Ухвала

від 30.05.2017 по справі 40/259

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

61022, м. Харків, пр. Науки, 5, телефон 096-068-16-02

У Х В А Л А

30.05.2017р. Справа №40/259           

за скаргою від 07.04.2017р. №5 Товариства з обмеженою відповідальністю “Інтерофіс лімітед”,

м.Київ

на дії Центрально-міського відділу Державної виконавчої служби міста Макіївка щодо виконання

судового рішення по справі №40/259

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю “Інтерофіс Лімітед”, м.Київ

до відповідача Державного підприємства „Макіїввугілля”, м.Макіївка

про стягнення 72025 грн. 70 коп.

Суддя Левшина Г.В.

Представники:

від позивача: не з'явився

від відповідача: не з'явився

від ВДВС: не з'явився

В засіданні суду брали участь:

Рішенням господарського суду Донецької області від 20.10.2009р. по справі №40/259 позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю „Інтерофіс Лімітед”, м.Київ до Державного підприємства „Макіїввугілля”, м.Макіївка про стягнення 72025,70 грн. задоволено повністю та стягнуто з відповідача на користь позивача борг в сумі 62308 грн. 72 коп., три проценти річних за період з 24.01.08р. по 12.08.09р. в сумі 9716 грн. 98 коп. за прострочення виконання грошових зобов'язань, витрати по держмиту в сумі 720 грн. 26 коп., витрати по забезпеченню судового процесу в сумі 236 грн.

06.11.2009р. господарським судом Донецької області видано відповідний наказ про примусове виконання вищезазначеного рішення.

11.04.2017р. Товариство з обмеженою відповідальністю “Інтерофіс лімітед”, м.Київ звернулось до господарського суду Донецької області зі скаргою від 07.04.2017р. №5 на дії Центрально-міського відділу Державної виконавчої служби міста Макіївка щодо виконання судового рішення по справі №40/259.

Зокрема, скаржником заявлені вимоги про:

- визнання незаконними дій Центрально-міського відділу Державної виконавчої служби міста Макіївка щодо завершення виконавчого провадження №22225359 та повернення стягувачу наказу господарського суду Донецької області №40/259 від 06.11.2009р.;

- скасування постанови Центрально-міського відділу Державної виконавчої служби міста Макіївка по виконавчому провадженню №22225359 від 10.11.2014р. про повернення виконавчого документа стягувачу;

- зобов'язання Центрально-міський відділ Державної виконавчої служби міста Макіївка поновити виконавче провадження №22225359;

- зобов'язання Центрально-міський відділ Державної виконавчої служби міста Макіївка вжити в рамках виконавчого провадження №22225359 всі можливі заходи примусового виконання рішень, що передбачені діючим законодавством України, з метою належного виконання наказу суду по справі №40/259.

Центрально-міський відділ Державної виконавчої служби міста Макіївка надав заперечення від 21.04.2017р. №14.8-5-271 на скаргу, в яких стверджує про правомірність своїх дій внаслідок неможливості вчинення виконавчих дій на території, де триває проведення антитерористичної операції.

Державне підприємство „Макіїввугілля”, м.Макіївка будь-яких пояснень по суті скарги не надало, в судові засідання не з'явилося.

Розглянувши матеріали скарги, заслухавши пояснення позивача, господарським судом встановлено наступне:

Згідно із ст.4-5 Господарського процесуального кодексу України господарські суди здійснюють правосуддя шляхом прийняття обов'язкових до виконання на усій території України рішень, ухвал, постанов.

Відповідно до ст.124 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України.

За приписом ст.115 Господарського процесуального кодексу України рішення, ухвали, постанови господарського суду, що набрали законної сили, є обов'язковими на всій території України і виконуються в порядку, встановленому цим кодексом та Законом України “Про виконавче провадження”.

При цьому, за змістом ст.116 Господарського процесуального кодексу України виконання рішення суду провадиться на підставі виданого ним наказу, який є виконавчим документом.

Згідно ст.ст.1, 2 Закону України “Про виконавче провадження” (в редакції, яка діяла на момент відкриття виконавчого провадження) та ст.115 Господарського процесуального кодексу України виконавчим провадженням як завершальною стадією судового провадження та примусового виконання рішень інших органів є сукупність дій органів і посадових осіб, зазначених у цьому Законі, спрямованих на примусове виконання рішень судів та інших органів, які здійснюються на підставах, у спосіб та в межах повноважень, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, виданими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню. Примусове виконання рішень в Україні покладається на Державну виконавчу службу, яка входить до системи органів Міністерства юстиції України.

