Рішення

від 23.05.2017 по справі 753/19584/16-ц

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И[1]

23 травня 2017 року м. Київ

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду міста Києва в складі:

головуючого судді: Мазурик О.Ф.,

суддів: Кравець В.А., Махлай Л.Д.,

секретаря: Синявського Д.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю ЕМЕ Україна , в інтересах якого діє КудрявцевОлександр Владиславович,

на заочне рішення Дарницького районного суду м. Києва від 13 березня 2017 року

у цивільній справі за позовом ОСОБА_3 до Товариства з обмеженою відповідальністю ЕМЕ Україна про стягнення грошових коштів,

В С Т А Н О В И Л А:

В жовтні 2016 року позивач ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю ЕМЕ Україна (далі - ТОВ ЕМЕ Україна , Товариство) про стягнення грошових коштів за договорами про надання поворотної фінансової допомоги у розмірі 278 029 грн. 91 коп., посилаючись на те, що відповідач не виконує взятих на себе зобов'язань у договірних відносинах.

Крім цього, у зв'язку з простроченням відповідачем грошового зобов'язання просив стягнути з останнього інфляційні втрати у розмірі 214 352 грн. 39 коп. та 3% річних у розмірі 20 310 грн. 65 коп.

Заочним рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 13 березня 2017 року позов задоволено та стягнуто з ТОВ ЕМЕ Україна на користь ОСОБА_3 суму боргу в розмірі 278 074,16 грн., збитки внаслідок інфляції - 214 352,39 грн., 3% річних - 20 310,65 грн. Вирішено питання про судові витрати.

Ухвалою Дарницького районного суду м. Києва від 20 квітня 2017 року в задоволенні заяви ТОВ ЕМЕ Україна про перегляд заочного рішення відмовлено.

Не погоджуючись з вказаним рішенням суду, відповідач через свого представника звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій посилався на порушення судом першої інстанції норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги посилався на те, що в порушення вимог, передбачених ст. 10, 74, 169 ЦПК України, відповідач не був належним чином повідомлений про час та місце розгляду справи. Таке порушення судом норм процесуального права позбавило останнього бути присутнім в судовому засіданні, подавати заперечення проти позову, заявляти клопотання та подавати заяви, зокрема заяву про застосування наслідків пропущення позивачем строків позовної давності.

Зазначив, що судом неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, а саме не досліджено та не взято до уваги аудиторський звіт про результати фінансово-господарської діяльності ТОВ ЕМЕ Україна за період з 01.05.2012 по 30.06.2016, в якому міститься інформація щодо предмета спору.

Вказав, що в матеріалах справи наявні копії договорів, які не посвідчено належним чином. Вважав, що не дослідження судом оригіналів договорів поворотної фінансової допомоги, на які посилається позивач, свідчить про сумнівність походження цих договорів.

Посилаючись на те, що рішення не відповідає вимогам щодо його законності та обґрунтованості, просив скасувати заочне рішення Дарницького районного суду м. Києва від 13 березня 2017 року та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.

Представник позивача - ОСОБА_4 в судовому засіданні проти апеляційної скарги заперечувала, просила відхилити, а рішення залишити без змін.

Відповідач - ТОВ ЕМЕ Україна , належним чином повідомлений про час та місце розгляду справи, в судове засідання свого представника не направив. Представник ТОВ ЕМЕ Україна - Кудрявцев О.В. особисто подав через канцелярію суду заяву про відкладення розгляду справи, в якій просив відкласти розгляд справи, оскільки буде задіяний в іншому судовому засіданні. Доказів неявки в судове засідання не надав.

Колегія суддів визнає причини неявки представника відповідача неповажними та відповідно до ч. 2 ст. 305 ЦПК України вважає за можливе розглянути справу за його відсутності.

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника позивача, перевіривши доводи апеляційної скарги, законність та обґрунтованість рішення суду в межах апеляційного оскарження та вимог, що заявлялися у суді першої інстанції, дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи між сторонами виникли правовідносини з приводу виконання зобов'язань за договорами про надання поворотної фінансової допомоги, які регулюються ст. 1046-1053 ЦК України.

Статтею 1046 ЦК України встановлено, що за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Відповідно до ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та порядку, що встановлені договором.

З матеріалів справи вбачається, що в 2012-2015 роках між ОСОБА_3 та ТОВ ЕМЕ Україна , в інтересах якого також діяв ОСОБА_3 як директор Товариства, було укладено 14 договорів про надання поворотної фінансової допомоги на загальну суму 278 029 грн. 91 коп., за умовами яких позивач зобов'язався надати Товариству безпроцентну фінансову допомогу, а останній зобов'язався повернути отримані кошти в межах фінансового року.

