Ухвала

від 18.05.2017 по справі 372/2937/16-ц

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 372/2937/16-ц Головуючий у І інстанції Мора О.М. Провадження № 22-ц/780/1985/17 Доповідач у 2 інстанції ОСОБА_1. Категорія 46 18.05.2017

УХВАЛА

Іменем України

18 травня 2017 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Київської області в складі:

Головуючого Волохова Л.А.,

суддів: Мельника Я.С., Матвієнко Ю.О.,

за участю секретаря Якимчук Ю.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Обухівського районного суду Київської області від 22 грудня 2016 року у справі за позовом заступника керівника Києво-Святошинської місцевої прокуратури Київської області в інтересах держави до Української міської ради Обухівського району Київської області, ОСОБА_2 про визнання недійсним рішення ради, державних актів на право власності на земельні ділянки та скасування їх державної реєстрації , -

встановила:

У листопаді 2016 року заступник керівника Києво-Святошинської місцевої прокуратури Київської області звернувся до суду в інтересах держави з позовом в якому просив визнати недійсним рішення 60 сесії Української міської ради 5 скликання від 09.09.2010 року Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства гр. ОСОБА_2, що розташована за адресою: в м. Українка, вул. Ігнатівська в межах Української міської ради Обухівського району Київської області ;визнати недійсними державні акти серії ЯЛ № 427359 від 08.02.2011 року на право власності ОСОБА_2 на земельну ділянку площею 0,3707 га для ведення особистого селянського господарства із кадастровим номером 3223151000:06:014:0087; серії ЯЙ №438480 від 29.12.2012 року на право власності ОСОБА_2 на земельну ділянку площею 0,1538 га для ведення особистого селянського господарства із кадастровим номером 3223151000:01:009:0067; серії ЯЙ № 438479 від 29.12.2012 року на право власності ОСОБА_2 на земельну ділянку площею 0,0755 га для ведення особистого селянського господарства із кадастровим номером 3223151000:01:009:0068 та скасувати їх державну реєстрацію.

В обґрунтування позовних вимог прокурор зазначив, що рішенням 59 сесії Української міської ради Обухівського району 5 скликання від 12.08.2010 року надано дозвіл ОСОБА_2 на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 0,6 га для ведення особистого селянського господарства в м. Українка, вул. Ігнатівська, а рішенням 60 сесії Української міської ради Обухівського району 5 скликання від 09.09.2010 року розроблений проект землеустрою був затверджений. В подальшому, 08.02.2011 року, на підставі вищевказаного рішення ради, ОСОБА_2 отримала два державних акти на право власності на земельні ділянки: серії ЯЛ № 427359 на земельну ділянку площею 0,3707 га з кадастровим номером 3223151000:06:014:0087 для ведення особистого селянського господарства, який зареєстрований в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 322315101000001 від 27.12.2010 року та серії ЯЛ №427358 на земельну ділянку площею 0,2293 га з кадастровим номером 3223151000:06:014:0086 для ведення особистого селянського господарства, який зареєстрований в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 322315101000002 від 27.12.2010 року. У подальшому ОСОБА_2 здійснила поділ земельної ділянки з кадастровим номером 3223151000:06:014:0086 на дві, та отримала два державні акти: серії ЯЙ №438479 від 29.12.2012 року на земельну ділянку площею 0,0755 га з кадастровим номером 3223151000:01:009:0068 для ведення особистого селянського господарства, який зареєстрований в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 322310011002390 від 28.12.2012 року та серії ЯЙ № 438480 від 29.12.2012 року на земельну ділянку площею 0,1538 га з кадастровим номером 3223151000:01:009:0067 для ведення особистого селянського господарства, який зареєстрований в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 322310011002391 від 28.12.2012 року.

Також у позові зазначалось, що відповідно до повідомлення Київського ДП КИЇВГЕОІНФОРМАТИКА спірні земельні ділянки передані за рахунок земель водного фонду, за рахунок 25-метрової прибережної захисної смуги р. Стугна, у межах Української міської ради Обухівського району Київської області. Оскільки передача у приватну власність земель водного фонду для ведення особистого селянського господарства законом не передбачена, спірні земельні ділянки передані у власність міською радою незаконно, позивач просив його вимоги задовольнити.

Рішенням Обухівського районного суду Київської області від 22 грудня 2016 року позов задоволено.

