Ухвала

від 25.05.2017 по справі 465/1392/15-а

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 травня 2017 рокуЛьвів№ 876/5171/17

Львівський апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого-судді: Кухтея Р.В.

суддів: Носа С.П., Яворського І.О.

з участю секретаря судового засідання: Джули В.М.

позивачів: ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3

представника третьої особи ОСОБА_4: ОСОБА_5

представників третіх осіб: ОСОБА_6, ОСОБА_7

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційні скарги ОСОБА_1 та ОСОБА_4 на ухвалу Франківського районного суду міста Львова від 06 квітня 2017 року про закриття провадження у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1, ОСОБА_8, ОСОБА_2, ОСОБА_3 до Львівської міської ради (за участі третіх осіб - Обласне комунальне підприємство профілактичної дезінфекції Львівська обласна санітарно епідеміологічна станція, Приватне підприємство Гарантекспо , ОСОБА_4) про визнання протиправним та скасування рішення,

в с т а н о в и в :

У лютому 2015 року позивачі звернулися в суд із зазначеним позовом, в якому просили визнати протиправною та скасувати ухвалу Львівської міської ради № 3252 від 28.01.2010 Про погодження ПП Гарантекспо місця розташування земельної ділянки та надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки на вул. А.Сахарова, 70 .

Ухвалою Франківського районного суду міста Львова від 06.04.2017 провадження по справі було закрито на підставі п.1 ч.1 ст.157 КАС України.

Не погоджуючись із ухвалою суду першої інстанції, позивач ОСОБА_1 та третя особа ОСОБА_4 подали апеляційні скарги.

ОСОБА_1 апеляційну скаргу мотивує тим, що в процесі розгляду справи в суді першої інстанції, позивачами було подано ряд клопотань, зокрема, про забезпечення позову, повернення довіреності представнику ПП Гарантекспо , про виключення з числа третіх осіб ПП Гарантекспо , які не були належним чином розглянуті з метою всебічного та об'єктивного вирішення справи протягом розумного строку, що свідчить про упередженість та необ'єктивність суду першої інстанції при розгляді даної адміністративної справи. Також, не відповідає дійсності та обставинам справи висновок суду першої інстанції про наявність цивільно-правового спору між позивачами та третьою особою ПП Гарантекспо , який направлений на захист прав, оскільки позивачі не заявляли жодної позовної вимоги стосовно розірвання договору оренди землі від 01.12.2011. Тому просить скасувати ухвалу Франківського районного суду м. Львова від 06.04.2017, а справу направити для продовження її розгляду до суду першої інстанції.

Апеляційна скарга ОСОБА_4 мотивована тим, що вирішення земельних спорів фізичних осіб та юридичних осіб з органом місцевого самоврядування, як суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності належить до юрисдикції адміністративних судів, крім публічно-правових спорів, для яких законом встановлений інший порядок судового вирішення. Суд першої інстанції не взяв до уваги той факт, що позивачами оскаржуються дії Львівської міської ради при здійсненні нею владних управлінських функцій, тому оскаржувана ухвала ґрунтується на неправильному застосуванні норм процесуального права, оскільки в цих відносинах Львівська міська рада реалізує свої контрольні функції у сфері управління діяльністю, що підпадає під юрисдикцію адміністративного суду. Тому просить скасувати ухвалу Франківського районного суду м. Львова від 06.04.2017, а справу направити для продовження її розгляду до суду першої інстанції.

Заслухавши суддю-доповідача, позивача ОСОБА_1, яка є одночасно представником позивача ОСОБА_8, представника третьої особи ОСОБА_4, позивачів ОСОБА_2, ОСОБА_3, які підтримали апеляційні скарги, представника третьої особи ПП Гарантекспо ОСОБА_6, який просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції без змін, представника третьої особи ОСОБА_7, який покладався на думку суду, дослідивши наявні в справі матеріали та доводи апеляційної скарги у їх сукупності, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції без змін, виходячи з наступного.

З матеріалів справи видно, що 28.01.2010 Львівською міською радою було прийнято ухвалу № 3252 Про погодження ПП Гарантекспо місця розташування земельної ділянки та надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки на вул. А.Сахарова, 70 .

