ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"22" травня 2017 р. Справа № 922/4272/16
Колегія суддів у складі: головуючий суддя Пушай В.І. , суддя Барбашова С.В. , суддя Медуниця О.Є.
за участю представників сторони та секретаря:
позивача - ОСОБА_1, ОСОБА_2 довіреність №102 від 17.05.2017 р.;
відповідача - не з'явився.
секретаря - Казакової О.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу позивача (вх. № 1266 Х/3) на рішення господарського суду Харківської області від 18.01.17 р. у справі № 922/4272/16
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Промприбор", м. Харків
про стягнення 11557,11 грн.
ВСТАНОВИЛА:
Державне підприємство "Національна Енергетична компанія "Укренерго" в особі відокремленого підрозділу "Донбаська електроенергетична система" Державного підприємства "Національна Енергетична компанія "Укренерго" звернулося до господарського суду Харківської області з позовною заявою, в якій просило стягнути з відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю "Промприбор" 11557,11 грн., у тому числі: 2272,95 грн. пені, 8839,24 грн. штрафу за прострочення поставки товару у період з 03.02.2016 р. по 09.03.2016 р., 129,98 грн. інфляційні втрати, 314,94 грн. 14 % річних за користування грошовими коштами та витрати по сплаті судового збору.
Рішенням господарського суду Харківської області від 18.01.2017 р. у справі № 922/4272/16 (суддя Светлічний Ю.В.) позов задоволено частково. Стягнуто з відповідача на користь позивача 8839,24 грн. штрафу, 129,98 грн. інфляційних втрат та 314,94 грн. 14 % річних за користування грошовими коштами. В задоволенні позовних вимог про стягнення 2272,95 грн. пені відмовлено.
Рішення мотивоване, зокрема, з тих підстав що штраф та нарахування інфляційних втрат за період з 03.02.2016 р. по 09.03.2016 р. згідно з п. 7.1. договору є правомірним, оскільки відповідачем не надано належних доказів виконання зобов'язань. Щодо стягнення з відповідача пені у розмірі 2272,95 грн. суд з посиланням на ст. 549 ЦК України зазначив, що штраф і пеня с одним видом цивільно-правової відповідальності, а тому їх одночасне застосування за одне й те саме порушення - строків виконання поставки товару за договором поставки свідчить про недотримання позивачем положень, закріплених у статті 61 Конституції України щодо заборони подвійної цивільно-правової відповідальності за одне і те саме порушення у зв'язку з чим відмовив у задоволенні позову в частині стягнення з відповідача пені у розмірі 2272,95 грн. Щодо позовної вимоги в частині стягнення 14 % річних за користування грошовими коштами у розмірі 314,94 грн. суд зазначив, що згідно з п. 4.9. договору у разі невиконання зобов'язань постачальник сплачує 14% річних за увесь час користування грошовими коштами замовника, а тому зазначена позовна вимога визнана судом обґрунтованою, та ін.
Позивач звернувся до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення місцевим господарським судом норм матеріального права, просить рішення скасувати в частині відмови в задоволенні позовних вимог про стягнення 2272,95 грн. пені та прийняти в цій частині нове рішення, яким вимоги в частині стягнення 2272,95 грн. пені задовольнити, а в іншій частині рішення залишити без змін, з мотивів та підстав, зазначених в апеляційній скарзі.
Зокрема, позивач обґрунтовує апеляційну скаргу тим, що чинне законодавство допускає можливість одночасного стягнення з учасника господарських відносин, що порушив господарське зобов'язання за договором, штрафу та пені з посиланням в даному випадку на п. 7.1 договору, в якому сторони погодили, що у разі порушення встановленого умовами договору строку виконання зобов'язань постачальник сплачує замовнику пеню у розмірі 0,1% ціни прострочених зобов'язань, за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково сплачує штраф у розмірі 14 % від вказаної ціни, та ін.
Відповідно до ч. 2 ст. 101 ГПК України, апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.
