Постанова

від 30.05.2017 по справі 914/45/17

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"30" травня 2017 р. Справа № 914/45/17

Львівський апеляційний господарський суд у складі суддів:

головуючий суддя Бонк Т.Б.

судді Бойко Г.Г.

ОСОБА_1

при секретарі Борщ І.О.

за участю представників сторін:

від позивача - ОСОБА_2 (представник за довіреністю)

від відповідача - ОСОБА_3 (представник за довіреністю)

від третьої особи 2 на стороні позивача - ОСОБА_4 (представник за довіреністю)

від третіх осіб 1 на стороні позивача та відповідача - не з'явились

розглянувши апеляційну скаргу Комунального підприємства "Адміністративно-технічне управління" м.Львів, № 2410-10-2285 від 20.03.2017 року

на рішення господарського суду Львівської області від 06.03.2017 року (суддя Крупник Р.В.)

у справі № 914/45/17

за позовами: Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» , м.Київ в особі регіональної філії «Львівська залізниця» ПАТ «Українська залізниця» , м.Львів

до відповідача: Комунального підприємства "Адміністративно-технічне управління" м.Львів

третя особа 1, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: Приватне підприємство "Ріел-Фінанси" м.Перемишляни

третя особа 2, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: Приватна фірма науково-виробниче підприємство "Комтех-плюс" м.Львів

третя особа 1, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: Департамент економічного розвитку Львівської міської ради, м. Львів

про: стягнення збитків (упущеної вигоди)

ВСТАНОВИВ:

рішенням господарського суду Львівської області від 06.03.2017р. у справі № 914/45/17 позов задоволено повністю. Стягнуто з Комунального підприємства «Адміністративно-технічне управління» на користь Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі Регіональної філії «Львівська залізниця» Публічного акціонерного товариства «Укрзалізниця» 6942,42 грн. збитків, спричинених демонтажем спеціальних конструкцій зовнішньої реклами місце №4, 6, 12, 14, непарна сторона вул. Луганської у м. Львові та 5512,00 грн. судового збору.

Рішення суду мотивоване тим, що реклама розміщена на землях смуг відведення залізниці є рекламою розміщеною на території підприємства залізничного транспорту, а відтак рекламою на транспорті. Тому необґрунтованими є покликання відповідача на Типові правила розміщення зовнішньої реклами, затверджені постановою КМУ №2067 від 29.12.2003р., оскільки вони регулюють відносини, що виникають у зв'язку з розміщенням зовнішньої реклами у населених пунктах та визначають порядок надання дозволів на розміщення такої реклами. Відповідно до пп.57 п.6 Статуту ПАТ Українська залізниця предметом діяльності товариства є провадження поліграфічної, видавничої, рекламної діяльності та надання пов'язаних з ними послуг. Відповідач згідно статутних документів та Рішення №569 уповноважений лише здійснювати нагляд за дотриманням розміщення зовнішньої реклами, а також уповноважений на здійснення демонтажу рекламних конструкцій із зовнішньої реклами. Однак відповідач не вправі здійснювати нагляд та демонтаж рекламних конструкцій із реклами на транспорті. Відтак покликання відповідача на Рішення №569 «Про затвердження Правил розміщення зовнішньої реклами у м. Львові» , як на підставу правомірності його дій, є необґрунтованим. З огляду на те, що до протиправного демонтажу спірних рекламних конструкцій призвели спільні дії відповідача та Департаменту економічного розвитку Львівської міської ради, саме вони несуть солідарну відповідальність перед позивачем. При цьому, як вбачається з позовної заяви, позивач реалізував своє право на пред'явлення вимоги лише щодо одного із них.

В апеляційній скарзі та у додаткових поясненнях відповідач просить дане рішення скасувати, мотивуючи це тим, що судом першої інстанції зроблено неправильний про те, що у даному випадку мала місце реклама на транспорті; згідно з Правилами розміщення зовнішньої реклами у м.Львові демонтажу підлягають самовільно встановлені рекламні засоби, власник яких відомий, але вимоги про демонтаж не виконав. Вважає, що спірні рекламні конструкції розміщені без дозволу органу місцевого самоврядування, а відтак, є самовільно розміщеними і підлягають демонтажу. Наголошує, що земля не відноситься до об'єктів транспорту, і відповідно стаття 18 Закону України Про рекламу регулює відносини, пов'язані з розміщенням реклами на об'єктах транспорту, а не на землях, виділених для обслуговування таких об'єктів.