В подальшому, було прийнято ухвалу Львівської міської ради № 3961 від 30.09.2010 Про затвердження ПП Гарантекспо проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання земельної ділянки на вул. А.Сахарова, 70 .

01.12.2011 між Львівською міською радою в особі директора департаменту містобудування та ПП Гарантекспо було укладено договір оренди землі, предметом якого є передача вказаному підприємству на підставі ухвали Львівської міської ради № 3961 від 30.09.2010 Про затвердження ПП Гарантекспо проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання земельної ділянки на вул. А.Сахарова, 70 в строкове платне користування земельної ділянки з кадастровим № 4610136900:05:003:0079, загальною площею 0,0732 га, що знаходиться у м. Львові на вул. ОСОБА_9Сахарова, 70 для будівництва та обслуговування багатоквартирного житлового будинку.

Закриваючи провадження по справі, суд першої інстанції виходив з того, що позивачі під час звернення до суду обрали неправильний спосіб захисту порушеного права, оскільки спірну ухвалу було реалізовано шляхом її виконання, зокрема, було виготовлено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки на вул. А.Сахарова, 70, який в подальшому було затверджено ухвалою Львівської міської ради № 3916 від 30.09.2010 Про затвердження ПП Гарантекспо проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання земельної ділянки на вул. А.Сахарова, 70 , на підставі якої було укладено договір оренди землі від 01.12.2011, що свідчить про наявність цивільно-правого спору між позивачами та третьою особою ПП Гарантекспо .

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, вважає їх вірними та такими, що відповідають нормам процесуального права, а також фактичним обставинам справи, з огляду на наступне.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Частиною другою статті 2 КАС України передбачено, що до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Згідно п.1 ч.1 ст.17 цього Кодексу, компетенція адміністративних судів поширюється на спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів або правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності. Вжитий у цій процесуальній нормі термін суб'єкт владних повноважень позначає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхню посадову чи службову особу, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень (пункт 7 частини першої статті 3 КАС України).

Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), відповідно, прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Європейський суд з прав людини у справі "Zand v. Austria" від 12 жовтня 1978 року вказав, що словосполучення "встановлений законом" поширюється не лише на правову основу самого існування "суду", але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Поняття "суд, встановлений законом" у частині першій статті 6 Конвенції передбачає "усю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів ". З огляду на це не вважається "судом, встановленим законом" орган, котрий, не маючи юрисдикції, судить осіб на підставі практики, яка не передбачена законом.

У постанові Верховного Суду України від 25.05.2016 по справі 21-1204а16 колегія суддів Судової палати в адміністративних справах дійшла висновку, що у разі прийняття суб'єктом владних повноважень рішення про передачу земельних ділянок у власність чи оренду (тобто ненормативного акта, який вичерпує свою дію після його реалізації) оспорювання правомірності набуття фізичною чи юридичною особою спірної земельної ділянки, а також правомірності надання іншій особі дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення цієї земельної ділянки має вирішуватися у порядку цивільної (господарської) юрисдикції, оскільки виникає спір про право цивільне.

Аналогічна правова позиція міститься у постановах Верховного Суду України від 11.11.2014 по справі № 21-405а14, від 11.11.2014 по справі № 21-493а14, від 16.12.2014 по справі № 21-544а14, від 24.02.2015 по справі № 21-34а15.

Абзацом другим частини першої статті 244-2 КАС України передбачено, що висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права.

При цьому, з врахуванням обставин справи, колегія суддів не вбачає підстав для відступлення від наведеної вище правової позиції.

З урахуванням наведеного вище, колегія суддів вважає, що доводи апелянтів, викладені в апеляційних скаргах не дають підстав для висновку про порушення судом першої інстанції норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення справи, прийнята ухвала відповідає вимогам закону, а тому підстав для її скасування колегія суддів не вбачає.

Керуючись ст.ст. 160, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 254 КАС України, суд,

у х в а л и в:

Апеляційні скарги ОСОБА_1 та ОСОБА_4 залишити без задоволення, а ухвалу Франківського районного суду м. Львова від 06 квітня 2017 року про закриття провадження по справі № 465/1392/15-а - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів з дня складання ухвали в повному обсязі.

Головуючий суддя ОСОБА_10 судді ОСОБА_11 ОСОБА_12

Повний текст ухвали складено 26.05.2017.