Постанова

від 11.09.2019 по справі 753/19584/16-ц

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

11 вересня 2019 року

м. Київ

справа № 753/19584/16-ц

провадження № 61-25922св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Кузнєцова В. О. (суддя-доповідач),

суддів: Жданової В, С., Ігнатенка В. М., Стрільчука В. А., Тітова М. Ю.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю ЕМЕ Україна ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_2 на рішення Апеляційного суду міста Києва від 23 травня 2017 року у складі колегії суддів: Мазурик О. Ф., Кравець В. А., Махлай Л. Д.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У жовтні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю (далі - ТОВ) ЕМЕ Україна про стягнення грошових коштів за договорами про надання поворотної фінансової допомоги.

Позовна заява ОСОБА_1 мотивована тим, що за період з 08 серпня 2012 року до 06 липня 2015 року між ним та ТОВ ЕМЕ Україна укладено 14 договорів про надання поворотної фінансової допомоги.

Згідно з цими договорами він передав відповідачеві грошові кошти на загальну суму 278 029,91 грн, а саме: 08 серпня 2012 року укладено договір про надання поворотної фінансової допомоги, відповідно до умов якого позивач передав відповідачеві грошові кошти в сумі 7 800,00 грн, а відповідач зобов`язався повернути позивачеві позику в строк до 01 вересня 2012 року; 15 серпня 2012 року укладено договір про надання поворотної фінансової допомоги, за умовами якого позивач передав відповідачеві грошові кошти в сумі 2 280,00 грн, а відповідач зобов`язався повернути позивачеві позику в строк до 01 вересня 2012 року; 15 жовтня 2012 року укладено договір про надання поворотної фінансової допомоги, відповідно до умов якого позивач передав відповідачеві грошові кошти в сумі 11 500,00 грн, а відповідач зобов`язався повернути позивачеві позику в строк до 31 грудня 2012 року; 04 січня 2013 року укладено договір про надання поворотної фінансової допомоги, за яким позивач передав відповідачеві грошові кошти в сумі 90 000,00 грн, а відповідач зобов`язався повернути позивачеві позику в строк до 31 грудня 2013 року; 16 січня 2013 року укладено договір про надання поворотної фінансової допомоги, відповідно до умов якого позивач передав відповідачеві грошові кошти в сумі 1 300,00 грн, а відповідач зобов`язався повернути позивачеві позику в строк до 31 грудня 2013 року; 25 січня 2013 року укладено договір про надання поворотної фінансової допомоги, відповідно до умов якого позивач передав відповідачеві грошові кошти в сумі 121 220,00 грн, а відповідач зобов`язався повернути позивачеві позику в строк до 31 грудня 2013 року; 31 липня 2013 року укладено договір про надання поворотної фінансової допомоги, відповідно до умов якого позивач передав відповідачеві грошові кошти в сумі 2 000,00 грн, а відповідач зобов`язався повернути позивачеві позику в строк до 31 грудня 2013 року; 28 лютого 2014 року укладено договір про надання поворотної фінансової допомоги, відповідно до умов якого позивач передав відповідачеві грошові кошти в сумі 3 600,00 грн, а відповідач зобов`язався повернути позивачеві позику в строк до 01 квітня 2014 року; 28 лютого 2014 року укладено договір про надання поворотної фінансової допомоги, відповідно до умов якого позивач передав відповідачеві грошові кошти в сумі 2 048,50 грн, а відповідач зобов`язався повернути позивачеві позику в строк до 01 квітня 2014 року; 20 березня 2014 року укладено договір про надання поворотної фінансової допомоги, відповідно до умов якого позивач передав відповідачеві грошові кошти в сумі 2 400,00 грн, а відповідач зобов`язався повернути позивачеві позику в строк до 01 квітня 2014 року; 20 березня 2014 року укладено договір про надання поворотної фінансової допомоги, відповідно до умов якого позивач передав відповідачеві грошові кошти в сумі 1 024,25 грн, а відповідач зобов`язався повернути позивачеві позику в строк до 01 квітня 2014 року; 08 квітня 2014 року укладено договір про надання поворотної фінансової допомоги, відповідно до умов якого позивач передав відповідачеві грошові кошти в сумі 15 077,16 грн, а відповідач зобов`язався повернути позивачеві позику в строк до 01 червня 2014 року; 09 квітня 2014 року укладено договір про надання поворотної фінансової допомоги, відповідно до умов якого позивач передав відповідачеві грошові кошти в сумі 1 024,25 грн, а відповідач зобов`язався повернути позивачеві позику в строк до 01 червня 2014 року; 06 липня 2015 року укладено договір про надання поворотної фінансової допомоги, відповідно до умов якого позивач передав відповідачеві грошові кошти в сумі 16 800,00 грн, а відповідач зобов`язався повернути позивачеві позику в строк до 31 грудня 2015 року.

