Постанова

від 18.02.2020 по справі 753/19584/16-ц

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

№753/19584/16 Головуючий у І інстанції - Лужецька О.Р.

№22-ц/824/732/2020 Доповідач у ІІ інстанції - Гуль В.В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 лютого 2020 року Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

судді-доповідача Гуля В.В.,

суддів Сушко Л.П., Сліпченка О.І.,

за участю секретаря Покраси В.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю ЕМЕ Україна на заочне рішення Дарницького районного суду м. Києва від 13 березня 2017 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю ЕМЕ Україна про стягнення грошових коштів, -

встановив:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю ЕМЕ Україна про стягнення грошових коштів, мотивуючи свої вимоги тим, що за період з 08.08.2012 р. по 06.07.2015 р. між ОСОБА_1 та ТОВ ЕМЕ Україна укладено 14 договорів про надання поворотної фінансової допомоги, згідно з якими позивач передав відповідачу грошові кошти в загальній сумі 278 074 грн. 16 коп., а саме: 08.08.2012 р. укладено договір про надання поворотної фінансової допомоги, відповідно до умов якого позивач передав відповідачу грошові кошти в сумі 7 800 грн. 00 коп., а відповідач зобов`язався повернути позивачу позику в строк до 01.09.2012 р.; 15.08.2012 р. укладено договір про надання поворотної фінансової допомоги, відповідно до умов якого позивач передав відповідачу грошові кошти в сумі 2 280 грн. 00 коп., а відповідач зобов`язався повернути позивачу позику в строк до 01.09.2012 р.; 15.10.2012 р. укладено договір про надання поворотної фінансової допомоги, відповідно до умов якого позивач передав відповідачу грошові кошти в сумі 11 500 грн. 00 коп., а відповідач зобов`язався повернути позивачу позику в строк до 31.12.2012 р.; 04.01.2013 р. укладено договір про надання поворотної фінансової допомоги, відповідно до умов якого позивач передав відповідачу грошові кошти в сумі 90 000 грн. 00 коп., а відповідач зобов`язався повернути позивачу позику в строк до 31.12.2013 р.; 16.01.2013 р. укладено договір про надання поворотної фінансової допомоги, відповідно до умов якого позивач передав відповідачу грошові кошти в сумі 1 300 грн. 00 коп., а відповідач зобов`язався повернути позивачу позику в строк до 31.12.2013 р.; 25.01.2013 р. укладено договір про надання поворотної фінансової допомоги, відповідно до умов якого позивач передав відповідачу грошові кошти в сумі 121 220 грн. 00 коп., а відповідач зобов`язався повернути позивачу позику в строк до 31.12.2012 року 31.07.2013 р. укладено договір про надання поворотної фінансової допомоги, відповідно до умов якого позивач передав відповідачу грошові кошти в сумі 2 000 грн. 00 коп., а відповідач зобов`язався повернути позивачу позику в строк до 31.12.2013 р.; 28.02.2014 р. укладено договір про надання поворотної фінансової допомоги, відповідно до умов якого позивач передав відповідачу грошові кошти в сумі 3 600 грн. 00 коп., а відповідач зобов`язався повернути позивачу позику в строк до 01.04.2014 р.; 28.02.2014 р. укладено договір про надання поворотної фінансової допомоги, відповідно до умов якого позивач передав відповідачу грошові кошти в сумі 2 048 грн. 50 коп., а відповідач зобов`язався повернути позивачу позику в строк до 01.04.2014 р.; 20.03.2014 р. укладено договір про надання поворотної фінансової допомоги, відповідно до умов якого позивач передав відповідачу грошові кошти в сумі 2 400 грн. 00 коп., а відповідач зобов`язався повернути позивачу позику в строк до 01.04.2014 р.; 20.03.2014 р. укладено договір про надання поворотної фінансової допомоги, відповідно до умов якого позивач передав відповідачу грошові кошти в сумі 1 024 грн. 25 коп., а відповідач зобов`язався повернути позивачу позику в строк до 01.04.2014 р.; 08.04.2014 р. укладено договір про надання поворотної фінансової допомоги, відповідно до умов якого позивач передав відповідачу грошові кошти в сумі 15 077 грн. 16 коп., а відповідач зобов`язався повернути позивачу позику в строк до 01.06.2014 р.; 09.04.2014 р. укладено договір про надання поворотної фінансової допомоги, відповідно до умов якого позивач передав відповідачу грошові кошти в сумі 1 024 грн. 25 коп., а відповідач зобов`язався повернути позивачу позику в строк до 01.06.2014 р.; 01.06.2015 р. укладено договір про надання поворотної фінансової допомоги, відповідно до умов якого позивач передав відповідачу грошові кошти в сумі 16 800 грн. 00 коп., а відповідач зобов`язався повернути позивачу позику в строк до 31.12.2015 р.

