Ухвала

від 03.09.2020 по справі 372/2937/16-ц

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Ухвала

Іменем України

03 вересня 2020 року

м. Київ

справа № 372/2937/16-ц

провадження № 61-12167ск20

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

Стрільчука В. А. (суддя-доповідач), Карпенко С. О. , Тітова М. Ю.,

розглянувши касаційну скаргу ОСОБА_1 на заочне рішення Обухівського районного суду Київської області від 22 грудня 2016 року та постанову Київського апеляційного суду від 16 червня 2020 року в справі за позовом Заступника керівника Києво-Святошинської місцевої прокуратури Київської області в інтересах держави до Української міської ради Обухівського району Київської області, ОСОБА_1 про визнання рішення і державних актів недійсними та скасування державної реєстрації,

ВСТАНОВИВ:

У листопаді 2016 року Заступник керівника Києво-Святошинської місцевої прокуратури Київської області в інтересах держави звернувся до суду з указаним позовом, в якому просив: визнати недійсним рішення 60-ої сесії Української міської ради Обухівського району Київської області 5-го скликання від 09 вересня 2010 року Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства ОСОБА_1 , що розташована за адресою: АДРЕСА_1 ; визнати недійсним державний акт від 08 лютого 2011 року серії ЯЛ № 427359 на право власності ОСОБА_1 на земельну ділянку площею 0,3707 га, кадастровий номер 3223151000:06:014:0087, для ведення особистого селянського господарства; визнати недійсним державний акт від 29 грудня 2012 року серії ЯЙ № 438480 на право власності ОСОБА_1 на земельну ділянку площею 0,1538 га, кадастровий номер 3223151000:01:009:0067, для ведення особистого селянського господарства; визнати недійсним державний акт від 29 грудня 2012 року серії ЯЙ № 438479 на право власності ОСОБА_1 на земельну ділянку площею 0,0755 га, кадастровий номер 3223151000:01:009:0068, для ведення особистого селянського господарства та скасувати їх державну реєстрацію.

Позов Заступника керівника Києво-Святошинської місцевої прокуратури Київської області обґрунтовано тим, що рішенням 59-ої сесії Української міської ради Обухівського району Київської області 5-го скликання від 12 серпня 2010 року надано дозвіл ОСОБА_1 на розробку проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 0,6 га, для ведення особистого селянського господарства, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 . Рішенням 60-ї сесії Української міської ради Обухівського району Київської області 5-го скликання від 09 вересня 2010 року затверджено проєкт землеустрою щодо відведення у власність ОСОБА_1 земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 . 08 лютого 2011 року на підставі вказаних рішень ОСОБА_1 отримала два державних акти на право власності на земельні ділянки: серії ЯЛ № 427359 на земельну ділянку площею 0,3707 га, кадастровий номер 3223151000:06:014:0087, для ведення особистого селянського господарства, який зареєстрований у Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі від 27 грудня 2010 року № 322315101000001, та серії ЯЛ № 427358 на земельну ділянку площею 0,2293 га, кадастровий номер 3223151000:06:014:0086, для ведення особистого селянського господарства, який зареєстрований у Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі від 27 грудня 2010 року № 322315101000002. В подальшому ОСОБА_1 здійснила поділ земельної ділянки з кадастровим номером 3223151000:06:014:0086 на дві, та 29 грудня 2012 року отримала два державних акти: серії ЯЙ № 438479 на земельну ділянку площею 0,0755 га, кадастровий номер 3223151000:01:009:0068, для ведення особистого селянського господарства, який зареєстрований у Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі від 28 грудня 2012 року № 322310011002390, та серії ЯЙ № 438480 на земельну ділянку площею 0,1538 га, кадастровий номер 3223151000:01:009:0067, для ведення особистого селянського господарства, який зареєстрований у Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі від 28 грудня 2012 року № 322310011002391. Згідно з повідомленням Київського Державного підприємства Київгеоінформатика спірні земельні ділянки передані за рахунок земель водного фонду, за рахунок 25-метрової прибережної захисної смуги річки Стугна в межах Української міської ради Обухівського району Київської області. Передача у приватну власність земель водного фонду для ведення особистого селянського господарства законом не передбачена, тому спірні земельні ділянки передані у власність міською радою незаконно.