На підставі ст.24 Закону України “Про виконавче провадження” та з урахуванням приписів наведених норм, на державного виконавця покладено обов'язок прийняти до виконання виконавчий документ і відкрити виконавче провадження, якщо якщо не закінчився строк пред'явлення виконавчого документа до виконання і цей документ відповідає вимогам, передбаченим цим Законом, та пред'явлений до виконання до органу державної виконавчої служби за належним місцем виконання рішення.

Як встановлено, 28.04.2014р. Центрально-Міським відділом ДВС МУЮ було винесено постанову про відкриття виконавчого провадження №22225359, згідно з якою відкрито виконавче провадження з виконання наказу господарського суду Донецької області від 06.11.2009р. по справі №40/259.

Статтею 11-1 Закону України «Про виконавче провадження» сторонам та іншим учасникам виконавчого провадження надане право знайомитися з матеріалами виконавчого провадження, робити з них виписки, знімати копії, подавати додаткові матеріали, заявляти клопотання, брати участь у провадженні виконавчих дій, давати усні і письмові пояснення в процесі виконавчих дій, висловлювати свої доводи, міркування з усіх питань, що виникають у ході виконавчого провадження, у тому числі при проведенні експертизи, заперечувати проти клопотань, доводів та міркувань інших учасників виконавчого провадження, заявляти відводи у випадках, передбачених цим Законом, оскаржувати дії (бездіяльність) державного виконавця з питань виконавчого провадження та користуватися іншими правами, наданими цим Законом.

Листом від 13.02.2017р. №13/0317-007 позивач звернувся до ВДВС з клопотанням щодо надання інформації про стан, зокрема, виконавчого провадження з виконання наказу суду по справі №40/259.

Згідно листа від 21.03.2017р. №14.8-16-208 ВДВС повідомлено позивача про ті обставини, що виконавче провадження, зокрема, №22225359 про стягнення з ДП «Макіїввугілля» заборгованості на користь позивача завершено 10.11.2014р. та повернуто стягувачеві. При цьому, як зазначено ВДВС, жодних документів в паперовому вигляді до переміщеного відділу в м.Лиман не надавалось.

За змістом наданого ВДВС витягу з Автоматизованої системи виконавчого провадження, 10.11.2014р. ВДВС було повернуто виконавчий документ стягувачеві згідно п.9 ч.1 ст.47 Закону України «Про виконавче провадження». Підставою для вчинення такої виконавчої дії державним виконавцем зазначено ті обставини, що Законами України «Про боротьбу з тероризмом», «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» та ін. визначаються тимчасові заходи для забезпечення підтримки суб'єктів господарювання, що здійснюють діяльність на території проведення АТО, та осіб, які проживають у зоні проведення АТО або переселилися з неї під час її проведення. 07.11.2014р. розпорядження КМУ №1085-р затверджено перелік населених пунктів (зона АТО), на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють або здійснюють не в повному обсязі свої повноваження. У зв'язку з чим виконавчі дії на тимчасово неконтрольованій території не проводяться. Подальше проведення виконавчих дій неможливо у зв'язку з тим, що матеріали виконавчого провадження перебувають на території на якій на даний час проводиться активна фаза АТО, а ВДВС переміщено на територію, підконтрольну Українській владі. Згідно п.9 ст.47 Закону України «Про виконавче провадження» виконавчий документ, на підставі якого відкрито виконавче провадження, за яким виконання не здійснювалося або здійснено частково, повертається стягувачу у разі, якщо наявна встановлена законом заборона щодо звернення стягнення на майно чи кошти боржника, а також проведення інших виконавчих дій стосовно боржника, що виключає можливість виконання відповідного рішення.

Відповідно до п.9 ч.1 ст.47 Закону України «Про виконавче провадження» (в редакції, яка діяла на момент винесення оскаржуваної постанови) виконавчий документ, на підставі якого відкрито виконавче провадження, за яким виконання не здійснювалося або здійснено частково, повертається стягувачу у разі, якщо наявна встановлена законом заборона щодо звернення стягнення на майно чи кошти боржника, якщо у нього відсутнє інше майно чи кошти, на які можливо звернути стягнення, а також щодо проведення інших виконавчих дій стосовно боржника, що виключає можливість виконання відповідного рішення.

За висновками суду, в оскаржуваній постанові державного виконавця не вказано, а судом в результаті аналізу приписів Законів України “Про виконавче провадження”, “Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції”, “Про боротьбу з тероризмом” не встановлено передбаченої законом такої підстави для повернення виконавчого документа стягувачу як тимчасове нездійснення органами державної влади або здійснення не в повному обсязі своїх повноважень в межах території України.

Суд, погоджується з позицією державного виконавця про те, що територія міста Макіївка входить до зони проведення антитерористичної операції, проте при вирішенні питання про законність дій державного виконавця суд виходить з наступного.

