Постанова

від 29.11.2017 по справі 40/259

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 листопада 2017 року Справа № 40/259

Вищий господарський суд України в складі колегії:

Головуючого судді суддівКорсака В.А., Алєєвої І.В., Данилової М.В. розглянувши касаційну скаргу Центрально - міського відділу Державної виконавчої служби міста Макіївка Головного територіального управління юстиції у Донецькій області на постанову Донецького апеляційного господарського суду від 11.09.2017 у справі№ 40/259 Господарського суду Донецької області за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Інтерофіс Лімітед" доДержавного підприємства "Макіїввугілля" про стягнення 72 025,70 грн. в судовому засіданні взяли участь представники : - позивачане з'явився - відповідачане з'явився - ВДВСне з'явився

В С Т А Н О В И В :

11.04.2017 Товариство з обмеженою відповідальністю "Інтерофіс Лімітед" звернулось до Господарського суду Донецької області із скаргою на дії Центрально-міського відділу Державної виконавчої служби міста Макіївка щодо виконання судового рішення по справі № 40/259, відповідно до якої просило:

- визнати незаконними дії Центрально-міського відділу державної виконавчої служби міста Макіївка Головного територіального управління юстиції у Донецькій області щодо завершення виконавчого провадження № 22225359 та повернення стягувачу наказу Господарського суду Донецької області № 40/259 від 06.11.2009;

- скасувати постанову Центрально-міського відділу державної виконавчої служби міста Макіївка Головного територіального управління юстиції у Донецькій області по виконавчому провадженню № 22225359 від 10.11.2014 про повернення виконавчого документа стягувачу;

- зобов'язати Центрально-міський відділ державної виконавчої служби міста Макіївка Головного територіального управління юстиції у Донецькій області поновити виконавче провадження № 22225359;

- зобов'язати Центрально-міський відділ державної виконавчої служби міста Макіївка Головного територіального управління юстиції у Донецькій області вжити в рамках виконавчого провадження № 22225359 всі можливі заходи примусового виконання рішень, що передбачені діючим законодавством України, з метою належного виконання наказу суду по справі № 40/259.

Ухвалою Господарського суду Донецької області від 30.05.2017 (суддя Левшина Г.В.), залишеною без змін постановою Донецького апеляційного господарського суду від 11.09.2017 (у складі головуючого Будко Н.В., суддів: Агапова О.Л., Мартюхіної Н.О.) скаргу задоволено частково:

- визнано незаконними дії Центрально-міського відділу державної виконавчої служби міста Макіївка щодо завершення виконавчого провадження № 22225359 та повернення стягувачу наказу господарського суду Донецької області № 40/259 від 06.11.2009;

- визнано недійсною постанову Центрально-міського відділу державної виконавчої служби міста Макіївка по виконавчому провадженню № 22225359 від 10.11.2014 про повернення виконавчого документа стягувачу;

- у задоволенні решти вимог вказаної скарги позивача відмовлено.

Не погоджуючись з прийнятими у справі судовими рішеннями, Центрально-міський відділ Державної виконавчої служби міста Макіївка Головного територіального управління юстиції у Донецькій області звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні скарги на дії державного виконавця у повному обсязі.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Інтерофіс Лімітед", Державне підприємство "Макіїввугілля" не скористались правом, наданим статтею 111 2 Господарського процесуального кодексу України (далі по тексту - ГПК України), не надіслало відзив на касаційну скаргу, що в силу положень зазначеної статті не перешкоджає перегляду судового акту, що оскаржується.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Інтерофіс Лімітед", Державне підприємство "Макіїввугілля", Центрально - міський відділ Державної виконавчої служби міста Макіївка Головного територіального управління юстиції у Донецькій області не реалізували процесуальне право на участь у судовому засіданні суду касаційної інстанції, хоча про час та місце його проведення були повідомлені належним чином.

Перевіривши доводи касаційної скарги, юридичну оцінку встановлених фактичних обставин, проаналізувавши правильність застосування господарським судом норм процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.