Відповідач свої зобов`язання щодо повернення позивачеві грошових коштів не виконав.

З урахуванням уточнених позовних вимог, ОСОБА_1 просив стягнути з ТОВ ЕМЕ Україна суму боргу в розмірі 278 029,91 грн, збитки внаслідок інфляції - 214 352,39 грн, 3 % річних - 20 310,65 грн.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Заочним рішенням Дарницького районного суду міста Києва від 13 березня 2017 року у складі судді Лужецької О. Р. позов задоволено.

Стягнуто з ТОВ ЕМЕ Україна на користь ОСОБА_1 заборгованість у розмірі 278 074,16 грн, збитки внаслідок інфляції в сумі 214 352,39 грн, 3% річних в сумі 20 310,65 грн. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що відповідачем неналежним чином виконувались умови договорів про надання поворотної фінансової допомоги, внаслідок чого утворилась заборгованість, яку позивач просив стягнути з відповідач, виходячи при цьому з доведеності позовних вимог.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Рішенням Апеляційного суду міста Києва від 23 травня 2017 року апеляційну скаргу ТОВ ЕМЕ Україна задоволено частково.

Заочне рішення Дарницького районного суду м. Києва від 13 березня 2017 року скасовано.

Позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Стягнуто з ТОВ ЕМЕ Україна на користь ОСОБА_1 суму боргу у розмірі 91 978,84 грн та судовий збір у розмірі 1 378,00 грн.

В іншій частині позову відмовлено.

Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що відповідач не виконав зобов`язань за низкою договорів про надання поворотної фінансової допомоги, унаслідок чого допустив виникнення боргу, який він має сплатити на користь позивача.

При визначенні розміру боргу відповідача перед позивачем, апеляційний суд врахував визнання відповідачем заборгованості перед позивачем за згаданими договорами в сумі 143 325,84 грн. При цьому апеляційний суд зауважив, що матеріалами справи підтверджується внесення позивачем на рахунок відповідача у 2014 році на виконання умов договорів грошових коштів в сумі 37 877,16 грн, в той же час відповідач у 2014 році здійснив повернення позивачеві отриманих у позику грошових коштів в сумі 67 644,16 грн.

Разом з тим апеляційний суд, скасовуючи рішення суду першої інстанції та частково відмовляючи у позові про стягнення суми боргу за договорами про надання поворотної фінансової допомоги, виходив з того, що позовні вимоги про стягнення суми боргу за договорами: від 08 серпня 2012 року на суму 7 800,00 грн зі строком повернення позики 01 вересня 2012 року, від 15 серпня 2012 року на суму 2 280,00 грн зі строком повернення позики 01 вересня 2012 року, від 15 жовтня 2012 року на суму 11 500,00 грн зі строком повернення позики 31 грудня 2012 року, а всього на суму 21 580,00 грн знаходяться поза межами позовної давності.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог в частині стягнення суми інфляційних втрат та 3% річних за порушення грошового зобов`язання апеляційний суд виходив з того, що такі вимоги суперечать вимогам підпункту 14.1.257 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України. Крім цього, вирішуючи позов в цій частині апеляційний суд врахував, що договори укладалися між позивачем та відповідачем в особі позивача під час його перебування на посаді директора. Заборгованість утворилася в період керівництва позивача товариством і саме позивач, як директор товариства відповідав за фінансову діяльність відповідача.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнення її доводів