У відповідності до Указу Президента України від 14 квітня 2014 року №405/2014 "Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року "Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України” запроваджено антитерористичну операцію на території України. На виконання рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року “Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України”, приписів Закону України “Про боротьбу з тероризмом”, керівником Антитерористичного центру при СБУ виданий Наказ від 07.10.2014 №33/6/а “Про визначення районів проведення антитерористичної операції та термінів її проведення”, відповідно до якого районами проведення АТО визначені Донецька та Луганська області з терміном дії з 07.04.2014 року. Але, всі без виключення населені пункти, які увійшли в зону проведення АТО, є територією України.

Жодний законодавчий акт, яким регулюються правовідносини та особливості застосування законодавства в зоні проведення антитерористичної операції, не містять заборони, щодо виконання рішень судів по відношенню до боржників, які мають реєстрацію на території, яка наразі знаходиться в зони проведення АТО. Законодавець запровадив мораторій на примусову реалізацію предметів іпотеки, розташованих на території проведення АТО (ст.9 Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції»), проте інших заборон, пов'язаних із виконанням зобов'язань та проведенням дій направлених на виконання рішення суду не встановлено.

За змістом ст.63 Закону України «Про виконавче провадження» первісними заходами щодо примусового виконання рішення зі стягнення заборгованості полягає у зверненні стягнення на кошти та майно боржника.

У відповідності до ст.20 Закону, якою врегульовані питання міста проведення виконавчих дій, встановлено, що державний виконавець вправі провадити виконавчі дії щодо виявлення та звернення стягнення на кошти, які перебувають на рахунках та вкладах боржника у банках чи інших фінансових установах, на рахунки в цінних паперах у депозитарних установах на території, на яку поширюється юрисдикція України.

Враховуючи структуру банківської системи, встановлене Законом України «Про банки та банківську діяльність», Законом України «Про виконавче провадження» право державного виконавця до доступу до банківської таємниці та право накладати арешт на кошти, які акумульовані на рахунках в банківських установах України (незалежно від міста їх розташування) та звертати стягнення на арештовані кошти в рахунок виконання відповідних рішень, суд зазначає про реальну можливість проведення виконавчих дій, направлених на виявлення інформації щодо наявності грошових коштів боржника на рахунках в банківських установах та наявності іншого майна, за рахунок яких можливе виконати рішення суду по справі №40/259.

Відповідно до ч.2 ст.8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується. Держава, за змістом ч.4 ст.13 Конституції України, прийняла на себе зобов'язання через свої органи забезпечити захист прав усіх суб'єктів права власності і господарювання, встановивши рівність всіх суб'єктів власності перед законом.

Згідно ст.129 Конституції України однією із засад судочинства є обов'язковість рішень суду. Статтею 13 Закону України “Про судоустрій та статус суддів” визначено поняття “обов'язковість судових рішень”, яке полягає в тому, що судове рішення, яким закінчується розгляд справи в суді, ухвалюється іменем України. Судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами на всій території України.

Суд вважає за необхідне застосувати до спірних відносин Рішення Європейського суду з прав людини від 19 березня 1997 року у справі "Горнсбі проти Греції", згідно якого Європейський суд наголосив, що, “відповідно до усталеного прецедентного права, пункт 1 статті 6 гарантує кожному право на звернення до суду або арбітражу з позовом стосовно будь-яких його цивільних прав та обов'язків. Таким чином, ця стаття проголошує "право на суд", одним з аспектів якого є право на доступ, тобто право подати позов з приводу цивільно-правових питань до суду. Однак це право було б ілюзорним, якби правова система Договірної держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов'язкову силу, не виконувалося на шкоду одній із сторін. Важко собі навіть уявити, щоб стаття 6 детально описувала процесуальні гарантії, які надаються сторонам у спорі, - а саме: справедливий, публічний і швидкий розгляд, - і водночас не передбачала виконання судових рішень. Якщо вбачати у статті 6 тільки проголошення доступу до судового органу та права на судове провадження, то це могло б породжувати ситуації, що суперечать принципу верховенства права, який Договірні держави зобов'язалися поважати, ратифікуючи Конвенцію. Отже, для цілей статті 6 виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина "судового розгляду"”. Європейський суд також зазначив, що “адміністративні органи є складовою держави, яка керується принципом верховенства права, а відтак інтереси цих органів збігаються з необхідністю належного здійснення правосуддя. Якщо адміністративні органи відмовляються або неспроможні виконати рішення суду, чи навіть зволікають з його виконанням, то гарантії, надані статтею 6 стороні на судовому етапі, втрачають свою мету.”

Аналогічні за змістом висновки містяться в інших рішеннях Європейського суду з прав людини, а саме у справі "Голдер проти Сполученого Королівства (від 21 лютого 1975 року), “Шмалько проти України” .

