Рішення

від 01.06.2017 по справі 755/21188/15-ц

ДНІПРОВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Справа № 755/21188/15-ц

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"01" червня 2017 р. Дніпровський районний суд м. Києва в складі:

Головуючого - судді Астахової О.О.,

при секретарях: Рудь Р.Г., Швидкій Л.В., Ліщук А.О., Рудь Н.В., Наумовій О.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя, -

в с т а н о в и в :

24 листопада 2015 року позивач звернувся до Дніпровського районного суду м. Києва із позовом до ОСОБА_2, у якому просив визнати спільною сумісною власністю сторін майно, набуте ними у шлюбі, а саме: житловий будинок із земельною ділянкою за адресою: АДРЕСА_1 та квартиру АДРЕСА_2. Надати позивачу вільний доступ до користування спільним майном. Виділити у порядку поділу майна набутого у шлюбі: за ОСОБА_1 - житловий будинок із земельною ділянкою за адресою: АДРЕСА_1, за ОСОБА_2 - квартиру АДРЕСА_2.

Під час судового розгляду справи позивач, остаточно визначившись із позовними вимогами подав заяву, в якій просить суд здійснити поділ майна, що є спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_1 і ОСОБА_2 та визнати за ним, право власності на житловий будинок АДРЕСА_1, сарай, надбудову, погреб, туалет, ворота, огорожу, колодязь із земельною ділянкою за адресою: АДРЕСА_1. Визнати за відповідачем в порядку поділу спільного майна подружжя - квартиру АДРЕСА_2.

Мотивуючи вимоги тим, що 20 серпня 1994 року позивач уклав шлюб із відповідачем ОСОБА_2, який було розірвано на підставі рішення Дніпровського районного суду м. Києва 24 лютого 2012 року.

В період перебування сторін у шлюбі, ними було спільно набуте майно, зокрема житловий будинок АДРЕСА_1, сарай, надбудова, погреб, туалет, ворота, огорожа, колодязь, що знаходяться на земельній ділянці площею 0,6115 га, транспортні засоби та квартира АДРЕСА_2.

Після розірвання шлюбу, між сторонами було досягнуто домовленості, щодо поділу спільно набутого майна. Проте, з квітня 2014 року з приводу володіння та користування будинком із земельною ділянкою та квартирою у них почали виникати непорозуміння та суперечки.

Право власності, відповідно до укладених договорів купівлі-продажу і будинку із земельною ділянкою і квартири, зареєстровано на відповідача. Остання відмовляється у добровільному порядку поділити вказане майно.

Вартість спірного домоволодіння із земельною ділянкою відповідно до звіту про оцінку майна від 31.03.2016 року становить 779500,00 грн.

Спірна квартира, відповідно до звіту оцінку майна від 31.03.2016 року - 2 028 300,00 грн.

ОСОБА_2 проживає разом із донькою і новим чоловіком у квартирі АДРЕСА_2.

Враховуючи, що спільне володіння та користування сторонами нерухомим майном неможливе, позивач просить залишити у власності відповідача вказану квартиру, а за ним визнати право власності на житловий будинок сарай, надбудову, погреб, туалет, ворота, огорожу, колодязь, із земельною ділянкою за адресою: АДРЕСА_1.

Оскільки досудове врегулювання спору виявилось неможливим, позивач звернувся з даним позовом до суду

У судовому засіданні позивач та його представник позовні вимоги підтримали у повному обсязі, з підстав, якими обґрунтовується позовна заява, просили суд позов задовольнити.

ОСОБА_1 пояснив, що вважає, що запропонований ним поділ спільно набутого майна подружжя буде відповідати інтересам кожного із них та не порушуватиме прав сторін, оскільки саме таким чином, між сторонами після розірвання шлюбу було досягнуто домовленості щодо поділу спільного майна. При цьому, позивач додав, що не зважаючи на те, що квартира коштує дорожче за будинок із земельною ділянкою, він не потребує сплати йому компенсації різниці вартості відповідачем.

