Ухвала

від 27.03.2017 по справі 826/17227/13-а

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

27 березня 2017 року м. Київ К/800/20473/14

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів: ГоловуючогоНечитайла О.М. СуддівБорисенко І.В. Приходько І.В. розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Подільському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві

на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 25 березня 2014 року

у справі №826/17227/13-а

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Богдан-Авто Поділ

до Державної податкової інспекції у Подільському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИВ :

Товариство з обмеженою відповідальністю Богдан-Авто Поділ (далі-позивач) звернулось до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Подільському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві (далі - відповідач) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень.

Окружний адміністративний суд м. Києва постановою від 23 грудня 2013 року відмовив у задоволенні адміністративного позову.

Київський апеляційний адміністративний суд постановою від 25 березня 2014 року скасував рішення суду першої інстанції та прийняв нове, яким задовольнив позовні вимоги. Визнав протиправними та скасував податкові повідомлення-рішення від 14 жовтня 2013 року №00003692203 та №0003682203. Стягнув з Державного бюджету України на користь позивача судовий збір у розмірі 2 681,03 грн.

Вважаючи, що рішення суду апеляційної інстанції прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просив його скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Позивач надіслав на адресу суду касаційної інстанції письмові заперечення на касаційну скаргу відповідача, за змістом яких просив залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення суду попередньої інстанції - без змін.

Відповідно до частини 1 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Суди першої та апеляційної інстанцій встановили такі фактичні обставини справи.

Уповноваженні особи контролюючого органу провели документальну позапланову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 22 липня 2011 року по 31 грудня 2012 року, про що склали акт від 24 вересня 2013 року №26-56-00-03-09/37724920, яким встановили порушення позивачем вимог підпунктів 14.1.27, 14.1.228 пункту 14.1 статті 14, підпункту 16.1.2 пункту 16.1 статті 16, пункту 22.1 статті 22, пункту 44.1 статті 44, підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134, пункту 137.1 статті 137, пункту 138.1 статті 138, пунктів 138.4, 138.6, 138.8 підпункту 138.10.5 пункту 138.10 статті 138, підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України, у результаті чого позивачем завищено від'ємне значення з податку на прибуток у розмірі 2 734 172,00 грн., та занижено податок на прибуток, що підлягає сплаті в бюджет у розмірі 156 930,00 грн.

За результатами перевірки контролюючий орган прийняв податкові повідомлення-рішення від 14 жовтня 2013 року №0003682203, яким позивачу зменшив суму від'ємного значення об'єкта оподаткування від усіх видів діяльності податком на прибуток у розмірі 2 734 172,00 грн. та №0003692203, яким збільшив суму грошового зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 193 511,00 грн., з яких основний платіж - 156 930,00 грн., штрафні (фінансові) санкції - 36 581,00 грн.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи, наведені у касаційній скарзі, перевіривши матеріали справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.

Фактичною підставою для прийняття оскаржуваних рішень слугували висновки податкового органу про безпідставне включення позивачем до складу витрат, процентів, сплачених (нарахованих) позичальником за укладеним договором позики з компанією з управління активами на користь венчурного інвестиційного фонду, активами якого вона управляє, віднесення таких процентів позичальником до фінансових витрат та включення до складу інших витрат, а також неправомірне включення вартості товарів (робіт, послуг) отриманих від ТОВ Сучасні торговельні рішення , ПП Агро Ойл , ТОВ Субару Україна за правочинами, виконання яких не спричиняє настання правових наслідків.

Задовольняючи позовні вимоги та скасовуючи спірні податкові повідомлення - рішення, суд апеляційної інстанції виходив з відсутності порушень у діях позивача вимог податкового законодавства при формуванні витрат за результатом вчинення господарських операцій з вказаними контрагентами.

Так, підставою для нарахування позивачу спірних грошових зобов'язань слугували висновки контролюючого органу про протиправне віднесення позивачем до складу витрат суми 2 734 172,00 грн., яка є коштами сплаченими ним за договорами позики з ПАТ Закритий недиверсифікований венчурний корпоративний інвестиційний фонд Богдан-Капітал .

