Рішення

від 25.05.2017 по справі 5017/3705/2012

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"26" травня 2017 р.Справа № 5017/3705/2012

Господарський суд Одеської області

У складі судді Желєзної С.П.

Секретаря судових засідань Курка Д.В.

За участю представників сторін:

Прокурор: Галісевич О.О. /посвідчення/;

Від позивачів:

-Міністерства оборони України: Добров Ю.І. за довіреністю №220/435/д від 24.12.2016р.;

-Білгород-Дністровської квартирно-експлуатаційної частини району: Турченко О.В. за довіреністю №11 від 10.01.2017р.

Від відповідачів:

-Тарутинської районної державної адміністрації Одеської області: не з`явився;

-фермерського господарства „Колос 2006: не з`явився;

Від третьої особи:

-Кабінету Міністрів України: Давидова К.І. за довіреністю №03-35/2518 від 20.03.2017р.

Розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом заступника Білгород-Дністровського прокурора з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері в інтересах держави в особі Міністерства оборони України, Білгород-Дністровської квартирно-експлуатаційної частини району до Тарутинської районної державної адміністрації Одеської області, фермерського господарства „Колос 2006, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивачів: Кабінету Міністрів України, про визнання недійсними договорів оренди землі та витребування земельних ділянок,

ВСТАНОВИВ:

Заступник Білгород-Дністровського прокурора з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері (далі по тексту прокурор) звернувся до господарського суду Одеської області із позовом в інтересах держави в особі Міністерства оборони України (далі по тексту МО України), Білгород-Дністровської квартирно-експлуатаційної частини району (далі по тексту Білгород-Дністровської КЕЧР) до Тарутинської районної державної адміністрації Одеської області (далі по тексту Тарутинська РДА Одеської області), фермерського господарства „Колос 2006 (далі по тексту ФГ „Колос 2006) про визнання недійсними: договору оренди землі № б/н від 09.06.2008р. (об`єкт оренди - земельна ділянка площею 75,51 га;), договору оренди землі № б/н від 09.06.2008р. (об`єкт оренди земельна ділянка площею 102,53 га), договору оренди землі № б/н від 09.06.2008р. (об`єкт оренди земельна ділянка площею 121,96 га), які були укладені між відповідачами, та витребування з володіння ФГ „Колос 2006 земельних ділянок, що були передані в оренду за вказаними договорами.

Рішенням господарського суду Одеської області від 25.06.2014р., залишеним без змін постановою Одеського апеляційного господарського суду від 13.10.2015р., позов прокурора був задоволений у повному обсязі, визнано недійсними укладені між відповідачами договір оренди № б/н від 09.06.2008р., зареєстрований у Тарутинському районному відділі Одеської регіональної філії ДП „Центр ДЗК 11.06.2008р. за №040853400020; договір оренди № б/н від 09.06.2008р., зареєстрований у Тарутинському районному відділі Одеської регіональної філії ДП „Центр ДЗК 11.06.2008р. за №040853400021; договір оренди № б/н від 09.06.2008р., зареєстрований у Тарутинському районному відділі Одеської регіональної філії ДП „Центр ДЗК 11.06.2008р. за №040853400019; витребувано у ФГ „Колос 2006 та зобов`язано останнього повернути Міністерству оборони України зі складанням акту приймання-передачі земельні ділянки загальною площею 300,00 га , вартістю 988 680 грн., а саме: земельну ділянку загальною площею 75,51 га вартістю 248 850 грн. 75 коп., земельну ділянку загальною площею 121,96 га вартістю 401 931 грн. 37 коп., земельну ділянку загальною площею 102,53 га вартістю 337897грн.86 коп., передані Тарутинською районною державною адміністрацією Одеської області за договорами оренди від 09.06.2008р.

Постановою Вищого господарського суду України від 01.02.2016р. по даній справі рішення господарського суду від 25.06.2014р. та постанова від 13.10.2015р. по даній справі були скасовані, справу було передано на новий розгляд до місцевого господарського суду, у зв`язку із неповним з`ясуванням судами попередніх інстанцій всіх обставин справи.

У постанові від 01.02.2016р. по даній справі Вищим господарським судом України було наголошено на необхідності при новому розгляді справи встановити чи є предмет позову у справі №2а-3436/08/1570 частиною вимоги заявленої у справі №5017/3705/2012, і в залежності від зроблених висновків вирішити питання про застосування ч. 2 ст. 264 ЦК України, якою передбачено, що позовна давність переривається у разі пред`явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач.

Варто зазначити, що під час апеляційного перегляду рішення суду від 25.06.2014р., Одеським апеляційним господарським судом 14.04.2015р. було винесено ухвалу, якою на підставі ст. 27 ГПК України було залучено до участі у справі у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивачів: Кабінет Міністрів України.

Після надходження матеріалів справи до господарського суду, за результатами проведеного повторного автоматичного розподілу, дану справу в порядку ст. 2-1 ГПК України було передано на розгляд судді Желєзній С.П., яка ухвалою від 01.03.2016р. прийняла справу до свого провадження.

Ухвалою від 06.05.2016р. господарським судом у порядку ст. 79 ГПК України було зупинено провадження у даній справі до вирішення господарським судом Одеської області справи №916/3706/2012 за позовом заступника Білгород-Дністровського прокурора з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері в інтересах держави в особі Міністерства оборони України, Білгород-Дністровської квартирно-експлуатаційної частини району до Тарутинської районної державної адміністрації Одеської області, товариства з обмеженою відповідальністю „Мазур-Юг, за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивачів: Кабінету Міністрів України, оперативного командування „Південь, про визнання недійсними договорів оренди землі та витребування земельних ділянок, а також за зустрічним позовом Тарутинської районної державної адміністрації Одеської області до Міністерства оборони України, Білгород-Дністровської квартирно-експлуатаційної частини району про визнання припиненим права постійного користування.

Ухвалою від 18.01.2017р. господарським судом було поновлено провадження по даній справі, у зв`язку з усуненням обставин, які зумовили зупинення провадження по даній праві.

