Постанова

від 17.07.2017 по справі 908/740/17

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

пр. Науки, 5, м. Харків, 61022, тел. (057) 702-00-72

е-mail: inbox@dna.arbitr.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17.07.2017 справа № 908/740/17

Донецький апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: суддів:ОСОБА_1, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , за участю представників сторін: від позивача: від відповідача: ОСОБА_4, за довіреністю; ОСОБА_5, за довіреністю; розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргуДержавного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі відокремленого підрозділу "Запорізька атомна електрична станція", м. Енергодар, Запорізька область на рішення Господарського суду Запорізької області від 01.06.2017 (підписано 06.06.2017) у справі№ 908/740/17 (суддя Носівець В.В.) за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Мажпром", м. Запоріжжя доДержавного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі відокремленого підрозділу "Запорізька атомна електрична станція", м. Енергодар, Запорізька область простягнення 539 922,05 грн. втрат від інфляції грошових коштів та 51 187,84 грн. 3% річних В С Т А Н О В И В:

У квітні 2017 року до господарського суду звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю "Мажпром", м. Запоріжжя (Позивач) із позовом до Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі відокремленого підрозділу "Запорізька атомна електрична станція", м. Енергодар, Запорізька область (Відповідач) про стягнення 539 922,05 грн. втрат від інфляції грошових коштів та 51 187,84 грн. 3% річних.

Рішенням господарського суду Запорізької області від 01.06.2017 позовні вимоги задоволено частково, стягнуто з відповідача на користь позивача 35 794,09 грн. - 3% річних та 445 359,14 грн. - інфляційних. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Відповідач, не погодившись з прийнятим рішенням, подав апеляційну скаргу в якій просить спірне рішення господарського суду скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні вимог в повному обсязі.

В обґрунтування вимог скарги заявник посилається на те, що рішення судом першої інстанції винесено з порушенням норм матеріального та процесуального права України, а висновки господарського суду, не відповідають фактичним обставинам справи.

Зокрема, заявник апеляційної скарги посилається на те, що нарахування інфляційних витрат та 3% річних на неіснуючий борг суперечить правовій природі ст. 625 ЦК України.

Представник позивача в судовому засіданні вважав рішення суду законним та обґрунтованим, тому просив залишити його без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Представник відповідача підтримав доводи апеляційної скарги, надав пояснення аналогійні, викладеним в апеляційній скарзі.

Відповідно до статті 101 Господарського процесуального кодексу України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Відповідно до вимог ст. 81-1 Господарського процесуального кодексу України здійснювалась фіксація судового засідання за допомогою технічних засобів.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи із наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, 11.09.2000 між сторонами був укладений договір поставки продукції № 495(в)2000У, за умовами якого позивач зобов'язався поставити, а відповідач - прийняти та оплатити продукцію.

На виконання умов Договору позивачем була поставлена продукція за спірним Договором на загальну суму 957 956,40 грн., факт отримання якої відповідачем підтверджується накладними № 58 від 19.12.2000, № 52 від 20.07.2001 та № 53 від 26.07.2001.

Через невиконання відповідачем свого обов'язку з оплати поставленої продукції в повному обсязі, у останнього перед позивачем утворилась заборгованість в розмірі 580 956,40 грн.

Зазначені обставини також встановлені рішенням господарського суду Запорізької області від 26.01.2004 у справі № 12/3, яке набрало законної сили, зокрема, щодо факту укладення Договору, належного виконання позивачем своїх зобов'язань з поставки відповідачу продукції, отримання його останнім без претензій та зауважень, а також встановлений факт наявності заборгованості в розмірі 580 956,40 грн.

Згідно до ст. 35 ГПК України, факти встановленні рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори), за винятком встановлених рішенням третейського суду, під час розгляду однієї справи не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.

Відповідно до п. 4 ст. 129 Конституції України, ст.ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, а за загальним правилом тягар доказування певних обставин покладається на особу, яка посилається на ці обставини.

