Рішення

від 01.06.2017 по справі 908/740/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

номер провадження справи 18/49/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01.06.2017 справа № 908/740/17

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю Мажпром (юр. адреса: 69124, АДРЕСА_1; адреса для листування: 69001, м. Запоріжжя, вулиця Перемоги, 2, оф. 319)

до відповідача Державного підприємства Національна атомна енергогенеруюча компанія Енергоатом (01032, м. Київ, вул. Назарівська, 3) в особі відокремленого підрозділу Запорізька атомна електрична станція (71504, Запорізька область, м. Енергодар, вулиця Промислова, 133)

про стягнення 539922,05 грн. втрат від інфляції грошових коштів, 51187,84 грн. річних процентів

Суддя Носівець В.В.

Представники:

Позивача: ОСОБА_1, довіреність № 1/17 від 30.03.2017;

Відповідача: ОСОБА_2, довіреність (по передорученню) № 3190 від 08.12.2016;

Заявлено позовні вимоги про стягнення з відповідача стягнення 539922,05 грн. втрат від інфляції грошових коштів, 51187,84 грн. річних процентів.

Ухвалою господарського суду Запорізької області від 10.04.2017 позовну заяву прийнято до розгляду, порушено провадження у справі № 908/740/17, справі присвоєно номер провадження 18/49/17.

В судовому засіданні, відкритому 17.05.2017, оголошувалася перерва на 01.06.2017 Вступну та резолютивну частини рішення оголошено в судовому засіданні 01.06.2017.

Позивач підтримав вимоги з підстав, викладених в позові. В обґрунтування вимог вказував, що 11.09.2000 сторонами у справі укладено договір № 495(в)2000у на постачання вентиляційних грат. За умовами договору позивач взяв на себе зобов'язання поставити, а відповідач, в свою чергу, зобов'язався прийняти та сплатити вартість поставленої продукції (вентиляційні грати). Взяті на себе зобов'язання позивач виконав в повному обсязі та у встановлені строки. За додатковою угодою № 1 від 25.05.2001 відповідач зобов'язався здійснити часткову оплату поставленої продукції шляхом передачі векселя № 693135829460 номіналом 377000,00 грн., впродовж 20 днів після підписання договору. Зобов'язання по передачі векселя на суму 377000,00 грн. виконано відповідачем, що підтверджується актом від 01.06.2001, у зв'язку з чим за відповідачем склалася заборгованість в розмірі 580956,40 грн. Рішенням господарського суду Запорізької області від 26.01.2004 у справі № 12/3 з ДП НАЕК Енергоатом в особі ВП ЗАЕС на користь ТОВ Мажпром стягнуто 580596,00 грн. основного боргу, 1700,00 грн. державного мита і 118 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. Рішення суду у справі № 12/3 від 26.01.2004 відповідачем не виконано. Обставини, встановлені рішенням суду у справі № 12/3 від 26.01.2004 не підлягають повторному доказуванню відповідно до ст. 35 ГПК України. За період з квітня 2014 року по квітень 2017 року сума інфляційних втрат позивача у зв'язку з невиконанням відповідачем своїх зобов'язань, склала 539922,05 грн. за період з травня 2014 року по лютий 2017 року, а сума 3 % річних за 1072 дні прострочення виконання зобов'язання склала 51187,79 грн. за період з 04.04.2014 по 04.04.2017. З посиланням на ст. ст. 193, 231, 265 ГК України, ст. ст. 526, 530, 549, 550, 691, 692 ЦК України позивач просить стягнути з відповідача 539922,05 грн. втрат від інфляції грошових коштів, 51187,84 грн. річних процентів.

Відповідач заявлені позовні вимоги не визнав. У відзиві на позов вказував, що заборгованість за рішенням суду від 26.01.2004 у справі № 12/3 погашена відповідачем в повному обсязі, що підтверджується платіжним дорученням № 3956 від 20.05.2016 на суму 580956,40 та № 3952 від 20.05.2016 на суму 1818,00 грн. Станом на дату розгляду даної справи сума боргу ВП ЗАЕС перед ТОВ Мажпром відсутня. Отже, відповідач вважає, що нарахування інфляційних втрат та 3% річних на неіснуючу суму боргу суперечить правовій природі ст. 625 ЦК України. В додаткових поясненнях до відзиву № 28-24/10642 від 29.05.2017 (а.с. 54-57) відповідач зазначив, що пред'явленням позовної зави № 874 від 28.11.2003 про стягнення заборгованості в розмірі 580956,40 грн. строк позовної давності для звернення позивача до суду був перерваний з 28.11.2003. Після перериву строк позовної давності почав спливати спочатку з 29.11.2003 та сплинув 29.11.2006. Відповідач вважає, що строк позовної давності по стягненню інфляційних нарахувань та 3% річних, які є додатковими вимогами, в зв'язку з невиконанням ВП ЗАЕС зобов'язань за договором № 495(в)2000У сплинув 29.11.2006, що є підставою для відмови у задоволення позовних вимог. Також відповідач зазначив, що позивач не звертався до органів стягнення за примусовим виконанням наказу господарського суду Запорізької області № 12/3 про стягнення з ВП ЗАЕС заборгованості в розмірі 582774,40 грн. Відповідач просив застосувати наслідки спливу позовної давності та відмовити в задоволенні позовних вимог.

