Ухвала

від 30.05.2017 по справі 203/2229/15-ц

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Провадження № 22-ц/774/2359/17 Справа № 203/2229/15-ц Головуючий у 1 й інстанції - ОСОБА_1 Доповідач - Максюта Ж.І.

Категорія

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 травня 2017 року Апеляційний суд Дніпропетровської області у складі:

головуючого-судді: Максюти Ж.І.,

суддів: Демченко Е.Л., Куценко Т.Р.

за участі секретаря: Куць О.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро

апеляційну скаргу ОСОБА_2

на рішення Кіровського районного суду м.Дніпропетровська від 23 червня 2016 року

у цивільній справі за позовом ОСОБА_3, ОСОБА_4 до ОСОБА_2, який також діє в інтересах ОСОБА_5, треті особи : Орган опіки та піклування Кіровської районної у м. Дніпропетровську ради, ОСОБА_6, про усунення перешкод у користуванні квартирою; за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про визнання права на користування квартирою, -

ВСТАНОВИВ:

У квітні 2015 року ОСОБА_3 та ОСОБА_4 звернулись до суду з позовом до ОСОБА_2, який також діє в інтересах ОСОБА_5, треті особи: Орган опіки та піклування Кіровської районної у м. Дніпропетровську ради, ОСОБА_6, про усунення перешкод у користуванні квартирою.

В обґрунтування позову зазначено, що позивачі є співвласниками квартири АДРЕСА_1 на підставі рішення суду, як спадкоємці померлого ОСОБА_7 У вказаній квартирі без будь-яких правових підстав зареєстровані та мешкають ОСОБА_2 та ОСОБА_5, які зареєструвались у цій квартирі за життя ОСОБА_7, та які в добровільному порядку ключі не віддають, перешкоджають проживанню в ній, не дають користуватись і розпоряджатись майном, тому позивачі змушені звернутись до суду.

Просили зобов'язати ОСОБА_2 та ОСОБА_5 усунути їм перешкоди у користування майном, а саме квартирою № 21 по вул. Набережна Леніна, 11-а у м. Дніпропетровську, виселити ОСОБА_2 та залежну від нього особу ОСОБА_5 з указаної квартири /т.1 а.с.а.с.2-5, 113-116, 165, т.2 а.с.29/.

У подальшому, у серпні 2015 року ОСОБА_2 звернувся до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_4, ОСОБА_3 про визнання права користування квартирою. /т.1 а.с.82-87/

В обґрунтування позову ОСОБА_2 зазначив, що з вересня 2007 року він за домовленістю з ОСОБА_7 мешкає в його квартирі та з 20.12.2010 року за його заявою був у ній зареєстрований. Вказував, що до часу смерті ОСОБА_7 вони вели спільне господарство, він доглядав за ним, сплачував комунальні послуги, здійснив ремонт квартири за власні кошти та, за життя, у ОСОБА_7 був намір укласти з ним договір довічного утримання. ОСОБА_2 вважає, що оскільки він більш ніж п'ять років мешкає у спірній квартирі, то він, як член сім'ї померлого, отримав право користування нею нарівні з теперішніми власниками.

Просив суд визнати за ним, як за членом сім'ї спадкодавця ОСОБА_7, право користування квартирою № 21 в будинку № 11-А по вул. Набережній Леніна в м. Дніпропетровську наряду з ОСОБА_4 та ОСОБА_8 /т.1 а.с.82-87/.

Ухвалою від 01.09.2015 року обидва позови були об'єднані в одне провадження /т.1 а.с.108/.

Рішенням Кіровського районного суду м.Дніпропетровська від 23.06.2016 року позов ОСОБА_3, ОСОБА_4 задоволено.

Виселено ОСОБА_2, ОСОБА_5 з квартири АДРЕСА_2 (вул. Набережна ім. В.І.Леніна) в місті Дніпрі (м. Дніпропетровську) без надання іншого житла із зняттям з реєстраційного обліку за вказаною адресою /т.2 а.с.50-54/.

У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 про визнання права користування квартирою - відмовлено. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3, ОСОБА_4 по 121,80 грн. судового збору /т.2 а.с.50-54/.

Додатковим рішенням цього ж суду від 13.12.2016 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_3, ОСОБА_4 про зобов'язання звільнити квартиру - відмовлено, стягнуто з позивачів, з кожного, на користь держави судовий збір у розмірі 121,80 грн. /а.с.130-131/.

Додатковим рішенням суду від 11.01.2017 року стягнуто з ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на користь ОСОБА_2, з кожного, по 762,80 грн. судового збору. /т.2 а.с.145-147/.

З рішенням від 23.06.2016 року не погодився ОСОБА_2, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на його незаконність та необґрунтованість, порушення норм матеріального права, просив його скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_3, ОСОБА_4 відмовити, а його позов задовольнити повністю /т.2 а.с.151-155/.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів приходить до висновку, що скаргу необхідно відхилити, а рішення суду залишити без змін з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що заочним рішенням Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 13.05.2014 року, яке набрало законної сили, визнано за ОСОБА_4 та ОСОБА_3, за кожним, в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_7, право власності на ? частину квартири АДРЕСА_3 /т.1 а.с.6/.

Отже, позивачі є співвласниками спірної квартири.

Померлий ОСОБА_7 за життя зареєстрував в належній йому квартирі ОСОБА_2, що підтверджується довідкою КП Житлове господарство Кіровського району Дніпропетровської міської ради № 3295 від 24.09.2013 року та відповіддю адресно-довідкового підрозділу ГУДМС, УДМС України у Дніпропетровській області /т.1 а.с.40, 90/. Під час проживання в указаній квартирі ОСОБА_2 зареєстрував в ній свого малолітнього сина - ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1 /т.1 а.с.137/, що підтверджується довідкою КП Житлове господарство Кіровського району Дніпропетровської міської ради № 3295 від 24.09.2013 року /т.1 а.с. 90/.

