Рішення

від 29.05.2017 по справі 911/1011/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Симона Петлюри, 16, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"29" травня 2017 р. Справа № 911/1011/17

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ВОЛЕС"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "ФРАМ КО"

про стягнення 567 522,08грн

Суддя С.І.Чонгова

Представники:

від позивача: ОСОБА_1 (довіреність б/н від 07.11.2016);

від відповідача: не з'явився.

СУТЬ СПОРУ: Товариство з обмеженою відповідальністю "ВОЛЕС" звернулось до господарського суду Київської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "ФРАМ КО" про стягнення 515 319,88грн у т.ч.: 494 878,38грн - основна заборгованість. 16 326,82грн - пеня; 1736,13грн - 3% річних; 2378,55грн втрат від інфляції.

В обґрунтування заявлених вимог, позивач посилається на порушення відповідачем зобов'язань, в частині оплати за поставлений товар у встановлений договором строк.

Відповідач у справі - ТОВ "ФРАМ КО" у відзиві на позовну заяву проти задоволення позовних вимог заперечує посилаючись при цьому на те, що між сторонами не укладався договір, а оскільки в накладних не погоджено строків оплати товару, відповідач не може вважатись таким що порушив строки оплати товару, крім того, відповідач вказує на невідповідність видаткових накладних нормам чинного законодавства України, а саме відсутність в накладних зазначення посади особи, що прийняла товар, та відсутність мокрої печатки підприємства.

25.05.2017 позивачем подано заяву про збільшення розміру позовних вимог відповідно до якої, останній просить суд стягнути з відповідача 583 848,90грн, в т.ч. 563 407,40грн - основна заборгованість. 16 326,82грн - пеня; 1736,13грн - 3% річних; 2378,55грн втрат від інфляції.

29.05.2017 позивачем подано про зменшення розміру позовних вимог, відповідно до якої позивач просить суд зменшити суму позовних вимог на 16 326,82грн - пені.

29.05.2017 відповідачем подано клопотання про відкладення розгляду справи, у зв'язку з неможливістю забезпечення явки уповноваженого представника в судове засіданні, оскільки останній має бути присутнім під час іншої судової справи, що розглядається в Київському апеляційному господарському суді.

Розглянувши подане клопотання суд відмовляє в його задоволенні з огляду на таке.

Відповідно до вимог ст. 28 ГПК України, справи юридичних осіб в господарському суді ведуть їх органи, що діють у межах повноважень, наданих їм законодавством та установчими документами, через свого представника. Керівники підприємств та організацій, інші особи, повноваження яких визначені законодавством або установчими документами, подають до господарського суду документи, що посвідчують їх посадове становище. Представниками юридичних осіб можуть бути також інші особи, повноваження яких підтверджуються довіреністю від імені підприємства. Крім того, суд зазначає, що в матеріалах справи наявна копія довіреності іншого представника відповідача (а.с.124). Таким чином, представник відповідача, який на час розгляду даної справи приймає участь в іншому судовому засіданні, не є єдиним можливим законним представником, за відсутності якого справа не може бути розглянута.

Крім того, до ч.ч. 1, 3 ст.69 ГПК України, спір має бути вирішено господарським судом у строк не більше двох місяців від дня одержання позовної заяви; у виняткових випадках за клопотанням сторони, з урахуванням особливостей розгляду спору, господарський суд ухвалою може продовжити строк розгляду спору, але не більш як на п'ятнадцять днів.

Так враховуючи, що двомісячний строк розгляду даної справи спливав 04.06.2016, сторонами не подавалось до суду клопотання про продовження строку вирішення даного спору.

Таким чином, враховуючи, що строк розгляду справи є обов'язковим для всіх та відкласти розгляд справи в межах строку визначеного ст. 69 ГПК України (з урахуванням необхідності належного повідомлення інших учасників судового процесу) неможливо відкласти розгляд справи, суд відмовляє в задоволенні клопотання про відкладення розгляду справи.

Дослідивши матеріали справи, подані письмові пояснення та докази, заслухавши пояснення представника позивача, суд

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "ВОЛЕС" (постачальник) у період з 15.07.2016 по 01.03.2017 передавало Товариства з обмеженою відповідальністю "ФРАМ КО" (одержувач) товар за видатковими накладними (а.с.11-47, 141-142, 145-148).

Вказаний товар отримувався представниками відповідача на підставі довіреностей (а.с.51-64, 143-144, 149-150) копії яких долучено до матеріалів справи.

За твердженням позивача відповідач частково розрахувалось за отриманий товар, неоплаченою лишився товар на загальну суму 563 407,40грн, про що вказано в акті звіряння взаєморозрахунків (а.с.65-77, 93-105, 127-140)..

Предметом спору у даній справі є наявність у відповідача обов'язку оплатити товар, переданий за відповідними видатковими накладними та застосування до відповідача відповідальності встановленої чинним законодавством України.

Звертаючись до суду з даним позовом, позивач стверджував про виникнення між сторонами у справі господарських відносин з поставки вказаного у відповідних накладних товару, з чим погоджується суд з наступних підстав.

В силу ч. 2 ст.180 ГК України, господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов; істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.

При цьому, в силу ч.7 ст.179 ГК України, господарські договори укладаються за правилами, встановленими ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Так, згідно ч. 4 ст.203 ЦК України, правочин (договір є правочином за змістом ч.2 ст.202 ЦК України) має вчинятися у формі, встановленій законом.

