Рішення

від 31.05.2017 по справі 522/2123/17

ПРИМОРСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ОДЕСИ

Справа № 522/2123/17

Провадження № 2/522/5755/17

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 травня 2017 року Приморський районний суд м. Одеси у складі:

Головуючого судді Кравчук Т.С.,

при секретарі Антонецькому С.Л.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі цивільну справу за позовом ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб та ПАТ Імексбанк про стягнення (примусове виконання обов'язку в натурі), -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 звернулися до суду з позовом до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі - Фонд) про стягнення (примусове виконання обов'язку в натурі) грошових коштів по вкладам у Публічному акціонерному товаристві ІМЕКСБАНК (далі - банк) за рахунок Фонду в розмірах, встановлених рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 25 травня 2015 року у справі № 522/6328/15-ц, залишеному без змін ухвалою Апеляційного суду Одеської області від 01 лютого 2016 року, а саме, на суму 190 000 (сто дев'яносто тисяч) гривень кожному.

Свої вимоги позивачі, які є інвалідами 2-ої та 3-ої групи, обґрунтували доводами, що рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 25 травня 2015 року у справі № 522/6328/15-ц, залишеному без змін ухвалою Апеляційного суду Одеської області від 01 лютого 2016 року група інвалідів, в числі яких є і позивачі, були визнані вкладниками віднесеного до категорії неплатоспроможного ПАТ ІМЕКСБАНК на суму 190 000 (сто дев'яносто тисяч) гривень кожному. Крім того позивачі посилалися на постанову Одеського апеляційного господарського суду від 30 листопада 2016 року по справі № 916/2216/16 та на постанову Одеського апеляційного господарського суду від 17 січня 2017 року по справі № 916/2202/16, прийнятими за абсолютно аналогічними справам за позовами інвалідів, які брали участь у згаданої справі № 522/6328/15-ц в якості позивачів.

Представник позивачів просив задовольнити їхні позови повністю.

Відповідач - Фонд, будучи повідомленим в належному порядку, в судове засідання не з'явився, письмових запереченнях просив у задоволенні позову відмовити у повному обсязі.

Співвідповідач по справі - ПАТ ІМЕКСБАНК - в представлених до суду письмових запереченнях проти позову вказав, що позивачі згідно до Закону України Про систему гарантування вкладів фізичних осіб , в дійсності, набули права кредиторів ОСОБА_5, а не вкладників. Тому співвідповідач просив у позові відмовити.

Вивчивши всі фактичні обставини справи, заслухавши пояснення представників сторін, суд на підставі всебічного, повного, об'єктивного дослідження наявних у справі доказів прийшов до висновку про часткове задоволення позову.

У судовому засіданні встановлено, рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 25 травня 2015 року у справі № 522/6328/15-ц, залишеному без змін ухвалою Апеляційного суду Одеської області від 01 лютого 2016 року визнано з 27 січня 2015 року вкладниками Публічного акціонерного товариства ІМЕКСБАНК :

- ОСОБА_6 - на суму 190 000 (сто дев'яносто тисяч) гривень;

- ОСОБА_2 - на суму 190 000 (сто дев'яносто тисяч) гривень;

- ОСОБА_3 - на суму 190 000 (сто дев'яносто тисяч) гривень;

- ОСОБА_1 - на суму 190 000 (сто дев'яносто тисяч) гривень;

- ОСОБА_4 - на суму 190 000 (сто дев'яносто тисяч) гривень;

- ОСОБА_7 - на суму 190 000 (сто дев'яносто тисяч) гривень;

- ОСОБА_8 - на суму 130 000 (сто тридцять тисяч) гривень.

Фонд - відповідач по даній справі - був притягнутий до згаданої справи № 522/6328/15-ц в якості третьої особи. Таким чином, у даній цивільної справі беруть участь, як позивачі, так і відповідачі по згаданої справі № 522/6328/15-ц.

В постановах Верховного Суду України від 16 лютого 2016 року (справа № 21-4846а15), від 15 червня 2016 року (справа № 21-286а16) та від 09 листопада 2016 року (справа № 727/7647/15-ц) висловлена правова позиція, згідно до якої на спори, які виникають на стадії ліквідації (банкрутства) банків, не поширюється юрисдикція адміністративних судів.