У справі, яка переглядається, господарські суди встановили, що рішенням Господарського суду Донецької області від 20.10.2009 у справі № 40/259, яке набрало законної сили, стягнуто з Державного підприємства "Макіїввугілля" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтерофіс Лімітед" 62 308 грн. 72 коп. 3 % річних за період з 24.01.2008 по 12.08.2009 в сумі 9 716 грн. 98 коп. за прострочення виконання грошових зобов'язань, витрати по держмиту в сумі 720 грн. 26 коп., витрати по забезпеченню судового процесу в сумі 236 грн.

06.11.2009 на виконання судового рішення Господарським судом Донецької області було видано наказ № 40/259.

Постановою Головного державного виконавця Центрально-міського відділу державної виконавчої служби міста Макіївка Головного територіального управління юстиції у Донецькій області Петровим О.В. від 28.04.2010 відкрито виконавче провадження № 22225359 з виконання наказу № 40/259.

У зв'язку із тим, що в Автоматизованій системі виконавчого провадження були відсутні відомості по вказаному виконавчому провадженню, позивач (стягувач) звернувся до Центрально-міського відділу державної виконавчої служби міста Макіївка з листом від 13.02.2017 № 13/0317-007 щодо надання інформації про стан виконання, зокрема, наказу № 40/259 (а.с.24).

Відповідно до листа № 14.8-16-208 від 21.03.2017 Центрально-міський відділ Державної виконавчої служби міста Макіївка Головного територіального управління юстиції у Донецькій області повідомив стягувача про завершення виконавчого провадження 10.11.2014 та про повернення виконавчого документа на підставі п. 9 ст. 47 Закону України "Про виконавче провадження", у зв'язку із тим, що документи відповідного виконавчого провадження у паперовому вигляді знаходяться на непідконтрольній території України і до переміщеного відділу ДВС у м. Лиман не передавалися. Також у цьому листі зазначено, що дії по виконавчих провадженнях, які відкриті органами державної виконавчої служби на територіях проведення АТО не можуть здійснюватися іншими органами ДВС, а передача таких виконавчих проваджень у встановленому законодавством порядку до інших органів ДВС з об'єктивних причин не може бути здійснена (а.с.25).

Скарга на дії державного виконавця мотивована відсутністю правових підстав для завершення виконавчого провадження та повернення виконавчого документа стягувачу. Обґрунтовуючи свою скаргу позивач послався на неотримання ним матеріалів відповідного виконавчого провадження (постанови про завершення виконавчого провадження та судового наказу), невжиття державною виконавчою службою усіх передбачених законодавством заходів по виконанню судового рішення.

Скаржник просив суд: визнати незаконними дії Центрально-міського відділу державної виконавчої служби міста Макіївка Головного територіального управління юстиції у Донецькій області щодо завершення виконавчого провадження № 22225359 та повернення стягувачу наказу Господарського суду Донецької області № 40/259 від 06.11.2009; скасувати постанову Центрально-міського відділу державної виконавчої служби міста Макіївка Головного територіального управління юстиції у Донецькій області по виконавчому провадженню № 22225359 від 10.11.2014 про повернення виконавчого документа стягувачу; зобов'язати Центрально-міський відділ державної виконавчої служби міста Макіївка Головного територіального управління юстиції у Донецькій області поновити виконавче провадження № 22225359; зобов'язати Центрально-міський відділ державної виконавчої служби міста Макіївка Головного територіального управління юстиції у Донецькій області вжити в рамках виконавчого провадження № 22225359 всі можливі заходи примусового виконання рішень, що передбачені діючим законодавством України, з метою належного виконання наказу суду по справі № 40/259.

Висновки судів попередніх інстанцій про наявність підстав для часткового задоволення скарги позивача колегія вважає достатньо обґрунтованими, виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 115 ГПК України рішення, ухвали, постанови господарського суду, що набрали законної сили, є обов'язковими на всій території України і виконуються у порядку, встановленому Законом України "Про виконавче провадження".

Згідно з ч. 1 ст. 116 ГПК України виконання рішення господарського суду провадиться на підставі виданого ним наказу, який є виконавчим документом. Після набрання судовим рішенням законної сили наказ видається за заявою стягувачу чи прокурору, який здійснював у цій справі представництво інтересів громадянина або держави в суді, або надсилається стягувачу рекомендованим чи цінним листом. Накази про стягнення судового збору надсилаються до органів державної виконавчої служби.