Розглянувши наявні у справі матеріали, давши належну оцінку доводам та запереченням, які містяться в апеляційній скарзі, заслухавши пояснення представників учасників судового процесу в судових засіданнях, колегія суддів апеляційного господарського суду дійшла висновку, що апеляційну скаргу слід задоволити, а рішення господарського суду першої інстанції - скасувати з наступних підстав.

Встановлено, що 16.04.2015р. між ДТГО «Львівська залізниця» (Розповсюджувач) та ПП «Ріел-Фінанс» (Рекламодавець) укладено Договір про надання рекламних послуг №Л/П-15550п/НЮ (далі - Договір №Л/П-15550п/НЮ), згідно п.2.1 котрого за цим Договором та відповідно до вимог Закону України «Про рекламу» (в частині реклама на транспорті), розповсюджувач розміщує спеціальні рекламні конструкції, які є власністю рекламодавця на території залізниці, а рекламодавець здійснює оплату згідно виставлених рахунків за розміщення реклами на території залізниці у сумі, визначеній у п.2.2 Договору.

Відповідно до п.2.2 Договору розповсюджувач розміщує дві двосторонні рекламні конструкції (два біг-борди) по вул. Луганській у м. Львові. Загальна кількість площин: 4 площини, їх загальна площа 72 кв.м. Період проведення рекламної кампанії (розміщення реклами) - з 01.05.2015р. до 31.12.2020р.

25.12.2015р. у Договір №Л/П-15550п/НЮ було внесено зміни згідно Додаткової угоди №01, а саме замінено розповсюджувача із ДТГО «Львівська залізниця» на правонаступника - ПАТ «Українська залізниця» в особі регіональної філії «Львівська залізниця» , а також зазначено, що виконання зобов'язань за Договором від імені розповсюджувача здійснюватиме Виробничий підрозділ «Львівська дистанція колії» регіональної філії «Львівська залізниця» ПАТ «Українська залізниця» .

29.06.2016р. у Договір №Л/П-15550п/НЮ було внесено зміни згідно Додаткової угоди №02, зокрема, змінено загальну вартість послуг в місяць, яка з моменту підписання додаткової угоди становить 2246,49 грн. в т.ч. ПДВ.

Крім цього, 01.01.2014р. між ДТГО «Львівська залізниця» (Розповсюджувач) та Приватною фірмою науково-виробничим підприємством «Комтех-Плюс» (Рекламодавець) укладено Договір про надання рекламних послуг №Л/ДН-1-14138п/НЮ (далі - Договір №Л/ДН-1-14138п/НЮ), згідно п.2.1 котрого за цим Договором та відповідно до вимог Закону України «Про рекламу» (в частині реклама на транспорті), розповсюджувач розміщує спеціальні рекламні конструкції, які є власністю рекламодавця на території залізниці, а рекламодавець здійснює оплату згідно виставлених рахунків за розміщення реклами на території залізниці у сумі, визначеній у Додатках до цього Договору.

Відповідно до Додатку №01 до Договору №Л/ДН-1-14138п/НЮ розповсюджувач розміщує рекламні конструкції у м.Львові на вул.Персенківка / вул.Луганська, ст.Клепарів/вул.Шевченка та в м. Стрию на вул. Вокзальна, 7. Загальна кількість площин: 12 площин, їх загальна площа 216кв.м. Період проведення рекламної кампанії (розміщення реклами) - з 01.01.2014р. до 31.12.2014р.

Встановлено, що сторонами неодноразово вносилися зміни до Договору №Л/ДН-1-14138п/НЮ, а саме продовжувався період проведення рекламної кампанії (розміщення реклами) та змінювалася загальна вартість послуг.

Зокрема, згідно Додаткової угоди №07 до Договору №Л/ДН-1-14138п/НЮ сторони погодили, що Договір набирає чинності з моменту його підписання та відповідно до ч.3 ст.631 ЦК України поширює свою дію на відносини, що виникли між сторонами з 01.01.2014р. та діє до 31.12.2016р., а в частині проведення розрахунків до їх повного здійснення. Загальна вартість послуг в місяць становить 7302,96 грн. в т.ч. ПДВ.

