Постанова

від 23.05.2017 по справі 927/1364/15

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"23" травня 2017 р. Справа№ 927/1364/15

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Станіка С.Р.

суддів: Іоннікової І.А.

Куксова В.В.

За участю представників:

Від позивача: Сабодаш Р.Б.

Від відповідача: Варес М.О.

Від третьої особи: не з'явилися;

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "ФРІ ГРУП" на рішення Господарського суду міста Києва від 17.01.2017 у справі №927/1364/15 (суддя Селівон А.М.)

за позовом Приватного акцонерного товариства "КОЗЕЛЕЦЬКИЙ КОМБІКОРМОВИЙ ЗАВОД"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "ФРІ ГРУП"

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Тверська Інесса Володимирівна

про визнання недійсним договору купівлі - продажу нерухомого майна,

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду міста Києва 17.01.2017 по справі №927/1364/15, (повний текст якого складено 03.02.2017) позов задоволено повністю: визнано недійсним Договір купівлі-продажу нерухомого майна, що розташоване за адресою: Чернігівська область, Козелецький район, смт. Козелець, вул. Комсомольська, буд. 100а, загальною площею 4 784, 7 кв. м. від 04.03.2015, укладений Закритим акціонерним товариством "КОЗЕЛЕЦЬКИЙ КОМБІКОРМОВИЙ ЗАВОД" та Товариством з обмеженою відповідальністю "ФРІ ГРУП", посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Тверською Інессою Володимирівною та зареєстрований у реєстрі за номером № 652.

Рішення місцевого господарського суду мотивовано тим, що в процесі розгляду справи судом встановлено перевищення Головою правління ПАТ КОЗЕЛЕЦЬКИЙ КОМБІКОРМОВИЙ ЗАВОД своїх повноважень під час укладання оспорюваного договору купівлі - продажу з огляду на відсутність рішення загальних зборів товариства на укладення значного правочину, що в свою чергу, є підставами для визнання договору недійсним згідно з приписами ст.ст. 203, 215 Цивільного кодексу України. Крім того, суд дійшов висновку, що вчинення дій, направлених на схвалення правочину безпосередньо особою, яка уклала правочин із перевищенням повноважень, та з подальшим здійсненням нею переказу отриманих за таким правочином грошових коштів не може свідчити про схвалення правочину особою, від імені якої було укладено договір, у розумінні статті 241 ЦК України, тобто правочин вчинено особою за відсутності відповідних повноважень та в подальшому здійснено дії, які свідчать про подальше схвалення правочину від імені юридичної особи, тією ж особою.

Не погоджуючись із прийнятим рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю "ФРІ ГРУП" звернулось до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду міста Києва від 17.01.2017 у справі №927/1364/15 скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.

Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що місцевим господарським судом при винесенні рішення порушено норми матеріального та процесуального права, рішення суду першої інстанції було прийнято при неповному дослідженні доказів та з'ясуванні обставин, що мають значення для справи, а зроблені у ньому висновки не відповідають фактичним обставинам справи.

Так, апелянт наголошував на тому, що судом першої інстанції не враховано тих обставин, що після укладення оспорюваного правочину відбулось його погодження (схвалення) згідно з приписами ст. 241 Цивільного кодексу України, оспорюваний правочин посвідчено нотаріально і нотаріус під час його посвідчення перевірив повноваження сторін. Крім того, відповідачем було надано протокол від 20.12.2011, яким оформлено рішення загальних зборів акціонерів ПАТ КОЗЕЛЕЦЬКИЙ КОМБІКОРМОВИЙ ЗАВОД , яким прийнято рішення надати згоду голові правління товариства на реалізацію мана товариства за експертною оцінкою.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу справ між суддями, апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ФРІ ГРУП" на рішення Господарського суду міста Києва від 17.01.2017 у справі №927/1364/15 передано на розгляд колегії суддів Київського апеляційного господарського суду у складі: головуючий суддя Станік С.Р., судді Власов Ю.Л., Корсакова Г.В.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 02.03.2017 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ФРІ ГРУП" на рішення Господарського суду міста Києва від 17.01.2017 у справі №927/1364/15 прийнято до розгляду та порушено апеляційне провадження, розгляд апеляційної скарги призначено на 04.04.2017.

Розпорядженням начальника відділу забезпечення документообігу та моніторингу виконання документів Київського апеляційного господарського суду від 03.04.2017, у зв'язку з перебуванням судді Корсакової Г.В. на лікарняному та судді Власова Ю.Л. у відпустці, які входять до складу колегії суддів і не є суддями-доповідачами, відповідно до підпунктів до п.2.3.25, 2.3.49 п.2.3. Положення про автоматизовану систему документообігу суду призначено повторний авторозподіл справи №927/1364/15.

Відповідно до протоколу автоматичної зміни складу колегії суддів від 03.04.2017 для розгляду справи №927/1364/15 за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "ФРІ ГРУП" сформовано колегію суддів у складі: Станік С.Р. (головуючий суддя), судді: Куксов В.В., Іоннікова І.А.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 04.04.2017 справу № 927/1364/15 прийнято до свого провадження колегією суддів у складі: Станік С.Р. (головуючий суддя), судді: Куксов В.В., Іоннікова І.А., розгляд справи призначено на 23.05.2017.

04.04.2017 через відділ забезпечення документообігу та моніторингу виконання документів Київського апеляційного господарського суду від ТОВ Фрі Груп надійшли пояснення по суті спору, в яких відповідач вказував на те, що у разі недотримання виконавчим органом товариства додаткових вимог до вчинення правочину, такий договір може бути визнано недійсним із зазначенням підстав у тому разі, якщо буде встановлено, що сама третя особа, контрагент юридичної особи за договором, діяла недобросовісно і нерозумно. Тобто, третя особа знала або за всіма обставинами, проявивши розумну обачність, не могла знати про обмеження в повноваженнях виконавчого органу товариства.

В судовому засіданні 23.05.2017 представник апелянта доводи апеляційної скарги підтримав, просив рішення Господарського суду міста Києва від 17.01.2017 у справі №927/1364/15 скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову повністю.