Свої зобов`язання щодо повернення грошових коштів відповідач не виконав, тому позивач звернувся до суду з вищевказаним позовом та просить стягнути з відповідача суму боргу в розмірі 278 074 грн. 16 коп., збитки внаслідок інфляції - 214 352 грн. 39 коп., 3 % річних - 20 310 грн. 66 коп. та судовий збір.

Заочним рішенням Дарницького районного суду м.Києва від 13 березня 2017 рокупозов задоволено. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю ЕМЕ Україна на користь ОСОБА_1 суму боргу в розмірі 278 074 (двісті сімдесят вісім тисяч сімдесят чотири) грн. 16 коп., збитки внаслідок інфляції - 214 352 (двісті чотирнадцять тисяч триста п`ятдесят дві) грн. 39 коп., 3 % річних - 20 310 (двадцять тисяч триста десять) грн. 65 коп. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю ЕМЕ Україна на користь ОСОБА_1 судовий збір в сумі 5 127 (п`ять тисяч сто двадцять сім) грн. 37 коп.

Рішення суду мотивовано тим, що відповідачем належним чином не виконувались умови договорів про надання поворотної фінансової допомоги, внаслідок чого утворилась заборгованість, яку позивач просив стягнути з відповідача, виходячи при цьому з доведеності позовних вимог.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції ТОВ ЕМЕ Україна подало апеляційну скаргу, посилаючись на те, що судом неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи, а саме не звернуто уваги на те, що за договорами про надання поворотної фінансової допомоги від 08.08.2012 р. на суму 7 800 грн. 00 коп. - строк повернення до 01.09.2012 р.; від 15.08.2012 р. на суму 2 280 грн. 00 коп. - строк повернення 01.09.2012 р.; від 15.10.2012 р. на суму 11 500 грн. 00 коп. - строк повернення до 31.12.2012 р. сплив строк позовної давності.

Крім того судом не враховано, що за договорами про надання поворотної фінансової допомоги від 08.08.2012 р. на суму 7 800 грн. 00 коп.; від 15.08.2012 р. на суму 2 280 грн. 00 коп.; від 15.10.2012 р. на суму 11 500 грн. 00 коп.; від 28.02.2014 року на суму 2048,50 грн.; від 09.04.2014 року на суму 1024,25 грн. відсутні докази перерахування поворотної фінансової допомоги.

Також не взято судом до уваги аудиторський звіт про результати фінансово-господарської діяльності ТОВ ЕМЕ Україна за період з 01.05.2012 по 30.06.2016, в розділі 6 якогов табличці "Прострочена кредиторська заборгованість згідно даних бухгалтерського обліку наявні відомості про кредитну заборгованість товариства перед позивачем в сумі 143325,84 грн., яка виникла в 1 кварталі 2013 року і починаючи з 1 кварталу 2016 року визнана безнадійною, тому згідно п. 14.1.11 Податкового кодексу України така заборгованість поверненню не підлягає.

Таким чином в цій частині щодо перерахування поворотної фінансової допомогипозовні вимоги недоведені і задоволенню не підлягають, як і не підлягають задоволенню в частині пред`явлення позовних вимог за договорами, за якими пропущений строк позовної давності, тому рішення суду підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про відмову в задоволенні позову повністю.

