Рішення

від 25.05.2017 по справі 911/443/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Симона Петлюри, 16, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"25" травня 2017 р. Справа № 911/443/17

за позовом Підприємства споживчої кооперації Миронівський ринок Київської регіональної спілки споживчої кооперації

до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1

про зобов'язання повернути торгове місце

Суддя Антонова В.М.

за участю представників сторін:

від позивача: Макаєв Р.З. (довіреність № 91 від 03.02.2017);

від відповідача: не з'явились.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

У провадженні господарського суду Київської області знаходиться справа №911/443/17 за позовом Підприємства споживчої кооперації Миронівський ринок Київської регіональної спілки споживчої кооперації (далі - позивач) до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (далі - відповідач) про зобов'язання повернути торгове місце.

Позовні вимоги обґрунтовані фактом продовження користування відповідачем місцем для торгівлі на Миронівському ринку Київської регіонспоживспілки після закінчення строку дії договору № 205 від 02.01.2014 року.

Ухвалою господарського суду Київської області від 16.02.2017 року порушено провадження по справі №911/443/17 та призначено її до розгляду на 16.03.2017 року.

Ухвалою господарського суду Київської області від 16.03.2017 року продовжено строк вирішення спору на 15 днів та відкладено розгляд справи на 20.04.2017 року.

19 квітня 2017 року через канцелярію господарського суду Київської області від відповідача надійшов супровідний лист б/н від 19.04.2017 року (вх. №8238/17) з документами для долучення до матеріалів справита відзивом на позовну заяву, які було долучено до матеріалів справи.

19 квітня 2017 року через канцелярію господарського суду Київської області від представника позивача надійшло клопотання б/н від 18.04.2017 (вх. №8248/17) про відкладення судового засідання.

Ухвалою господарського суду Київської області від 20.04.2017 року розгляд справи згідно з ст. 77 ГПК України було відкладено на 25.05.2017 року.

24 квітня 2017 року через канцелярію господарського суду Київської області від позивача надійшла заява про уточнення б/н від 21.04.2017 року (вх. №8544/17) з документами для долучення до матеріалів справи, яку було долучено до матеріалів справи.

24 травня 2017 року через канцелярію господарського суду Київської області від відповідача надійшли клопотання про витребування доказів та відкладення розгляду справи, а також клопотання про продовження строків вирішення спору на 15 днів, заявлені клопотання було долучено до матеріалів справи.

У судовому засіданні 25.05.2017 року представник позивача підтримав позовні вимоги у повному обсязі з урахуванням заяви про уточнення б/н від 21.04.2017 року (вх. №8544/17), якою просив виправити технічну описку, а саме: торгове місце АДРЕСА_2 замість помилково вказаного торгового місця АДРЕСА_3 читати вірним буде торгове місце АДРЕСА_2.

Дослідивши подану заяву про уточнення б/н від 21.04.2017 року (вх. №8544/17), суд оцінює її як заяву про виправлення описки та приймає дану заяву до розгляду.

Представник відповідача у судове засідання 25.05.2017 року не з'явився, про час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином.

Розглянувши у судовому засіданні 25.05.2017 року клопотання про витребування доказів представника відповідача, подані до суду 24.05.2017 року, суд дійшов висновку про відсутність підстав для їх задоволення, з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 38 Господарського процесуального кодексу України, сторона або прокурор у разі неможливості самостійно надати докази вправі подати клопотання про витребування господарським судом доказів.

Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими і речовими доказами, висновками судових експертів; поясненнями представників сторін та інших осіб, які беруть участь в судовому процесі. У необхідних випадках на вимогу судді пояснення представників сторін та інших осіб, які беруть участь в судовому процесі, мають бути викладені письмово.

Належність доказів - спроможність фактичних даних містити інформацію щодо обставин, що входять до предмета доказування, слугувати аргументами (посилками) у процесі встановлення об'єктивної істини.

Належність доказів - це міра, що визначає залучення до процесу в конкретній справі тільки потрібних і достатніх доказів. Під належністю доказу розуміється наявність об'єктивного зв'язку між змістом судових доказів (відомості, що містяться в засобах доказування) і самими фактами, що є об'єктом судового пізнання.

Виходячи зі змісту ст. 32 Господарського процесуального кодексу України, належними слід визнавати докази, які містять відомості про факти, що входять у предмет доказування у справі, та інші факти, що мають значення для правильного вирішення спору.