Судова колегія, повторно розглянувши справу, перевіривши законність та обґрунтованість рішення встановила наступне:
Як свідчать матеріали справи, 29.10.2015 р. між державним підприємством "Національна енергетична компанія "Укренерго" в особі відокремленого підрозділу "Донбаська електроенергетична система" державного підприємства "Національна енергетична компанія "Укренерго" (замовник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Промприбор" (постачальник) укладено договір постачання товару № 30-1/3381-15/231.
Відповідно до п 1.1. договору, постачальник зобов'язався поставити (передати у власність замовника) товар, зазначений в специфікації (додаток № 1, що є невід'ємною частиною договору), а замовник - прийняти і оплатити такий товар згідно з умовами договору.
Загальна сума договору передбачена пунктом 3.1. договору та становить 82725,00 грн.
Пунктом 5.1. договору передбачений термін постачання товару, який складає 50 робочих днів з моменту отримання авансу від замовника.
Згідно з п. 4.1. договору, розмір авансу складає 30 % від вартості партії товару.
Відповідно до п. 7.1. договору у разі порушення встановленого умовами договору строку виконання зобов'язань постачальник сплачує замовнику пеню у розмірі 0,1% ціни прострочених зобов'язань, за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково сплачує штраф у розмірі 14 % від вказаної ціни.
20.11.2015 р. позивач перерахував на рахунок відповідача аванс в розмірі 24817,50 грн., що складає 30% вартості партії товару та підтверджується платіжним дорученням № 4833 (а. с. 20).
Позивач зазначає, що частина партії товару на суму 19587,60 грн. не поставлена відповідачем.
Крім того, позивач у позовній заяві зазначає, що оплата авансу здійснена належним чином, строк поставки товару сплинув 02.02.2016 р.
Поставка частини партії товару на суму 63 137,40 грн. здійснена відповідачем 09.03.2016, що підтверджується видатковою накладною № 37 (а. с. 22). Тобто з порушенням строків поставки. Прострочення поставки склало 36 календарних днів.
Частина партії товару на суму 19 587,60 грн. не поставлена.
29.02.2016 р. позивач отримав лист в якому відповідач відмовився від поставки товару на суму 19587,60 грн.
Позивач зазначає, що з урахуванням відмови від поставки товару, сума грошових коштів позивача, яка була в користуванні відповідача у період з 21.11.2015 р. по 08.04.2016 р. склала 5876,28 грн., тобто 30 % від вартості непоставленого товару.
Відповідач свої зобов'язання за договором щодо своєчасної поставки товару належним чином не виконав, тому позивачем нараховано відповідно до п. 7.1. договору: 2272,95 грн. пені та 8839,24 грн. штрафу, інфляційні втрати в сумі 129,98 грн. та згідно з п. 4.9. договору 14 % річних за користування грошовими коштами позивача в сумі 314,94 грн.
Як вбачається з матеріалів справи позивач двічі звертався до відповідача з вимогою сплатити штрафні санкції за порушення встановленого умовами договору строку виконання зобов'язання, а саме 17.02.2016 р. надіслав на адресу відповідача претензію № 01-16/337 та 15.03.2016 р. - лист про досудове врегулювання спору № 01-16/518.
Проте, відповідач на зазначені претензії позивача не відреагував та суму втрат і санкцій не оплатив.
Зазначені обставини стали підставою для звернення позивача до суду з позовом у даній справі.
З матеріалів справи вбачається, суд першої інстанції оскаржуване рішення обгрунтував з тих підстав, що штраф та нарахування інфляційних втрат за період з 03.02.2016 р. по 09.03.2016 р. згідно з п. 7.1. договору є правомірним оскільки відповідачем не надано належних доказів виконання зобов'язань. Щодо стягнення з відповідача пені у розмірі 2272,95 грн. суд з посиланням на ст. 549 ЦК України зазначив, що штраф і пеня с одним видом цивільно-правової відповідальності, а тому їх одночасне застосування за одне й те саме порушення - строків виконання поставки товару за договором поставки свідчить про недотримання позивачем положень, закріплених у статті 61 Конституції України щодо заборони подвійної цивільно-правової відповідальності за одне і те саме порушення у зв'язку з чим відмовив у задоволенні позову в частині стягнення з відповідача пені у розмірі 2272,95 грн. Щодо позовної вимоги в частині стягнення 14 % річних за користування грошовими коштами у розмірі 314,94 грн. суд зазначив, що п. 4.9. договору передбачено, що у разі невиконання зобов'язань постачальник сплачує 14% річних за увесь час користування грошовими коштами замовника, а тому зазначена позовна вимога є обґрунтованою, та ін.