Представник позивача в судовому засіданні 23.05.2017 проти доводів апеляційної скарги заперечував, просив суд апеляційної інстанції залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін, як таке, що відповідач приписам матеріального та процесуального права.

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Тверська Інесса Володимирівна - в судове засідання 23.05.2017 представників не направила, про розгляд справи повідомлена належним чином (поштове повідомлення 0103041407615; потове повідомлення 0103042089250). Через канцелярію суду заяв та клопотань не подавала.

Проте, розглянувши наявні матеріали справи, колегія суддів Київського апеляційного господарського суду дійшла висновку, що неявка представників третьої особи не є перешкодою розгляду справи в даному судовому засіданні.

Статтею 99 Господарського процесуального кодексу України визначено, що в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у цьому розділі. Апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції.

Згідно з статтею 101 Господарського процесуального кодексу України, у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Додаткові докази приймаються судом, якщо заявник обґрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі. В апеляційній інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, оцінивши наявні у справі докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, Київський апеляційний господарський суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а рішення місцевого господарського суду має бути залишено без змін, виходячи із наступного.

Згідно з ч. 1, п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частинами 1, 4 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Відповідно до ч. 1 ст. 174 Господарського кодексу України господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Як встановлено судом за матеріалами справи, 04.03.2015 між Закритим акціонерним товариством "КОЗЕЛЕЦЬКИЙ КОМБІКОРМОВИЙ ЗАВОД", правонаступником якого є Приватне акціонерне товариство "КОЗЕЛЕЦЬКИЙ КОМБІКОРМОВИЙ ЗАВОД" (продавець за договором, позивач у справі) та Товариством з обмеженою відповідальністю "ФРІ ГРУП" (покупець за договором, відповідач у справі) укладено договір купівлі-продажу нерухомого майна (далі - Договір).

Відповідно до п. 1.1 Договору продавець передає, а покупець приймає у власність комплекс нежитлових будівель, що розташований за адресою: Чернігівська область, Козелецький район, смт. Козелець, вул. Комсомольська, буд. 100а, і сплачує за нього ціну визначену договором.

Згідно з п. 1.2 Договору загальна площа нерухомого майна складає 4 784,7 кв.м. Комплекс нежитлових будівель складається з: виробничого комплексу - "А", загальною площею 313,6 кв.м; вентиляційної "а", загальною площею 24,7 кв.м; адміністрації "А1", загальною площею 373,1 кв.м; складу - "А2", загальною площею 395,6 кв.м; складу - "А3", загальною площею 138,7 кв.м; силосного корпусу - "А4", загальною площею 1295,5 кв.м; добудови - "а1", загальною площею 46,3 кв.м; навісу - "а2", добудови - "а3", загальною площею 30,1 кв.м; естакади - "а4"; силосного корпусу - "Б", загальною площею 1675,8 кв.м; естакади - "б"; естакади - " 61", майстерні - "В", загальною площею 143,5 кв.м; зерно-сушильного цеху - "Г", загальною площею 42,9 кв.м.; котельні - "Д", загальною площею 67,1 кв.м; майстерні - "Е", загальною площею 117,5 кв.м; добудови - "е", загальною площею 33,6 кв.м; вагової - "Є", загальною площею 24,8 кв.м; прохідної "Ж", загальної площі 7,4 кв.м; ганку - "ж1", візеровні - "З", загальною площею 27,0 кв.м; ганку "з1", сушильні - "Л", загальною площею 27,5 кв.м; трансформатору - "Т", вбиральні - "У"; огорожі - " 1-6"; навісу - "є".

Згідно зі звітом про незалежну оцінку майна, складеного ТОВ "Консалтинговий центр "Дисконт-Сервіс", ринкова вартість нерухомого майна, що відчужується, складає 1 700 000, 00 грн. без ПДВ (п. 1.5 Договору).

Розділами 2 - 5 Договору сторони узгодили ціну та порядок розрахунків, момент виникнення права власності, права та обов'язки сторін їх відповідальність тощо.

Окрім того у пункті 1.8 Договору сторони зазначили, що вони не визнані недієздатними чи обмежено дієздатними; укладення договору відповідає їх інтересам; волевиявлення є вільним, усвідомленим і відповідає їх внутрішній вол; умови договору зрозумілі і відповідають реальній домовленості сторін; договір е приховує іншого правочину і спрямований на реальне настання наслідків, які обумовлені у ньому, в тексті договору зафіксовані всі істотні умови стосовно купівлі-продажу нерухомого майна.

Як свідчать матеріали справи, Договір підписаний уповноваженими представниками продавця та покупця, засвідчений печатками сторін та посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Тверською І. В. і зареєстрований в реєстрі за № 652.

При цьому від імені ЗАТ "КОЗЕЛЕЦЬКИЙ КОМБІКОРМОВИЙ ЗАВОД" спірний Договір купівлі-продажу від 04.03.2015 підписано Головою правління товариства - Журбою Сергієм Володимировичем, який діяв на підставі Статуту товариства, рішення № 1/15 спостережної (наглядової) ради від 19.12.2014.

Судом встановлено, що укладений правочин за своїм змістом та правовою природою є договором купівлі - продажу, який підпадає під правове регулювання норм § 1 глави 54 Цивільного кодексу України.

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно зі ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ст. 662 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

В силу приписів ст. 663 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього кодексу.

У відповідності до ч. 1 ст. 632 Цивільного кодексу України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін.

Відповідно до п. 2.1. договору ціна продажу нерухомого майна за цим договором складає 1 700 000,00 грн. без ПДВ.

Згідно із ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

За умовами п. 2.2 Договору покупець зобов'язаний протягом 6 (шести) місяців, з дати підписання цього договору, тобто не пізніше 04.09.2015 розрахуватися з продавцем у готівковій та/або безготівковій формі в розмірі, зазначеному в п. 2.1. цього договору, та/або здійснюється шляхом передачі покупцем продавцю простого векселя на загальну суму 1 700 000,00 грн., строком платежу "за пред'явленням". Покупець має право здійснювати розрахунки частинами, які визначає самостійно на власний розсуд, з правом дострокового розрахунку за цим договором.