Що ж стосується клопотання про витребування у Підприємства споживчої кооперації "Миронівський ринок" Київської регіональної спілки споживчої кооперації доказів укладення договору з ОСОБА_1, як фізичною особою-підприємцем, як стверджує відповідач, в Договорі № 205 про надання торгового місця, в реквізитах значиться - ОСОБА_1, а не фізична особа-підприємець ОСОБА_1, суд звертає увагу, що в самому тексті договорів, а також в його вступній частині зазначалось, що останній укладений між Підприємством споживчої кооперації "Миронівський ринок" Київської регіональної спілки споживчої кооперації (далі-підприємство) та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 (далі - підприємець), яка діє на підставі Свідоцтва про державну реєстрацію фізичної особи-підприємця. При цьому, в реквізитах Договору № 205 зазначається підприємець: ОСОБА_1.

Про вказаний факт також неодноразово зазначав сам відповідач, що торгівлю на Миронівському ринку він здійснював, як підприємець (в тому числі і поданий відзив від 19.04.2017 року).

До того ж, новий Договір про надання місця для торгівлі від 02.01.2017 року за № 22 та Протокол розбіжностей до вказаного Договору свідчать про те, що відповідач при їх складанні діяв саме як приватний підприємець.

Таким чином, посилання відповідача на те, що вказаний Договір міг бути укладений з відповідачем як фізичною особою, не знайшли свого документального підтвердження та обґрунтування, а тому клопотання про витребування у позивача доказів укладення договорів як з ФОП задоволенню також не підлягає.

Дослідивши зміст поданих клопотань про витребування доказів, суд відмовляє в їх задоволенні, з огляду на необґрунтованість та недоведеність, оскільки відповідачем не вказано обставини, які можуть підтвердити ці докази, а також обставини, які перешкоджають відповідачу надати суду витребувані докази самостійно.

Стосовно заявленого відповідачем клопотання про продовження строку вирішення спору відповідно до ст. 69 Господарського процесуального кодексу України. Розглянувши вказане клопотання, суд відмовляє в його задоволені з огляду на те, що ухвалою від 24.05.2017 року вже було продовжено строк вирішення спору на 15 днів, а повторне продовження не передбачене вимогами Господарського процесуального кодексу України.

Також, відповідачем були заявлені клопотання про відкладення розгляду справи, суд звертає увагу, що відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

З огляду на вищевикладене, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні клопотання відповідача про відкладення розгляду справи, у зв'язку з його необґрунтованістю, оскільки останнє розцінюється судом, як свідоме та безпідставне ухилення від розгляду справи, пошук шляхів для затягування судового процесу та обмеженістю процесуального строку вирішення спору, встановленого ст. 69 Господарського процесуального кодексу України.

Клопотання щодо фіксації судового процесу учасниками процесу не заявлялось, у зв'язку з чим, розгляд справи здійснювався без застосування засобів технічної фіксації судового процесу у відповідності до статті 81 1 Господарського процесуального кодексу України.

У відповідності до п. 3.9.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року N 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Зважаючи на достатність у матеріалах справи доказів, необхідних для повного та об'єктивного вирішення справи, розгляд справи відбувався з урахуванням положень ст. 75 Господарського процесуального кодексу України за наявними у справі матеріалами.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, суд, -

ВСТАНОВИВ:

02 січня 2014 року між Підприємством споживча кооперація Миронівський ринок Київської регіональної спілки споживчої кооперації (позивач- підприємство та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 (далі - покупець) було укладено договір № 205 про надання місця для торгівлі на Миронівському ринку Київської регіонспоживспілки (надалі разом - Договір).

Відповідно до п. 1.1 Договору № 205, позивач надав, а відповідач отримав торгове місце під АДРЕСА_2. На торговому місці розміщується металевий контейнер Відповідача, який є його власністю.

Згідно з п. 2.1. Договору торгове місце надається для здійснення роздрібної торгівлі.

Плата за торгове місце за 1 кв.м. торгівельної площі складає 46 (сорок шість) гривень 00 коп. на місяць (п. 4.1. Договорів).

Згідно п. 3.1. Договорів торгове місце надається для здійснення роздрібної торгівлі на такий термін: із 01.01.2014 року по 31.12.2014 року.

Згідно з п. 3.2. Договору визначено, якщо жодна сторона в термін одного місяця до закінчення дії даного договору не заявить про намір його розірвання, даний договір продовжується на той же самий строк і на тих самих умовах, що були ним передбачені.

