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами. Термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати.

Як вбачається із п. 5.1. договору поруки в редакції договору №1 від 10.09.2010 про внесення змін до договору поруки, в ньому не встановлено строку, після якого порука припиняється, а умова договору поруки про його дію до повного припинення усіх зобов'язань боржників за основними договорами не вважається встановленим сторонами строком дії поруки, оскільки суперечить ч. 1 ст. 251 Цивільного кодексу України та ч. 1 ст. 252 Цивільного кодексу України.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду України № 3-42гс15 від 15.04.2015, № 6-436цс15 від 23.12.2015.

Таким чином, для визначення строку дії договору поруки №100.2.3-01/233р-08 від 14.08.2008 підлягають застосуванню положення ч. 4 ст. 559 Цивільного кодексу України про те, що порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя.

Із матеріалів справи вбачається, що Банком направлено на адресу ТОВ "Експансія" (позичальника) лист-вимогу № 1390/1-2 від 25.02.2013 щодо дострокового повернення отриманого кредиту в повному обсязі та сплати кредиту, штрафних і договірних санкцій не пізніше 60 банківських днів з моменту отримання цієї вимоги. Вказана вимога була отримана позичальником 06.03.2013, що підтверджується його відміткою про реєстрацію вхідної кореспонденції №45 на вказаному листі.

Згідно приписів ч. 2 ст. 1050 Цивільного кодексу України якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Згідно з п. 5.3. Договору Кредиту (з урахуванням внесених до нього Договором №15 про внесення змін до Кредитного договору від 30.11.2011 змін) Банк набуває право вимагати від Позичальника достроково повернути виданий Позичальнику Кредит у випадку виникнення будь-якої несприятливої події, а Позичальник зобов'язаний незважаючи на положення п. 1.1. цього Договору виконати таку вимогу Банку і повернути отриманий Кредит в повному обсязі, сплатити плату за Кредит, штрафні санкції і договірні санкції, що підлягають сплаті Позичальником на користь Банку згідно умов цього договору, в строк не пізніше 30 банківських днів з моменту отримання відповідної вимоги.

Отже, кредитором на підставі п. 5.3 Кредитного договору та у порядку ч. 2 ст. 1050 Цивільного кодексу України було змінено строк виконання основного зобов'язання.

У відповідності до ч. 1 ст. 253 Цивільного кодексу України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

З огляду на те, що лист-вимога отримана ТОВ "Експансія" (позичальником) 06.03.2013 за обрахунком суду, який здійснювався із врахуванням постанови Кабінету Міністрів України №1043-р від 19.12.2012, позичальник повинен був повернути кредит до 05.06.2013 і саме з цієї дати підлягає обрахуванню передбачений частиною 4 статті 559 Цивільного кодексу України шестимісячний строк.

Вказаний правовий висновок відповідає висновку Верховного Суду України, викладеному у постанові № 6-28цс14 від 10.09.2014.

При цьому, за приписами ч. 4 ст. 559 Цивільного кодексу України, порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя.

З огляду на преклюзивний характер строку поруки й обумовлене цим припинення права кредитора на реалізацію даного виду забезпечення виконання зобов'язань застосоване в другому реченні частини четвертої статті 559 Цивільного кодексу України словосполучення "пред'явлення вимоги" до поручителя протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання як умови чинності поруки слід розуміти як пред'явлення кредитором у встановленому законом порядку (статті 61, 64 Господарського процесуального кодексу України, стаття 122 ЦПК України) протягом зазначеного строку саме позовної, а не будь-якої іншої вимоги до поручителя.

Аналогічна правова позиція міститься в постановах Верховного Суду України

№ 6-2662цс15 від 20.04.2016, № 6-170цс13 від 17.09.2014 та № 6-53цс14 від 17.09.2014.

Отже, виходячи з положень другого речення частини четвертої статті 559 Цивільного кодексу України, слід дійти висновку про те, що вимогу до поручителя про виконання ним солідарного з боржником зобов'язання за договором повинно бути пред'явлено в судовому порядку в межах строку дії поруки, тобто протягом шести місяців з моменту настання строку погашення чергового платежу за основним зобов'язанням (якщо умовами договору передбачено погашення кредиту періодичними платежами) або з дня, встановленого кредитором для дострокового погашення кредиту в порядку реалізації ним свого права, передбаченого частиною другою статті 1050 Цивільного кодексу України, або з дня настання строку виконання основного зобов'язання (у разі якщо кредит повинен бути погашений одноразовим платежем).

Вказаний правовий висновок відповідає висновку Верховного Суду України, викладеному в постанові № 6-28цс14 від 10.09.2014 та № 6-2662цс15 від 20.04.2016.

З матеріалів справи вбачається та не спростовувалось ПАТ "ВТБ Банк", що в період з 06.06.2013 по 05.12.2013 банк не звертався з позовом до поручителя в судовому порядку.

