Постанова

від 22.05.2017 по справі 910/22412/16

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"22" травня 2017 р. Справа№ 910/22412/16

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Баранця О.М.

суддів: Пашкіної С.А.

Калатай Н.Ф.

при секретарі Матюхін І.В.

за участю представників:

від позивача: Лещенко А.С.

від відповідача: Самандрула А.Я.

від третьої особи Юрченко Н.П..

від прокуратури Моцик Л.М.

розглянувши

апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ДІП Груп

Аеропорт"

на рішення

Господарського суду Київської області

від 30.01.2017 року

у справі № 910/22412/16 (суддя - Конюх О.В.)

за позовом керівника Бориспільської місцевої прокуратури

Київської області в інтересах держави в особі

Регіонального відділення Фонду державного майна

України по Київській області

до Товариства з обмеженою відповідальністю "ДІП Груп

Аеропорт"

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Державного підприємства "Міжнародний аеропорт "Бориспіль"

про стягнення 378 697,98 грн.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду Київської області від 30.01.2017 року у справі № 910/22412/16 позов Бориспільської місцевої прокуратури задоволено повністю.

Стягнено з Товариства з обмеженою відповідальністю "ДІП Груп Аеропорт" (08300, Київська область, м. Бориспіль, вул. Київський Шлях, буд. 14, ідентифікаційний код 33768786) на користь Регіонального відділення Фонду державного майна України по Київській області (01032, м. Київ, вул. Симона Петлюри, буд. 15, ідентифікаційний код 19028107) 275 072,36 грн. (двісті сімдесят п'ять тисяч сімдесят дві гривні тридцять шість копійок) основного боргу, 45860,42 грн. (сорок п'ять тисяч вісімсот шістдесят гривень сорок дві копійки) пені, 57756,20 грн. (п'ятдесят сім тисяч сімсот п'ятдесят шість гривень двадцять копійок) штрафу.

Стягнено з Товариства з обмеженою відповідальністю "ДІП Груп Аеропорт" (08300, Київська область, м. Бориспіль, вул. Київський Шлях, буд. 14, ідентифікаційний код 33768786) на користь Прокуратури Київської області (01601, м. Київ, бульвар Лесі Українки 27/2, рахунок: 35216008015641, МФО: 820172, Державна казначейська служба України м. Київ, код ЄДРПОУ 02909996) 5 680,34 грн. (п'ять тисяч шістсот вісімдесят гривень тридцять чотири копійки) судового збору.

Не погоджуючись із вказаним рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю "ДІП Груп Аеропорт" звернулося до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Київської області від 30.01.2017 року у справі № 910/22412/16 та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 20.03.2017 р. апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ДІП Груп Аеропорт" на рішення Господарського суду міста Києва від 30.01.2017 року у справі №910/22412/16 прийнято до розгляду, порушено апеляційне провадження.

В судовому засіданні 11.04.2017 року оголошено перерву до 22.05.2017 року.

Розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються доводи та заперечення сторін, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

Як вбачається з матеріалав даної справи, 14.12.2010 року між Регіонального відділення Фонду державного майна України по Київській області (орендодавець), ДП МА Бориспіль (балансоутримувач) та ТОВ ДІП Груп Аеропорт (орендар) укладено договір оренди №1154 нерухомого майна, що належить до державної власності (далі по тексту Договір оренди), згідно якого орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування майно, що знаходиться на балансі балансоутримувача та розміщене в аеропорту Бориспіль , а саме частину нежитлового приміщення на першому поверсі терміналу В загальною площею 328,47 кв.м. для розмішення кафе. Відповідно до умов Договору:

- орендар вступає у строкове платне користування майном не раніше дати підписання сторонами договору та Акту передачі-приймання майна (пункт 2.1 Договору оренди);

- у разі припинення або розірвання договору орендар зобовязаний протягом 10 діб повернути майно балансоутримувачу. Повернення здійснюється аналогічно порядку, встановленому договором при передачі майна орендарю, обовязок по складанню акта передачі-приймання орендованого майна покладається на сторону, яка передає майно іншій стороні (пункти 2.4, 2.5 Договору оренди);

- оплата здійснюється з дати підписання Акту передачі-приймання майна і припиняється з дати фактичного звільнення орендарем майна, що підтверджується підписанням відповідного Акту передачі-приймання (пункти 3.1, 3.10 Договору оренди);

