Постанова

від 23.05.2017 по справі 911/96/17

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"23" травня 2017 р. Справа№ 911/96/17

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Яковлєва М.Л.

суддів: Разіної Т.І.

Отрюха Б.В.

При секретарі судового засідання - Пугачовій А.С.

за участю представників сторін: згідно протоколу судового засідання від 23.05.2017 року по справі №911/96/17 (в матеріалах справи).

Розглянувши матеріали апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "СУАЛ"

на рішення Господарського суду Київської області від 06.03.2017р.

у справі №911/96/17 (судя Чонгова С.І.)

за позовом заступника керівника Києва-Святошинкської місцевої прокуратури Київської області в інтересах держави в особі Застугнянської сільської ради Васильківського району Київської області

до Товариства з обмеженою відповідальністю "СУАЛ"

про стягнення збитків у сумі 338 208,80 грн.

ВСТАНОВИВ:

Заступник керівника Києво-Святошинської місцевої прокуратури Київської області в інтересах держави в особі Застугнянської сільської ради Васильківського району Київської області звернувся до Господарського суду Київської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "СУАЛ" (далі - відповідач; ТОВ "СУАЛ") про стягнення 338 208,80 грн. збитків у вигляді упущеної вигоди за період з 03.11.2013 по 31.10.2016.

В обґрунтування заявлених вимог, прокурор посилається на те, що між Застугнянською сільською радою Васильківського району Київської області та ТОВ "СУАЛ" укладено договір оренди земельної ділянки б/н від 14.10.2008. При цьому, відповідачем порушено свої зобов'язання за спірним договором щодо оформлення в органах земельних ресурсів права користування земельною ділянкою, що в свою чергу позбавило можливості позивача отримувати орендну плату за земельні ділянки, у зв'язку з чим прокурор просив сягнути з відповідача на користь позивача грошові кошти в сумі 338 208,80 грн, що за твердженням прокурора є збитками у вигляді упущеної вигоди, за період з 03.11.2013 по 31.10.2016.

Рішенням Господарського суду Київської області від 06.03.2017р. №911/96/17 позов задоволено, стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "СУАЛ" на користь Застугнянської сільської ради Васильківського району Київської області збитки у вигляді упущеної вигоди у розмірі 338 208,80 грн.

Не погоджуючись із прийнятим рішенням суду першої інстанції, Товариство з обмеженою відповідальністю "СУАЛ" звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду Київської області від 06.03.2017р. №911/96/17 скасувати та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позову, посилаючись при цьому на те, що висновки суду не відповідають фактичним обставинам справи, а тому не правильно застосовано норми матеріального та процесуального права.

Прокурор у запереченнях на апеляційну скаргу від 22.05.2017 №9872 вих-17 просить колегію суддів залишити апеляційну скаргу відповідача без задоволення, рішення Господарського суду Київської області від 06.03.2017р. №911/96/17 залишити без змін, як таке, що прийнято у повній відповідності до вимог діючого законодавства України.

Застугнянська сільська рада Васильківського району Київської області не скористалася своїм правом, передбаченим ч. 1 ст. 96 ГПК України, та не надала колегії суддів письмовий відзив на скаргу відповідача, що згідно ч. 2 ст. 96 ГПК України не перешкоджає апеляційному перегляду рішення суду першої інстанції. Під час судового засідання від 23.05.2016 представник Застугнянської сільської ради просив залишити апеляційну скаргу відповідача без задоволення, рішення Господарського суду Київської області від 06.03.2017р. №911/96/17 залишити без змін, як таке, що прийнято у повній відповідності до вимог діючого законодавства України.

Відповідно до ч. 2 ст. 101 ГПК України апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Колегія суддів, розглянувши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, дійшла висновку апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "СУАЛ" залишити без задоволення, рішення Господарського суду Київської області від 06.03.2017р. по даній справі залишити без змін, виходячи з наступного.

Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, 17.07.2008 відповідно до рішення Застугнянської сільської ради Васильківського району Київської області (а/с 20) вирішено затвердити ТОВ "СУАЛ" технічну документацію щодо складання документів, що посвідчують право оренди під існуючу виробничу базу в с. Безп'ятне, вул. Васильківська, 72 на території Застугнянської сільської ради.

Пунктом 2 вказаного рішення вирішено передати в оренду строком на 49 років земельні ділянки площею 0,720 га (0,5151 га і 0,2049 га) за рахунок земель ВАТ "Васильківське РТП" на території Застугнянської сільської ради.