У жовтні 2017 року ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_2 подав до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції і залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд, переглядаючи рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку, вказав, що згідно з аудиторським звітом прострочена кредиторська заборгованість ТОВ ЕМЕ Україна перед ОСОБА_1 на кінець 1 кварталу 2013 року обліковувалася у розмірі 143 325,84 грн, залишивши поза увагою, що відповідно до цього ж звіту підтверджено наявність заборгованості станом на 30 червня 2016 року у сумі 186 850,00 грн, яка надійшла на поточний рахунок відповідача саме від нього.

Водночас, заявник у касаційній скарзі посилається на безпідставність врахування апеляційним судом заяви відповідача про застосування наслідків спливу позовної давності.

Заявник у касаційній скарзі звертає увагу суду касаційної інстанції на те, що апеляційний суд, зазначаючи у своєму рішенні про те, що заборгованість відповідачем позивачеві частково повернута в сумі 67 644,16 грн, не обґрунтував, чому вважав, що позовна давність при цьому не переривається.

Також заявник не погоджується з висновками суду апеляційної інстанції в частині відмови у стягненні суми боргу з урахуванням положень статті 625 ЦК України.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 жовтня 2017 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі за касаційною скаргою ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_2 .

Узагальнений виклад позицій інших учасників справи

У лютому 2018 року від ТОВ ЕМЕ Україна засобом поштового зв`язку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ надіслано відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1 , у якому воно, посилаючись на правильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та дотримання норм процесуального права, просило у задоволенні цієї касаційної скарги відмовити, а рішення апеляційного суду залишити без змін.

Статтею 388 ЦПК України, в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів , що набув чинності 15 грудня 2017 року (далі - ЦПК України), визначено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII Перехідні положення ЦПК України, у редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів , касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Справу та матеріали касаційного провадження 15 травня 2018 року передано до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 19 серпня 2019 року справу призначено до судового розгляду.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Частиною першою статті 400 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Судами встановлено, що за період з 08 серпня 2012 року до 06 липня 2015 року між ОСОБА_3 та ТОВ ЕМЕ Україна в особі директора Пінькова С. О. було укладено 14 договорів про надання поворотної фінансової допомоги.