- Орендна плата за базовий місяць без врахування ПДВ становить 147 500,00 грн. Орендна плата за кожний наступний місяць визначається шляхом коригування орендної плати за попередній місяць на індекс інфляції за наступний місяць. Якщо індекс інфляції складає менше 100% то орендна плата визначається на рівні орендної плати за попередній місяць. Орендна плата перераховується орендарем у співвідношенні 70% до державного бюджету та 30% балансоутримувачу не пізніше 15 числа місяця, згідно з рахунком-фактурою, який надає Балансоутримувач (пункти 3.2, 3.4, 3.5 Договору оренди);

- зобовязання орендаря по сплаті орендної плати забезпечуються у вигляді завдатку в розмірі не менше ніж подвійний розмір орендної плати за базовий місяць, який вноситься в рахунок оплати за два останні місяці оренди (пункт 3.9 Договору оренди);

- орендна плата, перерахована несвоєчасно або не в повному обсязі, стягується у відповідному співвідношенні з нарахуванням пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості, за кожен день прострочення, включаючи день оплати (пункт 3.7 Договору оренди). У разі, якщо на дату сплати орендної плати заборгованість за нею становить загалом не менше ніж три місяці, орендар також сплачує штраф у розмірі 21% від суми заборгованості (пункт 3.11 Договору оренди).

Згідно з ч. 2 ст. 101 Господарського процесуального кодексу України апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Відповідно до ст. 99 Господарського процесуального кодексу України в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у цьому розділі. Апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції.

Відповідно до ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, зокрема з правочинів. Згідно ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Майново-господарські зобов'язання між суб'єктами господарювання виникають на підставі договорів (ст. 179 Господарського кодексу України) і сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначені умов договору (ст. 627 Цивільного кодексу України).

Відносини сторін за правовою природою є договором найму (оренди). Згідно частини 1 ст. 759, частини 1 ст. 761, частини 1 ст. 762 ЦК України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк. Право передання майна у найм має власник речі, або особа, якій належать майнові права. За користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.

Відносини сторін даного Договору регулюються також Законом України Про оренду державного та комунального майна , який є спеціальним законом з питань оренди державного майна та, відповідно до частин першої та другої ст. 1, регулює організаційні відносини, пов'язані з передачею в оренду майна державних підприємств, установ та організацій, підприємств, заснованих на майні, що належить Автономній Республіці Крим або перебуває у комунальній власності (далі - підприємства), їх структурних підрозділів, та іншого окремого індивідуально визначеного майна, що перебуває в державній та комунальній власності; майнові відносини між орендодавцями та орендарями щодо господарського використання державного майна, майна, що належить Автономній Республіці Крим або перебуває у комунальній власності.

Згідно приписів статей 525, 526 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно до частини 1 ст. 795 ЦК України передання наймачеві будівлі оформлюється відповідним документом (актом), який підписується сторонами договору. З цього моменту починається обчислення строку договору найму, якщо інше не встановлено договором.

За Актом передачі-приймання орендованого майна від 14.12.2010, підписаного та скріпленого печатками орендаря та балансоутримувача, орендар прийняв у користування частину приміщення на першому поверсі терміналу В площею 328,47 кв.м. під розміщення кафе.

03.12.2014 орендар звільнив орендоване приміщення та передав його балансоутримувачу, про що ними було складено та підписано Акт передачі-приймання орендованого майна від 02.12.2014.

Відповідно до частин 1, 3 ст. 19 Закону України Про оренду державного та комунального майна орендар за користування об'єктом оренди вносить орендну плату незалежно від наслідків господарської діяльності, строки внесення орендної плати визначаються у договорі.

Укладення між сторонами договору оренди було спрямоване на отримання відповідачем права на користування нерухомим майном з метою здійснення своєї господарської діяльності та отримання прибутку, що в свою чергу породжує обов'язок відповідача сплачувати плату за користування орендованим державним майном у встановленому договором порядку до державного бюджету та балансоутримувачу у співвідношенні 70% - 30% до 15 числа наступного місяця за період до дати фактичного повернення орендованого майна балансоутримувачу включно, тобто до 03.12.2014 включно.