Крім того зазначив, що після розірвання із відповідачем у 2012 році шлюбу, він розпочав будівництво ще одного будинку на спірній земельній ділянці для свого постійного проживання. Враховуючи, що з 2014 року відповідач, в супереч досягнутих раніше між ними домовленостей, почала перешкоджати йому користуватись і земельною ділянкою, будівництво об'єкту незавершеного будівництва було зупинено. У зв'язку із чим, на даний час позивач несе значні збитки. Крім того, матеріали, які використовувались для будівництва незавершеного об'єкту, невід'ємно пов'язані із земельною ділянкою на якій вони знаходяться і їх переміщення є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення.

З огляду на означене позивач та його представник, просили суд про задоволення позову.

Відповідач та її представник ОСОБА_4 під час судового розгляду заперечували проти позовних вимог у повному обсязі, вважали, що спірне майно є особистою власністю відповідача та не підлягає поділу з наступних підстав.

Пояснили, що шлюб укладений між позивачем і відповідачем був зареєстрований 20 серпня 1994 року.

Від вказаного шлюбу сторони мають доньку ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1.

Всупереч твердженням позивача, їхній із відповідачем шлюб було розірвано 06 вересня 1999 року, згідно з рішенням Радянського районного суду м. Києва справа №2-3740.

Вказане рішення набрало законної сили та не оскаржувалось сторонами у встановленому законом порядку.

Цим рішенням, зокрема, було встановлено, що сторони не підтримують фактичних шлюбних відносин та не ведуть спільне господарство із серпня 1996 року.

Відповідач вказує, що з серпня 1996 року позивач проживав з іншою жінкою та під час їхнього спільного проживання ними була придбана квартира за адресою: АДРЕСА_3, яка була зареєстрована на праві власності на її ім я.

21 червня 1997 р. відповідач за особисті кошти та за фінансової підтримки своїх батьків і брата придбала на підставі договору купівлі-продажу квартиру АДРЕСА_2, а 03.06.1999 року за особисті кошти на підставі договору купівлі-продажу придбала у власність житловий будинок АДРЕСА_1, до якого примикає сарай, надбудова, погреб, туалет, ворота, огорожа, колодязь.

На підставі рішення виконкому Германівської сільської ради народних депутатів № 117 від 24 листопада 1999 року ОСОБА_2 було передано у приватну власність земельну ділянку площею 0,6115 га в АДРЕСА_1, для ведення особистого підсобного господарства - 0,3615 га та для будівництва та обслуговування жилого будинку і господарських будівель - 0,2500 га.

Тобто, вказана земельна ділянка, являється особистою власністю ОСОБА_2

З урахуванням викладеного, у задоволенні позову просили відмовити.

У судовому засіданні представники відповідача ОСОБА_3, ОСОБА_6 також заперечували проти позову з аналогічних підстав, вважали, що спірне майно не підлягає поділу оскільки являється особистою власністю відповідача.

Пояснили, що рішенням Радянського районного суду м. Києва від 06.09.1999 року встановлено, що сторони не підтримували фактичних шлюбних відносин та не вели спільне господарство із серпня 1996 року, що є преюдиціальним фактом та свідчить про те, що спірні квартира та житловий будинок були придбані відповідачем за кошти, які належали їй особисто, що також було підтверджено допитами у судовому засіданні свідками ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9.

Також зазначили, що не зважаючи на те, що розірвання шлюбу на підставі рішення Радянського районного суду м. Києва не було зареєстровано, як це передбачено діючим на час його ухвалення Кодексом про шлюб та сім ю, разом з тим,на думку представників відповідача, це не свідчить про те, що шлюб на підставі означеного судового рішення не було розірвано після набрання чинності Сімейним Кодексом України.