Пунктом 4 вказаного рішення вирішено доручити голові сільської ради укласти договір оренди, та відповідно до п. 5 вказаного рішення вирішено зобов'язати директора ТОВ "СУАЛ" зареєструвати договір оренди у відповідності з Порядком державної реєстрації договорів оренди землі та подати його копію у Васильківську державну податкову інспекцію в 5-ти денний термін.

14.10.2008 між позивачем Застугнянською сільською радою Васильківського району Київської області (далі - орендодавець) та відповідачем ТОВ "СУАЛ" (далі - орендар) підписано договір оренди земельної ділянки (а.с.21-23, зворот, далі - договір).

Як визначено в п. 12 Перехідних положень Земельного кодексу України (чинного на дату підписання між позивачем та відповідачем договору оренди), до розмежування земель державної та комунальної власності повноваження щодо розпорядження землями (крім земель, переданих у приватну власність, та земель, зазначених в абзаці третьому цього пункту) в межах населених пунктів здійснюють відповідні сільські, селищні, міські ради, а за межами населених пунктів - відповідні органи виконавчої влади.

Так, скільки вказана земельна ділянка належала до державної власності та знаходилась в межах Застугнянської сільської ради, позивач правомірно розпорядився вказаною земельною ділянкою, у відповідності до діючого на момент виникнення даних правовідносин земельного законодавства.

Враховуючи викладене, місцевий господарський суд правомірно відхилив заперечення відповідача, про те, що позивач не мав права розпоряджатись спірною земельною ділянкою.

За умовами договору, орендодавець передає в довгострокову оренду, а орендар приймає в строкове платне володіння і користування земельну ділянку в с. Безп'ятне по вул. Васильківській, 72.

Відповідно до п. 2.1 договору, в оренду передається земельна ділянка загальною площею 0,720га ((0,5151га і 0,2049га - забудовані землі) за рахунок земель ВАТ "Васильківське РТП") на підставі рішення Застугнянської сільської ради Васильківського району Київської області від 17.07.2008. Кадастровий номер ділянки площею 0,5151га - 3221482802:03:008:0010, площею 0,2049га - 3221482802:03:008:0011.

Земельна ділянка передається в оренду строком на 49 років (п. 3.1 договору).

При цьому, згідно п. 3.2 вказаного договору, договір набуває чинності з моменту його державної реєстрації.

Згідно п. 4.2 договору, річна орендна плата встановлюється орендодавцем в розмірі 26 456,94 грн. та становить 8% від нормативної грошової оцінки і вноситься орендодавцем щомісячно рівними частинами до 30 числа місяця наступного за звітним.

У відповідності до п. 9.4 договору до обов'язків орендаря віднесено приступити до використання земельної ділянки після державної реєстрації вказаного договору.

Згідно п. 13.4 договору, згідно з чинним законодавством орендар зобов'язаний зареєструвати вказаний договір в Васильківському управлінні земельних ресурсів в десятиденний термін з моменту його підписання.

Вказаний договір посвідчено нотаріально за №1921.

Згідно з актом прийому-передачі від 14.10.2008 (а/с 25) позивач передав, а відповідач прийняв майно, що було об'єктом оренди за вказаним договором.

При цьому, як встановлено під час розгляду справи на вказаних земельних ділянках знаходиться нерухоме майно відповідача, що зокрема, підтверджується свідоцтвом (а/с 27) та рішенням позивача від 26.02.2007 (а/с 26).

Однак, як зазначає прокурор та позивач, відповідачем не було вчинено дій щодо державної реєстрації договору оренди у відповідності до діючих на момент укладення договору норм чинного законодавства України. У зв'язку з чим відповідачем не здійснюється відрахування орендної плати та податку за землю, що в свою чергу, за твердженням прокурора завдає збитків інтересам держави, що виражаються в недоотриманні місцевим бюджетом коштів, що мали б сплачуватись за оренду землі в разі належного виконання відповідачем своїх зобов'язань щодо реєстрації укладеного договору оренди, що і слугувало підставою звернення із даним позовом.

Розпорядженням Васильківської районної державної адміністрації від 31.10.2016 №357 вирішено затвердити акт про визначення розміру збитків (а/с 29). Так, відповідно до вказаного акту від 12.10.2016 (а/с 29-зворот, а/с 30) райдержадміністрацією, розраховано розмір збитків, завданих відповідачем використанням земельної ділянки за період з 14.08.2008 по 31.11.2016 (включно) та відповідно їх розмір, за вказаний період складає 753 653,36 грн., згідно розгорнутого розрахунку (а/с 31-32).