При цьому в згаданої постанові Верховного Суду України від 15.06. 2016 року, яке було прийнято в результаті розгляду аналогічного спору за позовом фізичної особи, яка не набула статусу суб'єкта підприємницької діяльності, була висловлена правова позиція, що коли банк знаходиться в процедурі ліквідації у зв'язку із визнанням його неплатоспроможним, то за таких обставин спір, що виник між сторонами, повинен розглядатися за правилами господарського судочинства.

Але у згаданої постанові Верховного Суду України від 09.11.2016 року була висловлена вже інша правова позиція, згідно до якої ця категорія справ підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Тому частина позивачів - вкладників банку - по згаданої справі № 522/6328/15-ц, а саме, ОСОБА_8 та ОСОБА_6 встигли до 09.11.2016 року звернутися за абсолютно аналогічними позовами до господарського суду. А решта позивачів по згаданої справі № 522/6328/15-ц, а саме, ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 звергнулися з даним позовом в порядку цивільного судочинства до Приморського районного суду міста Одеси.

Позивач по справі № 522/6328/15-ц - вкладник банку - ОСОБА_7 - помер 12 квітня 2016 року.

Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 30 листопада 2016 року по справі № 916/2216/16 Фонд був зобов'язан відшкодувати ОСОБА_8 грошові кошті, в розмірі встановленому рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 25 травня 2015 року у справі № 522/6328/15-ц.

Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 17 січня 2017 року по справі № 916/2202/16 з Фонду було стягнуто на користь ОСОБА_6 грошові кошті, в розмірі встановленому рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 25 травня 2015 року у справі № 522/6328/15-ц.

Згідно до частини 3 статті 61 ЦПК України обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Таким чином, правовий статус позивачів в якості вкладників банку не вимагає доведення в даній справі, рівною мірою, як і розмір їх вкладів у цьому банку.

Постановами Одеського апеляційного господарського суду від 30 листопада 2016 року по справі № 916/2216/16 та від 17 січня 2017 року по справі № 916/2202/16 встановлено наступне.

Правлінням Національного банку України була прийнята постанова № 50 від 26.01.2015 року Про віднесення ПАТ ІМЕКСБАНК до категорії неплатоспроможних , на підставі чого виконавчою дирекцією Фонду прийнято рішення № 16 від 26.01.2015 року Про запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ ІМЕКСБАНК , згідно з яким з 27.01.2015 року запроваджено тимчасову адміністрацію та призначено уповноважену особу Фонду на тимчасову адміністрацію - ОСОБА_9

Тимчасову адміністрацію ПАТ ІМЕКСБАНК запроваджено строком на три місяці з 27.01.2015 року по 26.04.2015 року включно. Рішенням виконавчої дирекції Фонду № 84 від 23.04.2015 року строк проведення тимчасової адміністрації в ПАТ ІМЕКСБАНК та повноваження уповноваженої особи Фонду продовжено до 26.05.2015 року включно.

Відповідно до постанови Правління НБУ № 330 від 21.05.2015 року Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ ІМЕКСБАНК , виконавчою дирекцією Фонду прийнято рішення № 105 від 27.05.2015 року Про початок процедури ліквідації ПАТ ІМЕКСБАНК та призначення уповноваженою особою на ліквідацію банку ОСОБА_9 строком на один рік з 27.05.2015 року по 26.05.2016 року включно.

Рішенням виконавчої дирекції Фонду № 189 від 19.10.2015 року змінено уповноважену особу Фонду, якій делегуються повноваження ліквідатора ПАТ ІМЕКСБАНК з 20.10.2015 року на ОСОБА_10

28.04. 2016 року виконавча дирекція Фонду прийняла рішення № 638 про продовження строків здійснення процедури ліквідації ПАТ ІМЕКСБАНК строком на два роки до 26.05.2018 року включно. Також відповідно до зазначеного рішення продовжено повноваження ліквідатора ПАТ ІМЕКСБАНК ОСОБА_10 строком на два роки до 26 травня 2018 року включно.

