Рішення

від 11.05.2017 по справі 922/1216/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 715-77-21, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"11" травня 2017 р.Справа № 922/1216/17

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Сальнікової Г.І.

при секретарі судового засідання Гончарові В.В.

розглянувши справу

за позовом Заступника керівника Первомайської місцевої прокуратури Харківської області (м. Первомайський, Харківська обл.) в інтересах держави в особі Руновщинської сільської ради (с. Руновщина, Харківська обл.) до Товариства з обмеженою відповідальністю "Руновщина" (м. Дніпро) про стягнення 419983,28 грн. за участю представників сторін:

прокурор - Горгуль Н.В. (службове посвідчення №036152 від 29.10.2015);

позивача - не з'явився;

відповідача - не з'явився

ВСТАНОВИВ:

Заступник керівника Первомайської місцевої прокуратури Харківської області в інтересах держави в особі Руновщинської сільської ради звернувся до господарського суду Харківської області з позовною заявою, в якій просить суд стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Руновщина" на користь Руновщинської сільської ради Зачепилівського району Харківської області збитки за використання земельної ділянки без правовстановлюючих документів у розмірі 419983,28 грн. Судові витрати просить суд покласти на відповідача.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 12 квітня 2017 р. прийнято позовну заяву до розгляду, порушено провадження у справі та призначено її до розгляду у судовому засіданні на 24 квітня 2017 р. о 10:30 год.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 24 квітня 2017 р. розгляд справи відкладено на 11 травня 2017 р. об 11:30 год.

Прокурор в судовому засіданні 11.05.2017 підтримав позовні вимоги в повному обсязі.

Представник позивача в судове засідання 11.05.2017 не з'явився, витребуваних судом документів не надав, про причину неявки суд не повідомив. Про час і місце слухання справи був повідомлений належним чином, про що свідчить повідомлення про дату, час та місце наступного судового засідання суду від 24 квітня 2017 р. у справі №922/1216/17 , яке долучене судом до матеріалів справи.

Представник відповідача в судове засідання 24.04.2017 не з'явився, витребуваних судом документів не надав, про причину неявки суд не повідомив. Ухвала про порушення провадження у справі від 12.04.2017 та ухвала суду від 24.04.2017, що були направлені відповідачеві рекомендованим листом за його поштовою адресою, вказаною в позовній заяві, яка також співпадає з адресою в наданої позивачем роздруківки безкоштовного запиту з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців (http://usrinfo.irc.gov.ua/edr) від 09.02.2017, повернулись до господарського суду з довідкою Укрпошти про закінчення терміну зберігання.

Відповідно до п. 3.9.1. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" від 26.12.2011, особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК. За змістом зазначеної статті 64 ГПК, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом. Доказом такого повідомлення в разі неповернення ухвали підприємством зв'язку може бути й долучений до матеріалів справи та засвідчений самим судом витяг з офіційного сайту Українського державного підприємства поштового зв'язку "Укрпошта" щодо відстеження пересилання поштових відправлень, який містить інформацію про отримання адресатом відповідного поштового відправлення, або засвідчена копія реєстру поштових відправлень суду.

Згідно Інформаційного листа Вищого господарського суду України N 01-8/1228, 02.06.2006 року «Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2005 році» до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому примірники повідомлень про вручення рекомендованої кореспонденції, повернуті органами зв'язку з позначками «адресат вибув» , «адресат відсутній» і т.п., з урахуванням конкретних обставин справи можуть вважатися належними доказами виконання господарським судом обов'язку щодо повідомлення учасників судового процесу про вчинення цим судом певних процесуальних дій.

Враховуючи вищезазначене, суд приходить до висновку, що відповідач був належним чином повідомлений про дату, час та місце розгляду справи й відсутність представника відповідача не перешкоджає розгляду справи по суті.

Враховуючи те, що норми ст. 38 Господарського процесуального кодексу України, щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, п.4 ч.3 ст. 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом в межах наданих ним повноважень створені належні умови для надання сторонами доказів та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів, та вважає, згідно ст.75 Господарського процесуального кодексу України, за можливе розгляд справи за позовною заявою позивача за наявними у справі і додатково наданими на вимогу суду матеріалами і документами.