Заочним рішенням Обухівського районного суду Київської області від 22 грудня 2016 року позов Заступника керівника Києво-Святошинської місцевої прокуратури Київської області задоволено. Визнано недійсним рішення 60-ої сесії Української міської ради Обухівського району Київської області 5-го скликання від 09 вересня 2010 року Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства ОСОБА_1 , що розташована за адресою: АДРЕСА_1 . Визнано недійсними державні акти від 08 лютого 2011 року серії ЯЛ № 427359 на право власності ОСОБА_1 на земельну ділянку площею 0,3707 га, кадастровий номер 3223151000:06:014:0087, для ведення особистого селянського господарства; від 29 грудня 2012 року серії ЯЙ № 438480 на право власності ОСОБА_1 на земельну ділянку площею 0,1538 га, кадастровий номер 3223151000:01:009:0067, для ведення особистого селянського господарства; від 29 грудня 2012 року серії ЯЙ № 438479 на право власності ОСОБА_1 на земельну ділянку площею 0,0755 га, кадастровий номер 3223151000:01:009:0068, для ведення особистого селянського господарства та скасувати їх державну реєстрацію. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що відповідно до частини першої та пункту а) частини другої статті 61 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) прибережні захисні смуги є природоохоронною територією з режимом обмеженої господарської діяльності. У прибережних захисних смугах уздовж річок, навколо водойм та на островах забороняється розорювання земель (крім підготовки ґрунту для залуження і залісення), а також садівництво та господарство. Таким чином, землі прибережних захисних смуг є землями водного фонду України, на які розповсюджується окремий порядок надання та використання. Оскільки землі водного фонду не підлягають передачі у власність, а зміни цільового призначення спірних земельних ділянок у встановленому законом порядку не було здійснено, то Українська міська рада Обухівського району Київської області, приймаючи спірне рішення про передачу у власність ОСОБА_1 земельних ділянок для особистого селянського господарства, вийшла за межі своїх повноважень.

Постановою Київського апеляційного суду від 16 червня 2020 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 залишено без задоволення, а заочне рішення Обухівського районного суду Київської області від 22 грудня 2016 року - без змін.

Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що висновки місцевого суду по суті вирішеного спору є правильними, підтверджуються наявними у справі доказами, яким суд дав належну правову оцінку. Доводи апеляційної скарги не спростовують цих висновків і не свідчать про порушення судом норм матеріального та процесуального права.

13 серпня 2020 року ОСОБА_1 подала засобами поштового зв`язку касаційну скаргу на заочне рішення Обухівського районного суду Київської області від 22 грудня 2016 року та постанову Київського апеляційного суду від 16 червня 2020 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення і ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову.

Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що згідно з відповіддю Державного агентства водних ресурсів України проєкт землеустрою щодо встановлення прибережних захисних смуг та водоохоронних зон водних об`єктів на території Української міської ради Обухівського району Київської області вдовж річки Стугна не погоджувався. Однак в межах існуючих населених пунктів прибережна смуга встановлюється з урахуванням містобудівної документації. Крім того, суди не врахували правових висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постановах від 24 квітня 2018 року у справі № 401/2400/16-ц, від 15 травня 2018 року у справі № 809/739/17, від 20 вересня 2018 року у справі № 126/1373/17, а саме: Відповідно до пункту 10 частини другої статті 16 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) до способів захисту цивільних прав та інтересів належить, зокрема, визнання незаконним рішення органу місцевого самоврядування. Суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси (частина перша статті 21 ЦК України). Рішення суб`єкта владних повноважень у сфері земельних відносин може оспорюватися з погляду його законності, а вимога про визнання такого рішення незаконним і про його скасування - розглядатися за правилами цивільного судочинства, якщо внаслідок реалізації такого рішення у фізичної особи виникло цивільне право, і спірні правовідносини, на яких ґрунтується позов, мають приватноправовий характер. У цьому разі вказану вимогу можна розглядати як спосіб захисту порушеного цивільного права за статтею 16 ЦК України та пред`являти до суду для розгляду за правилами цивільного судочинства, якщо фактично метою заявлення зазначеної позовної вимоги є оспорювання речового права (права власності), що виникло внаслідок реалізації відповідного рішення суб`єкта владних повноважень . Заявник також звертає увагу на те, що висновки, викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 07 квітня 2020 року у справі № 372/1684/14-ц, а саме: Заволодіння громадянами та юридичними особами землями водного фонду всупереч вимогам ЗК України (перехід до них права володіння цими землями) є неможливим. Розташування земель водного фонду вказує на неможливість виникнення приватного власника, а отже, і нового володільця, крім випадків, передбачених у статті 59 цього Кодексу. При наданні земельної ділянки за відсутності проєкту землеустрою зі встановлення прибережної захисної смуги необхідно виходити із нормативних розмірів прибережних захисних смуг, установлених статтею 88 Водного кодексу України (далі - ВК України), та орієнтовних розмірів і меж водоохоронних зон, що визначаються відповідно до Порядку визначення , стосуються випадків оскарження рішень місцевих рад щодо розпорядження землями, які знаходяться поза межами населеного пункту та є землями водного фонду. Водночас відсутній висновок Верховного Суду щодо правильності застосування норм права у спірних правовідносинах, а саме при наданні земельної ділянки за відсутності проєкту землеустрою зі встановлення прибережної смуги в межах населеного пункту. Крім того, суди не врахували правових позицій Верховного Суду щодо підстав звернення прокурора з позовом до суду, викладених у постановах від 25 квітня 2018 року у справі № 806/1000/17, від 13 лютого 2019 року у справі № 826/13768/16, від 18 липня 2019 року у справі № 826/15794/17, а також правового висновку щодо застосування позовної давності за позовом прокурора, викладеного у постанові Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 362/44/17.