Не погоджуючись з даним рішенням суду, ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, порушення норм матеріального та процесуального права, просила рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення осіб, що брали участь у розгляді справи апеляційним судом, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав.

Відповідно до статей 213, 214 ЦПК України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим.

Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства відповідно до ст. 2 ЦПК України, вирішив справу згідно з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до цих правовідносин відповідно до ст.8 ЦПК України, а також правильно витлумачив ці норми.

Обґрунтованим визнається рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які було досліджено в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їхню належність та допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи.

Колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції відповідає зазначеним вимогам виходячи з наступного.

Судом встановлено, що рішенням 59 сесії Української міської ради Обухівського району 5 скликання від 12.08.2010 року надано дозвіл ОСОБА_2 на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 0,6 га для ведення особистого селянського господарства в м. Українка, вул. Ігнатівська.

Рішенням 60 сесії Української міської ради Обухівського району 5 скликання від 09.09.2010 року затверджено проект землеустрою щодо відведення щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства гр. ОСОБА_2, що розташована за адресою: в м. Українка, вул. Ігнатівська в межах Української міської ради Обухівського району Київської області та передано у власність вказану ділянку площею 0,6000 га.

08.02.2011 року, на підставі вищевказаного рішення 60 сесії Української міської ради Обухівського району 5 скликання від 09.09.2010 року, ОСОБА_2 отримала два державних акти на право власності на земельні ділянки: серії ЯЛ № 427359 на земельну ділянку площею 0,3707 га з кадастровим номером 3223151000:06:014:0087 для ведення особистого селянського господарства, який зареєстрований в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 322315101000001 від 27.12.2010 року та серії ЯЛ № 427358 на земельну ділянку площею 0,2293 га з кадастровим номером 3223151000:06:014:0086 для ведення особистого селянського господарства, який зареєстрований в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 322315101000002 від 27.12.2010 року.

В подальшому, на підставі нотаріально посвідченої заяви та розробленої технічної документації, ОСОБА_2 здійснила поділ земельної ділянки з кадастровим номером 3223151000:06:014:0086 на дві, та отримала наступні державні акти: серії ЯЙ № 438479 від 29.12.2012 року на земельну ділянку площею 0,0755 га з кадастровим номером 3223151000:01:009:0068 для ведення особистого селянського господарства, який зареєстрований в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 322310011002390 від 28.12.2012 року та серії ЯЙ № 438480 від 29.12.2012 року на земельну ділянку площею 0,1538 га з кадастровим номером 3223151000:01:009:0067 для ведення особистого селянського господарства, який зареєстрований в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 322310011002391 від 28.12.2012 року.

Відповідно до інформації Київського державного підприємства геодезії, картографії, кадастрових та геоінформаційних систем Київгеоінформатика №01-01/456 від 10.05.2016 року, земельна ділянка з кадастровим номером 3223151000:06:014:0086 повністю, а земельна ділянка з кадастровим номером 3223151000:06:014:0087 частково накладаються на землі водного фонду, а саме: на водну поверхню та на 25- метрову прибережну водоохоронну смугу р. Стугна. Зазначений висновок зроблено Київським державним підприємством Київгеоінформатика на основі вкладення на викопіювання з топографічних карт.

Тобто, земельні ділянки, які відводились у власність ОСОБА_2 для ведення особистого селянського господарства за рахунок земель комунальної власності, фактично відведені за рахунок земель водного фонду, що суперечить нормам закону з наступних підстав.

Стаття 14 Конституції України встановлює, що земля є основним національним багатством, яке перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Так, відповідно до ст. 3 Водного кодексу України усі води (водні об'єкти) на території України становлять її водний фонд, до якого, серед іншого, належать поверхневі води: водотоки (річки, струмки).

Частиною першою ст. 58 Земельного кодексу України та ст. 4 Водного кодексу України зазначено, що до земель водного фонду належать землі, зайняті річками, островами, а також прибережні захисні смуги вздовж цих річок.

Статтею 84 Земельного кодексу України встановлено, що у державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності. Пунктом 4 вказаної статті визначено, що до земель державної власності, які не можуть передаватись у приватну власність, належать землі водного фонду.

Згідно зі ст. 60 Земельного кодексу України вздовж річок, морів і навколо озер, водосховищ та інших водойм з метою охорони поверхневих водних об'єктів від забруднення і засмічення та збереження їх водності встановлюються прибережні захисні смуги.