Так, на виконання зазначеної умови Договору покупцем - Товариством з обмеженою відповідальністю "ФРІ ГРУП" сплачено на користь продавця визначену п. 2.1 Договору суму в розмірі 1 700 000,00 грн., що підтверджується випискою ПАТ "Радикал банк" з рахунку № 26008001016904 ПАТ "КОЗЕЛЕЦЬКИЙ КОМБІКОРМОВИЙ ЗАВОД" від 23.04.2015 та з рахунку № 26000001016913 ТОВ "ФРІ ГРУП" на суми: 94 730,00 грн., 98 750,00 грн., 100 000,00 грн., 102 000,00 грн., 105 800,00 грн., 115 700,00 грн., 125 000,00 грн., 128 700,00 грн., 131 400,00 грн., 135 700,00 грн., 136 720,00 грн., 140 000,00 грн., 141 700,00 грн., 143 800,00 грн., а також належним чином засвідчені копії яких містяться в матеріалах справи.

Факт здійснення перерахування коштів та їх розмір, сторонами не заперечувався ні під час розгляду справи судом першої інстанції, ні під час апеляційного провадження у справі.

За приписами ч. 4 ст. 334 Цивільного кодексу України права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації, виникають з дня такої реєстрації відповідно до закону.

Згідно з п. 3.1. договору відповідно до ч. 4 ст. 334 Цивільного кодексу України право власності на нерухоме майно, що відчужується за цим договором, у покупця виникає з дня державної реєстрації цього права, яка проводиться одночасно з підписанням цього договору за взаємною згодою сторін.

Так, як вірно встановлено судом першої інстанції і з чим погоджується суд апеляційної інстанції, відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 34511700 від 04.03.2015, що на виконання умов п. 3.1 Договору за заявою № 10477935 зареєстровано право власності на об'єкти нерухомості за спірним договором на ТОВ "ФРІ ГРУП".

Крім того, з наданих приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Тверською І. В. документів щодо посвідчення спірного договору купівлі-продажу нерухомого майна від 04.03.2015 вбачається, що згода голові правління товариства (позивача) на реалізацію майна товариства за експертною оцінкою була надана рішенням загальних зборів акціонерів Закритого акціонерного товариства "КОЗЕЛЕЦЬКИЙ КОМБІКОРМОВИЙ ЗАВОД" 22.12.2011 (оформлене протоколом від 20.12.2011), а також рішенням наглядової ради товариства від 19.12.2014 (оформлене рішенням № 1-15 позачергового засідання наглядової ради Закритого акціонерного товариства "КОЗЕЛЕЦЬКИЙ КОМБІКОРМОВИЙ ЗАВОД" від 19.12.2014.

Відповідно до статуту Закритого акціонерного товариства "КОЗЕЛЕЦЬКИЙ КОМБІКОРМОВИЙ ЗАВОД", який був чинним на момент укладання спірного договору (в редакції, зареєстрованій 24.12.2004) попереднє погодження договорів на суму, що перевищує 10 000, 00 грн., а також будь - яких договорів щодо відчуження, оренди, застави, передачі у спільну діяльність необоротних активів товариства віднесено до компетенції Спостережної (Наглядової) ради товариства (пп. "е", п. 9.10 статуту)

При цьому обґрунтовуючи в позовній заяві позовні вимоги позивач зазначав, що голова правління Закритого акціонерного товариства "КОЗЕЛЕЦЬКИЙ КОМБІКОРМОВИЙ ЗАВОД", укладаючи спірний договір, перевищив надані Статутом товариства повноваження і спірний Договір, як значний правочин, укладений з порушенням статей 92, 203 і 215 Цивільного кодексу України, статті 70 Закону України "Про акціонерні товариства" (далі - Закон), тобто предметом спору у даній справі є правова вимога позивача як продавця про визнання недійсним договору купівлі - продажу нерухомого майна від 04.03.15.

В свою чергу, постановою Вищого господарського суду України від 10.08.16 р. у справі № 927/1364/15, якою скасовано рішення Господарського суду міста Києва від 17.02.16 р. про задоволення позову та постанову Київського апеляційного господарського суду від 24.05.16р. про залишення без змін рішення першої інстанції у даній справі № 927/1364/15, та справу передано на новий розгляд до Господарського суду міста Києва, встановлена відсутність правової оцінки поданим сторонами доказам сплати покупцем ціни спірного Договору та прийняття продавцем грошових коштів, а також про реєстрацію покупцем речових прав на предмет договору.

У відповідності до ст. 124, п. п. 2, 3, 4 ч. 2 ст. 129 Конституції України та ст. ст. 4-2, 4-3 Господарського процесуального кодексу України основними засадами судочинства є рівність всіх учасників судового процесу перед законом та судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Обов'язок доказування, а отже і подання доказів відповідно до ст. 33 ГПК України покладено на сторони та інших учасників судового процесу а тому суд лише створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

За приписами ст. 43 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Відповідно до п. 2.1 постанови пленуму Вищого господарського суду України № 11 від 29.05.2013р. "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" загальні підстави і наслідки недійсності правочинів (господарських договорів) встановлені статтями 215, 216 ЦК України, статтями 207, 208 ГК України. Правила, встановлені цими нормами, повинні застосовуватися господарськими судами в усіх випадках, коли правочин вчинений з порушенням загальних вимог частин першої - третьої, п'ятої статті 203 ЦК України і не підпадає під дію інших норм, які встановлюють підстави та наслідки недійсності правочинів. Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин. За загальним правилом невиконання чи неналежне виконання правочину не тягне за собою правових наслідків у вигляді визнання правочину недійсним. У такому разі заінтересована сторона має право вимагати розірвання договору або застосування інших передбачених законом наслідків, а не визнання правочину недійсним.