Рішенням Апеляційного суду м. Києва від 27 травня 2017 року апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю ЕМЕ Україна , в інтересах якого діє Кудрявцев Олександр Владиславович, - задоволено частково. Заочне рішення Дарницького районного суду м. Києва від 13 березня 2017 року -скасовано.

Позов ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю ЕМЕ Україна - задоволено частково.Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю ЕМЕ Україна на користь ОСОБА_1 суму боргу у розмірі 91 978 грн. 84 коп. та судовий збір у розмірі 1 378 грн. 00 коп. В іншій частині в задоволенні позову - відмовлено.

Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що відповідач не виконав зобов`язань за низкою договорів про надання поворотної фінансової допомоги, унаслідок чого допустив виникнення боргу, який він має сплатити на користь позивача.

При визначенні розміру боргу відповідача перед позивачем, апеляційний суд врахував визнання відповідачем заборгованості перед позивачем за згаданими договорами в сумі 143 325,84 грн. При цьому апеляційний суд зауважив, що матеріалами справи підтверджується внесення позивачем на рахунок відповідача у 2014 році на виконання умов договорів грошових коштів в сумі 37 877,16 грн., в той же час відповідач у 2014 році здійснив повернення позивачеві отриманих у позику грошових коштів в сумі 67 644,16 грн.

Разом з тим апеляційний суд, скасовуючи рішення суду першої інстанції та частково відмовляючи у позові про стягнення суми боргу за договорами про надання поворотної фінансової допомоги, виходив з того, що позовні вимоги про стягнення суми боргу за договорами: від 08 серпня 2012 року на суму 7 800,00 грн. зі строком повернення позики 01 вересня 2012 року, від 15 серпня 2012 року на суму 2 280,00 грн. зі строком повернення позики 01 вересня 2012 року, від 15 жовтня 2012 року на суму 11 500,00 грн. зі строком повернення позики 31 грудня 2012 року, а всього на суму 21 580,00 грн. знаходяться поза межами позовної давності.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог в частині стягнення суми інфляційних втрат та 3% річних за порушення грошового зобов`язання апеляційний суд виходив з того, що такі вимоги суперечать вимогам підпункту 14.1.257 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України. Крім цього, вирішуючи позов в цій частині апеляційний суд врахував, що договори укладалися між позивачем та відповідачем в особі позивача під час його перебування на посаді директора. Заборгованість утворилася в період керівництва позивача товариством і саме позивач, як директор товариства відповідав за фінансову діяльність відповідача.

Постановою Верховного Суду від 11 вересня 2019 року касаційну скаргу ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_3 задоволено частково. Рішення Апеляційного суду міста Києва від 23 травня 2017 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Рішення Верховного Суду мотивовано тим, що апеляційний суд, не встановив у повному обсязі фактичних обставин справи, що мають суттєве значення для її вирішення, не надав належної оцінки наданим сторонами доказам у їх сукупності та дійшов передчасного висновку про часткове задоволення позову.

Вказував, що апеляційний суд, беручи до уваги аудиторський звіт про результати перевірки фінансово-господарської діяльності ТОВ ЕМЕ Україна за період з 01 травня 2012 року до 30 червня 2016 року належним чином не з`ясував дійсного розміру заборгованості, яку має відповідач перед позивачем, чи існує така заборгованість з урахуванням наданих сторонами письмових доказів. При цьому апеляційний суд, дійшовши висновку про визнання відповідачем суми боргу в розмірі 143 325,84 грн., послався виключно на цей аудиторський звіт, залишивши поза увагою розбіжності, викладені у ньому щодо фактичного розміру поворотної фінансової допомоги від ОСОБА_1 . Так, зі змісту згаданого аудиторського звіту вбачається, що станом на 30 червня 2016 року за даними бухгалтерського обліку товариства обліковується кредиторська заборгованість за короткостроковими кредитами банків в сумі 186 850,00 грн. Звернено увагу, що на субрахунку 601 Короткострокові кредити банків у національній валюті ведеться облік короткострокових кредитів банків у національній валюті, строк повернення яких не перевищує дванадцяти місяців. Згідно з первинними документами, а саме банківськими виписками з розрахункового рахунку товариства, ця сума надходила на поточний рахунок як поворотна фінансова допомога від ОСОБА_1 (Т. 1 а.с. 155).