За змістом цих договорів ОСОБА_1 передав ТОВ ЕМЕ Україна грошові кошти на загальну суму 278 029,91 грн, а саме: 08 серпня 2012 року укладено договір про надання поворотної фінансової допомоги, відповідно до умов якого позивач передав відповідачеві грошові кошти в сумі 7 800,00 грн, а відповідач зобов`язався повернути позивачеві позику в строк до 01 вересня 2012 року; 15 серпня 2012 року укладено договір про надання поворотної фінансової допомоги, за умовами якого позивач передав відповідачеві грошові кошти в сумі 2 280,00 грн, а відповідач зобов`язався повернути позивачеві позику в строк до 01 вересня 2012 року; 15 жовтня 2012 року укладено договір про надання поворотної фінансової допомоги, відповідно до умов якого позивач передав відповідачеві грошові кошти в сумі 11 500,00 грн, а відповідач зобов`язався повернути позивачеві позику в строк до 31 грудня 2012 року; 04 січня 2013 року укладено договір про надання поворотної фінансової допомоги, за яким позивач передав відповідачеві грошові кошти в сумі 90 000,00 грн, а відповідач зобов`язався повернути позивачеві позику в строк до 31 грудня 2013 року; 16 січня 2013 року укладено договір про надання поворотної фінансової допомоги, відповідно до умов якого позивач передав відповідачеві грошові кошти в сумі 1 300,00 грн, а відповідач зобов`язався повернути позивачеві позику в строк до 31 грудня 2013 року; 25 січня 2013 року укладено договір про надання поворотної фінансової допомоги, відповідно до умов якого позивач передав відповідачеві грошові кошти в сумі 121 220,00 грн, а відповідач зобов`язався повернути позивачеві позику в строк до 31 грудня 2013 року; 31 липня 2013 року укладено договір про надання поворотної фінансової допомоги, відповідно до умов якого позивач передав відповідачеві грошові кошти в сумі 2 000,00 грн, а відповідач зобов`язався повернути позивачеві позику в строк до 31 грудня 2013 року; 28 лютого 2014 року укладено договір про надання поворотної фінансової допомоги, відповідно до умов якого позивач передав відповідачеві грошові кошти в сумі 3 600,00 грн, а відповідач зобов`язався повернути позивачеві позику в строк до 01 квітня 2014 року; 28 лютого 2014 року укладено договір про надання поворотної фінансової допомоги, відповідно до умов якого позивач передав відповідачеві грошові кошти в сумі 2 048,50 грн, а відповідач зобов`язався повернути позивачеві позику в строк до 01 квітня 2014 року; 20 березня 2014 року укладено договір про надання поворотної фінансової допомоги, відповідно до умов якого позивач передав відповідачеві грошові кошти в сумі 2 400,00 грн, а відповідач зобов`язався повернути позивачеві позику в строк до 01 квітня 2014 року; 20 березня 2014 року укладено договір про надання поворотної фінансової допомоги, відповідно до умов якого позивач передав відповідачеві грошові кошти в сумі 1 024,25 грн, а відповідач зобов`язався повернути позивачеві позику в строк до 01 квітня 2014 року; 08 квітня 2014 року укладено договір про надання поворотної фінансової допомоги, відповідно до умов якого позивач передав відповідачеві грошові кошти в сумі 15 077,16 грн, а відповідач зобов`язався повернути позивачеві позику в строк до 01 червня 2014 року; 09 квітня 2014 року укладено договір про надання поворотної фінансової допомоги, відповідно до умов якого позивач передав відповідачеві грошові кошти в сумі 1 024,25 грн, а відповідач зобов`язався повернути позивачеві позику в строк до 01 червня 2014 року; 06 липня 2015 року укладено договір про надання поворотної фінансової допомоги, відповідно до умов якого позивач передав відповідачеві грошові кошти в сумі 16 800,00 грн, а відповідач зобов`язався повернути позивачеві позику в строк до 31 грудня 2015 року.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до підпункту 14.1.257 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України фінансова допомога - фінансова допомога, надана на безповоротній або поворотній основі. Зокрема, поворотна фінансова допомога - сума коштів, що надійшла платнику податків у користування за договором, який не передбачає нарахування процентів або надання інших видів компенсацій у вигляді плати за користування такими коштами, та є обов`язковою до повернення.

За частиною першою статті 1049 ЦК Українипозичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (стаття 610 ЦК України ).

У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов`язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (стаття 611 ЦК України ).

Статтею 1050 ЦК Українипередбачено, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.

За змістом частини другої статті 625 ЦК Україниборжник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до частини першої статті 5 ЦПК України (у редакції, чинній на час розгляду справи судами першої й апеляційної інстанцій) суд зобов`язаний здійснювати правосуддя на засадах рівності учасників цивільного процесу перед законом і судом незалежно від будь-яких ознак.

Згідно зі статтею 10 ЦПК України (у редакції, чинній на час розгляду справи судами першої й апеляційної інстанцій) цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони й інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Рівність сторін передбачає, що кожній стороні має бути надана можливість представляти справу та докази в умовах, що не є суттєво гіршими за умови опонента (див. mutatis mutandis рішення Європейського суду з прав людини у справі Домбо Бегеер Б. В. проти Нідерландів ( Dombo Beheer B. V. v. The Netherlands ) від 27 жовтня 1993 року, заява № 14448/88, § 33).

Суд першої інстанції, не повідомивши відповідача належним чином про час і місце розгляду справи, фактично позбавив його права на подання заяви про застосування позовної давності до ухвалення судом рішення по суті спору. Внаслідок цього суд порушив принципи змагальності та рівності сторін, які є елементами права на справедливий судовий розгляд.