Примусове виконання рішень в Україні покладається на Державну виконавчу службу, яка входить до системи органів Міністерства юстиції України (ч.1 ст.2 Закону України "Про виконавче провадження" в редакції закону, чинного на момент вчинення відповідних виконавчих дій).

Частинами 1, 3 статті 6 Закону України "Про виконавче провадження" встановлено, що державний виконавець зобов'язаний використовувати надані йому права відповідно до закону і не допускати у своїй діяльності порушення прав та законних інтересів фізичних і юридичних осіб. Рішення, дії або бездіяльність державного виконавця можуть бути оскаржені в порядку, встановленому цим Законом.

Статтею 11 Закону України "Про виконавче провадження" визначено певний перелік обов'язків та прав державних виконавців, до яких, зокрема, віднесено: обов'язок неупередженого, своєчасного і у повному обсязі вчинення виконавчих дій, здійснення заходів, необхідних для своєчасного і в повному обсязі виконання рішення, зазначеного в документі на примусове виконання рішення, у спосіб та в порядку, встановленому виконавчим документом і цим Законом.

Відповідно до ч.1 ст.27 Закону України "Про виконавче провадження" у разі не надання боржником у строки, встановлені частиною другою статті 25 цього закону для самостійного виконання рішення, документального підтвердження повного виконання рішення державний виконавець на наступний день після закінчення відповідних строків розпочинає примусове виконання рішення.

Згідно з приписами ст.32 Закону України "Про виконавче провадження" заходами примусового виконання рішень, є, зокрема, звернення стягнення на кошти і інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб.

Таким чином, згідно положень діючого законодавства, обов'язком органів виконавчої служби є забезпечення повного, своєчасного та неупередженого виконання рішення суду.

Відповідно до п.9 ч.1 ст.47 Закону України "Про виконавче провадження" виконавчий документ на підставі якого відкрито виконавче провадження, за яким виконання не здійснювалося або здійснено частково, повертається стягувачу у разі, якщо наявна встановлена законом заборона щодо звернення стягнення на майно чи кошти боржника, якщо у нього відсутнє інше майно чи кошти, на які можливо звернути стягнення, а також щодо проведення інших виконавчих дій стосовно боржника, що виключає можливість виконання відповідного рішення.Частиною другої цієї статті передбачено, що при наявності обставин, зазначених у частині першій цієї статті, державний виконавець складає акт.

Судами встановлено, що наказ № 40/259, виданий Господарським судом Донецької області 06.11.2009 повернуто органом ДВС стягувачу на підставі п.9 ч.1 ст.47 Закону України "Про виконавче провадження".

Відповідно до відомостей, що містяться у Витягу з Автоматизованої системи виконавчого провадження (а.с. 27-28, 44-45) підставою вчинення вказаної дії державним виконавцем визначено: "Законами України "Про боротьбу з тероризмом", "Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції" та інш. визначаються тимчасові заходи для забезпечення підтримки суб'єктів господарювання, що здійснюють діяльність на території проведення антитерористичної операції, та осіб, які проживають у зоні проведення антитерористичної операції або переселилися з неї під час її проведення. 07.11.2014 розпорядженням Кабінету Міністрів України № 1085-р було затверджено перелік населених пунктів (зона АТО), на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють або здійснюють не в повному обсязі свої повноваження. У зв'язку з чим виконавчі дії на тимчасово неконтрольованій території не проводяться. Подальше проведення виконавчих дій неможливо у зв'язку з тим, що матеріали виконавчого провадження перебувають на території, на якій на даний час проводиться активна фаза АТО, а Центрально-Міський відділ державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Донецькій області переміщено на територію, підконтрольну українській владі. Згідно п.9 ст.47 Закону України "Про виконавче провадження" виконавчий документ, на підставі якого відкрито виконавче провадження, за яким виконання не здійснювалося або здійснене частково, повертається стягувачу у разі, якщо наявна встановлена законом заборона щодо звернення стягнення на майно чи кошти боржника, а також щодо проведення інших виконавчих дій стосовно боржника, що виключає можливість виконання відповідного рішення".

Відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України № 1085-р від 07.11.2014 на території м. Макіївка органи державної влади тимчасово не здійснюють або здійснюють не в повному обсязі.

Згідно наказу Міністерства юстиції України № 247/7 від 25.11.2014 "Про переміщення органів та установ юстиції Донецької області" органи виконавчої служби були переміщені з неконтрольованих територій на підконтрольні території 25.11.2014.

Судами встановлено, що станом на 10.11.2014 ВДВС, який знаходився у місті Макіївка, не міг здійснювати свої повноваження.

Крім того, відповідно до наказу Міністерства юстиції України № 953/5 від 17.06.2014 "Про невідкладні заходи щодо захисту прав громадян на території проведення антитерористичної операції" ДП "Інформаційний центр" тимчасово припинило доступ користувачів до Державних реєстрів інформаційної системи МЮУ, до закінчення АТО на сході України у тому числі м. Макіївка Донецької області.

Станом на 10.11.2014 ВДВС та його посадові особи не мали доступу до Єдиного державного реєстру виконавчих проваджень і не могли внесити до нього відомості щодо завершення виконавчого провадження.

24.07.2014 УДППЗ "Укрпошта" повідомила, що у зв'язку з активним розгортанням бойових дій в зоні проведення АТО, неможливо дістатися до місця призначення пошти, а тому піклуючись про здоров'я і життя працівників підприємство призупинило роботу поштових відділень в деяких населених пунктах Донецької та Луганської областей, в тому числі у м. Макіївка.

Станом на 10.11.2014 ВДВС не мав змоги відправляти рекомендовані листи.

Встановивши зазначені обставини, суди попередніх інстанції обґрунтовано виходили з того, що стягувач (позивач у справі) не міг отримати постанови про завершення виконавчого провадження та оригінал виконавчого документа, а відділ ДВС, в свою чергу, не мав можливості завершити виконавче провадження 10.11.2014 та внести відомості до Автоматизованої системи виконавчого провадження, направити стягувачу наказ Господарського суду Донецької області № 40/259 від 06.11.2009.

Доказів повернення виконавчого документа стягувачу та доказів здійснення виконавчих дій з виконання рішення Господарського суду Донецької області від 20.10.2009 у справі № 40/259 у період з 28.04.2014 по 09.11.2014, Центрально-міський відділ ДВС міста Макіївка ГТУЮ у Донецькій області суду не надало.

Таким чином, оскільки у діючому законодавстві не передбачено такої підстави для завершення виконавчого провадження та повернення виконавчого документа, як знаходження боржника та документів виконавчого провадження на території проведення антитерористичної операції, висновки попередніх судових інстанцій про обґрунтованість поданої позивачем скарги у відповідній частині, суд касаційної інстанції вважає обґрунтованими.

Крім того, суд апеляційної інстанції обґрунтовано відхилив посилання державної виконавчої служби на втрату матеріалів виконавчого провадження, враховуючи наступне.

Так, розділом 15 Інструкції з організації примусового виконання рішень, затверджена наказом Міністерства юстиції України за № 2832/5 від 29.09.2016, визначено порядок відновлення втраченого виконавчого провадження або матеріалів виконавчого провадження.

Відповідно до п.1 розділу 15 зазначеної Інструкції, за заявою сторони виконавчого провадження або з ініціативи виконавця відновленню підлягають

- втрачене виконавче провадження або його матеріали

- знищене виконавче провадження у разі постановлення Європейського судом з прав людини рішення, відповідно до якого держава зобов'язана виконати рішення національного суду

- виконавче провадження, виконання за яким здійснювалося на тимчасово окупованій території.

Пункт 2 розділу 15 Інструкції встановлює вимоги до заяви про відновлення виконавчого провадження, які подаються стороною виконавчого провадження, та вимоги до заяви, яка подається боржником, щодо відновлення матеріалів виконавчого провадження, виконання за яким здійснювалося на тимчасове окупованій території.