На думку представників ОСОБА_3, ОСОБА_6, суд в порушення вимог цивільно-процесуального законодавства, прийняв заяву позивача, якою фактично було змінено підставу та предмет позову на стадії розгляду справи по суті, а тому вважали, що вирішуючи спір, в межах заявлених первісно поданих позовних вимог, позивачем не доведено, що відповідачем, йому чинились перешкоди у користуванні спірним майном. Також не доведено, що саме позивач придбав будівельні матеріали для будівництва незавершеного об'єкта на земельній ділянці в АДРЕСА_1, що таке будівництво було розпочато з дозволу відповідача. Не доведено позивачем, на їх думку, і джерело доходів ОСОБА_1 на підтвердження його участі у придбанні спірного майна. Державний акт на земельну ділянку є чинним та в установленому законом порядку недійсним чи незаконним не визнаний.Окрім іншого, позивачем будинок та земельна ділянка не ідентифіковані, а тому не можуть бути предметом позову.

З огляду на означене вважали, що відсутні правові підстави для поділу спірного майна.

Крім того, відповідач та її представники ОСОБА_4, ОСОБА_3, ОСОБА_6 просили суд про застосування наслідків спливу строку позовної давності, оскільки позивачем не подано заяви про поновлення цього строку та не вказано поважності причин пропуску такого строку, а факт того, що ОСОБА_1 дізнався про порушення свого права на користування та володіння спірним майном у квітні 2014 року,- не доведеним.

Суд, заслухавши пояснення сторін, їхніх представників, допитавши свідків ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, дослідивши матеріали справи, оцінивши надані сторонами докази, прийшов до наступного.

Судом встановлено, що 20 серпня 1994 року сторони зареєстрували шлюб у Центральному міжрайонному управлінні реєстрації шлюбів м. Києва, що підтверджується свідоцтвом про укладення шлюбу серії НОМЕР_1 (Т. 1 а.с. 69).

Від шлюбу сторони мають спільну доньку - ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, що підтверджується свідоцтвом про її народження, виданим 02 серпня 1995 року Відділом реєстрації актів громадянського стану Радянського району м. Києва (Т. 1, а.с. 61).

06 вересня 1999 року Радянським районним судом м. Києва ухвалено рішення про розірвання шлюбу укладеного між ОСОБА_1 та ОСОБА_2, зареєстрованого 20 серпня 1994 року Центральним міжрайонним управлінням реєстрації шлюбів м. Києва, актовий запис №1742 (Т.1, а.с. 62).

Відповідно до ст. 39 Кодексу про шлюб та сім'ю України (в редакції 1969 року), діючого на момент рішення Радянського районного суду м. Києва від 06.09.1999 року розірвання шлюб упровадиться в судовому порядку, а у випадках, передбачених статтями 41 і 42 цього Кодексу, - органами реєстрації актів громадянського стану.

Згідно із ст. 44 Кодексу про шлюб та сім'ю України, шлюб вважається припиненим з моменту реєстрації розлучення в органах реєстрації актів громадянського стану.

Під час судового розгляду сторони підтвердили, що не звертались до органів реєстрації актів громадянського стану для отриманням свідоцтва про розірвання шлюбу на підставі рішення Радянського районного суду м. Києва від 06.09.1999 року. Доказів, які б спростовували дану обставину, у суду не має.

Таким чином, означене рішення про розірвання шлюбу укладеного між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 зареєстровано не було, а отже шлюб між сторонами не вважається припиненим на його підставі.

Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 24 лютого 2012 року шлюб укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2, зареєстрований 21 серпня 1994 року Центральним міжрайонним управлінням реєстрації шлюбів м. Києва, актовий запис №1742 розірвано.

Згідно із роз'ясненнями, наданими у п. 21, 23 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 11 від 21.12.2007 р. Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя , вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясовувати джерело і час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу (статті 60, 69 СК , ч. 3 ст. 368 ЦК), відповідно до частин 2, 3 ст. 325 ЦК можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім'я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом.

Як убачається із матеріалів справи, під час перебування сторін у шлюбі, 21.06.1997 року ОСОБА_2 було укладено договір купівлі-продажу квартири, зареєстрований приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Палагутою Л.О. за №4827, відповідно до якого ОСОБА_2 придбала квартиру АДРЕСА_2 (Т.1, а.с. 65).