З аналізу зазначених норм законодавства вбачається, що віднесення земельних ділянок, зайнятих водними об'єктами, до земель водного фонду підтверджується самим фактом перебування їх під водним об'єктом.

Вичерпний перелік робіт, що можуть проводитися на земельних ділянках дна річок визначено ст. 86 Водного кодексу України. До цих робіт віднесено будівництво гідротехнічних споруд, поглиблення дна для судноплавства, видобуванням корисних копалин, прокладанням комунікацій, а також бурові та геологорозвідувальні роботи.

Крім того, до складу земель водного фонду України віднесено землі прибережної захисної смуги, на яких хоча і не розташований водний фонд, але за своїм призначенням вони сприяють його функціонуванню.

Згідно з приписами ст.ст. 1, 88, 89 Водного кодексу України, ст.ст. 60, 61 Земельного кодексу України прибережна захисна смуга є частиною водоохоронної зони відповідної ширини вздовж річки, моря, навколо водойм, на якій з метою охорони поверхневих водних об'єктів від забруднення і засмічення та збереження їх водності встановлено більш суворий режим господарської діяльності, ніж на решті території водоохоронної зони. На земельних ділянках такої категорії, зокрема, заборонено розорювання земель (крім підготовки ґрунту для залуження і залісення), а також садівництво та городництво, зберігання та застосування пестицидів і добрив.

Ширина прибережних захисних смуг визначена ч. 2 ст. 88 Водного кодексу України, ч. 2 ст. 60 Земельного кодексу України та становить для малих річок, струмків і потічків, а також ставків площею менше 3 гектарів - 25 метрів від урізу води.

Частинами 7, 8 ст. 88 Водного кодексу України, ч. 3 ст. 60 Земельного кодексу України передбачено, що розміри і межі природоохоронних зон встановлюються за окремими проектами землеустрою.

За ст.ст. 1, 20, 50- 54 Закону України Про землеустрій проект землеустрою - це сукупність нормативно-правових, економічних, технічних документів щодо обґрунтування заходів із використання та охорони земель, яким встановлюються межі об'єктів землеустрою.

Пунктами 1, 4, 5 Порядку визначення розмірів і меж водоохоронних зон та режим ведення господарської діяльності в них, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 08.05.1996 № 486, визначення меж передбачено, що розміри і межі водоохоронних зон визначаються проектом на основі нормативно-технічної документації, яка узгоджується з Мінприроди, Держводагентством і територіальними органами Держземагентства.

Згідно з пунктом 2.9 Порядку погодження природоохоронними органами матеріалів щодо вилучення (викупу), надання земельних ділянок, затвердженого наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища України від 5 листопада 2004 р. № 434, у разі відсутності землевпорядної документації та встановлених у натурі (на місцевості) меж щодо прибережних захисних смуг водних об'єктів, природоохоронний орган забезпечує їх збереження шляхом урахування при розгляді матеріалів щодо надання цих земельних ділянок нормативних розмірів прибережних захисних смуг, установлених статтею 88 Водного кодексу України, та орієнтовних розмірів і меж водоохоронних зон, що визначаються відповідно до Порядку з урахуванням конкретної ситуації.

Таким чином, землі прибережних захисних смуг є землями водного фонду України, на які розповсюджується окремий порядок надання та використання.

З аналізу вищезазначених норм законодавства вбачається, що фактичний розмір і межі прибережної захисної смуги визначені нормами закону, а проект землеустрою щодо встановлення прибережної захисної смуги є лише документом, який містить графічні матеріали та відомості про обчислену площу в розмірі й межах, встановлених законодавством. Разом з тим, відсутність цього проекту та невизначення відповідними органами державної влади на території межі прибережної захисної смуги в натурі не може трактуватися як відсутність самої прибережної захисної смуги та можливість до її встановлення передавати у приватну власність ділянки, що підпадає під нормативно визначену 25-метрову зону від урізу води.

Відсутність окремого проекту землеустрою щодо встановлення прибережної захисної смуги не свідчить про відсутність самої прибережної захисної смуги, оскільки її розміри встановлені законом.

Вказана позиція узгоджується із правовими позиціями, висловленими Верховним Судом України в постановах від 21.05.2014 р. у справі № 6-16цс14, від 24.12.2014 р. у справі №6-206цс14.