Проте, викладені вище висновки господарського суду, на думку колегії суддів, не повністю відповідають фактичним обставинам спору та матеріалам справи, їм в певній частині не надана правильна та належна правова оцінка, в зв'язку з чим, є підстави для задоволення апеляційної скарги позивача та скасування прийнятого у справі рішення в певній частині.
Відповідно до вимог ст. ст. 32 , 34 ГПК України , доказами у справі є будь які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Відповідно до статті 33 ГПК України , кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.
Згідно зі статтею 43 цього ж кодексу, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Згідно зі ст. 509 Цивільного кодексу України , зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Згідно зі ст. 11 Цивільного кодексу України , цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України , визначає договір як домовленість двох або більше сторін, що спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до статті 6 ЦК України , сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу , інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ст. 627 ЦК України ).
Згідно зі ст. 629 ЦК України , договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України , суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Згідно з приписами ст. 525 , 526 Цивільного кодексу України , одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу , інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Статтею 530 ЦК України передбачено, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Статтею 611 ЦК України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
Відповідно до ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Відповідно до ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Відповідно до ч. 2 ст. 549 ЦК України, штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.
Пунктом 7.1 договору сторонами передбачено, що у разі порушення встановленого умовами договору строку виконання зобов'язань постачальник сплачує замовнику пеню у розмірі 0,1% ціни прострочених зобов'язань, за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково сплачує штраф у розмірі 14 % від вказаної ціни.
Як свідчать матеріали справи, відповідач прострочив виконання зобов'язання на 36 днів, а саме здійснив поставку товару 09.03.2016 р., а отже нарахування позивачем штрафу за період з 03.02.2016 р. по 09.03.2016 р. згідно п. 7.1. договору у розмірі 8839,24 грн. є правомірним.
Заперечення відповідача щодо своєчасного виконання зобов'язань за повідомленням позивача про готовність передачі товару у формі направлення листа № 163 ввід 19.02.2016 р. судом не можуть бути прийняті до уваги, оскільки відповідачем не надано належних доказів зазначених обставин, а саме неналежного виконання зобов'язання кредитором.
Згідно з ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Наданий позивачем розрахунок штрафу у розмірі 8839,24 грн. та інфляційних втрат у розмірі 129,98 грн. відповідає вимогам чинного законодавства та здійснено з урахуванням встановленого та опублікованого індексу інфляції за зазначений період.
Відповідно до ст. 230 ГК України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Відповідно до ч. 4, 6 ст. 231 ГК України, у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг). Штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.
Відповідно до ч. 6 ст. 232 ГК України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Частиною 3 ст. 549 ЦК України визначено, що пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
При цьому, заявлена позовна вимога про стягнення передбачених п. 7.1. договору пені у розмірі 2272,95 грн. у період прострочення поставки товару не суперечить чинному законодавству. А отже, висновок суду першої інстанції про відмову у задоволенні позову в частині стягнення з відповідача 2272,95 грн. пені є необґрунтованим з наступних підстав:
Як зазначено вище п. 7.1. договору передбачена пеня за порушення встановленого умовами договору строку виконання зобов'язань, та ін.
А отже в даному випадку сторонами у договорі передбачений розмір пені, що також узгоджується зі свободою договору, встановленою статтею 627 ЦК України, відповідно до якої сторони є вільними в укладанні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог чинного законодавства, розумності та справедливості.