Заслухавши представників сторін вивчивши матеріали справи, суд встановив:

Товариством з обмеженою відповідальністю Мажпром (постачальник, позивач у справі) та Державним підприємством Національна атомна енергогенеруюча компанія Енергоатом в особі відокремленого підрозділу Запорізька атомна електрична станція (покупець, відповідач у справі) 11.09.2000 укладено договір поставки продукції № 495(в)2000У, за умовами якого продавець зобов'язується поставити, а покупець прийняти та оплатити продукцію.

Рішенням господарського суду Запорізької області від 26.01.2004 у справі № 12/3 за позовом товариства з обмеженою відповідальністю Мажпром до Державного підприємства Національна атомна енергогенеруюча компанія Енергоатом в особі відокремленого підрозділу Запорізька атомна електрична станція встановлено факт неналежного виконання покупцем умов договору поставки продукції № 495(в)2000У від 11.09.2000 в частині оплати отриманої продукції та стягнуто з ДП НАЕК Енергоатом в особі ВП ЗАЕС заборгованість в сумі 580956,00 грн., витрати по сплаті державного мита в сумі 1700,00 грн., витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в сумі 118,00 грн.

Підставою для звернення позивача з позовом у даній справі стало те, що відповідачем не виконано рішення господарського суду Запорізької області від 26.01.2004 у справі № 12/3 та договірне зобов'язання в частині сплати основного боргу за отриману продукцію за договором № 495(в)2000У, тому, посилаючись, зокрема, на ч. 2 ст. 625 ЦК України, позивач заявив до стягнення 539922,05 грн. втрат від інфляції грошових коштів, нарахованих за період з травня 2014 року по лютий 2017 року, 51187,79 грн. 3% річних, нарахованих за період з 01.05.2014 по 06.04.2017.

Правовідносини між сторонами виникли на підставі договору поставки продукції № 495(в)2000У від 11.09.2000.

Відповідно до частини 2 статті 509 ЦК України, зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Статтею 11 ЦК України передбачено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно зі статтею 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Аналогічна правова норма передбачена частиною 1 статті 193 Господарського кодексу України .

Відповідно до статті 599 ЦК України, зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно зі статтями 610, 611 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Статтею 625 ЦК України передбачено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Отже, передбачені частиною 2 статті 625 ЦК України наслідки прострочення виконання боржником грошового зобов'язання у вигляді відшкодування інфляційних втрат та 3% річних, що нараховуються на суму основного боргу, є способом захисту майнового права та інтересу кредитора, що полягає у відшкодуванні матеріальних втрат від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування грошовими коштами, що підлягають до сплати кредиторові.

При цьому, наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконано боржником, не припиняє правовідносин сторін та не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання й після вирішення судом питання про стягнення основного боргу, тому кредитор не позбавлений права на отримання сум, передбачених статтею 625 ЦК України.

Таким чином, якщо судове рішення про стягнення з боржника коштів фактично не виконано, кредитор вправі вимагати стягнення з нього в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних аж до повного виконання грошового зобов'язання.

Відповідно до ст. 35 ГПК України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Отже, рішення господарського суду Запорізької області від 26.01.2004 у справі №12/3, яке набрало законної сили, визнається судом таким, що має преюдиційне значення для вирішення спору у даній справі.

Як встановлено, зобов'язання зі сплати заборгованості за продукцію, отриману за договором № 495(в)2000У, в розмірі 580956,40 грн. відповідачем виконано 20.05.2016, про що свідчить надане останнім платіжне доручення № АЕС/3956 від 20.05.2016. Таким чином, включення в розрахунок втрат від інфляції грошових коштів та 3% річних періоду часу після 20.05.2016 суд вважає необґрунтованим у зв'язку з виконанням зобов'язання зі сплати боргу. Таким чином, суд дійшов висновку, що нарахування 3% річних за період до 19.05.2016, та нарахування втрат від інфляції грошових коштів за період з травня 2014 року по квітень 2016 року на суму основного боргу в розмірі 580956,00 грн., сплату якого прострочив відповідач, відповідає положенням частини 2 статті 625 ЦК України.

В позовній заяві позивачем викладено розрахунок заявлених до стягнення сум та зазначено, що за період з квітня 2014 року по квітень 2017 року сума інфляційних втрат позивача у зв'язку із невиконанням відповідачем своїх зобов'язань склала 539922,05 грн. (основний борг х інфляції за період з травня 2014 року по лютий 2017 року, а сума 3% річних (за період 04.4.2014 по 04.04.2017) - 51187,79 грн. (3% х 1072/365 х 580956 грн.), всього 591109,84 грн. Разом з тим, в розрахунку позовних вимог (додаток № 5 до позовної заяви, а.с. 10-13) позивачем викладено розрахунок, відповідно до якого втрати від інфляції грошових коштів розраховано за період з травня 2014 року по лютий 2017 року в розмірі 539922,05 грн., 3% річних розраховано за період з 01.05.2014 по 06.04.2017 в розмірі 51187,79 грн., виходячи з кількості днів - 1072. Розрахунок проводився на суму боргу - 580956, 00 грн.