Статтею 59 Земельного кодексу України (чинного на момент виникнення спірних правовідносин) встановлено, що громадянам та юридичним особам за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування із земель водного фонду можуть безоплатно передаватись у власність замкнені природні водойми (загальною площею до 3 гектарів). Цією ж статтею визначено вичерпний перелік видів функціонального використання земель водного фонду, для яких їх можуть передавати в користування громадян органи місцевого самоврядування та виконавчої влади.

Отже, землі водного фонду можуть передаватись в користування лише для сінокосіння, рибогосподарських потреб, культурно-оздоровчих потреб, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей, проведення науково-дослідних робіт. Слід зазначити, що можливість передачі у приватну власність земель водного фонду для ведення особистого селянського господарства законом взагалі не передбачена.

Згідно зі статтями 19, 20 ЗК України землі України за основним цільовим призначенням поділяються на відповідні категорії, у тому числі: землі житлової та громадської забудови й землі водного фонду, та віднесення їх до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування відповідно їх повноважень.

Порушення порядку встановлення та зміни цільового призначення земель є підставою для визнання, відповідно до статті 21 ЗК України, недійсними рішень про надання земель, угод щодо земельних ділянок, відмови в державній реєстрації земельних ділянок або визнання реєстрації недійсною, тощо.

З землі водного фонду не підлягають передачі у власність, а тому Українська міська рада, приймаючи оспорюване рішення, вийшла за межі наданих їй повноважень. Судом також встановлено порушення норм чинного законодавства, оскільки зміни цільового призначення спірних земельних ділянок в установленому законом порядку здійснено не було, а тому їх неправомірно передано у власність відповідачки ОСОБА_2 для особистого селянського господарства.

Колегія суддів погоджується із висновками суду першої інстанції про те, шо рішення 60 сесії Української міської ради 5 скликання від 09.09.2010 року Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства гр. ОСОБА_2, що розташована за адресою: в м. Українка, вул. Ігнатівська в межах Української міської ради Обухівського району Київської області є незаконним , а позовні вимоги по визнанню його недійсним є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Державний акт на право приватної власності на землю видається на підставі рішення органу місцевого самоврядування або органу виконавчої влади, тому вирішення питання про правомірність видачі державного акта безпосередньо залежить від законності рішення, на підставі якого такий акт виданий, і дотримання вимог, передбачених земельним законодавством, зокрема статями 116,118 ЗК України (правова позиція Верховного Суду України згідно з постановою № 6-93цс13).

Відповідно до ч. 1 ст. 21 ЦК України, суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Відповідно до ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична та юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальним принципами міжнародного права.

Основною метою ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод є попередження свавільного захоплення власності, конфіскації, експропріації та інших порушень безперешкодного користування своїм майном. При цьому в своїх рішенням Європейський суд з прав людини постійно вказує на необхідність дотримання справедливої рівноваги між інтересами суспільства та необхідністю дотримання фундаментальних прав окремої людини.

Таким чином, особу може бути позбавлено її власності лише в інтересах суспільства, на умовах, передбачених законом і загальним принципами міжнародного права, а при вирішенні питання про можливість позбавлення особи власності мусить бути дотримано справедливої рівноваги між інтересами суспільства та правами власника.

Судом встановлено, що відповідач набув право власності на земельні ділянки незаконно, оскільки та була надана йому у власність на підставі незаконного рішення Української міської ради, з порушенням вимог водного законодавства. Таким чином звернення прокурора до суду спрямоване на задоволення суспільної потреби у відновленні законності при вирішенні суспільнозначимого питання про безоплатну передачу земельної ділянки з комунальної власності, яка вибула з її власності незаконно.

Доводи апеляційної скарги, на які посилається представник апелянта не спростовують висновків суду щодо доведеності позовних вимог позивача та наявності правових підстав для задоволення позову.

Відповідно до ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки судом першої інстанції повно і всебічно з'ясовані всі обставини справи, дана належна правова оцінка доказам, висновки суду відповідають фактичним обставинам справи, а ухвалене рішення відповідає вимогам матеріального і процесуального права, підстави для його скасування відсутні.

Керуючись ст.ст. 209, 218, 308 ЦПК України, колегія суддів

ухвалила:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити.

Рішення Обухівського районного суду Київської області від 22 грудня 2016 року залишити без змін.

Судове рішення набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржене до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.

Головуючий: Волохов Л.А.

Судді: Мельник Я.С.

ОСОБА_3