Вказане розпорядження було надіслане Васильківською районною державною адміністрацією керівнику відповідача 04.11.2016 з вимогою щодо оплати вказаної суми протягом одного місяця дня отримання даного листа. Вказаний лист отримано відповідачем 08.11.2016, що підтверджується повідомленням про вручення (а/с 35).

У зв'язку з несплатою відповідачем визначеної суми збитків прокурор звернувся з даним позовом до господарського суду та просив стягнути з відповідача частину визначених в розпорядженні збитків у вигляді упущеної вигоди в сумі 338 208,80 грн., з врахуванням строків позовної давності, визначивши період з 03.11.2013 по 31.10.2016.

Підстави для звернення з даним позовом до суду прокурором мотивовано порушенням інтересів держави в особі Застугнянської сільської ради Васильківського району Київської області, а саме в частині своєчасності надходження до місцевого бюджету плати за землю, у зв'язку з тим, що відповідачем не вчинено покладених на нього обов'язків щодо реєстрації договору оренди.

Відповідач, заперечуючи позов, вказував на те, що ним здійснювались спроби провести державну реєстрацію укладеного з позивачем договору оренди, проте Управлінням держкомзему у Васильківському районі відмовлено йому у державній реєстрації. В підтвердження чого, відповідач посилався на лист Управління держкомзему у Васильківському районі №110/021 від 25.01.2010 (а/с 120).

Статтею 18 ЗУ "Про оренду землі" (в редакції чинній на момент підписання договору) було закріплено, що договір оренди землі набирає чинності після його державної реєстрації.

На час заявлення позову, вказана стаття виключена із вказаного Закону, згідно Законом України від 11.02.2010 р. № 1878-VI "Про внесення змін до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень" та інших законодавчих актів України".

Частиною 5 статті 6 ЗУ "Про оренду землі" передбачено, що право оренди земельної ділянки підлягає державній реєстрації відповідно до закону.

Статтею 13 ЗУ "Про оренду землі", договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Відповідно до ст. 14 вказаного Закону, договір оренди землі укладається у письмовій формі і за бажанням однієї із сторін може бути посвідчений нотаріально.

Згідно ст. 17 вказаного Закону, об'єкт за договором оренди землі вважається переданим орендодавцем орендареві з моменту державної реєстрації права оренди, якщо інше не встановлено законом.

Крім того, відповідно до ч. 2 ст. 4 ЗУ "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", державній реєстрації прав підлягають, зокрема, право постійного користування та право оренди (суборенди) земельної ділянки.

Таким чином, на даний час державній реєстрації підлягає саме право оренди, а не договір оренди.

Так, згідно ч. 1 ст. 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

До істотних умов договору оренди землі відповідно до ст. 15 ЗУ "Про оренду землі" віднесено: об'єкт оренди (кадастровий номер, місце розташування та розмір земельної ділянки); строк дії договору оренди; орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, способу та умов розрахунків, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату.

Крім того, договором, сторонами погоджено, що орендар зобов'язаний провести державну реєстрацію договору, тобто, обов'язок щодо реєстрації договору покладено саме на (орендаря) відповідача у даній справі.

Проте, відповідачем дій щодо реєстрації договору не здійснено так само як і не зареєстровано право оренди наданої в користування орендної ділянки.

Відповідно до ст. 33, 34 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Як визначено, п. 1.3 постанови пленуму Вищого господарського суду України №6 від 17.05.2011 "Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин", у порядку господарського судочинства вирішенню підлягають спори, зокрема, про стягнення шкоди, у тому числі упущеної вигоди, завданої порушеннями прав власників, у тому числі держави та територіальних громад, і користувачам земельних ділянок.

Відповідно до п. 2.10 вказаної постанови, правочин, за яким переходить право власності на житлові будинки, будівлі, споруди, тягне за собою перехід права на земельну ділянку, на якій знаходиться відповідне нерухоме майно. Новий власник будинку (будівлі, споруди) у зв'язку з цим не звільняється від необхідності оформлення права на земельну ділянку відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на майно та їх обтяжень". Таке оформлення здійснюється з урахуванням законодавчих приписів, зазначених в абзацах другому - п'ятому підпункту 2.12 пункту 2 цієї постанови, і положень постанови Кабінету Міністрів України від 06.05.2009 N 439 "Про деякі питання посвідчення права власності на земельну ділянку".