Розглянувши матеріали справи, всебічно та повно з'ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

Відповідно до ст.131-1 Конституції України, на прокуратуру України покладається представництво в суді інтересів держави, організація і порядок діяльності органів прокуратури визначається законом.

Статтею 2 ГПК України встановлено, що господарський суд порушує справи за позовами прокурорів, які звертаються до господарського суду на захист інтересів держави.

Прокурор, який звертається до господарського суду в інтересах держави, в позовній заяві самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також вказує орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до господарського суду прокурор зазначає про це в позовній заяві. Прокурор, який звертається до господарського суду в інтересах держави, повинен обґрунтувати наявність підстав для здійснення представництва інтересів держави в суді, передбачених частиною третьою статті 23 Закону України "Про прокуратуру".

Зміст поняття "державні інтереси" розглянуто в рішенні Конституційного Суду України у справі щодо офіційного тлумачення положень ст. 2 Арбітражного процесуального кодексу України (справа про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді) від 8 квітня 1999 року: державні інтереси закріплюються як нормами Конституції України, так і нормами інших правових актів. Інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб'єктів права власності та господарювання тощо. Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Проте, держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й в діяльності приватних підприємств, товариств. Із врахуванням того, що "інтереси держави" є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Згідно з положеннями ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" представництво прокурором інтересів держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів держави, у випадках та порядку, встановлених законом.

Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній заяві (заяві) самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі прокурор набуває статусу позивача.

Згідно статті 1 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", територіальна громада - жителі, об'єднані постійним проживанням у межах села, селища, міста, що є самостійними адміністративно-територіальними одиницями.

Відповідно до ч. 2 ст. 2 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", однією з форм місцевого самоврядування є представництво спільних інтересів територіальних громад сіл, селищ, міст через сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи. Згідно з п.п.1 п. "б" ч. 1 ст. 33 зазначеного закону, до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належать, зокрема, здійснення контролю за додержанням земельного та природоохоронного законодавства, використанням і охороною земель.

Стаття 80 Земельного кодексу України відносить до суб'єктів права власності на землі комунальної власності територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування.

Таким чином, органи місцевого самоврядування в особі сільських, селищних, міських рад та їх виконавчих органів поєднують в собі охоронні (контрольні) функції та функції суб'єкта права власності з усіма притаманними йому правомочностями щодо володіння, користування та розпорядження об'єктом права власності.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, що знаходяться на території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією України.

Земельна ділянка є державною власністю та відповідно до ст. 12 та п. 12 Перехідних положень Земельного кодексу України повноваження щодо розпорядження нею в межах м. Харкова здійснює Харківська міська рада.

Відповідно до ст. 12 Земельного Кодексу України, до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить, зокрема, розпорядження землями територіальних громад; надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу; здійснення контролю за використанням та охороною земель комунальної власності, додержанням земельного та екологічного законодавства; вирішення інших питань у галузі земельних відносин відповідно до закону.

Згідно з ч. 2 ст. 83 Земельного кодексу України у комунальній власності перебувають усі землі в межах населених пунктів, крім земель приватної власності, а також земельні ділянки за їх межами, на яких розташовані об'єкти комунальної власності.

Відповідно до п. 34 ст. 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" до виключної компетенції міських рад відносяться регулювання земельних відносин.

Згідно зі ст. 142 Конституції України до матеріальної основи органів місцевого самоврядування, крім інших об'єктів, належить земля, управління, якої здійснюють територіальні громади через органи самоврядування в межах їх повноважень.

Статтею 116 Земельного кодексу України передбачено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб (ст. 122 Земельного кодексу України).

Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюються на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування чи договору купівлі - продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки (ст. 124 Земельного кодексу України).

Пред'являючи позов у даній справі, прокурор виходить з необхідності вирішення проблем суспільного значення, існування яких виправдовує застосування механізму стягнення недоотриманих коштів до бюджету.

Безоплатне використання природного ресурсу землі ослаблює економічні основи місцевого самоврядування, що також потребує прокурорського реагування у межах наданої Конституцією України компетенції.

Таким чином, суд вважає, що прокурором правомірно заявлено позов у даній справі.