Як вбачається з матеріалів справи, між позивачем та ПАТ Закритий недиверсифікований венчурний корпоративний інвестиційний фонд Богдан-Капітал на підставі договору управління активами корпоративного інвестиційного фонду від 01 червня 2011 року №1/КУА-11, укладено ряд договорів позики: від 28 листопада 2011 року №П-85/11; від 08 грудня 2011 року №КП П-100/11; від 27 грудня 2011 року №КП П-119/11; від 13 січня 2012 року №КН П-6/12; від 14 лютого 2012 року №КН П-49/12; від 16 березня 2012 року №КН П-74/12; від 19 березня 2012 року №КН П-76/12; від 15 червня 2012 року №КП П-6/12.

Судом попередньої інстанції встановлено, що ПАТ Закритий недиверсифікований венчурний корпоративний інвестиційний фонд Богдан-Капітал включено до державного реєстру фінансових установи, які надають фінансові послуги на ринку цінних паперів, про що свідчить свідоцтво від 29 серпня 2011 року №1535 та свідоцтво від 25 липня 2011 року №1190-1 про внесення інституту спільного інвестування до Єдиного державного реєстру інститутів спільного інвестування.

Відповідно до відомостей витрат, що враховуються при визначені об'єкту оподаткування, позивачем до витрат було включено відсотки за користування позикою у загальній сумі 2 734 172,00 грн.

Так, згідно підпункту 138.10.5 пункту 138.10 статті 138 Податкового кодексу України , до складу інших витрат включаються фінансові витрати, до яких належать витрати на нарахування процентів (за користування кредитами та позиками, за випущеними облігаціями та фінансовою орендою) та інші витрати підприємства в межах норм, встановлених цим Кодексом, пов'язані із запозиченнями (крім фінансових витрат, які включені до собівартості кваліфікаційних активів відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку).

За змістом підпункту 14.1.206 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України проценти - дохід, який сплачується (нараховується) позичальником на користь кредитора як плата за використання залучених на визначений або невизначений строк коштів або майна. До процентів включаються: а) платіж за використання коштів або товарів (робіт, послуг), отриманих у кредит; б) платіж за використання коштів, залучених у депозит; в) платіж за придбання товарів у розстрочку; г) платіж за користування майном згідно з договорами фінансового лізингу (оренди) (без урахування частини лізингового платежу, що надається в рахунок компенсації частини вартості об'єкта фінансового лізингу); ґ) винагорода (дохід) орендодавця як частина орендного платежу за договором оренди житла з викупом, сплачена фізичною особою платнику податку, на користь якого відступлено право на отримання таких платежів. Проценти нараховуються у вигляді відсотків на основну суму заборгованості чи вартості майна або у вигляді фіксованих сум. У разі якщо залучення коштів здійснюється шляхом продажу облігацій, казначейських зобов'язань чи ощадних (депозитних) сертифікатів, емітованих позичальником, або шляхом врахування векселів та здійснення операцій з придбання цінних паперів із зворотним викупом, сума процентів визначається шляхом шикування їх на номінал такого цінного паперу, виплати фіксованої премії чи виграшу або шляхом визначення різниці між ціною розміщення (продажу) та ціною погашення (зворотного викупу) такого цінного паперу. Платежі за іншими цивільно-правовими договорами незалежно від того, встановлені вони в абсолютних (фіксованих) цінах або у відсотках суми договору або іншої вартісної бази, не є процентами.

За змістом підпунктів 14.1.257 і 14.1.258 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України поворотна фінансова допомога - сума коштів, що надійшла платнику податків у користування за договором, який не передбачає нарахування процентів або надання інших видів компенсацій у вигляді плати за користування такими коштами, та є обов'язковою до повернення; фінансовий кредит - кошти, що надаються банком-резидентом або нерезидентом, що кваліфікується як банківська установа згідно із законодавством країни перебування нерезидента, або резидентами і нерезидентами, які мають згідно з відповідним законодавством статус небанківських фінансових установ, а також іноземною державою або його офіційними агентствами, міжнародними фінансовими організаціями та іншими кредиторами - нерезидентами юридичній чи фізичній особі на визначений строк для цільового використання та під процент.

До складу витрат включаються будь-які витрати, пов'язані з нарахуванням процентів за борговими зобов'язаннями (в тому числі за будь-якими кредитами, позиками, депозитами, крім фінансових витрат, включених до собівартості кваліфікаційних активів відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку) протягом звітного періоду, якщо такі нарахування здійснюються у зв'язку з провадженням господарської діяльності платника податку (пункт 141.1 статті 141 Податкового кодексу України ).