Предметом позову у даній справі є вимоги позивача про стягнення з відповідача за прострочення виконання грошового зобов'язання суми 539 922,05 грн. втрат від інфляції грошових коштів за період з травня 2014 року по лютий 2017 року та 51 187,84 грн. 3% річних з 01.05.2014 по 06.04.2017.

Відповідно до частини 2 статті 509 ЦК України, зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Статтею 11 ЦК України передбачено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно зі статтею 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Аналогійна правова норма передбачена частиною 1 статті 193 Господарського кодексу України .

Відповідно до статті 599 ЦК України, зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно зі статтями 610, 611 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Встановлено, що зобов'язання по оплаті заборгованості за продукцію, отриману за Договором, в розмірі 580 956,40 грн. відповідачем виконано 20.05.2016, про що свідчить платіжне доручення № АЕС/3956 від 20.05.2016, належним чином засвідчена копія якого наявна в матеріалах справи.

Отже включення до розрахунку втрат від інфляції грошових коштів та 3% річних періоду часу після 20.05.2016 є безпідставним.

Таким чином, судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції, що нарахування 3% річних за період до 19.05.2016, та нарахування втрат від інфляції грошових коштів за період з травня 2014 року по квітень 2016 року на суму основного боргу в розмірі 580 956,40 грн., сплату якого прострочив відповідач, відповідає положенням частини 2 статті 625 ЦК України.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Перевіривши, здійснений судом першої інстанції розрахунок, судова колегія вважає висновок суду першої інстанції в частині стягнення з відповідача 3% річних у розмірі 35 794,09 грн. за період з 01.05.2014 по 19.05.2016 та інфляційних втрат у розмірі 445 359,14 грн. за період з травня 2014 року по квітень 2016 року, судова колегія вважає його вірним.

Доводи відповідача щодо неправомірного включення до розрахунку інфляційних та 3% річних періоду до моменту звернення позивача до суду судова колегія вважає безпідставними, оскільки вони спростовуються змістом самого рішення, яким період нарахування обмежений часом для 3 % річних по 19.05.2016, а інфляційних - по квітень 2016 року, тобто до сплати відповідачем заборгованості.

Також, судова колегія вважає безпідставними твердження відповідача, що нарахування інфляційних витрат та 3% річних на неіснуючий борг суперечить правовій природі ст. 625 ЦК України, та зазначає, що грошовими зобов'язаннями боржника перед кредитором є грошова сума, що визначена з урахуванням встановленого індексу інфляції та трьох процентів річних. Інфляційні втрати пов'язані з інфляційними процесами в державі за своєю правовою природою є компенсацією за понесені збитки, спричинені знеціненням грошових коштів, а три проценти річних є платою за користування коштами, що не були своєчасно сплачені боржником. Тобто, фактично це є самостійною формою цивільно-правової відповідальності за порушення грошових зобов'язань. Таким чином, здійснення нарахувань відповідно до ст. 625 ЦК України за період існування грошового зобов'язання до його повного виконання є правомірним.

Будь-яких порушень норм матеріального або процесуального права в діях суду першої інстанції при розгляді ним зазначеної справи судова колегія не вбачає.

З урахуванням вищевикладеного, судова колегія Донецького апеляційного господарського суду дійшла висновку, що рішення господарського суду Запорізької області від 01.06.2017 року у справі № 908/740/17 ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді всіх обставин справи, які мають суттєве значення для вирішення спору, відповідає нормам матеріального та процесуального права, а доводи апеляційної скарги не спростовують висновку суду першої інстанції.

Відповідно до вимог ст.49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати по розгляду апеляційної скарги відносяться на відповідача.

Керуючись ст.ст. 99, 101, 102, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, суд -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі відокремленого підрозділу "Запорізька атомна електрична станція", м. Енергодар, Запорізька область залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Запорізької області від 01.06.2017 року у справі № 908/740/17 - залишити без змін.

Постанову може бути оскаржено до Вищого господарського суду України у касаційному порядку через Донецький апеляційний господарський суд протягом двадцяти днів з дня набрання постановою апеляційного господарського суду законної сили.

Головуючий О.В. Стойка

Судді: В.М. Татенко

ОСОБА_3