Відповідно до ч.1 ст.205 ЦК України, правочин може вчинятися усно або в письмовій формі; сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Між тим, згідно ч.1 ст.218 ЦК України, недодержання сторонами письмової форми правочину, яка встановлена законом, не має наслідком його недійсність , крім випадків, встановлених законом; заперечення однією із сторін факту вчинення правочину або оспорювання окремих його частин може доводитися письмовими доказами, засобами аудіо-, відеозапису та іншими доказами . При цьому, рішення суду не може ґрунтуватися на свідченнях свідків.

Факти укладення сторонами окремих договорів купівлі-продажу підтверджуються письмовими доказами - відповідними накладними, у яких зазначено найменування, кількість, ціна товару, а також довіреностями в яких вказано на підставі яких накладних отримувався товар.

Факт прийняття відповідного товару за накладними у відповідній кількості, за відповідною ціною підтверджується підписами на вищевказаних видаткових накладних, що свідчить про висловлення згоди відповідачем на поставку товару на відповідних умовах.

Доказів у спростування відповідних фактів, у т.ч. наявності повноважень у осіб, підписи яких на накладних засвідчені печаткою товариства, відповідач під час розгляду справи не надав.

Отже, зазначені накладні підтверджують виникнення між сторонами господарських зобов'язань, а саме майново-господарських зобов'язань в силу ст. ст. 173, 174, ч. 1 ст. 175 ГК України.

Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України, що визначено ст. 175 ГК України.

Згідно до ч.1 ст.193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. При цьому, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.

Так, в силу ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін); якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час, при цьому, боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Як вбачається з матеріалів справи позивач звертався до відповідача з вимогами про оплату поставленого товару (а.с.78-82), так відповідно до вимоги від 24.02.2017 позивач вимагав сплатити заборгованість протягом березня 2017 в розмірі 571 145,97грн.

Листом від 10.03.2017 відповідачем підтверджена заборгованість в сумі 571 145,97грн, а також останній погодився сплатити заборгованість трьома платежами за період з 20.03.2017 по 07.04.2017.

Проте, як вказує позивач товар на суму 563 407,40грн так і лишився неоплаченим, у звязку з чим останній звернувся з даним позовом до суду.

Як визначено ч.1 ст. 265 ГК України, за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Правило, визначене відповідною нормою, також встановлено ст. 712 ЦК України, відповідно до якої за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

В силу ч.2 ст.712 ЦК України, до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ч.1 ст. 692 ЦК України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Отже, чинне законодавство встановлює загальне правило, відповідно до якого товар при купівлі-продажу оплачується після його прийняття, якщо сторонами не змінено це загальне правило шляхом визначення спеціальних умов договором.

За таких обставин, оскільки строк оплати товару належним чином не визначено, суд дійшов висновку, що до правовідносин сторін підлягають застосуванню положення частини 1 статті 692 Цивільного кодексу України, з моменту підписання спірних видаткових накладних.

Аналогічна правова позиція викладена в пункті 1.7 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 №14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» та пункті 1 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 17.07.2012 №01-06/928/2012 «Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права» .

Заперечуючи проти позовних вимог в частині стягнення суми боргу за поставлений товар, відповідач посилається на те, що у видаткових накладних за якими поставлялась продукція відсутня мокра печатка останнього, та не вказано посади особи, що прийняла товар.

Проте, як вбачається з матеріалів справи товар на підставі спірних видаткових накладних прийнято уповноваженим представником відповідача на підставі довіреностей, в яких також відображено за якими саме документами здійснюється отримання цінностей Вказані довіреності містить відбиток мокрої печатки підприємства відповідача.

Крім того, як вже зазначалось вище в листі відповідача від 10.03.2017, відповідачем визнано факт поставки товару відповідачу, а також між сторонами підписано акт взаєморозрахунків.

Таким чином вказані заперечення відповідача не приймаються судом до уваги.

За вказаних обставин, підписання відповідачем спірних видаткових накладних без будь-яких заперечень щодо кількості та/або якості поставленого позивачем товару свідчить про прийняття відповідачем цього товару та, відповідно, породжує для останнього обов'язок по його оплаті у повному обсязі у порядку ч. 1 ст. 692 ЦК України з моменту прийняття відповідного товару.

Враховуючи вищевикладене, не надання відповідачем під час розгляду справи суду доказів повернення товару або його оплати на суму 563 407,40грн, суд вважає вимоги позивача про стягнення заборгованості у вказаному розмірі за поставлений товар обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Згідно ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ч.2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Позивачем також заявлено до стягнення з відповідача 2378,55грн втрат від інфляції за загальний період з жовтень 2016 року - лютий 2017 року та 1736,13грн 3% річних за аналогічний.

За розрахунком суду, розмір вказаних нарахувань складає більшу суму, проте, враховуючи, що у суду відсутні підстави для виходу за межі позовних вимог розмір втрат від інфляції та 3% річних підлягає задоволенню в заявленому позивачем розмірі, а саме 1736,13грн 3% річних та 2378,55грн інфляційних втрат.

В силу ст. 49 ГПК України, судові витрати, понесені позивачем у зв'язку з оплатою позову судовим збором, підлягають відшкодуванню позивачу за рахунок відповідача, у розмірі 8512,83грн.

Керуючись ст. ст. 49, 82-84, 85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ФРАМ КО" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ВОЛЕС" 563 407,40грн основної заборгованості, 1736,13грн 3% річних, 2378,55грн інфляційних втрат, 1788,05грн в рахунок відшкодування витрат, понесених на оплату позову судовим збором.

3. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Повний текст рішення складено 06.06.2017.

Суддя С.І. Чонгова