На вимогу позивачів, ОСОБА_2 добровільно звільнити квартиру відмовляється, ключів від дверей власникам не віддає, чинить їм перешкоди у користуванні та розпорядженні житлом, що було підставою їх звернення до суду.

Відповідно до ч. 1 ст. 16 ЦК України особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

За правилами ч. 1 ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Частиною 1 ст. 321 ЦК України встановлено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. При цьому, згідно вимог ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Відповідно до ст. 379 ЦК України житлом фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше приміщення, призначені та придатні для постійного проживання в них.

Права власника житлового будинку, квартири визначені ст. 383 ЦК України, які передбачають право власника використовувати житло для власного проживання, проживання членів сім'ї, інших осіб і розпоряджатися своїм житлом на власний розсуд. Обмеження чи втручання в права власника можливе лише з підстав, передбачених законом.

Згідно ст. 405 ЦК України члени сім'ї власника жилого будинку, які проживають разом із ним у будинку, що йому належить користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку, якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням.

Отже, право членів сім'ї власника будинку користуватись цим жилим приміщенням може виникнути та існувати лише за наявності права власності на будинок в особи, членами сім'ї якого вони є, із припиненням права власності особи втрачається й право користування жилим приміщенням у членів його сім'ї.

Розглядаючи по суті даний спір, суд першої інстанції обґрунтовано виходив з того, що попередній власник квартири ОСОБА_7 помер, а оскільки право власності на вказане нерухоме майно перейшло до позивачів, членами сімей яких відповідачі не є, договірних відносин чи інших підстав для користування спірною квартирою останніми не доведено, дійшов правильного висновку, що ОСОБА_2 та ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_1 , втратили право користування цим житловим приміщенням та висилив їх із спірної квартири, тим самим усунувши позивачам перешкоди у користуванні власністю .

З огляду на вказані обставини справи, суд першої інстанції дійшов правильного висновку і щодо відсутності правових підстав для задоволення зустрічного позову ОСОБА_2 про визнання права користування квартирою.

Зазначені висновки суду колегія суддів вважає правильним.

Вирішуючи спір, який виник між сторонами, суд першої інстанції в достатньо повному обсязі з'ясував права та обв'язки сторін, обставини справи, перевірив доводи сторін та дав їм належну правову оцінку, постановив рішення, яке відповідає вимогам закону. Висновки суду достатньо обґрунтовані і підтверджені наявними в матеріалах справи письмовими доказами.

При виселенні та знятті з реєстраційного обліку неповнолітнього ОСОБА_5 судом враховано, що мати неповнолітнього - третя особа у справі ОСОБА_6, має у власності квартиру АДРЕСА_4 /т.2 а.с. 27/, а відтак, в силу вимог ч.4 ст. 29 ЦК України та ч.1 ст.140 СК України, права дитини не будуть порушені, оскільки він має змогу жити у квартирі матері та бути зареєстрованим за указаною адресою.

Доводи апеляційної скарги стосовно того, що суд першої інстанції безпідставно не прийняв до уваги ОСОБА_2 стосовно того, що він проживав однією сімєю з ОСОБА_7, а отже має право користування спірною квартирою є безпідставним, оскільки належних та допустимих доказів цієї обставини матеріали справи не містять.

Суд першої інстанції обґрунтовано зазначив у рішенні, що сама по собі згода ОСОБА_7 на реєстрацію ОСОБА_2 та його вселення до спірної квартири, не свідчить про виникнення та наявності між ними сімейних відносин. Суду не було надано доказів ведення спільного господарства, що відповідно до ч. 2 ст. 64 ЖК є обов'язковою ознакою належності до сім'ї осіб, які не перебувають між собою в шлюбі або родинних відносинах.

Договір підряду № 58 від 25 травня 2012 року, на який посилався позивач за зустрічним позовом, визнаний судом першої інстанції неналежним доказом ведення спільного господарства, оскільки невідомо, чи погоджував цей договір ОСОБА_7 та які відносини з цього приводу у нього склались з ОСОБА_2 Згідно п.4.2. цього договору /т.1 а.с. 94/ підрядник передає, а замовник приймає виконані підрядні роботи, про що сторони складають та підписують акт прийому-передачі, в якому зазначають обсяги та вартість виконаних робіт, однак матеріали справи такого акту не містять. Зокрема, виконавець робіт, ПрАТ Будсервіс (ідентифікаційний код 31497097) згідно відкритих відомостей Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань значиться припиненим, як юридична особа, з 16.10.2006 року.

Доводи апеляційної скарги щодо неправильного застосування судом першої інстанції норм матеріального права не знайшли свого підтвердження в ході апеляційного розгляду.

Інші, приведені в апеляційній скарзі доводи ОСОБА_2, не можуть бути прийняті до уваги, оскільки вони зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду по їх оцінці та особистого тлумачення апелянтом норм права.

Відповідно ж до ст.212 ЦПК України виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Таким чином, доводи апеляційної скарги є необґрунтовані, а рішення суду відповідає вимогам закону та матеріалам справи.

Керуючись ст.ст. 307, 308,315,317 ЦПК України, апеляційний суд, -

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - відхилити .

Рішення Кіровського районного суду м.Дніпропетровська від 23 червня 2016 року - залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів.

Головуючий: Ж.І. Максюта

Судді: Е.Л. Демченко

ОСОБА_9