Вказане порушення суд першої інстанції міг виправити, задовольнивши заяву про перегляд заочного рішення. Проте в ухвалі від 20 квітня 2017 року суд не встановив причини неявки відповідача у судові засідання через неналежність його повідомлення про час і місце розгляду справи.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 17 квітня 2018 року, прийнятої у справі № 200/11343/14-ц (провадження № 14-59цс18) наголосила, що створення рівних можливостей учасникам процесу у доступі до суду та до реалізації і захисту їх прав є частиною гарантій справедливого правосуддя, зокрема принципів рівності та змагальності сторін.

Відповідач, який не був належним чином (згідно з вимогами процесуального закону) повідомлений про час і місце розгляду справи у суді першої інстанції, не має рівних з позивачем можливостей подання доказів, їх дослідження та доведення перед цим судом їх переконливості, а також не може нарівні з позивачем довести у суді першої інстанції ті обставини, на які він посилається як на підставу своїх заперечень.

Якщо суд першої інстанції, не повідомивши належно відповідача про час і місце розгляду справи, ухвалив у ній заочне рішення, відповідач був вправі заявити про застосування позовної давності у заяві про перегляд такого рішення. Якщо суд першої інстанції відмовив у задоволенні цієї заяви, відповідач міг заявити про застосування позовної давності в апеляційній скарзі на заочне рішення суду першої інстанції.

Апеляційний суд, переглядаючи рішення суду першої інстанції, обґрунтовано відновив порушене право відповідача на подання ним доказів та врахував його заяву про застосування наслідків позовної давності через неналежне повідомлення його судом першої інстанції про розгляд цієї справи.

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина четверта статті 267 ЦК України).

Цивільне законодавство передбачає два види позовної давності: загальну і спеціальну.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

Для окремих видів вимог законом встановлена спеціальна позовна давність.

Зокрема, частиною другою статті 258 ЦК України передбачає, що позовна давність в один рік застосовується до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Відповідно до статті 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України).

Початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

Відповідно до положень статей 1 2, 13 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін та диспозитивності цивільного судочинства.

Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (пункт 1 статті 32 Конвенції), вказав, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Термін позовної давності, що є звичайним явищем у національних законодавствах держав - учасників Конвенції, виконує кілька завдань, у тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу (пункт 570 рішення Європейського суду з прав людини від 20 вересня 2011 року за заявою № 14902/04 у справі ВАТ Нафтова компанія Юкос проти Росії )

Строк давності переслідує кілька важливих цілей, а саме забезпечує правову визначеність і закінченість, захищає потенційних відповідачів від застарілих вимог, які було б важко спростувати, і дозволяє уникнути несправедливості, яка може виникнути при прийнятті судами рішень щодо подій, які мали місце у далекому минулому на підставі доказів, які з часом можуть стати ненадійними і недостатніми (рішення Європейського суду з прав людини від 22 жовтня 1996 року за заявами № 22083/93, 22095/93 у справі Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства ( Stubbings and Others v. the United Kingdom ).

Відповідно до частини першої статті 264 ЦК України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов`язку, в силу частини третьої цієї статті після переривання перебіг позовної давності починається заново.

Вчинення боржником дій з виконання зобов`язання вважається таким, що перериває перебіг позовної давності, лише за умови, якщо такі дії вчинено, крім боржника, уповноваженою на це особою, яка представляє боржника у відносинах з кредитором у силу закону, на підставі установчих документів або довіреності.

Вирішуючи питання про сплив позовної давності, апеляційний суд, дійшов висновку, що позовні вимоги про стягнення суми боргу за договорами про надання поворотної фінансової допомоги: від 08 серпня 2012 року на суму 7 800,00 грн зі строком повернення позики 01 вересня 2012 року, від 15 серпня 2012 року на суму 2 280,00 грн зі строком повернення позики 01 вересня 2012 року, від 15 жовтня 2012 року на суму 11 500,00 грн зі строком повернення позики 31 грудня 2012 року, а всього на суму 21 580,00 грн знаходяться поза межами позовної давності, оскільки позивач до суду з цим позовом звернувся у жовтні 2016 року, тобто на момент пред`явлення позову, позивачем пропущена позовна давність щодо вимог про стягнення суми боргу за цими договорами.