Відповідно до Додаткової угоди №02 від 25.12.2015р. у Договір №Л/ДН-1-14138п/НЮ було внесено зміни, а саме замінено розповсюджувача із ДТГО «Львівська залізниця» на правонаступника - ПАТ «Українська залізниця» в особі регіональної філії «Львівська залізниця» , а також зазначено, що виконання зобов'язань за Договором від імені розповсюджувача здійснюватиме Виробничий підрозділ «Львівська дистанція колії» регіональної філії «Львівська залізниця» ПАТ «Українська залізниця» .

Відповідно до п.1 Статуту ПАТ «Українська залізниця» , вказане товариство є юридичною особою, що утворене відповідно до ЗУ «Про особливості утворення публічного акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування» та постанови Кабінету Міністрів України №200 від 25.06.2014р. «Про утворення публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» .

Метою діяльності товариства є задоволення потреб держави, юридичних і фізичних осіб у безпечних та якісних залізничних перевезеннях у внутрішньому та міжнародному сполученні, роботах та послугах, що виконує (надає) товариство, забезпечення ефективного функціонування та розвитку залізничного транспорту, створення умов для підвищення конкурентоспроможності галузі, а також отримання прибутку від провадження підприємницької діяльності (п.6 Статуту).

Відповідно до пп.57 п.6 Статуту предметом діяльності товариства є провадження поліграфічної, видавничої, рекламної діяльності та надання пов'язаних з ними послуг.

Згідно п.7 Статуту відповідно до мети, визначеної цим Статутом, товариство має право провадити, крім передбачених у п.6 цього Статуту, також інші не заборонені законодавством види діяльності.

Матеріалами справи підтверджується та жодною із сторін не заперечується той факт, що рекламні конструкції, які виступають предметом Договору №Л/П-15550п/НЮ та Договору №Л/ДН-1-14138п/НЮ позивачем було розміщено на землях залізничного транспорту, зокрема, в смузі відведення залізниці.

Судом встановлено, що 15.07.2016р. Департаментом економічної політики Львівської міської ради на адресу позивача було направлено Вимогу №23/Р-7-2896 та Вимогу №23/Р-7-2898, в яких зазначено, що позивачем порушено вимоги ч.1 ст.16 ЗУ «Про рекламу» , а саме: самовільно встановлено спеціальну конструкцію зовнішньої реклами на газоні по вул. Луганській (непарна сторона, місце 12) та (непарна сторона, місце 14) та запропоновано позивачу в термін до 27.07.2016р. усунути вказані порушення.

З матеріалів справи вбачається, що 08.08.2016р. Департамент економічної політики видав Наказ №59-Д «Про демонтаж самовільно встановлених конструкцій зовнішньої реклами» відповідно до котрого наказав КП «Адміністративно-технічне управління» до 31.12.2016р. демонтувати самовільно встановлені конструкції зовнішньої реклами за адресами, зокрема, м. Львів, вул. Луганська (непарна сторона, місце №4, місце №6, місце №12 та місце №14).

Наказ Департаменту економічної політики ЛМР №59-Д від 08.08.2016р. передбачає конкретні приписи, звернені до окремого суб'єкта чи юридичної особи, а відтак являється ненормативним актом (актом індивідуальної дії), застосовується одноразово і після реалізації вичерпує свою дію.

Жодною із сторін не заперечується той факт, що рекламні конструкції у м. Львові на вул. Луганська (непарна сторона, місце №4 та місце №6) це ті рекламні конструкції, які позивач розміщував на виконання умов Договору №Л/ДН-1-14138п/НЮ, а рекламні конструкції у м. Львові на вул. Луганська (непарна сторона, місце №12 та місце №14) - на виконання умов Договору №Л/П-15550п/НЮ.

16.08.2016р. відповідачем - КП «Адміністративно-технічне управління» , на адресу позивача було направлено попередження №2410-06-6 649, №2410-06-6 657, №2410-06-6 659 та №2410-06-6 664 про добровільний демонтаж встановлених конструкцій до 24.08.2016р. В протилежному випадку демонтаж буде здійснено відповідачем примусово з 24.08.2016р. у будь-який робочий день.