Нормами Податкового кодексу України передбачені обмеження у врахуванні у складі витрат нарахованих процентів за борговими зобов'язаннями, зокрема за отриманими кредитами, позиками, у разі отримання їх: або від нерезидентів, які мають офшорний статус, або платником податку, 50 та більше відсотків статутного фонду (акцій, інших корпоративних прав) якого перебуває у власності або управлінні нерезидента (нерезидентів), при нарахуванні процентів за кредитами, позиками та іншими борговими зобов'язаннями на користь таких нерезидентів та пов'язаних з ними осіб (пункт 141.2 статті 141 Кодексу), або при наявності кваліфікаційних активів відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку, або якщо нарахування процентів не пов'язане із господарською діяльністю платника податку.

З огляду на зазначене, суд апеляційної інстанції дійшов вірного висновку, що у зв'язку із відсутністю перелічених законодавчих обмежень та використання позик у власній господарській діяльності, позивач має право на віднесення до складу витрат звітного періоду нарахованих на користь інвестиційного фонду процентів за отриманими борговими зобов'язаннями (кредитами, позиками тощо), оскільки проценти, сплачені (нараховані) позичальником за укладеним договором позики з компанією з управління активами на користь венчурного інвестиційного фонду, активами якого вона управляє, відносяться позичальником до фінансових витрат та включаються до складу інших витрат.

Викладене свідчить про протиправність спірного податкового повідомлення - рішення від 14 жовтня 2013 року №0003682203, у зв'язку з чим, воно обґрунтовано скасовано судом апеляційної інстанції.

Крім того, як вбачається з матеріалів справи, позивач у спірний період мав господарські відносини з ТОВ Сучасні торговельні рішення , ПП Агро Ойл , ТОВ Субару Україна , за результатами виконання яких сформовував витрати.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, основним видом господарської діяльності позивача є продаж нових автомобілів марки SUBARU та надання сервісних послуг з обслуговування та ремонту автомобілів.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач здійснював придбання, продаж та надання сервісних послуг з технічного обслуговування автомобілів на умовах договірних відносин з ТОВ Субару Україна , яке є офіційним дистриб'ютором продукції компанії Fuji Heavy Industries LTD (Японія) на підставі договору від 21 листопада 2011 року №17/11-11, партнерського договору від 31 січня 2012 року №12-БАП/01-12, дилерського договору від 21 листопада 2011 року №17-БАП/11/11 К.Д., дилерського договору від 23 липня 2012 року №22-БАП/07-12, дилерського договору від 31 грудня 2012 року №22-БАП/12-12, договору від 10 січня 2012 року №0101/12-БАП, про фактичне виконання яких свідчать копії акту надання послуг та податкові накладні.

Крім того, позивач мав господарські відносини з ТОВ Сучасні торгівельні рішення на підставі договору від 01 грудня 2011 року №0112СТР-1, про фактичне виконання яких свідчать наявні у матеріалах справи копії видаткової накладної та податкової накладної.

Також, між позивачем (Покупець) та ТОВ Агро Ойл (Постачальник) укладено договір від 24 квітня 2012 року №24/04-12, відповідно до умов якого Постачальник зобов'язався в порядку та на умовах, визначених договором, поставити запасні частини для автомобілів, а Покупець зобов'язався в порядку та на умовах, визначених цим договором, прийняти й оплатити такий товар. Кількість, часткове співвідношення (асортимент, сортамент, номенклатура), одиниця виміру, ціна за одиницю виміру та загальна ціна визначаються Сторонами у накладних, що є невід'ємною частиною цього договору, про фактичне виконання якого свідчать рахунок-фактура від 26 квітня 2012 року №2604/81, видаткова накладна від 08 травня 2012 року №ВН0805/1, податкова накладна від 04 травня 2012 року №18.

Оплата наданих послуг та отриманих товарів за вказаними договорами позивачем проведена шляхом перерахування коштів на поточний рахунок його контрагентів.

Судом попередньої інстанції встановлено, що у подальшому, отримані від ТОВ Агро Ойл та ТОВ Сучасні торгівельні рішення товари (послуги) позивачем використані у власній господарській діяльності, про що свідчать рахунки - закази, видаткові накладні, довіреності на отримання товару, копії яких наявні в матеріалах справи.