08.02.2017р. до господарського суду надійшло клопотання (вх. № 2-761/17) від ФГ „Колос 2006 про зупинення провадження по даній справі, яке було обґрунтоване фактом смерті одноосібного засновника ФГ „Колос 2006, що підтверджується наявним в матеріалах справи свідоцтвом про смерть від 01.12.2016р.. З посиланням на ст. 1270 Цивільного кодексу України, якою, зокрема, встановлено строк прийняття спадщини, який починається з часу відкриття спадщини та складає шість місяців, та ст. 25, ст. 79 ГПК України ФГ „Колос 2006 зазначало про відсутність власника майна господарства, у зв`язку з чим, голова ФГ „Колос 2006 просив господарський суд зупинити провадження у справі до вступу у справу спадкоємця засновника вказаного відповідача.

Розглянувши клопотання відповідача суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. ч. 1,4 ст. 1 Закону України „Про фермерське господарство від 19 червня 2003 року N 973-IV (з наступними змінами та доповненнями) фермерське господарство є формою підприємницької діяльності громадян, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, здійснювати її переробку та реалізацію з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих їм у власність та/або користування, у тому числі в оренду, для ведення фермерського господарства, товарного сільськогосподарського виробництва, особистого селянського господарства, відповідно до закону. Фермерське господарство підлягає державній реєстрації як юридична особа або фізична особа - підприємець. Фермерське господарство, зареєстроване як юридична особа, діє на основі Статуту. У Статуті зазначаються найменування господарства, його місцезнаходження, адреса, предмет і мета діяльності, порядок формування майна (складеного капіталу), органи управління, порядок прийняття ними рішень, порядок вступу до господарства та виходу з нього та інші положення, що не суперечать законодавству України.

При цьому, положеннями ст. 4 Закону України „Про фермерське господарство встановлено, що головою фермерського господарства є його засновник або інша визначена в Статуті особа. Голова фермерського господарства представляє фермерське господарство перед органами державної влади, підприємствами, установами, організаціями та окремими громадянами чи їх об`єднаннями відповідно до закону. Голова фермерського господарства укладає від імені господарства угоди та вчиняє інші юридично значимі дії відповідно до законодавства України. Голова фермерського господарства може письмово доручати виконання своїх обов`язків одному з членів господарства або особі, яка працює за контрактом.

Згідно зі ст. 35 Закону України „Про фермерське господарство діяльність фермерського господарства припиняється у разі: 1) реорганізації фермерського господарства; 2) ліквідації фермерського господарства; 3) визнання фермерського господарства неплатоспроможним (банкрутом); 4) якщо не залишається жодного члена фермерського господарства або спадкоємця, який бажає продовжити діяльність господарства.

Положеннями ч. 1 ст. 104 ЦК України визначено, що юридична особа припиняється в результаті реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації. У разі реорганізації юридичних осіб майно, права та обов`язки переходять до правонаступників.

Згідно з ч. 5 ст. 79 ГПК України господарський суд має право зупинити провадження у справі за клопотанням сторони, прокурора, який бере участь в судовому процесі, або за своєю ініціативою у випадках заміни однієї з сторін її правонаступником.

Враховуючи відсутність в матеріалах справи доказів на підтвердження реорганізації ФГ „Колос 2006 як юридичної особи, якими в силу прямої вказівки закону можуть виступати такі форми як злиття, приєднання, поділ, перетворення, а також встановлення вичерпного переліку підстав для зупинення провадження у справі, господарський суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для зупинення провадження у справі з підстав, наведених ФГ „Колос 2006 у заяві від 08.02.2017р.. Крім того, як вбачається з матеріалів справи, 10.11.2016р. засновником фермерського господарства було прийнято рішення про призначення головою ФГ „Колос 2006 його спадкоємця, який представляє інтереси господарства у межах даної справи.

Все вищевикладене свідчить про відсутність правових підстав для задоволення клопотання відповідача про зупинення провадження у справі, у зв`язку з чим, господарським судом було відмовлено відповідачу у задоволенні зазначеного клопотання.

20.02.2017р. Тарутинською районною державною адміністрацією Одеської області було подано до господарського суду клопотання (2-1007/17) у порядку ст. 27 ГПК України, у відповідності до якого відповідач просив суд залучити до участі у справі у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів: Головне управління Держгеокадастру в Одеській області. Необхідність залучення до участі у справі Головного управління Держгеокадастру в Одеській області, за твердженням відповідача, пов`язана із обліком спірних земельних ділянок органами державного земельного кадастру як земель сільськогосподарського призначення, у зв`язку з чим, використання МО України таких ділянок для цілей оборони порушуватиме права Головного управління Держгеокадастру в Одеській області.

Відповідно до ч. ч. 1, ст. 27 Господарського процесуального кодексу України треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, можуть вступити у справу на стороні позивача або відповідача до прийняття рішення господарським судом, якщо рішення з господарського спору може вплинути на їх права або обов`язки щодо однієї з сторін. Їх може бути залучено до участі у справі також за клопотанням сторін, прокурора. Якщо господарський суд при прийнятті позовної заяви, вчиненні дій по підготовці справи до розгляду або під час розгляду справи встановить, що рішення господарського суду може вплинути на права і обов`язки осіб, що не є стороною у справі, господарський суд залучає таких осіб до участі у справі як третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору. У справах щодо майна господарських організацій, у статутному капіталі яких є корпоративні права держави, господарський суд залучає орган державної влади, що здійснює управління корпоративними правами, до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору. У заявах про залучення третіх осіб і у заявах третіх осіб про вступ у справу на стороні позивача або відповідача зазначається, на яких підставах третіх осіб належить залучити або допустити до участі у справі.

Згідно з п. 1.6 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року N 18 „Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції (з наступними змінами і доповненнями) ГПК передбачає можливість участі в судовому процесі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог, на предмет спору, якщо рішення господарського суду зі спору може вплинути на права та обов`язки цієї особи щодо однієї із сторін (стаття 27 ГПК). Така третя особа виступає в процесі на стороні позивача або відповідача - у залежності від того, з ким із них у неї існують (або існували) певні правові відносини.

Підсумовуючи вищевикладене та приймаючи до уваги фактичні обставини справи, господарський суд доходить висновку про відсутність підстав для залучення до участі у справі Головного управління Держгеокадастру в Одеській області, оскільки відповідачем не було доведено суду обставин на підтвердження можливості впливу рішення господарського суду по даній справі на права державного органу, до повноважень якого не належить розпорядження спірними земельними ділянками.