Посилання відповідача на направлення листа-вимоги поручителю, як на факт пред'явлення вимоги поручителю, спростовуються наведеними вище правовим висновками Верховного Суду України.

Отже, оскільки починаючи з 06.06.2013 ПАТ "ВТБ Банк" протягом шестимісячного строку не звернулось до ТОВ "Фоззі" (позивача), як поручителя за договором поруки, з позовом у судовому порядку, то починаючи з 06.12.2013 правовідносини поруки є такими, що припинилися.

Посилання відповідача на договір №5 про внесення змін до договору поруки від 21.11.2013 як на підтвердження своїх доводів про те, що поручителем визнано за собою ообов'язок виконувати зобов'язання по договору поруки та кредитному договору до 21.05.2014 суд не приймає до уваги з огляду на наступне.

Договором № 5 про внесення змін до договору поруки від 21.11.2013 сторонами було внесено зміни в п. 1.2 договору поруки та викладено його в такій редакції "Згідно кредитного договору банк надає позичальнику кредит в сумі 15 000 000,00 доларів США 00 центів у вигляді невідновлювальної відкличної кредитної лінії на строк до 21.05.2014 включно зі сплатою процентів за користування кредитом у розмірі передбаченому кредитним договором".

Сторонами у п. 5.1. Договору поруки в редакції договору №1 від 10.09.2010 про внесення змін до договору поруки було визначено, що цей договір набирає чинності з дати його підписання сторонами та скріплення печатками банку та поручителя (у випадку наявності у поручителя печатки) і діє до повного виконання зобов'язання за кредитним договором.

Пункт 1.2. договору поруки містить опис зобов'язання, за яке поручився поручитель за договором поруки, а відтак викладення його у наведеній судом редакції не є зміною строку повернення кредиту чи зміною (встановленням) строку дії договору поруки.

Отже, з наведених умов кредитного договору та договору поруки вбачається, що сторонами не вносились зміни до строку дії договору поруки і незважаючи на укладення договору № 5 строк дії договору поруки залишився незмінним, що спростовує твердження відповідача про визнання позивачем свого обов'язку виконувати зобов'язання по договору поруки та кредитному договору до 21.05.2014 або про наявність волі останнього на продовження дії договору поруки.

Більше того, укладення договору № 5 ніяким чином не спростовує зміни банком строку виконання основного зобов'язання за кредитним договором шляхом направленням вимоги боржнику про дострокове повернення кредиту.

Так, Банк шляхом направлення листа-вимоги боржнику, змінив строк виконання основного зобов'язання і як наслідок, змінив строк дії поруки, як зобов'язання.

Відповідно до частини 1 статті 598 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється частково або в повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Припинення зобов'язання є останньою стадією його існування. Під припиненням зобов'язання розуміють припинення правового зв'язку між його сторонами, звільнення їх від прав та обов'язків, що становлять зміст зобов'язання. Тобто кредитор втрачає право вимагати від боржника виконання передбачених у зобов'язанні дій, а боржник звільняється від обов'язку виконувати такі дії під загрозою застосування до нього мір відповідальності.

Припинення зобов'язання (в даному випадку правовідносини поруки) має остаточний характер, чинне цивільне законодавство не передбачає можливості відновлення вже припиненого зобов'язання.

Аналогічна позиція наведена у постановах Вищого господарського суду України від 19.02.2009 у справі №19/72пн та від 04.09.2013 у справі № 922/1027/130, а також в ухвалі Верховного Суду України № 6-19076ск10 від 14.07.2010.

За загальними нормами цивільного законодавства зміна договору допускається тільки за існуючим правовідношенням.

Про що також зазначав Вищий господарський суд України у своїх постановах від 13.01.2016 у справі №910/11920/15 та від 23.06.2014 у справі №910/22121/13.

Всупереч наведеному договори про внесення змін № 6, 7, 8, 9, 10, 11 були укладені після припинення договору поруки.

Посилання представника відповідача на невірне тлумачення ч. 4 ст. 559 Цивільного кодексу України, а саме необхідності пред'явлення саме вимоги або позовної заяви, не приймаються судом до уваги з огляду на викладену раніше правову позицію Верховного Суду України у 2016 році.

