Постанова

від 23.05.2017 по справі 812/659/17

ЛУГАНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

12.3

ЛУГАНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

Іменем України

23 травня 2017 рокуСєвєродонецькСправа № 812/659/17

Луганський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді: Пляшкової К.О.,

секретаря судового засідання: Михальченко Д.С.,

за участю

позивача: ОСОБА_1,

представників відповідачів: не прибули,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління Державної пенітенціарної служби України в Луганській області, Брянківської виправної колонії управління Державної пенітенціарної служби України в Луганській області (№ 11) про стягнення заборгованості із виплати грошового забезпечення, середнього заробітку за час затримки розрахунку по заробітній платі, невиплаченої компенсації за невикористану відпустку, невиплаченої допомоги при звільненні, моральної шкоди,

ВСТАНОВИВ:

04 травня 2017 року до Луганського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 (далі - позивач) до Управління Державної пенітенціарної служби України в Луганській області (далі - перший відповідач, Управління ДПТС в Луганській області), Брянківської виправної колонії управління Державної пенітенціарної служби України в Луганській області (№ 11) (далі - другий відповідач, Брянківська виправна колонія № 11), в якому позивачем заявлено такі вимоги:

- стягнути солідарно з відповідачів на користь позивача заборгованість із виплати грошового забезпечення в розмірі 6575,09 грн, а також середній заробіток за час затримки розрахунку по заробітній платі у розмірі 92254,24 грн;

- стягнути солідарно з відповідачів на користь позивача невиплачену компенсацію за невикористану відпустку в розмірі 2653,92 грн;

- стягнути солідарно з відповідачів на користь позивача невиплачену грошову допомогу при звільненні в розмірі 19423,69 грн;

- стягнути солідарно з відповідачів на користь позивача моральну шкоду в розмірі 5000,00 грн.

В обґрунтування заявлених позовних вимог зазначено, що з 06.03.1997 ОСОБА_1 проходила службу в органах МВС України та Державної пенітенціарної служби України, з якої звільнена 02.12.2014. На час звільнення ОСОБА_1 проходила службу в Брянківській виправній колонії № 11, місце дислокації якої є: Луганська область, м. Брянка, вул. Железняка, 6. Під час проходження служби відбулася затримка виплати заробітної плати за період жовтень-грудень 2014 року. При цьому при звільненні позивачу не виплачено заробітну плату, компенсацію за невикористану відпустку, грошову допомогу при звільненні. На звернення про виплату заборгованості по заробітній платі листами від 10.09.2015 та від 11.08.2016 позивачу відмовлено з посиланням на те, що отримати заборгованість по заробітній платі можна буде лише після повернення тимчасово неконтрольованих територій у Донецький та Луганській областях під контроль органів державної влади.

Позивач зазначає, що Брянківська виправна колонія № 11 знаходилась у підпорядкуванні Управління ДПТС в Луганській області. Таким чином, грошові кошти призначені для виплати заробітної плати позивачу залишилися в розпорядженні держави в особі Управління ДПТС в Луганській області і які, на думку позивача, можуть бути скеровані Управлінням ДПТС в Луганській області на виплату заробітної плати позивача із заробітної плати за період роботи у Брянківській виправній колонії № 11.

Згідно з довідкою від 02.12.2014 № 24/4758 заборгованість відповідачів по виплаті заробітної плати складає: грошове забезпечення за жовтень-грудень 2014 року - 6575,09 грн, грошова допомога при звільненні - 19423,69, компенсація за дні невикористаної відпустки - 2653,92 грн, загальна сума заборгованості - 28652,70 грн.

Крім того, відповідно до ст. 117 Кодексу законів про працю України відповідач зобов'язаний сплатити позивачу середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, що за підрахунками позивача складає 92254,24 грн (середній заробіток за 1 день - 104,36 грн (6575,09 грн : 63 дні = 104,36 грн), з дати звільнення по день подання позовної заяви пройшло 884 дні, 104,36 грн х 884 дні = 92254,24 грн).

На думку позивача, відповідач порушив трудові права позивача - на своєчасне проведення розрахунків у зв'язку із звільненням, чим спричинив моральну шкоду, яку позивач оцінює у 5000,00 грн.

На підставі вищевикладеного ОСОБА_1 просила задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

У судовому засіданні позивач позовні вимоги підтримала у повному обсязі, надала пояснення, аналогічні викладеному у позовній заяві.