З огляду на викладене, господарський судом було відмовлено Тарутинській районній державній адміністрації Одеської області у задоволенні клопотанням (вх. № 2-1007/17) про залучення до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів, Головного управління Держгеокадастру в Одеській області.

Крім того, під час нового розгляду справи до суду надійшла зустрічна позовна заява ФГ „Колос 2006 про визнання припиненим права постійного користування Одеським військовим округом земельною ділянкою колишнього Тарутинського полігону з 01.01.1998р.

Ухвалою від 27.02.2017р., яка була залишена без змін постановою Одеського апеляційного господарського суду від 28.03.2017р. по справі №5017/3705/2012, господарським судом було повернуто зустрічну позовну заяву і додані до неї документи ФГ „Колос 2006.

Під час нового розгляду справи прокурор, позивачі та третя особа, повністю підтримали заявлені позовні вимоги.

В свою чергу, відповідачі проти позову заперечують у повному обсязі. При цьому, Тарутинська районна державна адміністрація та ФГ „Колос 2006 наголошували на пропуску прокурором та позивачами визначеного законом строку позовної давності для звернення до суду із даними позовними вимогами, у зв`язку з чим, просили господарський суд відмовити у задоволені позову у повному обсязі.

При цьому, господарський суд зазначає, що 24.05.2017р. до суду надійшло клопотання від ФГ „Колос 2006 про зупинення провадження у даній справі до завершення розгляду справи №5017/3706/2012 за позовом заступника Білгород-Дністровського прокурора з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері в інтересах держави в особі Міністерства оборони України, Білгород-Дністровської квартирно-експлуатаційної частини району до Тарутинської районної державної адміністрації Одеської області, товариства з обмеженою відповідальністю „Мазур-Юг, за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивачів: Кабінету Міністрів України, оперативного командування „Південь, про визнання недійсними договорів оренди землі та витребування земельних ділянок, а також за зустрічним позовом Тарутинської районної державної адміністрації Одеської області до Міністерства оборони України, Білгород-Дністровської квартирно-експлуатаційної частини району про визнання припиненим права постійного користування, у зв`язку з новим розглядом такої справи господарським судом.

Як зазначалось вище по тексті рішення, ухвалою від 06.05.2016р. господарським судом провадження у даній справі вже зупинялося до завершення розгляду справи №5017/3706/2012.

Враховуючи тривалість вирішення спору по справі №5017/3706/2012, знаходження даної справи в провадженні судів з 2012 року, необхідність захисту прав та інтересів позивачів у розумні строки, право на яку надано як фізичним так і юридичним особам ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, судом було відмовлено ФГ „Колос 2006 у задоволенні клопотання від 25.05.2017р. про зупинення провадження у даній справі.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши доводи та пояснення учасників судового процесу, суд встановив наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, Постановою Ради народних комісарів УРСР від 18.12.1945 №2002/063 "Об отводе 20000 гектаров земли на территории Бородинского, Тарутинского и Саратского районов Измаильской области для организации окружного артполигона ОДВО" постановлено відвести на території Бородинського, Тарутинського та Саратського районів Ізмаїльської області під окружний артилерійський полігон Одеського військового округу 20000 га землі в межах схеми, що додавалось до рішення.

Постановою Ізмаїльського обласного виконавчого комітету і бюро обкому КП/б/У від 12.02.1946 №53/9-ОП "О порядке передачи в натуре земель Одесскому Военному Округу для учебного артилерийского лагеря под полигон, согласно постановлению СНК УССР от 18.ХІІ.1945 года за №2002/063", затверджено перелік організаційних заходів, необхідних для здійснення в натурі передачі земель Одеському військовому округу та переселення в зв`язку з цим селянських господарств.

При цьому, 10.06.1946р. обласною комісією по передачі земель Одеському військовому округу, яка діяла на виконання постанови Ради народних комісарів Української РСР від 18.12.1945 №2002/063 та постанови Ізмаїльського обласного виконавчого комітету від 12.02.1946 №53/9-ОП, складено акт передачі земельної ділянки, що відводиться під учбовий артилерійський полігон ОДВО на площі 23600 га. Так, вказаним актом було підтверджено факт відведення земельної ділянки на площі 23600 га в натурі за рахунок земель Саратського, Тарутинського, Бородинського, Староказачанського та Арцизького районів. При цьому, в акті від 10.06.1946р. зазначено, що при відводі земель в натурі, у зв`язку з рельєфом місцевості (з метою включення деяких висотних пунктів) виникла необхідність у збільшенні площі артполігону, у зв`язку з чим, фактично відведено під полігон на 3600 га більше, ніж було передбачено проектом, що було узгоджено районними організаціями. Схема фактичного відводу земель є додатком до акта.

Рішенням звуженого засідання Ізмаїльського обласного виконавчого комітету №7 від 10.06.1946р. "Об утверждении акта областной комиссии по передаче земель под артилерийский полигон Одесскому Военному Округу" було затверджено вказаний акт обласної комісії від 10.06.1946р. про передачу земельної ділянки площею 23600 га під учбовий артилерійський полігон Одеському військовому округу.

05.05.2005р. Тарутинською районною державною адміністрацією відповідно до статті 13 Закону України "Про місцеві державні адміністрації", статей 17, 141, 149, пунктів 3, 5, 12 розділу Х Земельного кодексу України, згідно з директивою Міністерства оборони України №115/1/01 від 29.01.2004р. та Наказом командувача військами Південного оперативного командування № 67 від 16.02.2004р. "Про розформування військової частини А-1366" було прийнято розпорядження №101/А-2005 "Про вилучення із користування військової частини А-1366 земельної ділянки загальновійськового полігону на території Веселодолинської сільської ради", яким з урахуванням пункту 1 розпорядження Тарутинської райдержадміністрації Одеської області №368/А-2005 від 14.12.2005р. "Про внесення змін до деяких розпоряджень голови райдержадміністрації щодо урегулювання земельних відносин з військовими формуваннями", було припинено право користування земельною ділянкою площею 23253,17 га, наданої в користування військовій частині А-1366 для організації загальновійськового полігону і розташованої на території Веселодолинської сільської ради, а також переведено вказану земельну ділянку в землі запасу Веселодолинської сільської ради.