Рішенням виконавчої дирекції Фонду № 1697 від 01.09.2016 року змінено уповноважену особу Фонду, якій делегуються повноваження ліквідатора ПАТ ІМЕКСБАНК , якім з 05.09.2016 року є ОСОБА_11

Права вкладників як споживачів банківських (фінансових) послуг підлягають захисту на підставі положень Закону України від 12 травня 1991 року N 1023-XII Про захист прав споживача (далі - Закон N 1023-XII). Згідно до абзацу 2 пункту 2 постанови пленуму Верхового Суду України від 12.04.1996 року № 5 Про практику розгляду цивільних справ за позовами про захист прав споживачів відзначається, що оскільки Закон не визначає певних меж своєї дії, судам слід мати на увазі, що до відносин, які ним регулюються, належать, зокрема, ті, що виникають… із договорів про надання фінансово-кредитних послуг для задоволення власних побутових потреб громадян (у тому числі про надання кредитів, відкриття й ведення рахунків, проведення розрахункових операцій, приймання і зберігання цінних паперів, надання консультаційних послуг). Відносини, щодо захисту прав споживачів можуть виникати також з актів законодавства або з інших угод, які не суперечать Закону.

У лютому 2016 року вищезазначені особи звернулись до банку в порядку статті 1, 3, 40, 46 ОСОБА_12 України, статті 26 Закону гарантування вкладів фізичних осіб № 4452-VI від 23 лютого 2012 року (далі - Закон № 4452-VI) та просили забезпечити відшкодування інвалідам грошових коштів у розмірах, встановлених рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 25 травня 2015 року у справі № 522/6328/15-ц. Дане звернення отримано банком 17.02.2016 року, про що свідчить відмітка банку на зверненні.

Фонд листом від 08.04.2016 року № 27-18601/16 повідомив, що згідно з наявною у Фонді інформацією вказані особи не є вкладниками банку, а є особами, на користь яких юридичною особою - благодійною організацією Фондом соціальної допомоги імені доктора ОСОБА_13 - укладено договори про заміну кредитора у зобов'язані. Фонд гарантує відшкодування в розмірі до 200000 гривень саме фізичній особі, якій як вкладнику безпосередньо відкрито рахунок в банківський установі. Вдруге Фонд відмовив у виплаті внесків означеним фізичним особам, серед яких є і позивачі, листом від 24.06.2016 року за № 27-036-28991/16.

Відмова Фонду відшкодування позивачам грошових коштів у розмірах, визначених у рішенні Приморського районного суду м. Одеси від 25 травня 2015 року у справі № 522/6328/15-ц, стала підставою для звернення до суду з відповідним позовом.

З моменту прийняття Національним банком України рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідації банків в якості спеціального, пріоритетного закону застосовується Закон № 4452-VI. При цьому відповідно до положень частини 5 статті 20 Закону № 4452-VI діяльність судів обмежена лише в частині вживання заходів забезпечення позову, включаючи накладення арешту. Однак, зазначений Закон відповідно до частини 6 статті 55, частини 1 статті 64 ОСОБА_12 України не може обмежувати суд в застосуванні широкого кола способів захисту прав людини, передбачених положеннями статті 16 ЦК України, зокрема, примусове виконання обов'язку в натурі у вигляді стягнення грошових коштів.

Згідно до положень Преамбули та статті 1 ОСОБА_12 України в країні проголошений принцип соціальної та правової держави.

Відповідно до положень статті 3 ОСОБА_12 України людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.

Згідно до статті 8 Основного Закону України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. ОСОБА_12 України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі ОСОБА_12 України і повинні відповідати їй. ОСОБА_12 України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі ОСОБА_12 України гарантується.

Тому принцип верховенства права є одним із головних принципів і цивільного судочинства. В цивільному судочинстві принцип верховенства права зобов'язує суд надавати законам та іншим нормативно-правовим актам тлумачення у спосіб, який забезпечує пріоритет прав людини при вирішенні справи. Тлумачення законів та нормативно-правових актів не може спричиняти несправедливих обмежень прав людини.

Відповідно до статті 19 Основного Закону України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені ОСОБА_12 та законами України.

Згідно до статті 55 Основного Закону України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Відповідно до частини 2 статті 124 ОСОБА_12 України юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.

Згідно до статті 8 Загальної декларації прав людини кожна людина має право на ефективне поновлення у правах компетентними національними судами в разі порушення її основних прав, наданих їй конституцією або законом.

Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенції) ратифікована Законом України Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції № 475/97-ВР від 17 липня 1997 року і набрала чинності для України 11 вересня 1997 року.

Відповідно до статті 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини , суди при розгляді справ застосовують Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

ЄСПЛ, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції) наголошує, що пункт 1 статті 6 Конвенції гарантує кожному право на подання до суду скарги, пов'язаної з його або її правами та обов'язками цивільного характеру (рішення від 21 лютого 1975 року у справі Голдер проти Сполученого Королівства ). На це право на суд , в якому право на доступ до суду є одним з його аспектів, може посилатися кожен, хто небезпідставно вважає, що втручання у реалізацію його або її прав цивільного характеру є неправомірним (рішення від 13 жовтня 2009 року у справі Салонтаджі-Дробняк проти Сербії ).

За змістом пункту 1 статті 6, статті 13, статті 1 Першого протоколу до Конвенції кожен має право на розгляд його справи упродовж розумного строку судом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру. Кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Тому положення Закону № 4452-VI не можуть обмежувати конституційне право позивача оскаржувати будь які дії та бездіяльність Фонду і, відповідно, вимагати найбільш ефективний засіб юридичного захисту.

Згідно рішення ЄСПЛ у справі Салов проти України від 06.09.2005 року принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони. У рішенні ЄСПЛ у справі Надточий проти України від 15.05.2008 року зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.

Суд вважає, що конституційні права власності вкладників неплатоспроможного банку підлягають захисту державою на підставі положень статті 41 ОСОБА_12 України, статті 1 Першого протоколу Конвенції у вигляді гарантованого відшкодування коштів за їх вкладами на підставі Закону № 4452-VI.

ЄСПЛ у рішенні ОСОБА_14 Греції та інші проти Греції від 23.11.2000 року зазначає, що першим і найголовнішим правилом статті 1 Першого протоколу Конвенції є те, що будь яке втручання держаних органів у право на мирне володіння майном має бути законним і повинно переслідувати законну мету в інтересах суспільства . Будь яке втручання також повинно бути пропорційним по відношенню до переслідуваної мети. Іншими словами, має бути забезпечено справедливий баланс між загальними інтересами суспільства та обов'язком захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідного балансу не буде досягнуто, якщо на відповідну особу або осіб буде покладено особистий та надмірний тягар. Аналогічна позиція викладена в рішенні ЄСПЛ у справі Спорронг та Льонрот проти Швеції від 23.09.1982 року.

Також в рішенні ЄСПЛ Сук проти України від 10.03.2011 року зауважено, що поняття майно в першій частині статті 1 Першого протоколу має автономне значення, яке не обмежується правом власності на фізичні речі та є незалежним від формальної класифікації в національному законодавстві. Певні інші права та інтереси, що складають активи, наприклад, борги, можуть також вважатися майновими правами і, відповідно, майном у розумінні цього положення. Питання, що має бути розглянуто, полягає у тому, чи надавали заявнику обставини справи, розглянуті в цілому, право на інтерес, який по суті захищається статтею 1 Першого протоколу (див. рішення щодо прийнятності у справі Броньовські проти Польщі ), а також, що вимога заявника ґрунтувалась на чіткому положенні закону, відтак заявник міг вважатися таким, що мав обґрунтовані сподівання, якщо не право отримати відповідну виплату. Тому остаточна відмова національних органів у праві заявника є свавільною та такою, що не ґрунтується на законі.

Тому в даному спорі позивачі вправі звертатися з вимогою про захист їх конституційного права на приватну власність.

Відповідно до статті 1 Закону № 4452-VI цим правовим актом встановлюються правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, повноваження Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, порядок виплати Фондом відшкодування за вкладами, а також регулюються відносини між Фондом, банками, Національним банком України, визначаються повноваження та функції Фонду щодо виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків.

Метою Закону № 4452-VI є захист прав і законних інтересів вкладників банків, зміцнення довіри до банківської системи України, стимулювання залучення коштів у банківську систему України, забезпечення ефективної процедури виведення неплатоспроможних банків з ринку та ліквідації банків. Відносини, що виникають у зв'язку із створенням і функціонуванням системи гарантування вкладів фізичних осіб, виведенням неплатоспроможних банків з ринку та ліквідації банків, регулюються цим Законом, іншими законами України, нормативно-правовими актами Фонду та Національного банку України.