Представник Управління ДПТС в Луганській області у судове засідання не прибув, про дату, час та місце розгляду справи повідомлявся рекомендованою кореспонденцією та електронною поштою (арк. спр. 29).

Поштове відправлення із повісткою про виклик повернулося до суду без вручення, із зазначенням причини повернення - за адресою не рахується (арк. спр. 35).

Зважаючи, що поштове відправлення із повісткою про виклик направлялося за місцезнаходженням юридичної особи, яке зазначено в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, враховуючи положення частини одинадцятої статті 35 Кодексу адміністративного судочинства України, суд вважає, що Управління ДПТС в Луганській області про дату, час та місце розгляду справи повідомлено належним чином.

Представник Брянківської виправної колонії № 11 у судове засідання не прибув, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений шляхом надіслання тексту повістки електронною поштою (арк. спр. 30).

Повідомити другого відповідача засобами поштового зв'язку не можливо, оскільки згідно з листом в.о. директора ЛД УДППЗ Укрпошта від 03.10.2016 № 2184/622 з 07 листопада 2014 року УДППЗ Укрпошта не здійснює пересилання пошти у Луганській області до/з м. Брянка. Повідомлення про розгляд даної адміністративної справи розміщено на офіційному веб-сайті Луганського окружного адміністративного суду (http://adm.lg.court.gov.ua).

Заслухавши пояснення позивача, дослідивши матеріали справи, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог і наданих сторонами доказів, оцінивши докази відповідно до вимог статей 69-72 Кодексу адміністративного судочинства України, суд встановив таке.

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, у період з 06.03.1997 по 02.12.2014 проходила безперервну службу в органах МВС України та Державної пенітенціарної служби України, що підтверджено відповідним записом у трудовій книжці позивача (арк. спр. 6-зворот).

Наказом Брянківської виправної колонії № 11 від 02.12.2014 № 83 о/с позивача звільнено зі служби, що також підтверджено відповідним записом у трудовій книжці позивача (арк. спр. 6-зворот).

Згідно з довідкою від 02.12.2014 № 24/4758, виданою бухгалтерією Брянківської виправної колонії № 11, прапорщику внутрішньої служби відділу нагляду і безпеки ОСОБА_1 нараховано грошове забезпечення: за жовтень 2014 року у розмірі 3227,09 грн; за листопад 2014 року - 3289,21 грн; за грудень 2014 року - 58,79 грн. Грошова допомога при звільненні складає 19423,69 грн, компенсація за дні не використаної відпустки - 2653,92 грн. Грошове забезпечення на дату складання довідки не виплачено. Загальна сума заборгованості складає 28652,70 грн (арк. спр. 10).

Позивач звернулася до Управління ДПТС в Луганській області із заявою про виплату заборгованості по заробітній платі та вихідної допомоги при звільненні, за результатами розгляду якої листом від 10.09.2015 за № 6/75-15/Б-74 позивачу відмовлено у здійсненні таких виплат, з посиланням на те, що заробітна плата, а також допомога може бути виплачена після того, як територія, на якій дислокується Брянківська виправна колонія (№ 11), буде повернута під контроль органів державної влади, або установа буде переміщена у населений пункт на контрольовану територію, у повному обсязі за рахунок кошторису Брянківської виправної колонії (№ 11), яка відповідно до п. 15 Положення про Брянківську виправну колонію управління ДПтС України в Луганській області (№ 11), затвердженого наказом ДПтС України від 27.04.2012 № 267 Про затвердження Положень про установи виконання покарань та слідчі ізолятори управління Державної пенітенціарної служби України в Луганській області , є окремою юридичною особою та виконує повноваження розпорядника бюджетних коштів 3 рівня. В зв'язку з чим, всі функції по виплатам заробітної плати працівникам, які перебували з нею в трудових відносинах, виконувала самостійно. Згідно з вимогами статті 14 Закону України Про боротьбу з тероризмом , дорученнями Президента України, рішеннями Ради національної безпеки і оборони України, дорученнями Кабінету Міністрів України та постановою Правління Національного банку України від 06.08.2014 № 466 Про призупинення здійснення фінансових операцій казначейське обслуговування бюджетів, розпорядників та одержувачів бюджетних коштів, розташованих на території Донецької та Луганської області, що не контролюється українською владою, не здійснювалося, а також банками України було призупинено здійснення усіх видів фінансових операцій. Для отримання фінансування на виплату заробітної плати, та інші витрати Брянківська виправна колонія (№ 11) повинна була здійснити переміщення, зі збереженням своїх основних функцій, з території, де органи державної влади України тимчасово не виконують свої повноваження, на територію, яка контролюється українською владою, та зареєструватися в органах Державної казначейської служби України як юридична особа, яка змінила місцезнаходження (арк. спр. 8-9).