Розпорядженням Тарутинської райдержадміністрації № 398/А-2007 від 28.12.2007р. „Про затвердження проектів землеустрою щодо відведення ТОВ „Тіса, ВАТ „Чапаєва, ФГ „Таврія-К, ФГ „Колос-2006, ТОВ „Мазур-ЮГ, ВАТ „Калініна, ПП „Фетіца, ЧП „Роман земельних ділянок на умовах оренди із земель запасу Веселодолинської сільської ради зокрема було передано в довгострокову оренду ФГ „Колос-2006 земельну ділянку площею 300,00 га ріллі строком на 49 років та зобов`язано керівника ФГ „Колос-2006 укласти договори оренди землі з районною державною адміністрацією.

На підставі зазначеного розпорядження, 09.06.2008р. між Тарутинською районною державною адміністрацією Одеської області (Орендодавець) та ФГ „Колос-2006 були укладені наступні договори:

- договір оренди землі від 09.06.2008р., згідно до умов якого Орендодавець надає, а Орендар приймає у строкове платне користування земельну ділянку загальною площею 121,9645 га ріллі для ведення товарного сільськогосподарського виробництва із земель запасу Веселодолинської сільської ради. Договір було укладено строком на 49 років, який, відповідно, діє до 01.10.2056р. Договір оренди землі від 09.06.2008р. було зареєстровано у Тарутинському районному відділі Одеської регіональної філії ДП „Центр ДЗК 11.06.2008р. за №040853400020.

- договір оренди землі від 09.06.2008р., згідно до умов якого Орендодавець надає, а Орендар приймає у строкове платне користування земельну ділянку загальною площею 102,53 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва із земель запасу Веселодолинської сільської ради. Договір було укладено строком на 49 років, який, відповідно, діє до 01.10.2056р. Договір оренди землі від 09.06.2008р. було зареєстровано у Тарутинському районному відділі Одеської регіональної філії ДП „Центр ДЗК 11.06.2008р. за №040853400019.

- договір оренди землі від 09.06.2008р., згідно до умов якого Орендодавець надає, а Орендар приймає у строкове платне користування земельну ділянку загальною площею 75,5146 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва із земель запасу Веселодолинської сільської ради. Договір було укладено строком на 49 років, який, відповідно, діє до 01.10.2056р. Договір оренди землі від 09.06.2008р. було зареєстровано у Тарутинському районному відділі Одеської регіональної філії ДП „Центр ДЗК 11.06.2008р. за №040853400021.

Постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 14.06.2012р. визнано протиправним та скасовано розпорядження Тарутинської райдержадміністрації Одеської області №101/А-2005 від 05.05.2005р. "Про використання земель Тарутинського загальновійськового полігону" та п. 1 розпорядження Тарутинської райдержадміністрації Одеської області №368/А-2005 від 14.12.2005р. "Про внесення змін до деяких розпоряджень голови райдержадміністрації щодо урегулювання земельних відносин з військовими формуваннями".

Приписами ч. 3 ст. 35 ГПК України встановлено, що обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Приймаючи судове рішення у вказаній адміністративній справі, апеляційний адміністративний суд виходив з того, що оскільки чинне на той час законодавство (Земельний кодекс УРСР 1992 року) не визначало момент, з якого особа набувала право землекористування, право постійного землекористування у Одеського військового округу виникло згідно з постановою Ради народних комісарів УРСР від 1945р. та на підставі рішення Ізмаїльського облвиконкому від 1946р. Прийнятими у подальшому Земельними кодексами (1970 року, 1990 року) було встановлено, що право власності та право постійного користування земельною ділянкою виникає після встановлення землевпорядними організаціями меж земельних ділянок на місцевості та видачі державного акту, що посвічує відповідне право. Але, з урахуванням принципу дії законів у часі, вказані нормативно-правові акти поширювали свою дію на відносини, що виникли після набрання ними чинності. Як Земельний кодекс УРСР 1970р., так і Земельний кодекс України 1990р. серед підстав припинення прав користування земельними ділянками не передбачали не оформлення або не переоформлення раніше наданих прав. Поряд з цим апеляційний адміністративний суд послався на рішення Конституційного Суду України від 22.09.2005 року № 5-рп/2005 у справі № 1-17/2005 (справа про постійне користування земельними ділянками), в якому зазначено, що юридичні особи з підстави непереоформлення права постійного землекористування на право власності або право користування землею не можуть втрачати раніше наданого їм права постійного користування земельною ділянкою.

У зв`язку із викладеним та на підставі статті 116 Конституції України, статей 13, 77, 84 Земельного кодексу України, статей 3, 14 Закону України "Про Збройні Сили України", статті 1 Закону України "Про використання земель оборони", статей 3, 4, 6 Закону України "Про управління об`єктами державної власності", пункту 1 Положення про Міністерство оборони України, затвердженого указом Президента України від 06.04.2011р. №406/2011, пункту 44 Положення про порядок надання в користування земель (земельних ділянок) для потреб Збройних Сил України та основних правил користування наданими землями і Керівництва з обліку земель (земельних ділянок) в органах квартирно-експлуатаційної служби Збройних Сил України, затверджених наказом Міністра оборони України №483 від 22.12.1997р., апеляційний адміністративний суд дійшов висновку про те, що, незважаючи на відсутність державного акту за Міністерством оборони України залишається право постійного користування, а тому вони відносяться до земель оборони, належать державі на праві власності та за відповідними військовими формуваннями закріплені на праві постійного користування. Тому виключно Кабінет Міністрів України має право припиняти право користування земельною ділянкою, що входить до складу земель оборони. Одночасно суд зазначив, що всупереч частини 5 статті 116, статті 149 Земельного кодексу України рішення про зміну цільового призначення спірної земельної ділянки уповноваженим органом не приймалося, а згода Міністром оборони України на її вилучення не надавалася.