Відповідно до договору купівлі-продажу будинку від 03 червня 1999 року, посвідченого державним нотаріусом Обухівської державної нотаріальної контори та зареєстрованого за №2589, ОСОБА_2 придбала у ОСОБА_15 жилий будинок АДРЕСА_1. До будинку примикає: сарай, надбудова, погреб, туалет, ворота, огорожа, колодязь. (Т. 1, а.с. 71).

На підставі рішення виконкому Германівської сільської Ради народних депутатів №117 від 24 листопада 1999 року, ОСОБА_2 видано Державний акт на право приватної власності на землю серії НОМЕР_2, а саме: на земельну ділянку АДРЕСА_1, загальною площею 0,6115 га, з яких 0,3615 га для ведення особистого підсобного господарства та 0,2500 га для будівництва та обслуговування жилого будинку і господарських будівель (Т. 1, а.с. 72, Т.3 а.с. 60-62).

Крім того, у період перебування сторін у шлюбі ними було придбано транспортні засоби, та як було встановлено під час судового розгляду, останні не є об єктами поділу спільно набутого майна подружжя, оскільки спору щодо їх поділу не виникає. Дана обставина визнається сторонами і у розумінні ст. 61 ЦПК України не потребує доказування.

Таким чином, спір виник щодо майна набутого у період зареєстрованого між сторонами шлюбу, яке складається з квартири АДРЕСА_2 та житлового будинку АДРЕСА_1.

Відповідно до ст. 69 Сімейного кодексу України, дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.

Згідно із ч. 2 ст. 72 СК України, до вимоги про поділ майна, заявленої після розірвання шлюбу, застосовується позовна давність у три роки.

Позовна давність обчислюється від дня, коли один із співвласників дізнався або міг дізнатися про порушення свого права власності.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина четверта статті 267 ЦК України).

Відповідач звернувся до суду із заявою про застосування наслідків спливу строку позовної давності, як підстави для відмови у задоволенні позову. Мотивуючи тим, що шлюб між сторонами було розірвано на підставі судового рішення від 24.02.2012 року, а з позовом про поділ майна позивач звернувся 24.11.2015 року, тобто з пропуском строку позовної давності.

Відповідно до статті 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

Положення ст. 72 СК України, що цілком кореспондується із загальним правилом визначеним ст. 261 ЦК України, встановлює, що перебіг позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

Суд приймає до уваги пояснення позивача, що він дізнався про порушення його прав на користування, володіння та розпорядження будинком, до якого примикає: сарай, надбудова, погреб, туалет, ворота, огорожа, колодязь, що розташований на земельній ділянці АДРЕСА_1 та квартирою АДРЕСА_2 у квітні місяці 2014 року, оскільки дана обставина підтверджується належними та допустимим доказами, зокрема логічними та послідовними поясненнями позивача, показами допитаних судом свідків, які здійснювали ремонті роботи з будівництва будинку на означеній земельній ділянці у 2013-2014- роках.

А тому, суд вважає, що саме з квітня місяця 2014 року розпочався перебіг строку позовної давності.

Із даним позовом до суду позивач звернувся 24.11.2015 року, тобто в межах строку позовної давності визначеного ч. 2 ст. 72 СК України.

А відтак, заява відповідача і її представників про застосування наслідків спливу строку позовної давності, як підстави для відмови у задоволенні позовних вимог, не підлягає задоволенню.

Згідно із п.п. 2,3,5 ч. 1 ст. 57 СК України, особистою приватною власністю дружини, чоловіка, є: майно набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування; майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто; земельна ділянка, набута нею, ним за час шлюбу внаслідок приватизації земельної ділянки, що перебувала у її, його користуванні, або одержана внаслідок приватизації земельних ділянок державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій, або одержана із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених Земельним кодексом України.

Отже, належність майна до спільної сумісної власності подружжя визначається не тільки фактом придбання його під час шлюбу.

Відповідно до ст. 60 Сімейного Кодексу України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності подружжя.

Визначаючи природу спірного майна, на підставі досліджених у судовому засіданні доказів в їх сукупності, суд приходить до висновку, що квартира АДРЕСА_2 та житловий будинок АДРЕСА_1, належать сторонам на праві спільної сумісної власності. Земельна ж ділянка в АДРЕСА_1 належить відповідачу на праві особистої приватної власності з огляду на наступне.