Листом Державної пенітенціарної служби України від 11.08.2016 за № 4/3-6/09-16/Б-4360 позивачу також відмовлено у виплаті заборгованості по грошовому забезпеченню, компенсації за дні невикористаної відпустки, а також одноразової грошової допомоги при звільненні з Брянківської виправної колонії № 11, з посиланням на те, що витрати державного бюджету у населених пунктах Донецької та Луганської областей, що розташовані на території проведення антитерористичної операції, перелік яких затверджується Кабінетом Міністрів України, здійснюється після повернення територій під контроль державної влади, а також на відсутність підтверджуючих документів щодо нарахування та виплати позивачу зазначених виплат та не можливості перевірити наявність існування заборгованості із цих виплат (арк. спр. 9-зворот).

Судом також встановлено, що позивач є внутрішньо переміщеною особою, що підтверджено довідкою від 23.12.2014 № 924003752 про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи (арк. спр. 6).

Вирішуючи адміністративну справу по суті заявлених вимог, суд виходить з такого.

Статтею 43 Конституції України передбачено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.

Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Відповідно до статті 94 Кодексу законів про працю України заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Питання державного і договірного регулювання оплати праці, прав працівників на оплату праці та їх захисту визначається цим Кодексом, Законом України Про оплату праці та іншими нормативно-правовими актами.

Відповідно до статті 115 Кодексу законів про працю України заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.

Відповідно до частини 1 статті 116 Кодексу законів про працю України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

Пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України від 07.11.2007 № 1294 Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб (далі - Постанова № 1294) установлено, що грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.

Виплата грошового забезпечення військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу здійснюється в порядку, що затверджується Міністерством оборони, Міністерством внутрішніх справ, Міністерством інфраструктури, Державною службою з надзвичайних ситуацій, Службою безпеки, Адміністрацією Державної прикордонної служби, Управлінням державної охорони, Службою зовнішньої розвідки, Державною пенітенціарною службою, Адміністрацією Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації (далі - державні органи) (пункт 2 Постанови № 1294).

Наказом Державного департаменту України з питань виконання покарань від 07.10.2009 № 222 затверджено Інструкцію про порядок виплати грошового забезпечення особам рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України (далі - Інструкція № 222).

Підпунктом 1.6 Інструкції № 222 визначено, що ця Інструкція застосовується при виплаті грошового забезпечення особам рядового і начальницького складу, які займають штатні посади рядового і начальницького складу в Державному департаменті України з питань виконання покарань (далі - Департамент), його територіальних органах управління, кримінально-виконавчих інспекціях, установах виконання покарань, слідчих ізоляторах, воєнізованих формуваннях, навчальних закладах закладах охорони здоров'я, на підприємствах установ виконання покарань, інших підприємствах, в установах і організаціях, створених для забезпечення виконання завдань Державної кримінально-виконавчої служби України (далі - органи й установи).

Відповідно до підпункту 1.14 Інструкції № 222 грошове забезпечення, що належить особі рядового чи начальницького складу і своєчасно не виплачене їй або виплачене в меншому ніж належало розмірі не з її вини, виплачується за весь період, протягом якого ця особа мала право на нього.

У разі звільнення зі служби грошове забезпечення виплачується особам рядового і начальницького складу - до дня отримання (включно) органом або установою наказу про звільнення зі служби, але не більше ніж за п'ять діб з дня отримання наказу про звільнення (з урахуванням пунктів 17.2-17.4 цієї Інструкції) (підпункт 17.1 Інструкції № 222).