Прокурор зазначає, що укладання спірних договорів оренди землі, предметом яких є земельні ділянки державної власності, які перебувають на обліку у Білгород-Дністровській КЕЧР, що підтверджується індивідуальною карткою №95 обліку земельної ділянки №92, та використання їх ФГ „Колос-2006 у власній господарській діяльності, порушує права та законні інтереси позивача, оскільки уповноваженими державними органами не надавалась згода на відчуження земель оборони, у зв`язку з чим, такі договори підлягають визнанню недійсними, а земельні ділянки поверненню Міністерству оборони України.

Міністерство оборони України заперечувало проти пропуску строку звернення до господарського суду із даними позовними вимогами, оскільки до ухвалення рішення по справі №2-а-3436/08/1570 та набрання ним законної сили, позивачі та прокурор були позбавлені можливості довідатись про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Окрім того, позивач зазначав, що ні він, ні прокурор, ні інший позивач не є сторонами оспорюваних договорів, а окрім того, позивачі зазначали про необхідність першочергового вирішення питання щодо законності розпоряджень Тарутинської райдержадміністрації, якою, зокрема, було припинено право постійного користування Міністерства оборони України, а, в подальшому, передано в оренду спірні земельні ділянки.

Відповідачі проти позову заперечували у повному обсязі з підстав його незаконності та необґрунтованості. При цьому, Тарутинська РДА та ФГ „Колос 2006 у поданих до господарського суду заявах неодноразово наголошували про пропуск позивачами строку позовної давності для звернення до суду із даними позовними вимогами, оскільки, за переконанням відповідачів, Міністерство оборони України та Білгород-Дністровської КЕЧР ще у 2008р. були обізнані про наявність спірних договорів, так як у судовому засіданні по справі №2-а-3436/08/1570, яке відбулось 28.05.2008р., питання про залучення орендарів спірних земельних ділянок до участі у справі були предметом обговорення.

Окрім того, Тарутинська РДА зазначала, що прокурором не було надано правовстановлюючих документів на землю Міністерства оборони України. Також, відповідач зазначав, що Тарутинською РДА було дотримано вимоги закону щодо передання земель в оренду ФГ „Колос 2006, оскільки останньому було надано у користування землі сільськогосподарського призначення, а не землі оборони.

Вирішуючи питання про обґрунтованість заявлених в межах даної справи позовних вимог, суд виходить з наступного.

Відповідно до ст. 1 Закону України „Про правовий режим майна у Збройних Силах України від 21 вересня 1999 року за N 1075-XIV (з наступними змінами та доповненнями) військове майно - це державне майно, закріплене за військовими частинами, закладами, установами та організаціями Збройних Сил України. До військового майна належать будинки, споруди, передавальні пристрої, всі види озброєння, бойова та інша техніка, боєприпаси, пально-мастильні матеріали, продовольство, технічне, аеродромне, шкіперське, речове, культурно-просвітницьке, медичне, ветеринарне, побутове, хімічне, інженерне майно, майно зв`язку тощо.

Положеннями ч. 2 ст. 2 Закону України „Про правовий режим майна у Збройних Силах України Міністерство оборони України як центральний орган управління Збройних Сил України здійснює відповідно до закону управління військовим майном, у тому числі закріплює військове майно за військовими частинами (у разі їх формування, переформування), приймає рішення щодо перерозподілу цього майна між військовими частинами Збройних Сил України, в тому числі у разі їх розформування.

Згідно зі ст. 3 Закону України „Про правовий режим майна у Збройних Силах України, п. 102 ч. 4 Постанови Кабінету Міністрів України „Про затвердження Положення про Міністерство оборони України від 26 листопада 2014 р. N 671 військове майно закріплюється за військовими частинами Збройних Сил України на праві оперативного управління (з урахуванням особливостей, передбачених частиною другою цієї статті). З моменту надходження майна до Збройних Сил України і закріплення його за військовою частиною Збройних Сил України воно набуває статусу військового майна. Військові частини використовують закріплене за ними військове майно лише за його цільовим та функціональним призначенням. Облік, інвентаризація, зберігання, списання, використання та передача військового майна здійснюються у спеціальному порядку, що визначається Кабінетом Міністрів України. Міністерство оборони України є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України. Міністерство оборони України відповідно до покладених на нього завдань подає Кабінетові Міністрів України пропозиції щодо відчуження військового майна та здійснює в установленому законом порядку його відчуження або передачу.

Приписами ст. 4 Закону України „Про правовий режим майна у Збройних Силах України встановлено, що військові частини ведуть облік закріпленого за ними майна у кількісних, якісних, обліково-номерних та вартісних показниках і враховують по відповідних службах - продовольчій, речовій, квартирно-експлуатаційній, пально-мастильних матеріалів тощо.

Згідно з приписами ст. 6 Закону України „Про правовий режим майна у Збройних Силах України відчуження військового майна здійснюється Міністерством оборони України через уповноважені Кабінетом Міністрів України підприємства та організації, визначені ним за результатами тендеру, після його списання, за винятком майна, визначеного частиною другою цієї статті. Рішення про відчуження військового майна, що є придатним для подальшого використання, але не знаходить застосування у повсякденній діяльності військ, надлишкового майна, а також цілісних майнових комплексів та іншого нерухомого майна приймає Кабінет Міністрів України за поданням Міністерства оборони України. Відчуження земельних ділянок, на яких розташовані об`єкти нерухомого військового майна, що підлягають реалізації, та земельних ділянок, які вивільняються у процесі реформування Збройних Сил України, Державної спеціальної служби транспорту, здійснюється в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України

Відповідно до ст. 13 Земельного кодексу України до повноважень Кабінету Міністрів України в галузі земельних відносин належить, зокрема розпорядження землями державної власності в межах, визначених цим Кодексом.

Приписами п. 3 Постанови Кабінету Міністрів України „Про порядок відчуження та реалізації військового майна Збройних Сил від 28 грудня 2000 р. N 1919 встановлено, що повноваження суб`єктам підприємницької діяльності на реалізацію військового майна, яке є придатним для подальшого використання, але не може бути застосоване у повсякденній діяльності військ, надлишкового майна (крім майна, зазначеного у пункті 4 цього Положення), а також цілісних майнових комплексів, у тому числі військових містечок та іншого нерухомого майна надає Кабінет Міністрів України у встановленому порядку.