Так, між сторонами укладено договір про надання повторної фінансової допомоги:

08.08.2012 на суму 7 800 грн. 00 коп. зі строком повернення до 01.09.2012;

15.08.2012 на суму 2 280 грн. 00 коп. зі строком повернення до 01.09.2012;

15.10.2012 на суму 11 500 грн. 00 коп. зі строком повернення до 31.12.2012;

04.01.2013 на суму 90 000 грн. 00 коп. зі строком повернення до 31.12.2013;

16.01.2013 на суму 1 300 грн. 00 коп. зі строком повернення до 31.12.2013;

25.01.2013 на суму 121 220 грн. 00 коп. зі строком повернення до 31.12.2013;

31.07.2013 на суму 2 000 грн. 00 коп. зі строком повернення до 31.12.2013;

28.02.2014 на суму 3 600 грн. 00 коп. зі строком повернення до 01.04.2014;

28.02.2014 на суму 2 048 грн. 50 коп. зі строком повернення до 01.04.2014;

20.03.2014 на суму 2 400 грн. 00 коп. зі строком повернення до 01.04.2014;

20.03.2014 на суму 1 024 грн. 25 коп. зі строком повернення до 01.04.2014;

08.04.2014 на суму 15 077 грн. 16 коп. зі строком повернення до 01.06.2014;

09.04.2014 на суму 1 024 грн. 25 коп. зі строком повернення до 01.06.2014;

06.07.2015 на суму 16 800 грн. 00 коп. зі строком повернення до 31.12.2015.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

У відповідності до ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Судом встановлено та підтверджується наявними у справі доказами, що на виконання умов договорів позивачем вносилися кошти та здійснювалося відповідачем повернення отриманих коштів.

З урахуванням того, що звернення позикодавця до суду з відповідним позовом до позичальника про стягнення боргу є формою пред'явлення до нього вимоги про повернення суми позики, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, оцінивши зібрані по справі докази, та застосувавши відповідні норми матеріального права, дійшов законного та обґрунтованого висновку про обов'язок відповідача повернути надані у позику кошти.

Разом з цим колегія суддів не може погодитись з висновком суду про задоволення позову у повному обсязі.

Погоджуючись з доводами апеляційної скарги, що судом неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги, що наявні в матеріалах справи копії договорів поворотної фінансової допомоги є сумнівними, оскільки у відповідності до положень ст. 10, 60 ЦПК України відповідач не надав суду належних доказів на підтвердження своїх заперечень.

В силу ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Матеріали справи не містять доказів на підтвердження того, що вищевказані договори про надання поворотної фінансової допомоги визнані недійсними у встановленому законом порядку, а тому зобов'язання за ними повинні виконуватись.

Разом з тим доводи апеляційної скарги, що позивачем не доведено розміру заборгованості є обґрунтованими.

Зі змісту позовних вимог вбачається, що позивачем заявлено вимоги про повернення грошових коштів, переданих відповідачу у 2012-2015 роках на підставі укладених договорів.

На підтвердження виконання умов договорів позивачем надано банківські документи про рух коштів на рахунках відповідача за період з 04.01.2013 по 31.08.2015 (т. 1, а.с. 33-90).

Задовольняючи позовні вимоги про стягнення позики наданої в 2012 році суд не звернув уваги, що матеріали справи не містять належних доказів на підтвердження доводів позивача щодо належного виконання умов договорів, а саме: 08.08.2012 на суму 7 800 грн. 00 коп.; 15.08.2012 на суму 2 280 грн. 00 коп.; 15.10.2012 на суму 11 500 грн. 00 коп.; 28.02.2014 на суму 2 048 грн. 50 коп.; 20.03.2014 на суму 1 024 грн. 25 коп.; 09.04.2014 на суму 1 024 грн. 25 коп.

Заперечуючи проти заявленого позивачем розміру заборгованості відповідач надав Аудиторський звіт про результати перевірки фінансово-господарської діяльності ТОВ ЕМЕ Україна за період з 01.05.2012 по 30.06.2016 (а.с. 146-175).

Судова колегія, враховуючи, що судом проведено заочний розгляд справи, а матеріали справи не містять доказів на підтвердження належного повідомлення відповідача, сприяючи повному та всебічному розгляду справи, у межах повноважень, передбачених ч. 2 ст. 303 ЦПК України, дослідила наданий відповідачем письмовий доказ, який відповідно до ст. 58 ЦК України є належним.

У розділі 6 Аудиторського звіту зазначено, що згідно первинних документів, а саме банківських виписок з розрахункового рахунку ТОВ ЕМЕ Україна , сума надходила на поточний рахунок як поворотна фінансова допомога від ОСОБА_3

Згідно Аудиторського звіту прострочена кредиторська заборгованість ТОВ ЕМЕ Україна перед ОСОБА_3 на кінець 1 кв. 2013 року обліковувалася у розмірі 143 325,84 грн. (а.с. 157).