При цьому, судом встановлено, що у вказаних попередженнях відповідачем було допущено механічну помилку, а саме зазначено Наказ Департаменту економічної політики №59-Д від 10.08.2016р. замість №59-Д від 08.08.2016р. Як пояснила представник відповідача, 10.08.2016р. - це дата візи керівника, яка стояла на наказі. І саме це стало причиною помилки у попередженнях.

Як вбачається із матеріалів справи, у зв'язку із відмовою позивача добровільно демонтувати встановлені конструкції, 19-20.10.2016р. спірні рекламні конструкції були демонтовані на замовлення відповідача силами ТОВ «Благоустрій-Захід» , про що складено відповідні акти проведення демонтажу, які знаходяться в матеріалах справи.

Предметом спору є вимога позивача про стягнення з відповідача збитків у вигляді упущеної вигоди, яку б він міг отримати у зв'язку з виконанням Договору №Л/ДН-1-14138п/НЮ та Договору №Л/П-15550п/НЮ.

З позовної заяви вбачається, що позивач просить стягнути з відповідача упущену вигоду у розмірі двомісячної оплати за рекламні конструкції згідно Договору №Л/П-15550п/НЮ та Договору №Л/П-15550п/НЮ (за листопад-грудень 2016р.).

За змістом ст.11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі.

Згідно ст.174 ГК України господарські зобов'язання можуть виникати внаслідок заподіяння шкоди суб'єкту або суб'єктом господарювання.

Відповідно до ч. 2 ст.22 ЦК України збитками є, зокрема, доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Також, частиною 2 ст.224 ГК України встановлено, що під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також неодержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Відповідно до ст.225 ГК України до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються зокрема, неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною.

З огляду на викладене, суд зазначає, що для застосування таких засобів відповідальності, як стягнення збитків у вигляді неодержаних доходів (упущеної вигоди), необхідними є наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення, а саме: протиправної поведінки, збитків, причинного зв'язку між протиправною поведінкою боржника та завданими збитками, вини.

Відсутність хоча б одного із зазначених елементів, утворюючих склад цивільного правопорушення, звільняє боржника від відповідальності, оскільки його поведінка не може бути кваліфікована, як правопорушення. При цьому, на позивача покладається обов'язок довести наявність збитків, протиправність поведінки заподіювача збитків та причинний зв'язок такої поведінки із заподіяними збитками. Натомість, вина боржника у порушенні зобов'язання презюмується та не підлягає доведенню кредитором, тобто саме відповідач повинен довести, що в його діях відсутня вина у заподіянні збитків.

Протиправною є поведінка, яка не відповідає вимогам закону чи іншого нормативного акту, або виявляється у невиконанні чи неналежному виконанні договірного зобов'язання, тягне за собою порушення (зменшення, обмеження) майнових прав (благ) і законних інтересів іншої особи.

Важливим елементом доказування наявності шкоди є встановлення причинного зв'язку між протиправною поведінкою заподіювача та шкодою потерпілої сторони. Слід довести, що протиправна дія чи бездіяльність заподіювача є причиною, а шкода, яка завдана особі, - наслідком такої протиправної поведінки .

Заперечуючи проти позовних вимог, відповідач зазначає про відсутність своєї протиправної поведінки, оскільки позивач розміщував зовнішню рекламу без одержання дозволів, передбачених статтею 16 ЗУ «Про рекламу» та Типовими правилами розміщення зовнішньої реклами, затвердженими постановою КМУ №2067 від 29.12.2003р. (далі - Типові правила), а тому відповідач у відповідності до рішення виконкому ЛМР №596 від 21.05.2010р. «Про затвердження Правил розміщення зовнішньої реклами у м. Львові» та Наказу Департаменту економічної політики Львівської міської ради «Про демонтаж самовільно встановлених конструкцій зовнішньої реклами» №59-Д від 08.08.2016р. здійснив демонтаж рекламних конструкцій.

Основні засади рекламної діяльності в Україні визначає Закон України «Про рекламу» №270/96-ВР від 03.07.1996р., котрий також регулює відносини, що виникають у процесі виробництва, розповсюдження та споживання реклами.