Статтею 3 Закону № 4452-VI встановлено, що Фонд є установою, що виконує спеціальні функції у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків у випадках, встановлених цим Законом.

Фонд є юридичною особою публічного права, має відокремлене майно, яке є об'єктом права державної власності і перебуває в його господарському віданні.

Фонд є суб'єктом управління майном, самостійно володіє, користується і розпоряджається належним майном, вчиняючи щодо нього будь-які дії (в тому числі відчуження, передачу в оренду, ліквідацію), які не суперечать законодавству та цілі діяльності Фонду.

Фонд є відповідачем по справжньому позову тому, що відповідно до своїх повноважень саме він як суб'єкт права несе відповідальність за організацію виплат відшкодування за вкладами вкладників визнаного неплатоспроможним банку на підставі наступних положень Закону № 4452-VI.

Відповідно до положень пункту 4) частини 2 статті 4 Закону № 4452-VI Фонд здійснює заходи щодо організації виплат відшкодувань за вкладами в разі прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідації банку;

Згідно з положеннями пункту 4) частини 3 статті 12 Закону № 4452-VI Фонд приймає рішення про відшкодування коштів за вкладами у разі прийняття Національним банком України рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідації банку.

На підставі положень частини 1 статті 26 Закону № 4452-VI Фонд гарантує кожному вкладнику банку відшкодування коштів за його вкладом.

Фонд відшкодовує кошти в розмірі вкладу, включаючи відсотки, станом на день початку процедури виведення Фондом банку з ринку, але не більше суми граничного розміру відшкодування коштів за вкладами, встановленого на цей день, незалежно від кількості вкладів в одному банку. Сума граничного розміру відшкодування коштів за вкладами не може бути меншою 200000 гривень. Адміністративна рада Фонду не має права приймати рішення про зменшення граничної суми відшкодування коштів за вкладами.

Відповідно до положень частини 7 статті 26 Закону № 4452-VI Фонд завершує виплату гарантованих сум відшкодування коштів за вкладами в день подачі документів для внесення до Єдиного державного реєстру юридичних осіб запису про ліквідацію банку як юридичної особи.

Таким чином, згідно до положень статті 26 Закону № 4452-VI Фонд гарантує кожному вкладнику банку відшкодування коштів за його вкладом в розміру суми, яка не може бути меншою 200000 гривень.

Вкладник набуває право на одержання гарантованої суми відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду в межах граничного розміру відшкодування коштів за вкладами після прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку.

Проаналізувавши положення Закону № 4452-VI суд прийшов до висновку, що уповноважена особа Фонду є одним із співробітників Фонду, який діє не автономно, а виключно в межах повноважень останнього.

Зокрема, згідно до положень частини 1 статті 16 Закону № 4452-VI для цілей цього Закону працівниками Фонду вважаються особи, які займають посади, передбачені штатним розписом.

Відповідно до положень пункту 17) частини 1 статті 2 Закону № 4452-VI уповноважена особа Фонду - працівник Фонду, який від імені Фонду та в межах повноважень, передбачених цим Законом та/або делегованих Фондом, виконує дії із забезпечення виведення банку з ринку під час здійснення тимчасової адміністрації неплатоспроможного банку та /або ліквідації банку.

На підставі пунктів 2), 3) частини 5 статті 12 Закону № 4452-VI Фонд делегує і відкликає всі або частину своїх повноважень колегіальним органам та/або уповноваженій особі (кільком уповноваженим особам) Фонду в обсягах, визначених цим Законом; визначає додаткові вимоги до уповноваженої особи Фонду, правила контролю за запобіганням конфлікту інтересів.

Відповідно до положень частини 3 статті 34 Закону № 4452-VI виконавча дирекція Фонду не пізніше наступного робочого дня після офіційного отримання рішення Національного банку України про віднесення банку до категорії неплатоспроможних призначає з числа працівників Фонду уповноважену особу Фонду (кілька уповноважених осіб Фонду), яким Фонд делегує всі або частину своїх повноважень тимчасового адміністратора. Уповноважена особа Фонду має відповідати вимогам, встановленим Фондом. Рішення про призначення уповноваженої особи Фонду доводиться Фондом до головного офісу банку та до кожного відокремленого підрозділу банку негайно.