Відповідно до п. 2.24 Постанови Пленуму Вищого господарського кодексу України „Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин від 17 травня 2011 року N 6 для правильного вирішення спору про визнання недійсним договору оренди суттєве значення має з`ясування правового режиму спірної земельної ділянки та дотримання сторонами порядку передачі її в оренду згідно з вимогами статей 84, 118, 123, 124 ЗК України з урахуванням необхідності у певних випадках дотримання порядку її вилучення. З огляду на це судам потрібно встановлювати наявність у відповідної ради повноважень для вирішення питання щодо затвердження проекту відведення і передачі спірної земельної ділянки в оренду, а отже й дійсність укладеного договору, що оспорюється.

Так, в силу положень статей 13, 14 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Кожний громадянин має право користуватися природними об`єктами права власності народу відповідно до закону. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією.

Згідно з ч. ч. 1-4 ст. 77 Земельного кодексу України землями оборони визнаються землі, надані для розміщення і постійної діяльності військових частин, установ, військово-навчальних закладів, підприємств та організацій Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законодавства України. Землі оборони можуть перебувати лише в державній власності. Навколо військових та інших оборонних об`єктів у разі необхідності створюються захисні, охоронні та інші зони з особливими умовами користування. Порядок використання земель оборони встановлюється законом.

Статтею 1 Закону України „Про використання земель оборони 27 листопада 2003 року N 1345-IV (з наступними змінами та доповненнями) передбачено, що землями оборони визнаються землі, надані для розміщення і постійної діяльності військових частин, установ, військово-навчальних закладів, підприємств та організацій Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законів України (далі - військові частини).

Згідно зі ст. 14 Закону України „Про збройні Сили України 6 грудня 1991 року N 1934-XII (з наступними змінами та доповненнями) Збройні Сили України можуть здійснювати господарську діяльність згідно із законом. Земля, води, інші природні ресурси, а також майно, закріплені за військовими частинами, військовими навчальними закладами, установами та організаціями Збройних Сил України, є державною власністю, належать їм на праві оперативного управління та звільняються від сплати усіх видів податків відповідно до законів з питань оподаткування. Особливості правового режиму майна Збройних Сил України визначаються відповідним законом.

Держава є власником земель оборони за законом, при цьому наявність чи відсутність у землекористувача документів на користування земельною ділянкою не змінює її правового статусу, оскільки його вже визначено законом. Відповідний висновок викладено Верховним Судом України в постанові від 16.09.2015 у справі № 926/1017/14.

Господарський суд вважає за необхідне зазначити, що спірні земельні ділянки, передані Тарутинською РДА Одеської області на користь ФГ „Колос-2006 за оскаржуваними договорами оренди землі відносяться до земель оборони, належать державі на праві власності, знаходяться в управлінні Міністерства оборони України та закріплені за відповідним військовим формуванням на праві постійного користування.

Згідно з частиною першою статті 116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.

Статтею 124 Земельного кодексу України передбачено, що передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки.

Підстави припинення права користування земельною ділянкою встановлено статтею 141 Земельного кодексу України, відповідно до якої, такими підставами, зокрема є добровільна відмова від права користування земельною ділянкою та вилучення земельної ділянки у випадках, передбачених цим Кодексом.

За приписами частин 3 та 4 статті 142 Земельного кодексу України припинення права постійного користування земельною ділянкою у разі добровільної відмови землекористувача здійснюється за його заявою до власника земельної ділянки. Власник земельної ділянки на підставі заяви землекористувача приймає рішення про припинення права користування земельною ділянкою, про що повідомляє органи державної реєстрації. Вилучення земельних ділянок провадиться за згодою землекористувачів на підставі рішень Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, сільських, селищних, міських рад відповідно до їх повноважень (ч. 2 ст. 149 Земельного кодексу України).

З наведених вище положень законодавства, вбачається, що передача ФГ „Колос-2006 в оренду спірних земельних ділянок, віднесених до земель оборони, могла здійснюватись лише за умови належного припинення права користування цією землею попереднього користувача.

При цьому, п. п. 44, 45 „Положення Про порядок надання в користування земель (земельних ділянок) для потреб Збройних Сил України та основні правила користування наданими землями, затвердженого наказом Міністра оборони України від 22 грудня 1997 р. N 483, врегульовано, що за відсутністю потреби або по закінченню терміну користування землі, надані для потреб Збройних Сил України, підлягають передачі місцевим органам влади згідно з статтею 27 Земельного кодексу України. Передача земель місцевим органам влади проводиться за згодою Міністра оборони України або за його дорученням начальником розквартирування військ та капітального будівництва - начальником Головного, управління розквартирування військ та капітального будівництва Збройних Сил України.

Підсумовуючи вище наведені приписи чинного законодавства, господарський суд доходить висновку, що передача земель, наданих для потреб оборони, здійснюється місцевим органам влади за умови отримання згоди оборони Міністра оборони України. Проте, жодних доказів та підтвердження надання такої згоди, як і доказів на підтвердження відмови Міністерства оборони України від земель оборони, що розташовані у Тарутинському районі Одеської області, зокрема, про відмову від користування земельною ділянкою Тарутинського артполігону, за рахунок земель якого передано в оренду земельну ділянку за оспореними договорами оренди, а також рішення щодо відчуження спірної земельної ділянки Кабінетом Міністрів України, господарському суду надано не було. Викладене свідчить, що Міністерство оборони України не надавало згоди на передачу спірних земельних ділянок, а, отже, право користування землями Тарутинського загальновійськового полігону залишається за Міністерством оборони України.

З огляду на вище викладене, господарський суд доходить висновку, що спірні договори оренди землі від 09.06.2008р., були укладені із порушенням вимог чинного законодавства, оскільки уповноваженими державними органами не було надано згоди на їх відчуження або надання у користування, у зв`язку з чим позовні вимоги прокурора про визнання недійсними договорів оренди землі є законними, обґрунтованими та підлягають задоволенню судом.

При цьому, судом відхиляється клопотання Тарутинської районної державної адміністрації Одеської області та ФГ „Колос-2006 про пропуск позивачами та прокурором строку позовної давності на пред`явлення даного позову з огляду на наступне.