Станом на 16.09.2014 за відповідачем рахувалась переплата в сумі 82018,38 грн. Згідно виставленого балансоутримувачем рахунку-фактури від 30.09.2014 №904/2253 за оренду за вересень 2014 належало до сплати в державний бюджет 138279,02 грн. орендної плати. Відповідач платіжним дорученням від 03.11.2014 сплатив орендну плату за вересень 2014 в сумі 60 000,00 грн., за таких обставин, станом на 15.11.2014 переплата відповідача по орендній платі становила 82018,38 грн. плюс 60000,00 грн. мінус 138 279,02 грн. дорівнює 3 739,36 грн. Відповідно до пункту 3.8 Договору оренди зайва сума орендної плати, що надійшла до державного бюджету та балансоутримувачу, підлягає заліку в рахунок подальших платежів.

Згідно виставлених балансоутримувачем рахунків-фактур (залучені до матеріалів справи):

за жовтень 2014 №904/2369 від 31.10.2014 до державного бюджету належало сплатити орендної плати 141597,71 грн. (строк оплати до 15.11.2014);

за листопад 2014 №904/2454 від 30.11.2014 до державного бюджету належало сплатити орендної плати 144288,07 грн. (строк оплати до 15.12.2014);

за грудень 2014 №904/2512 від 31.12.2014 до державного бюджету належало сплатити орендної плати 13678,60 грн. (строк оплати 15.01.2015), а всього за 3 місяці 299 564,38 грн.

Прокурор та позивач твердять, що орендна плата за жовтень-грудень 2014 відповідачем не була сплачена, на підтвердження чого подають довідку Регіонального відділення Фонду державного майна України по Київській області про стан надходження орендної плати по договору оренди.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Згідно з частиною 2 ст. 614 ЦК України відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання. Суд ухвалами від 22.12.2016 та від 16.01.2017 витребовував у відповідача документи, що підтверджують сплату відповідачем грошових коштів згідно договору оренди нерухомого майна від 14.12.2010 №1154. Відповідач відзив на позов не подав, доказів сплати орендної плати за вказаний період в більшому розмірі, ніж визнає позивач, не надав, доводи позивача не спростував.

Згідно умов пункту 3.9 Договору оренди зобовязання орендаря по сплаті орендної плати забезпечується завдатком в розмірі не менше ніж подвійний розмір орендної плати за базовий місяць оренди, який вноситься в рахунок плати за останні два місяці оренди.

Згідно з вимогами п. 5.3 Договору встановлено, що протягом місяця після підписання Договору Орендар зобов'язаний внести завдаток. В разі порушення Орендарем зобов'язання зі сплати орендної плати, він має відшкодувати державному бюджету і Балансоутримувачу збитки в сумі, на яку вони перевищують розмір завдатку.

ТОВ Д1П Груп Аеропорт , було сплачено кошти відповідно до платіжних доручень № 1329 від 14.01.2011, № 1477 від 11.02.201 І, № 1330 від 14.01.201 1 та № 1496 від 15.02.2011 р.

Вказані платежі були зараховані до державного бюджету як орендна плата за такі періоди:

№ 1329 від 14.01.2011 -зараховано 25.01.2011 - в сумі 40000,00 грн;

№ 1330 від 14.01.2011 -зараховано 25.01.2011 в сумі 51549,48 грн;

№ 1477 від 11.02.2011- зараховано 21.02.2011 - в сумі 100000,00 грн;

№ 1496 від 15.02.2011 зараховано 15.02.2011 в сумі 110340,18 грн.

З таких обставин, заборгованість відповідача по орендній платі до державного бюджету за жовтень-грудень 2014 (з врахуванням наявної станом на 15.11.2014 переплати) становить 295825,02 грн. Суд, приймаючи рішення, не вправі виходити за межі позовних вимог, у звязку з чим вимога прокурора про стягнення з відповідача на користь позивача основного боргу з орендної плати вірно задоволена повністю в заявленій сумі 275 072,36 грн.

Позивач також просив стягнути з відповідача 45860,42 грн. пені (за період з 16.10.2014 по 22.08.2016).

Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобовязання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобовязання (неналежне виконання).