Апеляційним судом встановлено, що відповідач у 2014 році здійснив повернення позивачеві отриманих у позику грошових коштів в сумі 67 644,16 грн (а.с. 31-32), не перевіривши при цьому правову природу цих коштів, порядок їх зарахування, не з`ясувавши чи не свідчать вони про часткове виконання відповідачем боргових зобов`язань за згаданими договорами, та як наслідок переривання перебігу позовної давності.

Переглядаючи рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку та перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, апеляційний суд, не встановив у повному обсязі фактичних обставин справи, що мають суттєве значення для її вирішення, не надав належної оцінки наданим сторонами доказам у їх сукупності та дійшов передчасного висновку про часткове задоволення позову.

Апеляційний суд, беручи до уваги аудиторський звіт про результати перевірки фінансово-господарської діяльності ТОВ ЕМЕ Україна за період з 01 травня 2012 року до 30 червня 2016 року (а.с. 146-175) належним чином не з`ясував дійсного розміру заборгованості, яку має відповідач перед позивачем, чи існує така заборгованість з урахуванням наданих сторонами письмових доказів. При цьому апеляційний суд, дійшовши висновку про визнання відповідачем суми боргу в розмірі 143 325,84 грн, послався виключно на цей аудиторський звіт, залишивши поза увагою розбіжності, викладені у ньому щодо фактичного розміру поворотної фінансової допомоги від ОСОБА_1 Так, зі змісту згаданого аудиторського звіту вбачається, що станом на 30 червня 2016 року за даними бухгалтерського обліку товариства обліковується кредиторська заборгованість за короткостроковими кредитами банків в сумі 186 850,00 грн. Звернено увагу, що на субрахунку 601 Короткострокові кредити банків у національній валюті ведеться облік короткострокових кредитів банків у національній валюті, строк повернення яких не перевищує дванадцяти місяців. Згідно з первинними документами, а саме банківськими виписками з розрахункового рахунку товариства, ця сума надходила на поточний рахунок як поворотна фінансова допомога від ОСОБА_3 (а.с. 155).

Відмовляючи у стягненні суми інфляційних втрат та 3% річних, передбачених статтею 625 ЦК України, апеляційний суд виходив з того, що ці вимоги не узгоджуються з положеннями закону, а саме підпунктом 14.1.257 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України.

Такі висновки апеляційного суду не ґрунтуються на положеннях закону, вимоги про стягнення інфляційних втрат та 3% річних, передбачених статтею 625 ЦК України за своєю правовою природою є нічим іншим як застосування заходів відповідальності за порушення грошового зобов`язання, в той час як нарахування процентів або надання інших видів компенсацій у вигляді плати за користування такими коштами, та є обов`язковими для повернення регулюються положеннями глави 71 ЦК України.

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги

З урахуванням наведеного Верховний Суд дійшов висновку, що рішення суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню, а справа направленню на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, який повинен урахувати викладене й залежно від установленого вирішити спір.

Частиною третьою статті 411 ЦПК України передбачено, що підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо: суд не дослідив зібрані у справі докази; або суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів, або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи; або суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.

Під час нового розгляду справи суду необхідно врахувати викладене, належним чином дослідити всі зібрані у справі докази, дати їм відповідну правову оцінку та вирішити спір на підставі вимог закону і повно та всебічно з`ясованих обставин справи.

Керуючись статтями 400, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргуОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_2 задовольнити частково .

Рішення Апеляційного суду міста Києва від 23 травня 2017 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. О. Кузнєцов Судді:В. С. Жданова В. М. Ігнатенко В. А. Стрільчук М. Ю. Тітов