Згідно п. 3.7 згаданої постанови, власники землі та землекористувачі мають право на захист своїх прав шляхом стягнення збитків з особи, яка вчинила неправомірні дії щодо відповідних земельних ділянок, у випадках, встановлених главою 24 ЗК України, та за процедурою, передбаченою Порядком визначення та відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 19.04.93 N 284.

Пунктом 3.8 вказаної постанови визначено, вирішуючи спори за позовами органів державної влади або місцевого самоврядування про стягнення з особи, яка набула у власність житловий будинок, будівлю або споруду і не переоформила право користування земельною ділянкою, збитків у вигляді упущеної вигоди (зокрема у розмірі неодержаної плати за оренду земельної ділянки), господарські суди повинні брати до уваги положення статті 22 ЦК України та частини другої статті 224 ГК України. Для застосування такого заходу відповідальності слід встановлювати наявність у діях відповідача усіх чотирьох елементів складу цивільного правопорушення (протиправної поведінки, збитків, причинного зв'язку між протиправною поведінкою та збитками і вини).

У розгляді таких справ господарські суди мають докладно з'ясовувати причини неоформлення чи несвоєчасного оформлення відповідного землекористування та обставини, пов'язані із вжиттям господарюючими суб'єктами усіх залежних від них заходів щодо одержання документів, які посвідчують право землекористування. При цьому суду слід враховувати вимоги частини другої статті 120 ЗК України, якою передбачено що у разі коли жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об'єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.

Якщо у розгляді справи буде з'ясовано обставини, зазначені в абзаці третьому підпункту 3.4 пункту 3 цієї постанови, і що суб'єкт господарювання вживав необхідних заходів до оформлення свого права землекористування, то відсутність у нього переоформлених на його ім'я правовстановлюваних документів на земельну ділянку не може розцінюватися як правопорушення.

При цьому, згідно п. 3.4 даної постанови, за змістом статті 377 ЦК України та статті 120 ЗК України до особи, яка набула права власності на житловий будинок, будівлю або споруду, переходить право власності або право користування на земельну ділянку, на якій розміщено відповідне нерухоме майно, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача).

З огляду на приписи статті 182, частини другої статті 331, статті 657 ЦК України покупець нерухомого майна вправі вимагати оформлення відповідних прав на земельну ділянку, зайняту нерухомістю, з моменту державної реєстрації переходу права власності на нерухоме майно.

У разі встановлення факту правомірного набуття особою права на нерухоме майно за наявності у попереднього власника належно оформленого права на земельну ділянку, на якій воно розміщене, необхідно враховувати, що така особа набула права на відповідну земельну ділянку. З виникненням прав власності на будівлю чи споруду у юридичної особи виникає право одержати земельну ділянку в користування, а розглянути таке питання та прийняти відповідне рішення в строки, встановлені законом, зобов'язаний відповідний повноважний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування. Тому відсутність у такої особи переоформлених на її ім'я правовстановлюючих документів на земельну ділянку не може кваліфікуватися як самовільне зайняття земельної ділянки. З урахуванням викладеного в таких випадках положення статті 212 ЗК України застосуванню не підлягають.

Як визначено ст. 22 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

При цьому відповідно до ч. 2 вказаної статті способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.

Відповідно до п. д ст. 156 ЗК України, власникам землі та землекористувачам відшкодовуються збитки, заподіяні внаслідок неодержання доходів за час тимчасового невикористання земельної ділянки.

Згідно до ст. 157 ЗК України відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам здійснюють органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, громадяни та юридичні особи, які використовують земельні ділянки, а також органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, громадяни та юридичні особи, діяльність яких обмежує права власників і землекористувачів або погіршує якість земель, розташованих у зоні їх впливу, в тому числі внаслідок хімічного і радіоактивного забруднення території, засмічення промисловими, побутовими та іншими відходами і стічними водами.

Як зазначено ч. 2 вказаної статті порядок визначення та відшкодування збитків власникам землі і землекористувачам встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Як передбачено абзацами 1, 2, 4 пункту 2 Порядку визначення та відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам (далі - Порядок), затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №284 від 19.04.1993, розміри збитків визначаються комісіями, створеними Київською та Севастопольською міськими, районними державними адміністраціями, виконавчими комітетами міських (міст обласного значення) рад.