Відповідно до ст.1 даного Закону реклама буває наступних видів:

- внутрішня реклама - реклама, що розміщується всередині будинків, споруд, у тому числі в кінотеатрах і театрах під час, до і після демонстрації кінофільмів та вистав, концертів, а також під час спортивних змагань, що проходять у закритих приміщеннях, крім місць торгівлі (у тому числі буфетів, кіосків, яток), де може розміщуватись інформація про товари, що безпосередньо в цих місцях продаються;

- зовнішня реклама - реклама, що розміщується на спеціальних тимчасових і стаціонарних конструкціях - рекламоносіях, розташованих на відкритій місцевості, а також на зовнішніх поверхнях будинків, споруд, на елементах вуличного обладнання, над проїжджою частиною вулиць і доріг;

- реклама на транспорті - реклама, що розміщується на території підприємств транспорту загального користування, метрополітену, зовнішній та внутрішній поверхнях транспортних засобів та споруд підприємств транспорту загального користування і метрополітену.

Апеляційний суд зазначає, що згідно системного аналізу Закону України про рекламу останній не конкретизує чіткої диференційованої класифікації реклами, однак, поруч із зовнішньою рекламою виділяє і внутрішню, що дає зробити висновок, що у даному випадку відбувається розрізнення саме за формою висвітлення (подачі) інформації.

З наведеного вбачається, що реклама на транспорті є окремим рекламним засобом, що має багато спільних рис із зовнішньою та внутрішньою рекламою, проте в той же час, має і певні особливості, а також окремий порядок регулювання її розповсюдження.

Для розміщення реклами на транспорті не потрібно отримувати дозволи органів місцевого самоврядування, як це потрібно при розміщенні зовнішньої реклами. Розміщення реклами на транспорті погоджується лише з власниками об'єктів транспорту або уповноваженими ними органами (особами).

Слід зазначити, що у сторін існує неоднакове тлумачення та розуміння стосовно виду та статусу розповсюдженої реклами у даній справі. Зокрема, позивач відносить таку рекламу до реклами на транспорті, тоді як відповідач - до зовнішньої реклами.

Заперечуючи позовні вимоги, відповідач зазначає, що земельна ділянка (смуга відведення залізниці) на котрій розміщувалася реклама позивача не належить до об'єктів транспорту, а тому вказана реклама не являється рекламою на транспорті, а є зовнішньою рекламою. На думку відповідача, рекламою на транспорті являється реклама розміщена на зовнішній та внутрішній поверхнях транспортних засобів та споруд підприємств транспорту загального користування і метрополітену.

Таким чином, у предмет доказування у даній справі входить встановлення всіх елементів правопорушення як підстави для стягнення збитків.

Законом не покладається на позивача обов'язок доказування вини відповідача в заподіянні шкоди, він лише повинен доказати факт завдання такої шкоди відповідачем та її розмір (Постанова Верховного суду України від 03.12.2014 року у справі №6-183цс14).

Отже, насамперед слід з'ясувати протиправність/правомірність поведінки відповідача при демонтажі спірних рекламних конструкцій - бігбордів.

При цьому, враховуючи висновки Постанови Верховного суду України від 19 лютого 2013 року, апеляційний суд вважає, що у даному випадку слід встановити і правовий статус рекламних засобів, і, як наслідок, необхідність отримання дозвільної документації на їх розміщення, оскільки саме правовий статус будь-якого об'єкта визначає права та обов'язки суб'єкта щодо останнього.

Згідно Закону України Про залізничний транспорт залізничний транспорт - виробничо-технологічний комплекс підприємств залізничного транспорту, призначений для забезпечення потреб суспільного виробництва і населення країни в перевезеннях у внутрішньому і міжнародному сполученнях та надання інших транспортних послуг усім споживачам без обмежень за ознаками форми власності та видів діяльності тощо.

До земель залізничного транспорту належать землі смуг відведення залізниць під залізничним полотном та його облаштуванням, станціями з усіма будівлями і спорудами енергетичного, локомотивного, вагонного, колійного, вантажного і пасажирського господарства, сигналізації та зв'язку, водопостачання, каналізації; під захисними та укріплювальними насадженнями, службовими, культурно-побутовими будівлями та іншими спорудами, необхідними для забезпечення роботи залізничного транспорту (стаття 6 закону України Про залізничний транспорт )..