Згідно ч.1 ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Приписами статті 203 Цивільного кодексу України передбачені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

З урахуванням викладеного, недійсність правочину зумовлюється наявністю дефектів його елементів: дефекти (незаконність) змісту правочину; дефекти (недотримання) форми; дефекти суб'єктного складу; дефекти волі - невідповідність волі та волевиявлення.

Отже, чинним законодавством визначено, що договір може бути визнаний недійсним лише з підстав, передбачених законом.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (ч.3 ст. 215 Цивільного кодексу України).

Таким чином, для визнання недійсним у судовому порядку правочину (господарського зобов'язання) необхідно встановити, що правочин не відповідає вимогам закону, або ж його сторонами (стороною) при укладенні було порушено господарську компетенцію.

При цьому, зміст правочину відповідно до ч.1 ст. 203 Цивільного кодексу України не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Тобто, виходячи з наведених приписів позивач, звертаючись із даним позовом до суду з вимогою про визнання недійсним договору зобов'язаний довести наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними на момент їх вчинення і настання відповідних наслідків.

За змістом постанови пленуму Верховного Суду України "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" №9 від 06.11.2009р. відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.

Відповідно до Постанови Пленуму Верховного суду України № 9 від 06.11.2009 р. "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" під час розгляду справ про визнання угоди (правочину) недійсною господарський суд встановлює наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними та настання відповідних наслідків, а саме: відповідність змісту угоди вимогам закону, додержання встановленої форми угоди, правоздатність сторін за угодою, у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення спору. При цьому обставини, що мають істотне значення для вирішення спору повинні підтверджуватись сторонами належними та допустимими доказами відповідно до вимог статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до ст. 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Згідно п. 2.10. постанови № 11 в силу припису ст. 204 Цивільного кодексу України правомірність правочину презюмується. Отже, обов'язок доведення наявності обставин, з якими закон пов'язує визнання господарським судом оспорюваного правочину недійсним, покладається на позивача.

Відповідно до ст. 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Зокрема, частиною 2 статті 203 Цивільного кодексу України визначено, що особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

Відповідно до ч. 2 ст. 207 Цивільного кодексу України (в редакції, яка діяла на час укладення спірного договору) правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою.

При цьому, приписи вказаної статті кореспондуються з ч. 1 ст. 181 Господарського кодексу України (діючій на час укладення спірного правочину), відповідно до якої господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками.

За приписами ст.ст. 627, 628 Цивільного України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно ст. 638 ЦК України та ст. 180 ГК України договір вважається укладеним, якщо між сторонами досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов (предмету, визначених законом необхідних умов для договорів даного виду та визначених за заявою сторін умов).

Відповідно до п.7 ст. 179 ГК України господарські договори укладаються за правилами, встановленими ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ч. 1 ст. 628 ЦК України).

В свою чергу будь-які заперечення щодо порядку та умов укладення даного Договору купівлі - продажу нерухомого майна на час його підписання з боку сторін відсутні.

Апеляційним судом в процесі перегляду справи в апеляційному порядку встановлено, що оспорюваний правочин від імені ЗАТ "КОЗЕЛЕЦЬКИЙ КОМБІКОРМОВИЙ ЗАВОД" підписано Головою правління товариства - Журбою Сергієм Володимировичем, який діяв на підставі Статуту товариства, рішення № 1/15 спостережної (наглядової) ради від 19.12.2014.

Закон України "Про акціонерні товариства", згідно з ч. 1 ст. 1, визначає порядок створення, діяльності, припинення, виділу акціонерних товариств, їх правовий статус, права та обов'язки акціонерів.

У відповідності до п. 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про акціонерні товариства" через два роки з дня набрання чинності цим Законом втрачають чинність статті 1 - 49 Закону України "Про господарські товариства" (Відомості Верховної Ради України, 1991 р., № 49, ст. 682) у частині, що стосується акціонерних товариств. Тобто з 30.04.2011 всі акціонерні товариства, в тому числі і ті, що не привели свою діяльність у відповідність із Законом України "Про акціонерні товариства", зобов'язані керуватись у своїй діяльності нормами Закону України "Про акціонерні товариства".

У відповідності до ст. 159 Цивільного кодексу України, приписи якої кореспондуються з частиною першою статті 32 Закону України "Про акціонерні товариства", загальні збори є вищим органом акціонерного товариства.

Відповідно до пункту 4 частин 1 статті 2 Закону України "Про акціонерні товариства" значний правочин - правочин (крім правочину з розміщення товариством власних акцій), учинений акціонерним товариством, якщо ринкова вартість майна (робіт, послуг), що є його предметом, становить 10 і більше відсотків вартості активів товариства, за даними останньої річної фінансової звітності.

За змістом статті 70 цього Закону якщо ринкова вартість майна, що є предметом такого правочину, становить 50 і більше відсотків вартості активів за даними останньої річної фінансової звітності акціонерного товариства, рішення про надання згоди на вчинення значного правочину, приймається більш як 50 відсотками голосів акціонерів від їх загальної кількості.

Якщо на дату проведення загальних зборів неможливо визначити, які значні правочини вчинятимуться акціонерним товариством у ході поточної господарської діяльності, загальні збори можуть прийняти рішення про попереднє схвалення значних правочинів, які можуть вчинятися товариством протягом не більш як одного року з дати прийняття такого рішення, із зазначенням характеру правочинів та їх граничної сукупної вартості.

При цьому залежно від граничної сукупної вартості таких правочинів повинні застосовуватися відповідні положення частини другої цієї статті. Вимоги до порядку вчинення значного правочину, передбачені цією статтею, застосовуються як додаткові до інших вимог щодо порядку вчинення певних правочинів, передбачених законом або статутом акціонерного товариства. Забороняється ділити предмет правочину з метою ухилення від передбаченого цим Законом порядку прийняття рішень про вчинення значного правочину.

Відповідно до пункту 22 частини другої статті 33 Закону України "Про акціонерні товариства" прийняття рішення про вчинення значного правочину, якщо ринкова вартість майна, робіт або послуг, що є предметом такого правочину, перевищує 25 відсотків вартості активів за даними останньої річної фінансової звітності товариства, належить до виключної компетенції загальних зборів акціонерного товариства.