Відмовляючи у стягненні суми інфляційних втрат та 3% річних, передбачених статтею 625 ЦК України, апеляційний суд виходив з того, що ці вимоги не узгоджуються з положеннями закону, а саме підпунктом 14.1.257 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України.

Верховний Суд зазначив, що такі висновки апеляційного суду не ґрунтуються на положеннях закону, вимоги про стягнення інфляційних втрат та 3% річних, передбачених статтею 625 ЦК України за своєю правовою природою є нічим іншим як застосування заходів відповідальності за порушення грошового зобов`язання, в той час як нарахування процентів або надання інших видів компенсацій у вигляді плати за користування такими коштами, та є обов`язковими для повернення регулюються положеннями глави 71 ЦК України.

Ухвалою Київського апеляційного суду від 07 жовтня 2019 року справу за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю ЕМЕ Україна на заочне рішення Дарницького районного суду м. Києва від 13 березня 2017 року призначено до потворного апеляційного розгляду.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Встановлено, що за період з 08.08.2012 р. по 06.07.2015 р. між ОСОБА_1 та ТОВ ЕМЕ Україна укладено 14 договорів про надання повторної фінансової допомоги, згідно з якими позивач передав відповідачу грошові кошти в загальній сумі 278 074 грн. 16 коп., а саме: 08.08.2012 р. укладено договір про надання повторної фінансової допомоги, відповідно до умов якого позивач передав відповідачу грошові кошти в сумі 7 800 грн. 00 коп., а відповідач зобов`язався повернути позивачу позику в строк до 01.09.2012 р.; 15.08.2012 р. укладено договір про надання повторної фінансової допомоги, відповідно до умов якого позивач передав відповідачу грошові кошти в сумі 2 280 грн. 00 коп., а відповідач зобов`язався повернути позивачу позику в строк до 01.09.2012 р.; 15.10.2012 р. укладено договір про надання повторної фінансової допомоги, відповідно до умов якого позивач передав відповідачу грошові кошти в сумі 11 500 грн. 00 коп., а відповідач зобов`язався повернути позивачу позику в строк до 31.12.2012 р.; 04.01.2013 р. укладено договір про надання повторної фінансової допомоги, відповідно до умов якого позивач передав відповідачу грошові кошти в сумі 90 000 грн. 00 коп., а відповідач зобов`язався повернути позивачу позику в строк до 31.12.2013 р.; 16.01.2013 р. укладено договір про надання повторної фінансової допомоги, відповідно до умов якого позивач передав відповідачу грошові кошти в сумі 1 300 грн. 00 коп., а відповідач зобов`язався повернути позивачу позику в строк до 31.12.2013 р.; 25.01.2013 р. укладено договір про надання повторної фінансової допомоги, відповідно до умов якого позивач передав відповідачу грошові кошти в сумі 121 220 грн. 00 коп., а відповідач зобов`язався повернути позивачу позику в строк до 31.12.2012 р.; 31.07.2013 р. укладено договір про надання повторної фінансової допомоги, відповідно до умов якого позивач передав відповідачу грошові кошти в сумі 2 000 грн. 00 коп., а відповідач зобов`язався повернути позивачу позику в строк до 31.12.2013 р.; 28.02.2014 р. укладено договір про надання повторної фінансової допомоги, відповідно до умов якого позивач передав відповідачу грошові кошти в сумі 3 600 грн. 00 коп., а відповідач зобов`язався повернути позивачу позику в строк до 01.04.2014 р.; 28.02.2014 р. укладено договір про надання повторної фінансової допомоги, відповідно до умов якого позивач передав відповідачу грошові кошти в сумі 2 048 грн. 50 коп., а відповідач зобов`язався повернути позивачу позику в строк до 01.04.2014 р.; 20.03.2014 р. укладено договір про надання повторної фінансової допомоги, відповідно до умов якого позивач передав відповідачу грошові кошти в сумі 2 400 грн. 00 коп., а відповідач зобов`язався повернути позивачу позику в строк до 01.04.2014 р.; 20.03.2014 р. укладено договір про надання повторної фінансової допомоги, відповідно до умов якого позивач передав відповідачу грошові кошти в сумі 1 024 грн. 25 коп., а відповідач зобов`язався повернути позивачу позику в строк до 01.04.2014 р.; 08.04.2014 р. укладено договір про надання повторної фінансової допомоги, відповідно до умов якого позивач передав відповідачу грошові кошти в сумі 15 077 грн. 16 коп., а відповідач зобов`язався повернути позивачу позику в строк до 01.06.2014 р.; 09.04.2014 р. укладено договір про надання повторної фінансової допомоги, відповідно до умов якого позивач передав відповідачу грошові кошти в сумі 1 024 грн. 25 коп., а відповідач зобов`язався повернути позивачу позику в строк до 01.06.2014 р.; 01.06.2015 р. укладено договір про надання повторної фінансової допомоги, відповідно до умов якого позивач передав відповідачу грошові кошти в сумі 16 800 грн. 00 коп., а відповідач зобов`язався повернути позивачу позику в строк до 31.12.2015 р.