Відповідно до п.2 цього розділу, у заяві про відновлення матеріалів виконавчого провадження, виконання за яким здійснювалося на тимчасово окупованій території яка подається боржником, зазначаються обставини, які зумовлюють необхідність відновлення виконавчого провадження (намір виконати рішення, припинення заходів примусового виконання рішень у зв'язку з виконанням рішення у повному обсязі, скасування рішення на підставі якого видано виконавчий документ тощо) У разі виконання боржником рішення у повному обсязі до заяви додаються квитанції, платіжні документи, що підтверджують сплату боргу за виконавчим документом, виконавчого збору та витрат виконавчого провадження (у разі винесення відповідних постанов).

Пунктом 3 розділу 15 Інструкції передбачено, що виконавець за власною ініціативою чи за заявою сторін, а також самі сторони можуть звернутися до суду або іншого органу (посадової особи) які видали виконавчий документ, за видачею дублікату виконавчого документа.

Згідно пункту 4 розділ 15 Інструкції, виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього дублікату виконавчого документа (крім випадків, передбачених абзацом другим пункту 3 цього розділу) виносить постанову про відновлення втраченого (знищеного) виконавчого провадження і не пізніше наступного дня надсилає її стягувачеві та боржникові.

Пунктом 5 розділу 15 Інструкції встановлено, що у разі відновлення виконавчого провадження за ініціативою виконавця він у постанові роз'яснює сторонам право надати документи виконавчого провадження, їх копії інші документи або відомості, що стосуються втраченого виконавчого провадження.

Для відновлення виконавчого провадження чи його матеріалів державний виконавець використовує відомості автоматизованої системи виконавчого провадження про винесені постанови та інші документи виконавчого провадження, інформацію та документи, одержані ним, у тому числі від сторін виконавчого провадження (п.6 розділ 15 Інструкції).

Пунктом 7 розділу 15 Інструкції передбачено, що відновлене виконавче провадження підлягає виконанню в порядку, встановленому Законом.

Таким чином, матеріали втраченого виконавчого провадження можуть бути поновлені і за ініціативою державного виконавця.

Втрата матеріалів виконавчого провадження не з вини стягувача зумовлює необхідність встановлення та вжиття заходів необхідних для виконання судового рішення саме державним виконавцем, а не особою, на користь якої прийнято рішення суду, адже ефективна організація системи виконання рішень є позитивним обов'язком держави.

Частиною 2 ст. 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" закріплено, що судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання усіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України.

Конституційний Суд України у п.2 мотивувальної частини рішення від 13.12.2012 № 18-рп/2012 зазначив, що виконання судового рішення є невід'ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави.

У п.3 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 25.04.2012 у справі №11-рп/2012 зазначено, що невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом.

Отже, право на судовий захист є конституційною гарантією прав і свобод людини і громадянина, а обов'язкове виконання судових рішень - складовою права на справедливий судовий захист.

Згідно приписів ст.9 Конституції України, ст.19 Закону України "Про міжнародні договори України" і ст.4 ГПК України господарські суди у процесі здійснення правосуддя мають за відповідними правилами керуватися нормами міжнародних договорів, ратифікованих законами України.

Згідно з вимогами статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

У зв'язку з ратифікацією Конвенції, протоколів до неї та прийняттям Верховною Радою України Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" господарським судам у здійсненні судочинства зі справ, віднесених до їх підвідомчості, слід застосовувати судові рішення та ухвали Суду з будь-якої справи, що перебувала в його провадженні (абз.3 п.2 інформаційного листа Вищого господарського суду України № 01-8/1427 від 18.11.2003 "Про Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та юрисдикцію Європейського суду з прав людини").