Як зазначено в п. 3.5. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України " Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" від 29 травня 2013 року № 11 відповідно до пункту 22 частини другої статті 33 Закону України "Про акціонерні товариства" до виключної компетенції загальних зборів акціонерного товариства належить прийняття рішення про вчинення значного правочину, якщо ринкова вартість майна, робіт або послуг, що є предметом такого правочину, перевищує 25 відсотків вартості активів за даними останньої річної фінансової звітності товариства. Тому вчинення значного правочину виконавчим органом товариства за відсутності такого рішення є підставою для визнання його недійсним, якщо правочин не було схвалено в подальшому загальними зборами акціонерного товариства (ст. 241 Цивільного кодексу України).

Цивільну дієздатність юридичної особи встановлено статтею 92 ЦК України. Так, за приписами частин першої і третьої ст. 92 ЦК України юридична особа набуває цивільних прав та обов'язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону. Порядок створення органів юридичної особи встановлюється установчими документами та законом. Орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов'язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень. У відносинах із третіми особами обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи не має юридичної сили, крім випадків, коли юридична особа доведе, що третя особа знала чи за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження.

Управління товариством здійснюють його органи, якими є загальні збори його учасників і виконавчий орган, якщо інше не встановлено законом (стаття 97 Цивільного кодексу України).

За змістом статті 154 Цивільного кодексу України та статті 13 Закону України "Про акціонерні товариства" установчим документом акціонерного товариства є його статут; статут акціонерного товариства, крім відомостей, передбачених статті 88 цього Кодексу, має містити, зокрема, відомості про склад і компетенцію органів управління товариством та про порядок ухвалення ними рішень.

Згідно п. 9.1 Статуту позивача управління Товариством здійснюють його органи: Вищий орган - Загальні збори акціонерів, Спостережна (наглядова) Рада Товариства, Виконавчий орган - Правління Товариства та Виконавчий Директор.

Відповідно до Статуту Закритого акціонерного товариства "КОЗЕЛЕЦЬКИЙ КОМБІКОРМОВИЙ ЗАВОД", який був чинним на момент укладання спірного Договору, загальні збори акціонерів є вищим органом управління товариством; у період між загальними зборами частина повноважень вищого органу товариства, які чинним законодавством та Статутом не віднесені до виключної компетенції вищого орган управління Товариством - Загальних зборів акціонерів, покладається на спостережну раду, яка контролює та регулює діяльність виконавчого органу - правління товариства і виконавчого директора; попереднє погодження договорів на суму, що перевищує 10 000,00 грн., а також будь-яких договорів щодо відчуження, оренди, застави, передачі у спільну діяльність необоротних активів товариства віднесено до компетенції спостережної ради товариства (пункт 9.2, підпункт "е" пункту 9.10 Статуту).

Виконавчим органом товариства є, зокрема, правління товариства, повноваження голови якого визначаються Статутом та трудовим контрактом (пункт 9.2 Статуту).

Повноваження голови правління товариства визначені пунктом 9.18 Статуту, відповідно до якого особа діє від імені товариства та представляє його в усіх установах, підприємствах, організаціях і закладах в Україні.

Як встановлено судом першої інстанції і з висновком якого погоджується суд апеляційної інстанції, встановлено судом за матеріалами справи, зокрема, згідно балансу Закритого акціонерного товариства "КОЗЕЛЕЦЬКИЙ КОМБІКОРМОВИЙ ЗАВОД", копія якого наявна в матеріалах справи, станом на 1 січня 2015 року вартість усіх активів товариства складала 1 810 100,00 грн.

При цьому згідно зі звітом про незалежну оцінку майна, складеного ТОВ "Консалтинговий центр "Дисконт-Сервіс", ринкова вартість нерухомого майна, що відчужувалась за спірним Договором, складає 1 700 000, 00 грн. без ПДВ (п. 1.5 Договору). Доказів оскарження зазначеного звіту сторонами та/або визнання недійсним в судовому порядку на час проведення розгляду спору сторонами суду не надано.

Таким чином, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про те що оскільки ціна Договору, предметом якого є продаж активів товариства, становила більше ніж 93 відсотки від їх загальної вартості, за висновками суду спірний договір віднесено Законом до значного правочину, і рішення про вчинення такого правочину мало прийматися загальними зборами акціонерів товариства.

При цьому Спірний договір було вчинено сторонами в березні 2015 року, та за умови підписання вказаного договору з боку позивача головою правління Журбою Сергієм Володимировичем як виконавчим органом товариства, за відсутності рішення загальних зборів акціонерів товариства про вчинення такого правочину.

Належних та допустимих доказів в розумінні приписів ст.ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України схвалення загальними зборами акціонерного товариства спірного правочину в подальшому матеріали справи не містять, і таких доказів не надано ні суду першої інстанції під час вирішення спору, ні суду апеляційної інстанції під час апеляційного перегляду справи.

Судом апеляційної інстанції не приймаються до уваги посилання відповідача як на доказ правомірності вчинення спірного Договору на Протокол від 20 грудня 2011 року загальних зборів акціонерів Закритого акціонерного товариства "Козелецький комбікормовий завод", копія якого наявна в матеріалах справи та яким оформлене рішення про надання згоди Голові Правління товариства на реалізацію майна товариства за експертною оцінкою, з огляду на відсутність у вказаному рішенні деталізації/зазначення майна, згода на відчуження якого надається; контрагента, на користь якого відбуватиметься відчуження майна товариства, в зв'язку з чим вказане рішення загальних зборів товариства від 22.12.2011 не може бути прийнято як належний та допустимий доказ згоди товариства на вчинення значного правочину (конкретного правочину), яким, зокрема, є укладення спірного Договору купівлі - продажу нерухомого майна від 04.03.15, та погодження його істотних умов (ціни, об'єкту продажу).