Відповідно до підпункту 17.5 Інструкції № 222 особам рядового і начальницького складу, які звільняються зі служби, за невикористані ними дні щорічної відпустки за всі попередні роки та невикористану в році звільнення відпустку виплачується грошова компенсація виходячи з грошового забезпечення (окладів за останніми штатними посадами, займаними перед звільненням, окладів за спеціальними званнями, а також щомісячних додаткових видів грошового забезпечення постійного характеру (надбавок, доплат) та премій (обчислених як середньомісячна сума за попередні повні дванадцять календарних місяців), крім одноразових додаткових видів грошового забезпечення), яке зазначені особи отримували на день звільнення.

Також, відповідно до підпункту 18.1 Інструкції № 222 особам рядового і начальницького складу, які мають право на пенсію за Законом України Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб при звільненні зі служби за вислугою строку служби, за віком, за станом здоров'я, у зв'язку із скороченням штатів або з проведенням організаційних заходів у разі неможливості використання на службі виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків, а при звільненні зі служби за власним бажанням, через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких визначається Кабінетом Міністрів України, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 25 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.

З огляду на вищевикладене, судом встановлено, що позивач у день звільнення мала отримати грошове забезпечення, компенсацію за дні невикористаної відпустки та грошову допомогу при звільненні.

Разом з тим, позивачем такі виплати при звільненні не отримано, що підтверджено довідкою Брянківської виправної колонії № 11 від 02.12.2014 № 24/4758 (арк. спр. 10).

Позивачем суду для огляду надано оригінал цієї довідки. Дослідженням довідки встановлено, що її складено та підписано в.о. начальника установи та головним бухгалтером. Підписи посадових осіб скріплено гербовою печаткою установи. Копія довідки, наявна в матеріалах справи, у повній мірі відповідає оригіналу.

З огляду на зазначене у суду відсутні підстави піддавати сумніву дані, відображені у цій довідці.

Відповідно, у розумінні статті 70 Кодексу адміністративного судочинства України, довідка від 02.12.2014 № 24/4758 є належним та допустимим доказом, що позивачу при звільненні не виплачено: грошове забезпечення за жовтень-грудень 2014 року у розмірі 6575,09 грн, компенсацію за дні невикористаної відпустки - 2653,92 грн, грошову допомогу при звільненні - 19423,69 грн.

Відповідачами суду не надано доказів, що на час розгляду даної адміністративної справи заборгованість перед позивачем погашена.

За таких обставин, вимоги позивача про стягнення цих сум є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Що стосується визначення відповідача, з якого мають бути стягнуті вищевказані суми, суд зазначає таке.

Матеріалами справи у повній мірі підтверджено, що позивач перебувала у трудових відносинах з Брянківською виправною колонією № 11, у зв'язку з чим всі функції по виплаті працівнику заробітної плати та належних при звільненні сум покладено саме на Брянківську виправну колонію № 11 як роботодавця.

Згідно з Витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань Брянківська виправна колонія № 11 зареєстрована як юридична особа, відомості про перебування юридичної особи у процесі припинення відсутні (арк. спр. 21-23).

За загальним правилом саме юридична особа має відповідати за своїми зобов'язаннями.

У свою чергу, Управління ДПТС в Луганській області не мало та не має будь-яких зобов'язань перед позивачем та не може нести відповідальність замість Брянківської виправної колонії № 11.

За таких обставин, суд дійшов висновку, що заборгованість із виплати грошового забезпечення у розмірі 6575,09 грн, компенсація за дні невикористаної відпустки у розмірі 2653,92 грн, а також грошова допомога при звільненні у розмірі 19423,69 грн мають бути стягнуті саме з Брянківської виправної колонії № 11.

Згідно з пунктом 2 частини 1 статті 256 Кодексу адміністративного судочинства України негайно виконуються постанови суду про присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах стягнення за один місяць.

Згідно з довідкою від 02.12.2014 № 24/4758 грошове забезпечення позивача за жовтень 2014 року становить 3227,09 грн, за листопад 2014 року - 3289,21 грн, за 2 дні грудня 2014 року - 58,79 грн. Таким чином, розмір середньої заробітної плати позивача за один місяць складає - 3258,15 грн.

Таким чином постанова суду підлягає негайному виконанню в межах суми стягнення 3258,15 грн.

Що стосується вимог позивача про стягнення з відповідачів середнього заробітку за весь час затримки розрахунку по заробітній платі, суд зазначає таке.

Згідно із частиною першою статті 116 Кодексу законів про працю України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації провадиться в день звільнення.