Як було зазначено, квартира АДРЕСА_2 та житловий будинок АДРЕСА_1 були придбані на ім я одного із подружжя - відповідача у справі у період перебування сторін у зареєстрованому шлюбі.

Твердження відповідача про те, що спірна квартира та будинок придбані за її особисті кошти та кошти від продажу трикімнатної квартири її батьків, спростовуються дослідженими судом доказами.

Так, відповідно до договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Палагутою Л.О. за №4827, квартира АДРЕСА_2 була придбана 21.06.1997 року.

Як убачається із договору купівлі-продажу квартири АДРЕСА_4 , посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Гарбузовим В.Г., дана квартира належала батьками та брату відповідача ОСОБА_8, ОСОБА_17, ОСОБА_9на праві спільної власності та була відчужена 30.07.1997 року. Тобто, після купівлі спірної квартири АДРЕСА_2. (Т. 1, а.с. 68). Крім того, відповідач не являлась співвласником даної квартири.

Як показали допитані у судові засіданні свідки ОСОБА_8, ОСОБА_9, продаж квартири АДРЕСА_4, був здійснений з метою окремого проживання її власників.

Посилання відповідача та її представників, щодо встановленого судовим рішенням факту, що шлюб сторін фактично розпався з 1996 року та з тих пір сторони не ведуть спільно господарство, не мають одного бюджету, також не доводить обставини того, що спірна квартира набута відповідачем за час шлюбу, але за кошти, які належали їй особисто.

Покази свідків ОСОБА_9, ОСОБА_8 на підтвердження того, що спірні квартира та будинок набуті за особисті кошти відповідача, суд оцінює критично, оскільки, як було встановлено судом, дані особи спільно із відповідачем не проживали, а джерелом їх обізнаності з даного приводу є твердження самого відповідача.

Щодо джерел доходу позивача у період придбання квартири АДРЕСА_2 та житлового будинку АДРЕСА_1, то як убачається із матеріалів справи та наданих пояснень сторін, ОСОБА_1 з 29.02.1996 року являвся співзасновником та керівником ТОВ Глед (ЄДРПОУ 24266346), що підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб (Т.1, а.с. 85-87).

Відповідно до даних трудової книжки відповідач ОСОБА_2 в період часу з 01.06.1995 року займала посаду менеджера, а з 02.03.1998 року по 30.06.2010 року посаду першого заступника генерального директора ТОВ Глед (Т.1, а.с. 66-67).

А тому, суд не погоджується із твердженнями представників відповідача щодо недоведеності позивачем його участі у придбанні квартири та будинку.

Отже, сторони по справі мають рівні права на володіння, користування і розпорядження майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності. Розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно набуте за час шлюбу.

Безпідставними є твердження представників відповідача, що земельна ділянка не може бути предметом позову, з підстав відсутності у позовній заяві даних її ідентифікації, оскільки судом встановлено такі дані на підставі вищевказаних належних та допустимих доказів.

Надаючи оцінку доказам, долученим до матеріалів справи варто зазначити, що за даними звіту про оцінку майна жилого будинку з господарськими будівлями і спорудами та земельної ділянки загальною площею 0,6115 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_1, виконаного ТОВ ОСОБА_21 від 28.03.2015, вартість даного об єкту без урахування ПДВ складає 779 500,00 грн. в т.ч. 41 700,00 грн. - житловий будинок та 737 800,00 грн. - земельна ділянка. (Т.2 а.с. 45-90).

Згідно звіту про оцінку майна трикімнатної квартири АДРЕСА_2 виконаного ТОВ ОСОБА_21 від 28.03.2016 року, ринкова вартість вказаного майна становить 2 028 300,00 грн. (Т.2 а.с. 3-44).

Відповідно до даних звіту виготовленого на замовлення відповідача та виконаного ТОВ Науковий центр незалежних експертиз від 16.09.2016 року, ринкова вартість трикімнатної квартири АДРЕСА_2 без урахування ПДВ складає 836 387,00 грн.