До складу комісій включаються представники Київської, Севастопольської міських, районних державних адміністрацій, виконавчих комітетів міських (міст обласного значення) рад (голови комісій), власники землі або землекористувачі (орендарі), яким заподіяні збитки, представники підприємств, установ, організацій та громадяни, які будуть їх відшкодовувати, представники державних органів земельних ресурсів і фінансових органів, органів у справах містобудування і архітектури та виконавчих комітетів сільських, селищних, міських (міст районного значення) рад, на території яких знаходяться земельні ділянки.

Результати роботи комісій оформляються відповідними актами, що затверджуються органами, які створили ці комісії.

Згідно п. 3 Порядку, відшкодуванню підлягають, зокрема, інші збитки власників землі і землекористувачів, у тому числі орендарів, включаючи і неодержані доходи, якщо вони обґрунтовані.

Як визначено п. 5 вказаного Порядку, збитки відшкодовуються власникам землі і землекористувачам, у тому числі орендарям, підприємствами, установами, організаціями та громадянами, що їх заподіяли, за рахунок власних коштів не пізніше одного місяця після затвердження актів комісій.

Вартість заявлених прокурором збитків затверджена розпорядженням Васильківської РДА №357 від 31.10.2016, при цьому, як вказано в самому акті представники відповідача були повідомлені належним чином та не з'явились на засідання комісії.

Крім того, слід зазначити, що розпорядження Васильківської РДА №357 від 31.10.2016 є чинним, відповідачем не надано до матеріалів справи доказів його скасування, тощо.

Поряд з цим, виходячи з приписів діючого земельного законодавства така земельна ділянка не може бути передана в оренду будь-якій іншій особі ніж власнику будівель, що знаходяться на такій земельній ділянці.

Колегія суддів, дослідивши матеріали справи, враховуючи чинність розпорядження Васильківської РДА №357 від 31.10.2016, у зв'язку з тим, що відповідачем не надано доказів сплати позивачу визначеної вартості збитків за використання земельної ділянки без належним чином укладеного договору, погоджується з висновком суду першої інстанції щодо обґрунтованості позовних вимог у даній справі про стягнення з відповідача 338 208,80 грн. збитків у вигляді упущеної вигоди.

Відповідач, обґрунтовуючи свої заперечення проти позову, як під час розгляду даної справи у суді першої інстанції так і під час апеляційного перегляду даної справи, наголошує на відсутності його вини у тому, що договір оренди землі не зареєстрований. За ствердженням відповідача, ним здійснювались неодноразові спроби провести державну реєстрацію укладеного з позивачем договору оренди, проте Управлінням держкомзему у Васильківському районі відмовлено у державній реєстрації. В підтвердження чого, відповідач посилається на лист Управління держкомзему у Васильківському районі №110/021 від 25.01.2010 (а/с 120).

Колегія суддів, дослідивши лист Управління держкомзему у Васильківському районі №110/021 від 25.01.2010, вказані заперечення відповідача не приймає до уваги, оскільки з даного листа вбачається, що управлінням розглянуто звернення відповідача щодо проведення державної реєстрації та повернуто представлені матеріали на доопрацювання, а не відмовлено у реєстрації, як на тому стверджує відповідач. Наразі, відповідачем не надано доказів, які б підтверджували вчинення дій щодо доопрацювання землевпорядної документації для реєстрації договору оренди від 14.10.2008, зокрема документів, що зазначені у названому листі.

Прокурор у запереченнях на скаргу звертає увагу, що відповідач тривалий період не вчиняє дій стосовно доопрацювання документів, а відтак, на його думку, наведене свідчить про бездіяльність відповідача стосовно належного оформлення права оренди на землю. Крім того, прокурор наголошує, що відповідач не надавав відповідей за яких обставин ним не відреаговано на неодноразові листи сільради за 2011-2016 роки щодо належного оформлення ТОВ СУАЛ документів на спірну землю.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що позовні вимоги Заступника керівника Києво-Святошинської місцевої прокуратури Київської області в інтересах держави в особі Застугнянської сільської ради Васильківського району Київської області про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "СУАЛ" 338 208,80 грн. збитків у вигляді упущеної вигоди є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

У відповідності до ст. 124, пунктів 2, 3, 4 частини другої ст. 129 Конституції України та статей 4-2, 4-3 Господарського процесуального кодексу України основними засадами судочинства є рівність всіх учасників судового процесу перед законом та судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

За приписами ст. 43 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Відповідно до статті 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно статті 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів встановила, що у даному випадку скаржником не надано належних та допустимих доказів на підтвердження своєї правової позиції, а також не наведено переконливих аргументів у відповідності з нормами чинного законодавства, щодо спростування висновків суду першої інстанції.