За змістом положень ст. 6 Закону України від 4 липня 1996 р. N 273/96-ВР «Про залізничний транспорт» , статей 11, 23 Закону України від 10 листопада 1994 р. N 232/94-ВР «Про транспорт» , ст. 68 ЗК України земля, на якій розташовано нерухоме майно, передане підприємству залізничного транспорту, належить до категорії земель державної власності. З тих обставин, що зазначене майно не зареєстровано за залізницею на праві власності, категорія землі не змінюється. Отже, розпоряджатися цією земельною ділянкою мають органи державної влади, визначені ч. 2 ст. 84 ЗК України. Відповідно, органи міської ради такими повноваженнями не наділені (постанова Верховного Суду України від 14 жовтня 2014 р. у справі N 3-150гс14) .

Згідно ст.ст. 67, 68 Земельного кодексу України до земель транспорту належать землі, надані підприємствам, установам та організаціям залізничного, автомобільного транспорту і дорожнього господарства, морського, річкового, авіаційного, трубопровідного транспорту та міського електротранспорту для виконання покладених на них завдань щодо експлуатації, ремонту і розвитку об'єктів транспорту. До земель залізничного транспорту належать землі смуг відведення залізниць під залізничним полотном та його облаштуванням, станціями з усіма будівлями і спорудами енергетичного, локомотивного, вагонного, колійного, вантажного і пасажирського господарства, сигналізації та зв'язку, водопостачання, каналізації; під захисними та укріплювальними насадженнями, службовими, культурно-побутовими будівлями та іншими спорудами, необхідними для забезпечення роботи залізничного транспорту.

Стаття 11 Закону України Про транспорт передбачає, що землями транспорту визнаються землі, надані в користування підприємствам і організаціям транспорту згідно із Земельним кодексом України, для виконання покладених на них завдань щодо експлуатації, ремонту, вдосконалення і розвитку об'єктів транспорту.

Розміщення споруд та інших об'єктів транспорту на землях, наданих в користування підприємствам транспорту, здійснюється за погодженням з місцевими органами влади і самоврядування з урахуванням особливостей, передбачених спеціальними законами.

З вищезазначеного вбачається відсутність ототожнення землі транспорту з об'єктами транспорту.

Згідно ст. 5 Земельного кодексу України земля (земельна ділянка) виконує, зокрема, функцію територіального базису, що має місце і в даному випадку.

У даному випадку, розміщення даних рекламних конструкцій на землях транспорту не змінює виду реклами за суттю і формою, а земельна ділянка відіграє роль територіального базису.

А тому, зважаючи на наведене, апеляційний суд не погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що реклама у даній справі є рекламою на транспорті. Натомість, апеляційний суд вважає, що реклама, розповсюджена на спірних конструкціях, є зовнішньою рекламою.

Аналогічні висновки викладені у Постанові Вищого адміністративного суду України від 10 квітня 2013 року у справі № К/800/13138/13, при новому розгляді справи, де зокрема, Вищий адміністративний суд України прийшов до висновку про те, що суд першої інстанції дійшов до невірного висновку, що розміщення рекламних об'єктів на контактній тролейбусній мережі на автомобільній дорозі в населених пунктах Масандрівської селищної ради відноситься до реклами на транспорті, а не до зовнішньої реклами в розумінні визначення поняття зовнішньої реклами, яке дано в статті 1 статті 1 Закону України Про рекламу .

З наведеного випливає, що до регулювання спірних правовідносин застосовується ст. 16 Закону України Про рекламу , а також можуть бути застосовані Типові правила розміщення зовнішньої реклами, затверджені Постановою Кабінету міністрів України № 2067 від 29.12.2003 року, та Правила розміщення зовнішньої реклами у м.Львові, затвердженими Рішенням Львівської міської ради № 569 від 21.05.2010 року, яке є чинним.

Згідно ст.16 Закону України Про рекламу розміщення зовнішньої реклами у населених пунктах проводиться на підставі дозволів, що надаються виконавчими органами сільських, селищних, міських рад, а поза межами населених пунктів - на підставі дозволів, що надаються обласними державними адміністраціями, а на території Автономної Республіки Крим - Радою міністрів Автономної Республіки Крим, в порядку, встановленому цими органами на підставі типових правил, що затверджуються Кабінетом Міністрів України.