Більше того, одночасне стягнення з відповідача штрафу та пені не суперечить статті 61 Конституції України, оскільки згідно зі ст. 549 ЦК України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до ст. 230 ГК України - видами штрафних санкцій, тобто є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. Крім м того, чинне законодавство допускає можливість одночасного стягнення з учасника господарських відносин штрафу та пені, що порушив господарське зобов'язання за договором, як це в даному випадку передбачено п. 7.1 договору..
Таким чином, позов в частині стягнення пені за порушення виконання зобов'язання підлягає задоволенню.
Щодо заявленої позивачем вимоги про стягнення 14% річних за користування грошовими коштами у розмірі 314,94 грн. зазначена вимога є правомірною з посиланням на наступне.
Згідно з ст. 536 Цивільного кодексу України, за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами.
Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.
Відповідно до абзацу другого пункту 4.9. договору, у разі невиконання зобов'язань постачальник повертає замовнику грошові кошти, перераховані за договором (авансові платежі) протягом 3-ох робочих днів з дати вимоги замовника з урахуванням індексу інфляції та сплачує 14% річних за увесь час користування грошовими коштами замовника.
Відповідач користувався грошовими коштами позивача у розмірі 5876,28 грн. у період з 21.11.2015 р. по 08.04.2016 р. у зв'язку з чим позовна вимога про стягнення з відповідача 14% річних за користування грошовими коштами у розмірі 314,94 грн. є обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню.
З урахуванням вимог ст. 44 , 49 ГПК України , підлягає скасуванню рішення в частині відмови в стягненні з відповідача 45,46 грн. судового збору та підлягають стягненню з відповідача на користь позивача 1515,80 грн. судового збору за подання апеляційної скарги.
Таким чином, висновки, викладені в рішенні господарського суду частково відповідають вимогам чинного законодавства та фактичним обставинам справи, а мотиви заявника скарги, з яких вони оспорюються можуть бути підставою для його скасування в певній частині, з прийняттям нового рішення.
Керуючись ст. ст. 101 , 102 , п. 2 ст. 103 , п. 1, 4 ч. 1 ст. 104 , ст. 105 ГПК України , судова колегія -
ПОСТАНОВИЛА:
Апеляційну скаргу задовольнити.
Рішення господарського суду Харківської області від 18.01.17 р. у справі № 922/4272/16 в частині відмови в позові про стягнення 2272,95 грн. пені скасувати та позов в цій частині задовольнити.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Промприбор" (61001, місто Харків, проспект Гагаріна, буд. 20, офіс 1410 код ЄДРПОУ 32760503 п/р 26001398526, АТ "Райффайзен банк АВАЛЬ", МФО 380805) на користь Державного підприємства "Національна Енергетична компанія "Укренерго" (01036, м. Київ, вул. Симона Петлюри, 25 код ЄДРПОУ 00100227, п/р 26008010066033 в АТ "Укрексімбанк", МФО 322313) в особі відокремленого підрозділу "Донбаська електроенергетична система" державного підприємства «Національна енергетична компанія "Укренерго" (84501, Донецька область, м. Бахмут, вул. П. Лумумби, 97 код ЄДРПОУ 23344104, п/р 26006151103329 в Центральне відділення АТ "Укрексімбанк" ум. Києві, МФО №322313) 2272,95 грн. пені, 1515,80 грн. судового збору за подання апеляційної скарги та 45,46 грн. судового збору за позовом.
Наказ доручити видати господарському суду Харківської області.
Дана постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена протягом двадцяти днів до касаційної інстанції Вищого господарського суду України.
Головуючий суддя Пушай В.І.
Суддя Барбашова С.В.
Суддя Медуниця О.Є.
Суд | Харківський апеляційний господарський суд |
Дата ухвалення рішення | 22.05.2017 |
Оприлюднено | 31.05.2017 |
Номер документу | 66714179 |
Судочинство | Господарське |
Господарське
Харківський апеляційний господарський суд
Пушай В.І.
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці
© 2016‒2025Опендатабот
🇺🇦 Зроблено в Україні