Строк дії Договорів на 2015 та 2016 роки було продовжено за мовчазною згодою сторін, тобто жодна із сторін не висловила заперечень проти продовження строку дії Договорів та, відповідно, востаннє строк дії Договору спливав 31.12.2016 року.

Відповідно до п. 4.1. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 12 від 29.05.2013 року "Про деякі питання практики застосування законодавства про оренду (найм) майна" після закінчення строку договору оренди він може бути продовжений на такий самий строк, на який цей договір укладався, за умови, якщо проти цього не заперечує орендодавець.

Оскільки, строк дії Договору спливав 31.12.2016 року, 01.12.2016 року, тобто в місячний термін до закінчення дії договору позивачем було направлено на адресу відповідача повідомлення про розірвання (припинення) Договору за №205, яке було отримане відповідачем 16.12.2016 року, про що свідчить повідомлення про вручення поштового відправлення (за номером 08801 00097915).

Згідно з п. 7.1. Договору по закінченню терміну дії, підприємець зобов'язаний протягом 5-ти днів повернути торгове місце підприємству або переукласти договір. Таким чином, відповідач зобов'язаний був повернути торгове місце до 05.01.2017 року.

Проте, після отримання зазначеного повідомлення та закінчення 31.12.2016 року дії Договору, відповідач вимогу про звільнення торгівельного місця не виконав, протягом 5-ти днів не повернув торгові місця позивачу та продовжив безпідставне користування торговими місцями.

У зв'язку з чим, вважаючи закінченою дію Договорів, позивач звернувся до суду з даною позовною заявою про зобов'язання відповідача - Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 повернути торгове місце АДРЕСА_2 звільнивши його від металевого контейнера.

Згідно зі ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ст. 759 Цивільного кодексу України, за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк. Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору найму (оренди).

Відповідно до ст. 763 Цивільного кодексу України договір найму укладається на строк, встановлений договором. При цьому, згідно ст. 284 Господарського кодексу України, строк оренди є істотною умовою договору оренди. Згідно ч.2 ст. 291 Господарського кодексу України договір оренди припиняється, зокрема, у разі закінчення строку, на який його було укладено.

Згідно з ч. 1 ст. 785 Цивільного кодексу України у разі припинення договору найму наймач зобов'язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.

Таким чином, виходячи з загальних засад цивільного та господарського законодавства договір є строковою домовленістю сторін, який породжує взаємні права та обов'язки в період його дії. Можливість продовження дії договору не є безумовною і фактично свідчить про необхідність узгодження сторонами волевиявлення щодо укладення такого самого договору на новий строк.

При цьому, в разі закінчення дії договору, якщо одна зі сторін заперечує проти укладення (продовження) дії договору на новий строк на тих самих умовах, відповідна сторона вправі припинити дію договору в порядку, визначеному законодавством чи умовами договору (в даному випадку шляхом повідомлення в порядку п. 3.2. про розірвання Договору за місяць до його закінчення) і це не вважається односторонньою відмовою.

Матеріали справи свідчать про те, що позивач з дотриманням умов Договору своєчасно повідомив відповідача про припинення Договору оренди (повідомлення за №670 від 01.12.2016) та пізніше направив відповідачу Вимогу № 25 від 27.01.2017 про повернення торгового місця, про що свідчить опис вкладення у цінний лист №08801 00097206 від 27.01.2017 та фіскальний чек від 27.01.2017).

Однак, як зазначив позивач, станом на день подачі позову відповідач, продовжує користування орендованим майном після закінчення строку дії Договорів.

Відповідач у відзиві на позов та усних поясненнях, проти позову заперечував, зазначивши, що позовні вимоги про зобов'язання повернути торгове місце шляхом звільнення його від металевого контейнера суперечать нормам ст.ст. 29, 181 Господарського кодексу України, Законам України "Про Антимонопольний комітет України", "Про захист економічної конкуренції", статті 42 Конституції України.

Зокрема, відповідач зазначив, що Миронівський ринок зловживає своїм монопольним становищем на ринку комплексних послуг з надання в оренду торгівельних місць (торгової площі) на ринках для торгівлі промисловими товарами у м. Миронівка Київської області. В якості зазначених у відзиві доводів, він посилається на те, що Рішенням адміністративної колегії Київського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України від 03.11.2016 року у справі № 966/23-р-02-05-16 встановлено, що Підприємство споживчої кооперації "Миронівський ринок" займає монопольне (домінуюче) становище на ринку комплексних послуг з надання в оренду торгівельних місць (торгової площі) на ринках для торгівлі промисловими товарами у м. Миронівка Київської області.