Окрім того, зважаючи на співвідношення дат укладення спірного Договору, винесення рішення загальних зборів товариства, оформленого протоколом від 22.12.11 р., а також дати створення юридичної особи - відповідача 03.02.2012, з урахуванням вимог статті 70 Закону України "Про акціонерні товариства" щодо дії у часі рішення загальних зборів про попереднє схвалення значного правочину, вказаний протокол від 22.12.11р. не може вважатись належним та допустимим доказом прийняття загальними зборами товариства як вищим органом відповідного рішення про відчуження 50% і більше активів товариства - комплексу нежитлових будівель в 2015р.

При цьому в матеріалах справи наявне рішення № 1-15 позачергового засідання Наглядової ради Закритого акціонерного товариства "Козелецький комбікормовий завод", оформленого проколом від 19.12.2014, про погодження продажу об'єктів нерухомості, які належать на праві власності ЗАТ "Козелецький комбікормовий завод" - комплексу нежитлових будівель загальною площею 4787,40 кв.м, що розташований за адресою: Чернігівська область, Козелецький район, смт. Козелець, вул. Комсомольська, буд. 100А, за ціною, визначеною в експертному оціночному звіті, та надання повноважень Голові правління товариства Журбі С.В. на підписання договору купівлі - продажу майна від імені товариства.

Таким чином, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що в даному випадку мало місце укладання правочину на суму, що перевищує 50 % вартості активів позивача та прийняття відповідного рішення відноситься до виключної компетенції загальних зборів, для якого необхідна кваліфікована більшість голосів акціонерів, отже прийняття наглядової радою такого рішення суперечить приписам ст. 70 Закону України "Про акціонерні товариства", в зв'язку з чим посилання відповідача на зазначене рішення як на підставу правомірності вчинення спірного Договору судом апеляційної інстанції відхиляється.

Окрім того, суд першої інстанції вірно зазначив, згідно з частиною четвертою статті 70 Закону України "Про акціонерні товариства" вимоги до порядку вчинення значного правочину, передбачені цією статтею, застосовуються як додаткові до інших вимог щодо порядку вчинення певних правочинів, передбачених законом або статутом акціонерного товариства.

Як зазначено в постанові Вищого господарського суду України від 10.08.2016 р. у даній справі № 927/1364/15, відповідно до Статуту закритого акціонерного товариства "Козелецький комбікормовий завод" голова правління мав повноваження на представництво товариства у спірному правовідношенні, але не дотримався додаткових вимог до порядку вчинення значного правочину.

Відповідно до статті 241 Цивільного кодексу України правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим зокрема у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання. Наступне схвалення правочину особою, яку представляють, створює, змінює і припиняє цивільні права та обов'язки з моменту вчинення цього правочину.

Із аналізу змісту частини першої цієї норми випливає, що законодавець не ставить схвалення правочину в обов'язкову залежність від наявності рішень окремих органів управління товариства, оскільки підтвердженням такого схвалення закон визначає вчинені на його виконання дії особи, в інтересах якої його було укладено. Такі дії повинні свідчити про прийняття правочину до виконання. Сама по собі відсутність у голови правління товариства позивача повноважень на укладення від імені товариства договору не створює підстави для визнання його договору недійсним.

Зазначена правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 6 квітня 2016 року у справі № 922/796/15 Господарського суду Харківської області за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Інтерпайп Україна" до публічного акціонерного товариства "Лугцентрокуз ім. С.С. Монятовського" про стягнення.

Порядок та особливості застосування статті 241 ЦК України роз'яснено постановою Пленуму Вищого Господарського Суду України від 29.05.2013 № 11 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" (далі - Постанова № 11).

У пункті 3.3 постанови № 11 зазначено, що у господарських відносинах правочин (договір), як правило, вчиняється шляхом складання документа (документів), що визначає (визначають) його зміст і підписується безпосередньо особою, від імені якої він вчинений, або іншою особою, яка діє в силу повноважень, заснованих, зокрема, на законі, довіреності, установчих документах. Для вчинення правочинів органи юридичної особи не потребують довіреності, якщо вони діють у межах повноважень, наданих їм законом, іншим нормативно-правовим актом або установчими документами. Вирішуючи спори, пов'язані з представництвом юридичної особи у вчиненні правочинів, господарські суди повинні враховувати, що письмовий правочин може бути вчинений від імені юридичної особи її представником на підставі довіреності, закону або адміністративного акту. Особа, призначена повноважним органом виконуючим обов'язки керівника підприємства, установи чи організації, під час вчинення правочинів діє у межах своєї компетенції без довіреності.

Відповідно до п. 3.4 Постанови № 11 настання передбачених статтею 241 Цивільного кодексу України наслідків ставиться в залежність від того, чи було в подальшому схвалено правочин особою, від імені якої його вчинено; тому господарський суд повинен у розгляді відповідної справи з'ясовувати пов'язані з цим обставини. Доказами такого схвалення можуть бути відповідне письмове звернення уповноваженого органу (посадової особи) такої юридичної особи до другої сторони правочину чи до її представника (лист, телефонограма, телеграма, телетайпограма тощо) або вчинення зазначеним органом (посадовою особою) дій, які свідчать про схвалення правочину (прийняття його виконання, здійснення платежу другій стороні, підписання товаророзпорядчих документів і т. ін.).

Наведене стосується й тих випадків, коли правочин вчинений не представником юридичної особи з перевищенням повноважень, а особою, яка взагалі не мала повноважень щодо вчинення даного правочину.

Як встановлено судом апеляційної інстанції за результатами перегляду справи в апеляційному порядку, і що не заперечувалось сторонами під час розгляду справи в суді першої інстанції, після підписання спірного Договору ЗАТ "Козелецький комбікормовий завод" було вчинено ряд дій, які свідчать про наступне його схвалення, а саме після отримання позивачем 23.04.2015 від ТОВ "Фрі Груп" грошових коштів в сумі 1 700 000,00 грн. в рахунок оплати за спірним Договором купівілі - продажу нерухомого майна від 04.03.15 р. на рахунок позивача № 26008001016904 в ПАТ "Радикал Банк", тобто прийняття продавцем грошових коштів від покупця, позивачем 23.04.2015 р. було здійснене подальше перерахування грошових коштів в загальній сумі 1 700 000,00 грн. з рахунку позивача № 26008001016904 в ПАТ "Радикал Банк" на рахунок отримувача ТОВ "Кредитпостачторг" (код ЄДРПОУ 36591416) в якості "сплати згідно договору відступлення права вимоги № 45/ВП від 10.03.15 р., без ПДВ", що підтверджується виписками банку по рахунку позивача за відповідний період.