Відповідно до підпункту 14.1.257 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України фінансова допомога - фінансова допомога, надана на безповоротній або поворотній основі. Зокрема, поворотна фінансова допомога - сума коштів, що надійшла платнику податків у користування за договором, який не передбачає нарахування процентів або надання інших видів компенсацій у вигляді плати за користування такими коштами, та є обов`язковою до повернення.

За частиною першою статті 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (стаття 610 ЦК України ).

У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов`язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (стаття 611 ЦК України ).

Статтею 1050 ЦК України передбачено, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.

За змістом частини другої статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина четверта статті 267 ЦК України).

Цивільне законодавство передбачає два види позовної давності: загальну і спеціальну.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

Для окремих видів вимог законом встановлена спеціальна позовна давність.

Зокрема, частиною другою статті 258 ЦК України передбачає, що позовна давність в один рік застосовується до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Відповідно до статті 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України).

Початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

Відповідно до положень статей 12, 13 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін та диспозитивності цивільного судочинства.

Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (пункт 1 статті 32 Конвенції), вказав, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Термін позовної давності, що є звичайним явищем у національних законодавствах держав - учасників Конвенції, виконує кілька завдань, у тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу (пункт 570 рішення Європейського суду з прав людини від 20 вересня 2011 року за заявою № 14902/04 у справі ВАТ Нафтова компанія Юкос проти Росії )

Строк давності переслідує кілька важливих цілей, а саме забезпечує правову визначеність і закінченість, захищає потенційних відповідачів від застарілих вимог, які було б важко спростувати, і дозволяє уникнути несправедливості, яка може виникнути при прийнятті судами рішень щодо подій, які мали місце у далекому минулому на підставі доказів, які з часом можуть стати ненадійними і недостатніми (рішення Європейського суду з прав людини від 22 жовтня 1996 року за заявами № 22083/93, 22095/93 у справі Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства ( Stubbings and Others v. the United Kingdom ).

Відповідно до частини першої статті 264 ЦК України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов`язку, в силу частини третьої цієї статті після переривання перебіг позовної давності починається заново.

Вчинення боржником дій з виконання зобов`язання вважається таким, що перериває перебіг позовної давності, лише за умови, якщо такі дії вчинено, крім боржника, уповноваженою на це особою, яка представляє боржника у відносинах з кредитором у силу закону, на підставі установчих документів або довіреності.