Разом з тим, суд не надає переваги жодному із звітів, щодо вартості майна, оскільки в розрізі даного спору питання компенсації не постає.

За правилами ст. 70 Сімейного кодексу України у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівні.

Суд не убачає підстав для відступу від рівності часток у праві спільної сумісної власності подружжя та приходить до висновку, що квартира АДРЕСА_2, а також житловий будинок АДРЕСА_1, із сараєм, надбудовою, погребом, туалетом, колодязем воротами, огорожею, що примикає до нього, підлягає поділу між сторонами в рівних частках по ? кожному.

Оскільки саме при рівному поділі спільно набутого майна, з урахуванням його вартості, відсутності між сторонами згоди на компенсацію різниці його вартості, буде дотримано баланс та співмірність у реалізації прав та законних інтересів позивача і відповідача на користування, володіння та розпорядження належним їм майном.

Надаючи оцінку встановленій у судовому засіданні обставині того, що на спірній земельній ділянці знаходиться також об'єкт незавершеного будівництва, то варто зазначити, що будівництво даного об єкту було розпочато вже після припинення спільного ведення господарства, що підтвердили під час судового розгляду сторони і допитані свідки.

Таким чином, даний об єкт незавершеного будівництва не входить до обсягу спільно набутого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства сторонами.

Суд звертає увагу, що відповідно до положень статей 6, 17 ЗК України 1992 року, Декрету Кабінету Міністрів України від 26 грудня 1992 року № 15 Про приватизацію земельних ділянок , Порядку передачі земельних ділянок у приватну власність громадян (затверджений наказом Державного комітету України по земельних ресурсах від 15 лютого 1993 року № 10) і ст. 22 КпШС України, які були чинними на час приватизації ОСОБА_2 спірної земельної ділянки, земельна ділянка, одержана громадянином у період шлюбу в приватну власність для будівництва та обслуговування жилого будинку й господарських будівель, ведення особистого підсобного господарства, садівництва, дачного і гаражного будівництва, є його власністю, а не спільною сумісною власністю подружжя, оскільки йдеться не про майно, нажите подружжям у шлюбі, а про одержану громадянином частку у земельному фонді.

Земельна ділянка для ведення особистого підсобного господарства площею 0,3615 га та будівництва і обслуговування жилого будинку і господарських будівель площею 0,2500 га надана ОСОБА_2 24.11.1999 року в межах норм безоплатної приватизації, визначеної Земельним Кодексом України та є особистою власністю відповідача.(Т. 1, а.с. 72-76).

Разом з тим, виходячи зі ст. 30 ЗК України 1992 року, згідно з якою при переході права власності на будівлю і споруди разом з цими об'єктами переходить і право власності на земельну ділянку без зміни її цільового призначення у разі набуття подружжям на земельній ділянці будівель і споруд право власності на земельну ділянку відповідно виникає й в учасників спільної власності на ці будівлі та споруди. Аналогічне право в учасників спільної власності на будівлі і споруди виникає при приватизації земельних ділянок, на яких останні знаходяться.

Такі самі норми містяться в нині чинних ст. 120 ЗК України та ст. 377 ЦК України.

Аналогічна правова позиція висвітлена у Постанові Верховного Суду України № 6-2710цс15 від 16.12.2015 року.

Як роз'яснює п. 18-1 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 16.04.2004 року Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ , розмір земельної ділянки, необхідної для обслуговування житлового будинку, будівлі або споруди, визначається шляхом проведення за клопотанням сторін експертизи з врахуванням чинних нормативних документів у галузі будівництва, санітарних норм таправил тощо.

Судом було роз'яснено сторонам та їх представникам права та обов язки, передбачені ст.ст. 27, 31, 123 ЦПК України, зокрема право на клопотання про призначення будівельно-технічної судової експертизи, а також наслідки вчинення або не вчинення відповідних процесуальних дій. Даним правом сторони скористались на власний розсуд та не заявляли клопотань про призначення судової експертизи для визначення розміру земельної ділянки, необхідної для обслуговування житлового будинку, сараю, надбудови, погребу, туалету, колодязю, що розташовані на земельній ділянці АДРЕСА_1.