При цьому згідно наявної в матеріалах справи довідки ПАТ "Радикал Банк" від 30,12.2016 р. № 2744 обслуговування рахунку ПАТ "Козелецький комбікормовий завод" № 26008001016904 здійснювалось на підставі укладеного між позивачем та банком договору № 16904 на розрахункове обслуговування з використанням системи "Клієнт-Банк", тобто із застосуванням електронних розрахункових документів. При цьому документи на паперових носіях позивачем до банку за квітень 2015 р. не надавались.

Згідно п.п.1.7, 1.8. Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 21 січня 2004 р. № 22 (далі - Інструкція № 22) кошти з рахунків клієнтів банки списують лише за дорученнями власників цих рахунків (включаючи договірне списання коштів згідно з главою 6 цієї Інструкції) або на підставі розрахункових документів стягувачів згідно з главами 5 та 12 цієї Інструкції. Платник може давати доручення про списання коштів зі свого рахунку на бланках розрахункових документів, види яких передбачені договором банківського рахунку чи іншим договором, у якому обумовлено право банку здійснювати договірне списання коштів, а також у вигляді електронного розрахункового документа, якщо це передбачено договором між ним і банком. Банк для здійснення розрахункових операцій може формувати електронні розрахункові документи.

Відповідно до п.1.19 Інструкції № 22 банк не несе відповідальності за достовірність змісту платіжного доручення, оформленого клієнтом, а також за повноту і своєчасність сплати клієнтом податків, єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (обов'язкових платежів). Відповідальність за відповідність інформації, зазначеної в платіжному дорученні, суті операції, за якою здійснюється переказ, несе платник, який у разі її невідповідності має відшкодовувати банку завдану внаслідок цього шкоду.

Усі спори, які можуть виникнути з цих питань між учасниками розрахунків, вирішуються ними відповідно до законодавства України. Платники й отримувачі коштів здійснюють контроль за своєчасним проведенням розрахунків та розглядають претензії, що виникли, без участі банку.

Згідно приписів п.п. 2.1, 2.3, 2.4 Інструкції № 22 розрахункові документи складаються на бланках, форми яких наведені в додатках до цієї Інструкції. Реквізити розрахункових документів за цими формами заповнюються згідно з вимогами додатка 8 до цієї Інструкції та відповідних її глав. Відповідальність за правильність заповнення реквізитів розрахункового документа несе особа, яка оформила цей документ і подала до обслуговуючого банку.

Банк перевіряє відповідність заповнення реквізитів розрахункових документів клієнтів, крім інкасових доручень (розпоряджень), вимогам додатка 8 до цієї Інструкції, яким визначені Указівки щодо заповнення реквізитів розрахункових документів на паперових носіях, їх реєстрів і заяви про відкриття аккредитива, зокрема: в реквізиті "платник" зазначаються найменування платника, що відповідає найменуванню платника, яке заявлене в банку платника в картці із зразками підписів та відбитка печатки, або його скорочене найменування, яке відповідає зареєстрованому в установчих документах; в реквізиті "Місце печатки" ставиться відбиток печатки, зразок якої заявлений банку платника в картці із зразками підписів і відбитка печатки; в реквізиті "Підписи платника" ставляться підписи (підпис) відповідальних осіб (відповідальної особи), які вповноважені розпоряджатися рахунком і зразки підписів яких заявлені банку платника в картці із зразками підписів і відбитка печатки.

У відповідності до вимог "Інструкції про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземних валютах", затвердженої постановою Правління Національного банку України від 12 листопада 2003 р. № 492 (далі - Інструкція), зокрема, п. 1.5. умови відкриття рахунку та особливості його функціонування передбачаються в договорі, що укладається між банком і його клієнтом, і не повинні суперечити вимогам цієї Інструкції.

Згідно розділу 3 Інструкції банк відкриває поточний рахунок юридичній особі на підставі пакету документів, одним з яких є картка із зразками підписів і відбитка печатки (додаток 2).

У відповідності до вимог п.п. 18.1-18.3 Інструкції усі юридичні особи незалежно від форм власності та їх відокремлені підрозділи подають картку із зразками підписів і відбитка печатки [додаток 2 (далі - картка)] у двох примірниках. У картку включаються зразки підписів осіб, яким відповідно до законодавства України та установчих документів юридичної особи надано право розпорядження рахунком і підписування розрахункових документів. Право першого підпису належить першому керівнику юридичної особи, якій відкривається рахунок, а також іншим уповноваженим на це особам. Право другого підпису належить головному бухгалтеру або особі, на яку покладено ведення бухгалтерського обліку та звітності, чи іншим уповноваженим на це особам. Особи, які мають право першого та другого підпису, зазначаються в картці під час її складання.

За умовами п. 18.11. Інструкції справжність підписів представників юридичної особи в картці засвідчуються нотаріально або підписом першого керівника або його заступника та відбитком печатки організації, якій клієнт адміністративно підпорядкований. У населених пунктах, де немає нотаріусів, справжність підписів представників юридичної особи в картці засвідчується уповноваженими на це посадовими особами органів місцевого самоврядування.

Згідно п. 18.13. Інструкції у разі заміни або доповнення хоча б одного з підписів подається нова картка із зразками підписів усіх осіб, які мають право першого або другого підпису, засвідчена в установленому порядку.

При цьому в матеріалах справи наявні надані ПАТ "Радикал Банк" копії картки із зразком підпису Голови правління ЗАТ "Козелецький комбікормовий завод" та відбитками печатки товариства, згідно яких єдиною особою, яка має право розпоряджатися рахунками клієнта від імені ПАТ "Козелецький комбікормовий завод" є голова правління Журба С.В., особи, уповноважені діяти від імені клієнта (за довіреністю) - відсутні.