Також відповідач посилається на п. 6.1 Договорів від 02.01.2014 року, що передбачає переважне право на продовження дії цього Договору, про що повідомлялось позивачу у відповідь на вимогу про розірвання Договору.

Відповідач зазначає, що адміністрацією ринку після отримання листа про продовження дії Договору згідно з п. 6.1., йому надіслано для підписання новий Договір за № 22 від 02.01.2017 року про надання місця АДРЕСА_2 для торгівлі на Миронівському ринку.

Вказаний договір було підписано відповідачем із застереженнями та разом з протоколом розбіжностей повернуто позивачу листом від 06.02.2017 року.

Однак, зважаючи, що договір оренди торгового місця відноситься до договорів, укладення яких є обов'язковим для сторін на підставі закону, оскільки сторона - виконавець за договором (позивач) в установленому порядку визнаний монополістом на певному ринку товарів (робіт, послуг), тому в разі не передання спору на врегулювання до суду, пропозиції відповідача є прийнятим і договір вважається укладеним з врахуванням його умов.

Дослідивши викладені у відзиві обставини та матеріали справи в сукупності, суд зазначає, що відповідно до повідомлення від 01.12.2016 року № 670, направленого Підприємством споживчої кооперації "Миронівський ринок" Київської регіональної спілки споживчої кооперації на адресу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, позивач повідомив підприємця про намір розірвати Договір від 02.01.2014 року № 205, у зв'язку із закінченням терміну, на який його було укладено.

Враховуючи, що відповідно до приписів частини першої статті 285 Господарського кодексу України орендар має переважне право перед іншими суб'єктами господарювання на продовження строку дії договору оренди (вказане право підприємця також було зафіксовано в п. 6.1 Договорів від 02.01.2014 року), підприємство споживчої кооперації "Миронівський ринок" Київської регіональної спілки споживчої кооперації направило Фізичній особі-підприємцю ОСОБА_1 пропозицію від 27.12.2016 року за № 709 про укладення з 02.01.2017 року нового договору про надання місця для торгівлі.

Вказані пропозиція (у вигляді підписаного з боку позивача Договору № 22) містить змінені, порівняно з Договором від 02.01.2014 року № 205 умови, необхідність узгодження яких і стало підставою для укладення нового договору. До пропозиції про укладання Договору № 22 позивачем були приєднані підписані з боку підприємства споживчої кооперації "Миронівський ринок" Київської регіональної спілки споживчої кооперації акти приймання-передачі торгових місць.

У свою чергу відповідач, підписавши проекти зазначених договорів, зазначив в них застереженнях, вказавши: "До договору надаю два екземпляри протоколу розбіжностей". Розбіжності в умовах Договору № 22 переважно стосувались збільшення адміністрацією ринку орендної плати за торгове місце з 46 грн. за 1 кв.м. до 54 грн. за 1 кв.м., а також строку їх дії.

Протоколи розбіжностей до Договору № 22 було датовано відповідачем 02.01.2017 року і отримані позивачем 06.02.2017 року, про що свідчить рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення.

17.02.2017 року позивач надав відповідачу відповідь про відхилення пропозицій відповідача як неприйнятних для орендодавця та недосягнення згоди щодо істотних умов Договору від 02.01.2017 року, а тому Договір просив вважати такими, що неукладений (повідомлення про вручення від 17.03.2017).

Судом встановлено, що позивач з дотриманням встановленого ст. 181 Господарського кодексу України двадцятиденного строку розглянув надісланий відповідачем протокол розбіжностей та надав відповідь про неприйняття пропозицій.

Згідно з ч.ч. 3, 4 ст. 181 Господарського кодексу України сторона, яка одержала проект договору, у разі згоди з його умовами оформляє договір відповідно до вимог частини першої цієї статті і повертає один примірник договору другій стороні або надсилає відповідь на лист, факсограму тощо у двадцятиденний строк після одержання договору.

За наявності заперечень щодо окремих умов договору сторона, яка одержала проект договору, складає протокол розбіжностей, про що робиться застереження у договорі, та у двадцятиденний строк надсилає другій стороні два примірники протоколу розбіжностей разом з підписаним договором.