У ході вивчення питання дотримання вимог земельного законодавства при використанні земельних ділянок на території Руновщинської сільської ради Зачепилівського району Харківської області прокурором встановлено, що ТОВ Руновщина на підставі свідоцтв про право власності САС №052509, САС №052512, САС №052510, САС №052511,САС №052508, САС №267669, САС №267670, САС №267671,САС №267673, виданих згідно рішень Руновщинської сільської ради від 05.06.2008 та 04.04.2011, до лютого 2016 року було власником ряду об'єктів нерухомості, розташованих в межах населеного пункту села Руновщина Зачепилівського району Харківської області, які відносяться до категорії господарських будівель та споруд.

12.02.2016 ТОВ Руновщина вищезазначені об'єкти нерухомості відчужені. Дані про вказані об'єкти нерухомості та угоди щодо останніх внесені до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності.

Для обслуговування вищезазначених господарських будівель та споруд ТОВ Руновщина з моменту набуття права власності та до моменту їх відчуження (лютий 2016 року) використовувало земельну ділянку розміром 12,9305 га (кадастровий номер 6322283501:00:000:0184) безоплатно та без будь-яких правовстановлюючих документів.

Згідно повідомлення Руновщинської сільської ради № 78 від 24.02.2017 протягом 2014-2015 років та у січні 2016 року ТОВ Руновщина до сільської ради з клопотаннями про укладення договору оренди на земельну ділянку розміром 12,9305 га (кадастровий номер 6322283501:00:000:0184) не зверталося.

Як стверджує прокурор, відповідач належним чином не оформив правовідносини щодо користування спірною земельною ділянкою, та в порушення вимог чинного законодавства фактично користувався земельною ділянкою, отримував доходи від її використання, не сплачуючи жодних платежів за таке користування.

Згідно повідомлення Південної ОДПІ ГУ ДФС у Харківській області від 07.02.2017 № 232/10/20/16-12-48 договір оренди земельної ділянки розміром 12,9305 га, яка використовується ТОВ Руновщина для обслуговування господарських будівель та споруд, відсутній.

На думку позивача, протиправні дії відповідача порушують права Руновщинської сільської ради як власника земельної ділянки, у вигляді неодержаного доходу внаслідок користування земельною ділянкою без правовстановлюючих документів.

Таким чином, прокурор змушений був звернутися до суду за захистом порушеного права Руновщинської сільської ради.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, суд виходить з наступного.

Стаття 129 Конституції України встановлює, що судді при здійсненні правосуддя незалежні і підкоряються лише закону. Змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості - є однією із основних засад судочинства.

У відповідності до ст. 4-3 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Відповідно до статті 55 Конституції України, статей 15, 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до статті 13 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Суб'єктами права на землі комунальної власності згідно статті 80 Земельного кодексу України, є територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, незалежно від того, зареєстрована земельна ділянка за територіальною громадою, чи ні.

Статтями 125, 126 Земельного кодексу України передбачено, що право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав. Право оренди земельної ділянки посвідчується договором оренди землі, зареєстрованим відповідно до закону.

Статтею 206 Земельного кодексу України визначено, що використання землі в Україні є платним. Плата за землю справляється у вигляді земельного податку або орендної плати, що визначається залежно від грошової оцінки земель.

Статтею 14 Податкового кодексу України визначено, що плата за землю - це загальнодержавний податок, який справляється у формі земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності.

Судом встановлено, що відповідач не є постійним землекористувачем земельної ділянки, а тому не є суб'єктом плати за землю у формі земельного податку, при цьому, єдина можлива форма здійснення плати за землю для нього, як землекористувача, є орендна плата (ст. 14.1.72 ПК України). Податковим кодексом України визначено, що орендна плата за земельні ділянки державної та комунальної власності є обов'язковим платежем, а його розмір визначається на підставі законодавчих актів, тобто є регульованою ціною (ст. 14.1.36, 14.1.125, 288.5 ПК України).

Відповідно до частини 2 статті 120 Земельного кодексу України якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об'єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на який вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.

Таким чином, право на земельну ділянку в набувача будинку, будівлі або споруди виникає з моменту набуття права на будинок, будівлю або споруду незалежно від будь-яких подальших дій набувача щодо оформлення права на земельну ділянку. Таке оформлення може мати місце в подальшому, в тому числі шляхом підписання відповідного договору оренди.

Згідно зі статтею 211 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи несуть цивільну, адміністративну або кримінальну відповідальність відповідно до законодавства за самовільне зайняття земельних ділянок.