Пунктом 3 Типових Правил передбачено, що зовнішня реклама розміщується на підставі дозволів та у порядку, встановленому виконавчими органами сільських, селищних, міських рад відповідно до цих Правил.

Підпунктом 13 пункту б статті 30 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні передбачено, що до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належать повноваження щодо надання дозволів у порядку, встановленому законодавством, на розміщення реклами.

Зазначені положення вказаного Закону кореспондуються зі статтею 16 Закону України Про рекламу .

Згідно з пунктом 45 Типових Правил контроль за їх додержанням здійснюють виконавчі органи сільських, селищних, міських рад та інші органи відповідно до законодавства, уповноважені особи яких відповідно до пункту 46 цих Правил у разі порушення порядку розповсюдження та розміщення реклами звертаються до розповсюджувача зовнішньої реклами з вимогою усунення порушень у визначений строк.

Також, відповідно до п. 4.2.10 Правил розміщення зовнішньої реклами у м. Львові, затверджених рішенням виконавчого комітету Львівської міської ради № 569 від 21.05.2010 року, підставою для розміщення конструкцій зовнішньої реклами є у встановленому порядку виданий дозвіл.

Згідно п. 3.4.1. Правил розміщення реклами у м. Львові оператор у межах своєї компетенції здійснює нагляд за дотриманням підприємствами, установами, організаціями, незалежно від форм власності, та фізичними особами встановленого Законом України «Про рекламу« , Типовими правилами розміщення зовнішньої реклами, цими Правилами порядку розміщення, утримання та експлуатації рекламних засобів. Інформує робочий орган про виявлені порушення, готує проекти вимог та надсилає рекламорозповсюджувачам вимоги робочого органу про усунення виявлених порушень законодавства у сфері реклами у встановлений у вимогах термін. (оператор зі справляння плати та нагляду за станом зовнішньої реклами (надалі - оператор) - КП «Адміністративно-технічне управління« , що уповноважене виконувати покладені на нього функції, передбачені цими Правилами та статутом підприємства).

Як встановлено, 15.07.2016р. Департаментом економічної політики Львівської міської ради на адресу позивача було направлено Вимогу №23/Р-7-2896 та Вимогу №23/Р-7-2898, в яких зазначено, що позивачем порушено вимоги ч.1 ст.16 ЗУ «Про рекламу» , а саме: самовільно встановлено спеціальну конструкцію зовнішньої реклами на газоні по вул. Луганській (непарна сторона, місце 12) та (непарна сторона, місце 14) та запропоновано позивачу в термін до 27.07.2016р. усунути вказані порушення, що позивачем зроблено не було.

Пунктом 2.1 Правил розміщення зовнішньої реклами у м.Львові передбачено, що самовільно встановлений рекламний засіб - рекламний засіб, розміщений без виданого у встановленому порядку дозволу або не демонтований власником після прийняття робочим органом рішення про відмову у продовженні дозволу або виконавчим комітетом рішення про його скасування у встановлений термін.

Відповідно до п.1.1 Статуту КП «Адміністративно-технічне управління» , підприємство створене шляхом реорганізації КП «Інспекція благоустрою та екології м. Львова» та підпорядковане департаменту містобудування, яке є представником власника - територіальної громади м. Львова і органом, до сфери управління якого входить комунальне підприємство.

Основними напрямками діяльності Підприємства є, зокрема, виконання функцій визначених окремими ухвалами міської ради, рішеннями виконавчого комітету, розпорядженнями міського голови, наказами та дорученнями департаменту містобудування (пп.2.2.4 Статуту).

Відповідно до п.3.4 Правил розміщення зовнішньої реклами у м. Львові оператор (відповідач):

- у межах своєї компетенції здійснює нагляд за дотриманням підприємствами, установами, організаціями, незалежно від форм власності, та фізичними особами встановленого Законом України «Про рекламу» , Типовими правилами розміщення зовнішньої реклами, цими Правилами порядку розміщення, утримання та експлуатації рекламних засобів. Інформує робочий орган про виявлені порушення, готує проекти вимог та надсилає рекламорозповсюджувачам вимоги робочого органу про усунення виявлених порушень законодавства у сфері реклами у встановлений у вимогах термін (пп.3.4.1);

- за результатами нагляду за станом зовнішньої реклами інформує відповідним поданням робочий орган про рекламні засоби, що підлягають примусовому демонтажу, готує проект наказу про примусовий демонтаж та здійснює демонтаж рекламних засобів у відповідності до вимог п.8 цих Правил (пп.3.4.3);

- організовує або проводить власними силами демонтаж самовільно розміщених рекламних засобів у порядку, визначеному у розділі 8 цих Правил (пп.3.4.7).