У рішенні Європейського суду з прав людини від 20.06.2004 у справі "Півень проти України" суд вказав, що право на судовий розгляд, гарантований ст.6 Концепції, захищає також виконання остаточних та обов'язкових судових рішень, які в країні, що поважає верховенство права, не можуть залишатися невиконаними, завдаючи при цьому шкоди одній зі сторін.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 20.07.2004 по справі "Шмалько проти України" зазначено, що для цілей ст.6 Конвенції виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як невід'ємна частина "судового розгляду". У рішенні від 17.05.2005 по справі "Чіжов проти України" Європейський суд з прав людини зазначив, що позитивним обов'язком держави є організація системи виконання рішень таким чином, щоб переконатися, що неналежне зволікання відсутнє та що система ефективна і законодавчо, і практично, а нездатність державних органів ужити необхідних заходів для виконання рішення позбавляє гарантії § 1 ст.6 Конвенції. Затримка у виконанні рішення може бути виправдана за виняткових обставин. Але затримка не повинна бути такою, що позбавляє сутності право, яке захищається п.1 ст.6 Конвенції ("Іммобільяре Саффі проти Італії").

Згідно Рішення Європейського суду з прав людини від 19.03.1997 у справі "Горнсбі проти Греції" Європейський суд наголосив, що "відповідно до усталеного прецедентного права, пункт 1 статті 6 гарантує кожному право на звернення до суду або арбітражу з позовом стосовно будь-яких його цивільних прав та обов'язків. Таким чином, ця стаття проголошує "право на суд", одним з аспектів якого є право на доступ, тобто право подати позов з приводу цивільно-правових питань до суду. Однак це право було б ілюзорним, якби правова система Договірної держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов'язкову силу, не виконувалося на шкоду одній із сторін. Важко собі навіть уявити, щоб стаття 6 детально описувала процесуальні гарантії, які надаються сторонам у спорі, - а саме: справедливий, публічний і швидкий розгляд, - і водночас не передбачала виконання судових рішень. Якщо вбачати у статті 6 тільки проголошення доступу до судового органу та права на судове провадження, то це могло б породжувати ситуації, що суперечать принципу верховенства права, який Договірні держави зобов'язалися поважати, ратифікуючи Конвенцію. Отже, для цілей статті 6 виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина "судового розгляду". Європейський суд також зазначив, що "адміністративні органи є складовою держави, яка керується принципом верховенства права, а відтак інтереси цих органів збігаються з необхідністю належного здійснення правосуддя. Якщо адміністративні органи відмовляються або неспроможні виконати рішення суду, чи навіть зволікають з його виконанням, то гарантії, надані статтею 6 стороні на судовому етапі, втрачають свою мету. "

З огляду на вищевикладене, у даному випадку дії державного виконавця щодо завершення виконавчого провадження та повернення наказу стягувачу були правомірно визнані попередніми судовими інстанціями незаконними та такими, що порушують принцип обов'язковості виконання судових рішень, встановлений як нормами національного, так і міжнародного законодавства.

Враховуючи незаконність дій відділу виконавчої служби, пов'язаних з поверненням виконавчого документа стягувачу із виконання наказу, судами обґрунтовано визнана недійсною відповідна постанова державного виконавця Центрально-Міського відділу ДВС міста Макіївка ГТУЮ у Донецькій області № 22225359 від 10.11.2014.

При цьому, поновлення виконавчого провадження можливе виключно за умови його попереднього зупинення.

Судами обґрунтовано відмовлено в задоволенні вимог стягувача про зобов'язання державного виконавця поновити виконавче провадження та вжити в рамках виконавчого провадження всіх можливих заходів примусового виконання рішень, оскільки в матеріалах справи відсутні відомості щодо зупинення виконавчого провадження, а також докази повторного пред'явлення наказу суду до виконання і ухилення держаної виконавчої служби від вчинення відповідної дії.

Відповідно до приписів статті 111 7 ГПК України касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти їх. Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Колегія вважає, що судами попередніх інстанцій дана належна правова оцінка усім обставинам справи, норми матеріального та процесуального права застосовані вірно і передбачені законом підстави для зміни або скасування судових рішень, відсутні.

З урахуванням викладеного, оскаржувана постанова апеляційної інстанції підлягає залишенню без змін, а касаційна скарга - без задоволення.

Керуючись ст.ст. 111 5 , 111 7 , 111 9 , 111 11 ГПК України, Вищий господарський суд України

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу залишити без задоволення.

Постанову Донецького апеляційного господарського суду від 11.09.2017 у справі № 40/259 залишити без змін.

Головуючий суддя В. А. Корсак

С у д д і І. В. Алєєва

М. В. Данилова