З матеріалів справи вбачається, що згідно аудиторського звіту від 31.10.2016 року про результати перевірки фінансово-господарської діяльності ТОВ ЕМЕУкраїна за період з 10 травня 2012 року до 30 червня 2016 року (Т.1 а.с. 146-175) заборгованість відповідача перед позивачем на кінець 1 кварталу 2013 року обліковувалася у розмірі 143326,84 і ця сума заборгованості визнана відповідачем за період 2012 року та 1 квартал 2013 року у вказаному розмірі, що відповідно до ст. 60 ЦПК України є підставою, яка звільнена від доказування.

Згідно банківських виписок вбачається, що в 2014 році відповідачем частково повертались грошові кошти отримані у позику в розмірі 67644,16 грн.

Таким чином відповідно до вимог статті 264 ЦК України перебіг позовної давності перервався вчиненням особою дії по погашенню боргу, що свідчить про визнання нею свого боргу і після переривання цього строку перебіг позовної давності почався заново, що спростовує доводи апеляційної скарги про пропуск позовної давності до вимог позивача за договорами про надання поворотної фінансової допомоги від08.08.2012 р. на суму 7 800 грн. 00 коп. - строк повернення до 01.09.2012 р.; від 15.08.2012 р. на суму 2 280 грн. 00 коп. - строк повернення 01.09.2012 р.; від 15.10.2012 р. на суму 11 500 грн. 00 коп. - строк повернення до 31.12.2012 р.

Крім цього, цим же аудиторським звітом про результати перевірки фінансово-господарської діяльності ТОВ ЕМЕУкраїна від 31.10.2016 року за період з 10 травня 2012 року до 30 червня 2016 року підтверджено наявність заборгованості станом на 30.06.2016 року у сумі 186850 грн., що у своїй сукупності зі зібраними у справі доказами спростовує доводи апеляційної скарги в частині не підтвердження внесення позивачем грошових коштів за договорами про надання поворотної фінансової допомоги від 08.08.2012 р. на суму 7 800 грн. 00 коп.; від 15.08.2012 р. на суму 2 280 грн. 00 коп.; від 15.10.2012 р. на суму 11 500 грн. 00 коп.; від 28.02.2014 року на суму 2048,50 грн.; від 09.04.2014 року на суму 1024,25 грн. та відсутності доказів перерахування поворотної фінансової допомоги.

За таких обставин, коли договори про надання поворотної фінансової допомоги недійсними не визнавались (відповідно до ст. 204 ЦК України діє презумція правомірності правочину), сума заборгованості підтверджується матеріалами справи та у встановленому законодавством порядку не спростована відповідачем, суд обґрунтовано стягнув заборгованість та задовольнив позов, оскільки згідно ст. 526 ЦК України зобов`язання має належним чином виконуватись відповідно до умов договору.

Також суд обґрунтовано застосував до виниклих правовідносин ст. 625 ЦК України, оскільки дія її положень поширюється на всі грошові зобов`язання (Висновок Великої Палати Верховного Суду від 16 травня 2018 року у справі № 686/21962/15-ц).

Посилання в апеляційній скарзі на підпункт 14.1.257 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України не приймається до уваги, оскільки дана норма не звільняє відповідача від виконання ним грошових зобов`язань.

Таким чином у межах доводів апеляційної скарги, суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дав належну оцінку зібраним доказам, вірно послався на закон, що регулює спірні правовідносини, дійшов правильного висновку про задоволення позову.

Викладені у рішенні висновки відповідають обставинам справи, а доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, тому апеляційна скарга підлягає відхиленню, а рішення суду першої інстанції залишенню без змін.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до ст.375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст.7,367,369,374,375,381,382,389 ЦПК України, суд, -

постановив:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю ЕМЕ Україна залишити без задоволення.

Заочне рішення Дарницького районного суду м.Києва від 13 березня 2017 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Суддя-доповідач В.В. Гуль

Судді Л.П. Сушко

О.І. Сліпченко