Таким чином, з наведеного вбачається, що відповідач згідно статутних документів та Правил розміщення зовнішньої реклами у м.Львові уповноважений здійснювати нагляд за дотриманням розміщення зовнішньої реклами, а також уповноважений на здійснення демонтажу рекламних конструкцій із зовнішньої реклами.

Згідно п. 8.6. Типових Правил для повернення демонтованого рекламного засобу власнику рекламного засобу необхідно звернутись до оператора з такими документами:

1) заявою на ім'я керівника про повернення демонтованого рекламного засобу;

2) документом, що підтверджує право власності (інше майнове право) на конкретний демонтований рекламний засіб;

3) документом, що підтверджує оплату витрат оператора, пов'язаних з демонтажем рекламного засобу, транспортуванням та зберіганням.

Демонтований рекламний засіб зберігається у спеціально відведених для цього місцях (сховищах, складах тощо).

Отже, у даному випадку демонтаж відбувався на виконання Наказу «Про демонтаж самовільно встановлених конструкцій зовнішньої реклами» №59-Д від 08.08.2016р. Про вказане зазначає також Департамент економічного розвитку Львівської міської ради в письмових поясненнях по справі. Відтак, такий демонтаж рекламних конструкцій є правомірним, а неправомірні дії відповідача у даному випадку відсутні, що виключає застосування наслідків правопорушення у виді стягнення збитків.

Відтак, апеляційний суд не погоджується із висновком суду першої інстанції про обґрунтованість позовних вимог та задоволення позову.

Відповідно до ст.ст. 33,34 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Враховуючи наведене, апеляційний господарський суд вважає, що апеляційну скаргу слід задоволити, а рішення господарського суду першої інстанції - скасувати з прийняттям нового рішення про відмову у позові.

Згідно ст.105 ГПК України при скасуванні рішення суду проводиться новий розподіл судових витрат на підставі ст. 49 ГПК України.

Враховуючи відмову у позові, судовий збір за розгляд справи в суді першої інстанції залишається за позивачем. Враховуючи задоволення апеляційної скарги відповідача, судовий збір за подання та розгляд апеляційної скарги в суді апеляційної інстанції покладається на протилежну сторону - позивача. Відтак, з позивача на користь відповідача (скаржника) слід стягнути 6063,2 грн. судового збору.

Керуючись ст.ст. 99, 101, 103, 105 ГПК України, Львівський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ :

апеляційну скаргу Комунального підприємства "Адміністративно-технічне управління" м.Львів, № 2410-10-2285 від 20.03.2017 року - задоволити.

Рішення господарського суду Львівської області від 06.03.2017р. у справі № 914/45/17 - скасувати. Прийняти нове рішення.

У позові Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» , м.Київ, в особі регіональної філії «Львівська залізниця» ПАТ «Українська залізниця» , м.Львів, до Комунального підприємства "Адміністративно-технічне управління" м.Львів - відмовити.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» (03680, м. Київ, вул. Тверська, 5; код ЄДРПОУ 40075815) в особі Регіональної філії «Львівська залізниця» Публічного акціонерного товариства «Укрзалізниця» (79007, м. Львів, вул. Гоголя, 1; код ЄДРПОУ 40081195) на користь Комунального підприємства «Адміністративно-технічне управління» (79012, м. Львів, вул. Сахарова, 42; код ЄДРПОУ 13804591) - 6063,2 грн. судового збору.

Місцевому господарському суду видати відповідний наказ в порядку ст. 116 ГПК України.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку.

Справу скерувати на адресу місцевого господарського суду.

Повний текст постанови складено 01.06.2017 року.

Головуючий суддя Бонк Т.Б.

Судді Бойко С.М.

ОСОБА_1