Зі змісту наведених доводів касаційної скарги вбачається, що скарга подана на підставі пункту 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України).

У відкритті касаційного провадження необхідно відмовити з таких підстав.

Відповідно до пункту 1 частини першої та абзацу 1 частини другої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку: рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Згідно з частиною третьою статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається заявник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо: 1) суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 389 цього Кодексу; або 2) суд розглянув у порядку спрощеного позовного провадження справу, що підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження; або 3) суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи; або 4) суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.

Відповідно до пункту 5 частини другої статті 394 ЦПК України у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини другої статті 389 цього Кодексу суд може визнати таку касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо Верховний Суд уже викладав у своїй постанові висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку (крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку або коли Верховний Суд вважатиме за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах).

Задовольняючи позов, суди виходили з того, що прибережні захисні смуги є природоохоронною територією з режимом обмеженої господарської діяльності. У прибережних захисних смугах уздовж річок, навколо водойм та на островах забороняється розорювання земель (крім підготовки ґрунту для залуження і залісення), а також садівництво та господарство. Тобто, землі прибережних захисних смуг є землями водного фонду України, на які розповсюджується окремий порядок надання та використання. Віднесення земельних ділянок, зайнятих водними об`єктами, до земель водного фонду підтверджується самим фактом перебування їх під водним об`єктом. Ширина прибережних захисних смуг визначена частиною другою статті 88 ВК України, частиною другою статті 60 ЗК України та становить для малих річок, струмків і потічків, а також ставків площею менше 3 гектарів - 25 метрів від урізу води. Проєкт землеустрою щодо встановлення прибережної захисної смуги є лише документом, який містить графічні матеріали та відомості про обчислену площу в розмірі й межах, встановлених законодавством, тому відсутність цього проєкту та невизначення відповідними органами державної влади на території межі прибережної захисної смуги в натурі не може трактуватися, як відсутність самої прибережної захисної смуги та можливість до її встановлення передавати у приватну власність ділянки, які підпадають під нормативно визначену 25-ти метрову зону від урізу води. Зміни цільового призначення спірних земельних ділянок в установленому законом порядку здійснено не було, а тому їх неправомірно передано у власність ОСОБА_1 для особистого селянського господарства.

Наведені висновки судів попередніх інстанцій узгоджуються з правовими позиціями Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постановах від 30 травня 2018 року у справі № 469/1393/16-ц, від 28 листопада 2018 року у справі № 504/2864/13-ц, від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц, від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц, від 07 квітня 2020 року у справі № 372/1684/14-ц, а саме: Землі, зайняті поверхневими водами, природними водоймами (озера), водотоками (річки, струмки), штучними водоймами (водосховища, ставки), каналами й іншими водними об`єктами, та землі прибережних захисних смуг є землями водного фонду України, на які поширюється окремий порядок надання й використання. Отже, прибережна захисна смуга - це частина водоохоронної зони визначеної законодавством ширини вздовж річки, моря, навколо водойм, на якій встановлено особливий режим. Існування прибережних захисних смуг визначеної ширини передбачене нормами закону (статтею 60 ЗК України і статтею 88 ВК України). Відтак відсутність проєкту землеустрою щодо встановлення прибережної захисної смуги не свідчить про відсутність самої прибережної захисної смуги, оскільки її розміри встановлені законом. При наданні земельної ділянки за відсутності проєкту землеустрою зі встановлення прибережної захисної смуги необхідно виходити з нормативних розмірів прибережних захисних смуг, встановлених статтею 88 ВК України, та орієнтовних розмірів і меж водоохоронних зон, що визначаються відповідно до Порядку визначення. Заволодіння громадянами та юридичними особами землями водного фонду всупереч вимогам ЗК України (перехід до них права володіння цими землями) є неможливим. Розташування земель водного фонду вказує на неможливість виникнення приватного власника, а отже, і нового володільця, крім випадків, передбачених у статті 59 цього Кодексу .