Стосовно заявленого відповідачем клопотання від 27.02.2017 про застосування строків позовної давності слід відзначити про таке. (а/с 130)

Суд першої інстанції, відмовив відповідачу у застосуванні до вимог позивача у даній справі наслідків спливу строку позовної давності та відповідно вимог щодо відмови в задоволені позовних вимог у даній справі, з посиланням на те, що вимоги про стягнення збитків обраховані прокурором саме за три роки, а саме за 1095 днів, що становить три роки (365*3). При цьому, враховано і те, що порушення з боку відповідача, у вигляді несплати орендної плати за землю, що спричинили збитки у вигляді упущеної вигоди, є триваючим, адже такі збитки завдаються позивачу кожного місяця окремо.

Як вбачається з позову, прокурор просить стягнути 338 208,80 грн. збитків у вигляді упущеної вигоди, визначивши період з 03.11.2013 по 31.10.2016. При цьому в обґрунтуванні позову посилається на врахування ним трирічного строку позовної давності, який за оцінкою прокурора бере свій відлік з 03.11.2013.

Відповідач вважає, що строк позовної давності пропущено, а тому слід відмовити у позові з посиланням на те, що строк позовної давності бере свій відлік з 03.11.2008. Таким чином, на думку відповідача, загальний строк позовної давності сплив 30.01.2011.

Колегія суддів, дослідивши матеріали даної справи, часткового не погоджується з висновками суду першої інстанції, а саме в частині визначення початку відліку строку позовної давності з 03.11.2013, виходячи з такого.

Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Згідно ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Як визначено ст. 260 ЦК України позовна давність обчислюється за загальними правилами визначення строків, встановленими статтями 253 - 255 цього Кодексу.

При цьому, як визначено ч. 1 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Враховуючи, що відповідачем не відшкодовано позивачу збитки, затверджені розпорядженням Васильківської РДА №357 від 31.10.2016, відповідно позивач в інтересах якого звернувся прокурор, саме з цього часу міг довідатись про порушення свого права.

Однак, як вбачається з відбитку поштового штемпелю на конверті в якому було подано позов, прокурор звернувся до господарського суду - 30.12.2016.

Таким чином, враховуючи загальний строк позовної давності, колегія суддів вважає, що такий строк бере свій відлік - 30.12.2013 (три роки до моменту звернення до суду) та закінчується 31.10.2016, як визначено прокурором у позові.

При цьому, здійснивши перерахунок збитків згідно розгорнутого розрахунку збитків (а/с 31-32), що здійснений райдержадміністрацією, за період з 30.12.2013 по 31.10.2016, колегією суддів встановлено, що сума є більшою ніж заявлено прокурором у позові. Таким чином, враховуючи межі позовних вимог, колегія суддів дійшла висновку, що з відповідача на користь позивача підлягає до стягнення 338 208,80 грн. збитків у вигляді упущеної вигоди за період з 30.12.2013 по 31.10.2016.

Відповідно до ч. 6 п.12 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.05.2011 N 7 "Про деякі питання практики застосування розділу XII Господарського процесуального кодексу України" роз'яснено, що "…не підлягає скасуванню судове рішення, якщо апеляційною інстанцією буде з'ясовано, що його резолютивна частина є правильною, хоча б відповідні висновки місцевого господарського суду й не були належним чином обґрунтовані у мотивувальній частині рішення. Водночас апеляційний господарський суд у мотивувальній частині своєї постанови не лише вправі, а й повинен зазначити власну правову кваліфікацію спірних відносин та правову оцінку обставин справи.".

Розподіл судових витрат здійснити у відповідності до ст. 49 ГПК України.

Керуючись ст.ст. 32-34, 43, 49, 85, 99, 101-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1.Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "СУАЛ" залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Київської області від 06.03.2017р. №911/96/17 залишити без змін.

3. Матеріали справи №911/96/17 повернути до Господарського суду Київської області.

Постанову Київського апеляційного господарського суду може бути оскаржено до Вищого господарського суду України у порядку, передбаченому ст. 107 ГПК України.

Постанова Київського апеляційного господарського суду за наслідками перегляду відповідно до ст. 105 ГПК України набирає законної сили з дня її прийняття.

Головуючий суддя М.Л. Яковлєв

Судді Т.І. Разіна

Б.В. Отрюх