Відповідно до приписів частини першої статті 117 Кодексу законів про працю України, у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, за відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Аналіз наведених норм матеріального права дає підстави для висновку, що передбачений частиною першою статті 117 КЗпП обов'язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у статті 116 КЗпП, при цьому визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та вина власника (уповноваженого органу).

Отже, не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Аналогічну за змістом правову позицію висловлено Верховним Судом України у постанові від 15.09.2015 у справі № 21-1765а15.

Факт невиплати належних позивачу сум при звільненні з Брянківської виправної колонії № 11 знайшов своє підтвердження у судовому засіданні.

Разом з тим, через ситуацію, що склалася на території Луганської області у зв'язку з терористичними діями бандитських формувань, зокрема й по захопленню Брянківської виправної колонії № 11, внаслідок чого відбулося припинення фінансування відповідача, його казначейське обслуговування, що є загальновідомими обставинами та не потребують доказування за приписами частини другої статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України, суд дійшов обґрунтованого висновку про відсутність вини Брянківської виправної колонії № 11 у невиплаті належних позивачу сум при її звільненні.

Відповідно суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позову в частині стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Що стосується вимог про стягнення на користь позивача моральної шкоди, суд зазначає таке.

Статтею 56 Конституції України гарантовано право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної чи моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Згідно із статтею 22 Цивільного кодексу України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала; особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини; шкода, завдана каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внаслідок непереборної сили, відшкодовується у випадках, встановлених законом; шкода, завдана правомірними діями, відшкодовується у випадках, встановлених цим Кодексом та іншим законом (стаття 1166 ЦК України).

Згідно з частиною першою статті 23 Цивільного кодексу України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її права.

Відповідно до загальних підстав цивільно - правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювана, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювана та вини останнього в її заподіянні.

Як вже вище вказано, судом встановлено відсутність вини Брянківської виправної колонії № 11 у невиплаті належних позивачу сум при її звільненні.

Таким чином, адміністративний позов в частині відшкодування моральної шкоди в сумі 5000,00 грн задоволенню не підлягає.

Оскільки суд відмовляє у задоволенні цієї частини позовних вимог, судові витрати, понесені позивачем по сплаті судового збору за вимогою про стягнення моральної шкоди в сумі 5000,00 грн, відповідно до положень статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України позивачу не відшкодовуються.

В іншій частині позовних вимог відповідно до Закону України Про судовий збір позивач звільнений від сплати судового збору, відповідно, за приписами статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України, питання про розподіл судових витрат в цій частині судом не вирішується.

Керуючись статтями 69-72, 87, 94, 158-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити частково.

Стягнути з Брянківської виправної колонії управління Державної пенітенціарної служби України в Луганській області (№ 11) (ідентифікаційний код юридичної особи 08562743, місцезнаходження юридичної особи: 94106, Луганська область, м. Брянка, вул. Железняка, буд. 6) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1, тимчасове місце проживання: 93100, АДРЕСА_1) заборгованість по виплаті:

грошового забезпечення за період з жовтня по грудень 2014 року у загальному розмірі 6575,09 грн (шість тисяч п'ятсот сімдесят п'ять гривень 09 коп.), у тому числі: за жовтень 2014 року у розмірі 3227,09 грн (три тисячі двісті двадцять сім гривень 09 коп.), за листопад 2014 року у розмірі 3289,21 грн( три тисячі двісті вісімдесят дев'ять гривень 21 коп.), за грудень 2014 року у розмірі 58,79 грн (п'ятдесят вісім гривень 79 коп.);

компенсації за дні невикористаної відпустки у розмірі 2653,92 грн (дві тисячі шістсот п'ятдесят три гривні 92 коп.);

грошової допомоги при звільненні у розмірі 19423,69 грн (дев'ятнадцять тисяч чотириста двадцять три гривні 69 коп.),

а всього 28652,70 грн (двадцять вісім тисяч шістсот п'ятдесят дві гривні 70 коп.), з відрахуванням установлених законом податків та інших обов'язкових платежів.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Постанову в частині стягнення грошового забезпечення у межах суми стягнення за один місяць у розмірі 3258,15 грн (три тисячі двісті п'ятдесят вісім гривень 15 коп.) допустити до негайного виконання.

Постанова суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого Кодексом адміністративного судочинства України, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Повний текст постанови складено та підписано 26 травня 2017 року.

Суддя К.О. Пляшкова