Згідно до положень пункту 9) частини 3 статті 129, частини 1 статті 129-1 Основного Закону України однією із основних засад судочинства є обов'язковість рішень суду.

Питання обов'язкового виконання рішень суду узгоджується з практикою ЄСПЛ щодо застосування статті 6 Конвенції, яка гарантує право на справедливий суд. Так, у справі Горнсбі проти Греції (Case of Hornsby v. Greece) указаний суд у своєму рішенні від 19.03.1997 року зазначив, що для цілей статті 6 Конвенції виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина судового розгляду .

У рішенні ЄСПЛ від 25.07.2002 року у справі Совтрансавто Холдинг проти України зазначено, що одним з основних елементів принципу верховенства права є принцип правової визначеності. Який, зокрема, передбачає, що у будь-якому спорі рішення суду, яке набрало законної сили, не може бути поставлено під сумнів.

Тому суд прийшов до висновку, що з моменту вступу в законну силу рішення Приморського районного суду м. Одеси від 25 травня 2015 року у справі № 522/6328/15-ц, залишеному без змін ухвалою Апеляційного суду Одеської області від 01 лютого 2016 року, тобто з 01 лютого 2016 року посадові особи відповідача на підставі положень статей 3,8,19, 41, пункту 9) частини 3 статті 129 ОСОБА_12 України, статті 14 ЦПК України зобов'язані були відповідно до положень статті 27 Закону № 4452-VI включити позивачів в якості вкладників банку в перелік вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду, з визначенням суми, що підлягає відшкодуванню. Потім посадові особи відповідача зобов'язані були включити позивача в якості вкладника банку у відповідний Загальний реєстр вкладників для здійснення виплат гарантованої суми відшкодування.

Слідом за цими діями відповідач відповідно до положень статей 26, 28 Закону № 4452-VI зобов'язаний був здійснити відповідну виплату відшкодування коштів позивачам - вкладникам банку - в розмірі, встановленому в вказаному рішенні суду від 25 травня 2015 року у справі № 522/6328/15-ц.

При цьому згідно до частини 8 пункту 5 розділу II Положення про порядок відшкодування Фондом коштів за вкладами, затвердженого рішенням виконавчій дирекції Фонду № 14 від 09.08.2012 року протягом дії тимчасової адміністрації та ліквідації банку уповноважена особа Фонду може надавати зміни та доповнення до переліків.

На думку суду, з моменту вступу в силу рішення Приморського районного суду м. Одеси від 25 травня 2015 року у справі № 522/6328/15-ц, між позивачем і відповідачем виникли цивільно-правові, зобов'язальні відносини, в рамках яких відповідач зобов'язаний був здійснити по відношенню до позивача свої повноваження гаранта, передбачені положеннями статей 1,3,4,26 Закону № 4452-VI. Тобто між позивачами і відповідачем відповідно до положень статей 11, 509, 546, 560 ЦК України на підставі Закону № 4452-VI виникли акцесорні (додаткові) зобов'язання щодо гарантування вкладів. Таким чином, Фонд несе цивільно-правову відповідальність перед вкладниками за невиконання банком своїх зобов'язань в якості гаранта останнього.

В згаданої постанові Верховного Суду України від 09.11.2016 року (справа № 727/7647/15-ц) висловлена правова позиція, що у справи спірні правовідносини, які виникли на підставі цивільно-правової угоди й в силу вимог закону саме на Фонд гарантування вкладів фізичних осіб в указаному спорі покладено обов'язок відшкодувати зазначені кошти від імені сторони правочину. Зазначеною постановою Верховного Суду України було залишено без змін рішення суду першої інстанції, на підставі якого з Фонду на користь фізичної особи були стягнуті грошові кошти.

У даній справі спірні правовідносини виникли на підставі цивільно-правової угоди й в силу вимог закону саме на Фонд в указаному спорі покладено обов'язок відшкодувати зазначені кошти від імені сторони правочину, тобто Публічного акціонерного товариства ІМЕКСБАНК .