В судовому засіданні представник позивача пояснив, що вірним періодом нарахування 3% річних є період з 01.05.2014 по 06.04.2017, як зазначено в розрахунку, оскільки розмір 3% річних розраховано з урахуванням 1072 днів прострочення.

Суд здійснив арифметичний перерахунок заявлених до стягнення сум та дійшов висновку про часткове задоволення позову, а саме: за перерахунком правомірною є сума 3% річних в розмірі 35794,09 грн., нарахованих за період з 01.05.2014 по 19.05.2016; а також правомірною є сума втрат від інфляції грошових коштів в розмірі 445359,14 грн., нарахованих за період з травня 2014 року по квітень 2016 року, враховуючи, що суму основного боргу відповідачем сплачено 20.05.2016, а день сплати в розрахунок компенсаційних санкцій не включається. В задоволенні позовних вимог в частині стягнення 15393,70 грн. 3% річних процентів та 94562,91 грн. втрат від інфляції грошових коштів відмовляється.

Відповідачем заявлено про застосування наслідків спливу позовної давності.

Статтями 256, 257 ЦК України передбачено, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Згідно з частиною 3 статті 267 ЦК України, позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

На думку відповідача, позовна давність до вимог про стягнення інфляційних нарахувань та 3% річних, як до додаткових вимог, спливла, оскільки 29.11.2006 спливла позовна давність до основної вимоги про стягнення заборгованості в розмірі 580956,40 грн.

Суд зазначає, що в даному випадку позивач своєчасно звернувся з вимогами про стягнення основної заборгованості за договором № 495(в)2000У та судом винесено рішення про стягнення такої заборгованості, яке набрало законної сили.

Позивач обмежив періоди стягнення сум втрат від інфляції грошових коштів з травня 2014 року по лютий 2017 року і річних - з 01.05.2014 по 06.04.2017, тобто позивач звернувся з вимогами про стягнення втрат від інфляції грошових коштів та 3% річних в межах позовної давності, враховуючи, що між сторонами існують триваючи відносини зобов'язального характеру.

Щодо посилань відповідача на те, що позивач не звертався до органів стягнення за примусовим виконанням наказу у справі № 12/3 суд зазначає, що чинне законодавство не пов'язує припинення зобов'язання з постановленням судового рішення чи відкриттям виконавчого провадження з його примусового виконання, а наявність судових актів про стягнення заборгованості не припиняє грошових зобов'язань боржника та не виключає його відповідальності за порушення строків розрахунків.

Також, суд вважає безпідставними твердження відповідача, що нарахування інфляційних витрат та 3% річних на неіснуючий борг суперечить правовій природі ст. 625 ЦК України, та зазначає, що грошовими зобов'язаннями боржника перед кредитором є грошова сума, що визначена з урахуванням встановленого індексу інфляції та трьох процентів річних. Інфляційні втрати пов'язані з інфляційними процесами в державі за своєю правовою природою є компенсацією за понесені збитки, спричинені знеціненням грошових коштів, а три проценти річних є платою за користування коштами, що не були своєчасно сплачені боржником. Тобто, фактично це є збитками, які сторона зазнала від існуючих в державі інфляційних процесів та в зв'язку з користуванням іншою стороною чужими грошовими коштами, що є самостійною формою цивільно-правової відповідальності за порушення грошових зобов'язань. Таким чином, здійснення нарахувань відповідно до ст. 625 ЦК України за період існування грошового зобов'язання до його повного виконання є правомірним.

Заперечення відповідача спростовано вищевикладеним.

Позовні вимоги задовольняються судом частково.

Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. При цьому, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Відповідно до ст. 49 ГПК України, судовий збір покладається на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст. ст. 22, 33, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з Державного підприємства Національна атомна енергогенеруюча компанія Енергоатом (01032, м. Київ, вул. Назарівська, 3, ідентифікаційний код 24584661) в особі відокремленого підрозділу Запорізька атомна електрична станція (71504, Запорізька область, м. Енергодар, вулиця Промислова, 133, ідентифікаційний код 19355964) на користь товариства з обмеженою відповідальністю Мажпром (юр. адреса: 69124, АДРЕСА_2; адреса для листування: 69001, м. Запоріжжя, вулиця Перемоги, 2, оф. 319, ідентифікаційний код 25478381) 445359,14 грн. (чотириста сорок п'ять тисяч триста п'ятдесят дев'ять грн. 14 коп.) втрат від інфляції грошових коштів, 35794,09 грн. (тридцять п'ять тисяч сімсот дев'яносто чотири грн. 09 коп.) 3% річних, 7217,30 грн. (сім тисяч двісті сімнадцять грн. 30 коп.) судового збору. Видати наказ.

3. В іншій частині позову відмовити.

Відповідно до ч. 5 ст. 85 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Рішення оформлено і підписано, згідно із вимогами ст. 84 ГПК України, 06 червня 2017 р.

Суддя В.В.Носівець