Таким чином відповідачем визнано існування заборгованості перед позивачем за договорами за період 2012 року та 1 кв. 2013 року у розмірі 143 325,84 грн.

Відповідно до ст. 61 ЦПК, обставини, визнані сторонами у справі, не підлягають доказуванню.

Матеріалами справи також підтверджується, що відповідач в 2014 році здійснив повернення отриманих у позику грошових коштів у сумі 67 644,16 грн.

Як вбачається з матеріалів справи в 2014 році було укладено договори на суму 3600 грн., 2049,50 грн., 1024,25 грн., 2400 грн., 15077,16 грн., 1024,25 грн., 16800 грн.

Проте виписками по особовому рахунку за 2014 рік, які містяться в матеріалах справи та у відповідності до ст. 58 ЦПК України є належними доказами, підтверджується, що у 2014 році на виконання умов договорів позивачем було внесено грошові кошти в сумі 3600 грн., 2400 грн., 15077,16 грн., 16800 грн., загальна сума яких становить 37 877,16 грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Матеріали справи не містять доказів наявності у ТОВ ЕМЕ Україна перед ОСОБА_3 суми заборгованості у розмірі 278 074,16 грн., зокрема позивачем не надано суду виписок по рахунку про наявність заборгованості у ТОВ ЕМЕ Україна за договорами: 28.02.2014 на суму 2 048 грн. 50 коп.; 20.03.2014 на суму 1 024 грн. 25 коп.; 09.04.2014 на суму 1 024 грн. 25 коп.

Оскільки в порушення вимог, передбачених ст. 10, 60 ЦПК України позивачем не надано належних доказів на підтвердження належного виконання умов договорів, а саме внесення коштів на рахунок відповідача, колегія суддів погоджується з доводами апеляційної скарги, що позивачем не доведено наявності заборгованості за договорами: 28.02.2014 на суму 2 048 грн. 50 коп.; 20.03.2014 на суму 1 024 грн. 25 коп.; 09.04.2014 на суму 1 024 грн. 25 коп.

Ураховуючи наведені обставини, колегія суддів приходить до висновку, що сума боргу ТОВ ЕМЕ Україна перед ОСОБА_3 за договорами поворотної фінансової допомоги становить 113 558,84 грн. (143 325,84 + 37 877,16 - 67 644,16).

Перевіряючи доводи апелянта про порушення судом першої інстанції норм процесуального права в частині розгляду справи у його відсутність та неправомірного ухвалення заочного рішення, колегія суддів вважає їх обґрунтованими, виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 224 ЦПК України у разі неявки в судове засідання відповідача, який належним чином повідомлений і від якого не надійшло заяви про розгляд справи за його відсутності або якщо повідомлені ним причини неявки визнані неповажними, суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів, якщо позивач не заперечує проти такого вирішення справи.

Згідно ч. 1 ст. 74 ЦПК України судові виклики здійснюються судовими повістками про виклик.

Частиною 1 статті 76 ЦПК України визначено, що судові повістки, адресовані юридичним особам, вручаються відповідній службовій особі, яка розписується про одержання повістки.

З матеріалів справи вбачається, що відповідачу ТОВ ЕМЕ Україна було надіслано повістки про виклик до суду на 26 січня 2017 року та 13 березня 2017 року, в якому і було проголошено рішення.

Згідно зворотних поштових повідомлень судові повістки повернулися на адресу суду без вручення з відміткою поштового відділення За закінченням терміну зберігання (а.с. 107, 111, 112).

Однак, розглядаючи заяву про перегляд заочного рішення суд наведених обставин не врахував, у зв'язку з чим безпідставно відмовив в задоволенні заяви.

З огляду на викладене у суду першої інстанції не було законних підстав для ухвалення заочного рішення суду.

Разом з цим, судом у порушення вимог статті 232 ЦПК України не було скасовано заочне рішення суду за заявою відповідача, так як матеріали справи містили дані, що відповідач не був належним чином повідомленим про місце, день та час судового засідання, а також відповідач заявив про своє право подати заяву про застосування строків позовної давності до позовних вимог, чого був неправомірно позбавлений.

Оскільки подання заяви про застосування строків позовної давності впливає на правильне застосування судом норм матеріального права і є істотною обставиною при вирішенні справи, суд першої інстанції зобов'язаний був скасувати заочне рішення суду та призначити новий судовий розгляд.

Частиною 3 статті 309 ЦПК України визначено, що порушення норм процесуального права можуть бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.

З огляду на викладене, судова колегія вважає, що заочне рішення підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про часткове задоволення позову.