Враховуючи вищевикладені нормативні документи та умови договору банківського рахунку № 16904/П-1 від 22.04.15, дотримання яких є обов'язковим банківськими установами та юридичними особами під час здійснення безготівкових розрахунків в національній валюті, суд апеляційної інстанції погоджується з висновокм суду першої інстанції про те, що наявність підтвердженого матеріалами справи безготівкового перерахування ЗАТ "Козелецький комбікормовий завод" грошових коштів в сумі 1 700 000,00 грн. за відсутності будь - яких спростувань щодо їх відповідності діючим нормам законодавства з боку платника та обслуговуючого банка, розцінюються судом як правомірне розпорядження коштами товариства після їх надходження від відповідача та саме головою правління товариства Журбою С.В. як єдиною особою, яка мала відповідні повноваження на вчинення таких дій від імені позивача.

Тобто виходячи з приписів чинного законодавства та фактичних обставин справи суд першої інстанції вірно встановив факт вчинення від імені позивача дій, направлених на подальше схвалення правочину, вчиненого з перевищенням повноважень, шляхом розпорядження грошовими коштами сумі 1 700 000,00 грн., отриманими позивачем від відповідача в оплату нерухомого майна за спірним Договором, щодо подальшого розпорядження останніми саме тією самою особою, якою укладено правочин - Договір купівлі - продажу нерухомого майна від 04.03.15.

Проте, аналізуючи вказані дії, вчинені Головою правління ЗАТ "Козелецький комбікормовий завод" Журбою С.В., суд першої інстанції дійшов вірного висновку, і з чим погоджується суд апеляційної інстанції, про те, що вчинення дій, направлених на схвалення правочину безпосередньо особою, яка уклала правочин із перевищенням повноважень, та з подальшим здійсненням нею переказу отриманих за таким правочином грошових коштів не може свідчити про схвалення правочину особою, від імені якої було укладено договір, у розумінні статті 241 ЦК України, тобто правочин вчинено особою за відсутності відповідних повноважень та в подальшому здійснено дії, які свідчать про подальше схвалення правочину від імені юридичної особи, тією ж особою.

Аналогічну правову позицію викладено в постанові Верховного Суду України від 26.08.2014 у справі № 3-95гс14 та Постанові Вищого господарського суду України від 01.04.2015 у справі № 925/1425/14.

Окрім того сам лише факт реєстрації відповідачем - ТОВ "Фрі Груп" права власності на спірне нерухоме майно: комплекс нежитлових будівель, розташований за адресою: Чернігівська область, Козелецький район, смт. Козелець, вул. Комсомольська, буд. 100а, загальною площею 4 784,7 кв. м, після укладення оспорюваного правочину не може впливати на обставини схвалення/не схвалення спірного правочину з боку позивача.

Інших доказів на підтвердження схвалення правочину позивачем на час проведення судового засідання 17.01.2017 сторонами не надано ні суду першої інстанції під час розгляду справи, ні суду апеляційної інстанції під час апеляційного перегляду.

Враховуючи вищевикладене та приймаючи до уваги одночасне прийняття позивачем коштів в сумі 1700000,00 грн. від відповідача та переказ вказаної суми іншому контрагенту, за умови відсутності доказів наявності у інших посадових осіб товариства можливості розпорядження грошовими коштами ЗАТ "Козелецький комбікормовий завод" та, відповідно, вчинення дій зі схвалення правочину шляхом наступного розпорядження грошовими коштами товариства, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про відсутність схвалення спірного Договору з боку позивача та неможливість застосування до спірних правовідносин положень статті 241 Цивільного кодексу України.

Відповідно до пункту 1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 № 6 "Про судове рішення", рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

За вказаних обставин, на підставі зазначених вище положень діючого законодавства та наявних в матеріалах справи доказів, виходячи з того, що позов доведений позивачем, обґрунтований матеріалами справи та відповідачем не спростований, апеляційний господарський суд дійшов висновку , що позовні вимоги про визнання недійсним Договору купівлі - продажу комплексу нежитлових будівель від 04 березня 2015 року є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

За наведених вище обставин та перевірки їх наявними у справі доказами, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про задоволення позовних вимог.

З огляду на вищенаведене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що доводи апеляційної скарги не спростовують правильності висновків суду першої інстанції у оскаржуваному рішенні, у зв'язку з чим підстави для скасування або зміни рішення Господарського суду міста Києва від 17.01.2017 у справі №927/1364/15 - у суду апеляційної інстанції відсутні.

Статтею 4-3 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Господарський суд створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

Частина 1 статті 33 Господарського процесуального кодексу України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до статті 43 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Відповідно до ст. 104 Господарського процесуального кодексу України, підставами для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду є:

1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи;

2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими;

3) невідповідність висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи;

4) порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

З огляду на викладене, колегія суддів Київського апеляційного господарського суду приходить до висновку, що доводи апелянта, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують висновків господарського суду першої інстанції, викладених в оскаржуваному рішенні, господарський суд першої інстанції під час вирішення спору вірно встановив фактичні обставини справи, належним чином дослідив наявні докази, дав їм належну оцінку та прийняв законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права, а тому, рішення підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга - без задоволення.

Судовий збір за подачу апеляційної скарги, у відповідності до вимог статті 49 Господарського процесуального кодексу України, покладається судом на апелянта.

Керуючись ст.ст. 99, 101, 103, 105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ФРІ ГРУП" на рішення Господарського суду міста Києва від 17.01.2017 у справі №927/1364/15 - залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 17.01.2017 у справі №927/1364/15 - залишити без змін.

3. Матеріали справи №927/1364/15 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова апеляційного господарського суду набирає законної сили з дня її прийняття. Постанову апеляційного господарського суду може бути оскаржено до Вищого господарського суду України у порядку та строки, передбачені Господарським процесуальним кодексом України.

Головуючий суддя С.Р. Станік

Судді І.А. Іоннікова

В.В. Куксов