Ухвала

від 16.06.2017 по справі 465/1392/15-а

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

УХВАЛА

16 червня 2017 року м. Київ К/800/19795/17

Суддя Вищого адміністративного суду України Швед Е.Ю., перевіривши касаційну скаргу ОСОБА_1

на ухвалу Франківського районного суду міста Львова від 06 квітня 2017 року

та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 25 травня 2017 року

у справі № 465/1392/15-а

за позовом ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4

до Львівської міської ради,

треті особи: Обласне комунальне підприємство профілактичної дезінфекції Львівська обласна санітарно епідеміологічна станція, Приватне підприємство Гарантекспо , ОСОБА_5,

про визнання протиправним та скасування рішення,

в с т а н о в и в:

Позивачі звернулися до суду з позовом до Львівська міська рада, в якому просили визнати протиправну та скасувати ухвалу Львівської міської ради від 28 січня 2010 року Про погодження ПП Гарантекспо місця розташування земельної ділянки та надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки на АДРЕСА_1 № 3252.

Ухвалою Франківського районного суду міста Львова від 06 квітня 2017 року, залишеною буз змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 25 травня 2017 року провадження у справі закрито.

До Вищого адміністративного суду України надійшла касаційна скарга позивача, в якій він, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить рішення судів першої та апеляційної інстанцій скасувати, ухвалити нове рішення, яким направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Доводи касаційної скарги мотивовані тим, що підставою адміністративного позову є незаконні дії Львівської міської ради при винесенні оскаржуваної ухвали, так як в порушення вимог п. 2 ст. 123 Земельного кодексу України лист - згода третьої особи у справі Обласного комунального підприємства профілактичної дезінфекції Львівська обласна санітарно-епідеміологічна станція на вилучення земельної ділянки не був засвідчений нотаріально.

Як вбачається з доданих до касаційної скарги судових рішень, 28 січня 2010 року Львівською міською радою прийнято ухвалу № 3252 Про погодження ПП Гарантекспо місця розташування земельної ділянки та надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки на АДРЕСА_1 .

В подальшому, прийнято ухвалу Львівської міської ради № 3961 від 30 вересня 2010 року Про затвердження ПП Гарантекспо проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання земельної ділянки на АДРЕСА_1 .

01 грудня 2011 року між Львівською міською радою в особі директора департаменту містобудування та ПП Гарантекспо укладено договір оренди землі, предметом якого є передача вказаному підприємству на підставі ухвали Львівської міської ради № 3961 від 30 вересня 2010 року Про затвердження ПП Гарантекспо проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки з кадастровим № НОМЕР_1 та надання її на АДРЕСА_1 в строкове платне користування, загальною площею 0,0732 га, що знаходиться у АДРЕСА_1 для будівництва та обслуговування багатоквартирного житлового будинку.

Ухвалюючи рішення про закриття провадження у цій справі, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що відповідно до ч. 2 ст. 2 КАС України до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Згідно з ч. 2 ст. 4 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом встановлений інший порядок судового вирішення.

Ч. 1 ст. 17 КАС України передбачено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на правовідносини, що виникають у зв'язку з здійсненням суб'єктом владних повноважень владних управлінських функцій, а також у зв'язку з публічним формуванням суб'єкта владних повноважень шляхом виборів або референдуму. Вжитий у цій процесуальній нормі термін "суб'єкт владних повноважень" позначає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхню посадову чи службову особу, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень (п. 7 ч. 1 ст. 3 КАС України).

Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), відповідно, прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій.

Як вірно зазначено судами попередніх інстанці, оскаржувану ухвалу Львівської міської ради від 28 січня 2010 року № 3252 Про погодження ПП Гарантекспо місця розташування земельної ділянки та надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки на АДРЕСА_1 реалізовано шляхом її виконання, зокрема, виготовлено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки на АДРЕСА_1, який в подальшому затверджено ухвалою Львівської міської ради від 30 вересня 2010 року № 3916 Про затвердження ПП Гарантекспо проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання земельної ділянки на АДРЕСА_1 на підставі якої укладено договір оренди землі від 01 грудня 2011 року, що свідчить про наявність цивільно-правого спору між позивачами та третьої особою.