Згідно ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобовязання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Пунктом 3.7 Договору визначено, що орендна плата, перерахована несвоєчасно або не в повному обсязі, підлягає індексації і стягується до бюджету та балансоутримувачу з нарахуванням пені в розмірі подвійної ставки НБУ від суми заборгованості, за кожен день прострочення, включаючи день оплати.

Статтею 230 ГК України визначено, що штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми, які учасник господарських відносин зобовязаний сплатити у разі неналежного виконання господарського зобовязання. Цією ж статтею визначено види штрафних санкцій неустойка, штраф, пеня. При цьому порядок нарахування та розмір санкцій, які можуть бути встановлені договором, встановлені частиною 4 ст. 231 ГК України: у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобовязання, в певній визначеній грошовій сумі, у відсотковому відношенні до суми зобовязання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів.

Зазначене кореспондується з положеннями ст. 549 ЦК України, відповідно до яких неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобовязання, при цьому пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобовязання за кожен день прострочення виконання.

Так, відповідно до ст. 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою повязано його початок. Тому період обчислення пені починається з наступного дня після дати, в якій зобовязання мало бути виконано. Відповідно до частини 6 ст. 232 ГК України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобовязань припиняється через шість місяців від дня, коли зобовязання мало бути виконано, якщо інше не встановлено законом або договором.

Інше встановлено пунктом 3.7 Договору оренди, відповідно до якого пеня стягується за весь час прострочення, включаючи день оплати.

Відповідно до пункту 1.12 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013р. № 14 Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобовязань з огляду на вимоги частини першої статті 47 і статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має зясовувати обставини, повязані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у звязку з порушенням грошового зобовязання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобовязання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань.

Колегія суддів здійснивши власний розрахунок вважає, що пеня підлягає сплаті за період з 16.10.2014 року по 16.07.2015 року за наступним розрахкнком:

16.10.2014 року-16.04.2015 року в розмірі 10379,70 грн.

16.11.2014 року - 16.05.2015 року в розмірі 29271,30 грн.

16.12.2014 року - 16.06.2015 року в розмірі 34668,67 грн.

16.01.2015 року - 16.07.2015 року в розмірі 3651,90 грн.

Всього 77791,57 грн.

Суд приймаючи рішення, не вправі виходити за межі позовних вимог, а відтак, зазначену вимогу суд першої інстанції вірно задовольнив повністю в заявленій сумі 45860,42 грн.

Крім того, прокурор нарахував та просив стягнути з відповідача 57756,20 грн. штрафу.

Згідно ст. ст. 6, 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору.

В розумінні частини 2 ст. 549 ЦК України штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобовязання. Згідно до ст. 547 ЦК України правочин щодо забезпечення виконання зобовязання вчиняється у письмовій формі.

Згідно частини 2 ст. 551 ЦК України якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Розмір неустойки, встановлений законом, може бути збільшений у договорі.

Відповідно до частини 2 ст. 231 ГК України можливе одночасне стягнення пені та штрафу за порушення окремих видів господарських зобовязань. Чинне законодавство не обмежує право учасників господарських відносин встановлювати одночасне стягнення пені та штрафу, що узгоджується із свободою договору, встановленою ст. 627 ЦК України. Такої ж правової позиції дотримується Верховний Суд України (постанова Верховного Суду України від 27.04.2012р. у справі №3-24гс12).

Пеня та штраф договором передбачені не за одне й те ж саме, а за різні порушення, а саме пункт 3.11 Договору оренди передбачає, що орендар додатково сплачує штраф в розмірі 21% від суми заборгованості у випадку, коли на дату сплати орендної плати заборгованість за нею становить не менше ніж три місяці.

Тож заявлення до стягнення з відповідача пені та штрафу не порушує ст. 61 Конституції України щодо заборони подвійної цивільно-правової відповідальності за одне і те саме правопорушення, оскільки пеня та штраф договором передбачені за різні порушення.

Враховуючи встановлення судом факту прострочення відповідачем ТОВ "ДІП Групп Аеропорт" орендної плати за три місяці жовтень-грудень 2014 строком більше ніж на 2 роки, вимога про стягнення штрафу є правомірною. Враховуючи, що 21% від існуючої заборгованості 295 825,02 грн. становить 62 123,25 грн., а суд, приймаючи рішення, не вправі виходити за межі позовних вимог, вимога прокурора про стягнення з відповідача штрафу вірно задоволена повністю в заявленій сумі 57756,20 грн.