Крім того, з матеріалів справи вбачається, що для здійснення своєї господарської діяльності позивачем укладено ряд договорів оренди нежилих приміщень з ТОВ Терен-Люкс-2 , ТОВ Українська Будівельна кераміка (код ЄДРПОУ 31961667), ФОП ОСОБА_4, ФОП ОСОБА_5, ТОВ Автомобільна група Богдан , що свідчить про наявність у позивача місця необхідного для зберігання товару.

У відповідності до приписів підпункту 14.1.27 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Згідно з пунктом 138.2 статті 138 Податкового кодексу України, витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

За приписами підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Частиною 1 статті 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні визначено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Статтею 1 цього ж Закону визначено, що первинний документ як документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Отже, виходячи з вказаних норм податкового законодавства, до складу витрат включаються будь-які витрати, які пов'язані з господарською діяльністю платника податку та підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами.

З матеріалів справи вбачається, що позивач сформував витрати на підставі належним чином оформлених первинних бухгалтерських документів, отриманих від вказаних контрагентів, що відповідає вищенаведеним вимогам законодавства.

Натомість, відповідачем не наведено жодних доводів та не надано будь-яких доказів, які б могли свідчити про недобросовісність позивача як платника податків або про наявність обставин, що виключають обґрунтованість включення позивачем до витрат спірної суми податку по господарським операціям із зазначеними контрагентами.

Висновки податкового органу, які стали підставою для прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, про неправомірність формування витрат ґрунтуються на підставі лише тих даних, які містяться в інформаційних базах відповідача, без врахування первинних документів, що підтверджують фактичне здійснення операцій позивача із зазначеними контрагентами.

Однак, колегія суддів звертає увагу на те, що лише встановлення у ході судового розгляду факту узгодженості дій платника податків з недобросовісним постачальником з метою незаконного отримання податкових вигод або його обізнаності з такими діями контрагента може слугувати підставою для висновку про неправомірне формування ним витрат.

У даному випадку, у матеріалах справи наявні первинні документи бухгалтерського та податкового обліку, які підтверджують фактичне здійснення господарських операцій між позивачем та вказаними контрагентами, які складені за результатами проведених операцій з дотриманням вимог законодавства і містять у собі відомості щодо змісту та обсягу проведених операцій, які узгоджуються між собою. Фактичні обставини об'єктивно засвідчують правомірність віднесення відповідних сум до складу витрат відповідно до первинних бухгалтерських документів та податкових накладних, які виписані на виконання умов вказаних договірних відносин.

Також, колегія суддів зазначає, що позивач, як платник податку, самостійно несе відповідальність за достовірність і своєчасність обчислення та внесення ним податку до бюджету відповідно до законодавства України і не може нести відповідальність за порушення контрагентами правил здійснення господарської діяльності та/або податкової дисципліни. У разі якщо контрагентами були допущені порушення норм податкового чи норм іншого законодавства то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи.

Зважаючи на встановлення судом попередньої інстанції факту документального підтвердження формування позивачем витрат за результатом здійснення господарської діяльності з вказаними контрагентами, а також використання придбаного товару підприємством у власній господарській діяльності, контролюючим органом безпідставно донараховано податкові зобов'язання з податку на прибуток спірним податковим повідомленням-рішенням від 14 жовтня 2013 року №0003692203.

Згідно частини 2 статті 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

З огляду на припис наведеної норми процесуального права при розгляді судом спору щодо правомірності рішення органу державної податкової служби, яким платнику податків донараховані податкові зобов'язання, презумується добросовісність платника податків, якщо зазначеним органом не доведено інше.

За встановлених обставин, колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з висновками суду попередньої інстанції про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог та скасування спірних податкових повідомлень-рішень.

Мотивація та докази, наведені у касаційній скарзі, не дають адміністративному суду касаційної інстанції підстав для постановлення висновків, які б спростовували правову позицію суду попередньої інстанції.

Отже, колегія суддів вважає, що в межах касаційної скарги порушень судом апеляційної інстанції норм матеріального права при вирішенні цієї справи не допущено. Правова оцінка обставин у справі дана правильно, а тому касаційну скаргу слід відхилити, а оскаржуване судове рішення - залишити без змін.

На підставі викладеного, керуючись статтями 210-231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Подільському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві залишити без задоволення.

2. Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 25 березня 2014 року у справі №826/17227/13-а залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута з підстав, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя:Нечитайло О.М. Судді:Борисенко І.В. Приходько І.В.