Отже, спірна ухвала відповідача, є актом індивідуальної дії та стосується лише осіб вказаних у ньому. При цьому, вказане розпорядження вичерпало свою дію після видачі вказаним особам державних актів на право власності на земельні ділянки.

Разом з тим, спір щодо захисту права цивільного має не публічний, а приватно-правовий характер, тому вирішення такого спору не належить до юрисдикції адміністративного суду.

Крім того, Конституційний Суд України в пункті 5 мотивувальної частини Рішення від 16 квітня 2009 року № 7-рп/2009 (справа про скасування актів органів місцевого самоврядування) зазначив, що органи місцевого самоврядування, вирішуючи питання місцевого значення, представляючи спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ та міст, приймають нормативні та ненормативні акти. До ненормативних належать акти, які передбачають конкретні приписи, звернені до окремого суб'єкта чи юридичної особи, застосовуються одноразово і після реалізації вичерпують свою дію фактом їхнього виконання. У зв'язку з прийняттям цих рішень виникають правовідносини, пов'язані з реалізацією певних суб'єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, у тому числі отримання державного акта на право власності на земельну ділянку, укладення договору оренди землі, отримання свідоцтва про право власності на майно тощо.

Прийняте міською радою спірне рішення (як суб'єктом владних повноважень) є ненормативним актом органу місцевого самоврядування, яке вичерпало свою дію внаслідок його виконання. Скасування такого акта (актів) не породжує наслідків для власника чи орендаря земельної ділянки оскільки захист порушеного права у разі набуття права власності на земельну ділянку, укладання договору оренди юридичною чи фізичною особою має вирішуватися за нормами цивільного законодавства.

Такого ж висновку дійшов Верховний Суд України в своїх численних рішеннях, зокрема, у справах № 21-405а14 від 11 листопада 2014 року, № 21-308а14 від 09 грудня 2014 року, який має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції, відповідно до ст. 244 2 КАС України.

За таких обставин, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, дійшов правильного та обгрунтованого висновку про те, що в цих правовідносинах позов спрямований на захист прав у сфері приватно-правових, а не публічно-правових відносин, дана справа не може бути розглянута за правилами адміністративного судочинства та підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Доводи касаційної скарги вказаних висновків судів не спростовують.

Відповідно до п. 5 ч. 5 ст. 214 Кодексу адміністративного судочинства України суддя-доповідач відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційна скарга є необґрунтованою і викладені в ній доводи не викликають необхідності перевірки матеріалів справи.

За змістом вказаної норми касаційна скарга повинна містити посилання на помилкове та/або неправильне застосування норм матеріального права при вирішенні справи, порушення судами норм процесуального права (у разі оскарження судового рішення по суті - пояснення щодо того, яким чином такі порушення вплинули на правильність вирішення справи).

Оскільки доводи скаржника не спростовують висновки судів попередніх інстанцій та не викликають необхідності перевірки матеріалів справи у зв'язку з ненаведенням підстав, які б дозволили вважати, що суди попередніх інстанцій неправильно застосували норми матеріального або процесуального права, ця касаційна скарга є необґрунтованою.

Крім того, заявлене позивачем клопотання про звільнення від сплати судового збору з посиланням на відсутність коштів, передбачених на його сплату є обґрунтованим, тому підлягає задоволенню.

Керуючись статтями 211, 213, 214 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

у х в а л и в:

Клопотання ОСОБА_1 про звільнення від сплати судового збору задовольнити, звільнити позивача від сплати судового збору за подання цієї касаційної скарги.

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Франківського районного суду міста Львова від 06 квітня 2017 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 25 травня 2017 року у справі № 465/1392/15-а .

Ухвала оскарженню не підлягає.

Суддя Е.Ю. Швед