Доводи заявника про те, що висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 07 квітня 2020 року у справі № 372/1684/14-ц стосуються лише випадків оскарження рішень місцевих рад щодо розпорядження землями, які знаходяться поза межами населеного пункту та є землями водного фонду, однак відсутній правовий висновок Верховного Суду щодо оскарження рішень місцевих рад стосовно розпорядження землями, які знаходяться в межах населеного пункту, є безпідставними, тому що спірні правовідносини є подібними до правовідносин, які були встановлені судами в межах вищевказаних судових справ, що переглядалися Великою Палатою Верховного Суду. Так, правові висновки Великої Палати Верховного Суду були застосовані Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду у постанові від 14 липня 2020 року у справі № 487/10132/14-ц, предметом позову в якій було визнання незаконним і скасування рішення Миколаївської міської ради, визнання недійсним державного акта на право власності на земельну ділянку, яка належить до комунальної власності та знаходиться в межах населеного пункту.

Аргументи касаційної скарги про те, що суди не врахували правових позицій Верховного Суду, викладених у постановах від 25 квітня 2018 року у справі № 806/1000/17, від 13 лютого 2019 року у справі № 826/13768/16, від 18 липня 2019 року у справі № 826/15794/17, щодо підстав звернення прокурора з позовом до суду, також не заслуговують на увагу, оскільки висновки судів у цій справі не суперечать правовим позиціям, викладеним у наведених постановах Верховного Суду, тому що, як правильно зазначили суди, сама по собі наявність Держземінспекції як органу, який зобов`язаний був здійснювати охорону державних інтересів, не свідчить про те, що прокуратура є неналежним суб`єктом звернення до суду з позовом. В ході розгляду справи об`єктивно встановлено порушенням норм чинного земельного законодавства та неналежність виконання відповідним державним органом своїх обов`язків щодо захисту інтересів держави у сфері відчуження земельних ділянок з державної власності. Тобто судами попередніх інстанцій було встановлено наявність підстав звернення прокурора з позовом.

Посилання заявника на постанову Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 362/44/17 щодо застосування позовної давності за позовом прокурора не заслуговує на увагу з огляду на таке.

Відповідно до частини третьої статті 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Апеляційним судом встановлено, що ОСОБА_1 була належним чином (10 грудня 2016 року) повідомлена про розгляд справи місцевим судом 22 грудня 2016 року, а також в поданій заяві про перегляд заочного рішення не зазначала про застосування позовної давності, тобто мала об`єктивну можливість подати таку заяву, однак не зробила цього. Тому в судів попередніх інстанцій не було правових підстав для відмови в позові за спливом позовної давності.

Із змісту касаційної скарги та оскаржуваних судових рішень вбачається, що скарга є необґрунтованою, оскільки Верховний Суд вже викладав у своїх постановах висновки щодо питання застосування норм права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, і суди попередніх інстанцій розглянули справу відповідно до таких висновків.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зауважує, що спосіб, у який стаття 6 Конвенції застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них. Вимоги до прийнятності апеляції з питань права мають бути більш жорсткими ніж для звичайної апеляційної скарги. З урахуванням особливого характеру ролі Верховного Суду як касаційного суду процедура, яка застосовується у Верховному Суді, може бути більш формальною (пункт 45 рішення ЄСПЛ від 23 жовтня 1996 року у справі Леваж Престейшинз Сервісиз проти Франції , пункти 37, 38 рішення ЄСПЛ від 19 грудня 1997 року у справі Бруалла Гомесде ла Торре проти Іспанії ).

Виходячи з викладеного, у відкритті касаційного провадження необхідно відмовити.

Керуючись пунктом 5 частини другої статті 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ:

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на заочне рішення Обухівського районного суду Київської області від 22 грудня 2016 року та постанову Київського апеляційного суду від 16 червня 2020 року в справі за позовом Заступника керівника Києво-Святошинської місцевої прокуратури Київської області в інтересах держави до Української міської ради Обухівського району Київської області, ОСОБА_1 про визнання рішення і державних актів недійсними та скасування державної реєстрації.

Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити заявнику.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Судді:В. А. Стрільчук С. О. Карпенко М. Ю. Тітов