Впорядку ст. 121 Конституції України, ст.2 ГПК України, ст. 23 Закону України Про прокуратуру , з врахуванням викладеного у рішенні Конституційного Суду України від 08.04.1999р. № 3-рп/99, прокурор достатньо обґрунтував наявність порушення інтересів держави у даній справі та правомірно звернувся до суду в інтересах держави в особі Регіонального відділення Фонду державного майна України по Київській області.

Так, Регіональне відділення Фонду державного майна України, згідно Положення, затвердженого наказом Фонду державного майна від 15.05.2012, №678, є територіальним органом Фонду державного майна України, що реалізує державну політику у сфері приватизації, оренди, оцінки, використання та відчуження державного майна, управління об'єктами державної власності, у тому числі корпоративними правами держави щодо об'єктів державної власності, що належать до сфери його управління; орендоване за договором оренди майно є державною власністю, а заявлена до стягнення заборгованість з орендної плати (у передбаченому договором співвідношенні 70%) належить до перерахування до державного бюджету України.

З таких обставин, повно та ґрунтовно дослідивши матеріали справи, перевіривши відповідність розрахунків, поданих прокурором, суд задовольняє позов повністю та приймає рішення про стягнення з відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю ДІП Груп аеропорт на користь позивача Регіонального відділення Фонду державного майна України по Київській області заборгованості сумі 378688,98 грн., яка складається з 275072,36 грн. основного боргу, 45860,42 грн. пені, 57756,20 грн. штрафу.

Пунктом 2.5. Постанови Пленуму ВГСУ №14 від 17.12.2013 року Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань передбачено, що щодо пені за порушення грошових зобов'язань застосовується припис частини шостої статті 232 ГК України. Даним приписом передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов'язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін. Необхідно також мати на увазі, що умова договору про сплату пені за кожний день прострочення виконання зобов'язання не може розцінюватися як установлення цим договором іншого, ніж передбачений частиною шостою статті 232 ГК України, строку, за який нараховуються штрафні санкції.

Згідно ч. 4 ст 267 ЦК України, сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Відповідно до п.2.1. Постанови Пленуму ВГСУ Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів №10 від 29.05.2013 р., частиною третьою статті 267 ЦК України передбачена можливість застосування позовної давності, у тому числі й спеціальної, лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення рішення судом. Посилання сторони на сплив позовної давності в процесі касаційного перегляду судового рішення не вважається такою заявою. У суді апеляційної інстанції заявити про сплив позовної давності може сторона у спорі, яка доведе неможливість подання відповідної заяви в суді першої інстанції, зокрема у разі, якщо відповідну сторону не було належним чином повідомлено про час і місце розгляду справи місцевим господарським судом.

Колегія суддів вважає, що апелянт не довів неможливість подання заяви про сплив позовної давності у суді першої інстанції.

Процесуальні документи направлялись судом першої інстанції на адресу Товариства з обмеженою відповідальністю ДІП Групп Аеропорт 08300, м. Бориспіль, вул. Київський шлях, 14, яка зазначена в договорі оренди від 14.12.2010 року №1154, Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців та апеляційній скарзі.

Не отримання кореспонденції відповідачем повязано з діями або бездіяльністю Товариства з обмеженою відповідальністю ДІП Групп Аеропорт .

У відповідності частини 1, 3 ст. 129 Конституції України, ст. 4-2, 4-3 Господарського процесуального кодексу України, основними засадами судочинства є рівність всіх учасників судового процесу перед законом та судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно статті 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Частиною 2 ст. 34 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень (ч. 1 ст. 33 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин в їх сукупності.

Відповідно до п. 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 23.03.2012 р. "Про судове рішення" рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Тож, оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин в їх сукупності, колегія суддів підтримує висновок суду першої інстанції про задоволенння позовних вимог.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 99, 101 - 105 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Рішення Господарського суду міста Києва від 30.01.2017 року у справі №910/22412/16 залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

2. Справу 910/22412/16 повернути до Господарського суду міста Києва.

3. Копію постанови направити сторонам, прокуратурі та третій особі.

Головуючий суддя О.М. Баранець

Судді С.А. Пашкіна

Н.Ф. Калатай