Розглянувши справу у відсутність відповідача, який не був належним чином повідомлений про день та час судового розгляду, суд першої інстанції позбавив відповідача можливості подати заяву про застосування позовної давності.

Звертаючись до суду першої інстанції із заявою про перегляд заочного рішення, відповідач просив застосувати позовну давність. Аналогічну заяву відповідач подав до суду апеляційної інстанції.

За викладених вище обставин, судова колегія вважає, що заява про застосування строків позовної давності підлягає розгляду в суді апеляційної інстанції.

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч. 4 ст. 267 ЦК України).

Перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України).

За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч. 1 ст. 261 ЦК України).

З урахуванням особливостей конкретних правовідносин початок перебігу позовної давності пов'язаний з певними юридичними фактами та їх оцінкою управомоченою особою.

Так, за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (ч. 5 ст. 261 ЦК України).

Як вбачається з матеріалів справи за період з 08.08.2012 по 06.07.2015 між сторонами було укладено 14 договорів поворотної фінансової допомоги, з яких три договори укладено в 2012 році, а саме 08.08.2012 на суму 7 800 грн. зі строком повернення позики 01.09.2012; 15.08.2012 на суму 2 280 грн. зі строком повернення позики 01.09.2012; 15.10.2012 на суму 11 500 грн. зі строком повернення позики 31.12.2012, а всього на суму 21 580,00 грн.

З позовом про стягнення боргу за договорами про надання поворотної фінансової допомоги, в тому числі за договорами від 08.08.2012, 15.08.2012, 15.10.2012 ОСОБА_3 звернувся лише 24 жовтня 2016 року, тобто з порушенням строку позовної давності за вказаними трьома договорами.

Враховуючи вказані обставини та наведені норми, судова колегія приходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_3 частково заявлено поза межами позовної давності.

Згідно із частиною четвертою статті 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Ураховуючи викладене, а також беручи до уваги, що ТОВ ЕМЕ Україна подано заяву про застосування судом строку позовної давності відповідно до вимог статті 267 ЦК України, колегія суддів приходить до висновку про задоволення заяви.

Ураховуючи наведене, колегія суддів приходить до висновку, що сума боргу, яка підлягає стягненню за договорами поворотної фінансової допомоги в межах строку позовної давності становить 91 978,84 грн. (113 558,84 - 21580).

Колегія суддів також не може погодитися з висновком суду про задоволення позовних вимог в частині стягнення суми інфляційних втрат та 3% річних за порушення грошового зобов'язання з огляду на наступне.

У відповідності до п.п. 14.1.257 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України фінансова допомога - це фінансова допомога, надана на безповоротній або поворотній основі.

При цьому поворотна фінансова допомога - це сума коштів, що надійшла платнику податків у користування за договором, який не передбачає нарахування процентів або надання інших видів компенсацій у вигляді плати за користування такими коштами, та є обов'язковою для повернення.

Крім цього, вирішуючи позов в цій частині колегія суддів враховує, що договори укладалися між позивачем та відповідачем в особі позивача під час перебування останнього на посаді директора. Заборгованість утворилася в період керівництва позивача Товариством і саме позивач, як директор Товариства відповідав за фінансову діяльність відповідача.

Відповідно до п. 6 ст. 3 ЦК України рішення повинно бути не тільки законним, а і справедливим.

Ураховуючи викладене, висновки суду про стягнення інфляційних втрат та 3% річних не узгоджуються з положеннями закону, а тому рішення суду в цій частині також підлягає скасуванню.

Оскільки неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права призвело до неправильного вирішення справи, то відповідно до ст. 309 ЦПК України судове рішення підлягає скасуванню з ухваленням нового про часткове задоволення позову.

На підставі викладеного та керуючись ст. 218, 303, 307, 309, 313-315, 317, 319, 325, 327 ЦПК України, колегія суддів,-

В И Р І Ш И Л А:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю ЕМЕ Україна , в інтересах якого діє Кудрявцев Олександр Владиславович, - задовольнити частково.

Заочне рішення Дарницького районного суду м. Києва від 13 березня 2017 року - скасувати.

Позов ОСОБА_3 до Товариства з обмеженою відповідальністю ЕМЕ Україна - задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю ЕМЕ Україна на користь ОСОБА_3 суму боргу у розмірі 91 978 грн. 84 коп. та судовий збір у розмірі 1 378 грн. 00 коп.

В іншій частині в задоволенні позову - відмовити.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржене протягом двадцяти днів до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до цього суду.

Головуючий:

Судді:

Справа № 753/19584/16-ц

№ апеляційного провадження: 22-ц/796/6643/2017

Головуючий у суді першої інстанції: Лужецька О.Р.

Доповідач у суді апеляційної інстанції: Мазурик О.Ф.