Відповідно до п. 2.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 р. №11 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними", вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Враховуючи, що додаткові договори про внесення змін № 6 від 13.03.2014, № 7 від 06.05.2014, № 8 від 30.07.2014, № 9 від 12.09.2014, № 10 від 06.10.2014, № 11 від 25.11.2014 до договору поруки не відповідають актам цивільного законодавства, оскільки неможливо внести зміни у правовідносини, які припинились, а також не можуть бути спрямовані на реальне настання наслідків, а саме: наслідків щодо зміни умов договору поруки № 100.2.3-01/233п-08 від 14.08.2008 правовідносини за яким припинились 06.12.2013, вимоги позивача щодо визнання недійсними вказаних спірних договорів є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Однак, зважаючи на те, що договір № 5 про внесення змін до договору поруки був укладений 21.11.2013, тобто передбачав внесення змін у чинний на той момент договір поруки 100.2.3-01/233п-08 від 14.08.2008, а інших підстав для визнання його недійсним позивачем не наведено, то вимоги позивача про визнання договору про внесення змін № 5 недійсним є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Згідно ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини справи, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

З огляду на наведене позовні вимоги товариства з обмеженою відповідальністю "Фоззі" підлягають частковому задоволенню, а договори про внесення змін до договору поруки № 6 від 13.03.2014, № 7 від 06.05.2014, № 8 від 30.07.2014, № 9 від 12.09.2014, № 10 від 06.10.2014, № 11 від 25.11.2014 визнанню недійсними.

Судові витрати, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на сторін пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного, керуючись ст. 33, 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд м. Києва,-

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Визнати недійсним Договір № 6 від 13.03.2014 про внесення змін до Договору поруки № 100.2.3-01/233п-08 від 14.08.2008, укладений між Публічним акціонерним товариством ВТБ БАНК (м. Київ, б-р Т. Шевченка/вул. Пушкінська, б. 8/26; ідентифікаційний код 14359319) та Товариством з обмеженою відповідальністю ФОЗЗІ (08132, м. Вишневе, вул. Промислова, 5; ідентифікаційний код 25294089).

Визнати недійсним Договір № 7 від 06.05.2014 про внесення змін до Договору поруки № 100.2.3-01/233п-08 від 14.08.2008, укладений між Публічним акціонерним товариством ВТБ БАНК (м. Київ, б-р Т. Шевченка/вул. Пушкінська, б. 8/26; ідентифікаційний код 14359319) та Товариством з обмеженою відповідальністю ФОЗЗІ (08132, м. Вишневе, вул. Промислова, 5; ідентифікаційний код 25294089).

Визнати недійсним Договір № 8 від 30.07.2014 про внесення змін до Договору поруки № 100.2.3-01/233п-08 від 14.08.2008, укладений між Публічним акціонерним товариством ВТБ БАНК (м. Київ, б-р Т. Шевченка/вул. Пушкінська, б. 8/26; ідентифікаційний код 14359319) та Товариством з обмеженою відповідальністю ФОЗЗІ (08132, м. Вишневе, вул. Промислова, 5; ідентифікаційний код 25294089).

Визнати недійсним Договір № 9 від 12.09.2014 про внесення змін до Договору поруки № 100.2.3-01/233п-08 від 14.08.2008, укладений між Публічним акціонерним товариством ВТБ БАНК (м. Київ, б-р Т. Шевченка/вул. Пушкінська, б. 8/26; ідентифікаційний код 14359319) та Товариством з обмеженою відповідальністю ФОЗЗІ (08132, м. Вишневе, вул. Промислова, 5; ідентифікаційний код 25294089).

Визнати недійсним Договір № 10 від 06.10.2014 про внесення змін до Договору поруки № 100.2.3-01/233п-08 від 14.08.2008, укладений між Публічним акціонерним товариством ВТБ БАНК (м. Київ, б-р Т. Шевченка/вул. Пушкінська, б. 8/26; ідентифікаційний код 14359319) та Товариством з обмеженою відповідальністю ФОЗЗІ (08132, м. Вишневе, вул. Промислова, 5; ідентифікаційний код 25294089).

Визнати недійсним Договір №11 від 25.11.2014 про внесення змін до Договору поруки № 100.2.3-01/233п-08 від 14.08.2008, укладений між Публічним акціонерним товариством ВТБ БАНК (м. Київ, б-р Т. Шевченка/вул. Пушкінська, б. 8/26; ідентифікаційний код 14359319) та Товариством з обмеженою відповідальністю ФОЗЗІ (08132, м. Вишневе, вул. Промислова, 5; ідентифікаційний код 25294089).

Стягнути з Публічного акціонерного товариства "ВТБ Банк" (01004, м. Київ, б-р Т. Шевченка/вул. Пушкінська, б. 8/26; ідентифікаційний код 14359319) на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Бриклейерз" (02090, м. Київ, вул. Бутлерова, будинок 1, ідентифікаційний код 35012690) 8 268,00 (вісім тисяч двісті шістдесят вісім) грн. 00 коп. судового збору.

В іншій частині позову відмовити.

Видати наказ.

Рішення набирає законної сили в порядку, встановленому ст. 85 Господарського процесуального кодексу України.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку та в строки, встановлені ст. 93 Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складено 23.05.2017

СуддяІ.І. Борисенко