Враховуючи викладене, суд не може погодитися із твердженням державного виконавця про неможливість виконання судового рішення, внаслідок тимчасового нездійснення органами державної влади або здійснення не в повному обсязі своїх повноважень на території проведення АТО.

За таких обставин, враховуючи конституційний принцип доступність до правосуддя всіх осіб, незалежно від міста їх реєстрації (знаходження), застосовану у цій справі практику Європейського суду з прав людини щодо недопустимості ухилення адміністративних органів від виконання судових рішень, яка є обов'язковою для національних судів згідно Закону України “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини”, суд дійшов висновку щодо незаконності дій ВДВС щодо завершення виконавчого провадження №22225359 та повернення стягувачу наказу господарського суду Донецької області №40/259 від 06.11.2009р., внаслідок чого скарга №5 від 07.04.2017р. в цій частині вимог підлягає задоволенню.

Враховуючи приписи Господарського процесуального кодексу України, пункту 9.13 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №9 від 17.10.2012р. “Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України”, у суду відсутні повноваження скасовувати рішення органів Державної виконавчої служби. Натомість встановивши обґрунтованість доводів заявника, суд може визнати постанову державного виконавця щодо здійснення заходів виконавчого провадження недійсною. Як зазначено в інформаційному листі Вищого господарського суду України №01-08/369 від 29.06.2010р. “Про деякі питання, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів України у 2009 році щодо застосування норм Господарського процесуального кодексу України”, вимога скаржника щодо скасування постанови чи іншого акта органу Державної виконавчої служби за своєю правовою природою тотожна вимозі про визнання їх недійсними. Тому у господарського суду відсутні правові підстави для відмови в задоволенні скарги лише з тієї причини, що в ній зазначається про скасування відповідної постанови (акта), у зв'язку з проханням визнати її недійсною.

Таким чином, за висновками суду, вимога заявника про скасування постанови ВДВС по виконавчому провадженню №22225359 від 10.11.2014р. про повернення виконавчого документа стягувачу за своїм змістом є тотожньою вимозі про визнання даної постанови недійсною.

Враховуючи попередній висновок суду про незаконність дій відділу виконавчої служби, пов'язаних з поверненням виконавчого документа стягувачу із виконання наказу господарського суду Донецької області по справі №40/259, скарга в цій частині вимог також підлягає задоволенню.

Відповідно до п.9.13 постанови постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17 жовтня 2012 року N9 "Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України" господарський суд не вправі самостійно вчиняти ті чи інші дії, пов'язані із здійсненням виконавчого провадження, замість державного виконавця (наприклад, відкривати або закінчувати виконавче провадження), але може зобов'язати державного виконавця здійснити передбачені законом дії, від вчинення яких той безпідставно ухиляється.

За висновками суду, подання скаржником на виконання наказу господарського суду Донецької області №40/259 в порядку, встановленому Законом України «Про виконавче провадження», до ДВС є підставою для відкриття виконавчого провадження.

При цьому, поновлення виконавчого провадження можливе виключно за умови його попереднього зупинення.

За таких обставин, враховуючи відсутність у суду відомостей щодо зупинення виконавчого провадження №22225359, виходячи з того, що на момент розгляду даної скарги в матеріалах справи відсутні докази повторного пред'явлення наказу суду до виконання та, відповідно, ухилення ВДВС від вчинення відповідної дії, скарга №5 від 07.04.2017р. в частині вимог про зобов'язання ВДВС поновити виконавче провадження №22225359; зобов'язання ВДВС вжити в рамках виконавчого провадження №22225359 всі можливі заходи примусового виконання рішень, що передбачені діючим законодавством України, з метою належного виконання наказу суду по справі №40/259 підлягає залишенню без задоволення.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.86, 121-2 Господарського процесуального кодексу України, суд,-

У Х В А Л И В :

Скаргу від 07.04.2017р. №5 Товариства з обмеженою відповідальністю “Інтерофіс лімітед”, м.Київ на дії Центрально-міського відділу Державної виконавчої служби міста Макіївка щодо виконання судового рішення по справі №40/259 задовольнити частково.

Визнати незаконними дії Центрально-міського відділу Державної виконавчої служби міста Макіївка щодо завершення виконавчого провадження №22225359 та повернення стягувачу наказу господарського суду Донецької області №40/259 від 06.11.2009р.

Визнати недійсною постанову Центрально-міського відділу Державної виконавчої служби міста Макіївка по виконавчому провадженню №22225359 від 10.11.2014р. про повернення виконавчого документа стягувачу..

          В задоволенні решти вимог, викладених у скарзі від 07.04.2017р. №5 Товариства з обмеженою відповідальністю “Інтерофіс лімітед”, м.Київ на дії Центрально-міського відділу Державної виконавчої служби міста Макіївка щодо виконання судового рішення по справі №40/259, відмовити.

Суддя Г.В. Левшина