Як зазначено у пункті 18-2 вказаної Постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 16.04.2004 року, відповідно до положень статей 81, 116 ЗК України, окрема земельна ділянка, одержана громадянином у період шлюбу в приватну власність шляхом приватизації, є його особистою приватною власністю, а не спільною сумісною власністю подружжя, оскількийдеться не про майно, нажите подружжям у шлюбі, а про одержану громадянином частку із земельного фонду.

Якщо на такій земельній ділянці знаходиться будинок, будівля, споруда, що є спільною сумісною власністю подружжя, то у разіподілу будинку, будівлі, споруди між подружжям та виділу конкретної частини будинку, будівлі, споруди до особи, яка не мала права власності чи користування земельною ділянкою переходить цеправо у розмірі частки права власності у спільному майні будинку,будівлі, споруди у відповідності до статей 120 ЗК України , 377 ЦК України.

З огляду на означене, розглядаючи справу виходячи з диспозитивності цивільного судочинства на підставі ст. 11 ЦПК України, оцінюючи належність, допустимість та достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів в їх сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному і повному з'ясуванні обставин справи, суд приходить до висновку про часткове задоволення позову.І вважає, що в порядку поділу спільно набутого майна подружжя необхідно визнати за кожним із сторін право власності на ? частини квартири АДРЕСА_2 та на ? частини будинку, АДРЕСА_1, із сараєм, надбудовою, погребом, туалетом, колодязем воротами, огорожею, що примикає до нього. А також, визнати за позивачем право власності на ? частини земельної ділянки, на якій розташований житловий будинок АДРЕСА_1, із сараєм, надбудовою, погребом, туалетом, колодязем воротами, огорожею, що примикає до нього.

У поділі іншої частини земельної ділянкипо АДРЕСА_1 слід відмовити.

На підставі ч.1 ст. 88 ЦПК України, підлягає стягненню із відповідача на користь позивача судові витрати по оплаті судового збору пропорційно до розміру задоволених позовних вимог у сумі 1827,00 грн.

Враховуючи наведене та керуючись ст.ст. 4, 10, 11, 57-61, 88, 208, 209, 212-215, 218, 294, ЦПК України, ст.ст. 57, 58, 60- 63, 65, 68, 69, 70, 71 Сімейного кодексу України, ст.ст. 22, 44 КпШС, ст.ст. 15, 16, 372, 377 ЦК України, ст. 120 Земельного кодексу України, ст.ст. 6,17,30 Земельного Кодексу ( 1992 року), Декрету Кабінету Міністрів України від 26 грудня 1992 року № 15 Про приватизацію земельних ділянок , Порядку передачі земельних ділянок у приватну власність громадян (затверджений наказом Державного комітету України по земельних ресурсах від 15 лютого 1993 року № 10) суд, -

в и р і ш и в :

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя - задовольнити частково.

В порядку поділу спільно набутого майна подружжя, визнати за ОСОБА_1 право власності:

- на 1/2 частини квартири АДРЕСА_2;

- на 1/2 частини будинку, АДРЕСА_1, із сараєм, надбудовою, погребом, туалетом, колодязем воротами, огорожею, що примикає до нього та на 1/2 частини з земельної ділянки, на якій розташований житловий будинок АДРЕСА_1, із сараєм, надбудовою, погребом, туалетом, колодязем воротами, огорожею, що примикає до нього.

Визнати в порядку поділу спільно набутого майна подружжя за ОСОБА_2 право власності:

- на 1/2 частини АДРЕСА_2;

- на 1/2 частини будинку, АДРЕСА_1, із сараєм, надбудовою, погребом, туалетом, колодязем воротами, огорожею, що примикає до нього.

В іншій частині - відмовити.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 1827,00 грн.

Рішення може бути оскаржене до Апеляційного суду м. Києва через Дніпровський районний суд м. Києва, шляхом подання апеляційної скарги протягом 10-ти днів з дня проголошення рішення. Особи, які брали участь у справ, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Суддя