Відповідно до п. 4.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України „Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів від 29 травня 2013 року N 10 (з наступними змінами і доповненнями) початок перебігу позовної давності визначається за правилами статті 261 ЦК України. Якщо у передбачених законом випадках з позовом до господарського суду звернувся прокурор, що не є позивачем, то позовна давність обчислюватиметься від дня, коли про порушення свого права або про особу, яка його порушила, довідався або мав довідатися саме позивач, а не прокурор. У таких випадках питання про визнання поважними причин пропущення позовної давності може порушуватися перед судом як прокурором, так і позивачем у справі.

Відповідно до положень статей 256, 257 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Частиною третьою статті 267 Цивільного кодексу України передбачено, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Положеннями частини першої статті 261 Цивільного кодексу України унормовано, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатись про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Частинами четвертою та п`ятою статті 267 Цивільного кодексу України передбачено, що сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Отже, визначення початкового моменту перебігу позовної давності має важливе значення, оскільки від нього залежить правильність обчислення строку позовної давності, та, як наслідок, можливість захисту такого права.

При вирішенні питання щодо наявності правових підстав для застосування до позовних вимог прокурора інституту позовної давності, господарський суд враховує висновки, викладені у постанові Вищого господарського суду України від 01.02.2016р. по даній справі, у якій було зазначено про необхідність застосування до спірних правовідносин ч. 2 ст. 264 ЦК України.

Відповідно до ст. 264 ЦК України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов`язку. Позовна давність переривається у разі пред`явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач. Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.

Вирішуючи питання щодо можливості застосування до спірних правовідносин ч. 2 ст. 264 ЦК України, господарський суд виходить з наступного. Позбавлення Тарутинською районною державною адміністрацією Одеської області позивачів права постійного користування землями колишнього загальновійськового полігону, та подальше їх передання в оренду суб`єктам підприємництва, стало підставою для застосування з боку як прокурора, так і позивачів, низки правових заходів, спрямованих на відновлення таких прав, які об`єднані однією спільною метою відновлення порушеного права на землю державної власності.

В рамках вжиття з боку прокурора в інтересах Міністерства оборони України та Білгород-Дністровської квартирно-експлуатаційної частини району заходів на відновлення порушеного права останніх і було подано адміністративний позов, за результатами розгляду якого Одеським апеляційним адміністративним судом було винесено постанову від 14.06.2012р. по справі №2-а-3436/08/1570. Наступним етапом відновлення порушених прав позивачів стало звернення прокурора до господарського суду із окремими позовними заявами до орендарів, яким було передано в оренду землі загальновійськового полігону.

Викладене, а саме вжиття з боку прокурора заходів, які спрямовані на досягнення одного результату відновлення порушених прав позивачів, свідчить про необхідність застосування до спірних правовідносин ч. 2 ст. 264 ЦК України, оскільки предмет позову у межах справи №2а-3436/08/1570 є лише частиною вимог, заявлених у справі №5017/3705/2012, які за своєю направленістю об`єднані однією спільною метою відновлення прав на землі державної власності.

Підсумовуючи викладене вище, господарський суд доходить висновку, про відсутність правових підстав для застосування інституту позовної давності до позовних вимог прокурора, оскільки після прийняття Одеським апеляційним адміністративним судом постанови від 14.06.2012р. по справі №2-а-3436/08/1570, строк позовної давності розпочався спочатку з дати винесення цієї постанови, тобто з 14.06.2012р., при цьому, прокурором по даній справі позовну заяву було подано 19.12.2012р., тобто у межах трирічного строку.

Крім того, господарський суд вважає за необхідне надати правову оцінку доводам Тарутинської РДА Одеської області в частині посилання на віднесення розпорядженням Тарутинської районної державної адміністрації Одеської області №376/А-2007 від 21.12.2007р. спірних земельних ділянок до категорії сільськогосподарських земель, а, отже, про відсутність необхідності отримання згоди Міністерства оборони України чи Кабінету Міністрів України при вирішення питання про надання спірних земель у користування, що, в свою чергу, за переконанням відповідача, впливає на вирішення питання про наявність або відсутність підстав для визнання спірних договорів недійсними.

Відповідно до ч. ч. 2, 3 ст. 20 Земельної кодексу зміна цільового призначення земель провадиться органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про передачу цих земель у власність або надання у користування, вилучення (викуп) земель і затверджують проекти землеустрою або приймають рішення про створення об`єктів природоохоронного та історико-культурного призначення. Зміна цільового призначення земель, які перебувають у власності громадян або юридичних осіб, здійснюється за ініціативою власників земельних ділянок у порядку, що встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Положеннями п. 2 Постанови Кабінету Міністрів України від 11.04.2002р. №502 „Про затвердження Порядку зміни цільового призначення земель, які перебувають у власності громадян або юридичних осіб (в редакції чинній на дату укладання спірних договорів) встановлено, що зміна цільового призначення земельної ділянки проводиться за поданням заяви (клопотання) її власника до сільської, селищної, міської ради, якщо земельна ділянка розташована в межах населеного пункту, або районної держадміністрації, якщо земельна ділянка розташована за межами населеного пункту.

Відповідно до п. п. 8, 9 Постанови Кабінету Міністрів України від 11.04.2002р. №502 „Про затвердження Порядку зміни цільового призначення земель, які перебувають у власності громадян або юридичних осіб районна держадміністрація розглядає подані проектні матеріали та приймає рішення про зміну цільового призначення земельної ділянки, яка знаходиться за межами населеного пункту, якщо така зміна пов`язана з наступним використанням цієї ділянки для сільськогосподарських потреб, ведення лісового і водного господарства, будівництва об`єктів, призначених для обслуговування членів територіальних громад району (шкіл, лікарень, підприємств торгівлі тощо).

З огляду на вищевикладені положення чинного законодавства та приймаючи до уваги відсутність у матеріалах справи будь-яких доказів на підтвердження зміни Кабінетом Міністрів України цільового використання земель оборони на землі сільськогосподарського призначення, господарський суд відхиляє доводи відповідача у названій частині.

Відповідно до ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

При цьому, на застосуванні реституції має право наполягати виключно сторона правочину.

В той же час, відповідно ст.ст. 387, 388 Цивільного кодексу України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним. Якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом. Майно не може бути витребувано від добросовісного набувача, якщо воно було продане у порядку, встановленому для виконання судових рішень. Якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках.