Статтею 22 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) передбачено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

За приписами статті 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Земельний кодекс України та інші нормативно-правові акти у галузі земельних відносин є спеціальними до правовідносин щодо відшкодування збитків землевласникам та землекористувачам, у тому числі у вигляді неодержаних ними доходів.

Згідно із частиною другою статті 152 Земельного кодексу України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Власникам землі та землекористувачам відшкодовуються збитки, заподіяні внаслідок неодержання доходів за час тимчасового невикористання земельної ділянки (пункт д частини першої статті 156 Земельного кодексу України).

За змістом статті 157 Земельного кодексу України відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам здійснюють органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, громадяни та юридичні особи, які використовують земельні ділянки, а також органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, громадяни та юридичні особи, діяльність яких обмежує права власників і землекористувачів або погіршує якість земель, розташованих у зоні їх впливу, в тому числі внаслідок хімічного і радіоактивного забруднення території, засмічення промисловими, побутовими та іншими відходами і стічними водами. Порядок визначення та відшкодування збитків власникам землі і землекористувачам встановлюється Кабінетом Міністрів України.

З аналізу наведених норм вбачається, що користування земельною ділянкою без правовстановлюючих документів позбавляє орендодавця права одержати дохід у вигляді орендної плати за землю, який він міг би отримувати, якби його право не було порушено.

Порядок визначення та відшкодування збитків власникам землі і землекористувачам встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Згідно з пунктом 1 Порядку власникам землі та землекористувачам відшкодовуються збитки, заподіяні, зокрема, неодержанням доходів у зв'язку з тимчасовим невикористанням земельних ділянок.

Відповідно до пункту 3 Порядку відшкодуванню підлягають збитки власників землі і землекористувачів, у тому числі орендарів, включаючи і неодержані доходи, якщо вони обґрунтовані. При цьому неодержаний доход - це доход, який міг би одержати власник землі, землекористувач, у тому числі орендар, із земельної ділянки і який він не одержав внаслідок її вилучення (викупу) або тимчасового зайняття, обмеження прав, погіршення якості землі або приведення її у непридатність для використання за цільовим призначенням у результаті негативного впливу, спричиненого діяльністю підприємств, установ, організацій та громадян.

Розміри збитків, у тому числі неодержані доходи згідно пунктом 2 Порядку, визначаються комісіями, створеними Київською та Севастопольською міськими, районними державними адміністраціями, виконавчими комітетами міських (міст обласного значення) рад.

03.02.2017 розпорядженням голови Зачепилівської РДА №45 Про створення комісії для визначення та відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам в районі , створена відповідна комісія у складі: голови Зачепилівської РДА ОСОБА_1, начальника управління агропромислового розвитку райдержадміністрації ОСОБА_2, головного спеціаліста-юрисконсульта апарату райдержадміністрації ОСОБА_3, начальника фінансового управління райдержадміністрації ОСОБА_4, в.о. начальника відділу Держгеокадастру в Зачепилівському районі (за згодою), начальника відділу житлово-комунального господарства, містобудування та архітектури. Крім того, до складу комісії включаються голови сільських, селищної рад, на території яких знаходяться земельні ділянки, представники підприємств, установ, організацій та громадяни, якими заподіяні збитки.

06.03.2017 вищезазначеною комісією складено акт № 2, яким визначено збитки у розмірі 419983,28 грн, заподіяні в результаті використання відповідачем земельної ділянки в с. Руновщина Зачепилівського району Харківської області розміром 12,9305 га (кадастровий номер 6322283501:00:000:0184) без оформлення документів, що посвідчують право на земельну ділянку відповідно до закону.

Розпорядженням Зачепилівської районної державної адміністрації № 68 від 06.03.2017 затверджено зазначений акт.

Відповідно до ч. З ст. 16, ч. 4 Закону України Про органи місцевого самоврядування матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування є рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, земля, природні ресурси, що є у комунальній власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах, а також об'єкти їхньої спільної власності, що перебувають в управлінні районних і обласних рад.

До відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належать, зокрема справляння плати за землю.

Згідно із п.23 ст.2 БК України, доходи бюджету складають - податкові, неподаткові та інші надходження на безповоротній основі, справляння яких передбачено законодавством України (включаючи трансферти, плату за надання адміністративних послуг, власні надходження бюджетних установ).