Суд при цьому зазначає, що Фонд згідно до вказаного рішення суду, а також конституційного принципу соціальної держави зобов'язаний був врахувати статус позивачів в якості інвалідів, конституційні соціальні права яких підлягають особливому захисту на підставі положень статей 1, 3, 46, 48 ОСОБА_12 України, а також Міжнародного пакту про економічні, соціальні права людини (ООН, 1966), Європейської соціальної хартії (Рада Європи, 1996) та Закону України Про основи соціальної захищеності інвалідів в України .

Відповідно до статті 9 ОСОБА_12 України та статті 19 Закону України Про міжнародні договори України , чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України. Згідно статті 15 Закону України Про міжнародні договори України , чинні міжнародні договори України підлягають сумлінному дотриманню Україною відповідно до норм міжнародного права. Згідно до положень частини 2 статті 19 Закону України Про міжнародні договори України , частини 2 статті 2 ЦПК України якщо міжнародним договором України, який набрав чинності в установленому порядку, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені у відповідному акті законодавства України, то застосовуються правила міжнародного договору.

Перевіряючи правомірність дій та рішень Фонду, суд враховує наведене нормативне регулювання та вимоги статті 55 ОСОБА_12 України, згідно до якої права і свободи людини і громадянина захищаються судом.

За своєю правовою природою бездіяльність - це пасивна форма поведінки особи, що полягає у не вчиненні нею конкретних дій, які вона повинна була і могла вчинити в даних конкретних умовах; так і характеризується свідомим і вольовим актом поведінки особи.

Тому суд прийшов до висновку, що в поведінці Фонду, який відмовився здійснити на користь позивачів на підставі зазначеного рішення Приморського районного суду м. Одеса від 25 травня 2015 року у справі № 522/6328/15-ц відшкодування коштів за їх вкладом, мала місце неправомірна бездіяльність.

Зокрема, позивачі відповідно до положень частини 3 статті 8, статті 55 ОСОБА_12 України звернулися з вимогою про захист їх прав людини і громадянина та інваліда, передбачених положеннями статей 3, 27,41, 46,48,49 Основного Закону України, статті 1 Першого протоколу, статей 6, 13 Конвенції, а також статті 11 Міжнародного пакту про економічні, соціальні і культурні права, ст.15 Європейської соціальної хартії, статей 2,4,6 Закону України Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні . При цьому ця позиція позивачів узгоджується з вищезазначеною судовою практикою ЄСПЛ в частині застосування Конвенції.

В даному випадку позивачі є малозабезпеченими інвалідами. Тому відшкодування за рахунок Фонду грошових коштів у сумі 190 000 гривень відповідає положенням Преамбули та статті 48 ОСОБА_12 України, згідно який кожен має право на гідні умови життя та достатній життєвий рівень для себе і своєї сім'ї, що включає достатнє харчування, одяг, житло. Довготривала відмова Фонду у відшкодуванні позивачам грошових коштів без правових підстав, на думку суду, може призвести до порушення їх конституційних прав на охорону здоров'я та захист життя, передбачений статями 27, 49 ОСОБА_12 України, оскільки на даний час з групи інвалідів, які отримали вищезазначене рішення Приморського районного суду місця Одеси один - ОСОБА_7 - вже помер, не дочекавшись від Фонду виконання цього рішення суду. Такий стан речей є неприпустимим в державі, яка гарантує принципи соціальної, правової держави, справедливості та захисту прав людини згідно до положень Преамбули та статей 1, 3 ОСОБА_12 України.

При цьому позивачі на підставі положень частини 6 статті 55 Основного Закону України обрали спосіб захисту своїх прав у вигляді примусу до виконання обов'язку в натурі, передбачений положеннями пункту 5) частини 2 статті 16 ЦК України. Оскільки в даному спорі йдеться про захист конституційних прав людини, то вони відповідно до положень частини 1 статті 64 Основного Закону України не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених у ОСОБА_12 України.