Згідно зі ст..152 Земельного кодексу України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

За таких обставин, земельні ділянки загальною площею 300,00 га, що були передані Тарутинською районною державною адміністрацією Одеської області за договорами оренди від 09.06.2008р. в користування ФГ „Колос-2006, підлягають витребуванню від останнього та поверненню державі в особі Міністерства оборони України. Викладене має наслідком необхідність задоволення заявленого прокурором позову у повному обсязі.

Підсумовуючи все вищевикладене, позов прокурора, пред`явлений в інтересах держави в особі Міністерства оборони України, Білгород-Дністровської квартирно-експлуатаційної частини району підлягає задоволенню у повному обсязі шляхом визнання недійсними укладених між відповідачами: договору оренди № б/н від 09.06.2008р., зареєстрованого у Тарутинському районному відділі Одеської регіональної філії ДП „Центр ДЗК 11.06.2008р. за №040853400020; договору оренди № б/н від 09.06.2008р., зареєстрованого у Тарутинському районному відділі Одеської регіональної філії ДП „Центр ДЗК 11.06.2008р. за №040853400021; договору оренди № б/н від 09.06.2008р., зареєстрованого у Тарутинському районному відділі Одеської регіональної філії ДП „Центр ДЗК 11.06.2008р. за №040853400019; витребування від фермерського господарства „Колос 2006 земельних ділянок загальною площею 300,00 га, що були передані Тарутинською районною державною адміністрацією Одеської області за договорами оренди від 09.06.2008р. та зобов`язання відповідача повернути Міністерству оборони України зазначені земельні ділянки.

Судові витрати зі сплати судового збору відповідно до ст. 49 ГПК України покладаються на відповідачів.

Керуючись ст. ст. 32, 33, 43, 44, 49, 82-85 ГПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

1.Позов задовольнити.

2.Визнати недійсним договір оренди № б/н від 09.06.2008р., укладений між Тарутинською районною державною адміністрацією Одеської області та фермерським господарством „Колос-2006, зареєстрований у Тарутинському районному відділі Одеської регіональної філії ДП „Центр ДЗК 11.06.2008р. за №040853400020.

3.Визнати недійсним договір оренди № б/н від 09.06.2008р., укладений між Тарутинською районною державною адміністрацією Одеської області та фермерським господарством „Колос-2006, зареєстрований у Тарутинському районному відділі Одеської регіональної філії ДП „Центр ДЗК 11.06.2008р. за №040853400021.

4.Визнати недійсним договір оренди № б/н від 09.06.2008р., укладений між Тарутинською районною державною адміністрацією Одеської області та фермерським господарством „Колос-2006, зареєстрований у Тарутинському районному відділі Одеської регіональної філії ДП „Центр ДЗК 11.06.2008р. за №040853400019.

5.Витребувати від фермерського господарства „Колос-2006 /68212, Одеська обл., Саратський район, с.Старосілля, вул..Котовського,22, код ЄДРПОУ 33171536/ та зобов`язати фермерське господарство „Колос-2006 /Одеська обл.., Саратський район, с.Старосілля, вул..Котовського,22, код ЄДРПОУ 33171536/ повернути Міністерству оборони України /м. Київ, Повітрофлотський проспект, 6, код ЄДРПОУ 00034022/ зі складанням акту приймання-передачі земельні ділянки загальною площею 300,00 га, вартістю 988 680 грн., а саме: земельну ділянку загальною площею 75,51 га вартістю 248 850 грн. 75 коп., земельну ділянку загальною площею 121,96 га вартістю 401 931 грн. 37 коп., земельну ділянку загальною площею 102,53 га вартістю 337 897 грн. 86 коп., передані Тарутинською районною державною адміністрацією Одеської області за договорами оренди від 09.06.2008р.

6.Стягнути з Тарутинської районної державної адміністрації Одеської області /68500, Одеська область, смт. Тарутине, вул. Косовського, буд. 1, код ЄДРПОУ 04056894/ до державного бюджету України /отримувач коштів: ГУК у м. Києві / м. Київ/ 22030106; код за ЄДРПОУ: 37993783; банк отримувача: Головне управління Державної казначейської служби України у м. Києві; код банку отримувача: 820019; рахунок отримувача: 31215256700001; код класифікації доходів бюджету: 22030106/ через Державну судову адміністрацію України / вул. Липська, 18/5, м. Київ, 01601, ідентифікаційний код 26255795/ судовий збір у розмірі 11 496 грн. 30 коп. /одинадцять тисяч чотириста дев`яносто шість грн. 30 коп./ Наказ видати.

7.Стягнути з фермерського господарства „Колос-2006 /68212, Одеська обл., Саратський район, с.Старосілля, вул..Котовського,22, код ЄДРПОУ 33171536/ до державного бюджету України /отримувач коштів: ГУК у м. Києві / м. Київ/ 22030106; код за ЄДРПОУ: 37993783; банк отримувача: Головне управління Державної казначейської служби України у м. Києві; код банку отримувача: 820019; рахунок отримувача: 31215256700001; код класифікації доходів бюджету: 22030106/ через Державну судову адміністрацію України / вул. Липська, 18/5, м. Київ, 01601, ідентифікаційний код 26255795/ судовий збір у розмірі 11 496 грн. 30 коп. /одинадцять тисяч чотириста дев`яносто шість грн. 30 коп./ Наказ видати.

Рішення набирає законної сили в порядку, передбаченому ст. 85 ГПК України.

Накази видати після набрання рішенням законної сили.

Відповідно до ст. ст. 91, 93 ГПК України сторони у справі, прокурор, треті особи, особи, які не брали участь у справі, якщо господарський суд вирішив питання про їх права та обов`язки, мають право подати апеляційну скаргу на рішення місцевого господарського суду, яке не набрало законної сили. Апеляційна скарга подається на рішення місцевого господарського суду протягом десяти днів з дня його оголошення місцевим господарським судом. У разі якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення, зазначений строк обчислюється з дня підписання рішення, оформленого відповідно до статті 84 цього Кодексу.

Повне рішення складено 29 травня 2017 р.

Суддя С.П. Желєзна