Статтею 4 Закону України Про оренду землі встановлено, що орендодавцями земельних ділянок, які перебувають у комунальній власності, є сільські, селищні, міські ради в межах повноважень, визначених законом.

Згідно із положеннями ст.21 Закону України Про оренду землі за користування земельною ділянкою орендар вносить орендодавцеві орендну плату, розмір, форма і строки внесення якою встановлюється за згодою сторін у договорі оренди, крім строків внесення орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, які встановлюються відповідно до Податкового кодексу України.

Відповідно до п.4 ст.69 БК України до доходів загального фонду місцевих бюджетів, що не враховується при визначені обсягу міжбюджетних трансфертів належить плата за землю, що зараховується до бюджетів місцевого самоврядування.

Враховуючи вищевикладене, територіальна громада в особі Руновщинської сільської ради Зачепилівського району Харківської області має право на отримання доходів з земельної ділянки розміром 12,9305 га (кадастровий номер 6322283501:00:000:0184), але через бездіяльність сільської ради місцевий бюджет недоотримує кошти за її використання, що є порушенням інтересів держави.

Таким чином, Відповідач використовував земельну ділянку комунальної власності з порушенням вимог земельного законодавства та податкового законодавства, що призвело до значних втрат бюджету Руновщинської сільської ради у вигляді неодержання доходу від плати за спірну земельну ділянку, тобто нанесення Руновщинській сільській раді збитків.

Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду України від 14.09.2016 у справі №6-2588цс15 при вирішенні спорів про стягнення збитків, заподіяних використанням земельних ділянок без правовстановлюючих документів.

Відповідно до вимог ст. 32 ГПК України: доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ч. 1 ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Враховуючи вказані обставини та приймаючи до уваги вимоги ст. 526 Цивільного Кодексу України, а саме те, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться, враховуючи те, що відповідач не надав суду жодного документу, який би спростовував наявність заборгованості перед позивачем, хоча мав можливість скористуватись своїми процесуальними правами та надати документи в обґрунтування своєї позиції по справі, суд дійшов висновку про те, що позовна вимога прокурора про стягнення збитків за використання земельної ділянки без правовстановлюючих документів у розмірі 419983,28 грн. правомірна та обґрунтована, така, що не спростована відповідачем, тому підлягає задоволенню.

Відповідно до статті 44 Господарського процесуального кодексу, судові витрати складаються з судового збору, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат суд керується ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до якої судовий збір покладається: у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо господарським судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін; у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, господарський суд має право покласти на неї судовий збір незалежно від результатів вирішення спору. Судовий збір, від сплати якого позивач у встановленому порядку звільнений, стягується з відповідача в доход бюджету пропорційно розміру задоволених вимог, якщо відповідач не звільнений від сплати судового збору. Стороні, на користь якої відбулося рішення, господарський суд відшкодовує мито за рахунок другої сторони і в тому разі, коли друга сторона звільнена від сплати судового збору. Суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвоката та інші витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: при задоволенні позову - на відповідача; при відмові в позові - на позивача; при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до статті 44 та статті 49 Господарського процесуального кодексу України, суд вважає за необхідне покласти на відповідача витрати по сплаті судового збору в сумі 6299,75 грн., оскільки з його вини спір було доведено до суду.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 6, 8, 19, 124, 129 Конституції України, ст. ст. 1, 4, 12, 33, 43, 44-49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Руновщина" (49000, м. Дніпро, Донецьке шосе, буд. 122К, корпус 6, кімната 32; код ЄДРПОУ 30385932) на користь Руновщинської сільської ради Зачепилівського району Харківської області (64600, Харківська обл., Зачепилівський р-н., с. Руновщина, вул. Шевченка, 30а; код ЄДРПОУ 04397891) збитки за використання земельної ділянки без правовстановлюючих документів у розмірі 419 983,28 грн.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Руновщина" (49000, м. Дніпро, Донецьке шосе, буд. 122К, корпус 6, кімната 32; код ЄДРПОУ 30385932) на користь Прокуратури Харківської області (61050, м. Харків, вул. Б. Хмельницького, 4; код 02910108, банк отримувач: Державна казначейська служба України, м. Київ, код 820172, рахунок 35212041007171, код класифікації видатків бюджету - 2800) судовий збір в сумі 6299,75 грн.

Видати накази після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 16.05.2017 р.

Суддя ОСОБА_5