Частиною 5 ст. 181 Господарського кодексу України передбачено, що сторона, яка одержала протокол розбіжностей до договору, зобов'язана протягом двадцяти днів розглянути його, в цей же строк вжити заходів для врегулювання розбіжностей з другою стороною та включити до договору всі прийняті пропозиції, а ті розбіжності, що залишились неврегульованими, передати в цей же строк до суду, якщо на це є згода другої сторони.

Частиною 7 ст. 181 Господарського кодексу України визначено, що якщо сторона, яка одержала протокол розбіжностей щодо умов договору, заснованого на державному замовленні або такого, укладення якого є обов'язковим для сторін на підставі закону, або сторона - виконавець за договором, що в установленому порядку визнаний монополістом на певному ринку товарів (робіт, послуг), яка одержала протокол розбіжностей, не передасть у зазначений двадцятиденний строк до суду розбіжності, що залишилися неврегульованими, то пропозиції другої сторони вважаються прийнятими.

Згідно з ч. 8 ст. 181 Господарського кодексу України у разі якщо сторони не досягли згоди з усіх істотних умов господарського договору, такий договір вважається неукладеним (таким, що не відбувся). Якщо одна із сторін здійснила фактичні дії щодо його виконання, правові наслідки таких дій визначаються нормами Цивільного кодексу України.

Щодо посилання відповідача на ч. 7 ст. 181 Господарського кодексу України, необхідно враховувати, що відповідна норма конкретизує наведені в ч. 5 відповідної статті обставини. Тобто у відповідній ч. 7 ст. 181 Господарського кодексу України не визначено безумовного обов'язку сторони передавати переддоговірний спір на вирішення суду.

Посилаючись на вказаний пункт, відповідач зазначає, що позивач є підприємством, яке в установленому порядку визнано монополістом на певному ринку товарів (робіт, послуг).

З даного приводу слід зазначити, що Рішення Адміністративної колегії Київського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України, на яке посилається відповідач, не свідчить про визнання позивача монополістом на момент укладення нових договорів - 02.01.2017, оскільки встановлює події минулого. Зокрема, зазначеним Рішенням встановлено обставини монопольного становища Підприємства споживчої кооперації "Миронівський ринок" Київської регіональної спілки споживчої кооперації в період з 01.01.2015 року по 01.09.2016 року.

Таким чином, оскільки сторонами у встановленому законодавством порядку не досягнуто згоди щодо всіх істотних умов Договору № 22, такий Договір є неукладеним.

Відповідно до ст.ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Зважаючи на те, що Договір № 205 про надання місця для торгівлі на "Миронівському ринку" Київської регіональної спілки споживчої кооперації за номерами АДРЕСА_2 припинили свою дію, у зв'язку із закінченням строку дії договору, про що відповідач був повідомлений належним чином та завчасно, а Договір № 22 є неукладеним в силу недосягнення всіх істотних умов, суд приходить до висновку, що відповідач безпідставно користується спірними об'єктами, а тому позовні вимоги визнаються судом доведеними та обґрунтованими, у зв'язку з чим підлягають задоволенню в повному обсязі.

Відшкодування витрат по сплаті судового збору відповідно до статей 44, 49 Господарського процесуального кодексу України, покладається судом на відповідача в повному обсязі.

Керуючись ст. ст. 22, 33, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд Київської області, -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити повністю.

2. Зобов'язати Фізичну особу-підприємця ОСОБА_1 (08800, АДРЕСА_1, код НОМЕР_1) повернути Підприємству споживчої кооперації "Миронівський ринок" Київської регіональної спілки споживчої кооперації (08800, Київська обл., м. Миронівка, вул. 40-річчя Перемоги, 2, код 01560824) торгове місце АДРЕСА_2, звільнивши його від металевого контейнера.

3. Стягнути з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (08800, АДРЕСА_1, код НОМЕР_1) на користь Підприємства споживчої кооперації "Миронівський ринок" Київської регіональної спілки споживчої кооперації (08800, Київська обл., м. Миронівка, вул. 40-річчя Перемоги, 2, код 01560824) - 1600 (одну тисячу шістсот гривень 00 копійок) судового збору.

4. Видати накази після набрання рішенням законної сили.

Дане рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. Апеляційна скарга може бути подана протягом десяти днів з дня підписання рішення, оформленого відповідно до статті 84 ГПК України.

Повне рішення складено: 06.06.2017

Суддя В.М. Антонова