Відповідно до положень пунктів 1, 2 постанови пленуму Верховного Суду України Про застосування ОСОБА_12 України при здійсненні правосуддя від 01.11.1996 р. N 9 передбачено, що відповідно до ст. 8 ОСОБА_12 в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституційні права та свободи людини і громадянина є безпосередньо діючими. Вони визначають цілі і зміст законів та інших нормативно-правових актів, зміст і спрямованість діяльності органів законодавчої та виконавчої влади, органів місцевого самоврядування і забезпечуються захистом правосуддя. Виходячи із зазначеного принципу та гарантування ОСОБА_12 судового захисту конституційних прав і свобод, судова діяльність має бути спрямована на захист цих прав і свобод від будь-яких посягань шляхом забезпечення своєчасного та якісного розгляду конкретних справ.

Відповідно до положень частини 1 пункту 2 постанови Пленуму Верховного Суду України Про судове рішення у цивільній справі N 14 від 18.12.2009 року проголошено, що рішення суду як найважливіший акт правосуддя покликане забезпечити захист гарантованих ОСОБА_12 України прав і свобод людини і здійснення проголошеного Основним Законом України принципу верховенства права. У зв'язку з цим суди повинні неухильно дотримуватися вимог про законність та обґрунтованість рішення у цивільній справі.

Згідно з усталеною практикою ЄСПЛ, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент.

Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення к справі Руіс Торіха проти Іспанії (Ruiz Torja v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, №303А,п.29). Хоча національний суд має повну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи інший справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі Суомінен проти Фінляндії (Suominen v. Finland) від 1 липня 2003 року, № 37801/97, п.36.). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті.

Суд вирішує даний спір керуючись загальними принципами цивільного законодавства, передбаченими положеннями статті 3 ЦК України, зокрема, неприпустимості позбавлення права власності, крім випадків, встановлених ОСОБА_12 України та законом і справедливості, сумлінності та розумності.

При виборі способу захисту прав позивачів суд, керуючись положеннями частини 6 статті 55 ОСОБА_12 України, статті 13 Конвенції вважає застосування в якості найбільш ефективного в даному спорі засобу захисту прав позивача - примусове виконання обов'язку в натурі у вигляді стягнення грошових коштів, яке передбачене у пункті 5) частини 2 статті 16 ЦК України.

У листі від 11.02.2016 року на ім'я Фонду група інвалідів, в числі якої були і позивачі, просила перевести належні їм на підставі зазначеного рішення суду грошові кошти в безготівковій формі на рахунок, зазначений у зверненні позивачів, а саме, на поточний рахунок Фінансово-разрахункового центру ФРЦ - код 14284165, п / р № 26002000058477 в ПАТ ОСОБА_15 в м. Одеса, МФО 300023. Цій лист відповідач отримав 17.02.2016 р. Згідно довідки Фінансово-разрахункового центру ФРЦ від 25.11.2016 р. № 71/1 позивачі мають персональний субрахунок у Фінансово-разрахунковому центрі ФРЦ .

Керуючись ст. ст. 10, 60, 212, 213, 214, 215 ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб та ПАТ Імексбанк про стягнення (примусове виконання обов'язку в натурі) - задовольнити частково.

Стягнути з Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (04053, м. Київ, вул. Січових Стрільців, 17, ЄДРПОУ 21708016) відшкодування коштів вкладу у розмірі, встановленому рішенням Приморського районного суду міста Одеси від 25 травня 2015 року у справі № 522/6328/15-ц, залишеному без змін ухвалою Апеляційного суду Одеської області від 01 лютого 2016 року, а саме, на користь: ОСОБА_1 - на суму 190 000 (сто дев'яносто тисяч) гривень, ОСОБА_2 - на суму 190 000 (сто дев'яносто тисяч) гривень, ОСОБА_3 - на суму 190 000 (сто дев'яносто тисяч) гривень, ОСОБА_4 - на суму 190 000 (сто дев'яносто тисяч) гривень в безготівковій формі на рахунок Фінансово-разрахункового центру ФРЦ - код 14284165, п/р № 26002000058477 в ОСОБА_15 міста Одеса, МФО 300023.

В решті позовних вимог відмовити.

Стягнути з Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на користь держави судовий збір у розмірі 7 600,00 гривень.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Апеляційного суду Одеської області через суд першої інстанції протягом десяти днів з дня проголошення рішення суду.

Суддя: 31.05.2017